Постанова

від 26.09.2017 по справі 908/1370/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" вересня 2017 р. Справа№ 908/1370/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Дідиченко М.А.

Смірнової Л.Г.

при секретарі: Верьовкін С.С.

за участю представників сторін:

від позивача: Скрипка П.А. (дов. від 22.09.2017 р.);

від відповідача 1: Козелько Є.А. (дов. № 41/2017 від 12.04.2017 р.);

від відповідача 2: не з'явився;

від відповідача 3: не з'явився;

від відповідача 4: не з'явився;

розглянувши апеляційну скаргу приватного підприємства "Михасик"

на рішення господарського суду міста Києва від 17.05.2017р.

по справі № 908/1370/16 (суддя Князьков В.В.)

за позовом Приватного підприємства "Михасик"

до 1. Міністерства внутрішніх справ України

2. Запорізького районного відділу ГУМВС в Запорізькій області

3. Головного управління Малиновського районного відділу Одеського міського управління ГУМВС України в Одеській області

4.Державного казначейства України

про відшкодування шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

У травні 2016 року позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою до відповідачів про відшкодування шкоди у розмірі 180 378,62 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 17.05.2017р. у справі № 908/1370/16 в задоволенні позовних вимог приватного підприємства "Михасик" відмовлено в повному обсязі.

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що відповідно до наданих позивачем доказів, зокрема матеріалів проведення службового розслідування, не стало можливим підтвердити або спростувати неправомірні дії працівників міліції, та оскільки на теперішній час по факту незаконного заволодіння транспортним засобом позивача досудове розслідування по кримінальним провадженням триває і про підозру нікому не повідомлялось та запобіжні заходи не обирались, то відповідно, позивачем не доведено належними засобами доказування наявності всіх умов, необхідних для застосування цивільно - правової відповідальності шляхом стягнення шкоди .

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, позивач - приватне підприємство "Михасик" подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 17.05.2017 року по справі № 908/1370/16, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказав на те, що судом першої інстанції не прийнято до уваги та не надано оцінки фактам порушення службовими особами міліції своїх обов'язків щодо порядку вилучення, зберігання та передання невстановленим особам автомобіля НОМЕР_1, який належить позивачу, які встановлені та описані у Висновку службового розслідування проведеного за дорученням прокуратури Запорізької області за фатом відкриття кримінального провадження.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.07.2017 р. апеляційну скаргу приватного підприємства "Михасик" прийнято до провадження та призначено справу № 908/1370/16 до розгляду.

21.09.2017 року та 26.09.2017 року через відділ документального забезпечення суду від представника відповідача 2 надійшов відзив на апеляційну скаргу.

26.09.2017 року через відділ документального забезпечення суду від представника відповідача 1 надійшов відзив на апеляційну скаргу.

У судове засідання, представники відповідачів 2-4 не з'явились про причини неявки суд не повідомили як свідчать матеріали справи, про час та місце розгляду справи всі представники були повідомлені належним чином.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (Інформаційний лист Вищого господарського суду від 13.08.2008 р. № 01-8/482 із змінами станом на 29.06.2010 року „Про деякі питання застосування норми Господарського процесуального кодексу України").

Відповідно до п. 3.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, судова колегія вважає можливим розглянути справу у відсутності представників відповідачів 2-4, за наявними у справі доказами.

В судовому засіданні 26.09.2017 року представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача вказав, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні.

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно ст. 101 Господарського процесуального кодексу апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ПП "Михасик" є власником автомобілю "Mitsubishi L200" номер кузову НОМЕР_6, державний номер НОМЕР_2. Даний автомобіль позивачем придбано на підставі договору купівлі-продажу автомобіля від 24.12.2007р. за №105-07/а/к-п.(т.1 а.с.24)

Для придбання зазначеного автомобіля ПП "Михасик" було укладено кредитний договір №07-08К від 23.01.2008р. (т.1 а.с.32), відповідно до умов якого ПАТ "Промінвестбанк" надав ПП "Михасик" кредитні кошти у розмірі 125 000,00 грн. на придбання автомобіля "MITSUBISHI L 200", згідно договору купівлі-продажу автомобіля №105-07а/к-п від 24.12.2007р., а ПП "Михасик" зобов'язався сплачувати проценти за користування кредитними коштами у розмірі 17% річних. Кредитний договір ПП "Михасик" було виконано в повному обсязі, позивачем було сплачено ПАТ "Промінвестбанк" за даним договором 125000,00 грн. на погашення тіла кредиту та 29558,62 грн. на погашення відсотків за договором та 3500,00 грн. - комісії.

Ухвалою слідчого судді Малиновського районного суду міста Одеси від 26.11.2013р. по справі №521/19673/13-к накладено арешт та заборону користування на автомобіль "Mitsubishi L200" номер кузову НОМЕР_6, державний номер НОМЕР_2. (т.1 а.с.41, 43)

На підставі ухвали Малиновського районного суду міста Одеси, працівниками ДАІ ГУМВС України в Одеській області, було внесено відомості до автоматизованої інформаційно-пошукової системи відео фіксації транспортних засобів з розпізнаванням номерних знаків та перевіркою їх за розшуковими реєстрами "Відеоконтроль - Рубіж" за відповідними розшуковими кодами: типу " 0" - угон транспортного засобу та типу " 3" - розшук правоохоронними органами.

