Постанова

від 19.09.2017 по справі 809/1139/17

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" вересня 2017 р. Справа № 809/1139/17

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

Суддя Остап'юк С.В.,

за участю секретаря Савченко Н.В.,

представників позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

представників відповідача ОСОБА_4 ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом Приватного акціонерного товариства Коломийське заводоуправління будівельних матеріалів до Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень за №№0005472200, НОМЕР_1 від 20.07.2017, -

ВСТАНОВИВ:

08.08.2017 Приватне акціонерне товариство Коломийське заводоуправління будівельних матеріалів (далі - позивач, ПрАТ Коломийське ЗУБМ ) звернулося в суд з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби України в Івано-Франківській області (далі - відповідач) області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень за №№0005472200, НОМЕР_1 від 20.07.2017.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач протиправно, в порушення положень Податкового кодексу України, всупереч фактичним обставинам, необґрунтовано за наслідками проведеної перевірки виніс оскаржувані податкові повідомлення-рішення №№0005472200, НОМЕР_1 від 20.07.2017, якими збільшено суми грошових зобов'язань з податку на прибуток підприємств на загальну суму 50 658 гривень, в тому числі за основним платежем на 50 435 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями на 223 гривні, а також з податку на додану вартість на загальну суму 118 070 гривень, в тому числі за основним платежем на 94456 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями на 23 614 гривень. Вважає визначення вказаних грошових зобов'язань безпідставними, помилковими, такими, що не відповідають фактичним обставинам справи та такими, що виникли в результаті неналежного аналізу договорів та інших документів підприємства, не витребування таких документів чи будь-яких пояснень від посадових осіб позивача в ході перевірки, невірного тлумачення умов укладених договорів та чинного законодавства України, оскільки позивачем фактично здійснено придбання природного газу у товариства з обмеженою відповідальністю Газкомінвест (далі - ТзОВ Газкомінвест ) та не здійснювався продаж продукції за цінами нижчими собівартості та закупівлі.

Представники позивача заявлені позовні вимоги підтримали з підстав, вказаних в позовній заяві та в поясненнях до неї. Просили позов повністю задовольнити.

Представники відповідача в судовому засіданні позовних вимог не визнали, з підстав викладених в письмовому запереченні від 22.08.2017 та у поясненнях, поданих в судовому засіданні 19.09.2017. Просили у задоволенні позову відмовити.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних мотивів.

Судом встановлено, що Приватне акціонерне товариство Коломийське заводоуправління будівельних матеріалів є юридичною особою, перебуває на податковому обліку як платник податків, є платником податку на додану вартість та податку на прибуток.

Головним управлінням Державної фіскальної служби України в Івано-Франківській області, за наслідками проведеної документальної планової виїзної перевірки Приватного акціонерного товариства Коломийське заводоуправління будівельних матеріалів (код ЄДРПОУ 05467228) з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків, зборів, єдиного соціального внеску, а також дотримання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2016, складено акт за № 259/09-19-14-01-01/05467228 від 10.04.2017, в якому зафіксовано порушення, зокрема:

підпункту 14.1.27, підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пункту 44.1, пункту 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, підпункту 135.4.1 пункту 135.4, підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2, пункту 138.6, пункту 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 за № 2755-VІ із змінами і доповненнями, пункту 5, пункту 7, пункту 21 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 Дохід , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 за № 290 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.12.1999 за № 860/4153 (зі змінами та доповненнями), пункту 5, пункту 6, пункту 7, пункту 10, пункту 11, пункту 18, пункту 29 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 Витрати , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 за № 318, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 за № 27/4248 та пункту 8 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 Основні засоби , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 за № 92 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 1805.2000 за № 288/4509, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток всього у сумі 241 655 грн., у тому числі за 2014 рік в сумі 227 890 грн., за 2015 рік в сумі 13 765 грн.;

пункту 185.1. статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пункту 198.1, пункту 198.2, пункту 198.3, пункту 198.6. статті 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 за № 2755-VІ (зі змінами та доповненнями), в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість всього у сумі 209 102 грн., у тому числі, за квітень 2014 року в сумі 81 512 грн., за травень 2014 року в сумі 33 134 грн., за листопад 2014 року в сумі 2 683 грн., за січень 2015 року в сумі 3 760 грн., за лютий 2015 року в сумі 13 303 грн., за березень 2015 року в сумі 15 927 грн., за квітень 2015 року в сумі 18 319 грн., за травень 2015 року в сумі 9 158 грн., за червень 2015 року в сумі 9 368 грн., за липень 2015 року в сумі 6 310 грн., за серпень 2015 року в сумі 3 027 грн., за вересень 2015 року в сумі 1 905 грн., за жовтень 2015 року в сумі 4 822 грн., за листопад 2015 року в сумі 3 114 грн., за грудень 2015 року в сумі 2 760 грн.;

підпункту 4 пункту 2 статті 6 Закону України від 08.07.2010 за №2464-VI Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування , пункту 3.1 Наказу Міндоходів України від 09.09.2013 за №454 Про затвердження Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування несвоєчасно подано Звіти про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів за листопад 2014 року, березень 2015 року, червень 2015року;

пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України, Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків, і сум утриманого з них податку, в частині відображення утриманого податку, а саме: товариством відображено в І-ІV кварталах 2014 року, І-ІV кварталах 2015 року, І-ІV кварталах 2016 року виплати фізичним особам, податкові номери яких недійсні;

пункту 266.10 статті 266 Податкового кодексу України №2755-VІ від 02.12.2010несвоєчасно сплачено до бюджету податок на нерухоме майно;

пункту 2 розділу 3 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні , затвердженого постановою НБУ від 15.12.2004 №637 із змінами та доповненнями, встановлено перевищення граничних сум розрахунків готівкою при розрахунках за товари (послуги) із споживачами, а також при проведенні операцій з повернення позик (т. 1 а.с. 20-107).

Не погоджуючись із висновками, викладеними в даному акті, позивач, 14.04.2017 подав заперечення до нього (т. 2 а.с. 103-124).

За результатами розгляду вказаного заперечення відповідач надав відповідь від 26.04.2017 за № 1747/10/09-19-12-01-16, згідно якої висновки акта перевірки від 10.04.2017 залишено без змін (т. 2 а.с. 100-102).

За наслідками розгляду вищевказаного акту перевірки, а також з урахуванням рішення Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області про результати розгляду скарги ПрАТ Коломийське ЗУБМ від 12.07.2017 за № 15079/6/99-99-11-01-01-25 (т. 2 а.с. 125-139), відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення за № НОМЕР_2 від 20.07.2017, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з сплати податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем на 50 435 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями на 223 гривні (т. 1 а.с. 18); за № НОМЕР_1 від 20.07.2017, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з сплати податку на додану вартість за основним платежем на 94 456 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями на 23 614 гривень(т. 1 а.с. 19).

Не погоджуючись з винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся за захистом свого права в суд.

Згідно вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Висновки відповідача про допущення позивачем вказаних вище порушень ґрунтуються на тому, що позивачем в ході перевірки не надано документи, які б підтверджували фактичну поставку природного газу позивачу ОСОБА_6 з обмеженою відповідальністю Газкомінвест , а саме: за липень 2015 року до перевірки не надано акта приймання-передачі на транспортування природного газу до ПрАТ Коломийське ЗУБМ ; документів, що посвідчують поїздку ОСОБА_1 в січні 2015 року до Києва з метою складання договору про постачання природного газу від ТзОВ Газкомінвест (наказу про відрядження, авансового звіту, проїзних документів). Також, згідно даних Інформаційної системи Податковий блок підсистеми Аналітична система встановлено, що ТзОВ Газкомінвест (ЄДРПОУ 38932831) відсутнє за місцезнаходженням. Крім того, із матеріалів кримінального провадження № 32015100090000184 від 14.12.2015, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 205-1 Кримінального кодексу України, стало відомо, що діяльність фірми ТзОВ Газкомінвест не спрямована на здійснення реальної діяльності та отримання прибутків, а створена з метою відмивання доходів та надання економічної вигоди третім особам.

Враховуючи викладене, відповідач дійшов до висновку про відсутність реальності господарських операцій з придбання природного газу у ТзОВ Газкомінвест , а тому у позивача відсутнє право на формування витрат для цілей визначення податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток за операціями із вказаним контрагентом. У зв'язку з цим, відповідач вважає, що первинні бухгалтерські документи, складені на оформлення цих операцій, не мають юридичної сили, не можуть бути підставою для бухгалтерського та податкового обліку, оскільки не відповідають вимогам Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , Положення (стандарту) бухгалтерського обліку, а також статті 44 Податкового кодексу України.

Пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначено, що під господарською операцією слід розуміти дію або подію, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Згідно вимог статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

При цьому, підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток приватних підприємств, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (робіт, послуг) сум податку на додану вартість до від'ємного значення з цього податку та формування податкового кредиту з податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, сплачені в ціні товару (послуг) суми податку на додану вартість для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Досліджуючи фактичність проведених господарських операцій та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, формування витрат для цілей визначення податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток судом встановлено наступне.

За змістом акту перевірки за № 259/09-19-14-01-01/05467228 від 10.04.2017, позивачем за період з 01.01.2015 по 31.12.2016 занижено податок на прибуток в загальній сумі 316 377 гривень, внаслідок включення до витрат, що враховуються при визначення об'єкта оподаткування з податку на прибуток, витрати за господарськими операціями по придбанню природного газу у ТзОВ Газкомінвест .

З цього приводу судом встановлено, що 26.01.2015 приватним акціонерним товариством Коломийське заводоуправління будівельних матеріалів (покупець) та товариством з обмеженою відповідальністю Газкомінвест (постачальник) укладено договір постачання природного газу № 0501-4/2015, за умовами якого постачальник зобов'язується постачати покупцю природний газ, в обсязі, узгодженому сторонами в цьому договорі та/або в додаткових угодах до цього договору, відповідно до заявок покупця щодо запланованого місячного обсягу споживання газу, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити газ у відповідності до умов даного договору.

Згідно пункту 3.1 цього договору, загальна кількість газу, що постачається за цим договором, визначається як сума всього обсягу газу, поставленого постачальником покупцю на підставі актів приймання-передачі газу протягом всього строку дії цього договору.

Пунктом 3.7 договору визначено, що приймання-передача газу, поставленого постачальником покупцеві у відповідному звітному періоді (місяці), оформлюється актом приймання-передачі газу, в якому визначаються обсяги фактично спожитого газу.

Згідно умов розділу 4 даного договору, ціна на природний газ визначається сторонами у відповідній додатковій угоді до цього договору на кожний звітний період (місяць) постачання (споживання) газу (т. 1 а.с. 114-121).

Суд зазначає, що згідно умов вказаного договору між позивачем та ТзОВ Газкомінвест укладено додаткові угоди: Додаткову угоду №1 від 26.01.2015; Додаткову угоду №2 від 30.01.2015; Додаткову угоду №3 від 27.02.2015; Додаткову угоду №4 від 31.03.2015; Додаткову угоду №5 від 30.04.2015; Додаткову угоду №6 від 29.05.2015 (т. 1 а.с. 122-127).

На виконання умов згаданого договору позивачем у період з 01.01.2015 по 31.07.2015 придбано у ТзОВ Газкомінвест природний газ на загальну суму 316 377,00 гривень, в тому числі податок на додану вартість 52 729,50 гривень.

Контрагентом позивача на поставлений товар виписано розрахунки та податкові накладні, із зазначенням постачальника та одержувача товарів, найменування товару, його кількості, ціни без податку на додану вартість, суми податку на додану вартість, загальної суми, дати складення (т.1 а.с. 151-169).

Позивачем проведено розрахунок з ТзОВ Газкомінвест за поставлений природний газ, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями платіжних доручень (т. 1 а.с. 140-1450).

Також дані господарські операції з постачання природного газу підтверджуються актами приймання-передачі природного газу, які містяться в матеріалах справи (т. 1 а.с. 129-139).

Щодо посилання відповідача на те, що , ТзОВ Газкомінвест не могло здійснювати господарські операції з позивачем з огляду на те, що позивачем не надано документів, які посвідчують поїздку ОСОБА_1 в січні 2015 року до Києва з метою складання договору про постачання природного газу від ТзОВ Газкомінвест , суд зазначає наступне.

26.01.2015 виписано подорожній лист службового легкового автомобіля за № 22, згідно якого у розпорядження позивача надано автомобіль Шкода , реєстраційний номер НОМЕР_3. В даному подорожньому листі зазначено показники спідометра автомобіля при виїзді із гаражу та при поверненні в гараж, марку та рух пального, міститься підпис та печатка лікаря, що засвідчують придатність водія за станом здоров'я до керування транспортним засобом. Вказаний подорожній лист скріплений всіма відповідними підписами (т. 1 а.с. 128).

