Постанова

від 25.09.2017 по справі 922/1979/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" вересня 2017 р. Справа № 922/1979/17

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Шевель О.В.

при секретарі Марченко В.О.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1 , дов. б/н від 01.06.2017

відповідача - ОСОБА_2, дов. №01-38/645 від 18.04.2017

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Департаменту капітального будівництва Харківської обласної державної адміністрації, м. Харків (вх. №2503 Х/2-8)

на рішення господарського суду Харківської області від 01.08.2017 по справі №922/1979/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецінжиніринг-Постач", м. Кременчук

до Департаменту капітального будівництва Харківської обласної державної адміністрації, м. Харків

про стягнення 97700,01 грн.

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2017 року позивач - ТОВ "Спецінжиніринг-Постач" звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Департаменту капітального будівництва Харківської обласної державної адміністрації про стягнення з відповідача 78589,82 грн. інфляційних втрат та 19110,19 грн. 3% річних, нарахованих в порядку ст. 625 ЦК України, посилаючись на невиконання позивачем судового рішення по справі №922/722/15.

Рішенням господарського суду Харківської області від 01.08.2017 по справі №922/1979/17 (суддя Погорєлова О.В.) позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Департаменту капітального будівництва Харківської обласної державної адміністрації на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецінжиніринг - Постач" 78589,82 грн. інфляційних втрат, 19110,19 грн. 3% річних та 1600,00 грн. судового збору.

В мотивах оскаржуваного рішення суд першої інстанції, пославшись на приписи ст. ст. 526, 530, 610-612, ст. 625 ЦК виходив з обставин, за якими встановив, що рішенням господарського суду Харківської області від 20.04.2015 по справі №922/722/15 стягнуто з відповідача на користь позивача 296565,60 грн. заборгованості, 9725,72 грн. - 3 % річних та 73752,89 грн. інфляційних втрат за договором №29-13 від 30.12.2013 року. На виконання вказаного рішення, господарським судом було видано відповідний наказ.

Суд першої інстанції відзначив, що ухвалою господарського суду Харківської області від 22.05.2017 по справі №922/722/15, яка залишена без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 12.06.2017, позивачу було поновлено пропущений строк для пред'явлення наказу від 13.07.2015 до виконання. Відновлено строк дії наказу господарського суду по справі №922/722/15 від 13.07.2015 року та продовжено строк для його пред'явлення до 23.05.2020 року.

Обґрунтовуючи правомірність заявлених позивачем вимог про нарахування 3% річних та інфляційних втрат в порядку ст. 625 ЦК України, суд першої інстанції дійшов висновку, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, а отже, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на нарахування 3% річних та інфляційних втрат як компенсації за невиконання боржником грошового зобов'язання, в порядку ст. 625 ЦК України.

З урахуванням наведеного, місцевий господарський суд дійшов висновку що позовні вимоги ТОВ "Спецінжиніринг-Постач" є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, відповідачем належними по справі доказами не спростовані, у зв'язку з чим позовні вимоги задовольнив в повному обсязі.

Не погоджуючись з даним рішенням, відповідач звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення господарського суду Харківської області від 01.08.2017 по справі №922/1979/17 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Судові витрати просить покласти на позивача.

