Ухвала

від 20.09.2017 по справі 826/23795/15

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 вересня 2017 року м. Київ К/800/7934/17

К/800/3286/17

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Маринчак Н.Є., Цвіркуна Ю.І., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційні скарги Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 липня 2016 року

ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2016 року

та додаткову ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2016 року

у справі № 826/23795/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Спецмонтаж Груп

до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю Спецмонтаж Груп (далі - Товариство) звернулося в суд з позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - Інспекція), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 04 червня 2015 року № 0003412204.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 липня 2016 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2016 року, позовні вимоги Товариства задоволено повністю, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 04 червня 2015 року № 0003412204.

Додатковою ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2016 року винесено додаткове судове рішення, стягнуто з Інспекції судовий збір у розмірі 9 934, 00 за подачу апеляційної скарги до Київського апеляційного адміністративного суду.

Не погоджуючись з вищевказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Інспекція подала касаційні скарги, в яких просила їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

В запереченнях на касаційну скаргу № К/800/3286/17 позивач з доводами та вимогами відповідача не погодився, просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційних скарг, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відхилення касаційних скарг.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами перевірки Інспекцією складено акт від 21 травня 2015 року № 454/26-54-22-4/37445458, згідно з яким позивачем порушено вимоги:

- пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України), у зв'язку із чим позивачем занижено податок на додану вартість на суму 481 822, 00 грн., у т. ч. грудень 2012 року на суму 69 995, 00 грн., січень 2013 року на суму 9 500, 00 грн., лютий 2013 року на суму 55 450 грн., березень 2013 року на суму 139 723, 00 грн., квітень 2013 року на суму 49 678, 00 грн., травень 2013 року на суму 90 251, 00 грн., листопад 2013 року на суму 67 225, 00 грн.

На підставі акта перевірки Інспекцією прийнято податкове повідомлення-рішення від 04 червня 2015 року № 0003412204, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 481 822, 00 грн., в тому числі за основним платежем та штрафних (фінансових) санкцій на суму 120 457, 00 грн.

Фактичною підставою прийняття вказаного податкового повідомлення-рішення стали висновки відповідача про те, що позивачем не підтверджено реальності господарських операцій з контрагентами ТОВ Дельта Нью , ТОВ Українська компанія Модус .

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що твердження податкового органу про порушення Товариством вимог податкового законодавства є необґрунтованими, оскільки господарські операції позивача з контрагентами мали товарний (реальний) характер, придбання товарів підтверджувалось документально, що дає право підприємству на формування податкового кредиту.

Колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про обґрунтованість позовних вимог, виходячи з наступного.

Статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16 липня 1999 року № 996-Х11 (далі - Закон № 996) визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до статті 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Оскільки, згідно зі статтею 1 Закон № 996 господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами ПК України.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для цілей визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З матеріалів справи слідує, що основним видом діяльності Товариства є виробництво пластмас у первинних формах. З метою здійснення господарської діяльності позивач орендував нежитлові приміщення, що підтверджується договором оренди нерухомого майна.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем та ТОВ Дельта Нью , ТОВ Українська компанія Модус укладено договори купівлі-продажу відходів полімерів.

На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій позивачем надано видаткові накладні, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, оборотно-сальдові відомості та копії банківських виписок.

З відходів полімерів, придбаних у контрагентів, позивачем було виготовлено вторинну гранулу, яку було продано Сімферопольському учбово-виробничому об'єднанню Кримпласт Українського товариства сліпих, Спільному Ірано-Українському підприємству Бегленд , Виробничо-комерційній фірмі Ніка-Пласт (приватне підприємство), Товариству з обмеженою відповідальністю Стелла Пак Україна , що підтверджується укладеними договорами, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей та банківськими виписками щодо оплати купленої у позивача вторинної гранули.

На підставі наведених доказів, оцінка яким надана судами попередніх інстанцій з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди попередніх інстанцій дійшли юридично правильного висновку про документальне підтвердження фактичного придбання позивачем у його контрагентів товарів з метою використання у господарській діяльності.

Як на факт, що свідчить про відсутність фактичного здійснення господарських операцій, відповідач під час судового розгляду вказував на встановлені в акті про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів обставини відсутності в останніх необхідних ресурсів, відсутність майна та інших матеріальних ресурсів необхідних для здійснення вказаних договорів, відсутності контрагентів за місцем реєстрації та ненадання такими до зустрічної звірки первинних документів. Разом з тим, відсутність контрагентів за юридичною адресою, вказаною в установчих документах, не впливає на право платника-покупця врахувати при визначенні бази оподаткування податок на додану вартість та не свідчить про недобросовісність платника. Ненадання до зустрічної звірки контрагентом первинних документів не може спростувати фактичного здійснення таких операцій, оскільки відсутність таких документів фактично лише пов'язана з відсутністю суб'єктів господарювання за місцезнаходженням. Чинне законодавство не містить вимог, які б забороняли суб'єктам господарювання вести господарську діяльність за адресою відмінною ніж адреса реєстрації.

Такі обставини, як відсутність у контрагента трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортного та торгівельного обладнання, відсутність працівників також не можуть спростовувати фактичне виконання операції, оскільки специфіка підприємницької діяльності полягає у тому, що підприємство не завжди має мати у власності задекларовані значну кількість працівників, наявність основних засобів та транспорту для виконання взятих на себе зобов'язань, звичаями ділового обороту визначені й інші можливості залучення ресурсів для поставки товарів/робіт/послуг, як от на підставі цивільно-правових договорів. До того ж відповідачем не спростовано, що позивач наявними у нього ресурсами не міг здійснити поставку товарів.

Суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі Федорченко та Лозенко проти України , відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумними сумнівом . Так, наведені Інспекцією аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентами, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Вищий адміністративний суд України також акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції Суд визначив, що …адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління. .

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагентів, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли юридично правильного висновку про невідповідність фактичним обставинам справи тверджень відповідача про відсутність здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, а відтак, з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди першої та апеляційної інстанцій зробили обґрунтований висновок щодо наявності законних підстав для задоволення позову.

Крім того, судом апеляційної інстанції винесено додаткове судове рішення, яким стягнуто з Інспекції судовий збір у розмірі 9 934, 00 грн. за подачу апеляційної скарги до Київського апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 168 Кодексу адміністративного судочинства України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою особи, яка брала участь у справі, чи з власної ініціативи прийняти додаткову постанову чи постановити додаткову ухвалу у випадках, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Як слідує з матеріалів справи, ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02 вересня 2016 року було задоволено клопотання Інспекції про відстрочення сплати судового збору до винесення судом апеляційної інстанції рішення по суті та відкрито провадження по справі.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність прийняття додаткового судового рішення щодо стягнення з Інспекції судового збору у розмірі 9 934, 00 грн.

Доводи касаційних скарг не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За наведених обставин підстави для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій відсутні.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

Касаційні скарги Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві відхилити, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 липня 2016 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2016 року та додаткову ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236 - 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді О.А. Веденяпін Н.Є. Маринчак Ю.І. Цвіркун