Рішення

від 16.05.2018 по справі 752/15422/17

ГОЛОСІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 752/15422/17

Провадження № 2/752/1557/18

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

16 травня 2018 року Голосіївський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Мирошниченко О.В.

за участю секретаря Мархотка А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю Куверт-Україна до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, -

в с т а н о в и в:

31.07.2017 року позивач звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом, в якому просив стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за договором позики від 21.03.2006 року у розмірі 1 395 522,66 грн., з яких 944 401,93 грн. - сума основного боргу, 159 172,92 грн. - пені, 191 930,38 грн. - штраф, 16 739,25 грн. трьох процентів річних, 83 278 грн. - інфляційні втрати.

В подальшому, 02.04.2018 року позивач зменшив позовні вимоги, за заявою про зменшення позовних вимог в редакції від 27.03.2018 року просив суд стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за договором позики від 21.03.2006 року у розмірі 1 394 746,78 грн., з яких: 931 072,83 грн. - сума основного боргу, 246391,60 грн. - пені, 186077,47 грн. штрафу, 5407,87 грн. трьох процентів річних, 25 807,01 грн. - інфляційні втрати.

В обґрунтування позовних вимог зазначено про те, що 21.03.2006 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 укладено договір позики, згідно умов якого позикодавець надає позичальнику безпроцентну позику у розмірі 300 000 грн., що еквівалентно 48 780 євро, з цільовим використанням - проведення розрахунків по договору купівлі-продажу цінних паперів від 06.12.2005 року, з терміном повернення до 01.10.2016 року. У вказаний строк відповідач не виконав умови договору, не повернув суму позики, порушив умови договору, у зв'язку із чим позивач просить стягнути суму основного боргу за договором позики, а також пеню та штрафні санкції, виходячи із розрахунку у гривні по відношенню до євро станом на 19.03.2018 року на підставі ст.ст. 524,533, 1046 ЦК України.

Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва від 29.09.2017 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.

У судовому засіданні 16.05.2018 року представники позивача позовні вимоги підтримали у повному обсязі, наполягали на їх задоволенні.

Відповідачі ОСОБА_1, представник відповідачів у судовому засіданні позов визнали частково, а саме - основний борг за договором позики у розмірі 116 576 грн. 89 коп., пеню у розмірі 35 405 грн. 91 коп., штраф у розмірі 28 505 грн. 37 коп., три проценти річних у розмірі 5022 грн. 62 коп., інфляційні втрати у розмірі 26 036 грн. 73 коп. Заперечили проти здійснення позивачем розрахунку в еквіваленті валюти євро, зазначивши, що для здійснення такого розрахунку відсутні будь-які підстави, оскільки позика надавалась у національній валюті України - гривні.

Відповідач ОСОБА_2 заперечувала проти задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Заслухавши пояснення, заперечення учасників справи, дослідивши матеріали цивільної справи, судом встановлено наступне.

21.03.2006 року між ТОВ Куверт-Україна та ОСОБА_1 укладено договір позики № 1/К (далі - Договір позики) (а.с. 11-14).

Відповідно до умов п. 1 Договору позики, товариство надає позичальнику безпроцентну позику у сумі 300 000 грн. еквівалентну сумі 48 780 євро, в порядку і на умовах, визначених цим договором.

У п.п. 1.2. Договору позики сторони договору обумовили цільове використання позики, а саме - проведення розрахунків по договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом, згідно якого позичальник придбає у власність нерухоме майно - квартиру № АДРЕСА_1.

Позикові кошти надаються терміном по 01.10.2016 року (п.п. 1.3 Договору позики).

У судовому засіданні учасники справи визнали ту обставину, що за Договором позики відповідач отримав від позивача позику у розмірі 286 000 гривень, позика була надана у національній валюті України - гривні, в силу ч. 1 ст. 82 ЦПК України вказана обставина не підлягає доказуванню, враховуючи відсутність у суду обґрунтованого сумніву щодо достовірності такої обставини.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України).

Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу (ч. 1 ст. 1050 ЦК України). За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 02.07.2014 року у справі № 6-79цс14, відповідно до норм ст.ст. 1046, 1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов'язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.

У вказаній постанові Верховний Суд України також зазначив, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.

За таких обставин будь-яка обіцянка позикодавця надати позику в майбутньому не має юридичного значення, оскільки саме факт передання коштів повинен бути підтверджений розпискою позичальника або іншим документом, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми (частина друга статті 1047 ЦК України).

Отже, у разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

За змістом положень статті 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а, у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або декількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялись сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після його укладення всі обов'язки за договором позики, у тому числі і повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Така позиція викладена у постанові Верховного Суду України по справі № 6-63цс13 від 18.09.2013 року.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог ЦК України, інших актів законодавства.

Судовим розглядом достовірно встановлено, що станом на 01.10.2016 року відповідачем ОСОБА_1 виплачено на виконання умов Договору позики 143 473,11 грн., що стверджується копіями платіжних документів, визнається та не заперечується позивачем.

Тобто, станом на 01.10.2016 року заборгованість відповідача перед позивачем за основним зобов'язанням становила 142 526,89 грн.

