Постанова

від 03.10.2017 по справі 910/6553/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" жовтня 2017 р. Справа№ 910/6553/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Тищенко А.І.

Отрюха Б.В.

За участі представників:

від позивача: Юрко О.Є. - за дов.

від відповідача-1: не з'явився

від відповідача-2: Файчак В.І. - за дог.

розглянувши апеляційну скаргу Комунального підприємства Київпастранс

на рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2017

у справі №910/6553/17 (суддя Пінчук В.І.)

за позовом Комунального підприємства Київпастранс

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю Кушугум - Оіл ;

2) Товариства з обмеженою відповідальністю Гепард Ойл

про визнання недійсним договору відступлення права вимоги №18/02/2016/13 від 18.02.2016

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство Київпастранс (далі, позивач або КП Київпастранс ) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Кушугум - Оіл (далі, відповідач-1 або ТОВ Кушугум - Оіл ) та Товариства з обмеженою відповідальністю Гепард Ойл (далі, відповідач-2 або ТОВ Гепард Ойл ) про визнання недійсним Договору відступлення права вимоги №18/02/2016/13 від 18.02.2016.

Позовні вимоги мотивовані тим, що зміст Договору відступлення права вимоги №18/02/2016/13 від 18.02.2016 суперечить чинному законодавству України, що згідно частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання його недійсним.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.06.2017 у справі №910/6553/17 у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивоване відсутністю законодавчо обґрунтованих підстав для визнання спірного договору недійсним.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Комунальне підприємство Київпастранс звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2017 у справі №910/6553/17 та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач посилається на те, що укладаючи спірний договір, відповідачі, не замінюючи кредитора у зобов'язанні, замінили стягувача на стадії виконання судового рішення. Однак, чинним законодавством уступка прав стягувача за рішенням суду шляхом укладення цивільно-правової угоди не передбачена.

Також, позивач зазначив, що уступка права вимоги за Договором відступлення права вимоги №18/02/2016/13 від 18.02.2016 здійснена з дисконтом, а отже оспорюваний договір має ознаки договору факторингу.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Комунального підприємства Київпастранс було передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Отрюх Б.В., Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.07.2017 апеляційну скаргу позивача прийнято до провадження та розгляд справи призначено на 15.08.2017.

14.08.2017 представник відповідача-2 подав через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, у якому просив суд у задоволенні апеляційної скарги Комунального підприємства Київпастранс відмовити, рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2017 у справі №910/6553/17 залишити без змін.

Представник позивача у судовому засіданні 15.08.2017 подав доповнення до апеляційної скарги, у яких зазначив, що будь-які зміни чи доповнення до Договору відступлення права вимоги №18/02/2016/13 від 18.02.2016 не відбувались, а відтак договір діє в редакції від 18.02.2016. Договір про внесення змін від 14.03.2016 до договору про відступлення права вимоги №18/02/2016/13 від 18.02.2016, наданий суду першої інстанції під час розгляду справи, на думку позивача, фактично 14.03.2016 укладений не був.

Також, 15.08.2017 позивачем було подане до суду клопотання про призначення у справі судової експертизи, у якому позивач просив призначити експертизу давності Договору від 14.03.2016 до Договору про відступлення права вимоги №18/02/2016/13 від 18.02.2016.

Зазначене клопотання мотивоване наступним.

Як зазначає позивач, ним було помічено, що Договір про внесення змін від 14.03.2016 до договору про відступлення права вимоги №18/02/2016/13 від 18.02.2016 підписаний директорами відповідачів та скріплений печатками підприємств. Однак, відтиск печатки ТОВ Кушугум-Оіл суттєво різниться від відтиску печатки цього ж товариства в основному договорі, через що виникають сумніви щодо дійсності укладення даного договору 14.03.2016. На думку позивача, даний документ є сфабрикований безпосередньо в процесі розгляду справи.

У судове засідання, призначене на 15.08.2017, представник відповідача-1 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Представники позивача та відповідача-2 подали у судовому засіданні, призначеному на 15.08.2017, клопотання про продовження строку вирішення спору.

У зв'язку з неявкою у судове засідання представника відповідача-1 та враховуючи клопотання представників позивача та відповідача-2 про продовження строку вирішення спору, ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.08.2017 продовжено строк вирішення спору, розгляд справи та вирішення клопотання про призначення у справі судової експертизи відкладено на 03.10.2017.

