Постанова

від 27.09.2017 по справі 820/2826/17

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

28 вересня 2017 р. № 820/2826/17

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Панченко О.В.

за участю секретаря судового засідання - Денисенко А.А.

за участю:

представника позивача - Дрижанова О.С.,

представника відповідачів - Трет'якова О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Комунальний заклад охорони здоров'я "Харківський обласний центр служби крові" до Північно-східний офіс Держаудитслужби провизнання нечинним та скасування вимоги;-,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач - Комунальний заклад охорони здоров'я "Харківський обласний центр служби крові", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив суд визнати нечинними та скасувати частини 1; 2; 4; 9 вимоги від 12.05.2017 №20-04-25/38-91.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що за наслідками проведеної ревізії відповідач безпідставно дійшов висновків щодо завдання збитків державі, з приводу невірного тлумачення норм матеріального права.

В судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі, та просив суд їх задовольнити, виходячи із доводів, викладених у позовній заяві.

Відповідач надав через канцелярію суду письмові заперечення, у яких, посилаючись на правові позиції практики Верховного Суду України у постановах від 15.04.2014р. по справах №21-40а14 та №21-63а14; від 13.05.2014р. №21-89а14; від 20.05.2014р. №21-93а14; від 20.01.2015р. №21-603а14 зазначив, що вважає позов необґрунтованим та безпідставним, оскільки завдані збитки не стягуються примусово, а за відповідачем закріплено право заявляти вимогу, тому просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Суд, вивчивши доводи позову, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з наступних підстав та мотивів:

Згідно з Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, виданого Департаментом реєстрації Харківської міської ради 04.10.2016р. №22280322, Харківський обласний Центр служби крові є комунальним закладом охорони здоров'я та є юридичною особою.(а.с.18-20)

Відповідно до п. 1.2.2.2 плану контрольно-ревізійної роботи Північно-східного офісу Держаудислужби на І квартал 2017 року, на підставі направлень на проведення ревізії №357 від 20.03.2017р., виданого начальником Північно-східного офісу Держаудитслужби, головним державним фінансовим інспектором відділу контролю у соціальній сфері та культури Літвіненко О.П.; №358 від 20.03.2017 року - головним державним фінансовим інспектором Кузнецовою С.М.; №389 від 31.03.2017 року - провідним державним аудитором Христенко В.Ф.; №390 від 31.03.2017 року - державним аудитором Бєліковою Ю.О. проведено планову ревізію фінансово-господарської діяльності позивача. Ревізію проведено з 21.03.2017 по 16.05.2017 у відповідності до питань програми ревізії та робочого плану.

За результатом проведеної ревізії відповідачем складено акт від 22.05.2017 року №04-24/03. (а.с.21-62)

Не погоджуючись з окремими положеннями акту ревізії, позивачем, в рамках адміністративного оскарження, на адресу відповідача надіслано заперечення від 25.05.2017 року №439 (а.с.63-71), за результатами розгляду якого відповідач прийняв висновок від 08.06.2017 року, затверджений начальником Північно-східного офісу Держаудитслужби, в якому не погодився з доводами викладеними позивачем у запереченнях. (а.с.73-83)

З метою повного усунення виявлених порушень, відповідач направив позивачу вимогу №20-04-25/38-91 від 12.05.2017 року про повернення до відповідного бюджету використаної з порушеннями на його думку суми коштів. (а.с.84-85)

Стосовно виявлених перевіркою порушень у пункті 1 вимоги, судом встановлено:

Відповідно до наказів головного лікаря ХОЦСК ОСОБА_6 в періоді, що ревізувався, водії КЗОЗ ХОЦСК ОСОБА_7 та ОСОБА_8 направлялись у відрядження до м. Київ (Київська обласна лікарня) для доставки компонентів крові. Підставою для складання наказів були рапорти (службові записки) завідуючої відділом експедиції. (а.с.128, 130, 132, 134, 136, 138, 140)

За висновками відповідача, зазначене є порушенням п.1 Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 №59, водіям виплачено 8 220,00 грн. добових та витрачено в дні відрядження на проїзд до м. Києва бензину на загальну суму 299 718,07 грн. Загальну суму збитків відповідачем обраховано на суму 307 938,07 грн.

