Рішення

від 27.09.2017 по справі 550/417/17

ЧУТІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 550/417/17

Провадження № 2/550/165/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 вересня 2017 року смт. Чутове

Чутівський районний суд Полтавської області

в складі: головуючого - судді Ланни Я.О.,

за участю секретарів - Литвин А.С., Томас Ю.П.,

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Чутове справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: Відділ Держгеокадастру у Чутівському районі Полтавської області; Полтавська філія Державного підприємства "Центр Державного земельного кадастру" про визнання права оренди ,

у с т а н о в и в :

ОСОБА_3 звернувся в суд із зазначеним позовом, в якому вказав, що між ним та відповідачами було укладено договори оренди земельних ділянок від 16.07.2009 р. площами 4,46 га. кожна, які знаходяться в с. Войнівка на території Войнівської сільської ради.

У відповідності до записів уповноваженої особи Чутівського районного відділу Полтавської регіональної філії ДП Центр Державного земельного кадастру Нагорної Т.П. на договорах, вони були зареєстровані за номерами № 040954500184 та № 040954500185.

Відповідачі не визнають факт укладення спірних договорів, оскільки запис про їх реєстрацію не внесено уповноваженою особою до Книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі по Войнівській сільській раді.

Позивач вважає, що здійснив усі передбачені законом дії під час державної реєстрації вказаних договорів оренди земельних ділянок від 16.07.2009 р., одже набув право оренди. Вважає, що набуте ним право не може бути припинено внаслідок помилки державного органу, а тому просить суд визнати за ним право оренди на спірні земельні ділянки, належні відповідачам.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав з підстав, зазначених вище.

Відповідачі в судове засідання не з явились, надали клопотання про розгляд справи у їх відсутність та письмові заперечення проти позову, в яких зазначають, що у 2007 році підписали із позивачем договори оренди належних їм на праві приватної власності земельних ділянок розмірами 4,46 га. кожна строком на 5 років та вважали, що підписані договори закінчують свою дію у 2012 році. Позивач жодного разу коштів за оренду їм не сплачував. У 2016 році випадково дізнались, що підписані договори оренди укладені ними не на 5 років, як було досягнуто домовленості при їх укладенні, а строком на 49 років, що стало підставою для звернення до поліції. Вважають, що позивач підробив їх підписи в актах прийому-передачі земельних ділянок, а також підробив перші аркуші договорів оренди, змінивши термін оренди з 5 на 49 років, а також дату укладення договору не 2007 рік, а 2009 рік. Крім того, зазначили що оспорювані договори оренди не містять істотних умов, передбачених законодавством щодо кадастрового номеру, індексації орендної плати, її перегляду, умов та строків передачі земельної ділянки орендарю. Вважають, що відповідач не має право оренди належних їм на праві власності земельних ділянок, а тому в задоволенні позову просили відмовити.

В судовому засіданні представник відповідачів ОСОБА_2 заперечував проти задоволення позову, вважає, що наявність печатки та підпису реєстратора на договорах оренди не є фактом реєстрації цього договору, а ОСОБА_3 не набув право оренди по вищевказаним договорам .

Від третіх осіб надійшли заяви про розгляд справи без їх участі, в яких зазначено про те, що при прийнятті рішення покладаються на розсуд суду.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши письмові матеріали справи, встановив, що ОСОБА_5 на підставі державного акту на право власності на землю НОМЕР_1 від 13.01.2000 року (кадастровий №НОМЕР_3) належить на праві власності земельна ділянка, площею 4,46 га. на території Войнівської сільської ради Чутівського району Полтавської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

ОСОБА_4 на підставі державного акту на право власності на землю НОМЕР_2 від 13.01.2000 року (кадастровий №НОМЕР_4) належить на праві власності земельна ділянка, площею 4,46 га. на території Войнівської сільської ради Чутівського району Полтавської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Суд не може взяти до уваги посилання позивача про те, що він набув право оренди на вищевказані земельні ділянки відповідно до договорів оренди земельних ділянок від 16 липня 2009 року(а.с.7-12) виходячи з наступного.

Згідно ст. 6 Закону України Про оренду землі орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Згідно ч.1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно ст. 125 ЗК України (в редакції, що діяла на час укладення договорів оренди) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно ст. 18 Закону України Про оренду землі (в редакції, що діяла на час укладення договорів оренди) договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Згідно пункту 4.2 Тимчасового порядку ведення державного реєстру земель (далі Порядок), затвердженого Наказом Держкомзему України від 02.07.20-03 р. № 174 (в редакції, що діяла на час укладення та реєстрації договорів оренди) державна реєстрація державного акта на право власності на земельну ділянку, державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, договору оренди землі здійснюється шляхом внесення записів до книги реєстрації.

