Постанова від 13.09.2017 по справі 911/642/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" вересня 2017 р. Справа№ 911/642/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Корсакової Г.В.

суддів: Чорної Л.В.

Яковлєва М.Л.

при секретарі судового засідання Кравченко Х.С.

за участю представників:

від позивача: Дзюбак В.Ф. - за довіреністю;

від відповідача: Руденко В.В. - за довіреністю;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Біогазенерго" на рішення господарського суду Київської області від 26.04.2017 (дата підписання 16.05.2017)

у справі № 911/642/17 (суддя Бацуца В.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Деревоекспорт"

до Товариства з обмеженою відповідальністю „Біогазенерго"

про стягнення 395 668, 48 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Деревоекспорт" звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Біогазенерго" про стягнення 395 668, 48 грн. заборгованості у зв'язку з невиконанням відповідачем обов'язку щодо повної оплати поставленої продукції згідно договору поставки № 11/02/15-20 від 11.02.2015.

Рішенням господарського суду Київської області від 26.04.2017 у справі № 911/642/17 позов задоволено повністю, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю „Біогазенерго" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Деревоекспорт" 395 668 грн. 48 коп. основної заборгованості та судові витрати 5 935 грн. 03 коп. судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю „Біогазенерго" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення господарського суду Київської області від 26.04.2017 у справі № 911/642/17 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована неповним з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.06.2017 колегією суддів у складі: головуючого судді Корсакової Г.В., суддів: Хрипуна О.О., Чорної Л.В. прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Біогазенерго" на рішення господарського суду Київської області від 26.04.2017 у справі № 911/642/17 до провадження, розгляд справи призначено на 09.08.2017.

Відповідно до розпорядження начальника управління Київського апеляційного господарського суду № 09-53/3073/17 від 08.08.2017 у зв'язку з перебуванням судді Хрипуна О.О., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 911/642/17.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 08.08.2017 для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Корсакової Г.В. суддів: Чорної Л.В., Яковлєва М.Л.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.08.2017 прийнято справу №911/642/17 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю „Біогазенерго" на рішення господарського суду Київської області від 26.04.2017 до провадження у наступному складі колегії суддів: головуючий суддя - Корсакова Г.В., судді: Чорна Л.В., Яковлєв М.Л.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.08.2017 розгляд справи відкладено на 13.09.2017.

В судовому засіданні 13.09.2017 представник відповідача підтримав апеляційну скаргу та просив суд її задовольнити. Представник позивача заперечив проти задоволення апеляційної скарги та просив суд оскаржуване рішення залишити без змін.

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно із ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 11.02.2015 між позивачем (сторона-1) та відповідачем (сторона-2) укладено договір поставки № 11/02/15-20, згідно п. 2.1. якого на умовах цього договору сторона-1 зобов'язується передати у власність стороні-2 сировину-відходи лісового господарства, в тому числі подрібнені деревні відходи, а сторона-2 прийняти та оплатити поставлений обсяг сировини.

Згідно п. 4.1. договору прийом-передача сировини здійснюється сторонами у кількості, якості, асортименті, а також у місці, в строки та за цінами, що визначаються за згодою сторін у додатках, які є невід'ємними частинами цього договору.

Відповідно до п. 4.3. договору прийом-передача сировини оформлюється шляхом складання та підписання повноважними представниками сторін товарно-транспортної накладної, видаткової накладної.

Пунктом 5.1. договору передбачено, що ціна договору (загальна вартість сировини) визначається як сума вартості сировини, що буде передана стороні-2 протягом строку дії цього договору.

Згідно п. 5.2. договору ціна сировини визначається сторонами при підписанні додатків, які є невід'ємною частиною цього договору. Ціну може бути змінено за згодою сторін шляхом підписання додаткової угоди до цього договору.

