Постанова

від 15.02.2018 по справі 921/204/16-г/6

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний

Суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 921/204/16-г/6

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є.В. - головуючого, Мачульського Г.М., Кушніра І.В.,

за участю секретаря судового засідання - Шевченко Н.А.,

розглянувши касаційну скаргу Релігійної громади "Святої праведної Анни" села Кути Шумського району Тернопільсько-Кременецької єпархії Української Православної Церкви" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 26.09.2017 у справі

за позовом Релігійної громади "Парафія святої праведної Анни" села Кути Шумського району Тернопільської єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату" до: 1. Шумської районної державної адміністрації, 2. Васьковецької сільської ради, 3. Релігійної громади "Святої праведної Анни" села Кути Шумського району Тернопільсько-Кременецької єпархії Української Православної Церкви", 4. комунального підприємства "Шумське бюро технічної інвентаризації", третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні позивача - Тернопільська обласна державна адміністрація про визнання незаконними і скасування актів,

за участю представників:

від позивача - Ходюк К.М. адвокат

від відповідача 1 - не з'явились

від відповідача 2 - не з'явились

від відповідача 3 - Захарчук А.П. - адвокат, Кушнірук І.М. - керівник

від відповідача 4 - не з'явились

від третьої особи - не з'явились

Учасники судового процесу належним чином повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги, однак відповідачі 1, 2, 4 та третя особа не скористалися наданим законом правом на участь їх представників у судовому засіданні.

ВСТАНОВИВ :

Релігійна громада "Парафія святої праведної Анни" села Кути Шумського району Тернопільської єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату" звернулась до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Шумської районної державної адміністрації, Васьковецької сільської ради, Релігійної громади "Святої праведної Анни" села Кути Шумського району Тернопільсько-Кременецької єпархії Української Православної Церкви", Комунального підприємства "Шумське бюро технічної інвентаризації" про визнання незаконними та скасування: розпорядження Васьковецького сільського голови від 13.03.1997 № 9; п. 6 розпорядження голови Шумської районної державної адміністрації від 02.04.1997 № 90; свідоцтва про право особистої власності на домоволодіння від 16.04.1997 та реєстраційного напису від 16.04.1997.

Позов мотивовано тим, що оспорюванні акти прийнято із порушенням законодавства, а саме Закону України "Про місцеве самоврядування" та Закону України "Про місцеві державні адміністрації"; культову споруду в селі Кути не було введено в експлуатацію; церква будувалась не юридичною особою - Релігійною громадою "Святої праведної Анни" села Кути Шумського району Тернопільсько-Кременецької єпархії Української Православної Церкви, а за кошти жителів села Кути та для задоволення потреб усіх жителів села Кути, а не лише членів Релігійної громади.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області (суддя Шумський І.П.) від 03.06.2016, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: Бонк Т.Б., Бойко С.М., Якімець Г.Г.) від 30.08.2016, позов задоволено.

Постановою Вищого господарського суду України від 07.12.2016 (колегія суддів у складі: Студенця В.І., Васищака І.М., Селіваненка В.П.) судові акти попередніх судових інстанцій скасовано, справу направлено на новий розгляд. У постанові зазначено, що суди не звернули уваги на те, що будівництво культової споруди здійснювалося єдиною на той час Релігійною громадою "Святої праведної Анни" села Кути Шумського району Тернопільсько-Кременецької єпархії Української Православної Церкви", у тому числі й за рахунок пожертвувань громадян села Кути, відповідно за цією юридичною особою на підставі оскаржуваних актів було зареєстровано право власності; підставами для визнання акта недійсним є його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт і обов'язковою умовою визнання акта недійсним є порушення у зв'язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі; суди не дослідили та не встановили, як вказаними актами було порушено саме право позивача, як юридичної особи, яка була зареєстрована лише у 2015 році, а будівництво культової споруди відбувалося у 1991-1997 роках, та чи є ефективним обраний позивачем спосіб захисту.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 26.12.2016 справу № 921/204/16-г/6 прийнято до свого провадження.

Ухвалою суду від 22.02.2017 прийнято до розгляду позовну заяву третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні позивача - Тернопільської обласної державної адміністрації про визнання протиправним і скасування пункту 6 розпорядження голови Шумської районної державної адміністрації від 02.04.1997 № 90 "Про оформлення права особистої власності на житлові будинки/домоволодіння/"; визнання протиправним та скасування Свідоцтва про право особистої власності на домоволодіння від 10.04.1997, виданого Шумською районною державною адміністрацією, та реєстраційного напису на документі про право особистої власності від 16.04.1997, виданому Шумським БТІ.

