Рішення

від 03.10.2017 по справі 907/268/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

03.10.2017 Справа № 907/268/17

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Андрейчук Л.В., суддя - Васьковський О.В., суддя - Ушак І.Г. розглянувши матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Вудпро» , м. Ужгород

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Панком» , с. Минай Закарпатської області

про стягнення заборгованості в сумі 209894,40 грн.( в т. ч. 176953,50 грн. - основна заборгованість, 2246,08 грн. - 3% річних, 20975,82 грн. - пеня, 9719,00 грн. - інфляційні втрати)

Представники:

від позивача - ОСОБА_1, представник за довіреністю;

від відповідача - не з'явився.

Представникам сторін, роз'яснено їх права та обов'язки відповідно до ст.ст. 20, 22 ГПК України, зокрема, право заявляти відводи.

СУТЬ СПОРУ: Товариством з обмеженою відповідальністю «Вудпро» , заявлено позов до Товариства з обмеженою відповідальністю „Панком» про стягнення заборгованості в сумі 220894,40 грн.( в т. ч. 187953,50 грн. - основна заборгованість, 2246,08 грн. - 3% річних, 20975,82 грн. - пеня, 9719,00 грн. - інфляційні втрати).

Ухвалою господарського суду Закарпатської області від 17.03.2017 року порушено провадження у справі та призначено справу до розгляду на 30.03.2017 року.

Ухвалами господарського суду Закарпатської області від 30.03.2017 року, 17.05.2017 року, 31.05.2017 року, 27.06.2017 року, 13.07.2017 року , 11.09.2017 року розгляд справи неодноразово відкладався з підстав і мотивів викладених у відповідних ухвалах суду.

Позивач, належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, участь уповноваженого представника в засідання суду забезпечив, позов підтримав повністю з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог. Проти клопотання про відкладення розгляду справи відповідача заперечив повністю. Просив суд розглянути справу по суті за наявними матеріалами.

29.03.2017 року позивач подав суду письмову заяву про зменшення позовних вимог у зв'язку із частковою оплатою відповідачем боргу, а саме просив суд стягнути з відповідача заборгованість в сумі 219894,40 грн.( в т. ч. 186953,50 грн. - основна заборгованість, 2246,08 грн. - 3% річних, 20975,82 грн. - пеня, 9719,00 грн. - інфляційні втрати). Вказане клопотання задоволено судом.

20.04.2017 року позивач подав заяву про зменшення позовних вимог у зв'язку із частковою оплатою відповідачем боргу, а саме просить суд стягнути з відповідача заборгованість в сумі 209894,40 грн.( в т. ч. 176953,50 грн. - основна заборгованість, 2246,08 грн. - 3% річних, 20975,82 грн. - пеня, 9719,00 грн. - інфляційні втрати). Вказане клопотання задоволено судом.

31.05.2017 року позивач подав заяву про зменшення позовних вимог у зв'язку із частковою оплатою відповідачем боргу, а саме просить суд стягнути з відповідача заборгованість в сумі 199894,40 грн.( в т. ч. 166953,50 грн. - основна заборгованість, 2246,08 грн. - 3% річних, 20975,82 грн. - пеня, 9719,00 грн. - інфляційні втрати). Вказане клопотання задоволено судом.

22.08.2017 року позивач подав заяву про зменшення позовних вимог у зв'язку із частковою оплатою відповідачем боргу, а саме просить суд стягнути з відповідача заборгованість в сумі 184894,40 грн.( в т. ч. 151953,50 грн. - основна заборгованість, 2246,08 грн. - 3% річних, 20975,82 грн. - пеня, 9719,00 грн. - інфляційні втрати). Вказане клопотання задоволено судом.