Відповідно до п. 5.3. договору оплата отриманої сировини здійснюється стороною-2 шляхом перерахування на банківський рахунок сторони-1 суми, що дорівнює ціні отриманої сировини протягом не менше, ніж п'ять днів з моменту підписання сторонами товарно-транспортної накладної, видаткової накладної.

Пунктом 9.1. договору визначено строк його дії, згідно якого цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2015.

Відповідно до п. 9.2 договору строк дії договору автоматично продовжується на кожен наступний рік, якщо жодна із сторін не направить іншій стороні повідомлення про розірвання договору не пізніше ніж за 1 (один) календарний місяць до закінчення строку його дії.

Протягом періоду дії договору між сторонами було підписано Специфікацію № 1 на сировину, що буде передана стороною-1 стороні-2 у період з 11.02.2015 до 31.12.2015, Додаткову угоду № 1 від 04.04.2015 до договору, Специфікацію № 3 на сировину, що буде передана стороною-1 стороні-2 у період з 19.09.2016 до 31.12.2016.

На виконання умов договору позивачем протягом 2015 - 2016 роках було передано у власність (поставлено) відповідачу товар на загальну суму 3 243 168, 48 грн., що підтверджується відповідними видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, наявними в матеріалах справи.

За період дії договору та на його виконання відповідачем було лише частково виконано свій обов'язок по оплаті отриманого товару та перераховано позивачу грошові кошти у розмірі 2 847 500, 00 грн., що підтверджується випискою з банківського рахунку позивача за період з 11.02.2015 до 31.12.2015 від 28.03.2017 та випискою з банківського рахунку позивача за період з 01.01.2016 до 31.12.2016 від 28.03.2017 , наявними у матеріалах справи.

У січні 2017 позивач звернувся до відповідача з претензією б/н від 04.01.2017 та Листом-вимогою про погашення заборгованості за поставлену продукцію № б/н від 27.01.2017, в яких просив негайно провести оплату простроченої заборгованості за поставлену продукцію в сумі 395 668, 48 грн. Факт відправлення позивачем претензії та вимоги підтверджується копією фіскальних чеків від 05.01.2017 та 23.01.2017, наявних у матеріалах справи.

Однак, вказані претензія та вимога залишені відповідачем без відповіді та задоволення.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

При цьому, відповідно до ч.1 ст.175 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які є одним із видів господарських зобов'язань, - це цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання, згідно ст. 174 ГК України, є господарський договір.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з п.1 ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Так, в силу ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України закріплено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи (видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, виписками з банківського рахунку) підтверджується, що на виконання умов договору позивачем протягом 2015 - 2016 роках було передано у власність (поставлено) відповідачу товар на загальну суму 3 243 168, 48 грн. Відповідач за поставлений товар розрахувався частково на суму 2 847 500, 00 грн. Борг за отриманий товар становить 395 668, 48 грн., доказів оплати якого матеріали справи не містять.

Посилання відповідача на неналежне оформлення видаткових накладних не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки відповідачем факт отримання товару не заперечується, а тому сама лише відсутність у накладних посилань на посаду одержувача товару та відсутність розшифровки підпису особи, що прийняла товар, не звільняє відповідача від виконання ним грошового зобов'язання оплатити отриманий товар.

Враховуючи викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача основної заборгованості у розмірі 395 668, 48 грн. за договором поставки № 11/02/15-20 від 11.02.2015 є законними і обґрунтованими, та такими, що правомірно задоволені судом першої інстанції.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів прийшла до висновку, що рішення господарського суду Київської області від 26.04.2017 прийняте на підставі фактичних обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для його скасування відсутні.

Керуючись статтями 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Біогазенерго" на рішення господарського суду Київської області від 26.04.2017 у справі № 911/642/17 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Київської області від 26.04.2017 у справі № 911/642/17 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 911/642/17 повернути до господарського суду Київської області.

Головуючий суддя Г.В. Корсакова

Судді Л.В. Чорна

М.Л. Яковлєв