Ухвала

від 31.07.2017 по справі 752/15422/17

ГОЛОСІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 752/15422/17

Провадження по справі № 2/752/4836/17

У Х В А Л А

31.07.2017 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі головуючого судді Мирошниченко О.В., за участю секретаря судового засідання Мархотко А.С., розглянувши заяву позивача про забезпечення позову по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Куверт-Україна до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.

Разом із позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову по справі шляхом накладення арешту на нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1, що належить на приватної власності ОСОБА_2 за договором поділу майна подружжя, серія та номер: 4205 від 29.06.2017 року, посилаючись на те, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести в майбутньому у разі задоволення даного позову до ускладнення або унеможливлення виконання рішення суду.

Розглянувши згадану заяву, перевіривши матеріали справи, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для її задоволення з огляду на наступне.

В частині 1 ст. 153 ЦПК України вказано про те, що заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа, в день її надходження без повідомлення відповідача та інших осіб, які беруть участь у справі.

Як визначено у ст. 151 ЦПК України, суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити передбачені цим Кодексом заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Як передбачає ч. 3 ст. 152 ЦПК України, види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 152 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб.

Вирішуючи питання щодо доцільності забезпечення позову у спосіб, про який просить позивач, суд також враховує правову позицію Верховного Суду України.

В пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 р. №9 Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову роз'яснено про те, що вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

Відповідно до цього ж п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року №9 Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову , розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

З урахуванням викладеного, дослідивши матеріали справи та доводи, викладені у заяві про забезпечення позову, суд вважає за необхідне відмовити в її задоволенні, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які докази, на підтвердження вимог про необхідність забезпечити позов, докази, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 151-153, 209, 210, 223, 293, 294 ЦПК України, суддя,

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви позивача про забезпечення позову по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Куверт-Україна до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики - відмовити.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо вона не скасована, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'яти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя