Ухвала

від 03.10.2017 по справі 357/14294/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 357/14294/16-ц Головуючий у І інстанції Ярмола О. Я. Провадження № 22-ц/780/4487/17 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1 Категорія 46 03.10.2017

УХВАЛА

Іменем України

03 жовтня 2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагєєва О.В., Яворського М.А.

за участі секретаря Топольського В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 05 квітня 2017 року у справі за позовом заступника керівника Білоцерківської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до ОСОБА_2, Головного управління Держгеокадастру у Київській області, треті особи Білоцерківська міська рада Київської області, ОСОБА_3 про визнання недійсним наказу Головного управління Держземагентства у Київській області, скасування напису про державну реєстрацію та витребування земельної ділянки,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

В грудні 2016 року заступник керівника Білоцерківської місцевої прокуратури Київської області звернувся до суду в інтересах держави із позовом про визнання недійсним наказу Головного управління Держземагентства у Київській області, скасування напису про державну реєстрацію та витребування земельної ділянки.

Заявлені вимоги мотивував тим, що наказом Головного управління Держземагентства у Київській області від 06 листопада 2014 року надано дозвіл ОСОБА_4 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність на території Шкарівської сільської ради Білоцерківського району для індивідуального садівництва із земель сільськогосподарського призначення державної власності, а наказом від 26 січня 2015 року затверджено проект землеустрою та надано ОСОБА_4 у власність земельну ділянку пл. 0,1200 га. та видано свідоцтво про право власності на вказану земельну ділянку, на підставі договору купівлі-продажу від 04 грудня 2015 року земельну ділянку придбав ОСОБА_2

Разом із тим, земельна ділянка надана у власність всупереч вимог ст. ст. 20, 116, 122, 149 ЗК України не уповноваженим органом, із порушенням порядку зміни цільового призначення та припинення в установленому ЗК України права Білоцерківської міської ради на постійне користування вказаною земельною ділянкою, оскільки питання про розпорядження спірною земельною ділянкою не відноситься до компетенції Головного управління Держгеокадастру в Київській області.

Просив визнати недійсним наказ Головного управління Держземагентства у Київській області від 26 січня 2015 року про надання земельної ділянки у власність, скасувати запис про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку за ОСОБА_2, витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації спірну земельну ділянку, покласти на відповідачів судові витрати.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 05 квітня 2017 року позов задоволено, визнано недійсним наказ Головного управління Держземагентства у Київській області від 26 січня 2015 року про надання земельної ділянки у власність, скасовано запис про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку за ОСОБА_2, витребувано з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації спірну земельну ділянку, вирішено питання про розподіл судових витрат.

Відповідач ОСОБА_2, не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції його прав як нового власника однієї із земельних ділянок, неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 05 квітня 2017 року та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на те, що набув права власності відповідно до вимог чинного законодавства, без вчинення протиправних дій, а тому немає підстав позбавлення його охоронюваного Конституцією права власності. Крім того, суд одночасно застосував ст. ст. 215, 216, 388 ЦК України, а одночасне пред'явлення позову про витребування майна із чужого незаконного володіння і визнання правочину недійсним є помилковим. Крім того, прокурор, пред'являючи позов в інтересах держави, вважаючи, що земельна ділянка належить Білоцерківській міській раді, просить витребувати земельну ділянку на користь держави саме в особі Київської обласної державної адміністрації, і не надає доказів, що розпорядження земельною ділянкою належить до її компетенції.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки реєстрація права власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_3 відбулася з порушенням норм чинного законодавства через те, що останнім набуто право власності на земельну ділянку, яка незаконно вибула із користування Білоцерківської міської ради, і так як на даний час власником земельної ділянки є відповідач ОСОБА_2, спірна земельна ділянка підлягає витребуванню на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння відповідача ОСОБА_2

Колегія суддів погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Із матеріалів справи колегія суддів вбачає, що виконавчим комітетом Білоцерківської міської ради у 1989 році отримано державний акт на право користування земельною ділянкою серія Б № 086970 пл. 0,7 га., зареєстрований в книзі записів державних актів на право користування землею за № 109.