Суд зазначає також, що правові засади функціонування ринку природного газу України, заснованого на принципах вільної конкуренції, належного захисту прав споживачів та безпеки постачання природного газу, а також здатного до інтеграції з ринками природного газу держав - сторін Енергетичного Співтовариства, у тому числі шляхом створення регіональних ринків природного газу визначає Закон України Про ринок природного газу .

Згідно приписів статті 32 вказаного закону, транспортування природного газу здійснюється на підставі та умовах договору транспортування природного газу в порядку, передбаченому кодексом газотранспортної системи та іншими нормативно-правовими актами.

За договором транспортування природного газу оператор газотранспортної системи зобов'язується забезпечити замовнику послуги транспортування природного газу на період та умовах, визначених у договорі транспортування природного газу, а замовник зобов'язується сплатити оператору газотранспортної системи встановлену в договорі вартість послуг транспортування природного газу (частина 1).

Оператор газотранспортної системи зобов'язаний забезпечити надання послуг, що відповідають потребам ринку природного газу, зокрема послуги транспортування природного газу з або без гарантії реалізації права користування потужністю, послуги транспортування природного газу на різні періоди тривалості тощо (частина 3).

На виконання вимог даної норми закону, 01.08.2015 ПрАТ Коломийське ЗУБМ (замовник) уклало з публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації Івано-Франківськгаз , що діє на підставі ліцензії АЕ 642458 від 19.03.2015 (далі - газорозподільче підприємство), договір про розподіл природного газу № 2015/Т-ПР-КМ-1004, згідно умов якого газорозподільче підприємство зобов'язується надати замовнику послугу з транспортування природного газу газорозподільними мережами до межі балансової належності об'єктів замовника або його споживачів відповідно до актів розмежування балансової належності газопроводів та експлуатаційної відповідальності сторін (т. 1 а.с. 110-113).

Так, відповідно до інформації про виділення лімітів газу для ПрАТ Коломийське ЗУБМ оператором ЄГТС України, ТзОВ Газкомінвест надав через газозбутову організацію Коломийське УЕГГ ПАТ Івано-Франківськгаз споживачу ПрАТ Коломийське ЗУБМ у 2015 році: лютий - 20 тис. м. куб. газу; березень - 10 тис. м. куб. газу; квітень - 5 тис. м. куб. газу;травень - 5 тис. м. куб. газу; червень - 6 тис. м. куб. газу; липень - 6 тис. м. куб. газу (т. 1 а.с. 172-173).

Таким чином, доводи відповідача в акті перевірки від 10.04.2017 в цій часині є безпідставними та необґрунтованими.

Також суд звертає увагу на посилання відповідача в акті перевірки від 10.04.2017 на те, що ТзОВ Газкомінвест (ЄДРПОУ 38932831) відсутнє за місцезнаходженням, а тому вважає вказане як на одну з підстав відсутності реальності господарських операцій з придбання природного газу у позивача з вказаним контрагентаом. З цього приводу суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 10 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань , якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Суд зазначає, що на час здійснення господарських операцій з позивачем, ТзОВ Газкомінвест було внесене до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, перебувало на податковому обліку як платник податків у податковій інспекції за зареєстрованим місцезнаходженням юридичної особи та був платниками податку на додану вартість. Згідно копії витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 11.05.2017, який міститься в матеріалах справи, ТзОВ Газкомінвест не перебуває у процесі припинення чи ліквідації, не припинене, а також не перебуває у процесі провадження у справі про банкрутство (т. 1 а.с. 174-175).

Окрім того, суд встановив, що ТзОВ Газкомінвест здійснює свою діяльність на підставі ліцензії серія АЕ № 287902, виданою Національною комісією, що здійснює держане регулювання у сфері енергетики на постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за нерегульованим тарифом зі строком дії з 23.01.2014 по 22.01.2019 (т. 1 а.с. 109).

Таким чином, подані позивачем докази спростовують посилання відповідача про відсутність контрагента позивача (ТзОВ Газкомінвест ) за місцезнаходженням, і як наслідок, суд дійшов висновку, що висновки відповідача в акті перевірки в цій частині є безпідставними.

