Постанова

від 20.11.2017 по справі 38/230

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

20.11.2017 справа №38/230

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів при секретарі судового засідання:ОСОБА_1В ОСОБА_2, ОСОБА_3 ОСОБА_4 за участю представників сторін: від позивача: від відповідача: від державного виконавця:ОСОБА_5 - за довіреністю не прибув ОСОБА_6 - за довіреністю розглянувши апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, м. Київ на ухвалу господарського суду Донецької області від 19.09.2017р. у справі№ 38/230 (суддя Ю.О. Паляниця) за позовом Державного підприємства Регіональні електричні мережі в особі Донецької філії, м. Мирноград Донецької області до Державного підприємства Артемвугілля , м. Слов'янськ Донецької області простягнення заборгованості за спожиту активну електроенергію у розмірі 154862463,15 грн., за реактивну електроенергію у розмірі 140008,55 грн., за перевищення договірної величини електричної потужності у розмірі 190606,54 грн., пені у розмірі 8329794,14 грн., 3 % річних у розмірі 1819287,67 грн., суми інфляційних нарахувань у розмірі 2083177,07 грн. за скаргоюДержавного підприємства Регіональні електричні мережі в особі Донецької філії , м. Мирноград Донецької області на діїВідділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, м. Київ

В С Т А Н О В И В:

Ухвалою господарського суду Донецької області від 19.09.2017р. по справі №38/230 задоволено частково скаргу №04/1190 від 06.07.2017р. Державного підприємства Регіональні електричні мережі в особі Донецької філії про:

- визнання постанови старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_7 від 23.05.2017р. про повернення виконавчого документа за виконавчим провадженням №30804514 недійсною;

- зобов'язання старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_7 згідно з ч.1 ст.41 Закону України Про виконавче провадження від 02.06.2016р. №1404-VIII винести постанову про відновлення виконавчого провадження №30804514.

Визнано недійсною постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_7 від 23.05.2017р. про повернення виконавчого документа за виконавчим провадженням №30804514. В іншій частині скарги відмовлено.

Не погодившись із ухвалою місцевого господарського суду, Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, м. Київ звернувся до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Донецької області від 19.09.2017р. по справі №38/230 в частині визнання недійсною постанови старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про повернення виконавчого документу стягувачу від 23.05.2017р. по виконавчому провадженню №30804514, та прийняти постанову, якою у задоволенні скарги відмовити у повному обсязі.

Скаржник вважає ухвалу суду першої інстанції такою, що прийнята із порушенням норм матеріального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи. Зазначив, що державним виконавцем правомірно винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу від 23.05.2017р. №30804514, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України Про виконавче провадження , оскільки у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 02.11.2017р. було сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий Сгара Е.В., судді Дучал Н.М., Склярук О.І.

Позивач у судовому засіданні 20.11.2017р. заперечив проти задоволення апеляційної скарги, вважає ухвалу суду першої інстанції законною та такою, що підлягає залишенню без змін.

Відповідач у судове засідання 20.11.2017р. не прибув, причини неявки не повідомив.

Державний виконавець у судовому засіданні 20.11.2017р. наполягав на задоволенні апеляційної скарги, вважає ухвалу суду першої інстанції незаконною та такою, що підлягає скасуванню.

Фіксування судового засідання апеляційної інстанції здійснювалось за допомогою звукозаписувального технічного засобу у порядку, встановленому ст.ст.4-4, 81-1, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст.101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно ст.106 Господарського процесуального кодексу України, апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду.

Перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду встановила наступне.

З матеріалів справи вбачається, що господарським судом Донецької області 28.11.2011р. по справі №38/230 було прийнято рішення, яким позовні вимоги Державного підприємства Регіональні електричні мережі , м.Вишгород в особі Донецької філії Державного підприємства Регіональні електричні мережі , м.Донецьк задоволено частково та стягнуто з Державного підприємства Артемвугілля , м.Горлівка заборгованість за спожиту активну електроенергію у розмірі 154862463,15грн., за перевищення договірної величини електричної потужності у розмірі 190606,54грн., пеню у розмірі 6663835,31грн., 3% річних у розмірі 1819287,67грн., інфляційні у розмірі 2083177,07грн., витрати по сплаті державного мита в сумі 25500грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236грн.; припинено провадження по справі №38/230 у зв'язку з відсутністю предмету спору в частині стягнення заборгованості за реактивну електроенергію в сумі 140008,55грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

На виконання вказаного рішення господарським судом Донецької області 12.12.2011р. було видано наказ про стягнення з боржника на користь стягувача заборгованості за спожиту активну електроенергію у розмірі 154862463,15 грн.

З наданих Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України копій матеріалів виконавчого провадження №30804514 вбачається, що державним виконавцем 18.01.2012р. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.

