Постанова

від 20.09.2017 по справі 910/4810/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" вересня 2017 р. Справа№ 910/4810/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Мартюк А.І.

Чорногуза М.Г.

при секретарі судового засідання Степанці О.В.,

від позивача - не з'явилися,

від відповідача - Шеїн К.О., довіреність №23/2-06/17 від 23.06.2017 року,

Ліщишин І.В., довіреність №23/1-06/17 від 23.06.2017 року,

розглянувши матеріали апеляційної скарги

Товариства з обмеженою відповідальністю "ДС Лайтбуд"

на рішення господарського суду міста Києва від 25.05.2017 року

у справі №910/4810/17 (суддя Ковтун С.А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес-Е"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДС Лайтбуд"

про стягнення 2237671,48 грн., -

ВСТАНОВИВ:

У березні 2017 Товариство з обмеженою відповідальністю "Прогрес-Е" подало до господарського суду міста Києва позовну заяву до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДС Лайтбуд" про стягнення 2237671,48 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 25.05.2017 року у справі №910/4810/17 позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДС Лайтбуд" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес-Е" 1683005,41 грн. боргу, 290211,41 грн. пені, 137129,91 грн. інфляційних, 36072,33 грн. 3% річних та 32196,29 грн. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "ДС Лайтбуд" подало до Київського апеляційного господарського суду скаргу, у відповідності до якої просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 25.05.2017 року у справі №910/4810/17 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що судом першої інстанції неповно з'ясовані усі обставини справи, що мають значення для справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.07.2017 року у справі №910/4810/17 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДС Лайтбуд" на рішення господарського суду міста Києва від 25.05.2017 року у справі №910/4810/17 прийнято до провадження та призначено її розгляд на 01.08.2017 року.

У зв'язку з перебуванням судді Андрієнко В.В., який входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відпустці, відповідно до пп. 2.3.25, 2.3.49 п. 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, п. 5.1, Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Київському апеляційному господарському суді, затверджених рішенням зборів суддів від 03.02.2016 року, автоматизованою системою здійснено заміну судді Андрієнко В.В. у складі визначеної колегії для розгляду вказаної вище справи, про що сформовано протокол.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДС Лайтбуд" на рішення господарського суду міста Києва від 25.05.2017 року у справі №910/4810/17 передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: Агрикової О.В. (головуючий), Чорногуз М.Г. Мартюк А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.08.2017 року у справі №910/8062/17 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДС Лайтбуд" на рішення господарського суду міста Києва від 25.05.2017 року у справі №910/4810/17 прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Мартюк А.І. Чорногуз М.Г. та призначено розгляд справи на 20.09.2017 року.

19.09.2017 року до відділу забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому останній просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

В судовому засіданні 20.09.2017 року представники відповідача просили задовольнити апеляційну скаргу, позивач в судове засідання не з`явився.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи згідно з ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989 року).

Враховуючи те, що відповідач був належним чином повідомлений про час та дату судового засідання, докази чого наявні в матеріалах страви, а також зважаючи на те, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представника відповідача.

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 05.02.2016 року товариство з обмеженою відповідальністю "Прогрес-Е" (постачальник) та товариство з обмеженою відповідальністю "ДС ЛАЙТБУД" (покупець) уклали договір поставки № 050216/П (далі - Договір). (а.с. 17-19).

Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов'язується поставити і передати товар у власність покупцю, а покупець - прийняти й оплатити товарний бетон та залізобетонні вироби (далі - товар).

Пунктом 2.1. договору встановлено, що загальна вартість даного договору визначається вартістю товару, отриманого протягом дії цього договору згідно накладних (видаткових, товарно-транспортних).

Згідно з п. 4.1. договору строки поставки товару обумовлюються сторонами індивідуально в кожному окремому випадку та можуть коливатись в межах строків: від доби до двох тижнів з моменту подання покупцем заявки, в залежності від наявності товару на складі виробника та строків фактичного виготовлення товару.

Моментом здійснення поставки товару є його отримання уповноваженою особою покупця, яка проставляє відповідну відмітку в супроводжувальній первинній обліково-видатковій документації (товарно-транспортна накладна, видаткова накладна), надає постачальнику належним чином оформлену довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей. (п. 4.2. договору).

Відповідно п. 4.3. договору право власності на товар, а також ризик випадкової загибелі товару, переходять до покупця в момент підписання відповідальною особою покупця товарно-транспортної накладної.

