Ухвала

від 19.09.2017 по справі 38/230

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, телефон 096-068-16-02

У Х В А Л А

19.09.2017р. Справа №38/230

за скаргою : №04/1190 від 06.07.2017р. Державного підприємства Регіональні електричні мережі в особі Донецької філії на дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України по справі №38/230:

за позовом: Державного підприємства Регіональні електричні мережі , м.Вишгород в особі Донецької філії Державного підприємства Регіональні електричні мережі , м.Донецьк

до відповідача: Державного підприємства Артемвугілля , м.Горлівка

про стягнення заборгованості за спожиту активну електроенергію у розмірі 154862463,15 грн, за реактивну електроенергію у розмірі 140008,55 грн, за перевищення договірної величини електричної потужності у розмірі 190606,54 грн, пені у розмірі 8329794,14 грн, 3 % річних у розмірі 1819287,67 грн, суми інфляційних нарахувань у розмірі 2083177,07 грн

за участю органу виконання судового рішення: Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, м.Київ

Суддя: Паляниця Ю.О.

Секретар судового засідання: Бикова Я.М.

У засіданні брали участь:

від скаржника (позивача, стягувача): ОСОБА_1 - за дов.

від боржника (відповідача): не з'явився

від органу виконання судового рішення: ОСОБА_2 - заст. нач. від.

Рішенням господарського суду Донецької області від 28.11.2011р. по справі №38/230 за позовом Державного підприємства Регіональні електричні мережі , м.Вишгород в особі Донецької філії Державного підприємства Регіональні електричні мережі , м.Донецьк до Державного підприємства Артемвугілля , м.Горлівка про стягнення заборгованості за спожиту активну електроенергію у розмірі 154862463,15 грн, за реактивну електроенергію у розмірі 140008,55 грн, за перевищення договірної величини електричної потужності у розмірі 190606,54 грн, пені у розмірі 8329794,14 грн, 3% річних у розмірі 1819287,67 грн, суми інфляційних нарахувань у розмірі 2083177,07 грн задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за спожиту активну електроенергію у розмірі 154862463,15 грн, за перевищення договірної величини електричної потужності у розмірі 190606,54 грн, пеню у розмірі 6663835,31 грн, 3% річних у розмірі 1819287,67 грн, інфляційні у розмірі 2083177,07 грн, витрати по сплаті державного мита в сумі 25500 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236 грн; припинено провадження по справі №38/230 у зв'язку з відсутністю предмету спору в частині стягнення заборгованості за реактивну електроенергію в сумі 140008,55 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

12.12.2011р. на виконання рішення було видано, зокрема, наказ про стягнення з боржника на користь стягувача заборгованості за спожиту активну електроенергію у розмірі 154862463,15 грн.

13.07.2017р. Державне підприємство Регіональні електричні мережі в особі Донецької філії звернулось до господарського суду зі скаргою №04/1190 від 06.07.2017р. про:

- визнання постанови старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_3 від 23.05.2017р. про повернення виконавчого документа за виконавчим провадженням №30804514 недійсною;

- зобов'язання старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_3 згідно з ч.1 ст.41 Закону України Про виконавче провадження від 02.06.2016р. №1404-VIII винести постанову про відновлення виконавчого провадження №30804514.

Рішення у справі було прийнято суддею Лейбою М.О.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, у зв'язку з закінченням повноважень судді Лейби М.О. справу №38/230 передано на розгляд судді Паляниці Ю.О.

В обґрунтування скарги Державне підприємство Регіональні електричні мережі в особі Донецької філії зазначало, що рішення державного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачу ґрунтувалось на відсутності у боржника майна, на яке може бути звернене стягнення (п.2 ч.1 ст.37 Закону України Про виконавче провадження ). Проте, на думку заявника, державним виконавцем не було належним чином досліджено питання відсутності у боржника майна, що виключає можливість повернення виконавчого документа стягувачу з визначених державним виконавцем підстав.

Заявник у судове засідання 19.09.2017р. з'явився, вимоги скарги підтримав.

Боржник у судові засідання 17.08.2017р., 19.09.2017р. не з'явився, витребуваних судом документів не представив, будь-яких пояснень по суті скарги не надав, про розгляд скарги був обізнаний, про що свідчать наявні у матеріалах справи рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень.

Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у запереченнях №23048 від 18.09.2017р., які підтримані представником відділу у судовому засіданні 19.09.2017р., наполягав на правомірності дій державного виконавця під час прийняття оскаржуваної постанови та відсутності підстав для задоволення скарги.

Згідно з ч.2 ст.121-2 Господарського процесуального кодексу України неявка боржника, стягувача, прокурора чи представника органу Державної виконавчої служби в судове засідання не є перешкодою для розгляду скарги.

Оцінюючи подані учасниками судового процесу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що скарга №04/1190 від 06.07.2017р. Державного підприємства Регіональні електричні мережі в особі Донецької філії підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне:

З наданих Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України копій матеріалів виконавчого провадження №30804514 вбачається, що державним виконавцем 18.01.2012р. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.

Постановою від 12.03.2013р. приєднано виконавче провадження №30804514 до зведеного виконавчого провадження №36979110 на підставі ст.33 Закону України Про виконавче провадження .

Водночас, згідно з постановою від 23.05.2017р. державним виконавцем наказ суду №38/230 від 12.12.2011р. було повернуто стягувачу на підставі п.2 ч.1 ст.37 Закону України Про виконавче провадження .

Статтею 1 Закону України Про виконавче провадження (в редакції, чинній на момент відкриття виконавчого провадження) встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню

За змістом ч.ч.1, 2 ст.2 вказаного нормативно-правового акту примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України Про державну виконавчу службу .

Статтею 11 Закону України Про виконавче провадження (в редакції, чинній на момент відкриття виконавчого провадження) визначено певний перелік обов'язків та прав державних виконавців, до яких, зокрема, віднесено: обов'язок неупередженого, своєчасного і у повному обсязі вчинення виконавчих дій, здійснення заходів, необхідних для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до ст.18 Закону України Про виконавче провадження (в редакції, яка діє на теперішній час) виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну, безперешкодно входити на земельні ділянки, до приміщень, сховищ, іншого володіння боржника - юридичної особи, проводити їх огляд, примусово відкривати та опечатувати їх; накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей; тощо. Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов'язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом. Під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних. Порядок доступу до такої інформації з баз даних та реєстрів встановлюється Міністерством юстиції України разом із державними органами, які забезпечують їх ведення.

Відтак, законодавець визначає умови і порядок виконання судових рішень у примусовому порядку, низку повноважень (прав та обов'язків) державного виконавця, які здійснюються останнім з метою забезпечення виконання судових рішень.

Як встановлено, при прийнятті оскаржуваної постанови державний виконавець керувався нормами п.2 ч.1 ст.37 Закону України Про виконавче провадження , за змістом якої виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Обґрунтовуючи своє рішення про повернення виконавчого документа, державний виконавець зазначав про відсутність у боржника майна, на яке може бути звернено стягнення та безрезультатність заходів державного виконавця щодо розшуку такого майна.

Проте, державним виконавцем не надано доказів на підтвердження своїх доводів.

За змістом ч.2 ст.37 Закону України Про виконавче провадження про наявність обставин, зазначених у пункті 2 частини першої цієї статті, виконавець складає акт.

В п.9 Інформаційного листа №01-06/131/16 від 28.01.2016. Вищого господарського суду України Про деякі питання практики вирішення спорів, пов?язаних із застосуванням господарськими судами Закону України Про виконавче провадження роз?яснено щодо необхідності у разі прийняття рішення про повернення виконавчого документа обстеження державним виконавцем майна боржника за місцем його знаходження на предмет використання майна у виробничій діяльності та складення за результатами такого обстеження акту.

Дослідивши матеріали виконавчого провадження №30804514, суд встановив, що докази на підтвердження викладених в оскаржуваній постанові доводів у виконавчому провадженні відсутні, будь-якого документального підтвердження вчинення державним виконавцем належних виконавчих дій по розшуку майна боржника, на яке може бути звернено стягнення за наказом №38/230 від 12.12.2011р. Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України до матеріалів справи не надано, акт з цього приводу в порядку норм ч.2 ст.37 Закону України Про виконавче провадження не складався; доказів про вчинення виконавчих дій щодо з'ясування існування власних грошових коштів на банківських рахунках боржника також у матеріалах вказаного виконавчого провадження відсутні. Доказів надсилання постанов від 17.05.2017р. про арешт коштів боржника матеріали виконавчого провадження не містять, так само як і відповідей зобов'язаних за цими постановами установ.