В подальшому, у період з 01.10.2016 року відповідач продовжував сплачувати борг, та за період з 01.10.2016 року по 27.04.2018 року заборгованість відповідача перед позивачем за Договором позики зменшилась до 116 576, 89 грн.

Суд погоджується з доводами сторони відповідача щодо безпідставності стягнення боргу з визначенням еквіваленту у валюті євро, виходячи з наступного.

Так, згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Гривня є законним платіжним засобом на території України (частина перша стаття 192 ЦК України). Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом із тим частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривні за офіційним курсом Національного банку України на день платежу.

Згідно з частиною третьою статті 533 ЦК України, використання іноземної валюти як засобу платежу при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається лише у випадку, передбаченому законом (частина друга статті 192 ЦК України).

Тобто, законодавство визначено право для учасників цивільно-правових відносин визначати еквівалент грошового зобов'язання в іноземній валюті, але, розрахунки обов'язково мають здійснюватися в гривні.

Наведене відображено у Постанові Верховного Суду України від 02.07.2014р. у справі № 6-79цс14, згідно правових висновків якої, аналіз норм ст. 99 Конституції України, ст. ст. 192, 533 ЦК дають підстави для висновку про те, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій визначена сума зобов'язання) валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов'язання і його виконання є національна валюта України - гривня.

При цьому, сторони, що застосовують еквівалент зобов'язання, встановлюють для себе зобов'язання розрахуватися в гривнях і виконують зобов'язання в гривнях. Єдина особливість - це те, що обсяг зобов'язань визначається курсом національної валюти відносно визначеної сторонами іноземної валюти на день платежу.

Суд зазначає, що у даному конкретному випадку валюта позики (боргу) в спірному Договорі позики визначена в гривні.

Крім, того в договорі відсутній механізм перерахунку грошового зобов'язання вираженого в гривні у випадку зміни курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти - євро, відповідно і відсутні правові, законні підстави для зміни суми боргу, в тому числі і з підстав визначених в ст. 533 ЦК

Відповідно до п. 2.4 Договору позики, для визначення суми і підстав виконання боргових зобов'язань або будь-якої їх частини, остаточною підставою є дані бухгалтерського обліку та рахунки товариства.

Так, судом за клопотання відповідача витребувано від позивача дані бухгалтерського обліку, за результатами аналізу яких встановлено наступне.

Зокрема, в балансах ТОВ Куверт-Україна станом на:

- 01.12.2006 року рахується довгострокова дебіторська заборгованість на кінець звітного період) 283 тис.грн.: код рядка 050:

- 01.12.2007 року рахується довгострокова дебіторська заборгованість на кінець звітного періоду 260 тис.грн.; код рядка 050;

- 01.12.2008 року рахується довгострокова дебіторська заборгованість на кінець звітного періоду 620 тис.грн., з яких згідно даних обігово-сальдової відомості за рахунком 050 з 01.01.2008 року до 31.12.2008 року заборгованість відповідача за договором позики складає - 257 613,84грн.;

-01.12.2009 року рахується довгострокова дебіторська заборгованість на кінець звітного періоду - 640 тис.грн., з яких згідно даних обігово-сальдової відомості за рахунком 050 з 01.01.2009 року до 31.12.2009 року заборгованість відповідача за договором позики складає - 229 463,19грн.;

- 01.12.2010 рік рахується довгострокова дебіторська заборгованість на кінець звітного періоду -755 тис.грн., з яких згідно даних обігово-сальдової відомості за рахунком 050, з 01.01.2010 року до 31.12.2010 року заборгованість відповідача за договором позики складає - 211 028,89 грн.;

- 01.12.2011 року рахується довгострокова дебіторська заборгованість на кінець звітного періоду - 1,026тис.грн., з яких згідно даних обігово-сальдової відомості за рахунком 050, з 01.01.2011 року до 31.12.2011 року заборгованість відповідача за договором позики складає - 183 528,89грн.;

- 31.12.2012 року рахується довгострокова дебіторська заборгованість на кінець звітного періоду - 1,014,00 тис.грн., з яких згідно даних обігово-сальдової відомості за рахунком 050 з 01.01.2012 року до 31.12.2012 року заборгованість відповідача за договором позики складає - 170 528,89грн.;

- 31.12.2013 року рахується довгострокова дебіторська заборгованість на кінець звітного періоду - 987тис.грн., з яких згідно даних обігово-сальдової відомості за рахунком 050 з 01.01.2013 року до 31.12.2013 року заборгованість відповідача за договором позики складає - 143 528,89грн.;

- 01.12.2014 року рахується довгострокова дебіторська заборгованість на кінець звітного періоду - 986тис.грн., з яких згідно даних обігово-сальдової відомості за рахунком 050 з 01.01.2014 року до 31.12.2014 року заборгованість відповідача за договором позики складає - 142 528,89грн.;

- 01.12.2015 року рахується довгострокова дебіторська заборгованість на кінець звітного періоду - 986тис.грн., з яких згідно даних обігово-сальдової відомості за рахунком 050 з 01.01.2015 року до 31.12.2015 року заборгованість відповідача за договором позики складає - 142 528,89грн.;

- 01.12.2016 року рахується довгострокова дебіторська заборгованість на кінець звітного періоду - 978тис.грн., з яких згідно даних обігово-сальдової відомості за рахунком 050 з 01.01.2016 року до 31.12.2016 року заборгованість відповідача за договором позики складає - 134 028,89грн.;

Як вбачається з вказаних документів бухгалтерського обліку позивача, сума заборгованості відповідача перед позивачем обліковувалась у національній валюті України - гривні та зменшувалась на суму здійснених відповідачем платежів на виконання договору.