Щодо посилання відповідача в акті перевірки від 10.04.2017 на відкрите кримінальне провадження № 32015100090000184 від 14.12.2015, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 205-1 Кримінального кодексу України, згідно матеріалів якого відповідачу стало відомо, що діяльність фірми ТзОВ Газкомінвест не спрямована на здійснення реальної діяльності та отримання прибутків, а створена з метою відмивання доходів та надання економічної вигоди третім особам, судом встановлено наступне.

В ході проведення досудового слідства в межах згаданого кримінального провадження, проведено допит ОСОБА_7 (ІПН НОМЕР_4), який в період з 01.01.2015 по 31.07.2015 був керівником ТзОВ Газкомінвест . Згідно його показів, він не має відношення до реєстрації та ведення господарської діяльності ряду підприємств (серед яких і згаданий контрагент позивача), на яких згідно реєстраційних даних він являється посадовою особою (засновником, співзасновником, директором, головним бухгалтером), а також йому невідомі дані підприємства, зокрема і ТзОВ Газкомінвест .

При цьому, суд звертає увагу, що в даних Єдиного державного реєстру судових рішень, на час проведення перевірки позивача та прийняття оскаржених податкових повідомлень-рішень, відсутні вироки суду, якими б було встановлено обставини фіктивного підприємництва, відмивання доходів чи надання економічної вигоди третім особам за участі ТзОВ Газкомінвест .

Як наслідок, висновки відповідача щодо вказаних обставин до завершення в установленому кримінальним процесуальним законом зазначеного вище кримінального провадження є передчасними, тобто фактично ґрунтуються на припущеннях контролюючого органу про неможливість здійснення контрагентом позивача господарських операцій з постачання природного газу. Як наслідок, є безпідставними посилання відповідача в акті перевірки від 10.04.2017 на те, що ТзОВ Газкомінвест не могло постачати позивачу природний газ та його діяльність не спрямована на отримання прибутків.

З огляду на вищевикладене, доводи відповідача щодо нереальності здійснення господарських операцій з ТзОВ Газкомінвест є необґрунтованими, а також висновки відповідача про те, що перерахування позивачем коштів на розрахунковий рахунок контрагента згідно договору постачання природного газу та виставлених рахунків за газ є безповоротною фінансовою допомогою, є надуманими та безпідставними.

Щодо посилань позивача на необґрунтованість висновків акту перевірки від 10.04.2017 в частині заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість за період з 01.01.2015 по 31.12.2015 на суму 39 043 гривні (у зв'язку із оподаткуванням постачання самостійно виготовлених товарів і покупних товарів через їдальні і магазин підприємства), суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПКУ об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Згідно пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України, що діяв в 2015 році, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості (у разі здійснення контрольованих операцій - не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче їх собівартості.

Зміст статті 188 Податкового кодексу України дає підстави стверджувати, що для її застосування працівникам фіскального органу слід було провести аналіз конкретних господарських операцій на предмет їх збитковості. І лише за наслідками проведеного аналізу в разі виявлення конкретних збиткових операцій проводити донарахування сум податкових зобов'язань по ПДВ.

Відповідно пункту 17 положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 Витрати , затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 31.12.1999 № 318, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 за № 27/4248 (Стандарту), витрати, пов'язані з операційною діяльністю, які не включаються до собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), поділяються на адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати.

Згідно пункту 19 вказаного Стандарту, витрати на збут включають такі витрати, пов'язані з реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг): витрати пакувальних матеріалів для затарювання готової продукції на складах готової продукції; витрати на ремонт тари; оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут; витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг); витрати на передпродажну підготовку товарів; витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом; витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів, пов'язаних зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг (операційна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона); витрати на транспортування, перевалку і страхування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки; витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування; інші витрати, пов'язані зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг.

До складу витрат на збут в торговельних організаціях включаються витрати обігу за винятком адміністративних,фінансових, та інших операційних витрат.

