Постанова

від 26.09.2017 по справі 902/220/14

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" вересня 2017 р. Справа № 902/220/14

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Розізнана І.В.

судді Мельник О.В. ,

судді Грязнов В.В.

при секретарі судового засідання Берун О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення господарського суду Вінницької області від 02.04.2014р. у справі №902/220/14 (суддя Мельник П.А.)

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (Вінницька область, смт.Томашпіль)

до колективного підприємства "Томашпільська меблева фабрика" (Вінницька область, смт.Томашпіль)

про визнання права власності на нежитлове приміщення

за участю представників сторін:

скаржника ОСОБА_2 - ОСОБА_4, представник за довіреністю від 12.09.2016р.;

скаржника ОСОБА_1 - ОСОБА_1 паспорт, НОМЕР_3, ОСОБА_4, представник за довіреністю від 21.09.2017р.;

позивача - ФОП ОСОБА_3, НОМЕР_1; ОСОБА_5, представник згідно договору про надання правової допомоги від 05.09.2017р.;

відповідача - ОСОБА_6 (голова правління);

Судом роз'яснено представникам сторін права та обов'язки, передбачені ст. ст. 20, 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернувся до господарського суду Вінницької області з позовом до колективного підприємства "Томашпільська меблева фабрика" про визнання права власності на нежитлове приміщення котельні, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 02.04.2014р. позов задоволено; визнано за позивачем право власності на нежитлове приміщення котельні, позначеної в технічному паспорті літерою "З", загальною площею 213,6 м 2 , що заходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1, у відповідності до ст. 91 ГПК України, вважаючи, що суд вирішив питання про її права та обов'язки, звернулася з апеляційною скаргою до Рівненського апеляційного господарського суду на прийняте у даній справі рішення та просить суд скасувати рішення суду першої інстанції повністю, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Мотивуючи апеляційну скаргу скаржник зазначає, що рішення господарського суду є незаконним та таким, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. На підтвердження своїх доводів, скаржник вказує, що суд першої інстанції прийняв рішення із залученням до справи осіб, не перевіривши належним чином їх повноваження, а саме залучивши в якості представника відповідача ОСОБА_6, суд не врахував, що керівником підприємства рахувався ОСОБА_7, а згідно витягу від 18.07.2014р. керівником підприємства рахувався ОСОБА_4 Скаржник зазначає, що установчі документи колективного підприємства "Томашпільська меблева фабрика" мають ознаки фіктивності та усі подальші документи відповідачем видані неправомірно, тому не можуть нести жодних юридичних наслідків, в тому числі і укладений між ФОП ОСОБА_3 та КП "Томашпільська меблева фабрика" договір оренди. ОСОБА_1 з іншими особами в 1992 році прийняла участь в приватизації цілісного майнового комплексу Томашпільського меблевого цеху і таким чином разом з іншими особами набула права власності на майно підприємства, що підтверджується списком осіб, які прийняли участь та внесли кошти на приватизацію Томашпільського меблевого цеху.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 06.03.2017р. у справі №902/220/14 апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 припинено на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Постановою Вищого господарського суду України від 21.06.2017р. ухвалу Рівненського апеляційного господарського суду від 06.03.2017р. у справі №902/220/14 скасовано; справу направлено до Рівненського апеляційного господарського суду для розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 13.07.2017р. апеляційну скаргу ОСОБА_1 прийнято до провадження, справу призначено до розгляду.

Також, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2, відповідно до ст.91 ГПК України, вважаючи, що суд вирішив питання про його права та обов'язки, звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення, яким в позові відмовити в повному обсязі; визнати недійсним свідоцтво про право власності видане Томашпільською селищною радою КП "Томашпільська меблева фабрика" від 25.06.2003р.; визнати дії ОСОБА_6 та ФОП ОСОБА_3 протиправними.