29.09.2017 відповідач-2 подав через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду письмові пояснення щодо клопотання позивача про призначення у справі судової експертизи, у яких проти задоволення такого клопотання заперечував, надав пояснення щодо відмінностей відбитків печаток ТОВ Кушугум-Оіл на договорі про внесення змін та основному договорі.

Представник відповідача-1 у судове засідання знову не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Як зазначено у пункті 3.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції , розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Відповідно до пункту 3.9.1. вказаної постанови, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

За змістом зазначеної статті 64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Як зазначено у пункті 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 №01-8/1228 Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та пункті 19 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 №01-8/482 Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками адресат вибув , адресат відсутній і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Враховуючи те, що у матеріалах справи містяться докази належного повідомлення відповідача-1 про час і місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, а саме повідомлення про вручення поштового відправлення, які повернулися на адресу суду з відміткою за закінченням терміну зберігання та за зазначеною адресою не проживає , колегія суддів, враховуючи доказове наповнення матеріалів справи, вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника відповідача-1.

Представник позивача у судовому засіданні 03.10.2017 підтримав заявлене ним 15.08.2017 клопотання про призначення у справі судової експертизи.

Представник відповідача-2 проти задоволення вказаного клопотання заперечував.

Заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи, колегія суддів ухвалила у задоволенні клопотання позивача про призначення у справі судової експертизи відмовити з підстав, що будуть викладені у мотивувальній частині постанови.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав доводи, викладені ним у апеляційній скарзі, просив її задовольнити, оскаржене рішення суду скасувати, позов задовольнити.

Представник відповідача-2 у судовому засіданні проти доводів, викладених у апеляційній скарзі заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду без змін.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Згідно частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, матеріалами справи підтверджується, що 18.02.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю Кушугум-Оіл (стара назва - ТОВ Гепард , далі - первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю Гепард Ойл (далі - новий кредитор) укладено Договір про відступлення права вимоги №18/02/2016/13 від 18.02.2016 (далі, Договір), в порядку та на умовах якого первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги щодо стягнення з Комунального підприємства Київпастранс (далі - боржник) заборгованості за поставлений товар, пені, 3% річних та судового збору, належне первісному кредитору на підставі договору про закупівлю продуктів нафтоперероблення рідких №06/74-12 від 23.05.2012, рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2013 у справі №910/13114/13 за позовом ТОВ Гепард до КП Київпастранс про стягнення 809 572, 91 грн.

За цим договором новий кредитор набуває право вимагати від боржника сплати грошових коштів у розмірі 825 764,35 грн., а саме:

- заборгованості в розмірі 797 939,57 грн.;

- пені в розмірі 9 684,28 грн.;

- 3% річних в розмірі 1 949,06 грн.;

- судового збору у розмірі 16 191, 44 грн. (пункт 2 Договору).

Пунктом 3 Договору передбачено, що право вимоги, яке відступається новому кредитору, засвідчується договором про закупівлю продуктів нафтоперероблення рідких №06/74-12 від 23.05.2012, рішенням Господарського суду міста Києва від 04.09.2013 у справі № 910/13114/13.

Згідно пункту 5 Договору документи, визначені у пункті 3 договору, які засвідчують права, що відступаються, а також матеріали виконавчого провадження №40104588 і інформація, яка є важливою для здійснення відступлених прав, передаються первісним кредитором новому кредитору в момент підписання сторонами договору на підставі Акта приймання-передачі, який є його невід'ємною частиною. При цьому, зазначені документи передаються новому кредитору в оригіналах (а якщо це не можливо, то належним чином засвідчених копіях), а засвідчені підписами та печатками сторін копії залишаються у первісного кредитора.

Відповідно до пункту 7 Договору первісний кредитор зобов'язаний письмово повідомити боржника про відступлення права вимоги, обумовленого цим договором, за рішенням Господарського суду міста Києва від 04.09.2013 у справі №910/13114/13 та Договором про закупівлю продуктів нафто перероблення рідких №06/74-12 від 23.05.2012.