Зокрема, в апеляційній скарзі апелянт наголошує, що рішення господарського суду Харківської області від 20.04.2015 по справі №922/722/15 не було виконано Департаментом капітального будівництва Харківської обласної державної адміністрації у добровільному порядку через відсутність на єдиному казначейському рахунку коштів. Зокрема, посилаючись на норми ч. 1 ст. 23 Бюджетного кодексу України, якими встановлено, що будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про державний бюджет України, скаржник зазначає, що коштів для виконання відповідачем рішення господарського суду Харківської області від 20.04.2015 по справі №922/722/15 бюджетом не передбачено. Також, посилаючись на приписи ст. 614 ЦК України, скаржник наголошує, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність лише за наявності її вини, разом з тим, Головним управлінням Державної казначейської служби у Харківській області, в якому обслуговується відповідач, не здійснено оплату коштів на виконання судового рішення у зв'язку із відсутністю бюджетних підкріплень на єдиному казначейському рахунку, отже, на думку скаржника, вина відповідача щодо невиконання рішення господарського суду Харківської області від 20.04.2015 по справі №922/722/15 відсутня. Також, скаржник вважає, що позивачем проігноровано його право на звернення до позивача з відповідним наказом щодо виконання судового рішення від 20.04.2015, а ухвала господарського суду Харківської області по справі №922/722/15 від 22.05.2017, якою ТОВ "Спецінжиніринг-Постач" було задоволено заяву про поновлення пропущеного строку для пред'явлення наказу від 13.07.2015 до виконання та постанова суду апеляційної інстанції від 12.06.2017, якою вказану ухвалу залишено без змін, оскаржено Департаментом капітального будівництва Харківської обласної державної адміністрації до касаційної інстанції. На даний час розгляд касаційної скарги триває. З огляду на вищевикладене, апелянт вважає, що в разі скасування судом касаційної інстанції ухвали господарського суду Харківської області від 22.05.2017 по справі №922/722/15, підстави для стягнення інфляційних втрат та 3% річних у зв'язку із невиконанням відповідачем рішення господарського суду Харківської області від 20.04.2015 по справі №922/722/15 будуть відсутні.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 17.08.2017 апеляційну скаргу Департаменту капітального будівництва Харківської обласної державної адміністрації прийнято до провадження та призначено до розгляду на 26.09.2017 року.

У наданому до суду апеляційної інстанції відзиві (вх. №9927 від 25.09.2017) позивач спростовує наведені відповідачем доводи, заперечує повністю вимоги, викладені в апеляційній скарзі, вважає рішення господарського суду Харківської області від 01.08.2017 по справі №922/1979/17 законним та прийнятим за умов повного дотримання норм матеріального та процесуального права. Просить залишити оскаржуване рішення без змін, апеляційну скаргу відповідача без задоволення.

У судовому засіданні 26.09.2017 представники сторін підтримали свою позицію по справі, відповідач просив оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати, позивач просив залишити рішення господарського суду Харківської області від 01.08.2017 по справі №922/1979/17 без змін.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вислухавши у судовому засіданні пояснення уповноважених представників позивача та відповідача, перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

30.12.2013 між ТОВ "Спецінжиніринг - Постач" (позивачем, підрядником) та Департаментом капітального будівництва Харківської обласної державної адміністрації (відповідачем, замовником) був укладений договір № 29-13 по об'єкту: "Реконструкція водопроводу від вул. Говорова до камери № 3 м. Лозова Харківської області (коригування) (додаткові роботи)", за умовами якого підрядник зобовя'зувався за завданням розпорядника коштів - замовника, на свій ризик виконати та здати йому в установленому цим договором строк закінчені роботи, а розпорядник коштів - замовник, зобов'язувався передати підряднику дозвільну документацію, а також затверджену в установленому порядку кошторисну документацію, прийняти від підрядника закінчені роботи по об'єкту та оплатити їх.

Відповідно до п. 4.5. договору, розрахунки проводяться розпорядником коштів - замовником на підставі підписаних актів прийому виконаних робіт і довідок про вартість будівництва (форми - КБ2в) і (форми - КБЗ), при наданні підрядником всіх необхідних документів.

Підписанням сторонами акту приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2013 року на загальну суму 296565,60 грн. та довідки про вартість виконаних будівельних робіт за грудень 2013 року на суму 296565,60 грн., сторони підтвердили належне виконання підрядником - ТОВ "Спецінжиніринг-Постач" умов договору № 29-13 від 30.12.2013.

Враховуючи неналежне виконання замовником (відповідачем) умов договору № 29-13 від 30.12.2013 щодо повної та своєчасної оплати виконаних позивачем підрядних робіт, позивач звернувся до господарського суду Харківської області про стягнення з Департаменту капітального будівництва Харківської обласної державної адміністрації заборгованості у розмірі 380044,21 грн. з яких: 296565,60 грн. - основний борг, 9725,72 грн. - 3% річних та 73752,89 грн. - інфляційних втрат.