Мотивуючи апеляційну скаргу скаржник зазначає, що суд першої інстанції, не перевіривши належним чином повноваження ОСОБА_6 залучив його до участі у справі в якості представника, оскільки згідно з витягами із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 05.08.2013р. та 02.07.2014р. керівником підприємства рахувався ОСОБА_7, а із витягу від 18.07.2014р. керівником підприємства рахувався ОСОБА_4 Скаржник зазначає, що установчі документи колективного підприємства "Томашпільська меблева фабрика" мають ознаки фіктивності та усі подальші документи відповідачем видані неправомірно, тому не можуть нести жодних юридичних наслідків, в тому числі і укладений між ФОП ОСОБА_3 та КП "Томашпільська меблева фабрика" договір оренди. Скаржник вказує, що наслідком протиправних дій ОСОБА_6 та ОСОБА_3, які на підставі сфальсифікованих документів КП "Томашпільська меблева фабрика" заволоділи майном є неможливість співвласників майна володіти та розпоряджатися даним майном, що наносить матеріальну та моральну шкоду останнім.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 31.07.2017р. апеляційну скаргу ОСОБА_2 прийнято до провадження, справу призначено до розгляду; об'єднано для спільного розгляду апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення господарського суду Вінницької області від 02.04.2014р. у справі № 902/220/14.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 надіслав до суду відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 (вх. №2395/17 від 30.01.2017р.) в якому просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а в задоволенні апеляційної скарги відмовити. На спростування доводів, викладених в апеляційній скарзі позивач вказує, що 24.12.2012р. між ним та відповідачем було укладено договір №1 оренди нерухомого майна (нежилих приміщень), відповідно до п. 1.1. якого позивач прийняв в оренду з правом викупу нежиле приміщення котельні. У зв'язку із аварійним станом приміщення, перед початком користування, позивачем було проведено ремонтно-будівельні роботи, вартість яких становила 24366 грн. Доказом проведення таких робіт є акт виконаних робіт від 02.12.2013р. Відповідно до п. 3.6. договору, грошові кошти витрачені на проведення ремонтно-будівельних робіт враховуються шляхом взаємозаліку в орендну плату. За договором оренди річна плата становить 854,40 грн., в той час коли вартість ремонтно-будівельних робіт становила 24366 грн. Борг колективного підприємства "Томашпільська меблева фабрика" перед позивачем складає 32490,52 грн., з яких: 8978,92 грн. - позика надана позивачем для оплати в подальшому податку за землю.

Колективне підприємство "Томашпільська меблева фабрика" надіслало до суду відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 (вх. №2398/17 від 30.01.2017р.) в якому відповідач просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а в задоволенні апеляційної скарги відмовити. Зазначає, що вказана апелянтом обставина, що керівником КП "Томашпільська меблева фабрика" був ОСОБА_4 не відповідає дійсності, оскільки рішенням Томашпільського районного суду Вінницької області було визнано недійсним рішення про обрання ОСОБА_4 керівником підприємства, а повноваження ОСОБА_6, як керівника були відновлені. Як вбачається із акту звірки від 05.01.2014р. борг підприємства перед позивачем - ФОП ОСОБА_3 становить 32490,52 грн., з яких: 8978,92 грн. - позика надана позивачем для оплати в подальшому податку за землю. Враховуючи викладене, вартість майна (приміщення котельні) була сплачена в більшому розмірі ніж передбачалася. Рішення про укладання договору оренди з правом викупу приймалося зборами співвласників, на якому була присутня ОСОБА_1

