Постанова

від 02.10.2017 по справі 813/2310/17

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 жовтня 2017 року справа № 813/2310/17

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Гулкевич І.З.

секретар судового засідання Іванес Х.О.

за участю : представника позивача Паславської О.І., представника відповідача Гуцала Л.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Личаківського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України м. Львова до Товариства з обмеженою відповідальністю " Діпроспецавтотранс " про стягнення заборгованості в сумі 136 975,67 грн,-

встановив:

Личаківське об'єднане Управління Пенсійного фонду України м. Львова звернулось до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю " Діпроспецавтотранс " про стягнення суми у розмірі 136 975,67 грн. по відшкодуванню витрат на фінансування різниці між сумою пенсії, призначеної відповідно до Закону України Про наукову і наукову - технічну діяльність і сумою пенсії обчисленої відповідно до інших законодавчих актів.

Позовні вимоги мотивовані тим, зокрема, що 136 975,67 грн заборгованості відповідача підтверджується повідомленнями про суму витрат на виплату пенсій за січень-червень 2017 року. Також, позовна заява мотивована положеннями ст.24 Закону України "Про наукову та науково-технічну діяльність" та Порядком фінансування різниці між сумою пенсії, призначеної науковим (науково-педагогічним) працівникам державних небюджетних підприємств, установ, організацій та вищих навчальних закладів III - IV рівнів акредитації згідно із Законом України "Про наукову і науково-технічну діяльність", та сумою пенсії, обчисленою відповідно до інших законодавчих актів, на яку мають право зазначені особи, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 24.03.2004 року за №372.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила адміністративний позов задовольнити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги заперечив повністю, з підстав наведених у письмових запереченнях.

В обґрунтування заперечень зазначив,що що товариство не є особою, на яку поширюється обов'язок щодо відшкодування витрат на фінансування різниці між сумою пенсії, призначеної працівникам ТОВ " Діпроспецавтотранс " згідно із Законом України "Про наукову науково-технічну діяльність" та сумою пенсії, обчисленої цим особам відповідно до інших законодавчих актів.

Вивчивши доводи позову, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд виходить з таких підстав.

З матеріалів справи видно, що УПФУ було надіслано відповідачу повідомлення про суму витрат на фінансування різниці між сумою пенсії, призначеної відповідно до Закону № 1977-XII (втратив чинність на підставі Закону № 848-VIII від 26.11.2015) та сумою пенсії, обчисленої відповідно до інших законодавчих актів з січня по червень 2017 року.

Відповідно до вказаних повідомлень, відповідачу нарахована до сплати заборгованість з відшкодування УПФ України різниці між сумою пенсії, призначеної відповідно до Закону № 1977-XII та сумою пенсії, обчисленою відповідно до інших законодавчих актів за період січень-червень 2017 року у розмірі 136 975,67 грн, яка добровільно відповідачем не погашена.

Правові, організаційні та фінансові засади функціонування і розвитку у сфері наукової і науково-технічної діяльності визначено Законом України "Про наукову і науково-технічну діяльність".

На момент виникнення спірних правовідносин (січень-червень 2017 року), діяли норми Закону України "Про науково та науково-технічну діяльність" № 848-VIII від 26.11.2015, який набрав чинності з 01.01.2016 (далі - Закон № 848-VIII).

Відповідно до п.20 ч.1 ст.1 Закону № 848-VIII, що науковий працівник - це науковий працівник - вчений, який має вищу освіту не нижче другого (магістерського) рівня, відповідно до трудового договору (контракту) професійно провадить наукову, науково-технічну, науково-організаційну, науково-педагогічну діяльність та має відповідну кваліфікацію незалежно від наявності наукового ступеня або вченого звання, підтверджену результатами атестації у випадках, визначених законодавством.

Згідно з ч.6 ст.37 Закону № 848-VIII, різниця між сумою пенсії, призначеної відповідно до цього Закону, та сумою пенсії із солідарної системи, обчисленої згідно із Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", на яку має право науковий працівник, фінансується: для наукових (науково-педагогічних) працівників державних, комунальних наукових установ, організацій, підприємств та вищих навчальних закладів, а також інших наукових установ, які згідно із статтею 12 цього Закону включені до Державного реєстру наукових установ, яким надається підтримка держави, - за рахунок коштів державного бюджету з урахуванням надходжень від сплати єдиного внеску у розмірі, встановленому частиною дев'ятою статті 8 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" для цієї категорії працівників; для наукових (науково-педагогічних) працівників інших наукових установ, організацій, підприємств та вищих навчальних закладів - за рахунок коштів цих установ, організацій, підприємств та закладів.