Згідно пункту 4.5 Порядку державну реєстрацію договору оренди землі у книзі реєстрації здійснює реєстратор у межах повноважень якого є земельна ділянка.

В судовому засіданні встановлено, що державний реєстратор Нагорна Т.П. відповідні записи до книги реєстрації спірних договорів оренди не внесла. Даний факт підтверджується листом відділу Держгеокадасту у Чутівському районі від 06.02.2017 р. № 99-1627-99.5-102/2-17 (т.1 а.с.13), поясненнями свідка Нагорної Т.П. та оглянутою в судовому засіданні книгою записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі по Войнівській сільській раді.

Із наданих суду копії договорів оренди вбачається, що державний реєстратор Нагорна Т.П. на примірниках договорів оренди поставила підпис, печатку державного органу та зазначила про те, що договір із ОСОБА_4 зареєстрований у Чутівському районному відділі Полтавської регіональної філії ДП Центр ДЗК 20 липня 2009 року за № 040954500184, а із ОСОБА_5 - за № 040954500185. (т.1 а.с. 7-12).

Таким чином, в межах даної справи встановлено, що на договорах оренди від 16.07.2009 р. маються зазначення державного реєстратора про їх державну реєстрацію, а відповідні записи до реєстраційних книг не внесено. При цьому сама свідок Нагорна Т.П. не змогла пояснити причини та відтворити поза розумним сумнівом обставини, в наслідок яких сталась така невідповідність у документах. Колишній державний реєстратор пояснила суду, що за давністю подій та значним обсягом роботи, яку мала виконати, не може пригадати обставини щодо реєстрації договорів оренди ОСОБА_3

Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно пункту 4.3. Посадової інструкції реєстратора виїзного реєстраційного офісу, затвердженого Директором Полтавської регіональної філії ДП Центр Державного земельного кадастру 08.01.2008 р., реєстратор несе відповідальність за відображення даних державної реєстрації на всіх примірниках державних актів на право власності на земельну ділянку, на право постійного користування земельною ділянкою та договорах оренди (суборенди) землі, відомостях про державну реєстрацію, внесених до реєстраційної картки і до книги реєстрації.(т.1 а.с.17-18).

В межах даної справи на підставі вищевказаних доказів, судом встановлено, що державний реєстратор Нагорна Т.П. вимог закону та посадової інструкції не дотрималась, відомостей до відповідної книги про реєстрацію вищевказаних договорів не внесла.

Але на думку суду наявність вищевказаних обставин не може мати наслідком визнання права оренди ОСОБА_3 на належні відповідачам земельні ділянки виходячи з наступного.

Згідно вимог закону підтвердженням права оренди земельних ділянок є лише факт державної реєстрації договору. Підтвердженням факту реєстрації договорів оренди може бути лише внесення відповідних записів до Книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі по Войнівській сільській раді. Самі по собі записи про реєстрацію на примірниках договорів оренди не є належним доказом, в підтвердження їх державної реєстрації. Як вже зазначалось судом, таких записів до Книги реєстрації внесено не було, а одже за ОСОБА_3 не може бути визнано право оренди на земельні ділянки, належні відповідачам.

Суд звертає увагу, що законні власники земельних ділянок ОСОБА_4 та ОСОБА_5 категорично заперечують та оспорюють в судовому порядку дійсність договорів оренди, укладених 16.07.2009 р. та вважають, що ОСОБА_3 внаслідок обману користується їх земельними ділянками, без належної правової підстави.

Суд не може взяти до уваги аргументи позивача щодо необхідності застосування у даній справі рішень Європейського суду з прав людини, в тому числі зокрема Федоренко проти України , Онер їлдізх проти Туреччини , Рисовський проти України , Гаші проти Хорватії , ТРГО проти Хорватії , Беєлер проти Італії , Лелас проти Хорватії , Пінкова та Аінк проти Чеської Республіки , тексти яких додано адвокатом ОСОБА_1 до пояснень та маються в матеріалах справи виходячи з наступного.

Суд не заперечує того факту, що при прийнятті рішення повинен дотримуватися вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є складовою національного законодавства.

Але посилання адвоката на рішення Європейського Суду ( Федоренко проти України та інші ) проведено без зазначення співвідносності його з нормами національного права й обставинами даної конкретної справи.

