Ухвала

від 10.12.2013 по справі 543/311/13-к

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ



АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 543/311/13-к

Номер провадження 11-кп/786/316/2013

Категорія: ч.2 ст.125 Н.Т.

Головуючий у 1-й інстанції Грузман Т.В.

Доповідач ап. інст. ОСОБА_1

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2013 року

м. Полтава

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Полтавської області у складі:

головуючого - судді Гонтар А.А.,

суддів: Денисенко Л.М., Довгаль С.А.

з участю

секретаря судового засідання Гринь А.В.

прокурора Деряги Л.М.

захисника ОСОБА_2

обвинуваченого ОСОБА_3

потерпілої та

цивільного позивача ОСОБА_4

представника цивільного

позивача ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві кримінальне провадження за апеляціями старшого прокурора прокуратури Оржицького району Полтавської області ОСОБА_6, захисника ОСОБА_2 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_3, потерпілої та цивільного позивача ОСОБА_4 на вирок Оржицького районного суду Полтавської області від 20 вересня 2013 року,-

В С Т А Н О В И ЛА:

Цим вироком

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець ІНФОРМАЦІЯ_2, житель ІНФОРМАЦІЯ_3,

засуджений за ч. 2 ст. 125 КК України на три місяці арешту.

Задоволено цивільні позови прокурора в інтересах фінансового управління Оржицької районної державної адміністрації та потерпілої ОСОБА_4. Стягнуто з обвинуваченого: витрати на стаціонарне лікування потерпілої у розмірі 2768,59 грн.; матеріальну та моральну шкоду у розмірі 6682,71 грн.

Згідно вироку, 23.10.2012 року в період часу з 17.30 год. до 18.30 год. , ОСОБА_3 приїхав до господарства своєї колишньої співмешканки ОСОБА_4 по вул. Лісовій, 7 в с. Савинці Оржицького району Полтавської області. Зайшовши до кімнати будинку, в якій знаходилася ОСОБА_4, у ОСОБА_3 на ґрунті особистих неприязних відносин виник умисел на нанесення їй тілесних ушкоджень, таким чином ОСОБА_3 наніс потерпілій удари руками по різним частинам тіла, а саме: один удар в ділянку голови, три удари в ділянку верхніх кінцівок, два удари в ділянку грудної клітини.

Згідно висновку судово-медичної експертизи № 74 від 27.03.2013 року на тілі ОСОБА_4 встановлені тілесні ушкодження у вигляді черепно-мозкової травми, струсу головного мозку, перелому спинки носу без зміщення, синців тилу правої та лівої кисті, синців нижньої повіки лівого ока, правого плеча, грудної клітки справа, в проекції остистих відростків 2-3 грудних хребців, які утворилися від дії тупого (тупих) предмету ( предметів) і по ступені тяжкості відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров’я.

В апеляції захисника ОСОБА_2 ставиться питання про пом’якшення призначеного обвинуваченому покарання, оскільки призначене судом покарання є невиправдано жорстоким, воно не відповідає тяжкості злочину та особі обвинуваченого. Апелянт вважає, що висновки суду суперечать обставинам справи, які встановлені у судовому засіданні, вирок є необґрунтованим, суперечливим та нелогічним. ОСОБА_4 того, апелянт просить відмовити у задоволенні цивільного позову прокурора Оржицького району у зв’язку з необґрунтованістю та постановити по справі окрему ухвалу про порушення судом процесуального закону, Конституції України, незаконного позбавлення волі ОСОБА_3

В апеляції прокурора ставиться питання про зміну вироку суду в зв’язку з невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченого внаслідок м’якості. Вважає,що при призначенні покарання судом не враховано дані, які характеризують особу винного, зокрема, його агресивний характер та те, що він ніде не працює, а відтак призначене судом покарання є недостатнім для виправлення обвинуваченого. Прокурор просить вирок суду змінити та призначити ОСОБА_3 покарання у виді 6 місяців арешту.

Потерпіла та цивільний позивач ОСОБА_4 у своїй апеляції просить скасувати вирок суду в частині призначеного покарання та ухвалити новий вирок визначивши ОСОБА_3 максимальне покарання передбачене ч. 2 ст. 125 КК України. Вважає, що суд недостатньо обґрунтував невиправдано м’яке покарання. При цьому не врахував, що ОСОБА_3 вирізняється неадекватною, агресивною та жорсткою поведінкою; вчинив злочин проти жінки, допускав протиправні дії і щодо неповнолітньої особи; не став на шлях виправлення та не проявив дійового каяття; не відшкодував ні матеріальні ні моральні збитки; в суді вів себе зверхньо.

Заперечуючи проти апеляції захисника зазначила, що мотиви його апеляції є надуманими, побудовані на здогадах та припущеннях, з намаганням перекрутити дійсні обставини справи.