Зокрема суд встановив, що відповідно отриманих відділом експедиції заявок на компоненти та препарати крові, формується заказ під замовлення. Водій отримує під підпис реєстр видачі компонентів крові та доставляє їх до кінцевого споживача. Оплата надходить (безготівково) через термінал на рахунок позивача, відкритий в ГУДКСУ Харківській області.

Згідно наказу Мінфіну України від 21.06.2011р. №738 "Про визначення таким, що втратив чинність, наказу Державної податкової адміністрації України від 28.07.1997р №260", скасовано форму посвідчення про відрядження. Водії направлялися у відрядження згідно наказу на відрядження, відповідно до якого визначається кількість днів, проведених у відрядженні.

В наказі на відрядження за аналогом як і у посвідченні на відрядження, позивачем вказана "Київська обласна клінічна лікарня", яку позивач визначає як територію обласної лікарні (тобто кінцевий пункт доставки), НДІ Нейрохірургії АМН України та доставку компонентів крові до Київського пологового будинку №5, інших закладів охорони здоров'я м. Київ, де здійснюється реалізація компонентів та препаратів крові як за попередніми заявками фізичних осіб, так і за договорами між позивачем та лікувальними закладами, що надано позивачем у якості доказів по справі. (а.с.91-92)

Наявність взаємовідносин між юридичними особами, позивачем та іншими лікувальним закладами, підтверджується договорами на поставку крові та договором про співпрацю.

Так, між позивачем та Київською обласною клінічною лікарнею укладено договір про співпрацю від 08.01.2014р. (а.с.112-114)

Згідно п. 1 Наказу № 488/346 Мінтранспорту України, обов'язкове застосування форми №1 -ТМ (товарно-транспортні накладні) для первинного обліку ТМЦ застосовується тільки для вантажного транспорту. Що стосується легкового транспорту, на якому здійснюється доставка компонентів крові позивачем, то для оформлення перевозки компонентів крові достатньо накладної на ТМЦ, яка підтверджує власність на продукцію.

Сама процедура доставки також організована складним шляхом дотримання технологічних вимог по збереженню "холодового ланцюгу".

До суду позивачем надані договори про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, укладені з водіями ОСОБА_7 (від 03.01.2017) та ОСОБА_8 (від 10.01.2013), згідно з якими ОСОБА_7 та ОСОБА_8 приймають на себе повну матеріальну відповідальність за передані їм автомобілі та за збереження і перевезення крові та її компонентів. (а.с.89, 90) що також підтверджує реальність намірів щодо реалізації доставки компонентів та препаратів крові.

Судом під час судового розгляду встановлено, що у розрахунок собівартості заготівлі компонентів крові закладено вартість її доставки до кінцевого споживача, що підтверджується затвердженою головним лікарем методикою розрахунку планової собівартості та калькуляціями продукції, (а.с.86-87).

Крім того, позивачем долучено до матеріалів справи листи з лікувальних установ з якими співпрацює позивач, з яких вбачається вдоволеність співпрацею, та висловлюється побажання продовжити роботу у подальшому.(а.с.227-232) Зазначений факт, на думку суду виключає саме факт завдання збитків у площині суспільно небезпечного та негативного явища.

Також, судом під час розгляду справи встановлено, що позивачем на окреслене питання щодо доставки компонентів крові відповідачу надано відповіді - пояснення від 16.05.2017 р.(а.с.141-142) що деталізують відповідь від 19.04.2017р (а.с.154), (на яку відповідач посилається у Акті ревізії) у якій як вбачається із запиту від 11.04.2017 р. № 315 (а.с.160) що йдеться мова про первинну бухгалтерську звітність пов'язану із реалізацією компонентів крові у м. Київ. За таких обставин, суд робить висновок, що відповідачем прийнято рішення на підставі тверджень що ґрунтуються на вибіркових даних з пояснень наданих під час ревізії.

Суд з цього приводу зазначає, що з огляду на ст.1 Закону України "Про донорство крові та її компонентів" регламентовано, що робота спеціалізованих закладів переливання крові полягає в постійному цілодобовому забезпеченні якісними й безпечними продуктами донорської крові закладів охорони здоров'я, що використовують їх під час надання медичної допомоги населенню не тільки в мирний час, але й у разі виникнення надзвичайних ситуацій.

З огляду на те, що дія зазначеного закону розповсюджуються на всю територію України, відтак і юрисдикція позивача, щодо реалізації своїх прав регламентованих Законом також розповсюджується на всю територію дії цього Закону.

