Постанова

від 26.09.2017 по справі 921/204/16-г/6

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" вересня 2017 р. Справа № 921/204/16-г/6

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого-судді Костів Т.С.

суддів Данко Л.С.

ОСОБА_1

при секретарі Кобзар О.В.

розглянувши апеляційну скаргу релігійної громади "Парафія святої праведної Анни" села Кути Шумського району Тернопільської єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату", с. Кути, Тернопільська область, вх.№01-05/3586/17 від 27.07.2017р.

на рішення господарського суду Тернопільської області від 06.04.2017р.

у справі № 921/204/16-г/6

за позовом: релігійної громади "Парафія святої праведної Анни" села Кути Шумського району Тернопільської єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату", с. Кути, Шумський район, Тернопільська область

до відповідача-1: Шумської районної державної адміністрації, м. Шумськ, Шумський район, Тернопільська область

до відповідача-2: Васьковецької сільської ради, с. Васьківці, Шумський район, Тернопільська область

до відповідача-3: релігійної громади "Святої праведної Анни" села Кути Шумського району Тернопільсько-Кременецької єпархії Української Православної Церкви", с. Кути, Шумський район, Тернопільська область

до відповідача-4: комунального підприємства "Шумське бюро технічної інвентаризації", м. Шумськ, Шумський район, Тернопільська область

третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача : Тернопільська обласна державна адміністрація, м. Тернопіль

про : визнання незаконними і скасування актів

За участю представників сторін:

від позивача: не з явився

від відповідача 1: не з явився

від відповідача 2: не з'явився;

від відповідача 3: не з явився;

від відповідача 4: не з'явився;

від третьої особи : не з явився

В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 06.04.2017р. у справі № 921/204/16-г/6 (суддя Бурда Н.М.) відмовлено у задоволенні позову релігійної громади "Парафія святої праведної Анни" села Кути Шумського району Тернопільської єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату" до відповідача-1: Шумської районної державної адміністрації, відповідача-2: Васьковецької сільської ради, відповідача-3: релігійної громади "Святої праведної Анни" села Кути Шумського району Тернопільсько-Кременецької єпархії Української Православної Церкви", відповідача-4: комунального підприємства "Шумське бюро технічної інвентаризації", третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача: Тернопільська обласна державна адміністрація, про визнання незаконними і скасування актів.

Не погоджуючись з даним рішенням позивач - релігійна громада Парафія святої проведної Анни села Кути Шумського району Тернопільської єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату подав до Львівського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати згадане рішення та прийняти нове рішення, яким позов задоволити повністю посилаючись, зокрема, на те, що воно є незаконне, винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи.

Підставами для скасування оскаржуваного рішення скаржник вважає наступні:

- оскаржувані правові акти та правовстановлюючі документи були видані всупереч чинному на той час законодавству та з порушенням компетенції за предметом на обсягом правового регулювання;

- державний акт на право постійного користування земельною ділянкою від 27.12.1996р. ІІ-ТР № 000966 виданий без правової підстави, тобто без рішення сесії Васьковецької сільської ради. Правомірність видачі державного акта безпосередньо залежить від законності рішення, на підставі якого такий акт виданий, і дотримання вимог, передбачених земельним законодавством;

- будівництво культової споруди в с.Кути здійснювалось силами та за рахунок усіх жителів села, тобто територіальною громадою. Релігійною громадою Святої праведної Анни села Кути Шумського району Тернопільсько-Кременецької єпархії Української Православної Церкви на будівництво храму були придбані лише окремі будівельні матеріали;

- культова споруда в с.Кути є об єктом незавершеного будівництва і тому правовідносини щодо будівництва храму є триваючими. Незаконні акти органу місцевого саомврядування і органу виконавчої влади не породжують правових наслідків, тобто виникнення юридичних фактів, а саме права власності релігійної громади УПМ МП на культову споруду в с.Кути;

- на думку скаржника, позивачем обраний спосіб захисту відповідно до закону та він є ефективним.