Постановою від 12.03.2013р. приєднано виконавче провадження №30804514 до зведеного виконавчого провадження №36979110 на підставі ст.33 Закону України Про виконавче провадження .

В подальшому, постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 23.05.2017р. наказ господарського суду Донецької області №38/230 від 12.12.2011р. повернуто стягувачу на підставі п. 2 ст. 37 Закону України Про виконавче провадження із правом повторного пред'явлення виконавчого документу для виконання до 23.05.2020р.

Не погодившись із вищевказаною обставиною, Державне підприємство Регіональні електричні мережі , м.Вишгород звернулось до місцевого господарського суду із скаргою на дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в якій просило:

- визнати постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_7 від 23.05.2017р. про повернення виконавчого документа за виконавчим провадженням №30804514 недійсною;

- зобов'язати старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_7 згідно з ч.1 ст.41 Закону України Про виконавче провадження від 02.06.2016р. №1404-VIII винести постанову про відновлення виконавчого провадження №30804514.

При розгляді вищезазначених вимог, колегія суддів апеляційного господарського суду виходить з наступного.

Відповідно до ст.121-2 Господарського процесуального кодексу України, скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена.

За приписами ст. 124 Конституції України та ст. 115 Господарського процесуального кодексу України, судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і виконуються в порядку, визначеному Законом України Про виконавче провадження .

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Закон України Про виконавче провадження № 1404-VIII від 02.06.2016 року набрав чинності 05.10.2016.

Відповідно до частини 2 Прикінцевих та перехідних положень до Закону України Про виконавче провадження № 1404-VIII від 02.06.2016р. визнано такими, що втратили чинність з дня набрання чинності цим Законом, зокрема, Закон України Про виконавче провадження від 21.04.1999, крім статті 4, яка втрачає чинність через три місяці з дня набрання чинності цим Законом.

Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність.

В силу вимог ч.3 ст. 5 Цивільного кодексу України якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Крім того, пунктом 7 перехідних положень Закону України Про виконавче провадження від 02.06.2016р. №1404-VІІІ встановлено, що виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Отже, за загальним правилом, новий акт законодавства застосовується до тих прав та обов'язків, що виникли після набрання ним чинності.

Вищевказані висновки викладені в рішеннях Конституційного суду України від 05.04.2001р. №3-рп/2001 та від 09.02.1999р. №1-рп/99.

Як вже зазначалось вище, державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України було винесено постанову від 23.05.2017р. про повернення наказу господарського суду Донецької області №38/230 від 12.12.2011р. із правом повторного пред'явлення виконавчого документу для виконання до 23.05.2020р.

Обґрунтовуючи своє рішення про повернення виконавчого документа, державний виконавець у постанові зазначає, що виконавчий документ підлягає поверненню на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України Про виконавче провадження , оскільки у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Тобто, нормативною підставою для винесення державним виконавцем вищевказаної постанови став п. 2 ст. 37 Закону України Про виконавче провадження

Відповідно до п.2 ст.37 Закону України Про виконавче провадження , виконавчий документ повертається стягувачу, якщо, у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Згідно правової позиції Вищого господарського суду України, яка викладена у п.9 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 28.01.2016 № 01-06/131/16 Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням господарськими судами Закону України Про виконавче провадження , а саме: у разі прийняття рішення про повернення виконавчого документа державному виконавцю необхідно провести обстеження майна боржника за місцем його знаходження на предмет використання цього майна у виробничий діяльності та складання за результатами такого обстеження акту.

Дослідивши матеріали виконавчого провадження, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції, що докази на підтвердження викладених в оскаржуваній постанові доводів, у виконавчому провадженні відсутні. Тобто, державним виконавцем не проведено належних виконавчих дій по розшуку майна боржника, на яке може бути звернено стягнення, акту з цього приводу не складено.

Враховуючи зазначене, місцевий суд вірно дійшов висновку, що державною виконавчою службою не доведено наявність обставин, визначених у п.2 ст.37 Закону України Про виконавче провадження .

Крім того, державним виконавцем була безпідставно не виконана ст.1 Закону України Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств , згідно якої встановлено, що тимчасово, до 1 січня 2019 року, підлягають зупиненню виконавчі провадження та заходи примусового виконання рішень щодо державних вугледобувних підприємств, які підлягають виконанню в порядку, встановленому Законом України Про виконавче провадження , знімаються арешти та заборони відчуження майна у таких виконавчих провадженнях, крім рішень про виплату заробітної плати, вихідної допомоги, інших виплат (компенсацій), що належать працівнику у зв'язку з трудовими відносинами, відшкодування матеріальної (майнової) шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, стягнення аліментів та рішень про стягнення заборгованості із сплати внесків до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

За таких обставин, колегія суддів зазначає, що вимога Державного підприємства Регіональні електричні мережі в особі Донецької філії, м. Мирноград Донецької області про визнання постанови старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби України ОСОБА_7 від 23.05.2017р. про повернення виконавчого документа за виконавчим провадженням №30804514 недійсною є такою, що підлягає задоволенню.