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 подав до суду заяву про долучення до матеріалів справи доказів, зокрема: копію наказу від 28.12.1990р. "Про перехід на оренду з 01.01.1991р.", копію наказу від 14.07.1993р. №178 "Про створення комісії з приватизації" і наказу "Про створення інвентаризаційної комісії", копію договору купівлі-продажу майна державного підприємства від 20.09.1993р., копію рішення від 13.10.1993р. №386 "Про державну перереєстрацію орендного підприємства "Вінницький меблевий комбінат в колективне підприємство "Вінницький меблевий комбінат", копію Положення "Про Томашпільський меблевий цех" від 28.06.1995р., копію статуту "Колективного підприємства "Вінницький меблевий комбінат", копію виписки з протоколу конференції трудового колективу колективного підприємства "Вінницький меблевий комбінат" від 24.04.1996р., копію виписки з протоколу зборів трудового колективу від 23.05.1996р., копію акту від 07.06.1996р., копію статуту колективного підприємства "Томашпільська меблева фабрика", копію договору купівлі-продажу земельної ділянки від 22.12.2016р., копію наказу від 03.10.1993р. №172, копію наказу від 21.09.1994р. №162, копію наказу від 10.11.1994р. №192, копію наказу від 13.07.1995р. №1/7. З метою повного, всебічного та об'єктивного встановлення обставин справи, перевірки правильності та законності рішення суду першої інстанції, судом апеляційної інстанції долучено до матеріалів справи подані скаржником докази.

ОСОБА_1 подала до суду клопотання (вх. №25836/17 від 05.09.2017р.) в якому просить витребувати у ОСОБА_6 касову книгу КП "Томашпільська меблева фабрика" за 2013 рік та витребувати в Томашпільському відділенні Могилів-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Вінницькій області довідку з відомостями, чи зареєструвало КП "Томашпільська меблева фабрика" за 2013 рік касову книгу.

Представник скаржників в судовому засіданні 26.09.2017р. підтримав доводи апеляційних скарг, просить їх задоволити, а рішення суду першої інстанції скасувати.

В судовому засіданні 26.09.2017р. представники позивача, відповідача заперечили доводи апеляційних скарг, просять залишити їх без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Суд апеляційної інстанції, розглянувши в судовому засіданні клопотання скаржника про витребування доказів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 38 ГПК України сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: який доказ витребовується; обставини, що перешкоджають його наданню; підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; обставини, які може підтвердити цей доказ. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази.

Однією з необхідних умов задоволення клопотання про витребування доказів є неможливість самостійно подати необхідні для розгляду справи докази. При цьому, обґрунтування такої неможливості покладається на особу, що заявляє відповідне клопотання.

Враховуючи те, що позивач не обґрунтував неможливості самостійно подати вказані докази, ним не обґрунтовано, що зазначені докази відносяться до предмету доказування і відповідають принципу допустимості доказів, тому судова колегія приходить до висновку, що в задоволенні клопотання слід відмовити.

Розглянувши апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши надану судом першої інстанції оцінку обставинам справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представників скаржників, позивача та відповідача, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду зазначає наступне.

Як встановлено апеляційним судом, протоколом загальних зборів трудового колективу співвласників Томашпільського меблевого цеху від 23.05.1996р. було затверджено установчий договір (т.2 а.с.55-56) та статут КП "Томашпільська меблева фабрика" (т.2 а.с.57-64).

Пунктом 1.1. установчого договору КП "Томашпільська меблева фабрика" визначено, що учасниками договору є співвласники Томашпільського меблевого цеху, який шляхом виділення із КП "Вінницький меблевий комбінат" створює колективне підприємство "Томашпільська меблева фабрика", а згідно пункту 1.1 статуту КП "Томашпільська меблева фабрика" на праві колективної власності трудового колективу створено шляхом виділення Томашпільського меблевого цеху з КП "Вінницький меблевий комбінат" відповідно до Закону України "Про підприємства" та установчого договору.

Протоколом позачергових зборів працівників та співвласників КП "Томашпільська меблева фабрика" №1 від 12.05.2010р., одноголосно вирішено продати ОСОБА_3 котельню за 15 000 грн. (т. 1 а. с. 54-57). В пункті 5.4 протоколу містить такий напис "Виступила: ОСОБА_1 Зобов'язати ОСОБА_6 брати плату за експлуатацію майна та території іншими організаціями. Проголосовано одноголосно - 25 чол.". До цього протоколу доданий перелік осіб (т. 1 а.с. 56-57), що були присутні на зборах, які відбулися 12.05.2010р., зокрема, ОСОБА_1

Відповідно до п. 2 ч. 2 протоколу №1 засідання правління КП "Томашпільська меблева фабрика" від 16.10.2011р. (т.2 а.с. 8), вирішено передати прохідну №2 в оренду ОСОБА_1 для ремонтно-відновлювальних робіт з подальшою експлуатацією, про що проголосовано одноголосно.

