Рішення

від 20.09.2017 по справі 925/717/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 925/717/17 20.09.17 р.

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ягуар-ТД"

до Філії концерну "Техвоєнсервіс" "Черкаський автомобільний ремонтний

завод"

про стягнення 17 344,30 грн.,

Суддя Зеленіна Н.І.

При секретарі судового засідання Ліпіній В.В.,

за участю представників сторін:

від позивача: Драченко В.В. за довіреністю № б/н від 19.06.2017 р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ягуар-ТД" звернулось до господарського суду Черкаської області з позовною заявою до Філії концерну "Техвоєнсервіс" "Черкаський автомобільний ремонтний завод" про стягнення 67 747,97 грн.

Ухвалою від 11.07.2017 р. справу № 925/717/17 передано за підсудністю до господарського суду міста Києва.

За результатом здійсненого автоматичного розподілу справу передано для розгляду судді Зеленіній Н.І.

Ухвалою суду від 21.07.2017 р. справу прийнято до свого провадження суддею Зеленіною Н.І. , розгляд справи призначено на 07.08.2017 р.

У судовому засіданні 07.08.2017 р. представник відповідача подав клопотання про продовження строку вирішення спору у справі на 15 днів; представник позивача подав заяву про зменшення розміру позовних вимог.

Частиною 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Дослідивши подану позивачем заяву про зменшення розміру позовних вимог, суд приймає її до розгляду та здійснює подальший розгляд справи з урахуванням зменшених позовних вимог.

Ухвалою суду від 07.08.2017 р. продовжено строк вирішення спору у справі на 15 днів, розгляд справи відкладено на 06.09.2017 р.

У судовому засіданні 06.09.2017 р. оголошувалась перерва до 20.09.2017 р.

У судовому засіданні 20.09.2017 . представник позивача позов підтримав.

Представник відповідача у судове засідання 20.09.2017 р. не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Крім того, судом встановлено, що у матеріалах справи міститься заява від 05.07.2017 р. про забезпечення позову.

У поданій заяві позивач просить суд накласти арешт на грошові кошти відповідача в межах суми позовних вимог.

Розглянувши вказану заяву позивача, суд зазначає наступне.

Забезпечення позову, за своєю правовою природою, є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів держави, територіальних громад, юридичних або фізичних осіб.

У відповідності до ст. 66 ГПК України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Отже, із змісту зазначеної норми вбачається, що підставою для вжиття заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення про те, що невжиття заходів до забезпечення позову у подальшому утруднить або зробить неможливим виконання рішення господарського суду у разі задоволення заявлених вимог.

Позов, згідно ч. 1 ст. 67 ГПК України, забезпечується, зокрема, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення (п. 3 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 23.08.1994 № 02-5/611 Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову , п. 14 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 20.10.2006 № 01-8/2351 Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року ).

Згідно з ч. 1 ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування, зокрема, своїх вимог. Наведене стосується й вимоги щодо забезпечення позову.

Тобто, заявник повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 33 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову (п. 1.1. інформаційного листа Вищого господарського суду України від 12.12.2006 № 01-8/2776 Про деякі питання практики забезпечення позову ).

Крім того, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має, з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 № 9).

Враховуючи те, що позивач не обґрунтував та не довів належними доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування заходу до забезпечення позову у вигляді накладання арешту на майно що належить відповідачу, та що таке майно може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення, і невжиття заходів до забезпечення позову у подальшому утруднить або зробить неможливим виконання рішення господарського суду у разі задоволення заявлених вимог, суд відмовляє у задоволенні заяви про вжиття заходів до забезпечення позову.

У судовому засіданні 20.09.2017р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши наявні в справі матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

25.01.2016 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ягуар-ТД" (надалі - позивач, Постачальник) та Філією концерну "Техвоєнсервіс" "Черкаський автомобільний ремонтний завод" (надалі - відповідач, Покупець) укладено Договір поставки № 24 (надалі - Договір).