Пунктом 5.1. договору встановлено, що покупець оплачує товар за цінами, вказаними в рахунках-фактурах на умовах, в порядку та у спосіб, визначених даним договором, що не суперечить чинному законодавству України.

Згідно з п. 10.7. договору сторони домовились про обов`язковість скріплення печаткою цей договір, додатки до нього, інші документи, які вимагаються при виконанні обов`язків сторін, передбачених цим договором. В разі прийняття рішення про відміну використання печатки, кожна із сторін має повідомити про це іншу протягом 5 днів з дня прийняття такого рішення.

Як зазначає позивач, на виконання умов договору було поставлено відповідачу товар на загальну суму 1 683 005, 41 грн., на підтвердження чого надав суду першої інстанції видаткові накладні № 65 від 08.02.2016 року на суму 42 506, 82 грн.; № 66 від 08.02.2016 року на суму 31 316, 85 грн., №247 від 22.03.2016 року на суму 42 300, 00 грн., № 246 від 22.03.2016 року на суму 6 100, 00 грн., № 245 від 22.03.2016 року на суму 312 314, 71 грн., № 244 від 22.03.2016 року на суму 497 971, 39 грн., № 355 від 15.04.2016 року на суму 171 373, 77 грн., № 354 від 15.04.2016 року на суму 219 545, 07 грн., № 353 від 15.04.2016 року на суму 173 312, 07 грн., № 352 від 15.04.2016 року на суму 171 500, 00 грн., які підписані представниками сторін та містять печатку позивача. (а.с. 22-29). Також видаткові накладні №65 від 08.02.2016 року та №66 від 08.02.2016 року скріплені печаткою відповідача. (а.с. 20-21).

В матеріалах справи наявна претензія-вимога про сплату заборгованості №26/10 від 26.10.2016 року, відповідно до якої позивач просив відповідача погасити заборгованість по договору поставки у розмірі 1 683 005, 41 грн. (а.с. 34-35).

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що наявними в матеріалах справи видатковими накладними підтверджується, що позивач поставив, а відповідач отримав товар на загальну суму 1 683 005, 41 грн.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представник сторін, дослідивши наявні у матеріалах докази дійшла висновку що позовні вимоги не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

За своєю правовою природою вказаний договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України докази, які подаються до господарського суду, повинні бути належними і допустимими.

У п. 2.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначається, що будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи. Суд обґрунтовує своє рішення лише тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Подані докази не можуть бути відхилені судом з тих мотивів, що вони не передбачені процесуальним законом.

Принцип належності доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Слід зазначити, що правило належності доказів обов'язкове не лише для суду, а й для осіб, які є суб'єктами доказування (сторони, треті особи), і подають докази суду. Питання про належність доказів остаточно вирішується судом. Питання про прийняття доказів спершу повинно вирішуватися під час їх представлення суду. Однак остаточно може з'ясуватися неналежність доказу і на подальших стадіях, під час їх оцінки судом, аж до проголошення рішення.

Мета судового дослідження полягає у з'ясуванні обставин справи, юридичній оцінці встановлених відносин і у встановленні прав і обов'язків (відповідальності) осіб, які є суб'єктами даних відносин. Судове пізнання завжди опосередковане, оскільки спрямоване на вивчення події, що мала місце в минулому. Повнота судового пізнання фактичних обставин справи передбачає, з одного боку, залучення всіх необхідних доказів, а з іншого, - виключення зайвих доказів. З усіх поданих особами, що беруть участь у справі, доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв'язок із фактами, що підлягають установленню. Отже, належність доказів нерозривно пов'язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову.

Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.

Належність доказів - це міра, що визначає залучення до процесу в конкретній справі тільки потрібних і достатніх доказів. Під належністю доказу розуміється наявність об'єктивного зв'язку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об'єктом судового пізнання.

Виходячи зі змісту ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, належними слід визнавати докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору.

Традиційно правило допустимості доказів у процесуальному праві розумілось як певне, встановлене законом обмеження у використанні доказів у процесі вирішення конкретних справ, що є наслідком наявності письмових форм фіксації правових дій та їх наслідків.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Шабельник проти України" (Заява N 16404/03) від 19 лютого 2009 року 921, зазначається, що хоча стаття 6 гарантує право на справедливий судовий розгляд, вона не встановлює ніяких правил стосовно допустимості доказів як таких, бо це передусім питання, яке регулюється національним законодавством (див. рішення у справі "Шенк проти Швейцарії", від 12 липня 1988 року, серія A, N 140, с. 29, пп. 45 - 46, та у справі "Тейшейра ді Кастру проти Португалії", від 9 червня 1998 року, Reports 1998-IV, с. 1462, п. 34).

Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов'язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.

Отже, допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Враховуючи вимоги процесуального законодавства та умови договору, що є підставою позову, належними та допустимими доказами, які підтверджують факт поставки саме по договору № 050216/П від 05.02.2016 року є: товарно-транспортна накладна, видаткова накладна, довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей.

Відповідно до п. 4.2. договору моментом здійснення поставки товару є його отримання уповноваженою особою покупця, яка проставляє відповідну відмітку в супроводжувальній первинній обліково-видатковій документації (товарно-транспортна накладна, видаткова накладна), надає постачальнику належним чином оформлену довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей.

З матеріалів справи вбачається, що Товариством з обмеженою відповідальністю "ДС ЛАЙТБУД" уповноважено на отримання від Товариства товарно-матеріальних цінностей ОСОБА_6, що підтверджується довіреностями №01-04 від 15.04.2016 року, №02-04 від 15.04.2016 року, №03-04 від 15.04.2016 року та №04-04 від 15.04.2016 року, виданих ОСОБА_7 - директор Товариства з обмеженою відповідальністю "ДС ЛАЙТБУД" (а.с. 30-33).

Колегія суддів звертає увагу, що надані позивачем довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей видані 15.04.2016 року, а надані позивачем видаткові накладні датовані 08.02.2016 року, 22.03.2016 року, тобто раніше аніж було видано довіреності.

Таким чином, наявність довіреності від 15.04.2016 року не може підтвердити факт отримання саме ОСОБА_6 товарно-матеріальних цінностей, за період з лютого-березень 2016 року, як-то зазначено у видаткових накладних №247, 246, 245, 244, 65, 66.

В матеріалах справи наявні лише чотири видаткові накладні №355, 354, 353, 352, які датовані 15.04.2016 року, проте вони не містять посилання на довіреності від 15.04.2016 року, та не зазначено уповноважену особу, яка отримала товарно-матеріальні цінності по договору №050216/П від 05.02.2016 року, що суперечить вимогам п. 4.2. договору.

Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, видаткова накладна є первинним документом, який фіксує факт здійснення господарських операцій та факт встановлення договірних відносин.

Разом з тим, колегією суддів досліджено надані позивачем видаткові накладні на підтвердження поставки/отримання відповідачем товару, з приводу чого колегія суддів відзначає, що підписи, які містяться на видаткових накладних є різними та не відповідають зразкам підписів ОСОБА_6, які наведені у довіреностях від 15.04.2016 року на отримання товарно-матеріальних цінностей, при цьому, видаткові накладні не містять даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Так, відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити:

- назву документа (форми);

- дату складання;

- назву підприємства, від імені якого складено документ;

- зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

- посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

- особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції .

Підприємство вживає всіх необхідних заходів для запобігання несанкціонованому та непомітному виправленню записів у первинних документах і регістрах бухгалтерського обліку та забезпечує їх належне зберігання протягом встановленого строку.

Вимоги, щодо оформлення первинних документів наведені також у Положенні про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88, відповідно до якого первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, враховуючи наведені вище норми чинного законодавства, колегія суддів приходить до висновку що видаткові накладні № 65 від 08.02.2016 року; № 66 від 08.02.2016 року, №247 від 22.03.2016 року, № 246 від 22.03.2016 року, № 245 від 22.03.2016 року, № 244 від 22.03.2016 року, № 355 від 15.04.2016 року, № 354 від 15.04.2016 року, № 353 від 15.04.2016 року, № 352 від 15.04.2016 року не відповідають вимогам ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88, в частині зазначення обов'язкових в них реквізитів, а саме: посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції, особистий чи електронний підпис. Крім цього, зазначені видаткові накладні не містять відомостей, що поставка здійснювалась на підставі саме договору №050216/П від 05.02.2016 року.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до п. 4.2. договору моментом здійснення поставки товару є його отримання уповноваженою особою покупця , яка проставляє відповідну відмітку в супроводжувальній первинній обліково-видатковій документації (товарно-транспортна накладна, видаткова накладна), надає постачальнику належним чином оформлену довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей.

