Постанова

від 13.02.2018 по справі 809/1139/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2018 рокуЛьвів№ 876/10477/17 Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача: ОСОБА_1

суддів: Ніколіна В.В., Старунського Д.М.,

за участю секретаря судових засідань - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДФС України в Івано-Франківській області на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2017 року (суддя Остап'юк С.В., повний текст складено 25.09.2017 у м. Івано-Франківську) у справі № 809/1139/17 за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства Коломийське заводоуправління будівельних матеріалів до Головного управління ДФС України в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

встановив:

ПрАТ Коломийське заводоуправління будівельних матеріалів звернулося з позовом до Головного управління ДФС України в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень за № №0005472200, НОМЕР_1 від 20.07.2017.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідач протиправно, в порушення положень Податкового кодексу України, всупереч фактичним обставинам, необґрунтовано за наслідками проведеної перевірки виніс оскаржувані податкові повідомлення-рішення № НОМЕР_2, № НОМЕР_1 від 20.07.2017, якими збільшено суми грошових зобов'язань з податку на прибуток підприємств на загальну суму 50658 гривень, в тому числі за основним платежем на 50435 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями на 223 гривні, а також з податку на додану вартість на загальну суму 118070 гривень, в тому числі за основним платежем на 94456 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями на 23614 гривень. Вважає визначення вказаних грошових зобов'язань безпідставними, оскільки товариством подано належні та допустимі докази на підтвердження реальності господарських операцій з ТзОВ Газкомінвест та правильність ведення бухгалтерського і податкового обліку підприємства. Крім того, необгрунтованим є висновки контролюючого органу щодо реалізації продукції їдалень та товарів у їдальнях та магазині підприємства нижче собівартості та ціни придбання і як наслідок протиправності донарахування податкових зобов'язань по ПДВ за 2015 рік.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19.09.2017 адміністративний позов задоволено.

Із цією постановою суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, її незаконною та необгрунтованою, прийнятою з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому просить її скасувати та прийняти нову постанову, якою в позові відмовити повністю.

Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, апелянт посилається на те, що до перевірки не надано первинних документів для підтвердження здійснення господарських операцій між ПрАТ Коломийське заводоуправління будівельних матеріалів та ТзОВ Газкомінвест за 2015 рік, а саме за липень 2015 року, відтак перевіркою не встановлено реальності отримання товару (природного газу) від ТзОВ Газкомінвест . Крім того, позивач визначав податкові зобов'язання з ПДВ виходячи з бази оподаткування операцій з постачання товарів та послуг через магазин та їдальні позивача, яка була нижче їх собівартості і внаслідок чого занизив податкові зобов'язання по ПДВ.

Позивач подав заперечення на апеляційну скаргу та додаткові пояснення до неї в яких просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Представник відповідача у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просить її задовольнити.

Представник позивача у судовому засіданні апеляційну скаргу заперечив та просить залишити її без задоволення.

Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевірив матеріали справи та обговорив підстави і межі апеляційних вимог, вважає, що апеляційна скарга задоволеною бути не може.

Судом першої інстанції встановлено, що ПрАТ Коломийське заводоуправління будівельних матеріалів є юридичною особою, перебуває на податковому обліку як платник податків. Головним управлінням Державної фіскальної служби України в Івано-Франківській області, за наслідками проведеної документальної планової виїзної перевірки ПрАТ Коломийське заводоуправління будівельних матеріалів (код ЄДРПОУ 05467228) з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків, зборів, єдиного соціального внеску, а також дотримання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2016, складено акт за № 259/09-19-14-01-01/05467228 від 10.04.2017.

