Ухвала

від 13.09.2017 по справі 755/6892/15-ц

ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду

цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Журавель В.І., Закропивного О.В.,

Хопти С.Ф., Штелик С.П.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю Тесис , третя особа - директор товариства з обмеженою відповідальністю Тесис КуликовськийЕдуард Володимирович, про скасування наказів про оголошення догани та звільнення, визнання недійсними записів у трудовій книжці, зміну формулювання причин звільнення, стягнення вихідної допомоги, заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористані дні відпустки, компенсації за затримку розрахунку при звільненні, компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати, відшкодування моральної шкоди за касаційними скаргами ОСОБА_3 та товариства з обмеженою відповідальністю Тесис на рішення апеляційного суду м. Києва від 22 листопада 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У квітні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду із указаним позовом, посилаючись на те, що він працював у товаристві з обмеженою відповідальністю Тесис (далі - ТОВ Тесис ) з 13 січня 2005 року на посаді інженера-конструктора. Трудові відносини мали строковий характер, що підтверджується відповідними наказами. Згідно з останнім наказом № 90-к від 14 серпня 2013 року строк дії трудового договору спливав 28 лютого 2015 року.

Вказував, що починаючи з 2012 року підприємство неодноразово грубо порушувало законодавство про працю, несвоєчасно виплачуючи заробітну плату (затримка у декілька місяців), відпустки надавалися неповної тривалості та не в зручний час. З огляду на це протягом 2014-2015 років він звертався до роботодавця із заявами про дострокове розірвання трудового договору відповідно до ст. 39 КЗпП України у зв'язку із порушенням відповідачем законодавства про працю. Остання така заява датована 19 лютого 2015 року, однак офіційно не зареєстрована та залишена без розгляду.

24 лютого 2015 року наказом № 28-к йому оголошено догану, наказ надано не було. 28 лютого 2015 року (субота, день спливу строку дії договору) він перебував на робочому місці із 08.00 до 20.00 год., повідомив відповідача про відсутність наміру продовжувати строк дії трудового договору. Таким чином, виконувати обов'язок щодо виходу на роботу 2 березня 2015 року вже не мав, однак, прибувши цього дня на підприємство, дізнався про наказ № 29-к від 2 березня 2015 року про оголошення догани за систематичне порушення трудової дисципліни та про наказ № 30-к про його звільнення за прогул. Копії наказів не надано. У порушення вимог закону про недопустимість занесення до трудової книжки відомостей про стягнення, записи про оголошення доган внесено до його трудової книжки.

Крім того, при звільненні йому не виплачено усіх належних від підприємства сум: неповністю виплачена заробітна плата (не оплачено роботу у вихідні дні 27 грудня 2014 року та 15 лютого 2015 року, роботу у нічний час та не виплачено надбавку до посадового окладу за жовтень-грудень 2013 року), не виплачена компенсація за невикористані відпустки, компенсація за затримку виплати заробітної плати у період із 2012 по 2013 роки. Неналежність розрахунку при звільненні покладає на відповідача також обов'язок виплати середнього заробітку за таку затримку розрахунку.

Позивач посилався також на те, що оскільки його звільнення фактично відбулось внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю, він має право на виплату вихідної допомоги. Такими неправомірними діями відповідача йому було завдано також моральної шкоди.

У зв'язку з цим, уточнивши позовні вимоги, позивач просив суд скасувати наказ від 24 лютого 2015 року № 28-к про оголошення догани; скасувати наказ від 2 березня 2015 року № 29-к про оголошення догани; визнати недійсними записи у трудовій книжці № 25 та № 25 за наказами про оголошення догани; скасувати наказ № 30-к від 2 березня 2015 року про звільнення за прогул; визнати недійсним запис в трудовій книжці № 33 про звільнення за прогул. Змінити формулювання причини звільнення на звільнений з ініціативи працівника внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю ; стягнути із ТОВ Тесис на його користь вихідну допомогу згідно ст. 44 КЗпП України у розмірі 23 194 грн 08 коп.; стягнути із ТОВ Тесис на його користь заборгованість із заробітної плати (з урахуванням індексу інфляції), а саме: заборгованість з оплати праці у вихідні дні - 3 062 грн 67 коп., з виплати надбавки до посадового окладу - 36 795 грн 76 коп., з оплати праці у нічний час - 2 626 грн 65 коп.; стягнути із ТОВ Тесис на його користь компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 7 151 грн 36 коп. з урахуванням індексу інфляції; стягнути із ТОВ Тесис на його користь компенсацію за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 31 321 грн 92 коп; стягнути із ТОВ Тесис на його користь компенсацію за несвоєчасну виплату заробітної плати у розмірі 24 352 грн 09 коп.; 50 тис. грн на відшкодування моральної шкоди. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Справа судами розглядалася неодноразово.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 4 серпня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 17 листопада 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_3 Скасовано наказ від 24 лютого 2015 року № 26-к зі змінами, внесеними наказом від 24 лютого 2015 року № 28-к, та наказ від 2 березня 2015 року № 29-к про притягнення ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності. Визнано недійсними записи у трудовій книжці ОСОБА_3 № 25 та № 25 за наказами про оголошення догани. Скасовано наказ № 30-к від 2 березня 2015 року про звільнення ОСОБА_3 за прогул. Стягнуто із ТОВ Тесис на користь ОСОБА_3 5 тис. грн на відшкодування моральної шкоди. У решті позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 вересня 2016 року рішення апеляційного суду м. Києва від 17 листопада 2015 року у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 про зміну формулювання причини звільнення, стягнення компенсації за невикористану відпустку, стягнення заборгованості з оплати праці у вихідні дні 27 грудня 2014 року та 15 лютого 2015 року, стягнення заборгованості з виплати надбавки до посадового окладу, стягнення компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати, стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Останнім рішенням апеляційного суду м. Києва від 22 листопада 2016 року рішення районного суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про зміну формулювання причин звільнення, стягнення компенсації за невикористану відпустку, стягнення заборгованості з оплати праці у вихідні дні, стягнення компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення.Змінено формулювання причин звільнення ОСОБА_3 із звільнений за прогули без поважних причин, згідно п. 4 ст. 40 КЗпП України на звільнений у зв'язку із закінченням строку дії трудового договору відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України . Стягнуто з ТОВ Тесис на користь ОСОБА_3 заборгованість з оплати праці у вихідні дні у розмірі 470 грн 51 коп., компенсації за невикористану відпустку у розмірі 5 881 грн 56 коп., компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати у розмірі 33 029 грн 34 коп., середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 171 281 грн 90 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення заборгованості з виплати надбавки до посадового окладу, залишено без змін.