Частиною сімнадцятою статті 37 Закону № 848-VIII передбачено, що її дія поширюється на наукових (науково-педагогічних) працівників наукових установ та організацій недержавної форми власності, які пройшли державну атестацію згідно з цим Законом, недержавних університетів, академій, інститутів, що діють відповідно до Закону України "Про вищу освіту", міжнародних наукових організацій, які знаходяться на території України відповідно до міжнародних договорів, установчі документи яких затверджені Кабінетом Міністрів України, а також на наукових (науково-педагогічних) працівників наукових установ і вищих навчальних закладів, що належали партійним та громадським організаціям колишніх Української РСР, інших республік СРСР та СРСР.

Дія цієї статті також поширюється на наукових (науково-педагогічних) працівників, які працюють у міжнародних наукових організаціях, членом яких є Україна, відповідно до міжнародних договорів України, за умови добровільної сплати страхових внесків відповідно до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" відповідно до договорів про добровільну участь, укладених центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, з такими підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними).

Крім того, як було встановлено судом, відповідач не є науковою установою, організацією, підприємством чи вищим навчальним закладом, не проходив відповідну атестацію згідно з вимогами Закону № 848-VIII, тому на нього не може бути покладено обов'язок здійснювати фінансування різниці між сумою пенсії, призначеної відповідно до цього Закону та сумою пенсії із солідарної системи, обчисленої на підставі Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", на яку має право науковий працівник. Доказів проведення такої атестації щодо відповідача позивачем суду не надано.

Відповідно до п.1 Положення про Державний реєстр наукових установ, яким надається підтримка держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 380 від 23.04.2001, Державний реєстр наукових установ, яким надається підтримка держави (далі - Реєстр), - це перелік науково-дослідних, науково-технічних установ усіх форм власності (далі - наукові установи) та вищих навчальних закладів III-IV рівня акредитації усіх форм власності, діяльність яких має важливе значення для розвитку науки, економіки і виробництва.

Згідно п.5 вказаного положення, наукові установи та вищі навчальні заклади, включені до Реєстру : користуються податковими пільгами відповідно до законодавства; не можуть змінювати вид наукової і науково-технічної діяльності; зобов'язані не менш як 50 відсотків доходу від своєї основної діяльності спрямовувати на проведення ініціативних науково-дослідних робіт та розвиток дослідницької матеріально-технічної бази (крім вищих навчальних закладів); забезпечують не менш як 70 відсотків основної наукової або науково-технічної діяльності у загальному річному обсязі виконаних робіт (крім вищих навчальних закладів III-IV рівня акредитації).

Представником позивача не були надані належні та допустимі докази на підтвердження підстав призначення наукових пенсій ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_34, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28,ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33 за період роботи на ТОВ " Діпроспецавтотранс ", а також відсутні докази державної атестації Товариства з обмеженою відповідальністю " Діпроспецавтотранс ", тобто підтвердження наукового напряму роботи даної установи шляхом надання витягу (довідки) з Реєстру.

При цьому, суд зазначає, що з набранням чинності Закону № 848-VIII у зв'язку із втратою чинності Закону № 1977-XII, статус Товариства в контексті встановлених судом обставин не змінився та не покладається на нього обов'язок по відшкодуванню витрат на фінансування різниці між сумою пенсії, призначеної працівникам ТОВ " Діпроспецавтотранс ", згідно із Законом № 1977-XII.

У відповідності до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 9 КАС України, передбачає, що суди при вирішенні справи керуються принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу положень, закріплених статтею 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст. 86 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що жодних підстав для задоволення позову немає, у зв'язку з чим, суд відмовляє позивачу у задоволенні позову в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 7-14, 69-71, 86, 94, 159-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

постановив:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили в строк та в порядку, передбаченому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в строк та в порядку, визначеному ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Гулкевич І.З.