Постанова

від 20.02.2018 по справі 902/220/14

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний

Суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 902/220/14

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючого - Пількова К. М.,

суддів: Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

за участю секретаря судового засідання - Жураховської Т. О.,

учасники справи:

позивач - Фізична особа-підприємець ОСОБА_1

відповідач - Колективне підприємство "Томашпільська меблева фабрика"

заявник апеляційної скарги-1 - ОСОБА_2

заявник апеляційної скарги-2 - ОСОБА_3

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 26.09.2017 (головуючий - Розізнана І. В., судді Мельник О. В., Грязнов В. В.)

у справі Господарського суду Вінницької області за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Колективного підприємства "Томашпільська меблева фабрика"

про визнання права власності на нежитлові приміщення,

Короткий зміст позовних вимог

1. 28.02.2014 фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до Господарського суду Вінницької області з позовом до Колективного підприємства "Томашпільська меблева фабрика" (далі - Відповідач) про визнання права власності на нежиле приміщення котельні, позначеної в технічному паспорті літерою "З" загальною площею 213,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (далі - Об'єкт оренди).

2. Позовні вимоги мотивовані тим, що згідно із п. 1.1 договору оренди (далі - Договір), укладеного 24.12.2012 сторонами, Позивач (Орендар) прийняв в оренду з правом викупу нежиле приміщення котельні, споруда якого потребує ремонту. Вартість витраченої Позивачем на ремонт приміщення суми перевищує вартість об'єкта оренди відповідно до висновку Будівельно-технічного експертного дослідження від 30.01.2014 та суму орендної плати; між сторонами укладено також договір позики, згідно із яким Позивач надав Відповідачу у борг 8978,92 грн., у зв'язку з чим вважає, що викупив вказане приміщення та вважає його своєю власністю, а Відповідача - таким, що не виконує зобов'язання згідно із п. 1.1 Договору та уникає передачі приміщення у власність Позивачу.

3. 02.04.2014 Відповідач подав відзив на позов , в якому зазначив, що не заперечує проти задоволення позову, а викладені в ньому обставини відповідають дійсності. Відповідач передав Позивачу в оренду з правом викупу приміщення котельні, а кошти за котельню були внесені у касу Відповідача.

Короткий зміст рішення суду І інстанції

4. 02.04.2014 Господарський суд Вінницької області вирішив позов задовольнити. Визнати за Позивачем право власності на нежиле приміщення котельні, позначеної в технічному паспорті літерою "З" загальною площею 213,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що Договором сторони передбачили право Орендаря (Позивача) в подальшому викупити Об'єкт оренди, матеріалами справи підтверджується виконання Позивачем ремонтно-будівельних робіт приміщення котельні на загальну суму 24366 грн., протоколом позачергових загальних зборів Відповідача № 1 від 12.05.2010 працівники та співвласники одноголосно вирішили передати Позивачу котельню за 15000 грн.; між сторонами проведений взаємозалік, на підставі якого сторони дійшли згоди про передачу приміщення котельні Позивачу.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

5. 06.03.2017 Рівненський апеляційний господарський суд ухвалив апеляційне провадження (за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі - ОСОБА_2 (далі - Заявник апеляційної скарги-1)) у справі припинити. Матеріали справи повернути до Господарського суду Вінницької області.

Ухвала апеляційного господарського суду мотивована тим, що Заявником апеляційної скарги-1 не було наведено обставин та не надано необхідних на підтвердження цих обставин належних доказів того, що існує правовий зв'язок між ним та сторонами у справі, а також доказів того, що рішення у даній справі може вплинути на права та законні інтереси Заявника апеляційної скарги-1.