Виходячи з тлумачення ст.17 Закону України "Про донорство крові та її компонентів", позивач є суб'єктом, що здійснює реалізацію донорської крові, її компонентів та виготовлених з них препаратів та є спеціалізованою установою та закладом переливання крові.

Порядком переробки і зберігання донорської крові та її компонентів, реалізації їх і виготовлення з них препаратів, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 16.06.1998 р. №920, передбачено реалізацію юридичним та фізичним особам відпуск компонентів крові та виготовлених з них препаратів що проводиться за готівку або безготівково. Отже, будь-які фізичні особи є у розумінні окресленого питання "кінцевим споживачем".

Чинним законодавством зокрема ч.1. ст.206 ЦК України встановлено, що правочини, які можуть вчиняться усно не передбачається укладання з фізичними особами договорів щодо придбання ними компонентів та препаратів крові.

Окрім того, суд зазначає, що відповідно до п.1 Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 №59, на яку, як на порушення, посилається відповідач, визначає:

Службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника органу державної влади, підприємства, установи та організації, що повністю або частково утримується (фінансується) за рахунок бюджетних коштів (далі - підприємство), на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи (за наявності документів, що підтверджують зв'язок службового відрядження з основною діяльністю підприємства).

Документами, що підтверджують зв'язок такого відрядження з основною діяльністю підприємства, є, зокрема (але не виключно): запрошення сторони, що приймає і діяльність якої збігається з діяльністю підприємства, що направляє у відрядження; укладений договір чи контракт; інші документи, які встановлюють або засвідчують бажання встановити цивільно-правові відносини; документи, що засвідчують участь відрядженої особи в переговорах, конференціях або симпозіумах, інших заходах, які проводяться за тематикою, що збігається з діяльністю підприємства, яке відряджає працівника.

Отже, саме виконання умов господарських договорів стало підставою для здійснення відряджень позивачем до місця Київ, а відтак здійснення відряджень є цілком обґрунтованим та не суперечить вимогам законодавства.

Так відповідно до п.2 оскаржуваної вимоги., ревізією встановлено, що підвищення посадових окладів 5-ти працівникам відділу лабораторної діагностики та профілактики СНІД та інших інфекцій, які передаються трансфузіологічним шляхом, здійснювалось з порушенням п. 4 Додатку 4 Наказу 308/519, зайво нараховано та виплачено заробітної плати на загальну суму 72483,02 грн., на яку зайво нараховано та перераховано єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 19952,63 грн. Внаслідок цього, на думку відповідача, позивачем завдано збитків на загальну суму 92435,65 грн.

Судом під час розгляду справи по суті встановлено, що підвищення на 60% посадових окладів працівників закладів охорони здоров'я (структурних підрозділів), які працюють з вірусом імунодефіциту людини передбачено пунктом 4 додатку 4 до спільного наказу Мінпраці та МОЗ від 05.10.2005 № 308/519 "Про впорядкування умов оплати праці працівників закладів охорони здоров'я та установ соціального захисту населення".

Так відповідно до п.4. наказу встановлено:

4. Лабораторії та групи закладів охорони здоров'я, на які покладено органами охорони здоров'я обстеження населення на ВІЛ-інфекцію та дослідження крові, біологічних рідин, отриманих від хворих на СНІД та ВІЛ-інфікованих

------------------------------------------------------------------

| Посади | Характер роботи, що | Примітки

| | виконується | |

|---------------------+---------------------+--------------------|

| 1 | 2 | 3 |

|---------------------+---------------------+--------------------|

|Посади медичного |Проведення усіх видів |60 відсотків |

|персоналу, |лабораторних |погодинної ставки |

|керівників, |досліджень крові |(окладу) за кожну |

|професіоналів, |населення та |годину роботи в |

|фахівців, технічних |матеріалів, які |указаних у графі 2 |

|службовців та |надходять від хворих |умовах |

|робітників |на СНІД та | |

| |ВІЛ-інфікованих | |

------------------------------------------------------------------

Примітки:

1. Працівникам, які передбачені в даному Переліку, підвищення здійснюється із посадового окладу (тарифної ставки) з урахуванням кваліфікаційної категорії, завідування, старшинства без урахування інших підвищень, доплат та надбавок.

2. У кожному закладі на підставі цього додатка керівником за погодженням з профспілковим комітетом затверджується Перелік посад працівників, яким з урахуванням конкретних умов праці в цьому закладі, структурному підрозділі, на даній посаді посадовий оклад (тарифна ставка) підвищується на 60 відсотків.

