Рішення

від 26.09.2017 по справі 905/1594/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ   61022, м.Харків, пр.Науки, 5 Р І Ш Е Н Н Я    іменем України 26.09.2017р.                                                                                                            Справа №905/1594/17                                за позовом: Керівника Костянтинівської місцевої прокуратури, м.Костянтинівка до відповідача 1: Костянтинівської районної державної адміністрації, с.Іллінівка, код ЄДРПОУ 05420103 до відповідача 2: Фермерського господарства «Рось», с.Зоря, код ЄДРПОУ 30419369 про визнання недійсним договору оренди землі від 21.12.2007р. Суддя: Паляниця Ю.О. Секретар судового засідання: Бикова Я.М. У засіданні брали участь: прокурор: Алекаєв Ю.В. - за посвідч. від відповідача 1: не з'явився від відповідача 2: не з'явився Згідно із ст.77 ГПК України в засіданні суду оголошувалась перерва з 15.08.2017р. до 11.09.2017р. СУТЬ СПРАВИ: Керівник Костянтинівської місцевої прокуратури, м.Костянтинівка звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою до відповідача 1, Костянтинівської районної державної адміністрації, с.Іллінівка та відповідача 2,  Фермерського господарства «Рось», с.Зоря про визнання недійсним і припинення на майбутнє договору оренди землі від 21.12.2007р., укладеного між Костянтинівською районною державною адміністрацією та Фермерським господарством «Рось», який зареєстрований у Костянтинівському районному відділі Донецької регіональної філії ДП «Центр ДЗК при Держкомземі України», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від лютого 2008 року за №040815700001. В обгрунтування позовних вимог прокурор посилається на невідповідність підписаного відповідачами договору оренди землі від 21.12.2007р. нормам законодавства в частині визначення ціни договору. Зокрема, ціна договору була встановлена без дотримання вимог закону щодо проведення нормативно-грошової оцінки землі. Відповідач 1 у відзиві на позовну заяву №вх1738/01-63 від 03.08.2017р. проти задоволення позову заперечив та зазначив, що визначення ціни у спірному договорі відповідало приписам діючого на момент укладання правочину законодавству та встановлювалось відповідно до проведеної 21.12.2007р. нормативної грошової оцінки землі. У заяві №01-67-0522 від 30.08.2017р. Костянтинівською районною державною адміністрацією заявлено про застосування позовної давності до вимог прокурора. Відповідач 2 у відзиві б/н від 03.08.2017р. проти задоволення позову заперечив з огляду на виконання сторонами, на переконання Фермерського господарства «Рось», всіх діючих на момент укладання договору оренди вимог законодавства. Відповідачі у судове засідання 26.09.2017р. не з'явились. Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Згідно із п.3.9.2 постанови №18 від 26.12.2011р. пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. За висновками суду, незважаючи на те, відповідачі у судове засідання 26.09.2017р. не з'явились, справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а відсутність вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті. Наразі, судом враховано, що згідно з ухвалою господарського суду від 11.09.2017р. присутність учасників розгляду справи у судовому засіданні 26.09.2017р. обов'язковою не визнавалась, а відповідно до наявних у матеріалах справи документів відповідачами вже висловлено правову позицію по суті спору. Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора та відповідачів, господарський суд встановив: За змістом ст.13 Конституції України, ст.324 Цивільного кодексу України, ст.148 Господарського кодексу України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені українського народу права власника, зокрема, на землю здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Статтею 17 Земельного кодексу України визначено, що до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом. За приписами ч.4 ст.4 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є районні, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та Кабінет Міністрів України в межах повноважень, визначених законом. Статтею 151 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єктам   господарювання  для  здійснення  господарської діяльності надаються в користування на підставі спеціальних дозволів (рішень) уповноважених державою органів земля та інші природні ресурси. Статтею 116 Земельного кодексу України (у відповідній редакції) визначалось, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації,   в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом Порядок надання у постійне користування земельних ділянок юридичним особам та порядок передачі земельних ділянок в оренду визначені ст.