Рішенням господарського суду Харківської області від 20.04.2015 по справі №922/722/15 позов задоволено повністю. Стягнуто з Департаменту капітального будівництва Харківської обласної державної адміністрації, м. Харків на користь ТОВ "Спецінжиніринг - Постач", Луганська область, м. Алчевськ 296565,60 грн. заборгованості, 9725,72 грн. 3% річних, 73752,89 грн. інфляційних за договором № 29-13 від 30.12.2013.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 01.07.2015 рішення господарського суду Харківської області від 20.04.15 р. у справі № 922/722/15 залишено без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Постановою Вищого господарського суду України від 28.10.2015 по справі №922/722/15 касаційну скаргу Департаменту капітального будівництва Харківської обласної державної адміністрації залишено без задоволення, а судові рішення першої та апеляційної інстанції без змін.

Таким чином, вказаними судовими рішеннями були встановлені обставини невиконання відповідачем умов договору № 29-13 від 30.12.2013 та обовязок відповідача сплатити позивачу заборгованість в розмірі 296565,60 грн. та нарахованих на суму боргу 3% річних у розмірі 9725,72 грн. та 73752,89 грн. інфляційних втрат.

13.07.2015 господарським судом Харківської області на виконання зазначеного рішення було видано судовий наказ зі строком дії для пред'явлення до виконання до державної виконавчої служби, фінансових установ або органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів до 02.07.2016р.

У зв'язку із несплатою позивачем заборгованості, що була стягнута за рішенням господарського суду Харківської області від 20.04.2015 по справі №922/722/15 позивач, посилаючись на приписи ст. 625 ЦК України, звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача на свою користь 78589,82 грн. інфляційних втрат та 19110,19 грн. 3% річних.

Прийняте судом першої інстанції рішення про задоволення позовних вимог є предметом апеляційного оскарження у даній справі.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.

Поняття зобов'язання та підстави його виникнення визначені статтею 509 ЦК України. За приписами наведеної норми зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Стаття 526 ЦК України визначає загальні умови виконання зобов'язання. В розумінні наведеної норми зобов'язання має виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вимог договору, Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства. Аналогічні вимоги до виконання господарських зобов'язань закріпленні в статті 193 ГК України, за приписами якої

суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до ст. 599 ЦК України, яка кореспондується зі статтею 202 ГК України, господарське зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Якщо зобов'язання не виконано неналежним чином, то воно не припиняється, а навпаки на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові обов'язки, у тому числі передбачені статтею 625 ЦК України, оскільки остання унормовує, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Згідно з приписами частини 2 статті 625 ЦК України, боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У розумінні наведеного припису наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційних втрат та трьох відсотків річних, що нараховуються на суму боргу, є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, приписи частини 2 статті 625 ЦК України поширюються на правовідносини з прострочення виконання основного грошового зобов'язання, а відтак інфляційні втрати і відсотки річних нараховуються саме на суму основного боргу.

Згідно п. 7.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Таким чином, з урахуванням наведених приписів, саме лише прийняття судового рішення від 20.04.2015 по справі №922/722/15 про задоволення вимог кредитора - ТОВ "Спецінжиніринг-Постач", якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч.2 ст. 625 ЦК України сум.

Наявність грошового зобовязання відповідача по сплаті позивачу грошових коштів у розмірі 296565,60 грн. та нарахованих на суму боргу 3% річних у розмірі 9725,72 грн. та 73752,89 грн. підтверджується рішенням господарського суду Харківської області від 20.04.2015 по справі №922/722/15.

За приписами ч. З ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, факти, встановлені рішенням господарського суду від 20.04.2015 та підтверджені постановою суду апеляційної та касаційної інстанції по справі №922/722/15, відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України є преюдиційними і не потребують повторного доказування.

Рішення господарського суду Харківської області від 20.04.2015р. залишене без змін постановами Харківського апеляційного господарського суду від 01.07.2015 та Вищого господарського суду України від 28.10.2015, набрало законної сили, а отже є обов'язковим до виконання.