Посадові оклади працівників, зазначених у пунктах 3 та 4, підвищуються пропорційно безпосередньо відпрацьованому з хворими на СНІД та ВІЛ-інфікованими часу. Фактичні години цієї роботи реєструються у журналі за підписом керівника структурного підрозділу.

Судом під час судового розгляду встановлено, що позивач, керуючись Наказами МОЗ №385 від 01.08.2005 р. та №134 від 19.02.2013, здійснює обстеження та тестування абсолютно всієї донорської крові на СНІД та ВІЛ-інфекцію, що вся на первинному етапі вважається потенційно інфікованою.

З цього приводу суд робить висновок, що Пункт 4 Умов чітко передбачає підвищення посадових окладів окремим двом групам закладів медичної допомоги за видами діяльності:

1. Лабораторії та групи закладів охорони здоров'я, на які покладено функції обстеження населення на ВІЛ-інфекцію (тобто мається на увазі обстеження будь-яких осіб);

2. Лабораторне дослідження матеріалів які, надходять від хворих на СНІД та ВІЛ-інфікованих. При цьому суд зазначає, що у цьому разі хворою вважається особа, в якої вже діагностовано хворобу, та вона звертається до закладу вже завідомо саме як хвора або інфікована, про що також повинно бути заздалегідь відомо особі, що здійснює дослідження.

У Примітках до п.4 чітко вказано про почасову оплату працівникам за час відпрацьований безпосередньо за роботи з матеріалами, які надходять саме від хворих на СНІД та ВІЛ-інфікованих.

З матеріалів справи судом встановлено, що позивач відноситься саме до першої групи медичних закладів, що здійснюють обстеження населення.

Суд при цьому зазначає, виходячи із дослідження обставин по справі, що позивач не уповноважений встановлювати діагнози, а при проведенні лабораторних досліджень, визначеними особами використовуються тест-системи що містять в собі «послаблений вірус». Позивач працює виключно із здоровими донорами, які проте залишаються потенційно у групі ризику.

Під час судового розгляду це твердження також підтверджено тим, що позивач не має право допущення до донорства крові хворих на ВІЛ-СНІД, а наявність медичної документації (журналу) по реєстрації фактичної роботи з хворим на СНІД та ВІЛ-інфікованим по службі крові не передбачено, оскільки цей журнал передбачає занесення персоніфікованої інформації із зазначенням та подальшим розкриттям прізвища та ім'я хворої особи, що не відповідає регламентам роботи позивача.

За таких обставин суд приходить до висновку про помилкове тлумачення норм матеріального права відповідачем, та як наслідок винесення рішення, а саме пункту 2 вимоги, як такої, що суперечить вимогам чинного законодавства.

Відповідно до п.4 оскаржуваної вимоги, ревізією встановлено, що в КЗОЗ ХОЦСК за сумісництвом на посаді лікаря ветеринарної медицини працювала завідуюча віварієм - лікар ветеринарної медицини. Відповідач вважає це порушенням п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 03.04.1993 № 245, в наслідок чого керівнику структурного підрозділу зайво нараховано та виплачено заробітної плати в сумі 31543,20 грн., на яку зайво нараховано ЄСВ в сумі 9698,64 грн., що в загальній сумі складає 41241,66 грн.

Відповідно до п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 03.04.1993 №245, керівники державних підприємств, установ, організацій, їхні заступники, керівники структурних підрозділів державних підприємств, установ, організацій (цехів, відділів, лабораторій тощо) та їхні заступники не мають права працювати за сумісництвом (за винятком наукової, викладацької, медичної і творчої діяльності).

Судом встановлено, що згідно з класифікатором професій ДК 003:2010 Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики посаду завідуючого віварію віднесено до "Керівників підрозділів в охороні здоров'я" (код 1229.5, випуск ДКХП - 2,25).

Відповідно до Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників. Випуск 79 "Ветеринарна діяльність", лікар ветеринарної медицини керується в своїй діяльності Законом України "Про ветеринарну медицину" від 25.06.1992 №2498-ХП. Згідно з вищезазначеним Законом, "ветеринарна медицина - галузь науки та практичних знань про фізіологію і хвороби тварин, їх профілактику, діагностику та лікування, визначення безпечності продуктів тваринного, а на агропродовольчих ринках - і рослинного походження; діяльність, спрямована на збереження здоров'я і продуктивності тварин, запобігання їхнім хворобам та на захист людей від зоонозів і пріонних хвороб"; "ветеринарна практика - діяльність з надання послуг, пов'язаних з профілактикою, клінічною діагностикою та лікуванням хвороб тварин і консультуванням з питань ветеринарної медицини".