Разом з тим, 26.09.2017 року представник позивача надіслав на адресу суду заяву про збільшення позовних вимог відповідно до ст. 22 ГПК України та просить суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість в сумі 221150,95 грн.( в т. ч. 151953,50 грн. - основна заборгованість, 5001,59 грн. - 3% річних, 44610,86 грн. - пеня, 19585,00 грн. - інфляційні втрати). Вказане клопотання судом задоволено повністю, подано позивачем до прийняття рішення судом першої інстанції, не суперечить законодавству, не порушує чиї - небудь права і охоронювані законом інтереси з огляду на що приймається судом. За таких обставин, суд розглядає збільшені позовні вимоги.

Відповідач, належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, участі уповноваженого представника в засідання суду не забезпечив, відзив на позов надав, однак, проти позову частково чи повністю не заперечив. Вимог ухвал суду про відкладення розгляду справи не виконав повністю, контррозрахунок сум заборгованості і штрафних санкцій не надав.

31.05.2017 року відповідач подав відзив на позовну заяву в якому зазначив про оплату поставленого товару частково та просить суд надати час для можливості з'ясування суми заборгованості. Проти позову не заперечив.

02.10.2017 року відповідач подав через канцелярію суду письмове клопотання про відкладення розгляду справи. Вказане клопотання відхилено колегією суддів у зв'язку із необґрунтованістю та недоведеністю поважності причин неявки в судове засідання, а явка була визнана судом обов'язковою.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 27 вересня 2016 року між ТОВ Вудпро (далі - позивач) та ТОВ ПАНКОМ (далі - відповідач) укладено замовлення-договір №10 (далі - Договір), згідно з яким позивач зобов'язався виготовити та поставити відповідачу 46 штук дверей дерев'яних різних видів і розмірів загальною вартістю 277 953,50 грн. (далі - Товар), а відповідач - сплатити позивачеві вартість Товару. На виконання умов Договору позивач виготовив Товар і передав його відповідачу за двома видатковими накладними від 19.10.16 №53 і №54. Відповідач оплатив Товар частково, а саме в загальній сумі 90 000,00 грн. трьома платіжками по 55 000,00 грн., 15 000,00 грн. і 20 000,00 грн. згідно з платіжними дорученнями від 19.10.16 №8069, від 29.10.16 №8084 і від 03.01.17 №8175 відповідно. Таким чином, відповідач не виконав передбачене Договором зобов'язання по своєчасній і повній оплаті отриманого Товару, у зв'язку з чим його заборгованість станом на час подання позову становила 187 953,50 грн.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, відповідно до якого підтвердив про часткову оплату поставленого позивачем товару, однак стверджував, що позивач не виконав свого зобов'язання за договором щодо монтажу товару.

Таким чином, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатні докази для її розгляду по суті.

За таких обставин справа вирішується в порядку передбаченому ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали і документи, подані сторонами, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:

27 вересня 2016 року між ТОВ Вудпро (далі - позивач) та ТОВ ПАНКОМ (далі - відповідач) укладено замовлення-договір №10 (далі - Договір), згідно з яким позивач зобов'язався виготовити та поставити відповідачу 46 штук дверей дерев'яних різних видів і розмірів загальною вартістю 277 953,50 грн. (далі - Товар), а відповідач - сплатити позивачеві вартість Товару.

Пунктом 4.3.1 Договору передбачено, що відповідач зобов'язаний здійснити оплату за фактично поставлений товар протягом п'яти банківських днів з моменту його поставки.

Згідно ч.1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

У відповідності із ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

На виконання умов договору, позивач виготовив товар і передав його відповідачу за двома видатковими накладними №53 від 19.10.2016 року і №54 від 19.10.2016 року.