Наводить скаржник і інші доводи, що є, на його думку, підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.07.2017р. справу № 921/204/16-г/6 призначено судді-доповідачу ОСОБА_2 та іншим суддям, які входять до складу колегії, а саме суддям: Данко Л.С. та Желіку М.Б.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 31.07.2017р., подані скаржником матеріали визнано достатніми для прийняття їх до провадження в апеляційній інстанції, розгляд справи призначено на 12.09.2017 р.

В ході судового засідання сторонам права і обов»язки, передбачені ст.22 ГПК України роз»яснені. Відводів складу суду в порядку статті 20 Господарського процесуального кодексу України не заявлялось.

В судове засідання 12.09.2017 року представник апелянта з'явився, вимоги апеляційної скарги підтримав в повному обсязі, надав усні пояснення по суті спору. Представник третьої особи також підтримав вимоги апеляційної скарги.

Представник відповідача-3 вимоги апеляційної скарги заперечив та просив суд рішення залишити без змін.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 12.09.2017р. розгляд справи відкладався на 26.09.2017р.

Представники сторін в судове засідання 26.09.2017 року не з'явились, причин неявки суду не довели, хоча були належним чином повідомлені про дату час та місце розгляду спору, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про відкладення розгляду справи.

Згідно із п.3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року ,,Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції'' , у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Окрім того, враховуючи, що явка представників сторін та третьої особи у судове засідання не була визнана судом обов'язковою, а також достатність матеріалів справи для розгляду апеляційної скарги по суті, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга релігійної громади Парафія святої праведної Анни села Кути Шумського району Тернопільської єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Судом встановлено, що парафіяльними зборами жителів с. Кути, Шумського району, Тернопільської області від 13.10.1991 року схвалено статут парафії «Святої праведної Анни» села Кути Шумського району Тернопільської єпархії. Парафіяльними зборами від 20.10.1991 року вирішено обрати помічника парафіяльної ради (старосту церковної громади) та казначея (касира).

06.12.1991 року зареєстровано Статут парафії - Релігійна громада "Святої праведної Анни" села Кути Шумського району Тернопільсько-Кременецької єпархії Української Православної Церкви (УПЦ)" (відповідач №3).

Відповідно до положень Статуту парафія володіє правами юридичної особи, участь в її управлінні (парафіяльних зборах) приймають особи, які досягли 18-річного віку, право її представляти належить настоятелю, голові парафіяльної ради, його помічнику/старості (в межах визначених парафіяльними зборами). Здійснення обліку і збереження грошових сум та пожертвувань, складання фінансового звіту покладалось на казначея парафії.

Відповідно до наданих позивачем та відповідачем №3 документів: "Книги складського обліку", копій розписок, рахунків-фактур, видаткових накладних, квитанцій і інших розрахункових документів про придбання окремих будматеріалів, Акту податкової перевірки від 11.10.1994 року, письмових пояснень парафіян, з 1991 по 1997 р.р. здійснювалось будівництво церкви в селі Кути, Шумського району, Тернопільської області.

Васьковецькою сільською радою релігійній громаді УПЦ Святої праведної Анни було надано в постійне користування 0,1590 га землі для будівництва церковного храму (Державний акт від 27.12.1996 року ІІ-ТР№000966) (а.с. 59, 60 Т.1).

Як вбачається з матеріалів справи, будівництво церкви проводилось в сукупності за рахунок пожертв, вчинення релігійних обрядів, а також силами та за кошти жителів названого села, а також і інших навколишніх сіл, що підтверджується письмовими поясненнями у справі.

Згідно пояснень представника відповідача №3, в силу специфіки діяльності даної юридичної особи, ведення нею обліку та спливу часу, інших документів, ніж долучені до справи, на підтвердження джерел фінансування будівництва церкви в цієї сторони немає.