Згідно із п.3.1 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з медичної практики, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України від 02.02.2011 №49, медичною діяльністю можуть займатись особи, які мають відповідну спеціальну освіту і відповідають єдиним кваліфікаційним вимогам, встановленим Довідником кваліфікаційних характеристик професій працівників. Випуск 78 "Охорона здоров'я".

З цього приводу, суд зауважує на різниці у поняттях сумісництва та суміщення.

Так під сумісництвом вважається виконання працівником, крім основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина (підприємця, приватної особи). Таке визначення міститься в Положенні про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій (Наказ Міністерства праці, Міністерства юстиції і Міністерства фінансів України від 28.06.1993 р. №43).

Суміщенням є виконання працівником на тому ж підприємстві поряд зі своєю основною роботою, обумовленою трудовим договором, додаткової роботи за іншою професією (посадою) або обов'язків тимчасово відсутнього працівника без звільнення від своєї основної роботи що регламентовано ст. 105 КЗпП.

Суміщення професій і посад здійснюється в рамках одного трудового договору. Угода про суміщення професій, посад оформляється розпорядженням, наказом власника або уповноваженого ним органу із зазначенням суміщеної професії, посади, обсягу додатково виконуваних функцій або робіт, розміру доплати.

Суд зазначає, що основними відмінностями сумісництва та суміщення є те, що робота за сумісництвом виконується у вільний від основної роботи час, тобто за межами нормальної тривалості робочого часу, а робота за суміщенням професій (посад) - одночасно з основною роботою без увільнення від неї, тобто в рамках нормальної тривалості робочого часу.

Під час судового розгляду встановлено, що особою здійснювалась робота одночасно з основною роботою без увільнення від неї, особою виконувались роботи за однією спеціальністю (професією), оплата праці, порядок надання відпустки та інше, здійснювалась за вимогами, що пред'являються у разі роботи особи за суміщенням.

Зазначений факт підтверджується також показаннями свідка ОСОБА_9 завідуючої віварієм, допит якої заявлено представником позивача під час судового розгляду. Свідок зазначила, що виконувала роботу у той же установі позивача КЗОЗ ХОЦСК, поряд зі своєю основною роботою, обумовленою трудовим договором, додаткову роботу за іншою професією (посадою) на час відсутності працівника, без звільнення від своєї основної роботи, при цьому відповідаючи кваліфікаційним вимогам, які пред'являються до цієї посади, та при цьому до основного заробітку здійснювалась доплата, що визначалась наявністю економії за тарифною ставкою та окладом суміщеної посади. При цьому, обсяг щорічної відпустки їй також обраховувався як за суміщенням.

Таким чином, суд робить висновок, що у цьому випадку йдеться мова про виконання особою за своєю сутністю роботи за суміщенням, тобто, з боку позивача має місце помилкове та невірне застосування визначення під час оформлення кадрової документації у зв'язку із співзвучністю, що є виключно технічної помилкою, проте яка не породжує суспільно негативних наслідків та по факту не порушує вимог законодавства України.

Пунктом 9 вимоги ревізії встановлено порушення позивачем ч.4 ст.13 Бюджетного кодексу України, Переліку платних послуг, які надаються в державних і комунальних закладах охорони здоров'я та вищих медичних навчальних закладах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.1996 №1138, до доходів позивача зараховано кошти, які не передбачені переліком платних послуг, в наслідок чого, на думку відповідача, обласному бюджету завдано матеріальної шкоди (збитків) на загальну суму 96494,10 грн.

Суд встановив, що на балансі позивача з 1976 року перебувають п'ять сублімаційних установок, які раніше використовувались для виробництва сухої плазми та альбуміну. Внаслідок зміни технологічного регламенту та закінчення термінів реєстрації ряду препаратів крові, останніми роками обладнання було задіяно тільки на виробництві 20% альбуміну, завантаженість обладнання складала 3-4 дні на 2 місяці. В інший час обладнання не використовувалось, при цьому персонал частково був задіяний на інших дільницях виробництва.