Короткий зміст рішення суду касаційної інстанції

6. 21.06.2017 Вищий господарський суд України вирішив касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково. Ухвалу Рівненського апеляційного господарського суду від 06.03.2017 скасувати. Справу направити до Рівненського апеляційного господарського суду для розгляду апеляційної скарги ОСОБА_2.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що поза увагою апеляційного господарського суду залишилось те, що ОСОБА_2 є співвласником Відповідача згідно із установчим договором та статутом; аналіз статті 91 Господарського процесуального кодексу України, приписів пункту 5-2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу 12 Господарського процесуального кодексу України" та матеріали, зібрані у справі, дають підстави вважати, що судом апеляційної інстанції не було надано належної оцінки щодо порушення прав Заявника апеляційної скарги-1 у правовідносинах, які були предметом розгляду в даній справі.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

7. 26.09.2017 Рівненський апеляційний господарський суд вирішив апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (далі - Заявник апеляційної скарги-2) задовольнити. Рішення Господарського суду Вінницької області від 02.04.2014 скасувати. Прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. Стягнути з Позивача в дохід Державного бюджету України 2009,70 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги. Стягнути з Відповідача в дохід Державного бюджету України 2009,70 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги. Справу повернути до Господарського суду Вінницької області.

Постанова апеляційного господарського суду мотивована тим, що Заявники апеляційних скарг брали участь у приватизації Томашпільського меблевого цеху та є співвласниками Відповідача згідно із пунктом 1.1 установчого договору і пунктом 1.1 статуту, а тому, враховуючи вимоги статті 91 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції вважав за необхідне надати належну оцінку порушеним правам скаржників у правовідносинах, які є предметом розгляду в даній справі, та переглянув рішення суду першої інстанції по суті. Суд встановив, що укладений сторонами Договір не передбачає автоматичного переходу права власності на об'єкт оренди. Оформлення придбання орендованого майна шляхом укладення договору купівлі-продажу, як того вимагає законодавство, сторонами не здійснено, у зв'язку із чим суд дійшов висновку про те, що Позивач не набув права власності на орендоване приміщення, а тому не може звертатись до суду з позовом про визнання права власності, оскільки це суперечить вимогам статті 392 Цивільного кодексу України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

8. 13.10.2017 Позивач подав касаційну скаргу, у якій просив скасувати постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 26.09.2017 і передати справу на новий розгляд до Рівненського апеляційного господарського суду.

9. 30.11.2017 Заявники апеляційних скарг подали спільний відзив на касаційну скаргу, в якому просили постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 26.09.2017 залишити без змін, а касаційну скаргу Позивача - без задоволення.

10. 15.01.2018 від Відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому останній просив скасувати постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 26.09.2017, передати справу на новий розгляд до Рівненського апеляційного господарського суду.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

11. У касаційній скарзі Позивач зазначає, що суд апеляційної інстанції, у порушення вимог частини 7 статті 105 Господарського процесуального кодексу України, не навів доводів, за якими відхилив подані позивачем докази та доводи щодо того, що в редакції, чинній на дату приватизації державного майна та створення організації орендарів "Вінницядрев" та Відповідача діяли: Закон України "Про власність", згідно із статтею 20 якого суб'єктом колективної власності підприємств є трудові колективи; статтею 21 право колективної власності виникає на підставі викупу колективом трудящих державного майна; статтею 23 працівник, який припинив трудові відносини з підприємством, виплачується вартість вкладу; Закон України "Про підприємства в Україні", згідно із статтею 15 трудовий колектив це усі громадяни, які своєю працею беруть участь у діяльності колективного підприємства; статтею 34, за змістом якої, при реорганізації шляхом виділу до новоутвореного підприємства переходять за розподільним актом у відповідних частках майнові права і обов'язки реорганізованого підприємства. Також послався на те, що пунктами 1.1, 3.6, 3.7 статуту Відповідача врегульовано питання отримання вкладу членом трудового колективу після припинення ним трудових відносин.

Позиція, викладена у відзивах на касаційну скаргу

12. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу вказав на ті ж аргументи, що й Скаржник. Відповідач також вказав, що суд не дослідив зібрані у справі докази і не надав їм належної оцінки, що призвело до хибного висновку про наявність у ОСОБА_2 можливості подавати апеляційну скаргу у даній справі; судом не наведено обставин та не надано необхідних на підтвердження цих обставин доказів того, що існує правовий зв'язок між ним та сторонами у справі і рішення у даній справі може вплинути на права та законні інтереси ОСОБА_2; вважає, що ОСОБА_2 не доведено, що рішення суду першої інстанції з даного спору може вплинути на її права та обов'язки.

13. У відзиві на касаційну скаргу Заявники апеляційних скарг зазначають, що судом апеляційної інстанції не порушено вимоги частини 7 статті 107 ГПК України, надані Позивачем докази долучені до матеріалів справи та досліджені судом, а відхилені лише доводи Позивача та його представника.