З матеріалів справи вбачається існування лише однієї зареєстрованої релігійної громади в селі Кути в період будівництва культової споруди в селі Кути, а саме релігійної громади Святої праведної Анни.

Згідно з поясненнями представника відповідача -3, будівля храму приймалась в експлуатацію, проте відповідні підтверджуючі докази відсутні через закінчення терміну їх збереження.

Згідно з даними архівного відділу Шумської районної державної адміністрації (листи від 11.05.2016р. №№348,350) в книгах розпоряджень голови Шумської РДА за 1996-1998 р.р. немає розпоряджень про створення Державної технічної комісії з прийому в експлуатацію культової споруди в селі Кути, Шумського району по вул. Гагаріна, а також щодо затвердження акту такої комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництва культової споруди в селі Кути, Шумського району по вул. Гагаріна.

Документи щодо введення в експлуатацію будівлі церкви Святої праведної Анни в селі Кути, Шумського району відсутні в Шумській РДА та архітектурно-будівельній інспекції (а.с.44 Т.1).

З 1997 року в селі Кути за адресою: вул. Гагаріна, 17, в приміщенні храму Святої праведної Анни проводились богослужіння (довідка Васьковецького сільського голови №126 від 26.01.2016р.).

Розпорядженням Васьковецького сільського голови №9 від 13.03.1997р. церковну громаду села Кути визнано правовласником церковної споруди, що знаходиться в даному селі.

Оскільки на момент прийняття вказаного рішення в селі Кути була створена та зареєстрована лише одна релігійна громада, то апеляційний суд вважає, що таке Розпорядження стосувалося саме цієї релігійної громади.

Пунктом 6 розпорядження голови Шумської районної державної адміністрації №90 від 02 квітня 1997 року (відповідач №1) «Про оформлення права особистої власності на житлові будинки /домоволодіння/» встановлено факт приналежності за церковною громадою УПЦ Святої праведної Анни на церкву по вул. Гагаріна в с. Кути. Розпорядження прийнято на підставі п.п."в" п.4 Положення про районну, районну у містах Києві та Севастополі державну адміністрацію та за результатами розгляду матеріалів Шумського БТІ (відповідача №4).

В архівному відділі Шумської РДА при розпорядженні №90 від 02 квітня 1997 року наявне лише розпорядження Васьковецького сільського голови №9 від 13.03.1997р. Інші документи, в т.ч. звернення релігійної громади про визнання за нею права власності на будівлю церкви, відсутні (а.с. 34 Т.1).

На підставі вищевказаного розпорядження голови Шумської РДА №90 від 02.04.1997 року, відповідачем №1 16.04.1997 року видано церковній громаді УПЦ Святої праведної Анни свідоцтво про право особистої власності на домоволодіння в селі Кути, Шумського району по вул. Гагаріна,17. На звороті цього свідоцтва Шумським БТІ 16.04.1997 року вчинено відповідний реєстраційний напис. За даними Шумського БТІ в 1997 році оригінал свідоцтва про право власності було отримано представником релігійної громади.

Відповідно до пояснень представників позивача, визнаних представником відповідача №3 в засіданні 01.06.2016 року, вперше з оспорюваними документами їх було ознайомлено в грудні 2015 року.

Законність вищеназваних актів - Розпорядження Васьковецького сільського голови №9 від 13.03.1997р., Розпорядження голови Шумської районної державної адміністрації №90 від 02 квітня 1997 року, Свідоцтва про право особистої власності на домоволодіння в селі Кути, Шумського району по вул. Гагаріна, 17, реєстраційного напису на свідоцтві є предметом позову по даній справі.

Підставою позову позивачем зазначено те, що зазначені акти видані з перевищенням повноважень; культова споруда в селі Кути по вул. Гагаріна, 17, є об'єктом незавершеного будівництва; культова споруда будується для задоволення потреб усіх жителів села Кути, а не лише членів релігійної громади; у спірних документах вказана неправильна назва юридичної особи - набувача прав; факт відсутності звернення релігійної громади УПЦ Святої праведної Анни до місцевих органів державної влади та органів місцевого самоврядування вказує на відсутність волевиявлення юридичної особи на прийняття даними владними суб'єктами рішень щодо визнання, встановлення права власності на культову споруду в селі Кути.