Інші учасники судового розгляду вирок суду не оскаржили.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду; захисника ОСОБА_2 на підтримання доводів своєї апеляції в інтересах обвинуваченого, його заперечення проти апеляції прокурора та потерпілої; обвинуваченого, який підтримав апеляцію свого захисника та заперечував проти апеляцій інших учасників судового розгляду; прокурора Дерягу Л.М., яка не підтримала апеляцію прокурора в кримінальному провадженні, заперечувала проти доводів захисника та просила залишити без змін вирок місцевого суду; потерпілу ОСОБА_4, яка підтримала свою апеляцію, заперечувала проти апеляції захисника та покладалась на розсуд суду щодо апеляції прокурора; представника потерпілої та цивільного позивача адвоката ОСОБА_5, який підтримав апеляцію потерпілої; перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляцій, провівши судові дебати та надавши обвинуваченому останнє слово колегія суддів прийшла до такого.

З матеріалів справи убачається, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи.

Ніхто з учасників судового розгляду не оспорює тих обставин, що 23.10.2012 року на території домогосподарства ОСОБА_4 по вул.. Лісовій, 7 в с. Савинці Оржицького району Полтавської області саме обвинувачений на ґрунті особистих неприязних відносин спричинив потерпілій тілесні ушкодження.

Зокрема, визнаючи доведеною вину ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, суд послався на показання щодо обставин справи самого обвинуваченого, потерпілої ОСОБА_4, свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, протокол огляду місця події від 19.12.2012 року, протокол проведення слідчого експерименту від 07.03.2013 року, висновок судово-медичної експертизи № 74 від 27.03.2013 року.

Так, обвинувачений в суді частково визнав вину посилаючись на те, що між ним та потерпілою дійсно був конфлікт в ході якого він її ударив, а потім відштовхнув. При цьому він не згоден з тією кількістю тілесних ушкоджень, яка виявлена у потерпілої.

Однак, його доводи щодо кількості та локалізації тілесних ушкоджень спростовуються показаннями потерпілої, яка пояснила, що обвинувачений бив її по голові, в обличчя, у ділянку грудей, по спині, по руках.

Свідок ОСОБА_8 (син потерпілої) особисто бачив, як в будинку ОСОБА_3 бив руками потерпілу у спину, живіт, по голові, а потім на вулиці продовжив бити по різних частинах тіла.

Свідок ОСОБА_9 проходячи повз господарство ОСОБА_4 також особисто бачила, як ОСОБА_3 бив потерпілу по обличчю.

Їх показання узгоджуються з показаннями свідка ОСОБА_7А, яка про обставини конфлікту знає як зі слів ОСОБА_8 так і зі слів своєї матері ОСОБА_4 на шиї якої після конфлікту з ОСОБА_3 вона бачила синці. Ушкодження на потерпілій бачив і сільський голова ОСОБА_10, до якого ОСОБА_4 звернулась одразу ж після конфлікту з ОСОБА_3.

Показання цих свідків узгоджуються з показаннями свідка ОСОБА_11 який пояснив, що з 26.10.2012 року після обстеження в Оржицькій ЦРЛ він госпіталізував ОСОБА_4.

ОСОБА_4 того, показання вище зазначених осіб об’єктивно підтверджуються висновком судово-медичної експертизи від 27.03.2013 року, за змістом якого зважаючи на характер, кількість та розташування, виявлених при судово-медичній експертизі ОСОБА_4 тілесних ушкоджень слід вважати, що в ділянку голови травмуючий предмет діяв не менше одного разу, в ділянку верхніх кінцівок – не менше трьох раз, в ділянку грудної клітки – не менше двох раз. Виявлені у ОСОБА_4 тілесні ушкодження могли утворитись при обставинах зазначених у протоколі слідчого експерименту та протоколах допитів свідків і потерпілої, а саме коли травмуючий предмет діяв в ділянку голови, кистей рук, грудну клітку.

Таким чином висновки місцевого суду про доведеність вини ОСОБА_3 у скоєнні кримінального правопорушення відповідають фактичним обставинам справи, ґрунтуються на належним чином досліджених і перевірених доказах по справі. Натомість, доводи апеляції захисника обвинуваченого та самого обвинуваченого щодо невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи є аналогічними тим, що вже перевірялись і не знайшли свого підтвердження під час розгляду кримінального провадження місцевим судом.

У відповідності до встановлених обставин справи та досліджених доказів, суд вірно кваліфікував дії обвинуваченого за ч.2 ст.125 КК України, як умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров‘я.

