Рішення

від 01.10.2017 по справі 910/2417/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.10.2017Справа №910/2417/16Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Чинчин О.В., при секретарі судового засідання Бігмі Я.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк національний кредит» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Паламарчука Віталія Віталійовича до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВГФ 2014» прозобов'язання повернути кошти в сумі 341 698 грн. 63 коп.

Представники:

від Позивача: Мірошник С.Б. (представник за Довіреністю);

від Відповідача: не з'явились;

ВСТАНОВИВ

Публічне акціонерне товариство "Банк національний кредит" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Паламарчука Віталія Віталійовича звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВГФ 2014" про зобов'язання повернути кошти в сумі 341 698,63 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.04.2016 року по справі №910/2417/16, залишеним без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2016 року та Вищого господарського суду України від 15.11.2016 року в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Верховного Суду України від 21.06.2017 року постанову Вищого господарського суду України від 15 листопада 2016 року, постанову Київського апеляційного господарського суду від 13 вересня 2016 року та рішення Господарського суду м. Києва від 13 квітня 2016 року у справі № 910/2417/16 скасовано, а справу передано на розгляд до Господарського суду м. Києва.

Розпорядженням В.о. Керівника апарату Господарського суду міста Києва від 14.07.2017 року призначено повторний автоматичний розподіл справи № 910/2417/16.

Відповідно до автоматичного розподілу справ Господарського суду міста Києва, справу № 910/2417/16 передано до розгляду судді Чинчин О.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2017 року справу №910/2417/16 прийнято до провадження суддею Чинчин О.В., судове засідання призначено на 07.09.2017 року.

07.09.2017 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшли письмові пояснення на виконання вимог ухвали суду від 17.07.2017 року.

07.09.2017 року в судове засідання з'явився представник позивача.Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про поважні причини неявки Суд не повідомив, про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином, вимоги ухвали суду від 17.07.2017 року не виконав.

В судовому представник позивача подав клопотання про продовження строків розгляду спору на 15 днів.

Суд, відповідно до ст. 69 Господарського процесуального кодексу України вважає за можливе задовольнити заявлене клопотання представника позивача про продовження строків розгляду спору, виходячи з того, що спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви, а у виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 0709.2017 року відкладено розгляд справи на 25.09.2017 року, у зв'язку з неявкою представника відповідача в судове засідання, невиконанням вимог ухвали суду.

11.09.2017 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшли письмові пояснення по справі.

25.09.2017 року в судове засідання з'явився представник позивача. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про поважні причини неявки Суд не повідомив, вимоги ухвали суду не виконав.

Також, Суд зазначив, що відповідно до ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Як зазначає Верховний Суд України в листі №1-5/45 від 25.01.2006 критерії оцінювання розумності строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ. Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади.

Відтак, у зв'язку із неявкою представника відповідача в судове засідання, невиконанням вимог ухвали суду, з метою створення сторонам необхідних умов для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, забезпечення рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, надання достатнього часу для підготовки до судового засідання, Суд вважає за доцільне відкласти розгляд справи за межами строків, встановленими Господарським процесуальним кодексом України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.09.2017 року відкладено розгляд справи на 02.10.2017 року, у зв'язку з неявкою представника відповідача в судове засідання, невиконанням вимог ухвали суду.

26.09.2017 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшло клопотання про вихід за межі заявлених позовних вимог відповідно до п.2 ч.1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 02 жовтня 2017 року представник Позивача підтримав вимоги та доводи позовної заяви, просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Представник Відповідача не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується відміткою про відправлення на Ухвалі Господарського суду міста Києва від 25.09.2017 року у справі № 910/2417/16.

За змістом пункту 32 інформаційного листа №01-08/530 від 29.09.2009р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання, порушені у доповідних записках господарських судів України у першому півріччі 2009 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України», якщо відмітка про відправку, зроблена у встановленому порядку на першому примірникові процесуального документа, оформлена відповідним чином, вона, як правило, є підтвердженням розсилання процесуального документа сторонам та іншим особам, які брали участь у справі, а коли йдеться про ухвалу, де зазначається про час і місце судового засідання, - підтвердженням повідомлення про час і місце такого засідання.

Відповідно до інформації розміщеної на веб-сайті Міністерства юстиції України, місцезнаходженням Товариства з обмеженою відповідальністю «ВГФ 2014» є 01001, м.Київ, ВУЛИЦЯ МИХАЙЛІВСЬКА, будинок 21 Б, Н/П 34.