Апеляційний суд звертає увагу сторін на те, що предметом позову є саме законність зазначених актів органу місцевого самоврядування та місцевого органу державної влади. У даному випадку відсутня вимога про визнання права власності на будь яке новостворене нерухоме майно чи об'єкт незавершеного будівництва (будівельні матеріали тощо). А відтак, предмет доказування прямо залежний від предмету позову.

Так, відповідно до змісту пункту 4 частини 3 статті 129 Конституції України, ст.ст.4-3, 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести належними і допустимими доказами ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

У відповідності до змісту ст.22 ГПК України, право визначати підстави і предмет позову належить виключно позивачу.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (п.3.12 пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18).

Господарський суд розглядає справу в межах предмету позову, якщо не подано клопотання про вихід за межі предмету позову.

29.09.2015 року Розпорядженням голови Тернопільської ОДА № 588-од зареєстровано статут Релігійної громади "Парафія святої праведної Анни" села Кути Шумського району Тернопільської єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату" (позивача у справі). Дана громада, яка є юридичною особою, також об'єднує частину жителів села Кути Шумського району. Відповідно до статуту позивача, участь в управлінні цієї громади (парафіяльних зборах) також приймають особи, які досягли 18-річного віку.

Згідно з поясненнями представників сторін, наданими документами, зокрема: зверненнями їх представників в правоохоронні та інші державні органи, відповідями останніх, публікаціями в засобах масової інформації та іншими матеріалами справи, між релігійними громадами виник і продовжує існувати конфлікт щодо використання будівлі церкви в селі Кути, Шумського району по вул. Гагаріна,17, двома релігійними громадами.

За ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Підставами для визнання акта таких органів недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт (п.2 роз'яснень президії ВАСУ від 26.01.2000 р. N 02-5/35, з наступним змінами і доповненнями).

Недійсними можуть визнаватися не лише акти, які не відповідають законам України, а й такі, що порушують вимоги інших законодавчих актів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативно-правових актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих.

Відповідність чи невідповідність акту вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент його вчинення.

З огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Згідно ст. 35 Конституції України церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави.

На час видачі (прийняття) спірних актів чинним був Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23 квітня 1991 року, яким також передбачено, що церква (релігійні організації) в Україні відокремлена від держави.

Згідно ст. 5 вказаного закону усі релігії, віросповідання та релігійні організації є рівними перед законом. Встановлення будь-яких переваг або обмежень однієї релігії, віросповідання чи релігійної організації щодо інших не допускається. Релігійні організації не виконують державних функцій. Релігійна організація не повинна втручатися у діяльність інших релігійних організацій, в будь-якій формі проповідувати ворожнечу, нетерпимість до невіруючих і віруючих інших віросповідань.Релігійна організація зобов'язана додержувати вимог чинного законодавства і правопорядку.

Згідно ст.ст. 7,8 цього закону релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями).

Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об'єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об'єднання представляються своїми центрами (управліннями). На інші організації, утворені за релігійною ознакою, дія цього Закону не поширюється.

Релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того ж культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об'єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб. Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних і організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості. Повідомлення державних органів про утворення релігійної громади не є обов'язковим.

Релігійні організації володіють, користуються і розпоряджаються майном, яке належить їм на праві власності. У власності релігійних організацій можуть бути будівлі, предмети культу, об'єкти виробничого, соціального і добродійного призначення, транспорт, кошти та інше майно, необхідне для забезпечення їх діяльності. Релігійні організації мають право власності на майно, придбане або створене ними за рахунок власних коштів, пожертвуване громадянами, організаціями або передане державою, а також придбане на інших підставах, передбачених законом. У власності релігійних організацій може бути також майно, що знаходиться за межами України. Релігійні організації мають право звертатися за добровільними фінансовими та іншими пожертвуваннями і одержувати їх. Право власності релігійних організацій охороняється законом.

Згідно ст. 18 Закону рішення державних органів з питань володіння та користування культовими будівлями і майном можуть бути оскаржені до суду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України.

Згідно ст. 29 Закону України «Про власність» об'єктами права власності релігійної організації є культові споруди, предмети релігійної обрядовості, благодійного, культурно-просвітницького і виробничого призначення, жилі будинки, грошові кошти та інше майно, необхідне для забезпечення їх діяльності. Релігійні організації мають право власності на майно, придбане ними за рахунок власних коштів, пожертвуване громадянами і організаціями або передане державою чи придбане на інших підставах, не заборонених законом.

Як зазначалось вище, церква в селі Кути, Шумського району почала функціонувати з 1997 року, тобто після введення в дію Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", не є пам'яткою архітектури та не містить інших ознак, за наявності яких її можна було б віднести до об'єктів державної власності.

Суд не піддає сумніву будівництво культової споруди членами як відповідача -3, так і позивача, оскільки в силу обставин на час будівництва культової споруди мешканці села були об'єднані в одну релігійну громаду та на той час між ними не існувало конфлікту стосовно користування церквою тощо. Однак, в матеріалах справи відсутні належні та достовірні докази того, що культову споруду в селі Кути було збудовано лише за кошти відповідача - 3.

Оспорюваним розпорядженням Васьковецького сільського голови №9 від 13.03.1997р. саме церковну громаду села Кути визнано правовласником церковної споруди, що знаходиться в даному селі, без зазначення форми власності.

Згідно ст. 86 ЦК 1963 року право власності в Україні охороняється законом. Держава забезпечує стабільність правовідносин власності. Власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна. Усі форми власності є рівноправними. Відносини власності регулюються Законом України "Про власність", цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

Проте, ст.23 та іншими положеннями чинного на той час Закону України "Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування" сільський голова не наділявся повноваженнями щодо визначення права власності.

Відтак, апеляційний господарський суд вважає, що вказане Розпорядження голови Васьковецької сільської ради № 9 від 13.03.1997 року прийнято за межами визначеної законом компетенції голови сільської ради, а відтак є незаконним.

Щодо визнання незаконним та скасування п.6 Розпорядження голови Шумської районної держаної адміністрації від 02.04.1997 року № 90 «Про оформлення права особистої власності на житлові будинки /домоволодіння/» , яким «встановлено факт приналежності та вирішено видати право власності на наступні житлові будинки: а саме церковній громаді УПЦ на церкву Святої праведної Анни село Кути вул. Гагаріна» , то апеляційний суд зазначає наступне.

Згідно Закону України «Про власність» власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна. Суб'єктами права власності в Україні визнаються: народ України, громадяни, юридичні особи та держава. Майно може належати на праві спільної (часткової або сумісної) власності громадянам, юридичним особам і державам.

Суб'єктами права приватної власності в Україні є громадяни України, громадяни інших радянських республік, іноземні громадяни та особи без громадянства.

Суб'єктами права колективної власності є в тому числі релігійні та інші організації, що є юридичними особами.

Згідно ст. 21 Закону України «Про власність» право колективної власності виникає на підставі: добровільного об'єднання майна громадян і юридичних осіб для створення кооперативів, акціонерних товариств, інших господарських товариств і об'єднань; передачі державних підприємств в оренду; викупу колективами трудящих державного майна; перетворення державних підприємств в акціонерні та інші товариства; безоплатної передачі майна державного підприємства у власність трудового колективу, державних субсидій; пожертвувань організацій і громадян, інших цивільно-правових угод.

Згідно ст. 88 ЦК УРСР 1963 року (Стаття 88 виключена на підставі Закону N 3718-12 від 16.12.93 ) основу особистої власності громадян становлять трудові доходи. Особиста власність громадян і право її спадкоємства охороняються державою. Майно, що є в особистій власності громадян, не повинно служити для одержання нетрудових доходів, використовуватись на шкоду інтересам суспільства.