Позиція Верховного Суду

14. Суд враховує правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 23.12.2015 у справі № 5024/1463/2012 про те, що судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов'язків цієї особи, тобто суд має розглянути і вирішити спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийнято про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо у мотивувальній частині рішення наведено висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки таких осіб. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, незалучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що випливають зі сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків.

15. Переглядаючи рішення місцевого господарського суду по суті заявлених позовних вимог за скаргами ОСОБА_2 и та ОСОБА_3, апеляційний господарський суд, однак, не встановив, яким чином рішення у даній справі за вимогою про визнання права власності на підставі договору оренди, укладеного позивачем та відповідачем, стосується прав та обов'язків заявників апеляційних скарг, які, як зазначено судом апеляційної інстанції, брали участь у приватизації Томашпільського меблевого цеху, та є співвласниками Відповідача згідно із пунктом 1.1 установчого договору та пунктом 1.1 статуту, а також не навів обставин та висновків щодо вирішення у прийнятому судом першої інстанції рішенні питання про їх права та обов'язки. Судом апеляційної інстанції не встановлено, що прийнятим у справі рішенням місцевого господарського суду вирішено питання про права та обов'язки заявників апеляційних скарг - ОСОБА_2 та ОСОБА_3, а постанова не містить висновків щодо того, яким чином та які права цих осіб порушені цим рішенням.

16. Відповідно до частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. За приписами частини 4 статті 300 ГПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. У цій справі суд апеляційної інстанції помилково не застосував норми матеріального права, які підлягали застосуванню, а саме норми частини 1 статті 20, частини 4 статті 23, статті 30 Закону України "Про власність" (далі - Закон), у редакції, чинній на час існування правовідносин між Відповідачем та Заявниками апеляційних скарг, пов'язаних з участю у трудовому колективі Відповідача та припиненням трудових відносин з Відповідачем. Апеляційний суд не врахував, що відповідно до частини 1 статті 20 Закону суб'єктами права колективної власності є трудові колективи державних підприємств, колективи орендарів, колективні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства, господарські товариства, господарські об'єднання, професійні спілки, політичні партії та інші громадські об'єднання, релігійні та інші організації, що є юридичними особами. Тобто суб'єктом права колективної власності колективного підприємства є колективне підприємство. Згідно зі статтею 30 Закону колективний власник самостійно володіє, користується і розпоряджається об'єктами власності, які йому належать. Право колективної власності здійснюють вищі органи управління власника (загальні збори, конференції, з'їзди тощо). Окремі функції по господарському управлінню колективним майном може бути покладено вищими органами управління власника на створювані ними органи. Натомість, відповідно до частини 4 статті 23 Закону працівникові, який припинив трудові відносини з колективним підприємством виплачується вартість вкладу. Таким, чином суд апеляційної інстанції, встановивши, що Заявники апеляційних скарг припинили трудові відносини з Відповідачем на час виникнення правовідносин за Договором між Позивачем та Відповідачем, повинен був виходити з того, що Заявники не були суб'єктами права колективної власності Відповідача, тому відчуженням майна за Договором їх права не порушені.

17. З огляду на викладене, враховуючи положення частини 2 статті 287, частини 4 статті 300 ГПК України, Суд приходить до висновку про те, що подана касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, прийнята у справі постанова апеляційного суду підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції - залишенню в силі.

Судові витрати

18. Враховуючи, що касаційна скарга Позивача підлягає задоволенню, судовий збір за розгляд касаційної скарги покладається на Відповідача.

Керуючись статтями 129, 240, 300, 301, 308, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Скасувати постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 26.09.2017, рішення Господарського суду Вінницької області від 02.04.2014 у справі № 902/220/14 залишити в силі.

3. Стягнути з Колективного підприємства "Томашпільська меблева фабрика" (32410, Вінницька область, Томашпільський район, смт. Томашпіль, вул. Криворучка буд. 45, код ЄДРПОУ 21730911) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, код ЄДРПОУ НОМЕР_1) 1920 грн. 00 коп. судового збору за розгляд касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя К. М. Пільков

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак