Постанова

від 04.10.2017 по справі 826/14859/15

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

04 жовтня 2017 року № 826/14859/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю Лізинг ІТ-СПВ додержавної податкової інспекції в Оболонському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 27.01.2015 №0000692203,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Лізинг ІТ-СПВ звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до державної податкової інспекції в Оболонському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 27.01.2015 №0000692203.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки та на підставі яких прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, не відповідають дійсним обставинам справи.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, вказавши, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято державною податковою інспекцією в Оболонському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві правомірно та у межах наданих їй повноважень, з огляду на виявлені під час перевірки товариства з обмеженою відповідальністю Лізинг ІТ-СПВ порушення вимог податкового законодавства.

Розгляд справи здійснено у порядку письмового провадження на підставі частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією в Оболонському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві проведено документальну планову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю Лізинг ІТ-СПВ з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2012 по 31.12.2013, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 по 31.12.2013.

За результатами вказаної перевірки контролюючим органом встановлено, зокрема, порушення товариством з обмеженою відповідальністю Лізинг ІТ-СПВ пункту 138.1, підпункту 138.10.5 пункту 138.10 статті 138, пункту 140.1 статті 140, підпункту 153.4.3 пункту 153.4 статті 153 Податкового кодексу України (зі змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на прибуток у періоді, що перевірявся, на загальну суму 1 596 499,00 грн., у тому числі: І квартал 2012 року у сумі 161 770,00 грн.; півріччя 2012 року у сумі 386 400,00 грн., три квартали 2012 року у сумі 711 900,00 грн., 2012 рік у сумі 1 042 650,00 грн., 2013 рік у сумі 553 849,00 грн.

На підставі вказаного державною податковою інспекцією в Оболонському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві складно акт від 29.12.2014 №1450/26-54-22-06-35322510 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 27.01.2015 №0000692203, яким товариству з обмеженою відповідальністю Лізинг ІТ-СПВ збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у загальному розмірі 1 995 624,00 грн., з яких за основним платежем нараховано 1 596 499,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 399 125,00 грн.

Вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Як вбачається зі змісту акту перевірки, підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення від 27.01.2015 №0000692203 слугували висновки контролюючого органу, по-перше, про те, що, у порушення підпункту 138.10.5 пункту 138.10 статті 138, підпункту 153.4.3 пункту 153.4 статті 153 Податкового кодексу України товариством з обмеженою відповідальністю Лізинг ІТ-СПВ до складу витрат включено витрати у розмірі 1 079 896,00 грн. - суму дисконту за випущеними облігаціями. З огляду на викладене, контролюючим органом наголошено, що у зв'язку з розміщенням платником податку облігацій нижче номінальної вартості збиток від розміщення, враховуючи вимоги пунктів 153.8 та 153.9 статті 153 Податкового кодексу України, не включають до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, не обліковуються у відокремленому обліку фінансових результатів операцій з цінними паперами та не являють фінансовими витратами, до яких належать витрати на нарахування процентів (за користування кредитами та позиками, за випущеними облігаціями та фінансовою орендою).

Так, згідно з пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України (тут і надалі у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин), витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу ; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

До складу інших витрат, зокрема, включаються фінансові витрати, до яких належать витрати на нарахування процентів (за користування кредитами та позиками, за випущеними облігаціями та фінансовою орендою) та інші витрати підприємства в межах норм, встановлених цим Кодексом, пов'язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) (підпункту 138.10.5 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України).

За загальним правилом, викладеним у пункті 153.8 статті 153 Податкового кодексу України, оподаткування операцій з торгівлі цінними паперами та іншими, ніж цінні папери, корпоративними правами.

Для цілей цього підпункту під терміном доходи слід розуміти суму коштів або вартість майна, отриману (нараховану) платником податку від продажу, обміну, викупу емітентом, погашення або інших способів відчуження цінних паперів або інших, ніж цінні папери, корпоративних прав, а також вартість будь-яких матеріальних цінностей чи нематеріальних активів, які передаються платнику податку в зв'язку з таким продажем, обміном, викупом емітентом, погашенням або відчуженням. До складу доходів включається також сума будь-якої заборгованості платника податку, яка погашається у зв'язку з таким продажем, обміном або відчуженням.

Під терміном витрати слід розуміти суму коштів або вартість майна, сплачену (нараховану) платником податку продавцю (у тому числі емітенту під час розміщення) цінних паперів або інших, ніж цінні папери, корпоративних прав, як компенсація їх вартості. До складу витрат включається також сума будь-якої заборгованості покупця, яка виникає у зв'язку з таким придбанням.

Платник податку веде відокремлений облік фінансових результатів операцій з цінними паперами в розрізі окремих видів цінних паперів та інших, ніж цінні папери, корпоративних прав в тому числі окремий облік операцій з цінними паперами, придбаними під час їх розміщення, повторного продажу емітентом чи в результаті здійснення внеску до статутного капіталу. При цьому облік операцій з акціями ведеться разом з іншими, ніж цінні папери, корпоративними правами. Витрати платника податку, понесені при придбанні цінних паперів, які використані платником в операціях РЕПО, не враховуються у визначенні фінансових результатів за операціями з торгівлі цінними паперами протягом строку РЕПО, а враховуються при визначенні фінансових результатів за операціями РЕПО в порядку, передбаченому в пункті 153.9 цієї статті.

Якщо протягом звітного періоду витрати на придбання кожного з окремих видів цінних паперів, та інших, ніж цінні папери, корпоративних прав, понесені (нараховані) платником податку, перевищують доходи, отримані (нараховані) від продажу (відчуження) цінних паперів або інших, ніж цінні папери, корпоративних прав цього ж виду протягом такого звітного періоду, від'ємний фінансовий результат переноситься на зменшення фінансових результатів від операцій з цінними паперами або іншими, ніж цінні папери, корпоративними правами цього ж виду наступних звітних періодів у порядку, визначеному статтею 150 цього розділу.

Якщо протягом звітного періоду доходи від продажу (обміну, викупу емітентом, погашення або інших способів відчуження) кожного з окремих видів цінних паперів та інших, ніж цінні папери, корпоративних прав отримані (нараховані) платником податку, перевищують витрати, понесені (нараховані) платником податку внаслідок придбання цінних паперів або інших, ніж цінні папери, корпоративних прав цього ж виду протягом такого звітного періоду (з урахуванням від'ємного фінансового результату від операцій з цінними паперами або іншими, ніж цінні папери, корпоративними правами цього ж виду минулих періодів), прибуток включається до складу доходів такого платника податку за результатами такого звітного періоду.

У разі якщо платник податку виступає інвестором при первинному розміщенні цінних паперів або наступного продажу власних акцій емітентом, або у разі внесення коштів до статутного капіталу емітента, то витрати, сплачені (нараховані) таким платником податку емітенту таких цінних паперів, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від відчуження таких цінних паперів.

Усі інші витрати та доходи платника податку, крім витрат та доходів за операціями з цінними паперами та іншими, ніж цінні папери, корпоративними правами, визначеними цим підпунктом, враховуються у визначенні об'єкта оподаткування такого платника податку на загальних умовах, встановлених цим Кодексом.

У той же час, приписами пункту 153.9 статті 153 Податкового кодексу України передбачено, що норми пункту 153.8 статті 153 цього Кодексу не поширюються на операції, що здійснюються платником податку - емітентом з розміщення та наступного продажу корпоративних прав або інших цінних паперів, а також з їх зворотного викупу або погашення таким платником податку - емітентом.

Як вбачається зі змісту акту перевірки, товариством з обмеженою відповідальністю Лізинг ІТ-СПВ здійснено розміщення випущених облігацій нижче номінальної вартості, згідно з такими договорами купівлі-продажу цінних паперів: від 01.06.2012 №0612/01-ДД-1, від 06.12.2012 №1212/06-ДД-2, від 28.12.2012 №1212/28-ДД-16 (укладених з товариством з обмеженою відповідальністю Акцептор ); від 29.04.2013 №2013-25 та від 23.05.2013 №2013-28 (укладених з товариством з обмеженою відповідальністю КУА Фітнес-Капітал ); від 26.02.2013 №2013-11, укладеному з фізичною особою ОСОБА_1, та від 18.10.2013 №2013-69, укладеному з фізичною особою ОСОБА_2

Надалі, як зазначено в акті перевірки та не заперечувалось позивачем під час судового розгляду справи, товариство з обмеженою відповідальністю Лізинг ІТ-СПВ здійснило викуп облігацій власної емісії у вищезазначених юридичних осіб, відповідно до договорів від 01.06.2012 №0612/01-ДД-2, від 06.12.2012 №1212/06-ДД-3 (укладених з товариством з обмеженою відповідальністю Акцептор ); від 29.04.2013 №2013-26, від 23.05.2013 №2013-29 (укладених з товариством з обмеженою відповідальністю КУА Фітнес-Капітал ).

З огляду на викладене вбачається, що позивачем було здійснено операцію з розміщення та наступного продажу цінних паперів (облігацій) з їх зворотнім викупом, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами. Відтак, вказане свідчить про відсутність у товариства з обмеженою відповідальністю Лізинг ІТ-СПВ законодавчо мотивованих підстав, у силу пункту 153.9 статті 153 Податкового кодексу України, для включення вказних операцій з цінними паперами до складу витрат за перевіряємий період. Іншого з матеріалів справи не вбачається, а позивачем не доведено протилежного.

По-друге, оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято контролюючим органом з огляду на виявлене порушення пункту 138.1 статті 138, підпункту 140.1.2 пункту 140.1 статті 140 Податкового кодексу України, яке полягає у тому, що товариство з обмеженою відповідальністю Лізинг ІТ-СПВ до складу витрат включено витрати з нарахування роялті у розмірі 6 800 100,00 грн., відповідно до договору сервісера та права використання торговельної марки від 01.03.2008 №1, укладеного із закритим акціонерним товариством Лізинг інформаційних технологій .

Разом з тим, контролюючим органом наголошено на тому, що кошти, залучені від розміщення або наступного продажу облігацій товариства з обмеженою відповідальністю Лізинг ІТ-СПВ , враховуючи вимоги підпункту 153.4.1 пункту 153.4 статті 153 Податкового кодексу України, не включало в доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, а тому вказана діяльність не спрямована на отримання доходу у розумінні підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи, між закритим акціонерним товариством Лізинг інформаційних технологій (ліцензіар та/або сервісер) та товариством з обмеженою відповідальністю Лізинг ІТ-СПВ (ліцензіат та/або компанія з особливим призначенням) було укладено договір сервісера та права використання торговельної марки від 01.03.2008 №1, відповідно до умов якого ліцензіар (сервісер) надає ліцензіату (компанія з особливим призначенням) за винагороду на строк дії цього договору невиключну ліцензію на використання торговельної марки LeaselT на території України щодо усіх товарів і послуг, зазначених у свідоцтві за класами МКТП, без прав передачі третім особам, з метою використання у своїй діяльності.

Умовами вказаного договору було передбачено, що під використанням торговельної марки розуміється нанесення її на будь-який товар, для якого вона зареєстрована, упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску, пов'язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначенням Торговельної марки з метою пропонування для продажу, пропонування його для продажу, продаж, імпорт (ввезення); застосування її під час пропонування та надання будь-якої послуги, для якої торговельна марка зареєстрована; застосування її в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет, у тому числі в доменних іменах.

Розмір роялті, що підлягає нарахуванню та сплаті за використання торгової марки, відповідно до додаткової угоди від 01.01.2010 до укладеного 01.03.2008 договору, визначається в додаткових угодах до договору та становить 10% від суми розміщених облігацій.

Розмір сплаченого в періоді, що перевірявся контролюючим органом, роялті за використанням торговельної марки, був врахований позивачем при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств.

Як було зазначено вище, у відповідності до положень пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

При цьому, витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України).

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Приписами підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України передбачено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

З метою підтвердження використання зазначеної торгової марки у своїй господарській діяльності, позивачем було долучено до матеріалів справи копії таких документів: договір від 01.03.2008 №1 та додаткові угоди до нього від 01.01.2010, від 31.03.2012, 30.06.2012, 30.09.2012, 31.12.2012, 31.03.2013, 30.06.2013, 30.09.2013, свідоцтво про знак для товарів і послуг № 71682, акти зарахування зустрічних вимог.

Виходячи з системного аналізу зазначених положень законодавства в контексті наявних в матеріалах справи доказів, суд приходить до висновку про те, що товариство з обмеженою відповідальністю Лізинг ІТ-СПВ використовував торгову марку LeaselT у періоді, що перевірявся контролюючим органом, у своїй господарській діяльності, а тому, відповідно, мав право враховувати витрати з нарахування роялті за використання такої торгової марки при визначенні об'єкта оподаткування. Таким чином, висновки контролюючого органу про безпідставне включення витрат за договором договору сервісера та права використання торговельної марки від 01.03.2008 №1 до складу валових витрат за перевіряє мий період є необґрунтованими.

Слід зазначити, що аналогічна правова позиція викладена у постанові Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.03.2014 у справі №2а-12857/12/2670, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01.07.2014.

Разом з тим, слід зазначити, що суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень. Суд також не може собою підміняти податковий орган і надавати оцінку значення вищевказаних невідповідностей на результат прийняття податкового повідомлення-рішення, яке приймається керівником відповідача.

Вказана позиція узгоджується з позицією Верховного Суду України, викладеній у постанові від 05.12.2006 у справі № 21-527во06, позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною в ухвалах від 08.10.2012 у справі № К-58359/09, від 14.06.2012 у справі К-34052/10 та від 08.05.2007 у справі № К-10137/06, постанові від 20.02.2008 у справі К/С№ К-19462/06.

З урахуванням викладеного, оскільки з наявних у матеріалах справи доказів не можливо окремо встановити розмір нарахованого товариству з обмеженою відповідальністю Лізинг ІТ-СПВ податку на прибуток приватних підприємств, сформовано з огляду на витрати за операціями з цінними паперами, що яких суд вказав про безпідставність включення останніх до складу витрат, та щодо витрат з нарахування роялті, які суд визнав обґрунтованими, податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції в Оболонському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 27.01.2015 №0000692203 є протиправним та підлягає скасуванню у повному обсязі.

Зазначене не перешкоджає контролюючому органу прийняти відповідне податкове повідомлення-рішення із врахуванням висновків суду щодо яких суд встановив законність підстав визначення позивачеві відповідного грошового зобов'язання.

Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги викладене, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 69, 70, 71 та 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції в Оболонському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 27.01.2015 №0000692203.

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Літвінова А.В.