Із висновку за матеріалами службового розслідування, проведеного за дорученням прокуратури Запорізької області вбачається (т.2 а.с.55), що 25.06.2014р. працівниками ДАІ, у ході нагляду за дорожнім рухом, на стаціонарному посту ДПС ДАІ в Запорізькій області № 2 "Запоріжжя-Північ" 475 км а/д Н-08 "Бориспіль-Дніпропетровськ-Запоріжжя", зупинено автомобіль НОМЕР_3, який перебував у розшуку за Малиновським РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області. Про дану подію було повідомлено за телефоном " 102" райвідділ Запорізького РВ ГУМВС України у Запорізькій області.

Слідчо-оперативною групою Запорізького РВ ГУМВС України у Запорізькій області було проведено огляд місця події, зібрано первинні матеріали, опитано водія та свідків. Водій автомобіля НОМЕР_3 ОСОБА_5, повідомив, що автомобіль законно на праві приватної власності належить ПП "Михасик", він керує зазначеним автомобілем з 2007 року, про причину розшуку автомобіля йому невідомо.

Під час проведення слідчих дій, було повідомлено чергову частину Малиновського РВ ОМУ ГУМВС про встановлення місцезнаходження автомобіля НОМЕР_3 та автомобіль знято з обліку "Розшук" Малиновським РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області.

Працівниками ДАІ зафіксовано у відповідних журналах факт затримки та розміщення ними даного автомобіля на майданчику біля стаціонарного посту ДАІ в Запорізькій області №2 "Запоріжжя- Північ" 475 км а/д Н-08 "Бориспіль-Дніпропетровськ-Запоріжжя".

Ключі від замку запалювання та свідоцтво про реєстрацію на транспортний засіб "MITSUBISHI L 200" д.н. НОМЕР_4 слідчо-оперативною групою було залишено у приміщенні стаціонарного посту № 2 для передачі на відповідальне зберігання власнику.

Матеріал за виїздом слідчо-оперативної групи зареєстровано в ЖЄО №3333 від 25.06.2014р. та передано для розгляду і прийняття рішення керівним складом Запорізького РВ ГУМВС України в Запорізькій області.

26.06.2014р. Запорізьким РВ ГУМВС України в Запорізькій області за №3357 зареєстровано заяву директора ПП "Михасик" - ОСОБА_6 (ІНФОРМАЦІЯ_1), який є власником автомобіля "MITSUBISHI L 200" д.н. НОМЕР_5, з проханням розібратися у ситуації щодо затримання його автомобіля, у зв'язку із спрацюванням комплексу "Відеоконтроль - Рубіж" із розшуковим кодом "З". До заяви долучено документи, які підтверджують право власності на автомобіль, а також пояснення, що про причину розшуку автомобіля йому невідомо.

04.07.2014р. відповідно до вимог Закону України "Про звернення громадян" було складено висновки та всі зібрані документи, а 10.07.2014р. направлено Запорізьким РВ ГУМВС України в Запорізькій області на ім'я начальника Малиновського ВП ОМУ ГУМВС України в Одеській області для долучення до матеріалів кримінального провадження №12013170470005312 від 16.08.2013р.

В період з 25.06.2014р. по 18.06.2015р. автомобіль НОМЕР_3 знаходився на стоянці біля стаціонарного посту № 2.

Висновком за матеріалами службового розслідування встановлено, що 18.06.2015р. на пост № 2 "Запоріжжя-Північ" заступив наряд у кількості 4 міліціонерів роти ДПС ДАІ ГУМВС України в Запорізькій області та військовослужбовців у кількості 3 осіб.

Приблизно о 23:00 до одного із співробітників роти ДПС ДАІ ГУМВС звернулись невстановлені особи, пред'явивши йому постанови слідчих Малиновського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області і Запорізького РВ ГУМВС України в Запорізькій області та інші документи щодо підстав видачі на відповідальне зберігання автомобіля НОМЕР_3.

На підставі вищевказаних постанов слідчого Малиновського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області і Запорізького РВ ГУМВС України в Запорізькій області та посвідчень водія, автомобіль було передано працівником роти ДПС ДАІ вищевказаним особам.

23.06.2015р. під час проведення додаткової перевірки було встановлено, що автомобіль НОМЕР_3, відсутній на стоянці біля стаціонарного посту № 2 та місцезнаходження його невідомо, внаслідок чого на місце пригоди було направлено слідчо-оперативну групу, для проведення огляду місця події.

В той же день Запорізьким РВ ГУМВС автомобіль НОМЕР_3 внесено до АІС "Угон". Також було внесено відомості до ЄДРСР № 12015080230001157 від 24.06.2015р. за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 289 КК України (незаконне заволодіння транспортним засобом).