Відповідно до довідки (т.1 а.с. 220), яка видана КП "Томашпільська меблева фабрика" ОСОБА_1 належить частка в основних фондах і обігових коштах, яка складає 0,3 відсотка на суму 24 грн.

Згідно копії довідки керівника відповідача ОСОБА_6 (т. 1 а.с. 170) вбачається, що станом на 01.11.2010р. підприємство не розпайовувалось; загальна кількість співвласників складає 110 чол.; позачергові збори співвласників відповідача проводились 12.05.2010р. кількість учасників 25 чол. і через відсутність необхідної кількості учасників зборів (згідно статуту - 2/3 від загальної кількості) рішення зборів не несе правових наслідків.

В матеріалах справи також міститься перелік осіб Томашпільського меблевого цеху (т. 1 а с. 160-164), які приймали участь у приватизації Томашпільського меблевого цеху, в тому числі ОСОБА_1 і ОСОБА_2

24.12.2012р. між ФОП ОСОБА_3 (орендар) та колективним підприємством "Томашпільська меблева фабрика" (орендодавець) було укладено договір №1 оренди нерухомого майна (нежилих приміщень) (т. 1 а. с. 11-13).

Відповідно до п. 1.1. договору на підставі взаємної домовленості, орендодавець передає, а орендар приймає в оренду з подальшим правом викупу нежиле приміщення котельні літера "З" споруда якого потребує ремонту загальною площею 213,6 кв. м., що знаходиться за адресою: смт. Томашпіль, вул. Криворучка, 45

Згідно п. 2.1. договору об'єктом оренди є нежиле приміщення котельні загальною площею 213,6 кв. м. вартістю 7303,84 грн.

В пункті 3.1. договору сторони погодили, що за користування об'єктом оренди орендар сплачує орендодавцю орендну плату із розрахунку 1 кв. м. орендованого об'єкта вартує 1 грн. в квартал.

Пунктом 3.5. договору передбачено, що за домовленістю сторін виконання капітального ремонту чи переобладнання об'єкту оренди, в рамках річної орендної плати проводиться без погодження орендодавця з обов'язковим письмовим повідомленням про обсяг та вартість виконаних робіт із наданням відповідних підтверджуючих документів орендарем орендодавцю.

Відповідно до п. 3.6. договору грошові кошти потрачені на проведення ремонтно- будівельних робіт визначених в п. 3.5. враховується шляхом взаємозаліку в орендну плату.

Згідно п. п. 3.6., 3.7. договору затрати орендаря на ремонтно-будівельні роботи об'єкта оренди, що перевищують річну плату та попередньо були погоджені із орендодавцем мають бути відшкодовані орендарю орендодавцем в повному обсязі згідно письмової вимоги орендаря.

24.12.2012р. між сторонами було підписано акт приймання-передачі до договору оренди нерухомого майна (т. 1 а. с. 17).

Відповідно до п. 4 акту стан об'єкту на момент передачі його в оренду був наступний: при обстеженні технічного стану встановлено, що на зовнішніх та внутрішніх стінах є пошкодження, тріщини від нерівномірного осідання фундаменту та відбулось часткове пошкодження шлакобетонних стін від впливу атмосферних опадів, що можуть порушувати нормальну експлуатацію будівлі.

В пункті 5 сторонами були погоджені недоліки об'єкту оренди, а саме: покрівля об'єкту потребує значного ремонту у зв'язку з пошкодженням рубероїдного покриття, одна із зовнішніх стін коридору повністю завалена, в усіх вікнах будівлі відсутні шибки, також відсутні вхідні та міжкімнатні двері в усіх приміщеннях.