За наслідками розгляду вищевказаного акту перевірки, а також з урахуванням рішення Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області про результати розгляду скарги ПрАТ Коломийське ЗУБМ від 12.07.2017 за № 15079/6/99-99-11-01-01-25 прийнятого в порядку адміністративного оскарження, відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення за № НОМЕР_2 від 20.07.2017, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з сплати податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем на 50435 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями на 223 грн. за № НОМЕР_1 від 20.07.2017, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з сплати податку на додану вартість за основним платежем на 94456 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями на 23614 грн.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позов належить задовольнити, оскільки позивачем правомірно віднесено до складу валових витрат та до складу податкового кредиту з податку на додану вартість, понесені ним витрати, а також сплачений податок на додану вартість. Як наслідок, відповідачем протиправно збільшено позивачу суму податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 50435 грн та з податку на додану вартість на 94456 грн та безпідставно накладено штрафні санкції у розмірі 223 грн та 23614 грн відповідно, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС в Івано-Франківській області є протиправними та підлягають скасуванню.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Пунктом 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно вимог ст. 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Підпункт 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток приватних підприємств, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (робіт, послуг) сум податку на додану вартість до від'ємного значення з цього податку та формування податкового кредиту з податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, сплачені в ціні товару (послуг) суми податку на додану вартість для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Згідно матеріалів справи, 26.01.2015 ПрАТ Коломийське заводоуправління будівельних матеріалів (покупець) та ТзОВ Газкомінвест (постачальник) укладено договір постачання природного газу № 0501-4/2015, за умовами якого постачальник зобов'язується постачати покупцю природний газ, в обсязі, узгодженому сторонами в цьому договорі та/або в додаткових угодах до цього договору, відповідно до заявок покупця щодо запланованого місячного обсягу споживання газу, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити газ у відповідності до умов цього договору. (т. 1 а. с. 114-121). Також, між позивачем та ТзОВ Газкомінвест укладено додаткові угоди: Додаткову угоду № 1 від 26.01.2015; Додаткову угоду № 2 від 30.01.2015; Додаткову угоду № 3 від 27.02.2015; Додаткову угоду № 4 від 31.03.2015; Додаткову угоду № 5 від 30.04.2015; Додаткову угоду № 6 від 29.05.2015 (т. 1 а. с. 122-127).

На виконання умов згаданого договору позивачем у період з 01.01.2015 по 31.07.2015 придбано у ТзОВ Газкомінвест природний газ на загальну суму 316377,00 гривень.

Контрагентом позивача на поставлений товар виписано розрахунки та податкові накладні, із зазначенням постачальника та одержувача товарів, найменування товару, його кількості, ціни без податку на додану вартість, суми податку на додану вартість, загальної суми, дати складення (т.1 а. с. 151-169).

Позивачем проведено розрахунок з ТзОВ Газкомінвест за поставлений природний газ, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями платіжних доручень (т. 1 а. с. 140-1450).

Також господарські операції з постачання природного газу підтверджуються актами приймання-передачі природного газу, які містяться в матеріалах справи (т. 1 а. с. 129-139).

Суд апеляційної інстанції, зазначає, що правові засади функціонування ринку природного газу України, заснованого на принципах вільної конкуренції, належного захисту прав споживачів та безпеки постачання природного газу, а також здатного до інтеграції з ринками природного газу держав - сторін Енергетичного Співтовариства, у тому числі шляхом створення регіональних ринків природного газу визначає Закон України Про ринок природного газу № 329-VII від 09.04.2015 (далі-Закон № 329-VII).

Згідно ч. 1 ст. 32 цього Закону, транспортування природного газу здійснюється на підставі та умовах договору транспортування природного газу в порядку, передбаченому кодексом газотранспортної системи та іншими нормативно-правовими актами. За договором транспортування природного газу оператор газотранспортної системи зобов'язується забезпечити замовнику послуги транспортування природного газу на період та умовах, визначених у договорі транспортування природного газу, а замовник зобов'язується сплатити оператору газотранспортної системи встановлену в договорі вартість послуг транспортування природного газу.

Оператор газотранспортної системи зобов'язаний забезпечити надання послуг, що відповідають потребам ринку природного газу, зокрема послуги транспортування природного газу з або без гарантії реалізації права користування потужністю, послуги транспортування природного газу на різні періоди тривалості тощо (ч. 3 ст. 32 Закон № 329-VII).