На виконання постанови Верховної Ради України від 30 січня 1992 року № 2072-ХІІ вилучено в радгоспу Білоцерківський Білоцерківського району Київської області 20,0 га. земель, з них 19,4 га. ріллі і надано в постійне користування під будівництво житлового масиву виконавчому комітету Білоцерківської міської ради та 23 березня 1992 року складено акт перенесення в натуру меж наданої земельної ділянки.

Рішенням виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 28 квітня 1992 року № 132 надано відділу капітального будівництва міськвиконкому земельну ділянку пл. 20,0 га. (19,4 га. ріллі, 0,6 га. лісосмуги) під будівництво житлового масиву по вул. Піщаній за рахунок земель радгоспу Білоцерківський .

Наказом Головного Управління Держземагентства України у Київській області від 06 листопада 2014 року № 10-10664/15-14-сг надано дозвіл ОСОБА_4 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність.

Наказом Головного Управління Держземагентства України у Київській області від 26 січня 2015 року № 10-779/15-15-сг затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального садівництва ОСОБА_4 на території Шкарівської сільської ради Білоцерківського району Київської області та надано у власність земельну ділянку загальною площею 0,1200 га. кадастровий номер 3220489500:01:023:0523 для індивідуального садівництва із земель сільськогосподарського призначення державної власності.

Відповідно до викопіювання з публічної кадастрової карти м. Біла Церква, земельна ділянка загальною площею 0,1200 га., кадастровий номер 3220489500:01:023:0523 надана у власність в межах земельної ділянки пл. 20,7 га., що належить праві постійного користування виконавчому комітету Білоцерківської міської ради відповідно до державного акту на право користування землею серія Б № 086970.

04 грудня 2015 року на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_2 придбав спірну земельну ділянку та зареєстрував право власності на неї.

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ч. ч. 1, 5 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Як передбачено ч. 1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб. Обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Відповідно до ст. 149 ЗК України земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Відповідно до ст. 20 ЗК України зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Згідно п. 4.32 Положення про Головне управління Держземагентства у Київській області, затвердженого наказом Держземагентства України від 05 червня 2013 року № 242, управління передає відповідно до закону земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність або в користування для всіх потреб в межах області.

Разом із тим, земельна ділянка пл. 20,7 га., в межах якої знаходиться передана ОСОБА_4 земельна ділянка пл. 0,1200 га., була передана в постійне користування під будівництво житлового масиву виконкому Білоцерківської міської ради, а отже суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що земельна ділянка надана у власність всупереч ст. ст. 20, 116, 122, 149 ЗК України, не уповноваженим органом, з порушенням порядку зміни цільового призначення та припинення в установленому ЗК України порядку прав міської ради на постійне користування земельною ділянкою, враховуючи, що питання про розпорядження спірною земельною ділянкою не відноситься до компетенції Головного управління Держземагентства (Держгеокадастру) у Київській області.

Доводами апеляційної скарги висновки суду в цій частині не спростовуються.