ФОП ОСОБА_3 у зв'язку з тим, що орендоване приміщення знаходилось в аварійному стані, перед початком використання його за призначенням (під склад) 18.11.2013р. уклав з ПП "Будремсервіс-2011" договір на поточний ремонт приміщення.

Відповідно до п. 2.1. договору, договірна ціна робіт, що доручені для виконання по цьому договору складає згідно кошторису 24366 грн.

Виконання ремонтних робіт підтверджується платіжним доручення № 142 від 30.01.2014р. (т. 1 а. с. 32), довідкою про вартість виконаних будівельних робіт за грудень 2013 року (т. 1 а. с. 30).

26.12.2013р. між ФОП ОСОБА_3 та колективним підприємством "Томашпільська меблева фабрика" був укладений договір про надання позики, відповідно до умов якого ФОП ОСОБА_3 надає КП "Томашпільська меблева фабрика" позику в розмірі 8978,92 грн. за рахунок власник коштів. Позика надається на строк десять днів та має бути повернена в строк до 05.01.2014р.

Факт надання позики підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру №1 від 26.12.2013р. (т. 2. а. с. 28).

Відповідно до акту звірки від 05.01.2014р. заборгованість КП "Томашпільська меблева фабрика" перед ФОП ОСОБА_3 становить 32490,52 грн., з яких: 23511,60 грн. - вартість ремонтно-будівельних робіт та 8978,92 грн. - позика згідно договору про надання позики від 26.12.2013р.

Предметом позову в даній справі є визнання за позивачем права власності на нежитлове приміщення котельні, позначеної в технічному паспорті літерою "З", загальною площею 213,6 м 2 , що заходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до ст. 91 ГПК України, вважаючи, що суд вирішив питання про їх права та обов'язки до апеляційного господарського суду звернулися ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з апеляційними скаргами на рішення господарського суду Вінницької області від 02.04.2014р. у справі №902/220/14.

Так, згідно ст. 91 ГПК України сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили.

Судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або містити судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки таких осіб. У такому разі рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що випливають із сформульованого в п. 1 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

Відповідно до п. 5 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011р. №7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" у розгляді апеляційної скарги, поданої особою, яка не брала участі в розгляді справи судом першої інстанції і яка вважала, що місцевим господарським судом вирішено питання про її права та обов'язки, апеляційний господарський суд, прийнявши апеляційну скаргу до провадження (якщо вона не підлягала поверненню з передбачених ГПК підстав), повинен з'ясувати наявність правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі.

Якщо при цьому буде встановлено, що права такої особи оскаржуваним судовим рішенням не порушені та що питання про її права і обов'язки стосовно сторін у справі судом першої інстанції не вирішувалися, то апеляційний господарський суд своєю ухвалою припиняє апеляційне провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 80 ГПК, оскільки у такому випадку не існує правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі, в зв'язку з чим відсутній суб'єкт апеляційного оскарження.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 1 ст. 1 ГПК установлено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Матеріалами справи підтверджено, що ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 06.03.2017р. у справі №902/220/14 апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 припинено на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Постановою Вищого господарського суду України від 21.06.2017р. ухвалу Рівненського апеляційного господарського суду від 06.03.2017р. у справі №902/220/14 скасовано; справу направлено до Рівненського апеляційного господарського суду для розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1.

Суд касаційної інстанції, скасовуючи ухвали суду апеляційної інстанції, прийшов до висновку, що аналіз ст. 91 ГПК України, приписів п. 5 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011р. №7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" та матеріали, зібрані у справі, дають підстави вважати, що судом апеляційної інстанції не було надано належної оцінки порушення прав ОСОБА_1 у правовідносинах, які були предметом розгляду в даній справі.

Згідно ч. 1 ст. 111-12 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду під час нового розгляду справи.