При цьому, оскільки рішенням господарського суду Харківської області від 20.04.2015 по справі №922/722/15, яким було встановлено наявність грошового зобовязання у Департаменту капітального будівництва Харківської обласної державної адміністрації по сплаті на користь ТОВ "Спецінжиніринг-Постач" 296565,60 грн. основного боргу, 9725,72 грн. 3% річних та 73752,89 грн. інфляційних за договором № 29-13 від 30.12.2013 боржником не виконано, доказів такого виконання до суду не надано, позивач має право вимагати стягнення з боржника в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання відповідачем грошового зобов'язання.

Враховуючи, що позивачем правомірно заявлено до стягнення з відповідача 3% річних за період з 21.04.2015 по 13.06.2017 та інфляційних втрат за період з травня 2015 року по травень 2017 року, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість заявлених позивачем вимог.

В апеляційній скарзі відповідач наголошує на тому, що наказ від 13.07.2015 про примусове виконання рішення господарського суду від 20.04.2015 по справі №922/722/15, був дійсним для пред'явлення до виконання до державної виконавчої служби, фінансових установ або органів , що здійснюють казначейські обслуговування бюджетних коштів до 02.07.2016 року, проте стягувач не звернувся до відповідних органів протягом визначеного строку, у зв'язку з чим, скаржник вважає, що підстави для виконання позивачем наказу відсутні, а отже відсутні підстави для нарахування та стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат.

Таким чином, невиконання судового рішення від 20.04.2015 відповідач обґрунтовує фактом того, що наказ господарського суду не було пред'явлено позивачем до виконання.

Колегія суддів приймає до уваги вказані доводи, водночас вважає за необхідне зазначити, що відповідно до п. 9 ч. З ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, обов'язковість рішень суду.

В силу приписів ст. 115 ГПК рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України.

Виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом (ч. 1 ст. 116 ГПК).

Отже, вступивши в законну силу, рішення господарського суду набуває якості обов'язковості і виконавчості, внаслідок чого сторони зобов'язані діяти згідно з приписом рішення. Кожне рішення господарського суду повинно бути виконане у встановленому законодавством порядку, тобто реалізоване для досягнення тієї мети, про яку дбала зацікавлена сторона, коли зверталась до господарського суду.

При цьому, реальний захист відновлення порушених суб'єктивних прав господарюючого суб'єкту можуть бути забезпечені лише тоді, коли боржник добровільно виконує рішення господарського суду або буде примушений до цього компетентними органами.

Виконавче провадження це стадія господарського процесу, в якому виконавчі органи провадять примусове виконання зобов'язань боржника, які підтверджені рішенням господарського суду.

Водночас, зі змісту ч. 4 ст. 117 ГПК вбачається, що наказ може бути визнаний таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за заявами стягувачів або боржників, поданими в порядку зазначеної статті, а саме: якщо його видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою.

Таким чином , з вищенаведеного вбачається, що судове рішення має бути виконано боржником в добровільному порядку і лише в різі його невиконання, виконавчими органами здійснюються заходи з його виконання у примусовому порядку.

Разом з тим, доказів виконання судового рішення від 20.04.2015 по справі №922/722/15 в добровільному порядку відповідачем до матеріалів справи не надано, матеріали справи таких доказів не містять, натомість в обґрунтування підстав невиконання судового рішення в добровільному порядку, відповідач наголошує на відсутності коштів на єдиному казначейському рахунку боржника, а також посилається на факт того, що бюджетом не передбачено коштів для виконання рішення господарського суду від 20.04.2015. Крім того, за посиланням відповідача, ігнорування скаржником права на звернення до боржника із наказом щодо виконання рішення суду, мало наслідком зменшення Головним управлінням казначейської служби України кредиторської заборгованості Департаменту капітального будівництва Харківської обласної державної адміністрації шляхом коригування «Звіту про заборгованість за бюджетними коштами» за січень 2017 року в сумі 298916,75 грн.