А отже, станом на момент видачі спірного Розпорядження голови Шумської районної адміністрації про оформлення права особистої власності - такої форми власності не існувало згідно вимог чинних законів.

Повноваження районної державної адміністрації станом на момент прийняття оскаржуваного акту регулювалися, в тому числі Положенням про районну, районну у містах Києві та Севастополі державну адміністрацію, затвердженим Указом Президента України від 21 серпня 1995 року N 760/95 (Указ втратив чинність згідно з Указом Президента України від 5 березня 2002 року N 218/2002).

Підпунктом 4 Пункту 18 Розділу IV вищевказаного Положення передбачено повноваження районної адміністрації у галузі містобудування, житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту і зв'язку, зокрема, «в» сприяє розширенню житлового будівництва, здійснює контроль за забудовою, додержанням проектів будівництва; надає відповідно до законодавства дозволи на спорудження об'єктів; зупиняє будівництво в разі проведення його з порушенням планів забудови і затверджених проектів, бере участь відповідно до законодавства у прийманні в експлуатацію та затверджує акти приймання в експлуатацію об'єктів соціально-культурної сфери.

Проте, Положенням не передбачалось права райдержадміністрації (відповідача №1) встановлювати факт приналежності новозбудованого об'єкта нерухомості до власності юридичної особи недержавної форми власності.

Відповідно до Правил державної реєстрації об'єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, Наказу Держкоммістобудування України від 5 жовтня 1994 р. N 48, яким затверджено ДБН «Управління, організація і технологія.. Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів. ДБН А.3.1-3-94» право власності на новозбудований об'єкт нерухомості могло бути оформлене лише після введення його в експлуатацію.

Чинні на 02.04.1997 року правові норми, передбачені зокрема Наказом №48 встановлювали порядок, основні вимоги і умови прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів незалежно від їх форми власності та призначення, способів проведення будівельних робіт і поширювалися на нове будівництво.

Проте, за даними архівного відділу Шумської районної державної адміністрації в книгах розпоряджень голови Шумської РДА за 1996-1998 р.р. немає розпоряджень про створення державної технічної комісії з прийому в експлуатацію культової споруди в селі Кути, Шумського району по вул. Гагаріна, а також щодо затвердження акту такої комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництва культової споруди в селі Кути, Шумського району по вул. Гагаріна.

Доказів прийняття в експлуатацію культової споруди в селі Кути, Шумського району по вул. Гагаріна відповідач №3 не надав.

Порядок реєстрації нерухомості в Української СРСР регулювався Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР Міністерства комунального господарства Української РСР від 31.01.66, затвердженою Заступником Міністра комунального господарства Української РСР ОСОБА_3 31 січня 1966р. та погодженою Заступником Голови Верховного суду Української РСРР. Сіденком 15 січня 1966р., яка втратила чинність 13.12.95 на підставі Наказу Державного комітету України по житлово-комунальному господарству N 56 від 13.12.95, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19 січня 1996 р. за N 31/1056, яким затверджено Правила державної реєстрації об'єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб.

Слід зазначити, що хоча така Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР Міністерства комунального господарства Української РСР від 31.01.66, не поширювала свою дію на такі населені пункти як села, та втратила свою чинність станом на прийняття головою Шумської державної адміністрації оскаржуваного розпорядження від 02.04.1997 року, проте Шумська районна адміністрація видала Свідоцтво про право особистої власності на домоволодіння саме того зразка, який передбачений такою Інструкцією, а саме Додатком № 2-а (Свідоцтво про право особистої власності на домоволодіння).

Окрім того, відповідачем №3 не підтверджено існування звернення релігійної громади до Шумської РДА щодо прийняття спірного розпорядження про визнання за нею права власності на будівлю церкви. Згадка про таке звернення відсутня в оскаржуваному розпорядженні і воно (звернення) не міститься в архівних матеріалах.

