Рішення

від 21.09.2017 по справі 264/3354/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ (М. МАРІУПОЛЬ)

22-ц/775/652/2017(м)

264/3354/17

Категорія 2 Головуючий у 1-й інстанції Мирошниченко Ю.М.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

21 вересня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого Мироненко І.П.

суддів: Баркова В.М., Зайцевої С.А.

секретаря Брежнєва Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 14 серпня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Маріупольської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно, -

в с т а н о в и л а:

В липні 2017 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з даним позовом посилаючись на те, що за договором купівлі-продажу, оформленим біржовим контрактом №15067 від 19 червня 1997 року, на Маріупольській універсальній товарній біржі, придбав у ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1. В подальшому, рішенням Іллічівського районного суду міста Маріуполя від 07 червня 2007 року ця угода була визнана дійсною. Оскільки оригінал правовстановлюючого документу, а саме біржового контракту, втрачено і він не має об'єктивної можливості отримати його дублікат, просив визнати за ним право власності на квартиру в порядку ст.392 ЦК України.

Рішенням Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 14 серпня 2017 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування вказує, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що біржовий контракт не є правовстановлюючим документом, а рішення суду від 18 червня 2007 року може бути підставою для проведення державної реєстрації права власності позивача на квартиру. Зазначеним рішенням суду право власності на квартиру за позивачем не визнавалось, а було визнано дійсним саме договір купівлі-продажу з посиланням на правовстановлюючий документ - біржовий контракт. Тому, проведення державної реєстрації за відсутності оригіналу біржового контракту лише на підставі рішення суду про визнання його дійсним є неможливим в силу положень ст.27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень та Порядку вчинення нотаріальних нотаріусами України, затвердженого наказом №296/5 від 22 лютого 2012 року. За положеннями ст.11 ЦПК України суд не вправі обирати спосіб захисту на власний розсуд, оскільки це є виключним правом позивача.

Представник відповідача відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно юридичного департаменту Маріупольської міської ради ОСОБА_6, діюча на підставі довіреності від 30 грудня 2016 року, в судове засідання не з'явилась, в письмових поясненнях на апеляційну скаргу звертає увагу на те, що позов пред'явлено до неналежного відповідача, справу просила розглянути за її відсутності.

Позивач ОСОБА_2, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився, заяв про відкладення розгляду справи не надав.

Відповідно до положень ч.2 ст. 305 ЦПК України апеляційний суд розглянув справу за відсутності осіб, що не з'явились.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача ОСОБА_5, який підтримав доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія судів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст.214 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини справи, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин та інші.

Як вбачається з матеріалів справи, 19 червня 1997 року між ОСОБА_4 та позивачем ОСОБА_2 на Маріупольській універсальній товарній біржі був укладений договір купівлі-продажу (біржовий контракт №15067), відповідно до якого останній купив однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 (а.с.12).

20 червня 1997 року договір був зареєстрований в Маріупольському БТІ за реєстровим №39713. Відомості про нового власника внесено до технічної документації (а.с.15).

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що рішення суду про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна дійсним, яке набрало законної сили, є підставою для набуття права власності, що підлягає реєстрації відповідно до порядку, встановленому Законом України Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень . Відмова у державній реєстрації права на нерухомість або ухилення від реєстрації можуть бути оскаржені до суду відповідно до ч.3 ст.182 ЦК України. Проте за змістом ст.11 ЦПК України суд не вправі обирати спосіб захисту на власний розсуд, оскільки це є виключним правом позивача.

З таким висновком суду колегія судді не може погодитись, оскільки він не відповідає обставинам справи та вимогам закону.

За змістом ст.ст.128, 153 ЦК УРСР (1963 року, який був чинний на час укладення договору) право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними умовами є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї із сторін повинно бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст.224 ЦК УРСР (1963 року) за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.227 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) договір купівлі продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (ст.47 цього Кодексу). Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.

Разом з тим, за положеннями ст.15 Закону України Про товарні біржі , в редакції яка була чинною на час укладення договору, не підлягали нотаріальному посвідченню угоди, які зареєстровані на біржі, якщо вони являють собою купівлю-продаж, поставку та обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі.

Реєстрація Маріупольським БТІ за ОСОБА_2 права власності на спірну квартиру на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого біржею, а не нотаріусом, станом на червень 1997 року, не суперечила Правилам державної реєстрації об'єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, затверджених наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству №56 від 13 грудня 1995 року (втратили чинність згідно з наказом Держкомітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 09 червня 1998 року №121), які передбачали підставу для державної реєстрації договорів купівлі-продажу, зареєстрованих біржею.

Рішенням Іллічівського районного суду міста Маріуполя від 07 червня 2007 року договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2, оформлений біржовим контрактом №15067 від 19 червня 1997 року, на Маріупольській УТБ, визнано дійсним. Рішення набрало законної сили 18 червня 2007 року (а.с.14).