Керівництвом позивача з метою раціонального використання кадрових та матеріальних ресурсів прийнято рішення про можливість виробництва споріднених біологічних продуктів на даному обладнанні. Всі роботи, які надавали можливість утримувати обладнання в робочому стані, проводились у відповідності до господарських договорів, реальність яких підтверджувалась документам первинної бухгалтерської звітності.

Так, відповідачем встановлено, що позивачем на підставі договорів з підприємствами: ТОВ "Лабораторія Ербіс", ТОВ "Науково - лікувальний фіто центр Авіценна", ТОВ "АЛС ШАРМ" та ФОП ОСОБА_10 виконувались роботи з заморозки та ліофільного висушування, а саме:

- договір №3/100-15 від 15.06.2015р. з "Науково-лікувальним фітоцентром "Авіценна"; (а.с.214)

- договір №3/01-15 від 27.01.2015р. з Приватним підприємством "Лабораторія Ербіс"; (а.с.215)

- договір №3/71-15 від 06.05.2015р. з ФОП ОСОБА_10; (а.с.216)

Реальність виконання цих договорів підтверджується звітами про виконання робіт (а.с.211-213):

- №44 від 09.07.2015р. на суму 7344,60 грн. (у т.ч. ПДВ 1224,10 грн.);

- № 2214 від 25.03.2015р. на суму 12702,00 грн. (у т.ч. ПДВ 2117,00 грн.);

- №40 від 24.06.2015р. на суму 7019,70 грн. (у т.ч. ПДВ 1169,95 грн.).

За виконані роботи позивачем отримано 96494,10 грн. за послуги із заморозки та ліофільного висушування (препаратів, біопродуктів, дієтичних добавок, поживного середовища).

Як зазначено в поясненнях, що надавались позивачем відповідачу під час проведення ревізії від 24.04.2017, а також відображено у акті ревізії, даний вид послуг прямо за вичерпним списком не передбачений Переліком №1138.

При цьому під час судового розгляду представник позивача наполягав на тому, що даний вид діяльності є рідкісним, що унеможливлює його передбачення у переліку, властивий тільки для обласних центрів крові та потужних фармацевтичних заводів, оскільки вимагає наявності спеціального обладнання, а також зазначав, що з огляду на Перелік №1138 можливо зробити висновок, що його дія розповсюджується на надання послуг медичного характеру саме фізичним особам, а у конкретному випадку мова йде про виробничу діяльність на підставі господарських договорів яка не має відношення до надання саме медичних до того ж платних послуг перелік яких встановлено у постанові №1138.

Також позивачем під час судового засідання зазначено, що вказана діяльність здійснюється позивачем (який є бюджетною установою у розумінні п.12 ч.1. ст.2 Бюджетного кодексу України) з метою компенсації дефіциту бюджетних коштів, при цьому всі обігові кошти (як медична субвенція, так і кошти, які надходять на спеціальний рахунок - як в даному випадку) - є згідно ч.11 п.1 ст.2 Бюджетного кодексу України - бюджетними коштами, а застій вказаного обладнання є неприпустимим та може призвести до його псування, що завдасть реальних великих матеріальних збитків державі.

Кошти надходили на реєстраційний рахунок, відкритий позивачем в ГУ ДКСУ у Харківській області для зарахування надходжень спеціального фонду, та відображені у Звітах про надходження і використання коштів, отриманих як плата за послуги (ф.№ 4-1м) за відповідні періоди у складі надходжень за послуги, що надаються бюджетними установами згідно з їх основною діяльністю.(а.с.125, 127, 129, 131, 133, 135, 137, 139)

Судом під час судового розгляду встановлено, що позивач здійснював зазначену господарську діяльність, реалізовуючи свої статутні завдання відповідно до п.2.3 статуту: здійснює розвиток матеріально-технічної бази закладу, та згідно з п. 3.1. та п.7.4 виступає на договірних засадах з юридичними і фізичними особами, при виконанні робіт, наданні послуг та реалізації продукції, що реалізується для досягнення мети і рішення поставлених завдань через право укладати від свого імені різного роду цивільно-правові договори. Зазначені твердження містяться у витягу зі статуту позивача, що долучено до матеріалів справи .(а.с.206-210)

Згідно зі ст. 2 Бюджетного кодексу України, власні надходження бюджетних установ - це кошти, отримані в установленому порядку бюджетними установами як плата за надання послуг, виконання робіт, гранти, дарунки та благодійні внески, а також кошти від реалізації в установленому порядку продукції чи майна та іншої діяльності. Частиною 4 ст. 13 Бюджетного кодексу України встановлено перелік власних надходжень бюджетних установ за групами та підгрупами. Зокрема, до першої групи власних надходжень бюджетних установ відносяться надходження від плати за послуги, що надаються бюджетними установами згідно із законодавством.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.1996 №1138 затверджується Перелік платних послуг, які надаються в державних і комунальних закладах охорони здоров'я та вищих медичних навчальних закладах (далі - Перелік №1138).