Відповідач товар прийняв, про що свідчать підписи його уповноваженої особи, а також ним проставлена печатка підприємства на видаткових накладних. Свої зобов'язання за вказаним договором відповідач не виконав, оплату за поставлений товар здійснив частково, а саме в загальній сумі 90 000,00 грн. трьома платіжками по 55 000,00 грн., 15 000,00 грн. і 20 000,00 грн. згідно з платіжними дорученнями від 19.10.16 №8069, від 29.10.16 №8084 і від 03.01.17 №8175 відповідно. Під час розгляду справи відповідач також оплатив 1000, 00 грн. 21.03.2017 року, 10000,00 грн. 13.04.2017 року, 10000,00 грн. 27.04.2017 року, 15000,00 грн. 10.07.2017 року.

Отже, станом на 03.10.2017 року сума боргу відповідача перед позивачем за договором №10 від 27.09.2016 року склала 151953,50 грн.

Приписи ст. 180 ГК України передбачають, що при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Згідно ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , визначено перелік та встановлено вимоги до змісту первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи - це письмові свідоцтва, що ідентифікують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до ч.2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву підприємств від імені яких складено документ, назву документа (форми), дату і місце складання, зміст, обсяг та одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особисті підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у здійсненні господарської операції.

Згідно із Інформаційним листом Вищого господарського суду України від 17.07.2012 року Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права , видаткова накладна, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні і яка відповідає вимогам, зокрема, ст. 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

За таких обставин, можна дійти висновку, що підписанням сторонами видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом, сторони фіксували факт здійснення господарської операції і встановили відносини на виконання умов договору.

Згідно із положеннями ч. 2 ст. 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За вимогами статті 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ч.1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

У відповідності із ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 253 ЦК України встановлено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Згідно п. 4.3.1 Договору, відповідач зобов'язаний здійснити оплату за фактично поставлений товар протягом п'яти банківських днів з моменту його поставки. Незважаючи на ст. 193 ГК України, ст. 530 ЦК України та умов договору, відповідач вартість отриманого товару повністю не сплатив.

Таким чином, відповідач не виконав взяте на себе за договором зобов'язання у визначений строк сплатити позивачу вартість переданого товару, тим самим не виконав і порушив умови договору.

Щодо твердження відповідача про те, що згідно п.4.4.1. договору, у вартість товару включено монтаж дверей, то суд зазначає, що видаткові накладні №53 і №54 від 19.10.2016 року підписані відповідачем без жодного застереження чи зауваження. Не зважаючи на вимогу суду, належних та допустимих доказів звернення відповідача до позивача з претензією чи листом щодо невиконання позивачем умов договору по монтажу товару, суду так надано і не було. Окрім того, суд констатує, що відповідачем регулярно здійснювалися платежі за поставлений товар в тому числі і під час розгляду справи, про що свідчать звернення позивача про зменшення позовних вимог. Враховуючи тривалий розгляд справи, відповідачем так і не було надано належних та допустимих доказів невиконання позивачем умови договору щодо монтажу товару.

Відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК України, не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

У відповідності із ч. 1 ст. 202 ГК України, господарське зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За приписами ч.ч.1, 2 ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з п.7.3. Договору, за порушення термінів оплати виконаних робіт відповідач сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за договором за кожен день прострочення.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через 6 місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано , тому нарахування пені здійснюється за 182 дні, тобто за 6 місяців.

Відповідно до п. 2.5. Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Оскільки, згідно з нормою ч. 6 ст. 232 ГК України законодавець передбачив право сторін визначати у договорі порядок нарахування санкцій за прострочення виконання зобов'язання, а умовами договору сторони передбачили, що пеня нараховується за кожний день прострочення, тобто, сторони не передбачили строк нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання. Таким чином, строк нарахування повинен відповідати строку зазначеному у ч. 6 ст. 232 ГК України.

Крім того, відповідно до буквального тлумачення змісту ч. 6 ст. 232 ГК України (нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано) у договорі сторони мають право визначити не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 ЦК України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (ч. 3 ст. 6 ЦК України), в тому числі, зокрема, пов'язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати). І в такому випадку пеня нараховуються від дня, коли зобов'язання мало бути виконано до дня, який передує сплаті боргу кредитору. Аналогічний правовий висновок про застосування норми ч. 6 ст. 232 ГК України у подібних правовідносинах викладений у постанові Верховного Суду України від 15.04.2015 у справі N 3-53гс15. Оскільки сторони таким правом не скористалися, тому пеня нараховується лише в межах строку визначеному ч. 6 ст. 232 ГК України.

