Рішення

від 25.09.2017 по справі 922/1645/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" вересня 2017 р.Справа № 922/1645/17

Господарський суд Харківської області у складі:

головуючий суддя Хотенець П.В.

судді: Новікова Н.А. , Погорелова О.В.

при секретарі судового засідання Помпі К.І.

розглянувши справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Центренерго", м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс Енерго Сервіс", м. Харків про стягнення 1075413960,00 грн. за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, дов. № 402/22 від 06.12.2016 року

відповідача - не з*явився

ВСТАНОВИВ:

Розглядається позовна вимога про стягнення з відповідача 1057947840,00 грн. пені за непоставлену продукцію згідно договору № 111/53 від 08 грудня 2015 року та 17466120,00 грн. штрафа за прострочення поставки понад 20 днів згідно договору № 111/53 від 08 грудня 2015 року.

Представник відповідача у судове засідання не з*явився, у наданому клопотанні просить суд відкласти розгляд справи у зв*язку з терміновим виїздом директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс Енерго Сервіс" у відрядження та неможливістю бути присутнім у судовому засіданні представника у зв*язку з відпусткою за межами міста.

Розглянувши клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. При цьому зі змісту норми цієї статті вбачається, що питання про те, що певні обставини перешкоджають розгляду справи, вирішується судом залежно від конкретних обставин справи. Так, якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті.

Згідно частини 3 статті 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. Подача клопотань спрямованих на штучне затягування судового процесу, суперечить, зокрема, вимогам статті 6 Конвенції про захист праві людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

Колегія суддів зазначає, що сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання), відповідач своїм конституційним правом на захист скористався, подав до суду відзив та докази на його обгрунтування.

Водночас двомісячний строк розгляду справи, передбачений статтею 69 Господарського процесуального кодексу України спливає 08 жовтня 2017 року.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги ненадання суду доказів поважності причин відсутності представника відповідача у судовому засіданні, з огляду обмеженість процесуального строку розгляду справи, колегія суддів доходить висновку про необґрунтованість клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, у звязку із чим відмовляє у його задоволенні.

Представник позивача у судовому засіданні та у письмових заперечення на відзив підтримує заявлені позовні вимоги і просить їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не з*явився, у відзиві на позовну заяву проти заявлених позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що в силу приписів статтей 614 та 617 Цивільного кодексу України, а також пункту 11 "Форс-мажор" договору № 111/53 від 08 грудня 2015 року не виконав свої зобов*язання за договором внаслідок непереборної сили, саме обмежувальних заходів Ради РНБО та Президента України у відношенні юридичної особи, яка б мала здійснити перевезення товару, зазначеного в договорі.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, всебічно та повно зясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, обєктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вислухавши пояснення повноважного представника позивача, колегією суддів встановлено наступне.

08 грудня 2015 року між Публічним акціонерним товариством "Центренерго" (позивачем, покупцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Транс Енерго Сервіс" (відповідачем, продавцем) було укладено договір постачання вугілля імпортного виробництва № 111/53.

Відповідно до пункту 1.1 договору постачання вугілля імпортного виробництва № 111/53, продавець зобов*язується продати, а покупець купити вугілля імпортного виробництва (Російська Федерація), ввезене на митну територію України за кодами згідно з УКГ ЗЕД 2701 11 00 00/2701 19 00 00/2701 12 90 00, іменоване "товар", на зазначених у договорі умовах.

Згідно пункту 2.1. договору постачання вугілля імпортного виробництва від 08 грудня 2015 року поставка товару відповідно до договору здійснюється згідно з Міжнародними правилами тлумачення торгових термінів "Інкотермс" у редакції 2010 року, з урахуванням передбачених договором особливостей, на умовах DDP (з урахуванням особливостей пункту 2.14 договору) залізнична станція ОСОБА_2 залізниці, Україна, код ст. 444002 та/або залізнична станція Трипілля - Дніпровське Південно-Західної залізниці, Україна, код ст. 344707).