18.02.2016 між ТОВ Кушугум-Оіл та ТОВ Гепард Ойл було підписано Акт приймання-передачі документів до Договору про відступлення права вимоги №18/02/2016/13 від 18.02.2016, згідно якого відповідач-1 передав відповідачу-2 наступні документи: договір про закупівлю продуктів нафтоперероблення рідких №06/74-12 від 23.05.2012; видаткові накладні №101098150 від 08.06.2012, №101098151 від 12.06.2012 , №101098152 від 13.06.2012, №101098153 від 14.06.2012, №101098154 від 18.06.2012, №101098155 від 21.06.2012, №101098156 від 22.06.2012, №101098157 від 25.06.2012, №101098158 від 26.06.2012, №101098159 від 27.06.2012, №101100015 від 04.07.2012, №101100016 від 09.06.2012; засвідчену копію рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2013 у справі №910/13114/13, засвідчену копію ухвали Господарського суду міста Києва від 13.09.2013 у справі №910/13114/13; посвідчену первісним кредитором копію наказу Господарського суду міста Києва від 20.09.2013 у справі №910/13114/13; копії документів, що містяться у матеріалах виконавчого провадження №40104588.

Згідно пункту 11 Договору він набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками та діє до повного виконання сторонами своїх обов'язків за Договором.

Як зазначає позивач, Договір має бути визнаний судом недійсним на підставі частини 1 статті 203, частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, оскільки укладаючи оспорюваний правочин відповідачі, не змінюючи кредитора у зобов'язанні, фактично замінили стягувача на стадії виконання судового рішення незважаючи на те, що уступка права стягувача за рішенням суду шляхом укладання цивільно-правової угоди чинним законодавством не передбачена.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.

Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних правових наслідків встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 та частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У пункті 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними зазначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Отже, звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

За змістом статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина 1 статті 638 Цивільного кодексу України).

Аналогічні положення містяться і в статті 180 Господарського кодексу України.

У відповідності до статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Як встановлено статтею 514 Цивільного кодексу України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

З аналізу наведених норм вбачається, що заміна кредитора у зобов'язанні не впливає на характер, обсяг і порядок виконання боржником своїх обов'язків, не погіршує становище боржника і не зачіпає його інтересів, та здійснюється без згоди боржника.

За своєю правовою природою відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредитору і відбувається на підставі укладеного між ними правочину, при цьому зміна кредитора у зобов'язанні допускається протягом усього часу існування зобов'язання.

Судом не встановлено факту невідповідності в момент вчинення спірного Договору положенням чинного законодавства, у т.ч. й приписам Цивільного кодексу України, на які посилається позивач у позовній заяві.

Посилання скаржника на те, що укладаючи спірний Договір відповідачі, не змінюючи кредитора у зобов'язанні, замінили стягувача на стадії виконання судового рішення, не відповідають змісту оспорюваного Договору, оскільки у порядку та на умовах, визначених цим Договором, Первісний кредитор передає, а Новий кредитор приймає на себе право вимоги щодо стягнення з Комунального підприємства Київпастранс заборгованості за поставлений товар, пені, 3% річних та судового збору, належних Первісному кредитору на підставі Договору про закупівлю нафтоперероблення рідких №06/74-12 від 23.05.2012, рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2013 у справі №910/13114/13 за позовом ТОВ Гепард до КП Київпастранс про стягнення 809 572,91 грн. (пункт 1 Договору).

До нового кредитора переходить зазначене вище право вимоги первісного кредитора в обсязі та на умовах Договору про закупівлю нафтоперероблення рідких №06/74-12 від 23.05.2012 та рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2013 у справі №910/13114/13.

Таким чином, посилаючись на те, що відповідно до умов Договору про відступлення права вимоги від 18.01.2016, між сторонами було здійснено відступлення права вимоги стягувача за рішенням Господарського суду міста Києва від 04.09.2013 у справі №910/13114/13, відповідач не надав належної правової оцінки тій обставині, що відповідно до пункту 1 вказаного договору, відступлення права вимоги відбувається на підставі Договору про закупівлю нафтоперероблення рідких №06/74-12 від 23.05.2012.

При цьому, зі змісту оспорюваного Договору вбачається, що ним не вирішувались процесуальні питання, пов'язані з виконанням судового рішення та заміною стягувача у виконавчому провадженні.

Тобто, вищевказаний Договір не є уступкою права стягувача за рішенням суду, про що помилково вказує позивач, а є договором заміни кредитора у зобов'язанні із сплати грошових коштів.

При цьому, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, а тому заміна кредитора у зобов'язанні шляхом відступлення права вимоги із зазначенням у договорі обсягу зобов'язання, яке передається, на стадії виконання судового рішення, не обмежує цивільних прав сторін спірних правовідносин і не впливає на правомірність цесії.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 19.08.2014 №923/945/13.

Судом встановлено, що питання правомірності відступлення права вимоги під час виконавчого провадження вже були предметом судового розгляду, у якому брали участь позивач і відповідач.