Разом з тим, з балансу за 2017 рік, вбачається, що 30.09.2017 року, ТОВ Куверт-Україна здійснено перерахунок (дооцінку) залишку боргу.

Зокрема, відповідно до балансу товариства станом на 01.12.2017 року рахується довгострокова дебіторська заборгованість на кінець звітного періоду - 1804 тис.грн., з яких згідно даних обігово-сальдової відомості за рахунком 050 з 01.01.2017 року до 31.12.2017 заборгованість відповідача за договором позики становить 958 151,93грн.

Із зазначеної відомості - рахунку 41 вбачається, що 30.09.2017 року, тобто після звернення до суду з даним позовом та під час перебування спору у суді, позивачем здійснено донарахування за відповідачем заборгованості по договору позики в розмірі 833 873,04 грн.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку, що позивач з моменту надання позики, тобто з березня 2006 року і до 30.09.2017 року визнавав суму заборгованості відповідача виходячи із гривневого розміру позики - 286 000 грн., яку обліковував у даних бухгалтерського обліку, без урахування еквіваленту зобов'язання в іноземній валюті, постійно зменшуючи її в розрахунках на суму сплачених відповідачем грошових коштів, а 30.09.2017 року здійснив її перерахунок.

Підстави здійснення такого перерахунку 30.09.2017 року, представники позивача у судовому засіданні пояснити суду не змогли.

За вказаних обставин, суд надходить до висновку про відсутність передбачених законом підстав для розрахунку боргу відповідача за Договором позики з визначенням еквіваленту у валюті євро.

Суд погоджується з розрахунками відповідача, наданими в розпорядження суду, в частині розрахунку пені, трьох процентів річних штрафу згідно умов п. 4.5 Договору позики, та інфляційних втрат, виходячи із суми заборгованості за основним боргом станом на 01.10.2016 року 142 526,89 грн.

Крім того, враховуючи, що у відповідності до п. 1.2 Договору позики, надана позивачем відповідачу позика мала цільовий характер (проведення розрахунків по договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом, згідно якого позичальник придбає у власність нерухоме майно - квартиру № АДРЕСА_1), на момент отримання позики, а так само на час придбання вказаної квартири відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, та в судовому засіданні достовірно встановлено, що отримані у позику грошові кошти використані в інтересах сім'ї, а саме - на придбання квартири для проживання сім'ї, у вказаній квартирі сім'я Телев'як проживає і на час розгляду справи, та відповідач ОСОБА_2 була обізнана із вказаною обставиною, з урахуванням висновків викладених у Постанові Верховного Суду від 03.05.2018 року у справі № 639/7335/15-ц, а також у Постанові Верховного Суду України від 19.06.2013 року, суд надходить до висновку про те, що укладений 21.03.2006 року ОСОБА_1 договір позики створює обов'язки щодо повернення позики і для ОСОБА_2, внаслідок чого обов'язок за Договором позики щодо повернення позики для відповідачів є солідарним.

З урахуванням викладеного, суд надходить до висновку про солідарне стягнення з відповідачів ОСОБА_3'яка І.Т. та ОСОБА_2 на користь позивача боргу за договором позики № 1/К від 21.03.2006 року у розмірі 116 576 грн. 89 коп., пеню у розмірі 35 405 грн. 91 коп., штраф у розмірі 28 505 грн. 37 коп., три проценти річних у розмірі 5022 грн. 62 коп., інфляційні втрати у розмірі 26 036 грн. 73 коп.

Крім того, у порядку, передбаченому ст. 141 ЦПК України, з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2 115 грн. 48 коп.

Керуючись ст.ст. 536, 625, 1046, 1048 Цивільного кодексу України, ст. ст. 82, 133, 141, 258, 259, 263-265, 266 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в:

Позов - задовольнити частково.

Стягнути з солідарно з Телев'яка ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) та ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Куверт-Україна (код ЄДРПОУ 30609417) заборгованість за договором позики № 1/К від 21.03.2006 року у розмірі 116 576 грн. 89 коп., пеню у розмірі 35 405 грн. 91 коп., штраф у розмірі 28 505 грн. 37 коп., три проценти річних у розмірі 5022 грн. 62 коп., інфляційні втрати у розмірі 26 036 грн. 73 коп., а всього - 211 547 (двісті одинадцять тисяч п'ятсот сорок сім) грн. 53 коп.

Стягнути з солідарно з Телев'яка ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) та ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Куверт-Україна (код ЄДРПОУ 30609417) судовий збір у розмірі 2 115 грн. 48 коп.

У іншій частині позову - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення виготовлено 29.05.2018 року.

Суддя