Суд зазначає, що Ухвали Господарського суду міста Києва у справі № 910/2417/16 направлялись на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВГФ 2014», зазначену на веб-сайті Міністерства юстиції України.

Згідно з абзацем 3 пункту 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, Суд приходить до висновку, що Відповідач про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Приймаючи до уваги, що Відповідач був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, Суд вважає, що неявка в судове засідання представника Відповідача не є перешкодою для прийняття Рішення у даній справі.

Відповідно до статті 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 02 жовтня 2017 року, на підставі статті 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини Рішення.

Відповідно до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України, в судовому засіданні складено протокол.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

26.06.2014 між ПАТ "Банк національний кредит" та ТОВ "ВГФ 2014" як вкладником укладено договір банківського вкладу "Стандартний" №DU1236/2014-1 (далі - договір), відповідно до умов якого вкладник передає, а банк приймає на депозитний рахунок №26156099516002 в ПАТ "Банк національний кредит" кошти в сумі 2 000 000,00 грн. на умовах цього договору.

Відповідно до п. 2.3 договору банк сплачує вкладнику процентну ставку за користування депозитом у розмірі 22% річних.

Згідно з п. 3.7 договору вкладник має право звернутися з проханням про дострокове розірвання договору і повернення суми депозиту в робочий день протягом операційного часу, письмово попередивши про це банк за 10 робочих днів до бажаної дати повернення суми депозиту та нарахованих процентів шляхом подання заяви про дострокове розірвання договору. Датою розірвання договору вважається дата повернення суми депозиту та нарахованих процентів вкладнику. Банк повертає суму депозиту та нарахованих процентів протягом 10 днів з дня подання вкладником заяви про дострокове розірвання дії договору шляхом перерахування відповідної суми коштів на рахунок вкладнику №26005099516001 в банку. У випадку розірвання цього договору з ініціативи вкладника, проценти нараховуються та сплачуються за ставкою у розмірі 2% процента річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку.

27.06.2014 між ПАТ "Банк національний кредит" як заставодержателем та ТОВ "ВГФ 2014" як заставодавцем укладено договір застави майнових прав №04-1277/1-1, за умовами якого для забезпечення виконання зобов`язань за договором про надання відновлювальної кредитної лінії №05.1- 85ю/2013/2-1 від 01.06.2013 банку передано в заставу майнові права на отримання грошових коштів в сумі 2 000 000,00 грн., включаючи сам вклад в сумі 2 000 000,00 грн. та нараховані проценти в розмірі 22% на нього, що випливають з договору про депозитний вклад "Стандартний" №DU1236/2014-1 від 26.06.2014.

27.06.2014 між сторонами укладено договір про внесення змін №1 до депозитного договору, яким пункт 3.7 договору викладено в наступній редакції: "вкладник має право після припинення дії договору застави майнових прав №04-1277/1-1 (вимоги отримання грошових коштів, що розміщені на вкладному (депозитному) рахунку) від 27.06.2014, звернутися з проханням про дострокове розірвання договору і повернення суми депозиту в робочий день протягом операційного часу, письмово попередивши про це банк за 10 робочих днів до бажаної дати повернення суми депозиту та нарахованих процентів, шляхом подання відповідної заяви про дострокове розірвання дії договору. Датою розірвання договору вважається дата повернення суми депозиту та нарахованих процентів вкладнику.

Після припинення дії договору застави майнових прав №04-1277/1-1 від 27.06.2014 банк повертає суму депозиту та нарахованих відсотків протягом 10 днів з дня подання вкладником заяви про дострокове розірвання договору шляхом перерахування відповідної суми коштів на рахунок вкладника.

26.02.2015 між сторонами укладено договір про розірвання договору застави майнових прав №04-1277/1-1 від 27.06.2014.

20.04.2015 відповідач звернувся до банку із заявою про дострокове розірвання депозитного договору.

29.04.2015 сторонами укладено договір про внесення змін до договору про депозитний вклад, яким абзац третій п.3.7 договору викладено в новій редакції: "у випадку розірвання цього договору з ініціативи вкладника, проценти нараховуються та сплачуються за ставкою у розмірі 22% річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку".