12.07.2016 відповідач звернувся до Господарського суду міста Києва із заявою про заміну стягувача у справі №910/13114/13 на правонаступника, у зв'язку із заміною сторони у зобов'язанні, поновлення пропущеного строку пред'явлення до виконання наказу Господарського суду міста Києва від 20 вересня 2013 року по справі №910/13114/13 та видачу дублікату наказу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.09.2016 у задоволенні заяви відповідача відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.12.2016 апеляційну скаргу відповідача залишено без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.09.2016 без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 14.02.2017 постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.12.2016 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.09.2016 скасовано, справу направлено на новий розгляд суду першої інстанції. При цьому, Вищий господарський суд України зазначив, що процесуальне правонаступництво в розумінні ст. 25 Господарського процесуального кодексу України, допускається на будь-якій стадії судового процесу, включаючи стадію виконання рішення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.04.2017 заяву відповідача про заміну сторони виконавчого провадження задоволено. Замінено стягувача Товариство з обмеженою відповідальністю Гепард за наказом Господарського суду міста Києва №910/13114/13 від 20.09.2013 на правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю Гепард Ойл (04205, м. Київ, просп. Оболонський, 35, офіс 41; код ЄДРПОУ 38615936). Постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.05.2017 апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.04.2017 без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 11.07.2017 постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.05.2017 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.04.2017 у справі №910/13114/13 залишено без змін.

Відповідно до частини 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, правомірність відступлення права вимоги за Договором відступлення права вимоги №18/02/2016/13 від 18.02.2016 під час виконавчого провадження встановлена рішенням суду, яке набрало законної сили.

Посилання скаржника у апеляційній скарзі на те, що первісний кредитор не повідомив його у передбаченому законом та пунктом 7 Договору про відступлення права вимоги згідно спірного Договору не приймаються судом до уваги, оскільки ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.04.2017 у справі №910/13114/13, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.05.2017, встановлено, що 19.02.2016 первісний кредитор направив на адресу КП Київпастранс повідомлення вих. №19/02-13 про відступлення права вимоги за договором про закупівлю продуктів нафто перероблення рідких №06/74-12 від 23.05.2012. Дані обставини є преюдиційними та не підлягають повторному доведенню.

Посилання позивача на те, що уступка права вимоги за Договором відступлення права вимоги №18/02/2016/13 від 18.02.2016 здійснена з дисконтом, а отже оспорюваний договір має ознаки договору факторингу спростовується наступним.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, пунктом 6 оспорюваного Договору відступлення права вимоги №18/02/2016/13 від 18.02.2016 передбачено, що розмір плати за відступлення права вимоги, згідно цього договору становить 50 000,00 грн.

Згідно пункту 2.4. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року №11 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними , у процесі вирішення спору сторони можуть самі усунути у встановленому порядку порушення, які тягнуть за собою визнання правочину недійсним, зокрема, шляхом: вчинення нового правочину; погодження правочину з відповідним державним органом, якщо це необхідно було для даного правочину, а таке погодження не було раніше здійснено тощо. Сторони також не позбавлені права вчинити правочин про внесення змін до правочину з метою приведення його у відповідність із законом (крім зміни ціни в договорі після його виконання, оскільки згідно з частиною третьою статті 632 Цивільного кодексу України така зміна не допускається). Якщо згаданий правочин (про внесення змін) не суперечить вимогам закону, господарський суд приймає судове рішення, виходячи з його умов. При цьому господарським судам необхідно мати на увазі, що законом не передбачено заборони стосовно надання правочинові, - в тому числі про внесення змін до іншого правочину, - за згодою сторін зворотної дії в часі.

Відповідно до пункту 13 спірного Договору додаткові угоди та додатки до цього договору є його невід'ємною частиною і мають юридичну силу у разі, якщо вони укладені у письмовій формі, підписані сторонами та скріплені печатками.

Так, 14.03.2016 сторони, керуючись пунктом 13 Договору, уклали Договір про внесення змін, яким змінили пункт 6 Договору відступлення права вимоги №18/02/2016/13 від 18.02.2016 та встановили оплату за відступлення права вимоги в розмірі 825 764, 35 грн., що дорівнює розміру грошової вимоги, право на яке відступається.

Таким способом сторони усунули порушення, які могли потягти за собою наслідки у вигляді визнання Договору відступлення права вимоги № 18/02/2016/13 від 18.02.2016 недійсним.