В постанові Вищого господарського суду України від 21.06.2017р. йдеться про те, що п. 1.1. установчого договору КП "Томашпільська меблева фабрика" визначено, що учасниками договору є співвласники Томашпільського меблевого цеху, який шляхом виділення із КП "Вінницький меблевий комбінат" створює колективне підприємство "Томашпільська меблева фабрика", а згідно пункту 1.1 статуту КП "Томашпільська меблева фабрика" на праві колективної власності трудового колективу створено шляхом виділення Томашпільського меблевого цеху з КП "Вінницький меблевий комбінат" відповідно до Закону України "Про підприємства" та установчого договору.

Відповідно до довідки (т.1 а.с. 220), яка видана КП "Томашпільська меблева фабрика" ОСОБА_1 належить частка в основних фондах і обігових коштах, яка складає 0,3 відсотка на суму 24 грн.

В матеріалах справи також міститься перелік осіб Томашпільського меблевого цеху (т. 1 а.с. 160-164), які приймали участь у приватизації Томашпільського меблевого цеху та є співвласниками відповідача згідно установчого договору та статуту, серед яких ОСОБА_1 та ОСОБА_2

Як убачається з копії трудової книжки ОСОБА_1.(т.1 а.с. 180) останнім місцем її роботи на момент звільнення в 1992 році було об'єднання "Вінницядерев", яке перейменоване у Томашпільський меблевий цех організації орендарів "Вінницядерев".

Як убачається з копії трудової книжки ОСОБА_2 в 1975 році він був прийнятий на роботу в Томашпільський меблевий цех на посаду столяра 2-го розряду, останнім місцем його роботи на момент звільнення в 2003 році було об'єднання КП "Томашпільська меблева фабрика".

В матеріалах справи також міститься рішення Томашпільського районного суду Вінницької області від 09.10.2015р. у справі № 146/616/15-ц (т.1 а.с. 205-208), яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 і ОСОБА_2 до КП "Томашпільська меблева фабрика" про визнання недійсними рішень загальних зборів від 30.09.2002р., 07.11.2002р., 13.12.2002р., 19.05.2003р., 04.03.2004р. з підстав пропуску строку позовної давності. При цьому, в мотивувальній частині рішення зазначено, що суд дійшов висновку про те, що право окремих співвласників колективного підприємства є порушеним та підлягає захисту у випадку їхньої відсутності на зборах через недотримання вимог закону і статуту підприємства про порядок скликання і проведення цих зборів.

Враховуючи викладене, судом апеляційної інстанції в ході судового слідства встановлено, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 приймали участь у приватизації Томашпільського меблевого цеху та є співвласниками відповідача згідно п. 1.1. установчого договору та п. 1.1. статуту, тому, враховуючи ст. 91 ГПК України, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне надати належну оцінку порушеним правам скаржників (чи його відсутність) у правовідносинах, які є предметом розгляду в даній справі.

Так, ст. 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з положеннями ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Статтею 321 ЦК України закріплено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Захист цивільних прав та інтересів забезпечується застосуванням, передбачених Цивільним і Господарським кодексами України, способів захисту.

Статтею 16 ЦК України унормовано, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч.2 ст.16 ЦК України та ст.20 ГК України. Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту, вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб усуває негативні наслідки порушення його прав.

Підтвердження в суді права власності або іншого речового права на майно, що складає предмет спору, здійснюється за допомогою спростування у суді установлених фактів або шляхом підтвердження фактів, що свідчать про володіння спірним майном на праві власності або іншому речовому праві.

Звертаючись до суду, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення його прав та інтересів, а суд повинен перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і в залежності від встановлених обставин вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.

Як встановлено апеляційним судом, в даному випадку порушення прав позивача полягає в тому, що відповідач не виконує п. 1.1. укладеного між сторонами договору оренди від 24.12.2012р. №1, яким передбачено право викупу об`єкту оренди, уникає передачі позивачу приміщення у власність, чим порушує вимоги ч. 1 ст. 193 ГК України.