Відповідно до п. п. 1.1., 1.2. Договору Постачальник зобов'язується продати Покупцю, а Покупець прийняти та оплатити гідроізоляційні, мастильно-паливні матеріали, теплоізоляційні матеріали,а також інші лакофарбові матеріали і вироби (надалі - Товар), згідно рахунків, надалі Товар, в асортименті, кількості, та по ціні, що зазначені в рахунках, які додаються до Договору. Найменування (номенклатура, асортимент) та кількість Товару, що постачається відповідно до умов Договору, визначаються відповідними рахунками, які є невід'ємною частиною цього Договору.

Сторони, в п.1.4 Договору, погодили, що товар поставляється Покупцеві окремими партіями відповідно до замовлення Покупця.

Згідно п. 3.1, 3.2, 3.3 Договору, ціна на Товар встановлена в українських гривнях. У випадку зміни ціни на товар сторони узгоджують її письмово додатковою угодою. Продукція за Договором поставляється на умовах 100 % передплати. Розрахунок за поставлений Товар здійснюється в безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника.

Відповідно до п.10.1 Договору, Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та його скріплення печатками Сторін і діє до 31.12.2016 р.

Зобов'язанням, згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначається, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму

Згідно зі ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено обов'язковість договору для виконання сторонами.

В силу положень ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За правилами ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач свої зобов'язання за Договором здійснив належним чином, поставивши відповідачу Товар на загальну суму 51 775,49 грн., що підтверджується видатковими накладними (копії яких містяться в матеріалах справи).

Відповідачем вартість отриманого товару у встановлений договором строк сплачено не було, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.

Під час розгляду даної справи відповідач частково сплатив заборгованість за Договором у загальному розмірі 50 403,67 грн.; несплаченою залишається сума заборгованості у розмірі 1 371,82 грн.

У зв'язку зі сплатою частини боргу позивач подав заяву про зменшення позовних вимог, відповідно до якої просить стягнути з відповідача 1 371,82 грн. заборгованості, 11 746,04 грн. пені та 4 226,44 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до п. 8.5 Договору, за порушення строків виконання зобов'язань сторони несуть рівну відповідальність у вигляді стягнення пені в розмірі 0,1% вартості товарів, з яких допущено прострочення виконання за кожен день прострочення.

У відповідності до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

За приписами ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За розрахунком позивача, перевіреним судом та не спростованим у встановленому законом порядку відповідачем, останній за порушення зобов'язань за Договором має сплатити 4 226,44 грн. інфляційних втрат.

У той же час, перевіривши наданий розрахунок пені, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Враховуючи вищевикладене, судом здійснено перерахунок сум пені за кожною накладною, за період 183 дні з дати прострочення платежів.

За розрахунком суду, загальна сума пені за Договором становить 9 357,88 грн.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 34 Кодексу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як встановлено ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

В порядку, передбаченому ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідач будь-яких заперечень щодо наявності заборгованості, її розміру чи розмірів пені та інфляційних втрат не надав, доводів позивача у встановленому законом порядку не спростував.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає вимоги про стягнення з відповідача 9 357,88 грн. пені, 4 226,44 грн. інфляційних втрат обґрунтованими, підтвердженими наявними в матеріалах справи доказами та не спростованими належним чином та у встановленому законом порядку відповідачем, а відтак такими, що підлягають задоволенню. У задоволенні решти позовних вимог належить відмовити.

За правилами ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 4 3 , 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з концерну "Техвоєнсервіс" (03168, м. Київ, просп. Повітрофлотський, 6; код ЄДРПОУ 33689867) в особі Філії "Черкаський автомобільний ремонтний завод" (18000, м. Черкаси, вул. Енгельса, буд. 277; код ЄДРПОУ 33689867) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ягуар-ТД" (18036, м. Черкаси, вул. В.Чорновола, 267; код ЄДРПОУ 36701625) 1 371 (одну тисячу триста сімдесят одну) грн. 82 коп. заборгованості, 4 226 (чотири тисячі двісті двадцять шість) грн. 44 коп. інфляційних втрат, 9 357 (дев'ять тисяч триста п'ятдесят сім) грн. 88 коп. пені та 1 379 (одну тисячу триста сімдесят дев'ять) грн. 69 коп. судового збору.

3. Відмовити у задоволенні решти позовних вимог.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду може бути оскаржено до Київського апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня підписання повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено 25.09.2017 р.

Суддя Н.І. Зеленіна