Відповідно до пункту 2.3. договору постачання вугілля імпортного виробництва № 111/53, поставка товару здійснюється залізничним транспортом. Узгоджений сторонами в відповідній Специфікації обсяг товару постачається окремими партіями, завантаженими навалом в один або групу відкритих, технічно справних, очищених від залишків попередніх вантажів, залізничних напіввагонів (далі "вагони") з застосуванням необхідних заходів проти замерзання вантажу.

Згідно пункту 2.2. договору постачання вугілля імпортного виробництва від 08 грудня 2015 року поставка товару здійснюється частинами. Обсяг і строк (термін) поставки кожної частини товару, виробники товару, вантажовідправники і вантажоотримувачі, залізничні станції відправлення і призначення, інструкціях щодо заповнення залізничних накладних, інша необхідна для виконання договору інформація вказується в договорі та/або в Специфікаціях, які є невід*ємною частиною договору.

Специфікацією № 1 від 10 серпня 2016 року до договору постачання вугілля імпортного виробництва № 111/53 сторони визначили, що постачатись беду вугілля марки Т (П) у кількості 150,0 тис.т. (+/- 10%) на Зміївську ТЕС ПАТ "Центренерго" залізнична станція призначення ОСОБА_2.

Відповідно до пункту 2 Специфікації, базова ціна товару, який поставляється по даній специфікації, встановлюється за одну метричну тону при базовій нижчій теплові згорання на робочий стан 6000 ккал/кг і становить 1663,44 грн.

Згідно пункту 3 Специфікації, строк (термін) поставки вугілля: серпень-вересень 2016 року.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 7 цієї статті передбачено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином, не допускаються.

Згідно статтті 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 1 ст. 624 ЦК України встановлено: якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Умовами договору сторони передбачили відповідальність за невиконання або несвоєчасне виконання зобов'язань за договором.

Відповідно до пункту 9.3 до договору постачання вугілля імпортного виробництва від 08 грудня 2015 року за порушення строків виконаня зобов*язання по поставці вугілля покупець має право стягнути з продавця пеню у розмірі 1 відсотка від вартості вугілля, з якого допущено простроченням виконання за кожний день прострочення, і крім цього, продавець відшкодовує всі понесені покупцем збитки, заподіяні затримкою виконання продавцем зобов*язань за цим договором, а у разі здійснення попередньої оплати продавець, крім сплати зазначених штрафних санкцій, повертає покупцю кошти з урахуванням індексу інфляції і 3-х відсотків річних.

Додатковою угодою № 1 від 30 травня 2016 року до договору постачання вугілля імпортного виробництва № 111/53 сторони внесли зміни до пункту 93.3 договру та виклали в наступній редакції: "За порушення строків виконання зобов*язання по поставці вугілля покупець має право стягнути з продавця пеню у розмірі 2 відсотків від вартості вугілля, з якого допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад двадцять днів додатково стягується штаф у розмірі семи відсотків вказаної вартості. Крім цього, продавець відшкодовує всі понесені покупцем збитки, заподіяні затримкою виконання продавцем зобов*язань за цим договором, а у разі здіснення попередньої оплати продавцем, крім сплати зазначених штрафних санкцій, повертає покупцю кошти з урахуванням індексу інфляції і 3-х відсотків річних."

Під час виконання договору зі сторони постачальника було допущено неналежне виконання зобов*язань, за що, у відповідності до умов договору передбачена відповідальність.

Продавцем не було поставлено 150000 тн. продукції загальною вартістю 249516000,00 грн., чим допущено порушення умов укладеного між сторонами договору. Останнім днем поставки є 30 вересня 2016 року.

Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарську-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченим кодексом, іншими законами та договором.

За змістом статті 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Згідно частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до пункту 4 статті 631 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з частиною 7 статті 180 Господарського кодексу України, закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов*язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через 6 місяців від дня, коли зобов*язання мало бути виконано.

Згідно статтей 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання), а у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 1057947840,00 грн. пені та 17466120,00 грн. штрафа за непоставлену продукцію згідно договору постачання вугілля імпортного виробництва № 111/53 від 08 грудня 2015 року задовольнити.