За приписами ст.129 Конституції України обов'язковість рішення суду визначено однією із основних засад судочинства.

Згідно із ст.4-5 Господарського процесуального кодексу України господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов.

За приписом ст.115 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України Про виконавче провадження .

Статтею 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов?язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об?єднаннями на всій території України.

Закон України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини регулює відносини, що виникають у зв?язку з обов?язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України; з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини.

Статтею 17 вказаного закону передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 20.06.2004р. у справі Півень проти України вказав, що право на судовий розгляд, гарантоване ст.6 Конвенції, також захищає виконання остаточних та обов?язкових судових рішень, які, у країні, яка поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи шкоди одній із сторін (п.35 рішення).

Крім того, ст.1 Закону України Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств містить пряму норму щодо обов?язкового зупинення виконавчих проваджень та заходів примусового виконання рішень стосовно державних вугледобувних підприємств, яка державним виконавцем наразі була безпідставно проігнорована.

У зв?язку з викладеним, з метою відновлення законних прав стягувача постанова про повернення виконавчого документа стягувачу від 23.05.2017р. підлягає визнанню недійсною.

З приводу заявлених стягувачем вимог у скарзі в частині зобов'язання старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_3 згідно з ч.1 ст.41 Закону України Про виконавче провадження від 02.06.2016р. №1404-VIII винести постанову про відновлення виконавчого провадження №30804514, суд виходить з наступного.

За змістом п.9.13 постанови №9 від 17.10.2012р. Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України роз'яснено, що за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє. При цьому господарський суд не вправі самостійно вчиняти ті чи інші дії, пов'язані із здійсненням виконавчого провадження, замість державного виконавця (наприклад, відкривати або закінчувати виконавче провадження), але може зобов'язати державного виконавця здійснити передбачені законом дії, від вчинення яких той безпідставно ухиляється.

Відтак, з огляду на зазначене, господарський суд не наділений повноваженнями по вчиненню дій, які в силу Закону України Про виконавче провадження можуть і повинні вчинятись державним виконавцем або, в окремих випадках, визначених даним законом, - іншими органами.

Відповідно до ч.1 ст.41 Закону України Про виконавче провадження , у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.

Відтак, вказаний нормативно-правовий акт містить імперативну норму, яка регламентує дії державного виконавця та встановлює спеціальні строки для вчинення органом виконання судового рішення відповідних процесуальних дій у разі визнання судом недійсною постанови державного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачу.

Враховуючи наведене, господарський суд дійшов висновку, що визнання недійсною постанови державного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачу, яка була прийнята з порушенням приписів чинного законодавства, є ефективним та достатнім способом захисту порушених прав стягувача на теперішній час та сприяє відновленню його порушених прав, створює належні підстави державному виконавцю для самостійного усунення виявлених судом порушень та приведення на виконання вимог закону, вчинених виконавчих дій у відповідність.

За таких обставин, в задоволенні іншої вимоги скарги слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.86, 121-2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

УХВАЛИВ:

Задовольнити частково скаргу №04/1190 від 06.07.2017р. Державного підприємства Регіональні електричні мережі в особі Донецької філії про:

- визнання постанови старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_3 від 23.05.2017р. про повернення виконавчого документа за виконавчим провадженням №30804514 недійсною;

- зобов'язання старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_3 згідно з ч.1 ст.41 Закону України Про виконавче провадження від 02.06.2016р. №1404-VIII винести постанову про відновлення виконавчого провадження №30804514.

Визнати недійсною постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_3 від 23.05.2017р. про повернення виконавчого документа за виконавчим провадженням №30804514.

В іншій частині скарги відмовити.

Ухвала суду набирає законної сили в день її прийняття та згідно зі ст.115 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковою на всій території України.

Суддя Ю.О.Паляниця