Під час нового розгляду справи рішенням Господарського суду Тернопільської області від 06.04.2017 (суддя Бурда Н.М.) в позові Релігійної громади "Парафія святої праведної Анни" села Кути Шумського району Тернопільської єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату" відмовлено, провадження у справі щодо вимог Тернопільської обласної державної адміністрації, як третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача припинено.

Рішення мотивовано тим, що Релігійна громада "Парафія святої праведної Анни" села Кути Шумського району Тернопільської єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату", будучи зареєстрованою як юридична особа лише у 2015 році, не набула у законний спосіб суб'єктивного права на релігійну споруду села Кути, відповідно, підстав вважати, що оспорювані акти порушують її права на це майно, відсутні, адже необхідною умовою правильного вирішення цього спору є встановлення наявності або відсутності порушеного права чи законного інтересу позивача щодо визнання та оформлення права власності на об'єкт нерухомого майна на підставі актів, що оскаржуються позивачем.

Судом також зазначено, що вимоги третьої особи базуються на статті 33, частинах 1, 3 статті 43 Закону України (далі - ЗУ) "Про місцеві державні адміністрації", згідно з якими голови обласних державних адміністрацій мають право скасовувати розпорядження голів районних державних адміністрацій, тобто право третьої особи випливає із публічно-правових відносин з приводу реалізації повноважень Тернопільської обласної державної адміністрації, відповідно в силу частини 2 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України на них поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Постановою колегії суддів Львівського апеляційного господарського суду від 26.09.2017 (у складі: Костів Т.С., Данко Л.С., Желік М.Б.) рішення господарського суду Тернопільської області від 06.04.2017 в частині відмови у задоволенні позову Релігійної громади "Парафія святої праведної Анни" села Кути Шумського району Тернопільської єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату", (пункт 1) скасовано, прийнято нове рішення, яким позов задоволено, визнано незаконним і скасовано пункт 6 розпорядження голови Шумської районної державної адміністрації від 02.04.1997 № 90, визнано незаконним і скасовано розпорядження Васьковецького сільського голови від 13.03.1997 № 9, визнано незаконним і скасовано свідоцтво про право особистої власності на домоволодіння від 16.04.1997, видане Шумською районною державною адміністрацією та реєстраційний напис на документах про право особистої власності від 16.04.1997, вчинений Шумським бюро технічної інвентаризації.

В частині припинення провадження у справі щодо вимог Тернопільської обласної державної адміністрації як третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні позивача рішення Господарського суду Тернопільської області від 06.04.2017 залишено без змін.

Постанова мотивована тим, що розпорядження голови Васьковецької сільської ради від 13.03.1997 № 9 прийнято за межами визначеної законом компетенції голови сільської ради. Пункт 6 розпорядження голови Шумської районної державної адміністрації від 02.04.1997 № 90, видане на його підставі Свідоцтво про право особистої власності від 16.04.1997 і вчинений Шумським БТІ реєстраційний напис також суперечать вимогам чинного на той момент законодавства.

Релігійна громада "Святої праведної Анни" села Кути Шумського району Тернопільсько-Кременецької єпархії Української Православної Церкви" у касаційній скарзі просить постанову апеляційної інстанції скасувати, рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін. Скаргу мотивовано тим, що обов'язковою умовою визнання акта недійсним є, зокрема, порушення у зв'язку з його прийняттям прав і охоронюваних законом інтересів, апеляційний суд не навів жодних мотивів та не зробив жодних правових висновків, які б доводили порушення прав позивача. Скаржник також зазначає, що будівництво культової споруди здійснювалося єдиною на той час релігійною громадою, в тому числі й за рахунок пожертвувань громадян села. Апеляційний суд, на думку заявника, фактично відмовився вирішувати питання, на які Вищий господарський суд України звернув увагу судів попередніх інстанцій.

В судовому засіданні представники відповідача - 3 підтримали касаційну скаргу в повному обсязі.

Шумська районна державна адміністрація у відзиві просить постанову залишити без змін, посилаючись на її законність та обґрунтованість.

Позивач у відзиві просить постанову залишити без змін, також посилаючись на її законність і обґрунтованість. В судовому засіданні представник позивача заперечив проти задоволення касаційної скарги з підстав викладених у відзиві.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Переглянувши у касаційному порядку на підставі встановлених фактичних обставин справи судові рішення, враховуючи встановлені ГПК України межі такого перегляду, суд касаційної інстанції виходить із наступного.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що 13.10.1991 парафіяльними зборами жителів села Кути Шумського району Тернопільської області від 13.10.1991 схвалено Статут парафії "Святої праведної Анни" села Кути Шумського району Тернопільської єпархії.