28.08.2015 банком перераховано вкладнику грошові кошти в сумі 2 367 671,23 грн., з яких 2 000 000,00 грн. депозиту та 367 671,23 грн. нарахованих відсотків, що підтверджується наявною в матеріалах справи випискою банку.

На підставі постанови Правління НБУ від 05.06.2015 №358 виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 05.06.2015 прийнято рішення №114, відповідно до якого в ПАТ "Банк національний кредит" з 08.06.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію строком з 08.06.2015 по 07.09.2015 включно та призначено уповноважену особу Фонду.

На виконання Постанови НБУ №563 від 28.08.2015 розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Банк національний кредит".

За результатами здійсненої перевірки договору про внесення змін до депозитного договору уповноваженою особою Фонду на адресу відповідача направлено повідомлення про встановлення факту нікчемності правочину від 29.04.2015 про внесення змін до договору з підстав, визначених п. 1 ч .3 ст. 38 Закону України, а саме, у зв`язку із незастосуванням перерахунку нарахованих процентів за зниженою відсотковою ставкою банк відмовився від власних майнових вимог, що потягло за собою необґрунтовану виплату грошових коштів відповідачу.

22.12.2015 Позивачем направлено відповідачу листа № 04-08/3371 «Щодо встановлення факту нікчемності правочину», яким повідомлено про нікчемність договору про внесення змін до Договору на підставі п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та необхідність повернення банку коштів у сумі 341 698,63 грн.

Зазначене повідомлення залишено Відповідачем без відповіді та виконання, тому позивач звернувся до суду з цим позовом про зобов'язання відповідача повернути банку грошові кошти в розмірі 341 698,63 грн, що являють собою різницю між сумою процентів за ставкою при поверненні вкладу в кінці строку депозиту та сумою процентів за ставкою при достроковому розірванні депозитного договору.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, враховуючи вказівки Верховного суду України в постанові від 21.06.2017, Суд вважає, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Банк національний кредит» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Паламарчука Віталія Віталійовича підлягають задоволенню з таких підстав.

У справі, що розглядається, спірні правовідносини виникли із договору строкового банківського вкладу, тобто охоплюються правовим регулюванням глави 71 ЦК України.

Так, відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 ЦК), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Згідно із ч. 1 ст. 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

За положеннями ст. 2 Закону України "Про банки та банківську діяльність" вклад (депозит) - це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Згідно з пп. 7.1.1 п. 7.1 ст. 7 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" вкладний (депозитний) рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів, що передаються клієнтом банку в управління на встановлений строк та під визначений процент (дохід) відповідно до умов договору. Особливості режимів функціонування вкладних (депозитних), поточних та кореспондентських рахунків визначаються нормативно-правовими актами Національного банку України та договорами, що укладаються клієнтами та обслуговуючими їх банками (пп. 7.1.4 п. 7.1 ст. 7 цього Закону).

Правовідносини, що виникають під час відкриття банками, їх відокремленими підрозділами, які здійснюють банківську діяльність від імені банку, та філіями іноземних банків в Україні, поточних і вкладних (депозитних) рахунків у національній та іноземних валютах суб'єктам господарювання, фізичним особам, іноземним представництвам, нерезидентам-інвесторам, ініціативній групі з проведення всеукраїнського референдуму регулюються Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженою Постановою Правління Національного банку України від 12.11.2003 №492, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 17.12.2003 р. за №1172/8493 (далі - Інструкція).

За п. 1.5 Інструкції умови відкриття рахунку та особливості його функціонування передбачаються в договорі, що укладається між банком і його клієнтом, і не повинні суперечити вимогам цієї Інструкції.

Банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського рахунку поточні рахунки, за договором банківського вкладу - вкладні (депозитні) рахунки. Вкладний (депозитний) рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей, що передаються клієнтом в управління на встановлений строк або без зазначення такого строку під визначений процент (дохід) і підлягають поверненню клієнту відповідно до законодавства України та умов договору (п. 1.8 Інструкції).

Як встановлено вище, 26.06.2014 між ПАТ "Банк національний кредит" та ТОВ "ВГФ 2014" як вкладником укладено договір банківського вкладу "Стандартний" №DU1236/2014-1, на виконання якого банк прийняв від вкладника на депозитний рахунок №26156099516002 в ПАТ "Банк національний кредит" кошти в сумі 2 000 000,00 грн. (депозит) на умовах сплати вкладнику процентної ставки за користування депозитом у розмірі 22% річних та зі строком розміщення депозиту з 26.06.2014 по 27.06.2015.