Відповідно до ст. ст. 21, 393 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Відповідно до ст. ст. 152, 155 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється в тому числі шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Таким чином, вимоги позивача в частині визнання недійсним наказу Головного управління Держземагентства у Київській області від 26 січня 2015 року про передачу земельної ділянки у власність та в частині скасування запису про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку були обґрунтовано задоволені судом першої інстанції з огляду на вимоги ст. 155 ЗК України.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги щодо витребування земельної ділянки із володіння відповідача, колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває прав власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно було загублене власником, або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Добросовісність набуття в розумінні статті 388 ЦК України полягає в тому, що майно придбавається не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права його відчужувати. Відповідно до роз'яснень, викладених у пунктах 21-22 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 7 лютого 2014 року Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав спір про повернення майна, що виникає з договірних відносин або відносин, пов'язаних із застосуванням наслідків недійсності правочину, підлягає вирішенню відповідно до законодавства, яке регулює ці відносини. У разі коли між особами відсутні договірні відносини або відносини, пов'язані із застосуванням наслідків недійсності правочину, спір про повернення майна власнику підлягає вирішенню за правилами статей 387, 388 ЦК (п. 21). Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (статті 387, 388 ЦК). Якщо в такій ситуації (саме так обґрунтовано підставу позову) пред'явлений позов про визнання недійсними договорів про відчуження майна, суду під час розгляду справи слід мати на увазі правила, встановлені статтями 387, 388 ЦК. У зв'язку із цим суди повинні розмежовувати, що коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі статті 388 ЦК звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів (п. 22). За змістом наведених вище роз'яснень права особи, яка вважає себе власником майна і не є стороною правочину, не підлягають захистові шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, установленого статтями 215, 216 ЦК України. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК.

Отже, судом першої інстанції враховано вищевказані вимоги закону та роз'яснення, враховано, що ОСОБА_2 є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки, придбаної за відплатним договором, а тому держава, яка вважає себе власником спірних земельних ділянок, має право витребувати це майно від добросовісного набувача з підстав та у випадках, передбачених ст. 388 ЦК України.

Із цих же підстав колегія суддів не погоджується із доводами відповідача про порушення ст. 41 Конституції України про неможливість протиправного позбавлення права власності, ч. 1 ст. 321 ЦК України щодо непорушності права власності і неможливості протиправного його позбавлення, оскільки підстави витребування майна в даному випадку передбачені законом, а саме ст. 388 ЦК України.

Безпідставними є доводи ОСОБА_2 про те, що договір купівлі-продажу не досліджувався судом, оскільки зазначений договір наявний в матеріалах справи і судом надано йому належної оцінки.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про одночасне застосування судом ст. ст. 215, 216, 388 ЦК України, оскільки в мотивувальній частині рішення чітко зазначено, що суд приходить до висновку про задоволення позову про витребування майна, не визнаючи при цьому недійсним договору купівлі-продажу від 04 грудня 2015 року.

Помилковими є доводи відповідача в частині посилання на практику Європейського суду з прав людини щодо непропорційного втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та порушення ст. 1 Першого протоколу Конвенції, оскільки обставини у справі, яка переглядається, є істотно відмінними.

Судом першої інстанції обґрунтовано звернуто увагу, що у практиці ЄСПЛ напрацьовані три критерії, що їх слід оцінювати з тим, щоб зробити висновок, чи відповідає певний захід втручання у право власності принципу правомірного і допустимого втручання, сумісного з гарантіями ст. 1 Першого протоколу Конвенції, а саме: втручання має бути законним, відповідати суспільним інтересам та бути пропорційним переслідуваним цілям.

У справі, що розглядається, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності втручання держави у право власності ОСОБА_2 критеріям правомірного втручання у право на мирне володіння майном.

Не можна також погодитися із доводами апеляційної скарги, що земельна ділянка, яка перебувала в постійному користуванні Білоцерківської міської ради, витребовується судом не на користь землекористувача, а на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації, виходячи із наступного.

Відповідно до ст. ст. 17, 122 ЗК України до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом. Обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

З огляду на вищевикладене, спірна земельна ділянка була обґрунтовано витребувана судом на користь Київської обласної державної адміністрації як органу державної влади, уповноваженого державою на розпорядження землями житлової та громадської забудови, що знаходяться за межами населеного пункту м. Біла Церква.

При цьому колегія суддів враховує, що право постійного користування Білоцерківської міської ради спірною земельною ділянкою на підставі державного акту серія Б № 086970 наказом Головного управління Держземагентства у Київській області або іншими правовими актами індивідуальної дії не припинялося.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення суду.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 05 квітня 2017 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий : Кашперська Т.Ц.

Судді : Фінагєєв В.О.

ОСОБА_5