З урахуванням наведених відповідачем заперечень, колегія суддів зазначає, що відповідно до п.5 Оглядового листа Вищого господарського суду України N01-06/374/2013 від 18.02.2013р. «Про практику вирішення спорів, пов'язаних із виконанням договорів підряду (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку Вищим господарським судом України)» відсутність фінансування не може бути підставою для звільнення замовника від обов'язку оплати відповідних робіт.

Крім того, згідно з частиною першою статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а статтями 525, 526 названого Кодексу і статтею 193 ГК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зокрема, як вбачається із встановлених судами обставин по справі №922/722/15, джерелом фінансування робіт за договором № 29-13 від 30.12.2013 були кошти субвенції державного бюджету та співфінансування з обласного бюджету, згідно з рішенням XXIII сесії Харківської обласної ради VI скликання 799-VI від 29.08.2013 р. "Про внесення змін до рішення обласної ради від 20.12.2012 р. № 589- VI "Про обласний бюджет на 2013 рік", отже виконання зобовязання з оплати коштів за виконані роботи повязано з дією особи, яка не є стороною такого правочину.

Однак, за змістом статті 511 ЦК України, зобовязання не може створювати обовязку для третьої особи. Навіть у випадку покладення виконання обовязку, боржником на іншу особу, відповідно з вимогами ч.2 ст.528 ЦК України, відповідальним за виконання зобовязання залишається боржник, а не така особа. Наявність чи відсутність фінансування відповідача не залежить від волі та дій позивача, що порушує його право на отримання коштів за виконані роботи за вказаним вище договором.

Враховуючи зазначене, відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірного зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України N11/446 від 15.05.2012р.

Крім того, встановлені по справі обставини також свідчать, що 04.04.2017 ТОВ "Спецінжиніринг-Постач" в межах справи №922/722/15 звернулось до господарського суду Харківської області із заявою, в якій стягувач (позивач) просив суд поновити пропущений строк для пред'явлення до виконання судового наказу від 13.07.2015 у справі №922/722/15.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 22.05.2017, яка залишена без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 12.06.2017, заяву ТОВ "Спецінжиніринг-Постач" про поновлення пропущеного строку для пред'явлення наказу до виконання задоволено; відновлено строк дії наказу господарського суду по справі № 922/722/15 від 13.07.2015р. і дію наказу для пред'явлення подовжено до 23.05.2020.

Зокрема, задовольняючи заяву про поновлення пропущеного строку для пред'явлення судового наказу від 13.07.2015 до виконання, судами було встановлено існування обставин, що підтверджували неможливість позивача відновити своє порушене право та домогтись виконання судового рішення, прийнятого на його користь, у встановлений законодавством строк, з причин, які дійсно були об'єктивно непереборним та не залежали від волевиявлення сторони (підприємство знаходилось на території проведення антирористичної операції, та здійснювало усі можливі заходи щодо перереєстрації та переїзду до іншого міста) та були пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для вчинення процесуальних дій.

Як встановлено судом апеляційної інстанції в ході розгляду справи №922/1979/17, постановою Вищого господарського суду України від 30.08.2017, ухвалу господарського суду Харківської області від 22.05.2017 та постанову суду апеляційної інстанції від 12.06.2017 залишено без змін.

Також, колегія суддів звертає увагу, що з 05.10.2016 року набрав чинності Закон України "Про виконавче провадження".

Так, пунктом 2 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 р. № 1404Л/ІІІ визнано таким, що втратив чинність (крім статті 4) з дня набрання чинності цим Законом, Закон України "Про виконавче провадження" № 606-ХІ\/ від 21.04.1999 р.

Пунктом 5 Прикінцевих та Перехідними положень Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 р. № 1404Л/ІІІ встановлено, що виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред'являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.

Частиною 1 статтею 12 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 р. № 1404Л/ІІІ встановлено, що виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісії по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Абзацом 7 пункту 6 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 р. № 845 (в редакції постанови Кабінету Міністрів №699 від 11.10.2016), який визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів зокрема з бюджетних установ, якою є боржник у цій справі, визначено, що виконавчі документи пред'являються до виконання у строки, встановлені статтею 12 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 р. №1404Л/ІІІ.