Позивач звернувся з позовними вимогами на підставі того, що після численних звернень власника зазначеного автомобіля, було проведено службову перевірку, за результатами якої встановлено, що станом на 24.06.2015р. автомобіль НОМЕР_3 та його місцезнаходження невідоме. Відтак, вважаючи, що внаслідок незаконних дій (бездіяльності) службових осіб Запорізького РВ ГУМВС України в Запорізькій області належний позивачу на праві власності автомобіль викрадено. У зв'язку із чим, позивачу завдано шкоду. Останній звернувся до суду з даним позовом про відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 180 378,62 грн. через Державне казначейство України з державного бюджету України.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що відповідно до наданих позивачем доказів, зокрема матеріалів проведення службового розслідування, не стало можливим підтвердити або спростувати неправомірні дії працівників міліції, та оскільки на теперішній час по факту незаконного заволодіння транспортним засобом позивача досудове розслідування по кримінальним провадженням триває і про підозру нікому не повідомлялось та запобіжні заходи не обирались, то відповідно, позивачем не доведено належними засобами доказування наявності всіх умов, необхідних для застосування цивільно - правової відповідальності.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції зважаючи на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Так, під час вирішення спорів про відшкодування шкоди за ст. ст. 1166, 1167 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв'язок між протиправною дією та негативними наслідками.

Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.

При цьому, в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювача шкоди. Відсутність у діях особи умислу або необережності звільняє її від відповідальності, крім випадків, коли за нормами ЦК відповідальність настає незалежно від вини.

Особливістю деліктної відповідальності за завдану шкоду є презумпція вини.

Водночас, для застосування такого виду відповідальності як відшкодування шкоди слід встановити як наявність у діях винної особи усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення ( протиправної поведінки), так і ступінь вини у розумінні статті 1190 ЦК України.

Таким чином, позивач повинен довести протиправність дій відповідачів і їх вину, наявність та розмір збитків, наявність причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою та спричиненням шкоди.

Частиною 2 ст. 1166 ЦК України передбачено, що особа, яка завдала шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди.

Згідно ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) або доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Як вбачається з матеріалів справ та було вірно встановлено судом першої інстанції, за матеріалами службового розслідування, проведеного за дорученням прокуратури Запорізької області за фактами відкриття кримінальних проваджень №42015080000000280 за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК України та №42015080000000288 за ч. 2 ст. 365 КК України, не стало можливим підтвердити або спростувати відомості, викладені у дорученні прокуратури Запорізької області, щодо порушення вимог чинного законодавства України працівниками УДАІ ГУМВС України в Запорізькій області під час повернення 18.06.2015р. невстановленим особам автомобіля НОМЕР_3, у зв'язку із суттєвими протиріччями між поясненнями опитаних та відсутністю інших фактичних даних, які б це підтверджували.(т.2 а.с.55)

Водночас, зазначене можливо встановити у ході проведення слідчих дій в рамках досудового розслідування кримінальних проваджень №42015080000000280 за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК України та №42015080000000288 за ч. 2 ст. 365 КК України.

У відповідності до ч. 6 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої, ніж передбаченої в ч. ч. 1 - 5 цієї норми, незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

У постанові Верховного Суду України від 25.05.2016р. по справі N 6-440цс16 міститься висновок про те, що шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті: така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Згідно ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність вини не є обов'язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить наявність шкоди, протиправну поведінку заподіювача шкоди, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача та вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає (така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 07.10.2015 у справі № 916/3371/14, від 28.01.2015 у справі № 5023/3993/12(5023/9057/11), від 04.11.2014 у справі № 904/1197/14, від 02.09.2014 у справі № 910/2023/13, від 22.01.2013 у справі № 5011-71/2684-2012).

Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що предметом доказування у даній справі є факти неправомірних дій органів державної влади при здійсненні ними своїх повноважень шляхом вилучення майна, належного позивачеві, виникнення шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями (бездіяльністю) органу державної влади і заподіянням шкоди.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що оскільки, в ході проведення службового розслідування, не стало можливим підтвердити або спростувати перевищення службових повноважень по факту незаконної передачі невстановленим особам автомобіль НОМЕР_3, що було вилучено 25.06.2014р., а на теперішній час досудове розслідування по кримінальним провадженням ЄРДР № 12015080230001157 за ч. 1 ст. 289 КК України та ЄРДР № 42015080000000288 за ч.2 ст. 365 КК України триває і про підозру нікому не повідомлялось та запобіжні заходи не обирались, то відповідно, позивачем не доведено належними засобами доказування наявності всіх умов, необхідних для застосування цивільно-правової (господарсько-правової) відповідальності, тому судом першої інстанції правомірно та обґрунтовано було відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду міста Києва від 17.05.2017 року у справі № 908/1370/16, отже підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу приватного підприємства "Михасик" на рішення господарського суду міста Києва від 17.05.2017 року у справі № 908/1370/16 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 17.05.2017 року у справі № 908/1370/16 залишити без змін.

Матеріали справи № 908/1370/16 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через суд апеляційної інстанції протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді М.А. Дідиченко

Л.Г. Смірнова