Відповідно до ч.5 ст.11 ЦК України цивільні права можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Щодо права власності, то ЦК України передбачає можливість його виникнення на підставі рішення суду випадках, встановлених ст.376, а підтвердження рішенням суду наявного в особи права власності у випадках, встановлених ст.392 ЦК України. У інших випадках право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (ч.1 ст.328 ЦК України).

За правилами ст.392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред'явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

Позивачем у позові про визнання права власності є власник - особа, яка має право власності на майно (тобто вже стала його власником, а не намагається ним стати через пред'явлення позову).

Отже, ураховуючи, що відповідно до ст.328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому ст.392 ЦК України.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18 лютого 2015 року у справі №6-244цс14.

У даній справі покупець ОСОБА_2 повністю виконав умови договору купівлі-продажу квартири, сплатив за придбану квартиру визначену договором суму коштів, з 1997 року зареєструвався у спірній квартирі, договір у відповідності з вимогами ч.2 ст.227 ЦК УРСР (1963 року) був зареєстрований у МБТІ, в подальшому рішенням суду ця угода була визнана дійсною, тобто позивач набув права власності на спірну квартиру і правомірно володіє нею.

Згідно довідки Маріупольської міської ради, 23 березня 2006 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань було внесено запис №12741170001003445 щодо державної реєстрації припинення юридичної особи - ТОВ Маріупольська універсальна товарна біржа (код ЄДРПОУ 13482035) у зв'язку із визнанням її банкрутом без правонаступництва (а.с.16). Архівний відділ міської ради повідомив, що документи біржі не відносяться до документів Національного архівного фонду та на державне зберігання не надходять (а.с.17).

З огляду на це позивач ОСОБА_2 набув права на захист права власності в порядку, передбаченому ст.392 ЦК України, адже внаслідок втрати правовстановлюючого документа (біржового контракту) створюється неможливість реалізації ним свого права власності.

Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що правовстановлюючим документом у даній справі є не біржовий контракт, а рішення суду від 07 червня 2007 року, оскільки останнім право власності на спірну квартиру за позивачем не визнавалось, а за своїм змістом воно спрямовано на підтвердження дійсності правочину, укладеного на товарній біржі (біржового контракту).

Відповідно до п.9 ст.27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень , підставою для державної реєстрації прав на нерухоме майно може слугувати рішення суду, що набрало законної сили, саме щодо визнання права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Також колегія суддів не може погодитися з доводами щодо неналежності залученого до участі у справі відповідача.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 02 серпня 2017 року позивачем ОСОБА_2 до Центру надання адміністративних послуг міста Маріуполя було подано заяву (реєстраційний №23518336) про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2, вирішення якої зупинено з підстав, передбачених ст.ст.10,23 Закону України Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень , п.п. 12, 14 Порядку вчинення нотаріальних дій (реєстровий №36508066).

Відповідачем у позові про визнання права власності у порядку ст.392 ЦК України виступає будь-яка особа, яка сумнівається у належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майном, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин.

Отже, за таких умов, вимоги про визнання права власності є необхідною умовою для досягнення позивачем й іншої мети позову, а саме - отримання правовстановлюючих документів на майно. І визнання цього права за особою судом є підставою (передумовою) для зобов'язання органів державної реєстрації прав на таке майно видати відповідні документи.

У випадку, коли підставою для подання позову про визнання права виступає відсутність правовстановлюючих документів на майно, таке право можна буде вважати остаточно захищеним з моменту видачі відповідних правовстановлюючих документів спеціально уповноваженими органами.

Закон не обмежує захист порушеного права лише у відносинах із особами, до яких відповідне право перейшло , або які можуть претендувати на таке права . Таке тлумачення істотно звужує гарантований ст.ст.13, 41 Конституції України захист права власності, у тому числі від порушень з боку уповноважених органів у формі не вчинення відповідних дій на видачу правовстановлюючих документів.

Таким чином, коли вимога про визнання права власності, пред'явлена до органу реєстрації прав на нерухоме майно, є передумовою для досягнення позивачем кінцевої мети позову - отримання офіційного підтвердження свого права відповідними правовстановлюючими документами, що видаються спеціально уповноваженими органами, задля реалізації абсолютних прав на спірне майно, не може бути відмовлено у задоволені позову з тих підстав, що відповідач не претендує та не оспорює право власності позивача щодо спірного об'єкту.

Вирішуючи спір суд першої інстанції, у порушення вимог ст.ст. 212-214 ЦПК України, зазначених вимог закону не врахував, не з'ясував належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, які правовідносини сторін випливають з установлених обставин та яка правова норма підлягає застосування до цих правовідносин, тому відповідно до ст.309 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_2, визнання за ним права власності на квартиру АДРЕСА_3.

У зв'язку з наведеним апеляційна скарга представника позивача - ОСОБА_5 підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст.303, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів

В и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Іллічівського районного суду м.Маріуполя Донецької області від 14 серпня 2017 року скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити.

Визнати за ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1) право власності на квартиру АДРЕСА_3.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий І.П. Мироненко

Судді: В.М. Барков

ОСОБА_7