ст.123, 124 Земельного кодексу України та Законом України «Про оренду землі». В силу ст.124 вказаного кодексу України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Згідно із ст.126 Земельного кодексу України (у відповідній редакції) право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону. За змістом розпорядження №608 від 19.12.2007р. Костянтинівської районної державної адміністрації було вирішено надати Фермерському господарству «Рось» земельну ділянку, кадастровий номер 1422485500:38:000:0045, загальною площею 29,3379 га, у тому числі: ріллі – 29,3379 га, із земель сільськогосподарського призначення (запас) Правдівської сільської ради в довгострокову оренду строком на 10 років під розширення фермерського господарства. За умовами ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. За приписом ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору. Статтею 629 зазначеного нормативно-правового акту встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Згідно із ст.1 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, яка діяла на момент підписання спірного правочину) оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Договір оренди землі статтею 13 вказаного нормативно-правового акту визначено як договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. 21.12.2007р. між Костянтинівською районною державною адміністрацією (орендодавець) та Фермерським господарством «Рось» (орендар) було укладено договір оренди землі, за змістом п.1 якого орендодавець надає, а орендар приймає в довгострокове платне користування строком на 10 років земельну ділянку під розширення фермерського господарства, яка знаходиться на території Правдівської сільської ради Костянтинівського району. За приписами п.2 вказаного договору в оренду передається земельна ділянка площею 29,3379 гектарів, у тому числі: ріллі – 29,3379 га. Згідно з п.п.4, 5, 6, 7 договору від 21.12.2007р. орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі земельного податку за відповідний вид земельних угідь, що на момент укладання договору складає 10,08 грн за 1 га земельної ділянки, або 295,75 грн за 29,3379 га. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції. Орендна плата вноситься щомісячно. Розмір орендної плати переглядається один раз на три роки у разі: зміни умов господарювання, передбачених договором; зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів, у тому числі, внаслідок інфляції; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами; в інших випадках, передбачених законом. Договір укладено на 10 років. Договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації. (п.п.3, 33 договору від 21.12.2007р.). Спірний договір підписаний та скріплений печатками сторін, про його реєстрацію у Державному реєстрі земель у Костянтинівському районному відділі Донецької регіональної філії ДП «Центр ДЗК при Держкомземі України» вчинено запис від 14.02.2008р. за №040815700001. Відповідно до ст.18 Закону України «Про оренду землі» (у відповідній редакції) передача об'єкта оренди орендарю здійснюється орендодавцем у строки та на умовах, що визначені у договорі оренди землі, за актом приймання-передачі. За змістом п.13 договору від 21.12.2007р. передача земельної ділянки орендарю здійснюється після державної реєстрації цього договору за актом її приймання-передачі. Як свідчить наявний у матеріалах справи акт приймання-передачі, Костянтинівська районна державна адміністрація передала, а Фермерське господарство «Рось» прийняло земельну ділянку загальною площею 29,3379 гектарів в межах згідно з планом, яка розташована на території Правдівської сільської ради Костянтинівського району Донецької області. За приписами ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст.203 цього Кодексу, а саме: -          зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; -          особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; -          волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; -          правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;   -          правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Частиною 1 ст.207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Згідно із ч.3 ст.215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). За змістом п.1 постанови №9 від 06.11.2009р. пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. За таких обставин, вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. За приписами ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Таким чином, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, прокурором при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність підстав, з якими положення законодавства пов'язують визнання угод недійсними. Як зазначалось, в обґрунтування своїх вимог прокурор посилається на те, що стосовно спірної земельної ділянки не проводилась нормативно-грошова оцінка землі, що зумовило порушення умов встановлення ціни договору, внаслідок чого вказаний договір має бути визнаний недійсним. Серед істотних умов договору оренди стаття 15 Закону України «Про орендну плату» (в редакції, яка діяла станом на 21.12.2007р.) визначає орендну плату із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. Згідно з ч.2 ст.15 вказаного закону відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4 - 6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону. За змістом доданого до позовної заяви листа №98/113-17 від 26.04.2017р. Міськрайонного управління у Костянтинівському районі та Торецьку  Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, земельна ділянка площею 29,3379 га, в тому числі ріллі 29,3379 га (кадастровий №1422485500:38:000:0045) розташована на території Іллінівської сільської ради (колишня Правдівська сільська рада), яка перебуває в користуванні на умовах оренди Фермерського господарства «Рось» під розширення фермерського господарства, належить до земель сільськогосподарського призначення державної власності. Нормативна грошова оцінка не проводилась. Оцінюючи доводи прокурора щодо наявності підстав для визнання договору оренди від 21.12.2007р. недійсним, суд зазначає про наступне: В силу норм ст.21 Закону України «Про орендну землі» (в редакції, яка діяла станом на 21.12.2007р.) орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до   Закону України «Про плату за землю»). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди. Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів, розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою за розмір земельного податку, що встановлюється   Законом України «Про плату за землю», та перевищувати 10 відсотків їх нормативної грошової оцінки. У разі визначення орендаря на конкурентних засадах може бути встановлений більший розмір орендної плати. Згідно зі ст.1 Закону України «Про плату за землю» (в редакції, чинній на момент підписання спірної угоди) податок – це обов'язковий платіж, що справляється з юридичних і фізичних осіб за користування земельними ділянками. За приписами ст.6 цього закону ставки земельного податку з одного гектара сільськогосподарських угідь встановлюються у відсотках від їх грошової оцінки у таких розмірах: для ріллі, сіножатей та пасовищ - 0,1; для багаторічних насаджень - 0,03. За сільськогосподарські угіддя, що надані у встановленому порядку і використовуються за цільовим призначенням, незалежно від того, до якої категорії земель вони віднесені, земельний податок справляється згідно з частиною першою цієї статті. За змістом ст.13 Закону України «Про оцінку земель» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться, зокрема, у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності. Відповідно до ст.ст.23, 24 Закону України «Про плату за землю» (в редакції, чинній на момент підписання спірної угоди) грошова оцінка земельної ділянки проводиться Державним комітетом України по земельних ресурсах за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Грошова оцінка земельної ділянки щороку станом на 1 січня уточнюється на коефіцієнт індексації, порядок проведення якої затверджується Кабінетом Міністрів України. Грошова оцінка землі застосовується для економічного регулювання земельних відносин при укладанні цивільно-правових угод, передбачених законодавством України. За таких обставин, з огляду на норми діючого на момент укладання спірного правочину законодавства, узгоджена сторонами орендна плата не могла бути меншою за розмір земельного податку, що був встановлений   Законом України «Про плату за землю», та перевищувати 10 відсотків її нормативної грошової оцінки. При цьому, ставка земельного податку з одного гектара наданої в оренду землі, підлягала встановленню у відсотках (0,1) від їх грошової оцінки. Проведення нормативної грошової оцінки землі визначалось обов'язковим. Як зазначалось, згідно з п.п.4, 5, 6, 7 договору від 21.12.2007р. сторони домовились, що орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі земельного податку за відповідний вид земельних угідь, що на момент укладання договору складає 10,08 грн за 1 га земельної ділянки, або 295,75 грн за 29,3379 га. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції. Орендна плата вноситься щомісячно. Розмір орендної плати переглядається один раз на три роки у разі: зміни умов господарювання, передбачених договором; зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів, у тому числі, внаслідок інфляції; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами; в інших випадках, передбачених законом. Відповідачами до матеріалів справи надано копію реєстраційної справи щодо реєстрації договору оренди земельної ділянки ФГ «Рось» під розширення фермерського господарства на території Правдівської сільської ради Костянтинівського району Донецької області (1422485500:38:000:0045), до складу якої входить розрахунок орендної плати. Згідно з розрахунком орендної плати за земельну ділянку державної власності, грошова оцінка якої проведена, на 21.12.2007р., розмір орендної плати на рівні 295,75 грн визначений з урахуванням наступних даних: -          категорія земель – 2.5, -          площа гектарів (за межами населених пунктів) – 29,3379, -          нормативна грошова оцінка земельної ділянки, грн – 295749,21, -          ставка земельного податку, встановлена Законом України «Про плату за землю», відсотків нормативної грошової оцінки земельної ділянки – 0,1%. За таких обставин, розмір орендної плати, встановлений договором від 21.12.2007р. був визначений з урахуванням нормативної грошової оцінки земельної ділянки площею 29,3379 га, що передавалась в оренду. Крім того, у 2008, 2009, 2010 роках щодо земельної ділянки площею 29,3379 га Правдівської сільської ради: рілля, надавались наступні довідки про нормативну