З матеріалів справи вбачається, що скаржник у своїй скарзі також просив зобов'язати старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_7 згідно з ч.1 ст.41 Закону України Про виконавче провадження від 02.06.2016р. №1404-VIII винести постанову про відновлення виконавчого провадження №30804514.

Як було зазначено вище, ухвалою господарського суду Донецької області від 19.09.2017р. у справі №38/230 суд першої інстанції відмовив у задоволенні зазначеної вимоги скарги з посиланням на те, що відповідно до ч.1 ст.41 Закону України Про виконавче провадження , як імперативної норми, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення, у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувача визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку. На підставі викладеного, місцевий суд зазначив, що визнання недійсною постанови державного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачу, яка була прийнята з порушенням приписів чинного законодавства, є ефективним та достатнім способом захисту порушених прав стягувача на теперішній час, оскільки суд не наділений повноваженнями по вчиненню дій, які в силу Закону України Про виконавче провадження можуть і повинні вчинятись державним виконавцем.

Враховуючи вказане вище, колегія суддів зазначає наступне.

Дійсно, ч. 1 ст. 41 Закону України Про виконавче провадження встановлено обов'язок державного виконавця здійснити дії направлені на відновлення виконавчого провадження у разі визнання недійсною відповідної постанови судом у певний строк.

В свою чергу, як вже було вказано, стаття 1 Закону України Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств містить норму щодо обов'язкового зупинення виконавчих проваджень та заходів примусового виконання рішень стосовно державних вугледобувних підприємств.

Відповідно до приписів ст.1 Закону України Про виконавче провадження виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі рішення) - сукупність дій визначених у цьому закону органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Таким чином, державний виконавець повинен у своїй діяльності керуватися не тільки Законом України Про виконавче провадження , а і іншими законами, в даному випадку, Законом України Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств від 13.04.2017р. № 2021-УШ, який є спеціальним у даних правовідносинах.

Крім того, п. 9.13 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року №9 роз'яснено, що господарський суд не вправі самостійно вчиняти ті чи інші дії, пов'язані із здійсненням виконавчого провадження, замість державного виконавця (наприклад, відкривати або закінчувати виконавче провадження), але може зобов'язати державного виконавця здійснити передбачені законом дії, від вчинення яких той безпідставно ухиляється.

Пунктом 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 26.12.2003 Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження передбачено, що у разі визнання неправомірними рішення, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, суд зобов'язує їх усунути допущені порушення або іншим шляхом поновлює порушені права чи свободи заявника .

Враховуючи, що постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби України ОСОБА_7 від 23.05.2017р. про повернення виконавчого документа за виконавчим провадженням №30804514 визнано недійсною, судова колегія апеляційної інстанції дійшла до висновку, що відмова у задоволенні другої вимоги скаржника не призведене до поновлення прав позивача у цій справі, відтак вимога про зобов'язання старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби України ОСОБА_7 згідно ч.1 ст.41 Закону України Про виконавче провадження від 02.06.2016р. №1404-VIII винести постанову про відновлення виконавчого провадження №30804514 підлягає задоволенню, як похідна від первісної вимоги.

За таких обставин, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, м. Київ на ухвалу господарського суду Донецької області від 19.09.2017р. у справі №38/230 задоволенню не підлягає.

Однак, ухвала господарського суду Донецької області від 19.09.2017р. у справі №38/230 підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні вимог скарги щодо зобов'язання головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_7 згідно з ч.1 ст.41 Закону України Про виконавче провадження від 02.06.2016р. №1404-VIII винести постанову про відновлення виконавчого провадження №30804514.

В цій частині прийняти нове рішення про задоволення вимог скарги на дії державного виконавця.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103, 105, 106, 121-2 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, м. Київ на ухвалу господарського суду Донецької області від 19.09.2017р. у справі №38/230 - залишити без задоволення.

Ухвалу господарського суду Донецької області від 19.09.2017р. у справі №38/230 - скасувати в частині відмови у задоволенні вимог скарги щодо зобов'язання головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_7 згідно з ч.1 ст.41 Закону України Про виконавче провадження від 02.06.2016р. №1404-VIII винести постанову про відновлення виконавчого провадження №30804514.

В цій частині прийняти нове рішення про задоволення вимог скарги на дії державного виконавця.

Зобов'язати головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_7 згідно з ч.1 ст.41 Закону України Про виконавче провадження від 02.06.2016р. №1404-VIII винести постанову про відновлення виконавчого провадження №30804514.

В іншій частині ухвалу господарського суду Донецької області від 19.09.2017р. у справі №38/230 - залишити без змін.

Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя: Е.В. Сгара

Судді: Н.М. Дучал

ОСОБА_3