Ухвала

від 11.09.2017 по справі 808/1285/15

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 вересня 2017 року м. Київ К/800/32114/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.

Суддів: Бухтіярової І.О., Цвіркуна Ю.І.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 17 травня 2016 рокута ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2016 рокуу справі №808/1285/15 за позовом ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1.)

до Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області (надалі - Мелітопольська ОДПІ)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Мелітопольської ОДПІ від 11.11.2014 року №9498-15 та від 11.11.2014 року №9497-15.

Справа розглядалась судами неодноразово. За наслідками її останнього розгляду постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 17.05.2016 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02.11.2016 року, позовні вимоги задоволено.

Не погодившись з висновками судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій і прийняття нового, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Позивач у письмових запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судами надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, ОСОБА_1 просить залишити її без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 17.05.2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02.11.2016 року - без змін.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як з'ясовано попередніми судовими інстанціями, 11.11.2014 року відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення №9498-15 та №9497-15, згідно з якими позивачу визначено суму податкового зобов'язання з орендної плати з фізичних осіб за 2014 рік у розмірі 28824,49 грн. та 7773,84 грн. відповідно.

Підставою для прийняття вказаних податкових повідомлень-рішень послугували укладені 07.06.2011 року ОСОБА_1 як фізичною особою-підприємцем з Мелітопольською районною державною адміністрацією договори оренди земельних ділянок НОМЕР_1 та НОМЕР_2.

Згідно з п. 38 зазначених договорів їх дія припиняється, зокрема, у випадку добровільної відмови орендаря від оренди земельних ділянок або припинення діяльності орендаря.

Судами встановлено, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 04.01.2012 державним реєстратором до Реєстру внесено запис №20880060003000724 про припинення підприємницької діяльності позивачем за власним рішенням.

У зв'язку з цим, 10.04.2013 року ОСОБА_1 у відповідності до п. 38 договорів оренди земельних ділянок НОМЕР_1 та НОМЕР_2 звернувся до голови Мелітопольської районної державної адміністрації з проханням припинити дію вказаних вище правочинів з огляду на відсутність фінансової можливості сплачувати орендну плату та припинення підприємницької діяльності.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодилась колегія апеляційного суду, цілком правильно та обґрунтовано виходив з наступного.

За змістом пп. 9.1.10 п. 9.1 ст. 9 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка в силу вимог пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 цього Кодексу є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до пп. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Справляння плати за землю здійснюється згідно з положеннями розділу ХIII Податкового кодексу України.

За правилами пп. 269.1.2 п. 269.1 ст. 269 Податкового кодексу України платниками податку є землекористувачі; об'єктами оподаткування є, зокрема, земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні (пп. 270.1.1 п. 270.1 ст. 270 Податкового кодексу України).

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (пп. 14.1.136 п. 14.1 ст.14 Податкового кодексу України).

Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем, а підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (п. 288.1 ст. 288 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)).

В той же час, обов'язок платника податку сплачувати плату за землю виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.

При цьому наведені норми податкового законодавства не деталізують вимог до правового титулу, відповідно до якого в особи виникає право користування земельною ділянкою, не встановлюють будь-яких кваліфікуючих вимог щодо порядку укладення (оформлення) права користування земельною ділянкою для визнання за особою прав та обов'язків землекористувача у сфері податкових правовідносин.

Принцип економічної обґрунтованості справляння плати за землю як майнового податку полягає в покладенні обов'язку з його сплати на особу, яка має юридичну можливість отримувати економічний ефект від використання землі. А тому обов'язок із внесення плати за землю пов'язується саме з фактичним отриманням особою права власності або права користування землею.

Таким чином, обов'язок зі справляння плати за землю виникає в особи в силу фактичного використання земельної ділянки, незалежно від дотримання такою особою вимог земельного та цивільного законодавства щодо порядку оформлення права землекористувача та підстав набуття права користування.

У спірному випадку суди на підставі рішення Апеляційного суду Запорізької області від 04.06.2015 року, яке набрало законної сили, у справі №320/13326/14-ц з'ясували, що договори оренди земельних ділянок НОМЕР_1 та НОМЕР_2, укладені між позивачем та Мелітопольською районною державною адміністрацією, припинені в зв'язку з припиненням діяльності орендаря. Цим же рішенням встановлено, що ОСОБА_1 розглядуваними земельними ділянками не користується з 04.01.2012 року.

За правилами ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, за змістом цієї норми процесуального права учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи.

Водночас передбачене ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматись судом як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні.

Проте, для спростування преюдиційних обставин, передбачених ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази.

Однак, відповідачем на підтвердження своєї правової позиції не подано жодного належного доказу.

З огляду на викладене, судові інстанції дійшли цілком об'єктивного висновку про відсутність у позивача в даному випадку обов'язку сплачувати орендну плату.

Отже, оцінюючи зібрані у справі докази, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо задоволення позовних вимог та визнання протиправними й скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги не спростовують зазначених висновків судових інстанцій.

За таких обставин, судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими в судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області - залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 17 травня 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий:

---

Н.Є. Маринчак

Судді:

---

І.О. Бухтіярова

---

Ю.І. Цвіркун