Постанова

від 21.05.2018 по справі 550/417/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 550/417/17 Номер провадження 22-ц/786/56/18Головуючий у 1-й інстанції Ланна Я. О. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2018 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:

Головуючого судді: Бутенко С.Б.

Суддів: Обідіної О.І., Прядкіної О.В.

за участю секретаря: Кальник А.М.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Чутівського районного суду Полтавської області від 27 вересня 2017 року у складі головуючого судді Ланна Я.О.

по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 , треті особи: Відділ Держгеокадастру у Чутівському районі Полтавської області, Полтавська філія Державного підприємства Центр державного земельного кадастру про визнання права оренди.

В С Т А Н О В И Л А:

В травні 2017 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив визнати за ним право оренди земельних ділянок площею по 4,46 га., що знаходяться на території Войнівської сільської ради Чутівського району, згідно договорів оренди землі від 16.07.2009 року, укладених між ОСОБА_2 (орендарем) та ОСОБА_3 й ОСОБА_4 (орендодавцями).

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 16 липня 2009 року між ним та відповідачами було укладено договори оренди належних їм на праві власності земельних ділянок. Відповідно до запису уповноваженої особи Чутівського районного відділу Полтавської регіональної філії ДП Центр державного земельного кадастру ОСОБА_5 на договорах, 20 липня 2009 року було здійснено їх державну реєстрацію, проте запису до Книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право користування землею, договорів оренди землі по Войнійвській сільській раді внесено не було. Посилаючись на те, що з моменту державної реєстрації договорів у нього виникло право оренди спірних земельних ділянок, яке не визнається відповідачами, просив про захист права судом у спосіб визнання такого права.

Рішенням Чутівського районного суду Полтавської області від 27 вересня 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що самі по собі записи про реєстрацію на примірниках договорів оренди землі не є належним доказом в підтвердження їх державної реєстрації та набуття позивачем права оренди, доказів, які б поза розумним сумнівом давали підстави стверджувати, що запис до Книги реєстрації не було внесено внаслідок помилки державного реєстратора позивачем не надано.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати, як незаконне й необґрунтоване, та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі. Вважає, що під час здійснення державної реєстрації договорів оренди земельних ділянок від 16.07.2009 р. орендар здійснив усі передбачені чинним законодавством дії і набуте ним право не може бути припинено виключно внаслідок помилок державних органів.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення скарги.

Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами і перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно пункту першому частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального справа (стаття 375 ЦПК України).

По справі встановлено та не заперечується сторонами, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на праві власності належать земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які знаходяться на території Войнівської сільської ради Чутівського району Полтавської області.

16 липня 2009 року між ОСОБА_3, як орендодавцем, та ОСОБА_2 - орендарем укладено договір оренди належної відповідачеві земельної ділянки строком на 49 років. Аналогічний договір щодо належної їй земельної ділянки того ж дня було укладено між ОСОБА_4 та ОСОБА_2

Як вбачається з примірнику договорів оренди земельної ділянки, наданих позивачем, вказані договори зареєстровано у Чутівському районному відділі Полтавської регіональної філії ДП Центр ДЗК , про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 20 липня 2009 року за № 040954500184 та № 040954500185 відповідно.

Згідно повідомлення відділу Держгеокадастру у Чутівському районі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, відповідні записи розділу Книги 4АА 006470 записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі по Войнівській сільській раді відсутні. В даних книгах договори оренди землі на прізвище ОСОБА_4 та ОСОБА_3, укладені з ОСОБА_2, не значаться.

Статтею 792 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов'язані з орендою землі, є Закон України Про оренду землі .

Згідно статті 18 Закону України Про оренду землі , що діяла на час виникнення спірних правовідносин, договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Відповідно до статті 6 Закону України Про оренду землі орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Згідно статті 125 Земельного кодексу України в редакції Закону від 5 березня 2009 року № 1066-VI, який набрав чинності з 01 травня 2009 року, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

За змістом статті 182 ЦК України у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Правові, економічні, організаційні засади створення у складі державного земельного кадастру єдиної системи державної реєстрації речових прав на земельні ділянки та інше нерухоме майно, обмежень цих прав встановлено Законом України від 1 липня 2004 року № 1952-IV Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень (далі - Закон), що діяв на час виникнення спірних правовідносин..

Згідно підпункту д пункту другого частини першої статті 4 вказаного Закону речові права на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, зокрема, речові права на чуже нерухоме майно, а саме: право користування нерухомим майном строком більш як один рік, підлягає обов'язковій державній реєстрації.

Аналіз вказаних норм права дає підстави для висновку, що на час вчинення спірних правочинів 16 липня 2009 року для набуття сторонами цивільних прав та обов'язків за договором довгострокової оренди землі здійснюється і державна реєстрація договору, і державна реєстрація права оренди.

Державна реєстрація договору оренди землі здійснюється шляхом внесення записів реєстрації до книги реєстрації відповідно до Тимчасового порядку ведення державного реєстру земель, затвердженого наказом Держкомзему України від 02.07.2003 № 174, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25 липня 2003 р. за № 641/7962.

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно проводиться на підставі заяви правоволодільця (правонабувача), сторін (сторони) правочину, за яким виникло речове право, або уповноважених ними (нею) осіб, та супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав у відповідності до Закону.

За правилами статей 12, 13, 81 ЦПК України обов'язок доказування і подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Вимоги щодо належності, допустимості, достовірності та достатності доказів встановлено статтями 78-80 ЦПК України.

Так, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання права оренди спірних земельних ділянок, обґрунтовано виходив з того, що зазначеним вимогам закону надані позивачем докази не відповідають і право довгострокової оренди нерухомого майна позивачем в установленому законом порядку не доведено.

За відсутності відповідних записів у Державному реєстрі земель (книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі), Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо права оренди ОСОБА_2 твердження заявника про порушення відповідачами його прав є безпідставними.

Посилання в апеляційній скарзі на недотримання європейських принципів належного урядування при здійсненні державної реєстрації договорів, як підставу визнання за ним права оренди у спорі з фізичними особами - власниками земельних ділянок, колегія суддів до уваги не бере, оскільки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не відповідають за дії адміністратора державного реєстру земель - Центру ДЗК, а обраний позивачем спосіб захисту не грунтується на характері порушеного права.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування місцевим судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права й не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Вирішуючи справу, суд першої інстанції повно та всебічно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку встановленим фактам та обґрунтуванням доводів позивача, вірно застосував норми матеріального права, тому оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга позивача - залишенню без задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Чутівського районного суду Полтавської області від 27 вересня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя підпис ОСОБА_1

Судді: підпис ОСОБА_6

підпис ОСОБА_7

Повне судове рішення складено 28 травня 2018 року.

З ОРИГІНАЛОМ ЗГІДНО.

Суддя Апеляційного суду

Полтавської області ОСОБА_1