На виконання вимог цієї норми закону, 01.08.2015 ПрАТ Коломийське заводоуправління будівельних матеріалів (замовник) уклало з публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації Івано-Франківськгаз , що діє на підставі ліцензії АЕ 642458 від 19.03.2015 (далі - газорозподільче підприємство), договір про розподіл природного газу № 2015/Т-ПР-КМ-1004, згідно умов якого газорозподільче підприємство зобов'язується надати замовнику послугу з транспортування природного газу газорозподільними мережами до межі балансової належності об'єктів замовника або його споживачів відповідно до актів розмежування балансової належності газопроводів та експлуатаційної відповідальності сторін (т. 1 а. с. 110-113).

Відповідно до інформації про виділення лімітів газу для ПрАТ Коломийське заводоуправління будівельних матеріалів оператором ЄГТС України, ТзОВ Газкомінвест надав через газозбутову організацію Коломийське УЕГГ ПАТ Івано-Франківськгаз споживачу ПрАТ Коломийське заводоуправління будівельних матеріалів у 2015 році: лютий - 20 тис. м. куб. газу; березень - 10 тис. м. куб. газу; квітень - 5 тис. м. куб. газу;травень - 5 тис. м. куб. газу; червень - 6 тис. м. куб. газу; липень - 6 тис. м. куб. газу (т. 1 а. с. 172-173).

У апеляційні скарзі апелянт покликаєтеся на те, що згідно даних Інформаційної системи податковий блок ТзОВ Газкомінвест (ЄДРПОУ 38932831) відсутнє за місцезнаходженням, що є підставою вважати про відсутність реальності господарських операцій з придбання природного газу у позивача з вказаним контрагентом. З цього приводу суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 10 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань № 755-IV від 15.03.2003 зі змінами і доповненнями, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Суд зазначає, що на час здійснення господарських операцій з позивачем, ТзОВ Газкомінвест було внесене до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, перебувало на податковому обліку як платник податків у податковій інспекції за зареєстрованим місцезнаходженням юридичної особи та був платниками податку на додану вартість. Згідно копії витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 11.05.2017, який міститься в матеріалах справи, ТзОВ Газкомінвест не перебуває у процесі припинення чи ліквідації, не припинене, а також не перебуває у процесі провадження у справі про банкрутство (т. 1 а. с. 174-175).

Крім того, ТзОВ Газкомінвест здійснює свою діяльність на підставі ліцензії серія АЕ № 287902, виданою Національною комісією, що здійснює держане регулювання у сфері енергетики на постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за нерегульованим тарифом зі строком дії з 23.01.2014 по 22.01.2019 (т. 1 а. с. 109).

Таким чином, подані позивачем докази спростовують посилання відповідача про відсутність контрагента позивача (ТзОВ Газкомінвест ) за місцезнаходженням, і як наслідок, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що висновки відповідача в акті перевірки в цій частині є безпідставними.

Також, суд апеляційної інстанції, не бере до уваги посилання відповідача в апеляційній скарзі, що з 01.07.2015 ТзОВ Газкомінвест не звітується. Оскільки, неподання податкової звітності контрагентом позивача саме по собі не є доказом безтоварності розглядуваних операцій та недобросовісності підприємства як платника податків; ці доводи є оцінкою контрагента, за дії та поведінку яких позивач не може нести відповідальність.

Щодо посилання апелянта на відкрите кримінальне провадження № 32015100090000184 від 14.12.2015, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 205-1 Кримінального кодексу України, суд апеляційної інстанції зазначає, що на час проведення перевірки позивача, прийняття оскаржених податкових повідомлень-рішень та розгляду справи в суді апеляційної інстанції відсутні вироки суду, якими було встановлено обставини фіктивного підприємництва, відмивання доходів чи надання економічної вигоди третім особам за участі ТзОВ Газкомінвест .

Тому, висновки відповідача щодо вказаних обставин до завершення в установленому кримінальним процесуальним законом вказаного кримінального провадження є передчасними, тобто фактично ґрунтуються на припущеннях контролюючого органу про неможливість здійснення контрагентом позивача господарських операцій з постачання природного газу. Отже, є безпідставними посилання відповідача в акті перевірки від 10.04.2017 на те, що ТзОВ Газкомінвест не могло постачати позивачу природний газ та його діяльність не спрямована на отримання прибутків.

Таким чином, доводи відповідача, щодо формального складення первинних документів та фактичного не здійснення господарських операцій, є безпідставними та необгрунтованими.