20.10.1991 парафіяльними зборами жителів цього села вирішено обрати помічника парафіяльної ради (старосту церковної громади) та казначея (касира).

Згідно довідки Державної реєстраційної служби за № 3132000 серії АГ Релігійна громада "Святої праведної Анни" села Кути Шумського району Тернопільсько - Кременецької єпархії Української Православної Церкви як юридична особа зареєстрована та включена до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців 06.12.1991.

У період з 1991 по 1997 роки в села Кути Шумського району Тернопільської області здійснювалося будівництво церкви за рахунок пожертв, вчинення релігійних обрядів, а також силами та за кошти жителів цього села.

Для будівництва церковного храму в селі Кути Васьковецькою сільською радою Релігійній громаді УПЦ "Святої праведної Анни" було надано в постійне користування 0,1590 га землі, що підтверджується Державним актом від 27.12.1996 ІІ-ТР № 000966.

Згідно з довідкою Васьковецького сільського голови від 26.01.2016 № 126 богослужіння у приміщенні храму Святої праведної Анни села Кути по вул. Гагаріна, 17, проводилися із 1997 року.

13.09.1997 розпорядженням Васьковецького сільського голови за № 9 церковну громаду села Кути визнано правовласником церковної споруди, розташованої у цьому селі.

Пунктом 6 розпорядження голови Шумської районної державної адміністрації від 02.04.1997 № 90 "Про оформлення права особистої власності на житлові будинки /домоволодіння/" встановлено факт приналежності церковній громаді УПЦ Святої праведної Анни на церкву по вул. Гагаріна в селі Кути. Розпорядження прийнято на підставі підпункту "в" пункту 4 Положення про районну, районну у містах Києві та Севастополі державну адміністрацію та за результатами розгляду матеріалів Шумського БТІ.

На підставі розпорядження голови Шумської РДА від 02.04.1997 № 90, відповідачем 16.04.1997 церковній громаді УПЦ Святої праведної Анни видано свідоцтво про право особистої власності на домоволодіння в селі Кути, Шумського району по вул. Гагаріна,17. На звороті цього свідоцтва Шумським БТІ 16.04.1997 вчинено відповідний реєстраційний напис. За даними Шумського БТІ в 1997 році оригінал свідоцтва про право власності було отримано представником релігійної громади.

Поряд із цим 29.09.2015 розпорядженням Голови Тернопільської ОДА № 588-09 зареєстровано статут Релігійної громади "Парафія святої праведної Анни" села Кути Шумського району Тернопільської єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату".

Згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Релігійна громада "Парафія святої праведної Анни" села Кути Шумського району Тернопільської єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату" як юридична особа зареєстрована та включена до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців 17.11.2015.

Предметом позову у даній справі є визнання недійсними актів індивідуальної дії органу місцевого самоврядування та органу державної влади, на підставі яких за відповідачем - 3 зареєстровано право власності на культову споруду.

Стаття 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

При цьому частинами 1, 2 статті 1 ГПК України (у відповідній редакції) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Отже, наведені приписи чинного законодавства визначають об'єктом захисту, в тому числі судового, порушене, невизнане або оспорюване право.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Крім того, за приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб'єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

Як роз'яснив Конституційний Суд України у рішенні від 01.12.2004 № 18-рп/2004 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес), поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається у частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" має один і той же зміст.

У цьому Рішенні Конституційного Суду України надано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес", як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Тобто інтерес позивача має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано в резолютивній частині зазначеного Рішення Конституційного Суду України.

При цьому суд касаційної інстанції зазначає, що захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Як встановлено судом першої інстанції, з 1991 по 1997 р.р. здійснювалося будівництво церкви в селі Кути Шумського району Тернопільської області за рахунок пожертв, вчинення релігійних обрядів, а також силами та за кошти жителів зазначеного села та навколишніх сіл.

На період цього будівництва існувала лише одна релігійна громада - "Святої праведної Анни" села Кути Шумського району Тернопільсько-Кременецької єпархії Української Православної Церкви", статут якої зареєстровано 06.12.1991, з урахуванням чого судом першої інстанції було зроблено висновок, що будівництво храму, виділення земельної ділянки під таке будівництво та реєстрацію права власності мала право і здійснила саме ця релігійна громада.

Релігійну громаду "Парафія святої праведної Анни" села Кути Шумського району Тернопільської єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату" (позивач), зареєстровано як юридичну особу лише у 2015 році, тому вона у законний спосіб не набула суб'єктивного права на релігійну споруду села Кути, відповідно суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що оспорювані акти порушують його права на зазначене майно, при тому, що необхідною умовою правильного вирішення спору є встановлення наявності або відсутності порушеного права чи законного інтересу позивача щодо оформлення права власності на об'єкт нерухомого майна на підставі спірних актів.