Твердження скаржника з приводу того, що у нього існують сумніви щодо дійсності укладення сторонами Договору про внесення змін від 14.03.2016 до договору про відступлення права вимоги №18/02/2016/13 від 18.02.2016 грунтуються виключно на його припущеннях та не підтверджуються жодними належними та допустимими доказами.

Із приводу посилань в обґрунтування зазначених тверджень на те, що відтиск печатки ТОВ Кушугум-Оіл на догові про внесення змін від 14.03.2016 суттєво різниться від відтиску печатки цього ж товариства в основному договорі від 18.02.2016, відповідач-2 у поясненнях від 29.09.2017 зазначив наступне.

З 28 грудня 2015 року по 20 січня 2016 року відбулась зміна власників ТОВ Гепард (ЄДРПОУ 31455586); підприємство було перейменоване на ТОВ Кушугум-Оіл (ЄДРПОУ 31455586), змінило місцезнаходження з м. Київ на м. Запоріжжя, керівником підприємства став його власник.

Переведення ТОВ Кушугум-Оіл з м. Київ до м. Запоріжжя тривало до 19 лютого 2016 року. Справами підприємства в м. Запоріжжя (оренда приміщень, відкриття рахунків, взаємодія з контролюючими органами) займався його директор з використанням основної печатки, відбиток якої і проставлено на Договорі про внесення змін від 14.03.2016 до Договору відступлення права вимоги №18/02/2016/13. Справами підприємства у м. Київ (закриття банківських рахунків, розірвання договорів оренди, взаємодія з клієнтами, які відмовились продовжувати співробітництво, звільнення працівників, перевезення архіву підприємства) займався начальник юридичного відділу з використанням додаткової печатки, відбиток якої і проставлено на Договорі відступлення права вимоги №18/02/2016/13 від 18.02.2016. Таким чином, у ТОВ Кушугум-Оіл одночасно існували основна печатка та додаткові печатки, які використовувались в господарській діяльності.

На підтвердження зазначених вище обставин у судовому засіданні 15.08.2017 відповідач надавав суду для огляду оригінал довіреності №1 від 22.01.2016, на якій проставлена основна печатка ТОВ Кушугум-Оіл .

Додатково, відповідачем-2 до пояснень від 29.09.2017 долучено товарно-транспортну накладну №1730 від 19.02.2016, на якій проставлені обидві печатки Кушугум-Оіл .

Зазначені відомості та обставини у справі стали відомі відповідачу-2, оскільки його представник у цій справі з 29.12.2015 по 20.01.2016 був тимчасово виконуючим обов'язки директора ТОВ Гепард , а з 22.01.2016 по 19.02.2016 на підставі виданої новим власником підприємства довіреності здійснював повне представництво ТОВ Кушугум-Оіл на території м. Київ.

Зазначені твердження відповідача-2 позивачем не спростовані.

Таким чином, пояснення щодо відмінностей відбитків печатки ТОВ Кушугум-Оіл на Договорі про внесення змін від 14.03.2016 до Договору відступлення права вимоги №18/02/2016/13 та основному договорі не потребують спеціальних знань, а клопотання позивача про призначення у справі судової експертизи є необгрунтованим, оскільки обставини щодо дійсності укладеного договору про внесення змін до спірного договору, на які посилається позивач, ґрунтуються лише на його припущеннях.

Відтак, посилання позивача на те, що уступка права вимоги за Договором відступлення права вимоги №18/02/2016/13 від 18.02.2016 здійснена з дисконтом, а оспорюваний договір має ознаки договору факторингу, не відповідає обставинам справи.

Отже, за встановлених обставин справи, позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту існування обставин, з якими закон у відповідності до приписів статей 203, 215 Цивільного кодексу України пов'язує можливість визнання недійсним спірного договору, у зв'язку з чим суд першої інстанції правомірно відмовив позивачу у задоволенні позову.

Крім того, колегія суддів зазначає, що за загальним правилом особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину.

Разом з цим, відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину, і такої правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові Пленуму №9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 06.11.2009.

Позивач у даній справі не є стороною оспорюваного Договору та ним не доведено, які саме його права та законні інтереси було порушено вчиненням вказаного Договору.

Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які грунтуються на належних та допустимих доказах.

Згідно частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на вищевикладене, заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Комунального підприємства Київпастранс є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства Київпастранс на рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2017 у справі №910/6553/17 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2017 у справі №910/6553/17 залишити без змін.

Матеріали справи №910/6553/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Ю.Б. Михальська

Судді А.І. Тищенко

Б.В. Отрюх