грошову оцінку земельної ділянки: -          №46-Ф від 23.01.2008р. Відділу земельних ресурсів у Костянтинівському районі Донецької області Головного управління земельних ресурсів у Донецькій області, згідно з якою грошова оцінка землі складала 301096,43 грн, -          №150-Ф від 20.01.2009р. Відділу Держкомзему у Костянтинівському районі Донецької області Головного управління Держкомзему у Донецькій області, згідно з якою грошова оцінка земельної ділянки дорівнювала 369380,59 грн, -          №48 від 15.01.2010р. Відділу Держкомзему у Костянтинівському районі Донецької області Головного управління Держкомзему у Донецькій області, згідно з якою грошова оцінка земельної ділянки складала 391137,58 грн. Наразі, до суб'єктів оціночної діяльності у сфері оцінки земель статтею 6 Закону України «Про оцінку земель» (у відповідній редакції) відносились, в тому числі, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які здійснюють управління у сфері оцінки земель. В силу норм п.1 Положення про Державний комітет України по земельних ресурсах, яке затверджено Указом Президента України №970/2000 від 14.08.2000р. та було чинним на момент виникнення спірних правовідносин, Державний комітет України по земельних ресурсах (Держкомзем України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. За приписами підпункту 4 п.4 цього положення до завдань Держкомзему України відносилось, зокрема, здійснення відповідно до закону державного регулювання у сфері оцінки земель, організації та забезпечення проведення робіт з нормативної грошової оцінки земель, надання витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок. Сукупність наявних у матеріалах справи письмових доказів свідчить про те, що розмір орендної плати у договорі від 21.12.2007р. був визначений з урахуванням вимог законодавства щодо встановлення такої плати в залежності від грошової оцінки землі, що свідчить про дотримання сторонами спірного правочину вимог законодавства у цій частині під час укладання договору. Разом з цим, звертаючись до суду з розглядуваним позовом прокурор посилався на приписи нормативно-правових актів в редакціях, які діють на теперішній час: Закону України «Про оренду землі», Податкового кодексу України, постанови №831 від 16.11.2016р. Кабінету Міністрів України «Про затвердження методики нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення» тощо. Посилання прокурора на зміст постанови №6-824цс16 від 11.05.2016р. Верховного Суду України судом до уваги не приймається, оскільки висновки суду у цьому судовому акті ґрунтувались на проведенні нормативної грошової оцінки землі з   порушенням встановлених вимог та порядку. Проте, у розглядуваній справі доводів стосовно того, що метод грошової оцінки землі, застосований при визначенні розміру орендної плати в договорі від 21.12.2007р. не відповідав діючому на моменту укладання правочину законодавству позов та додані до нього матеріали не містять. Вимоги позовної заяви засновані на тому, що грошова оцінка землі взагалі не проводилась. Щодо відсутності органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, суд зазначає про таке: Відповідно до ст.2    Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи, зокрема, за позовними заявами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обгрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді, передбачених частиною третьою статті 25 Закону України "Про прокуратуру". Невиконання прокурором вимог щодо надання господарському суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в господарському суді має наслідком повернення поданої ним позовної заяви в порядку, встановленому статтею 63 цього Кодексу. В силу норм ст.29 вказаного нормативно-правового акту прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. При цьому прокурор для представництва інтересів громадянина або держави в господарському суді (незалежно від форми, в якій здійснюється представництво) повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення такого представництва, передбачених частинами другою або третьою статті 25 Закону України «Про прокуратуру». Невиконання прокурором вимог щодо надання господарському суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів громадянина або держави в господарському суді має наслідком повернення поданої ним позовної заяви (заяви, скарги) у порядку, встановленому статтею 63 цього Кодексу. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди. Відповідно до ст.23 Закону України «Про прокуратуру»   представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом (ч.1).   Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.   Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (ч.3). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.   Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це   громадянина та його законного представника або   відповідного суб'єкта владних повноважень.   