Розглядаючи питання щодо цього порушення, суд робить висновок, що відповідачем не було враховано, що кошти отримані від виконання вказаних договорів були використані на потреби розвитку та утримання установи, тобто надходили по специальному рахунку на коди економічної класифікації 22.10 - господарські потреби на утримання закладу, та 22.40 - технічне обслуговування даного обладнання що підтверджується звітам про надходження і використання коштів, отриманих як плата за послуги (ф.№ 4-1м), що робить сумнівним визначення відповідачем зазначеної дії як такої що завдає збитків бюджету. (а.с.217-226)

Відповідно до ст. 22 ЦК України збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права {реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене {упущена вигода).

Згідно з ч. 2 ст. 224 ГК визначено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

З огляду на вищевикладене, суд не вбачає підстав вважати, що відповідачем доведено реальність завдання реальних збитків державному бюджету шляхом наповнення бюджетних рахунків при використанні професійного обладнання, що перебуває на балансі позивача.

Крім того, аналізуючи доводи сторін по справі, суд звертає увагу на те, що у наданих до суду запереченнях відповідач посилаючись на правові позиції практики Верховного Суду України у постановах від 15.04.2014 по справах №21-40а14 та №21-63а14; від 13.05.2014 №21-89а14; від 20.05.2014 №21-93а14; від 20.01.2015 №21-603а14 зазначив, що вважає позов необґрунтованим та безпідставним, оскільки завдані збитки не стягуються примусово, а за відповідачем закріплено право заявляти вимогу.

З цього приводу суд зауважує наступне: з постанов Верховного Суду України вбачається, що в порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов'язки для позивача.

У своїй позовній заяві та у судових засіданнях під час судового розгляду, позивач - КЗОЗ ХОЦСК, не заперечує проти визнаного за відповідачем права на пред'явлення вимоги, та не оскаржує порядку або розміру нарахування збитків відповідно до методики, визначеної Кабінетом міністрів України.

За таких обставин суд доходить висновку, що в цьому разі позовні вимоги є фактично спором про право. Зазначені твердження відповідача мали б місце лише тоді, коли б позивач намагався заперечувати проти примусового стягнення коштів за вимогою, а відтак посилання відповідача в цьому разі на практику Верховного Суду України є недоцільним та помилковим.

Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу п.1 ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За змістом частин 4, 5 ст. 11 КАС України, суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів.

За приписами частини 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення

Згідно з частиною 2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на викладене, суд вважає що відповідачем під час судового розгляду не надано доказів, що під час здійснення господарської діяльності позивачем завдано збитків державному бюджету, в тому числі шляхом не вірного застосування норм матеріального права, а, отже, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 11, 12, 51, 71, ст. 158, ст. 159, ст. 160, ст. 161ст. 162, ст. 163, ст. 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Комунального закладу охорони здоров'я "Харківський обласний центр служби крові" до Північно-східного офісу Держаудитслужби про визнання нечинним та скасування вимоги, - задовольнити.

Скасувати пункти 1, 2, 4, 9 вимоги Північно-східного офісу Держаудитслужби від 12.05.2017 р. №20-04-25/38-91.

Стягнути на користь Комунального закладу охорони здоров'я "Харківський обласний центр служби крові" (вул. Клочківська, буд. 366,м. Харків,61051, код ЄДРПОУ 02001699) судовий збір у розмірі 8072 (вісім тисяч сімдесят дві) грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Північно-східного офісу Держаудитслужби (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 4 під., 10 пов., м.Харків, 61022 , код ЄДРПОУ 40478572).

Постанова набирає законної сили згідно з ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду згідно з ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: шляхом подачі через Харківський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення (у разі застосування судом ч. 3, ст. 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, у разі повідомлення суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 цього Кодексу, про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду) апеляційної скарги з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлений 03 жовтня 2017 року.

Суддя О.В. Панченко