Відповідно до приписів ст. 392 ЦК України, якою позивач обґрунтовує заявлений позов, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Вказана стаття стосується випадків, коли існуюче, належно набуте від попереднього власника та належне певній особі право не визнається, оспорюється іншою особою, або у разі відсутності в особи документів, що засвідчують належність їй такого права, у зв'язку з їх втратою.

Таким чином, відповідний позов пред'являється на захист існуючого, наявного права, що виникло у позивача за передбачених законодавством підстав та підтверджується належними та допустимими доказами. З цим кореспондується стаття 11 ЦК України, яка визначає підстави виникнення цивільних прав та обов'язків.

Зі змісту ст. 392 ЦК України вбачається, що позов про визнання права власності на майно необхідний позивачеві тоді, коли у інших осіб виникають сумніви у належності йому цього майна, створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності, у зв'язку з наявністю таких сумнівів чи втратою належних правовстановлюючих документів, а метою подання позову про визнання права власності є усунення невизначеності у суб'єктивному праві, належному особі щодо індивідуально визначеного майна.

Таким чином, захист права власності шляхом його визнання в судовому порядку можливий за наявності одночасно двох умов: по-перше, це підтвердження в судовому порядку своїх прав на майно шляхом подання належних і достатніх доказів, які достеменно підтверджують факт набуття права власності на законних підставах, і, по-друге, вичерпне спростування доводів третіх осіб, які оспорюють або не визнають право власності позивача.

Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Такими доказами можуть бути правовстановлюючі документи, а також будь-які інші докази, що підтверджують приналежність позивачеві спірного майна. Відтак, до предмету доказування за позовом про визнання права власності входить встановлення цивільно-правових підстав набуття позивачем права власності на спірне майно.

Приписами статті 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Таким чином, з огляду на те, що відповідно до ст. 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав чи в який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому ст. 392 ЦК України.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що договір оренди від 24.12.2012р. №1 не передбачає автоматичного переходу права власності на об'єкт оренди, а оформлення придбання орендованого майна шляхом укладання договору купівлі-продажу, як того вимагає чинне законодавство (ст. 657 ЦК України) сторонами не здійснено. За таких обставин суд апеляційної інстанції вважає, що позивач не набув права власності на орендоване приміщення, а тому він не може звертатися до суду з позовом про визнання права власності.

На переконання суду апеляційної інстанції позивач, звертаючись до суду з даним позовом, має на меті намір набути право власності на вказане майно за рішенням суду, що суперечить вимогам ст. 392 ЦК України.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія апеляційного суду приходить до висновку, що позов безпідставний та необґрунтований, тому в його задоволенні слід відмовити, а рішення суду першої інстанції скасувати.

Згідно ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

В силу приписів статті 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст. 49 ГПК України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Таким чином, враховуючи ст. 49 ГПК України судові витрати за розгляд апеляційних скарг покладаються на позивача та відповідача в рівних частках та підлягають стягненню в дохід Державного бюджету України, оскільки звернення до суду з даним позовом є похідним від дій сторін щодо укладення договору оренди.

Керуючись ст. 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення господарського суду Вінницької області від 02.04.2014 р. у справі №902/220/14 задоволити.

2. Рішення господарського суду Вінницької області від 02.04.2014 р. у справі №902/220/14 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

3. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_2, код ЄДРПОУ НОМЕР_2) в дохід Державного бюджету України 2009, 70 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

4. Стягнути з колективного підприємства "Томашпільська меблева фабрика" (32410, Вінницька область, Томашпільський район, смт. Томашпіль, вул. Криворучка буд. 45, код ЄДРПОУ 21730911) в дохід Державного бюджету України 2009, 70 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

5. Місцевому господарському суду видати судові накази.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з Розділом ХІІ-1 Господарського процесуального кодексу України.

7. Справу повернути до господарського суду Вінницької області.

Головуючий суддя Розізнана І.В.

Суддя Мельник О.В.

Суддя Грязнов В.В.