З урахуванням усього вищенаведеного, п.6 розпорядження голови Шумської районної державної адміністрації №90 від 02 квітня 1997 року та видане на його підставі Свідоцтво про право особистої власності від 16 квітня 1997 року і вчинений Шумським БТІ реєстраційний напис, також суперечили вимогам чинного на той момент законодавства.

Відтак, апеляційний господарський суд дійшов висновку про визнання незаконним та скасування п.6 розпорядження голови Шумської районної державної адміністрації №90 від 02 квітня 1997 року та виданого на його підставі Свідоцтва про право особистої власності від 16 квітня 1997 року і вчиненого Шумським БТІ реєстраційного напису.

З огляду на наведене, а також встановлення факту існування між сторонами конфлікту щодо використання будівлі церкви, яка є єдиною культовою спорудою в селі Кути, Шумського району та інші обставини справи, безпідставними є твердження відповідача №3 про те, що законність оскаржуваних актів не зачіпає прав і охоронюваних законом інтересів позивача.

З матеріалів справи вбачається визнання позовних вимог сільським головою Васьковецької сільської ради та Шумською районною державною адміністрацією в частині заявлених до них позовних вимог.

Згідно ст.22 ГПК України господарський суд не приймає визнання позову відповідачем, якщо це суперечить законодавству чи порушує інтереси інших осіб.

Апеляційний суд зазначає, що у даному випадку визнання зазначеними відповідачами позову у частині заявлених до них позовних вимог оцінено судами поруч з іншими доказами у справі у сукупності, та таке не мало заздалегідь встановленої сили для судів.

З приводу клопотання відповідача №3 про сплив позовної давності щодо заявлених позивачем вимог, слід зазначити наступне.

Згідно з ст.267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу , яка його порушила (ст.261 цього Кодексу).

Позивачем у справі, що розглядається, є юридична особа.

Відповідно до статей 13 і 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" релігійні громади одержують правоздатність юридичної особи з моменту державної реєстрації їх статуту (п.1 роз'яснень ВАСУ від 29.02.1996 р. N 02-5/109).

Статут позивача зареєстровано розпорядженням голови Тернопільської ОДА від 29.09.2015 року № 588-од. Після чого його уповноважені представники могли ознайомитись із текстами оскаржуваних актів та звернутись до суду за захистом права/інтересу створеної громади (почався перебіг позовної давності).

Оскільки стаття 83 Цивільного кодексу України не передбачає виключень щодо поширення позовної давності на вимоги про визнання недійсними рішень відповідних державних органів про повернення чи передачу культових будівель або майна у власність, то до цих вимог застосовується загальний строк позовної давності, встановлений статтею 71 Цивільного кодексу України. Перебіг зазначеного строку починається з дня, коли заінтересована релігійна громада дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права (стаття 76 Цивільного кодексу України). Якщо релігійна організація отримала статус юридичної особи після винесення державним органом зазначеного рішення, то право на позов у такої організації виникає з дня реєстрації її статуту в установленому законом порядку ( п. 9.5. роз'яснень ВАСУ від 29.02.1996 р. N 02-5/109).

За таких обставин, колегія суддів вважає, що строк позовної давності по даній справі заявником не пропущено.

Щодо позовних вимог Тернопільської обласної державної адміністрації як третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції підставно припинив провадження у справі, оскільки вимоги третьої особи базуються на ч. ст. 33 , ч.1, 3 ст. 43 ЗУ «Про місцеві державні адміністрації» , згідно з якими голови обласних державних адміністрацій мають право скасовувати розпорядження голів районних державних адміністрацій, що суперечать Конституції України та законам України, рішенням Конституційного суду України, актам Президента України, голів обласних державних адміністрацій, а також міністерств, інших центральних органів виконавчої влади , тобто право третьої особи випливає із публічно-правових відносин з приводу реалізації повноважень Тернопільської обласної державної адміністрації, відповідно в силу ч. 2 ст. 17 КАС України на них поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Відповідно до ст.4 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

У відповідності до ч. 1 ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Згідно пункту 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Колегія суддів також зазначає, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми; а обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню.