Відповідно до ч. 1 ст. 1061 ЦК України банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу.

Частиною 1 ст. 1066 ЦК України визначено, що за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Згідно з ч. 3 ст. 1068 ЦК України банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Пунктом 3.7 депозитного договору передбачили порядок дострокового розірвання договору за ініціативою вкладника та порядок повернення суми депозиту та нарахованих процентів.

Так, згідно з п. 3.7 договору вкладник має право звернутися з проханням про дострокове розірвання договору і повернення суми депозиту в робочий день протягом операційного часу, письмово попередивши про це банк за 10 робочих днів до бажаної дати повернення суми депозиту та нарахованих процентів шляхом подання заяви про дострокове розірвання договору. Датою розірвання договору вважається дата повернення суми депозиту та нарахованих процентів вкладнику. Банк повертає суму депозиту та нарахованих процентів протягом 10 днів з дня подання вкладником заяви про дострокове розірвання дії договору шляхом перерахування відповідної суми коштів на рахунок вкладнику №26005099516001 в банку. У випадку розірвання цього договору з ініціативи вкладника, проценти нараховуються та сплачуються за ставкою у розмірі 2% процента річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку.

Надалі 27.06.2014 між сторонами було укладено договір про внесення змін № 1 до Договору, яким, зокрема, було змінено пункт 3.7 Договору та викладено його в такій редакції: «Вкладник має право після припинення дії договору застави майнових прав № 04-1277/1-1 (вимоги отримання грошових коштів, що розміщені на вкладному (депозитному) рахунку) від 27 червня 2014 року звернутися з проханням про дострокове розірвання договору і повернення суми депозиту в робочий день протягом операційного часу, письмово попередивши про це банк за 10 робочих днів до бажаної дати повернення суми депозиту та нарахованих процентів шляхом подання відповідної заяви про дострокове розірвання дії договору. Датою розірвання договору вважається дата повернення суми депозиту та нарахованих процентів вкладнику. Після припинення дії договору застави майнових прав № 04-1277/1-1 (вимоги отримання грошових коштів, що розміщені на вкладному (депозитному) рахунку) від 27 червня 2014 року банк повертає суму депозиту та нарахованих відсотків протягом 10 днів із дня подання вкладником заяви про дострокове розірвання договору шляхом перерахування відповідної суми коштів на рахунок вкладника».

20.04.2015 Відповідач звернувся до банку із заявою про дострокове розірвання депозитного договору.

29.04.2015 сторонами укладено договір про внесення змін до договору про депозитний вклад, яким абзац третій п.3.7 договору викладено в новій редакції: "у випадку розірвання цього договору з ініціативи вкладника, проценти нараховуються та сплачуються за ставкою у розмірі 22% річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку".

28.08.2015 банком перераховано вкладнику грошові кошти в сумі 2 367 671,23 грн., з яких 2 000 000,00 грн. депозиту та 367 671,23 грн. нарахованих відсотків, що підтверджується наявною в матеріалах справи банківською випискою.

У постанові Верховного Суду України від 21.06.2017 року по справі №910/2417/16 зазначено, що суди не дали належної правової оцінки положенням Договору та договорів про внесення змін до нього від 27 червня 2014 року та від 29 квітня 2015 року, які були укладені протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, через призму відповідності їх умов вимогам Закону; не з'ясували тієї обставини, чи в результаті цих договорів банк здійснив фактично відмову від власних майнових вимог.

Суд, дослідивши умови Договору про внесення змін № 1 від 27.06.2014 року до Договору банківського вкладу "Стандартний" №DU1236/2014-1 від 26.06.2014 року, приходить до висновку, що Сторони у п.3.7 Договору змінили порядок дострокового розірвання договору і повернення суми депозиту у такому випадку. Проте, даний Договір про внесення змін № 1 від 27.06.2014 року до Договору банківського вкладу "Стандартний" №DU1236/2014-1 від 26.06.2014 року не містить розмір процентів, який виплачується вкладнику у разі дострокового розірвання депозитного договору, а тому Суд приходить до висновку, що розмір ставки залишився на рівні 2%, а не 22%, як зазначає Відповідач.