З огляду на викладене місцевий господарський суд обґрунтовано відмовив у позові.

У свою чергу апеляційний господарський суд на обставини, встановлені при розгляді справи судом першої інстанції, уваги не звернув, розглянув позовні вимоги та оцінив оспорювані акти щодо відповідності чинному на той час законодавству без оцінки наявності порушеного права позивача.

Таким чином, враховуючи встановлену місцевим господарським судом відсутність підстав вважати право позивача порушеним спірними актами, апеляційний господарський суд не мав підстав для задоволення позову.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.

Відповідно до статті 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

В розумінні автономних термінів, які застосовуються судом в контексті статті 1 Першого протоколу Конвенції, цей спір стосується втручання у право мирного володіння майном. Рішення суду першої інстанції про відмову в позові відповідає положенню статті 1 Протоколу Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Посилання скаржника на те, що обов'язковою умовою визнання акта недійсним є, зокрема, порушення у зв'язку з його прийняттям прав і охоронюваних законом інтересів особи, а апеляційний суд не навів жодних мотивів та не зробив жодних правових висновків, які б доводили порушення прав позивача; що будівництво культової споруди здійснювалося єдиною на той час релігійною громадою, в тому числі й за рахунок пожертвувань громадян села; що апеляційний суд фактично відмовився вирішувати питання, на які Вищий господарський суд України звернув увагу судів попередніх інстанцій, направляючи справу на новий розгляд, колегія суддів вважає обґрунтованим та бере до уваги під час розгляду касаційної скарги.

Доводи Шумської районної державної адміністрації, наведені у відзиві, про те, що пункт 6 розпорядження голови Шумської районної державної адміністрації від 02.04.1997 № 90 "Про оформлення права особистої власності на житлові будинки /домоволодіння/" та видане на його підставі свідоцтво про право особистої власності суперечили вимогам чинного на час їх прийняття законодавства не приймаються касаційним судом до уваги у зв'язку з недоведеністю позивачем порушення або оспоренння його прав спірними актами. З огляду на викладене не може бути взято до уваги і доводи позивача, наведені у відзиві на касаційну скаргу, а саме щодо виникнення права власності скаржника на підставі незаконних актів; щодо порушення права членів релігійної громади (позивача) на проведення богослужінь, релігійних обрядів у культовій споруді на вул. Гагаріна, 17 села Кути; щодо ефективності захисту порушеного права, оскільки задоволення позову призведе до поновлення порушеного права членів релігійної громади, що дасть їм можливість проводити богослужіння в культовій споруді; щодо недоведеності будівництва храму за кошти відповідача - 3.

Що стосується посилання скаржника на необґрунтоване поновлення апеляційним господарським судом строку на апеляційне оскарження рішення то суд касаційної інстанції зазначає, що вказані доводи спростовуються матеріалами справи, а саме клопотанням про поновлення пропущеного процесуального строку та власне ухвалою від 31.07.2017, з тексту якої вбачається, що суд при поновленні строку взяв до уваги належне обґрунтування причин його пропуску.

Постанова апеляційного господарського суду в частині припинення провадження у справі щодо позовних вимог Тернопільської обласної державної адміністрації, як третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача в касаційному порядку не оскаржена.

З огляду на викладене, постанова апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції - залишенню в силі.

В зв'язку із задоволенням касаційної скарги витрати зі сплати судового збору за подачу касаційної скарги покладаються на позивача.

Керуючись статтями 300, 301 306, 308, 312, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Релігійної громади "Святої праведної Анни" села Кути Шумського району Тернопільсько-Кременецької єпархії Української Православної Церкви" задовольнити.

2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 26.09.2017 у справі № 921/204/16-г/6 скасувати, рішення Господарського суду Тернопільської області від 06.04.2017 у справі № 921/204/16-г/6 залишити в силі.

3. Стягнути з Релігійної громади "Парафія святої праведної Анни" села Кути Шумського району Тернопільської єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату" на користь Релігійної громади "Святої праведної Анни" села Кути Шумського району Тернопільсько-Кременецької єпархії Української Православної Церкви" 6614 грн 40 коп. (шість тисяч шістсот чотирнадцять гривень сорок копійок) витрат зі сплати судового збору за подачу касаційної скарги.

4. Видачу наказу доручити господарському суду Тернопільської області.

Постанова суду є остаточною і оскарженню не підлягає

Головуючий суддя Є. Краснов

Судді Г. Мачульський

І. Кушнір