У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень (ч.4). У розумінні наведених норм процесуального законодавства та вказаного закону, прокурор є процесуальним позивачем у справі, тобто особою, яка ініціює порушення провадження у справі на захист прав і інтересів інших осіб у тих випадках, коли це прямо дозволено законом. Згідно з рішенням №3-рп/99 від 08.04.1999р. Конституційного Суду України представництво прокуратурою України інтересів держави в суді є одним із видів представництва в суді. За правовою природою представництво в суді є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і виконує процесуальні дії в суді в її інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов'язки. Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором. Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсними. Аналогічні положення містить ст.20 Господарського кодексу України. Відповідно до рішення від 08.04.1999р. Конституційного Суду України у справі №1-1/99 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо. З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. За змістом позовної заяви у Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, а також її територіальних органів відсутнє право на звернення до суду з позовами розглядуваної категорії, внаслідок чого позов подано керівником Костянтинівської місцевої прокуратури від свого імені. Разом з цим, суд не погоджується з такими твердженнями прокурора, з огляду на наступне: Як свідчать матеріали справи, спірний договір був укладений щодо земельної ділянки сільськогосподарського призначення, яка розташована за межами населеного пункту. За приписами ч.4 ст.4 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, яка діяла на момент укладання спірного правочину) встановлено, що орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є районні, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та Кабінет Міністрів України в межах повноважень, визначених законом. За змістом Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» частину четверту статті 4 Закону України «Про оренду землі» викладено в такій редакції: «Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є органи виконавчої влади, які відповідно до закону передають земельні ділянки у власність або користування». Вказаний закон набрав чинності 01.01.2013р. Постановою №15 від 14.01.2015р. Кабінету Міністрів України затверджено Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, за приписами п.1 якого державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів. Згідно з підпунктом 31 п.4 вказаного Положення Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи. Приймаючи до уваги вищенаведене, з огляду на набрання чинності зазначеним вище законом, розпорядником земель за спірним договором оренди земельної ділянки слід вважати Головне управління Держгеокадастру у  Донецькій області. Відтак,      безпідставне у розумінні   ст.29 Господарського процесуального кодексу України набуття прокурором статусу позивача в розглядуваній справі в межах правовідносин, які безпосередньо передбачають участь Головного управління Держгеокадастру у  Донецькій області у такій якості, обумовлює висновок про неналежного позивача, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, враховуючи, що в даному випадку відсутні підстави для застосування ст.81 Господарського процесуального кодексу України   у розумінні п.2 постанови №7 від 23.03.2012р. пленуму Вищого господарського суду України, виходячи з того, що розглядуваному випадку орган державної влади не був визначений прокурором невірно, тоді як останній безпідставно зазначив, що орган, який може вважатися належним позивачем в розглядуваній справі – відсутній (вказаної правової позиції дотримується Донецький апеляційний господарський суд, про що зазначено у постанові від 11.04.2017р. по справі №905/2124/16). Щодо обраного прокурором способу захисту порушених прав, суд зазначає про наступне: Згідно із ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи,  організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Частиною 1 ст.15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Згідно зі ст.20 Цивільного кодексу України, право на захист особа здійснює на свій розсуд. З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, прокурор має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу. Проте, обраний спосіб захисту порушених прав, у будь-якому випадку, має бути спрямований на відновлення таких прав. Звернення до суду з розглядуваним позовом обумовлено тим, що невідповідність визначеної у договорі ціни (орендної плати) нормам діючого законодавства зумовлює ненадходження відповідних грошових коштів до державного бюджету України, що в умовах сьогодення негативно впливає на соціально-економічний розвиток держави в цілому. При цьому, прокурором не доведено, яким чином визнання договору недійсним сприятиме відновленню порушених прав та, зокрема, надходженню до бюджету коштів у належному розмірі. Наразі, невідповідність договору (на теперішній час) в частині умов по орендній платі вимогам діючого законодавства може бути виправлена шляхом внесення відповідних змін до договору. Таким чином, приймаючи до уваги вищенаведене, позов Керівника Костянтинівської місцевої прокуратури до Костянтинівської районної державної адміністрації та Фермерського господарства «Рось» про визнання недійсним і припинення