В подальшому, у зв'язку з укладенням між Сторонами Договору про внесення змін від 29.04.2015 року до Договору банківського вкладу "Стандартний" №DU1236/2014-1 від 26.06.2014 року, сторонами було досягнуто згоду, що у разі розірвання Договору з ініціативи вкладника проценти нараховуються та сплачуються за ставкою у розмірі 22 %, а не 2%.

На підставі постанови Правління НБУ від 05.06.2015 №358 виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 05.06.2015 прийнято рішення №114, відповідно до якого в ПАТ "Банк національний кредит" з 08.06.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію строком з 08.06.2015 по 07.09.2015 включно та призначено уповноважену особу Фонду.

Згідно з постановою Правління Національного Банку України №563 від 28.08.2015 було вирішено відкликати банківську ліцензію та ліквідувати ПАТ "Банк національний кредит" з 31.08.2015.

Відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №159 від 28.08.2015 та на виконання постанови НБУ №563 від 28.08.2015 припинено здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк національний кредит" з 31.08.2015, розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Банк національний кредит" та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ "Банк національний кредит" Паламарчука В.В. На підставі цього рішення Фондом гарантування вкладів фізичних осіб видано наказ від 28.08.2015 №276 про призначення Паламарчука В.В. уповноваженою особою Фонду на здійснення ліквідації ПАТ "Банк національний кредит" та делегувати йому відповідні повноваження ліквідатора на один рік по 30.08.2016.

Оголошення про відкликання банківської ліцензії та ініціювання процедури ліквідації ПАТ "Банк національний кредит" було опубліковано в газеті Голос України № 162 (6166) від 03.09.2015.

Процедура виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідація банків врегульована Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним законом.

Зокрема, приписами статті 1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон) встановлено, що його метою є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків. Відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.

Відповідно до ст. 2 Закону ліквідація банку це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства; тимчасова адміністрація це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

Отже, у спорах, пов'язаних з виконанням банку, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов'язань перед кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Частинами 1, 2, ст. 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб встановлено, що уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити збереження активів та документації банку. Протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів, вчинених банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів, що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Як зазначає позивач, проведеною на підставі ст. 38 Закону перевіркою було виявлено нікчемність Договору про внесення змін від 29.04.2015 року до Договору банківського вкладу № №DU1236/2014-1. На підставі ч. 4 ст. 38 Закону Фондом було надіслано на адресу Відповідача повідомлення №04-08/3371 від 22.12.2015 щодо встановлення факту нікчемності правочину з вимогою повернути грошові кошти у розмірі 341 698,63 грн, отримані за правочином, що є нікчемним з підстав, визначених п. 1. ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Частиною 3 ст. 38 Закону визначено підстави нікчемності правочинів неплатоспроможного банку, зокрема, якщо банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог (п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону).

Проаналізувавши положення депозитного договору та змін до нього, суд вказує, що умовами депозитного договору у первісному вигляді до внесення змін до нього було передбачено нарахування та сплату процентів розмірі 2,0% процента річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку у випадку дострокового розірвання договору з ініціативи вкладника.

Дослідивши зміст договору про внесення змін від 29.04.2015 до депозитного договору, зокрема, в частині зміни пункту 3.7 основного договору, суд доходить висновку, що укладенням указаного договору сторонами було погоджено нарахування та сплату процентів у випадку дострокового розірвання договору за ініціативою вкладника у розмірі 22%, тобто, за завищеною ставкою порівняно з умовами депозитного договору у первісному вигляді.

Отже, укладенням Договору про внесення змін від 29.04.2015 до депозитного договору, позивач фактично відмовився від права утримати із сум депозиту, які повернув вкладнику, різниці між сумою раніше сплачених вкладнику процентів та сумою процентів, перерахованих за зниженою процентною ставкою, що становить 341 698,63 грн.

При цьому, суд звертає увагу, що додаткова угода про внесення змін до договору від 29.04.2015 був укладений протягом року до дня запровадження тимчасової адміністрації ПАТ "Банк національний кредит", яка згідно з рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №114 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк національний кредит» від 05.06.2015 була запроваджена у банку з 08.06.2015.

З наведеного вбачається, що, розуміючи негативне фінансове становище банку, сторони депозитного договору з метою уникнення негативних наслідків для вкладника у вигляді втрати нарахованих відсотків уклали договір про внесення змін 29.04.2015, внаслідок чого банк відмовився від власних майнових вимог щодо права утримати із суми депозиту різниці між сумою раніше сплачених вкладнику процентів та сумою процентів, перерахованих за зниженою процентною ставкою.