Отже, проаналізувавши наведені вище умови договору, колегія суддів дійшла висновку, що саме видаткові накладні є підставою для оплати товару, оскільки фіксують факт здійснення господарських операцій та факт встановлення договірних відносин, проте як встановлено вище, додані до позовної заяви видаткові накладні не відповідають приписам ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", в частині оформлення, оскільки по-перше не містять посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції, по-друге підписи, які містяться на видаткових накладних є різними, у зв'язку з чим, колегія суддів не може дійти до беззаперечного висновку, що додані до позовної заяви видаткові накладні підписані уповноваженими представниками відповідача, на ім`я якого була видана довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей.

Як вже було зазначено вище, відповідно до п. 10.7. договору сторони домовились про обов`язковість скріплення печаткою цей договір, додатки до нього, інші документи, які вимагаються при виконанні обов`язків сторін, передбачених цим договором. В разі прийняття рішення про відміну використання печатки, кожна із сторін має повідомити про це іншу протягом 5 днів з дня прийняття такого рішення.

Колегія суддів звертає увагу, що скріплені печаткою підприємства відповідача лише видаткові накладні №65 від 08.02.2016 року та №66 від 08.02.2016 року, по яким на отримання товару відповідно до матеріалів справи відповідач не уповноважував жодних осіб.

Також, колегія суддів не бере до уваги надані позивачем в підтвердження поставки товарно-транспортні накладні виходячи з наступного.

Відповідно п. 4.3. договору право власності на товар, а також ризик випадкової загибелі товару, переходять до покупця в момент підписання відповідальною особою покупця товарно-транспортної накладної.

В матеріалах справи наявні товарно-транспортної накладні, з яких вбачається, що останні видані на виконання умов договору №40 від 01.07.2014 року та договору №67/15-П від 01.04.2015 року. При цьому товарно-транспортні накладні містять посилання на накладні відмінні, аніж надані позивачем.

Відповідно до п. 11.1. Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року N 363 та Зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 р. за N 128/2568 Основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.

Товарно-транспортна накладна може оформлюватись суб'єктом господарювання без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім'я, по батькові) перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які надають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

Враховуючи вищевикладене, надані позивачем товарно-транспортні накладні не мають відношення до спірних правовідносин, а саме які виникли з виконання договору поставки №050216/П від 05.02.2016 року, а відтак не беруться колегією суддів до уваги.

Одночасно, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до п. 4.1. договору поставка здійснюється в строк від доби до двох тижнів з моменту подання покупцем заявки. Однак, матеріали справи не містять таких заявок, а відповідач заперечує взагалі факт поставки товарно-матеріальних цінностей по договору №050216/П від 05.02.2016 року.

За таких обставин, на переконання колегії суддів, враховуючи матеріали справи та те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів поставки товару саме по договору №050216/П від 05.02.2016 року, тому слід відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за договором поставки №050216/П від 05.02.2016 року.

Відповідно, позовні вимоги в частині стягнення пені у сумі - 381 463, 83 грн., інфляційних втрат у розмірі 137 129, 91 грн. та 3 % річних у сумі 36 072, 33 грн. також не підлягають задоволенню, як похідні вимоги від основного зобов'язання, у задоволенні якого колегією суддів відмовлено.

Згідно зі ст.ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012 року "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.

З огляду на викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду встановила під час апеляційного провадження у справі, що висновки суду першої інстанції, викладені в оскаржуваному рішенні, зроблені з неповним з'ясування обставин, що мають значення для справи, а тому апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "ДС Лайтбуд" на рішення господарського суду міста Києва від 25.05.2017 року у справі №910/4810/17 підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню на підставі ст. ст. 103, 104 Господарського процесуального кодексу України.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Керуючись статтями 33, 34, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДС Лайтбуд" на рішення господарського суду міста Києва від 25.05.2017 року у справі №910/4810/17 задовольнити.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 25.05.2017 року у справі №910/4810/17 скасувати та прийняти нове рішення, яким:

1. У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес-Е" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДС Лайтбуд" про стягнення 2 237 671, 48 грн. відмовити повністю .

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес-Е" (проспект Гонгадзе, 5 літера А, офіс 4, м. Київ, 04208, код 38897200) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ДС ЛАЙТБУД" (провулок Бехтерівський, 4, літера А, офіс 14, м. Київ, 04053, код 40014773) 36 921 (тридцять шість тисяч дев`ятсот двадцять одну гривню) 59 копійок судового збору за подання апеляційної скарги.

4. Видачу наказів доручити господарському суду міста Києва.

5. Справу №910/4810/17 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді А.І. Мартюк

М.Г. Чорногуз