В даній справі є певні специфічні особливості. Суд, висловлюючи оцінку того, чи набув позивач право оренди на земельні ділянки надає вирішальне значення таким факторам в їх сукупності. Так, судом достовірно встановлено на підставі доказів, наданих сторонами, лише факт не внесення запису до Книги реєстрації. Суд звертає увагу, що доказів, які б поза розумним сумнівом давали підстави стверджувати, що запис до книги реєстрації не було внесено внаслідок помилки державного реєстратора позивачем не надано. Державний реєстратор не змогла чітко пригадати обставини події за давністю. Вона припустила наявність, принаймі, двох причин: помилка внаслідок великого обсягу роботи та подання не повного пакету документів позивачем. Суд не може перевірити жодну із версій державного реєстратора в зв язку з відсутністю реєстраційної справи в уповноважених державних органів, що вбачається із листа ДП Центр Державного земельного кадастру від 10.07.2017 р. (т.2 а.с.34) та фактичних обставин, вказаних в постанові про закриття кримінального провадження від 27.12.2016 р. ( т.2 а.с.42-45). Суд зауважує, що уповноваженим слідчим під час розслідування кримінального провадження № 12016170000000148, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 18.03.2016 р. за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 358 КК України не вдалось з точністю відтворити обставини проведення (не проведення) державної реєстрації договорів оренди земельних ділянок, належних відповідачам. Із постанови слідчого Якименка О.І. вбачається, що примірники договір в уповноважених державних органах виявлені не були. Їх добровільно надав поліцейським позивач ОСОБА_3 Уповноваженим слідчим під час розслідування кримінального провадження № 12017170350000211, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 04.05.2017 р. за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 367 КК України також не вдалось з точністю відтворити обставини проведення (не проведення) державної реєстрації договорів оренди земельних ділянок, належних відповідачам. Слідчим було встановлено лише факт звернення позивача до державного реєстратора, зазначення відповідних записів на примірних договорів та факт невнесення даних до відповідної книги. В постанові слідчого Кравченка О.М. від 29.05.2017 р про закриття кримінального провадження зазначена одна із причин про яку вказувала суду реєстратор Нагорна Т.П.: неуважність внаслідок значного обсягу роботи, яку вона виконувала на той час одноосібно. (т.1 а.с.158-159). Дані обставини встановлено слідчим лише на підставі пояснень самої Нагорної Т.П., яка при дачі пояснень в суді не виключала можливості надання неповного пакету документів позивачем.

Суд приймає до уваги рішення Європейського суду з прав людини Федоренко проти України , де в п. 21 Європейський суд нагадує, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути існуючим майном або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймі виправданими очікуваннями щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

Разом із тим, суд вважає, що позивач міг би стверджувати про порушення принципу правої визначеності у разі внесення уповноваженою особою, а потім виключення (скасування) відповідних записів до Книги реєстрації. Тобто в разі наявності визнання, а потім скасування державою в особі уповноваженого органу права ОСОБА_3 на оренду в даній справі таких обставин не встановлено.

Суд зауважує також, що бездіяльність державного реєстратора щодо невнесення відомостей до Книги позивачем оскаржена не була. ОСОБА_3 не позбавлений можливості вирішувати питання про відшкодування збитків, завданих внаслідок порушення його прав, у разі якщо вважає, що такі порушення мали місце.

В рішеннях Європейського суду з прав людини, на які посилається представник позивача Європейським судом не досліджувались питання правомірності набуття права оренди на майно, власником якого є інша фізична особа. Як вбачається з тесту рішень Європейського суду з прав людини ( Федоренко проти України , Онер їлдізх проти Туреччини , Гаші проти Хорватії , Рисовський проти України ) Європейський суд дає аналіз правомірності втручання держави у право мирного володіння майном. Європейський суд аналізує спір особи із державою щодо набуття права власності на майно. В даній справі наявний спір між особами, а не державою, щодо набуття права оренди. В межах даної справи позивач не заявляє жодних вимог до державних органів з приводу його права оренди.

Європейський суд у наведених рішеннях зазначає про те, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій, або уникати виконання своїх обов язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються ( Гаші проти Хорватії ). Суд нагадує, що в даній справі доказів, які б поза розумним сумнівом давали підстави стверджувати, що запис до книги реєстрації не було внесено внаслідок помилки державного реєстратора позивачем не надано. Суд звертає увагу, що бездіяльність державного реєстратора щодо неправомірного, як на думку позивача, невнесення записів до Книги реєстрації, останнім не оскаржувалась.