Колегія суддів кретично ставиться на посилання відповідача, що в силу приписів статтей 614 та 617 Цивільного кодексу України, а також пункту 11 "Форс-мажор" договору № 111/53 від 08 грудня 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Транс Енерго Сервіс" не виконав свої зобов*язання за договором внаслідок непереборної сили, оскільки в пункті 11.5 укладеного договору зазначено, що сертифікат, виданий Торгово-промисловою палатою України, є достатнім, але не єдиним свідченням настання і припинення обставин форс-мажору. Обставини форс-мажору можуть бути підтверджені також документами інших компетентних органів.

Стаття 14 Закону України "Про торгово-промислові палати в України" передбачає, що засвідчення обставин непереборної сили належить виключно до компетенції Торгово-промислової палати України.

Відповідно до пункту 2.5 Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26 грудня 2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Наприклад, чинним законодавством, що регулює відносини за договором перевезення вантажу, встановлено перелік документів-доказів, які є підставою для покладення на перевізника відповідальності за втрату, псування, пошкодження або недостачу вантажу. Отже, ніякі інші документи не можуть підтверджувати обставини, що є підставою для покладення на перевізника відповідальності за незбереження вантажу. Так само за змістом статті 10 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" та статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" єдиним належним доказом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), які мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави звільнення від відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України, тоді як інші документи не можуть вважатися доказами наявності таких обставин.

Отже чинне законодавство України визначає сертифікат Торгово-промислової палати України як єдиний належний та допучтимий доказ, що підтверджує наявність обставин форс-мажору.

Стаття 34 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що обставини, які відповідають до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

На підтвердження наявності обставин форс-мажору відповідач посилається на ряд рішень РНБО України та надає копії листів АТ "Перша грузова компанія", ТОВ "КрУК", CHUN LI TRADE CO.LIMITED, а також копію контракту з CHUN LI TRADE CO.LIMITED.

З матеріалів справи вбачається, що всупереч умовами укладеного між стронами договору та діючим нормам законодавства, відповідачем не надано сертифікат (чи його копію) Торгово-промислової палати України, який би засвідчив неможливість виконання умов договору постачання вугілля імпортного виробництва від 08 грудня 2015 року, у зв*язку з дією форс-мажорних обставин.

Вищезазначене підтверджується судовою практикою: постановою ВСУ від 19 січня 2010 року № 3-6031к09, постановами Вищого господарського суду України від 31 березня 2015 року по справі № 916/3160/14 та від 20 червня 2017 року по справі № 926/2343/16.

Таким чином, колегія суддів вважає, що надані відповідачем на підтвердження наявності обставин форс-мажору, не є достатніми та належними доказами в розумінні статті 34 Господарського процесуального кодексу України та не можуть свідчити про наявність підстав для звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов*язань за договором постачання вугілля імпортного виробництва № 111/53

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими, законними, підтвердженими матеріалами справи і такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 44 та статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору, у разі задоволення позовних вимог, покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 6, 8, 124, 129 Конституції України, статтями 6, 11, 15, 16, 509, 525, 526, 549, 610, 611 Цивільного кодексу України, статтями 193, 216, 217, 230 Господарського кодексу України, статтями 1, 4, 12, 22, 33-34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,-

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс Енерго Сервіс" (юридична адреса: 61072, м. Харків, вул. Отакара Яроша, буд. 27А, к 30, поштова адреса: 61072, м. Харків, пр. Науки, буд. 35, к. 2, код ЄДРПОУ 39111231) на користь Публічного акціонерного товариства "Центренерго" (03680, м. Київ, вул. Казацька, 120/4, літера "Є", код ЄДРПОУ 22927045) 1057947840,00 грн. пені за непоставлену продукцію згідно договору № 111/53 від 08 грудня 2015 року, 17466120,00 грн. штрафа за прострочення поставки понад 20 днів згідно договору № 111/53 від 08 грудня 2015 року та 240000,00 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 29.09.2017 р.

Головуючий суддя Суддя Суддя ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_5