Доводи апеляції захисника щодо необґрунтованості позовних вимог прокурора є безпідставними виходячи з такого. Суд вірно послався на положення ст.1206 ЦК України згідно яких, особа, яка вчинила злочин, зобов‘язана відшкодувати витрати закладові охорони здоров‘я на лікування потерпілого від цього злочину. Якщо лікування проводилося закладом охорони здоров'я, що є у державній власності, у власності Автономної Республіки ОСОБА_4 або територіальної громади, кошти на відшкодування витрат на лікування зараховуються до відповідного бюджету. За змістом ч.3 ст.128 КПК України, цивільний позов в інтересах держави пред‘являється прокурором.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Фінансового управління Оржицької районної державної адміністрації в якому просив стягнути з ОСОБА_3 2768,59 грн. на відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого від злочину (а.с.13-14). Обгрунтовуючи свої позовні вимоги, прокурор послався на те, що потерпіла від злочину перебувала 11 днів на стаціонарному лікуванні в Оржицькій ЦРЛ. При цьому вартість одного ліжко дня в даному лікарняному закладі складає 251,69 грн. Згідно наданого Оржицькою ЦРЛ розрахунку на лікування ОСОБА_4 затрачено 2768,59 грн. бюджетних коштів (а.с.126)

Таким чином, доводи апеляції захисника щодо необґрунтованості позовних вимог прокурора є безпідставними.

Судове рішення в частині вирішення цивільного позову потерпілої ОСОБА_4 в апеляційних скаргах не оспорюється.

В апеляції прокурора не ставиться питання про скасування вироку місцевого суду в зв’язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та ухвалення нового вироку судом апеляційної інстанції. В зв’язку з цим, доводи апеляції прокурора щодо зміни вироку суду у зв’язку з невідповідністю призначеного покарання особі через його м’якість та призначення ОСОБА_3 покарання у виді шести місяців арешту не підлягають до задоволення, оскільки суперечать вимогам ст.408 КПК України за змістом якої недопустима зміна вироку, яка погіршує становище обвинуваченого.

Як вбачається з мотивувальної частини вироку, при призначенні покарання суд врахував особу винного, який характеризується посередньо, не працює, не відшкодував матеріальну шкоду потерпілій, не розкаявся. Обставин, що пом’якшують чи обтяжують покарання винного суд не встановив. З урахуванням вище викладеного суд прийшов до висновку, що необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_3 та попередження нових злочинів є покарання у виді арешту, передбачене санкцією ч.2 ст.125 КК України.

З такими висновками суду не згодні ні потерпіла, яка вважає призначене покарання невиправдано м‘яким, ні захисник обвинуваченого, який просить призначити більш м‘яке покарання. Однак, з доводами апеляцій в цій частині не можна погодитися виходячи з такого.

Відповідно до ст.65 КК України при призначенні покарання суд має врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Як вбачається з оскаржуваного вироку, суд дотримався зазначених вимог закону та належним чином обґрунтував своє рішення. З огляду на види та розміри покарань, передбачених санкцією ч.2 ст.125 КК України, доводи апелянтів, як щодо м‘якості, так і щодо суворості призначеного судом покарання та його розміру є безпідставними. З урахуванням ступеню тяжкості вчиненого правопорушення, особи винного та індивідуальних особливостей конкретної справи, колегія суддів погоджується з висновками суду про те, що саме покарання у виді арешту у визначеному судом розмірі є необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_3 та попередження нових злочинів.

Посилання потерпілої на те, що ОСОБА_3 не розкаявся та не відшкодував їй шкоду спростовуються поведінкою обвинуваченого в апеляційній інстанції. А саме тим, що обвинувачений публічно попросив у потерпілої вибачення та відшкодував частину шкоди.

Доводи апеляції захисника про те, що суд не мав підстав для обрання обвинуваченому запобіжного заходу також є безпідставними. Так, призначаючи ОСОБА_3 покарання у виді арешту, суд у відповідності до вимог п.2 ч.4 ст.374 КПК України в резолютивній частині вироку, зокрема, зазначив про своє рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження (до яких відносяться і запобіжні заходи) та про початок строку відбування покарання. За таких обставин доводи апелянта про те, що суд нібито незаконно, з власної ініціативи без відповідного подання, обрав обвинуваченому запобіжний захід є безпідставними.

Таким чином, колегія суддів вважає вирок суду законним і обґрунтованим, а призначене покарання справедливим. Відтак подані апеляційні скарги не підлягають до задоволення.

З урахуванням вище викладеного та керуючись ч. 2 ст. 376, ст.ст. 404, 407,418 КПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляції захисника ОСОБА_2 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_3, потерпілої ОСОБА_4 та прокурора прокуратури Оржицького району Полтавської області ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Оржицького районного суду Полтавської області від 20.09.2013 року стосовно ОСОБА_3 - без змін.

С У Д Д І :

ОСОБА_1 ОСОБА_12 ОСОБА_13