Позивачем, відповідно до п. 7.3. Договору нараховано відповідачу 44610,85 грн. пені. Вказана пеня нарахована з порушенням вимог щодо строку нарахування встановленим ч. 6 ст. 232 ГК України. В результаті перерахунку пені судом, відповідно до вимог ст.232 ГК України, розмір пені становить 27065,51 грн., яка є обґрунтованою, та підлягає до стягнення з відповідача. В частині стягнення пені в розмірі 17545,34 грн. суд відмовляє.

Водночас за приписами ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, позивач також нарахував відповідачу 5001,59 грн. - 3% річних, 19585,00 грн. - інфляційні втрати.

Виходячи з викладених вище обставин та наявних у матеріалах даної справи доказів, суд зазначає таке.

Обов'язок доказування, відповідно до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України , господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Підсумовуючи сукупність встановлених фактичних обставин справи і норм права, суд дійшов висновку, що матеріально-правова вимога про стягнення з відповідача суми заборгованості в сумі 203605,61 грн.( в т. ч. 151953,50 грн. - основна заборгованість, 5001,59 грн. - 3% річних, 27065,51 грн. - пеня, 19585,00 грн. - інфляційні втрати) є правомірною та такою, що підлягає задоволенню, оскільки позов належним чином позивачем доведено і документально підтверджено, і в той же час відповідачем в порядку ст. 33 ГПК України не спростовано.

Враховуючи принципи змагальності, рівності, неупередженості судового процесу, а також те, що незважаючи на неодноразову вимогу суду подати контррозрахунок заявленої до стягнення суми, відповідачем не спростовано та не заперечено проти такого розрахунку, у суду відсутні підстави ставити під сумнів розрахунок та обґрунтованість заявленої до стягнення суми.

З огляду на викладене, вимога позивача про стягнення з відповідача суми 203605,61 грн.( в т. ч. 151953,50 грн. - основна заборгованість, 5001,59 грн. - 3% річних, 27065,51 грн. - пеня, 19585,00 грн. - інфляційні втрати) - підлягає задоволенню. В частині стягнення 17545,34 грн. пені суд відмовляє.

Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

Відтак, враховуючи вищенаведене в сукупності, заявлені позовні вимоги є законними та обґрунтованими, відповідачем в установленому порядку не спростовані та не заперечені, а тому підлягають задоволенню частково.

Згідно з ст.49 ГПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума 3317,27 грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору, та 10 000,00 грн. за надання правової допомоги адвокатом позивачу по даній справі, що підтверджується договором №07/с від 10.03.17 року та платіжним дорученням від 13.03.17 року №297.

Керуючись ст. ст. 4-3, 22, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1. Позов задоволити часково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Панком (89422, Закарпатська обл., с. Минай, вул. Свободи, 4 код ЄДРПОУ 31544492) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Вудпро (88000, м. Ужгород, вул. Собранецька, 32 код ЄДРПОУ 36357958) заборгованість в сумі 203605,61 грн.( в т. ч. 151953,50 грн. - основна заборгованість, 5001,59 грн. - 3% річних, 27065,51 грн. - пеня, 19585,00 грн. - інфляційні втрати), та у відшкодування судових витрат - суму 13317,27 грн.

3. В частині стягнення 17545,34 грн. пені - відмовити.

4.Видати наказ.

Дане рішення набирає законної сили в порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст рішення виготовлено та підписано 04.10.2017 року.

Головуючий суддя Андрейчук Л.В.

Суддя Васьковський О.В.

Суддя Ушак І.Г.