Враховуючи вищенаведені приписи, колегія суддів вважає безпідставним доводи відповідача про закінчення строку для пред'явлення наказу до виконання та його посилання як на підставу невиконання судового рішення на факт зменшення Головним державним казначейством України кредиторської заборгованості Департаменту капітального будівництва Харківської обласної державної адміністрації по «Звіту про заборгованість за бюджетними коштами» за січень 2017 року в сумі 298916,75 грн.

Положеннями ст.625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 1.3 постанови пленуму № 14 передбачено, що з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

З огляду на наведене та те, що згадану статтю 625 ЦК України вміщено в розділі 1 книги 5 цього Кодексу - «Загальні положення про зобов'язання», ця стаття застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язань.

Відповідно до п. 3.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1. постанови пленумул№ 14).

Як встановлено апеляційним судом, відповідач не виконав зобов'язання з оплати заборгованості в розмірі 296565,60 грн. та нарахованих на суму боргу 9725,72 грн. - 3 % річних та 73752,89 грн. інфляційних втрат за договором №29-13 від 30.12.2013, які стягнуті за рішенням господарського суду Харківської області від 20.04.2015 по справі №922/722/15.

Позивачем нараховано інфляційні втрати на суму боргу 296565,60 грн. за період з травня 2015 по травень 2017 року в розмірі 78589,83 грн. та 3 % річних за період 3 21.04.2015 по 13.06.2017 в розмірі 19110,19 грн.

Контррозрахунок заявлених позивачем до стягнення розміру інфляційних втрат та 3% річних відповідачем до суду не надано.

Згідно абзацом 2 пункту 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/928/2012 від 17.07.2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Здійснивши власну перевірку наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "Ліга:Еліт Закон", колегія суддів дійшла висновку, що правомірною до стягнення є сума 73443,94 грн., оскільки розрахунок інфляційних втрат за період з 21.04.2015 по 13.06.2017 було здійснено позивачем без врахування місяців, в яких мала місце дефляція.

Таким чином, вимога позивача про стягнення суми інфляційних втрат підлягає лише частковому задоволенню в розмірі 73443,94 грн. В частині вимог про стягнення інфляційних нарахувань в сумі 5145,88 грн. слід відмовити.

З цих підстав, рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат за період з травня 2015 по травень 2017 підлягає зміні з прийняттям в цій частині нового рішення про стягнення на користь позивача 73443,94 грн. В іншій частині інфляційних нарахувань у позові слід відмовити.

Перевіркою правильності нарахування розміру 3% річних за період прострочення грошового зобов'язання з 21.04.2015 по 13.06.2017 в розмірі 19110,19 грн., колегією суддів встановлено правомірність та обґрунтованість нарахування, отже позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.

Зважаючи на наведене, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача 78589,82 грн. інфляційних втрат підлягає зміні. В іншій частині рішення місцевого господарського суду підлягає залишенню без змін, оскільки доводи скаржника що наведені ним в апеляційній скарзі не можуть бути прийнятими до уваги колегією суддів в якості підстав для скасування рішення господарського суду Харківської області від 01.08.2017 року у справі №922/1979/17.

На підставі викладеного та керуючись статтями 32-34, 99, 101, пунктом 4 статті 103, статтею 105, 110 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Департаменту капітального будівництва Харківської обласної державної адміністрації, м. Харків задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 01.08.2017 по справі №922/1979/17 змінити, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Департаменту капітального будівництва Харківської обласної державної адміністрації, м. Харків на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецінжинірінг-Постач", м. Кременчук 73443,94 грн. інфляційних втрат, 19110,19 грн. - 3% річних та 1502,4 грн. судового збору.

В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецінжиніринг-Постач", м. Кременчук на користь Департаменту капітального будівництва Харківської обласної державної адміністрації, м. Харків 107,36 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідні накази.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Тарасова І. В.

Суддя Білоусова Я.О.

Суддя Шевель О. В.