Зазначене свідчить, що договір про внесення змін від 29.04.2015 до договору №DU1236/2014-1 від 26.06.2014 підпадає під положення п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону та є нікчемним.

Згідно з ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України ( далі - ЦК України) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За змістом ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все, що вона одержала на виконання цього правочину, а у разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до п. п. 4, 5 постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійними», судам відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо).

Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Відповідно до статей 215 та 216 ЦК суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким доводам позивача. Відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

З огляду на встановлення в ході судового розгляду обставини нікчемності договорів про внесення змін до депозитного договору, на підставі яких відповідач отримав 341 698,63 грн грошових коштів, враховуючи наведені вимоги законодавства, відповідач зобов'язаний повернути указані кошти позивачу.

Фонд протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами (п. п. 1, 2 ч. 4 ст. 38 Закону).

Пунктом 4 ч. 2 ст. 37 Закону визначено, що Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право повідомляти сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

Відповідно до ч. 5 ст. 38 Закону у разі отримання повідомлення Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою цієї статті, кредитор зобовязаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.

Однак, в порушення приписів ч. 5 ст. 38 Закону, вимог повідомлення уповноваженої особи Фонду №04-08/3371 від 22.12.2015 про повернення грошових коштів у розмірі відповідно 341 698,63 грн., отриманих на підставі нікчемного правочину з підстав, визначених п. 1. ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», відповідач не виконав, кошти не повернув, чим порушив не лише права позивача, а й усіх вкладників позивача, вимоги яких підлягають задоволенню в результаті здійснення ліквідаційної процедури.

Заперечення відповідача по суті позову, викладені у його відзиві, спростовуються встановленими судом обставинами нікчемності договору про внесення змін до депозитного договору.

Таким чином, вимоги Публічного акціонерного товариства «Банк національний кредит» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Паламарчука Віталія Віталійовича є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

26.09.2017 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшло клопотання про вихід за межі заявлених позовних вимог відповідно до п.2 ч.1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, яким просив суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВГФ 2014» на користь Публічного акціонерного товариства "Банк національний кредит" грошові кошти у розмірі 341 698 грн. 63 коп.

Відповідно до п.2 ч.1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Враховуючи вищевикладене, Суд приходить до висновку про задоволення клопотання Публічного акціонерного товариства «Банк національний кредит» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Паламарчука Віталія Віталійовича про вихід за межі заявлених позовних вимог відповідно до п.2 ч.1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України з метою захисту прав й законних інтересів Позивача при розгляді даної справи.

Згідно із статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

За приписами статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

За таких підстав, Суд, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Банк національний кредит» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Паламарчука Віталія Віталійовича та задоволення їх у повному обсязі.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на Відповідача.

Крім того, відповідно до п.4.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 року «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» у випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

У зв'язку з поданням Публічним акціонерним товариством "Банк національний кредит" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб апеляційної та касаційної скарг, заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України останнім було сплачено відповідно до вимог Закону України «Про судовий збір» судовий збір у загальному розмірі 23 577 грн. 18 коп., які покладаються на Відповідача, оскільки при новому розгляді позовні вимоги задоволено повністю. Крім того, Суд звертає увагу Позивача, що відповідно до п.1 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

На підставі викладеного, керуючись статтями 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ

1. Позов Публічного акціонерного товариства «Банк національний кредит» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Паламарчука Віталія Віталійовича - задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВГФ 2014» (01001, м.Київ, ВУЛИЦЯ МИХАЙЛІВСЬКА, будинок 21 Б, Н/П 34, ідентифікаційний код юридичної особи 39253137) на користь Публічного акціонерного товариства "Банк національний кредит" (04053, м.Київ, ВУЛИЦЯ ТУРГЕНЄВСЬКА, будинок 52/58, Ідентифікаційний код юридичної особи 20057663) грошові кошти у розмірі 341 698 (триста сорок одна тисяча шістсот дев'яносто вісім) грн. 63 (шістдесят три) коп., судовий збір у розмірі 5 125 (п'ять тисяч сто двадцять п'ять) грн. 47 (сорок сім) коп. та судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг, заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у розмірі 23 577 (двадцять три тисячі п'ятсот сімдесят сім) грн. 18 (вісімнадцять) коп.

3. Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 02 жовтня 2017 року.

Суддя О.В. Чинчин