Суд не дає оцінку дійсності спірних договорів оренди в межах даної справи. Але не може залишити поза увагою посилання відповідачів, як сторін договорів оренди, на той факт, що вони оспорюють правомірність їх укладення. У справі ТРГО проти Хорватії у п. 67 зазначено, що суд вважає, що на заявника, який розумно покладався на законодавство, яке згодом скасоване, як неконституційне та відсутності будь-якої шкоди правам інших осіб, не слід покладати відповідальність за наслідки держави, яка зробила помилку, прийнявши неконституційні закони. Тобто, Європейський суд звертає увагу на факт відсутності шкоди правам інших осіб. На вказану обставину наголошує Європейський суд і у справі Лелас проти Хорватії (п. 74).

У справі Беєлер проти Італії Суд прийшов до висновку про порушення статті 1 Протоколу № 1 в зв язку із тим, що влада Італії отримала безпідставне збагачення від невизначеності, яка існувала в період з грудня 1983 року по листопада 1988 р. і якій влада певною мірою сприяла. Суд дійшов до висновку, що таке збагачення несумісно із вимогою справедливого балансу . В межах справи за позовом ОСОБА_3 обставин, які б свідчили про збагачення держави внаслідок дій (бездіяльності) державного реєстратора не встановлено. У справі за позовом ОСОБА_3 не встановлено і обставин щодо застосування державними органами каральних заходів у відношенні до позивача та його майна, на які посилається Європейський суд у згаданому вище рішенні.

У справі Пінкова і Пінк проти Чеської республіки у п. 58 Суд визнав, що загальна мета законів про реституцію, а саме пом якшення наслідків певних порушень прав власності, викликаних комуністичним режимом є законною метою і засобом забезпечення законності юридичних операцій і захисту соціального та економічного розвитку країни. Але, він вважає необхідним забезпечити, щоб послаблення цих старих неузгодженостей не створювало непропорційних нових порушень. З цією метою законодавство повинно дозволяти враховувати конкретні обставини кожної справи, з тим, щоб особи, які добросовісно набули своє майно, не були зобов язані нести тягар відповідальності, який по праву належить державі, яка конфіскувала майно. У п. 64 Європейський суд зазначив: заявники повинні були нести індивідуальний та надмірний тягар, який порушив справедливий баланс, що повинен бути між вимогами загальних інтересів, з одного боку і захистом права на мирне володіння майном - з іншого. Встановивши ці обставини, суд прийшов до висновку про порушення статті 1 Протоколу № 1.

Суд зауважує, що у справі за позовом ОСОБА_3 обставин конфіскації майна позивача державою не встановлено.

Суд в котре наголошує, що власники земельних ділянок категорично не погоджуються із доводами ОСОБА_3 про наявність у нього права користування належними їм земельними ділянками. При наявності такого спору, що розглядається в судовому порядку, передчасно стверджувати про відсутність будь-якої шкоди правам інших осіб ( вданому випадку законних власників спірних земельних ділянок).

Аналіз зазначених рішень Європейського суду та обставин даної справи дає підстави зробити суду висновок, що позивачем не надано суду беззаперечних і неоспорюваних доказів наявності титулу на право користування спірними земельними ділянка, який би базувався на документах (договорах оренди), які б в повній мірі відповідали вимогам чинного національного законодавства, а тому суд не може взяти до уваги, що надані представником позивача рішення Європейського суду відповідають предмету і підставам даного спору .

Наявність у справі відомостей щодо сплачених сторонами податків (т.2 а.с.80-86, 182-183) не спростовує вищевказаних висновків суду. Крім того, суд звертає увагу, що із листа Головного управління ДФС у Полтавській області від 19.09.2017 р. (т.2 а.с.182-183) вбачається, що у період з III квартала 2009 року по II квартал 2017 р. за ОСОБА_5 та ОСОБА_4 податок з доходів фізичних осіб сплачував серед інших суб єкт підприємницької діяльності ОСОБА_3, а не фізична особа позивач ОСОБА_3

Крім того, суд вважає, що позивачем не доведено факт порушення відповідачами прав саме позивача - фізичної особи ОСОБА_3, в той же час, як вбачається із змісту договорів оренди земельних ділянок від 16.07.2009 р., вони укладені ОСОБА_4 та ОСОБА_5 із приватним підприємцем ОСОБА_3

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 209, 212-215, 214 ЦПК України, ст. 19 Конституції України, ч.1 ст. 638 ЦК України, ст. 125 ЗК України, ст.ст. 6,18 Закону України Про оренду землі суд, -

в и р і ш и в :

В задоволенні позову, відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Полтавської області через Чутівський районний суд шляхом подачі в 10-денний строк, з дня його проголошення, апеляційної скарги, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, в той же строк з дня отримання копії цього рішення .

Повний текст рішення виготовлено 29 вересня 2017 року.

Головуючий Я. О. Ланна