Постанова

від 02.10.2017 по справі 910/8475/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" жовтня 2017 р. Справа№ 910/8475/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Михальської Ю.Б.

Суліма В.В.

за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 02.10.2017

розглядаючи апеляційну скаргу Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2017 (повне рішення складено 19.07.2017)

у справі №910/8475/17 (суддя Ковтун С.А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Проектна компанія "Ярус"

до Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

про стягнення 9 464 722,09 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.07.2017 у справі №910/8475/17 позов задоволено повністю. Стягнуто з Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Проектна компанія "Ярус" 2 189 899,25 грн. 3% річних, 7 274 822,84 грн. інфляційних та 141 970, 83 грн. судового збору.

Не погодившись з прийнятим рішенням суду Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2017 та прийняти нове рішення суду, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В своїх доводах апелянт посилається на те, що рішення місцевого господарського суду прийнято з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, а також з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.08.2017 у складі колегії суддів: головуючий суддя Майданевич А.Г., судді Чорна Л.В., Михальська Ю.Б. прийнято до провадження вказану вище апеляційну скаргу та призначено розгляд справи №910/8475/17 у судовому засіданні за участю уповноважених представників сторін.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 28.09.2017, у зв'язку з перебуванням судді Чорної Л.В. у відпустці, для розгляду справи №910/8475/17 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Майданевич А.Г., судді Сулім В.В., Михальська Ю.Б.

Вказана судова колегія розпочала розгляд апеляційної скарги спочатку і прийняла постанову у даній справі.

Представником позивача на підставі ст. 96 ГПК України надано суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва - без змін.

Представник відповідача приймав участь у судовому засіданні, в якому надавав свої пояснення, підтримував доводи, що викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду міста Києва -скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Представник позивача приймав участь у судовому засіданні, в якому надавав свої пояснення, заперечував проти доводів, що викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва - без змін.

Відповідно до ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 31.10.2007 Товариство з обмеженою відповідальністю "Проектна компанія "Ярус", Головне управління економіки та інвестицій виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) та Комунальне підприємство "Київський метрополітен" уклали інвестиційний договір № 049-13/1/27 про інвестування будівництва накриття відкритої частини Святошино-Броварської лінії метрополітену між станціями "Чернігівська" та "Дарниця" з обладнанням пішохідними містками, створенням приміщень торгівельно-офісного та розважального призначень, паркінгу, супутньої інфраструктури на станціях метрополітену "Чернігівська", "Дарниця" та вздовж ділянки "Чернігівська" - "Дарниця" у Дніпровському районі м. Києва (далі - договір).

Місцевим господарським судом встановлено, що неналежне виконання умов зазначеного вище договору було предметом розгляду у справі №41/15193-2012 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Проектна компанія "Ярус" до Головного управління економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання частково недійсним договору та стягнення 57931419,11 грн..

Так, 18.03.2013 Господарський суд міста Києва у справі №41/15193-2012 прийняв рішення про стягнення з Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Проектна компанія "Ярус" 45006375,42 грн. основного боргу та 50016,22 грн. судового збору.

У зв'язку з неналежним виконанням рішення Господарський суд міста Києва від 18.03.2013 у справі №41/15193-2012, у травні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Проектна компанія "Ярус" звернулося до до Господарського суду міста Києва з позовом до Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про стягнення 9464722,09 грн., з яких: 2189899,25 грн. 3% річних, 7274822,84 грн. інфляційних.

При прийняті оскаржуваного рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Не погодившись з прийнятим рішенням суду Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2017 та прийняти нове рішення суду, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо.

Приписами ст. 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Нормами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 613 ЦК України визначено, що кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Кредитор також вважається таким, що прострочив, у випадках, встановлених частиною четвертою статті 545 цього Кодексу.

В свою чергу, статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Враховуючи наведені норми, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для звільнення відповідача від відповідальності.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України грошових сум.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідач виконав свої зобов'язання щодо сплати 45006375,42 грн. - 07.02.2017.

Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник на вимогу кредитора у випадку прострочення грошового зобов'язання повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних в порядку статті 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до п. 5.1 постанови Пленуму Верховного Суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань від 17.12.2013 № 14, кредитор вправі вимагати, втому числі в судовому порядку, сплати божником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї.

В свою чергу, пунктом 7.1. вказаної вище постанови передбачено, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Так, апеляційний господарський суд, перевіривши, за допомогою програми "Ліга:Закон", розрахунок інфляційного збільшення боргу та трьох відсотків річних, наведений позивачем у позовній заяві, дійшов висновку, що сума у розмірі 9464722,09 грн. є арифметично правильною, а тому суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги в повному обсязі.

Стосовно посилання апелянта на те, що суд першої інстанції безпідставно зазначив, що відповідачем неналежно виконувались умови інвестиційного договору, колегія суддів зазначає наступне.

Як вже зазначалось вище, місцевим господарським судом було вірно встановлено, що предмет спору про стягнення основної суми заборгованості був предметом розгляду справи № 41/15193-2012.

У відповідності до аналізу Верховного суду України практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві вбачається, що ст. 625 ЦК розміщена в розділі І Загальні положення про зобов'язання кн. 5 ЦК, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань. При цьому важливим виявляється питання, які зобов'язання є грошовими. В свою чергу, відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За змістом статей 524 та 533 ЦК грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошовій одиниці України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті). Така правова позиція підтверджується й практикою Верховного Суду України (постанова від 6 червня 2012 р. у справі № 6-49цс12). .

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, задовольнивши позовні вимоги в частині стягнення 3% річних та інфляційних за невиконання рішення суду, яким задоволено вимогу про стягнення основної суми боргу за інвестиційним договором № 049-13/1/27, тобто за невиконання грошового зобов'язання, яке виникло з договірних правовідносин.

Щодо посилання апелянта на відсутність у його діях вини за неповернення грошових коштів на користь позивача, колегія суддів зазначає наступне.

Враховуючи те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційних нарахувань та трьох процентів річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Це правило ґрунтується на засадах справедливості і виходить з неприпустимості безпідставного збереження грошових коштів однією стороною зобов'язання за рахунок іншої. Матеріальне становище учасників цивільного обороту схильне до змін, тому не виключено, що боржник, який не може виконати грошове зобов'язання зараз, зможе виконати його пізніше. Оскільки грошові кошти є родовими речами, неможливість виконання такого зобов'язання, не звільняє його від відповідальності.

Відповідно до вимог ст. ст. 32, 33, 34 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з нормами ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2017 у справі №910/8475/17 прийнято після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, та відповідністю висновків, викладених в рішенні суду обставинам справи, а також у зв'язку із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

З огляду на те, що доводи відповідача законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, рішення Господарського суду міста Києва від від 13.07.2017 у справі №910/8475/17 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) - без задоволення.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2017 у справі №910/8475/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2017 у справі №910/8475/17 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/8475/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена у встановленому чинними законодавством порядку.

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді Ю.Б. Михальська

В.В. Сулім