Щодо посилань апелянта на заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість на суму 39 043 гривні (у зв'язку із оподаткуванням постачання самостійно виготовлених товарів і покупних товарів через їдальні і магазин підприємства), суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Згідно п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України, що діяв в 2015 році, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості (у разі здійснення контрольованих операцій - не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче їх собівартості.

Суд апеляційної інстанції, зазначає, що для застосування працівниками фіскального органу приписів ст. 188 Податкового кодексу України, слід було провести аналіз конкретних господарських операцій на предмет їх збитковості і лише за наслідками проведеного аналізу в разі виявлення конкретних збиткових операцій проводити донарахування сум податкових зобов'язань по ПДВ.

Відповідно п. 17 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 Витрати , затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 31.12.1999 № 318, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 за № 27/4248 (Стандарту), витрати, пов'язані з операційною діяльністю, які не включаються до собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), поділяються на адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати.

Згідно п. 19 вказаного Стандарту, витрати на збут включають такі витрати, пов'язані з реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг): витрати пакувальних матеріалів для затарювання готової продукції на складах готової продукції; витрати на ремонт тари; оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут; витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг); витрати на передпродажну підготовку товарів; витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом; витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів, пов'язаних зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг (операційна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона); витрати на транспортування, перевалку і страхування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки; витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування; інші витрати, пов'язані зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг. До складу витрат на збут в торговельних організаціях включаються витрати обігу за винятком адміністративних, фінансових, та інших операційних витрат.

Відповідно п. 11 стандарту 16 Витрати , до виробничої собівартості продукції включаються: прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати, змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

Позивач визначив податкові зобов'язання з податку на додану вартість виходячи з бази оподаткування операцій з постачання товарів та послуг через магазин та їдальні підприємства, виходячи з ціни реалізації товарів та наданих послуг харчування в загальній сумі 39 043 грн., в тому числі: за січень 2015 року в сумі 3760 грн., за лютий 2015 року в сумі 2425 грн., за березень 2015 року в сумі 2872 грн., за квітень 2015 року в сумі 2980 грн., за травень 2015 року в сумі 2587 грн., за червень 2015 року в сумі 5554 грн., за липень 2015 року в сумі 3237 грн., за серпень 2015 року в сумі 3027 грн., за вересень 2015 року в сумі 1905 грн., за жовтень 2015 року в сумі 4822 грн., за листопад 2015 року в сумі 3114 грн., за грудень 2015 року в сумі 2760 грн.

Правильність визначення даних податкових зобов'язань підтверджується копіями фіскальних чеків касового апарату по їдальні заводу № 3, копії калькуляційних карток на страви їдалень позивача, копії прихідних та вихідних накладних на продукти та товари в їдальню заводу № 3, копіями фіскальних чеків касового апарату по магазину (т. 1 а. с. 176-250, т. 2 а. с. 1-70).

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач не порушив вимоги ст. ст. 185, 187, 188 Податкового кодексу України, і, відповідно, відповідачем неправомірно донараховано зобов'язання з податку на додану вартість з питань реалізації продукції їдалень та товарів у їдальнях та магазині на суму 39043 грн.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції, погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржувані податкові повідомлення є протиправними і підлягають скасуванню, оскільки, господарські операції для визначення податкового кредиту були фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій. Факт правомірності формування позивачем валових витрат та витрат для цілей визначення податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджуються відповідними документами (розрахунками, податковими накладними, платіжними дорученнями, актами прийому-передачі природного газу, фіскальними чеками касового апарату по їдальні заводу № 3 та по магазину, калькуляційними картками на страви їдалень позивача, прихідними та вихідними накладними на продукти та товари в їдальню заводу № 3), тому позивачем правомірно віднесено до складу валових витрат та до складу податкового кредиту з податку на додану вартість, понесені ним витрати, а також сплачений податок на додану вартість.

З огляду на викладене, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позов, правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення суд апеляційної інстанції не вбачає.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд -

постановив:

апеляційну скаргу Головного управління ДФС України в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2017 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач: ОСОБА_1

Судді: В.В. Ніколін

ОСОБА_3

Повне судове рішення складено 19.02.2018