Згідно пункту 11 стандарту 16 Витрати , до виробничої собівартості продукції включаються: прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати, змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

Суд встановив, що позивач визначив податкові зобов'язання з податку на додану вартість виходячи з бази оподаткування операцій з постачання товарів та послуг через магазин та їдальні підприємства, виходячи з ціни реалізації товарів та наданих послуг харчування в загальній сумі 39 043 грн., в тому числі: за січень 2015 року в сумі 3760 грн., за лютий 2015 року в сумі 2425 грн., за березень 2015 року в сумі 2872 грн., за квітень 2015 року в сумі 2980 грн., за травень 2015 року в сумі 2587 грн., за червень 2015 року в сумі 5554 грн., за липень 2015 року в сумі 3237 грн., за серпень 2015 року в сумі 3027 грн., за вересень 2015 року в сумі 1905 грн., за жовтень 2015 року в сумі 4822 грн., за листопад 2015 року в сумі 3114 грн., за грудень 2015 року в сумі 2760 грн.

Правильність визначення даних податкових зобов'язань підтверджується копіями фіскальних чеків касового апарату за травень та червень 2015 року по їдальні заводу № 3, копії калькуляційних карток на страви їдалень позивача, копії прихідних та вихідних накладних на продукти та товари в їдальню заводу № 3, копіями фіскальних чеків касового апарату за травень та червень 2015 року по магазину (т. 1 а.с. 176-250, т. 2 а.с. 1-70).

Як наслідок, суд дійшов висновку, що позивач не порушив вимоги статті 185, 187, 188 Податкового кодексу України, і, відповідно, відповідачем неправомірно донараховано зобов'зання з податку на додану вартість з питань реалізації продукції їдалень та товарів у їдальнях та магазині на суму 39 043 гривні.

Відображення позивачем всіх витрат по їдальнях та магазину на рахунку 791 не може бути підставою для формування показників прямих витрат в інший спосіб, ніж це передбачено вищевказаними нормами.

Суд зазначає, що підстави виникнення та порядок визначення сум податку на додану вартість, що відносяться до податкового кредиту регламентовано розділом V Податкового кодексу України.

За змістом пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

За правилами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу (пункт 201.8 статті 201). Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (пункт 201.10 статті 201).

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як уже встановлено судом, в матеріалах справи наявні копії відповідних документів (розрахунків, податкових накладних, платіжних доручень, актів прийому-передачі природного газу, фіскальних чеків касового апарату за травень та червень 2015 року по їдальні заводу № 3 та по магазину, калькуляційних карток на страви їдалень позивача, прихідних та вихідних накладних на продукти та товари в їдальню заводу № 3), які підтверджують факт правомірності формування позивачем валових витрат та витрат для цілей визначення податкового кредиту з податку на додану вартість.

Підсумовуючи все вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що позивачем правомірно віднесено до складу валових витрат та до складу податкового кредиту з податку на додану вартість, понесені ним витрати, а також сплачений податок на додану вартість.

Як наслідок, відповідачем протиправно збільшено позивачу суму податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 50 435 гривень та з податку на додану вартість на 94 456 гривень та безпідставно накладено на даного платника податків штраф у розмірі 223 гривні та 23 614 гривень відповідно, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС в Івано-Франківській області є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З урахуванням викладеного, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими, а позов таким, що підлягає до задоволення.

Згідно з частиною 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі статті 124 Конституції України, керуючись статтями 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області за №0005472200 від 20.07.2017 про збільшення Приватному акціонерному товариству "Коломийське заводоуправління будівельних матеріалів" (код ЄДРПОУ 05467228) суми грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток в розмірі 50 435 гривень та штрафні (фінансові) санкції в розмірі 223 гривні.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області за №0005492200 від 20.07.2017 про збільшення Приватному акціонерному товариству "Коломийське заводоуправління будівельних матеріалів" (код ЄДРПОУ 05467228) суми грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість в розмірі 94 456 гривень та штрафні (фінансові) санкції в розмірі 23 614 гривень.

Стягнути на користь Приватного акціонерного товариства "Коломийське заводоуправління будівельних матеріалів" (вулиця Г. Тютюнника, 14, місто Коломия, Івано-Франківська область, код ЄДРПОУ 05467228) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області (вулиця Незалежності, 20, місто Івано-Франківськ, код ЄДРПОУ 39394463,) сплачений судовий збір в розмірі 2 530 (дві тисячі п'ятсот тридцять) гривень 93 копійки.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Суддя Остап'юк С.В.

Постанова складена в повному обсязі 25.09.2017.