Зважаючи на викладене, рішення господарського суду не відповідає вимогам закону до судового рішення, в якому необхідно повно відобразити обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і їх правові наслідки повинні бути вичерпними, відповідати дійсності та підтверджуватися достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що зазначені в апеляційній скарзі позивача - Релігійної громади Парафія святої проведної Анни села Кути Шумського району Тернопільської єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату доводи відповідають матеріалам справи, документально обґрунтовані та базуються на нормах чинного законодавства. Відтак, існують достатні підстави для скасування оскаржуваного рішення в частині відмови у задоволенні позову.

Судовий збір за перегляд рішення господарського суду Тернопільської області від 06.04.2017 року у даній справі в апеляційному порядку слід покласти на відповідачів в порядку, передбаченому ст. 49 ГПК України, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі наведеного та відповідно до вимог ст.ст.1,21,22,33,34,43,49,91,99,101-105 ГПК України,-

Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу релігійної громади "Парафія святої праведної Анни" села Кути Шумського району Тернопільської єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату", с. Кути, Тернопільська область, вх.№01-05/3586/17 від 27.07.2017р. задоволити.

2. Рішення господарського суду Тернопільської області від 06.04.2017р. у справі № 921/204/16-г/16 в частині відмови в задоволенні позову релігійної громади "Парафія святої праведної Анни" села Кути Шумського району Тернопільської єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату", с. Кути, Тернопільська область (пункт 1) - скасувати.

Приняти нове рішення.

Позов задоволити.

Визнати незаконним і скасувати п.6 Розпорядження голови Шумської районної державної адміністрації № 90 від 02.04.1997р.

Визнати незаконним і скасувати Розпорядження Васьковецького сільського голови № 9 від 13.03.1997р.

Визнати незаконним і скасувати свідоцтво про право особистої власності на домоволодіння від 16.04.1997р., видане Шумською районною державною адміністрацією та реєстраційний напис на документів про право особистої власностів від 16.04.1997р., вчинений Шумським бюро технічної інвентаризації.

3. В частині припинення провадження у справі щодо позовних вимог Тернопільської обласної державної адміністрації, як третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача рішення господарського суду Тернопільської області від 06.04.2017р. у справі № 921/204/16-г/6 - залишити без змін.

3. Стягнути з Шумської районної державної адміністрації (47100, Тернопільська область, м.Шумськ, вул.Українська, 59 код 04058261) на користь релігійної громади "Парафія святої праведної Анни" села Кути Шумського району Тернопільської єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату" (47172, Тернопільська область, Шумський район, с.Кути код 40124558) - 3032,00 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

4. Стягнути з Васьковецької сільської ради (47100, Тернопільська область, Шумський район, с.Васьківці код 04393976) на користь релігійної громади "Парафія святої праведної Анни" села Кути Шумського району Тернопільської єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату" (47172, Тернопільська область, Шумський район, с.Кути код 40124558) - 1516,00 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

5. Стягнути з Комунального підприємства Шумське бюро технічної інвентаризації (47100, Тернопільська область, м.Шумськ, вул.Українська, 42 код 21155054) на користь релігійної громади "Парафія святої праведної Анни" села Кути Шумського району Тернопільської єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату" (47172, Тернопільська область, Шумський район, с.Кути код 40124558) - 1516,00 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

6. Зобов язати господарський суд Тернопільської області видати відповідні накази.

7. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

5. Матеріали справи повернути господарському суду Тернопільської області.

Повний текст постанови оформлено і підписано відповідно до вимог ст.105 ГПК України 02 жовтня 2017р.

Головуючий суддя Костів Т.С.

суддя Желік М.Б.

суддя Данко Л.С.