У задоволенні вимог ОСОБА_3 про відшкодування витрат на правову допомогу відмовлено.

У касаційних скаргах, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення судом норм процесуального права, ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі; ТОВ Тесис просить скасувати рішення апеляційного суду в частині стягнення з ТОВ Тесис на користь ОСОБА_3 суми заборгованості з оплати праці у вихідні дні у розмірі 470 грн 51 коп., компенсації за невикористану відпустку у розмірі 5 881 грн 56 коп., компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати у розмірі 33 029 грн 34 коп., середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 171 281 грн 90 коп., в іншій частині рішення - залишити без змін.

Відповідно до п. 6 розд. XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII Про судоустрій і статус суддів Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Відповіднодо вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_3, апеляційний суд, виходив з того, що його було звільнено за прогул незаконно, у зв'язку з чим формулювання причини звільнення має бути змінено та визначено згідно з п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України. Крім того, відповідачем у порушення ч. 1 ст. 116 КЗпП України не здійснено всіх належних позивачу виплат в день його звільнення, зокрема, не оплачена праця позивача у вихідні дні та не виплачена компенсація за невикористану відпустку, відтак, підлягає стягненню з відповідача на його користь середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку .

Проте повністю погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Таким вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 працював у ТОВ Тесис із 13 січня 2005 року на посаді інженера-конструктора. Трудові відносини мали строковий характер, що підтверджується відповідними наказами. Згідно з останнім наказом від 14 серпня 2013 року № 90-к строк дії трудового договору спливав 28 лютого 2015 року. Наказом від 2 березня 2015 року № 30-к ОСОБА_3 звільнено за прогул.

Згідно з ч. 3 ст. 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.

Змінюючи формулювання причин звільнення ОСОБА_3, апеляційний суд обгрунтовано виходив з того, що ОСОБА_3 не підлягає поновленню на роботі, строк дії його трудового договору закінчився, звільнення за прогул є незаконним, а заява позивача про звільнення у зв'язку з порушенням роботодавцем законодавства про працю відсутня.

За змістом ст. 72 КЗпП України робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі. Оплата за роботу у вихідний день обчислюється за правилами ст. 107 цього Кодексу.

Відповідно ст. 107 КЗпП України робота у святковий і неробочий день (ч. 4 ст. 73) оплачується у подвійному розмірі: 1) відрядникам - за подвійними відрядними розцінками; 2) працівникам, праця яких оплачується за годинними або денними ставками, - у розмірі подвійної годинної або денної ставки; 3) працівникам, які одержують місячний оклад, - у розмірі одинарної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота у святковий і неробочий день провадилася у межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвійної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота провадилася понад місячну норму. Оплата у зазначеному розмірі провадиться за години, фактично відпрацьовані у святковий і неробочий день. На бажання працівника, який працював у святковий і неробочий день, йому може бути наданий інший день відпочинку.

Згідно зі ст. 34 Закону України Про оплату праці компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Як убачається з індивідуальної відомості про застраховану особу, ОСОБА_3, та виписки по його рахунку, станом на січень 2014 року заборгованість ТОВ Тесис по виплаті заробітної плати позивачу, з урахуванням сплати усіх податків становила 20 633 грн 05 коп.

Згідно з розрахунком, виконаним відповідно до п. 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплат, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, розмір компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати складає 33 029 грн 34 коп.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначені в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Оскільки в порушення вимог ст.116 КЗпП України ТОВ Тесис не здійснило виплату всіх належних ОСОБА_3 сум при звільненні, з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за весь час затримки розрахунку до ухвалення судового рішення.

Відповідно до ст. 72 КЗпП України громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

За змістом ч. 1 ст. 6 Закону України Про відпустки , ч. 1 ст. 75 КЗпП України щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.

Розрахунок компенсації проводиться відповідно до абз. 1 п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

При цьому, ухвалюючи рішення про стягнення компенсації за невикористані позивачем дні відпустки, апеляційний суд не врахував доводів відповідача про те, що ОСОБА_3 не мав права на щорічну додаткову відпустку і наказ про надання йому додаткової відпустки за час роботи у ТОВ Тесис не видавався, відтак, розрахунок заборгованості по сплаті компенсації за невикористані дні відпустки мав проводитися із розрахунку 24 календарних днів відпустки на рік.

Отже, апеляційний суд не виконав вимоги ч. 4 ст. 338 ЦПК України про те, що висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 212-214, 303, 316 ЦПК України не перевірив, чи дійсно ОСОБА_3 має право на компенсацію за невикористані дні відпустки із розрахунку 28 календарних днів на рік .

За таких обставин рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, щов силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційні скарги ОСОБА_3 та товариства з обмеженою відповідальністю Тесис задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 22 листопада 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий Д.Д. Луспеник

Судді: О.В. Закропивний

В.І.Журавель

С.Ф.Хопта

С.П.Штелик