на майбутнє договору оренди землі від 21.12.2007р., укладеного між відповідачами, підлягає залишенню без задоволення. В той же час, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем 1 в процесі розгляду справи надано заяву про застосування строків позовної давності, яка обґрунтована тим, що з 2007 року Костянтинівською місцевою прокуратурою неодноразово проводились перевірки Костянтинівської районної державної адміністрації, внаслідок чого заявник позову не був позбавлений можливості довідатись про порушення права держави в межах трирічного строку позовної давності. За змістом позовної заяви, Костянтинівська місцева прокуратура не є органом, який приймає участь у наданні земельних ділянок у власність або у користування, а про обставини, які стали підставою звернення до суду, заявник позову дізнався з листа Міськрайонного управління Держгеокадастру у Костянтинівському районі та м.Торецьку від 26.04.2017р. При розгляді вищезазначеної заяви про застосування строків позовної давності, суд виходить з наступного. Згідно   зі ст.260 Цивільного кодексу України   позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу. Відповідно до ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України   перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. В силу норм ст.256 вказаного нормативно-правового акту позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. За приписами ст.257   Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється у три роки. Як визначено у ч.3 ст.267    Цивільного кодексу України   позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.        Згідно із ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України   перебіг строку позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а за частинами четвертою та п'ятою статті 267 Цивільного кодексу України,   сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. У разі визнання судом причин пропущення позовної давності поважними, порушене право підлягає захисту. Закон не передбачає переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Питання щодо поважності цих причин, тобто, наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Отже, вирішуючи спір, суд повинен встановити момент початку перебігу позовної давності, оскільки від нього залежить правильність обчислення позовної давності і можливість захисту порушеного права. Відлік позовної давності обчислюється з моменту, коли про порушення прав дізнався або мав дізнатися орган, уповноважений на здійснення відповідних функцій, а не прокурор (постанови Верховного Суду України від 27.05.2014 № 3-23гс1420, від 02.09.2014 №3-82гс 1421, від 23.12.2014 № 3-194гс1422, від 25.03.2015 № 3-21гс15230, від 22.04.2015 № 3-54гс1524, від 13.05.2015 № 3-126гс1525, від 13.05.2015 № 3-54гс1526, від 01.07.2015 № 6-178цс1527). Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду України від 30.09.2015р. у справі №3-374гс15, держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинно ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку мають норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право. На позови прокуратури, які пред'являються від імені держави і спрямовані на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади поширюється положення   ст.257 Цивільного кодексу України щодо загальної позовної давності, і на підставі ч.1   ст.261 цього Кодексу   перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів. Аналогічні правові позиції, згідно з якими перебіг позовної давності у справах за позовами, заявленими прокурором в інтересах держави в особі її органів, починається від дня коли про порушене право довідався або міг довідатися саме такий державний орган, а не прокурор, який звернувся з позовом до суду, наведені в постановах Верховного Суду України від 27.05.2014р. у справі №3-23гс14, від 23.12.2014р. у справі №3-194гс14, від 23.03.2015р. у справі №3-21гс15, від 01.07.2015р. у справі №6-178цс15. Суд зауважує, що прокурор мав усі можливості та повноваження для отримання повної та достовірної інформації про оскаржуваний правочин протягом встановленої законом позовної давності від дати його вчинення. Крім того, як зазначалось, органом, який на момент укладання договору виконував функції держави у спірних правовідносинах була Костянтинівська районна державна адміністрація, яка безпосередньо приймала участь в укладанні договору. Разом з тим, Головне управління Держгеокадастру у  Донецькій області набуло статусу органу, уповноваженого на здійснення функцій держави у розглядуваних правовідносинах з набуттям чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» (01.01.2013р.). Наразі, наказом №3гн від 19.09.2005р. (який був чинним на момент укладання спірного правочину) Генеральний прокурор України визначив основним завданням наглядової діяльності прокуратури захист гарантованих Конституцією   та законами України прав і свобод людини і громадянина, державних та публічних інтересів. Із цією метою наказав забезпечити нагляд за додержанням законів, передусім у діяльності органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, контролюючих та правоохоронних органів. Аналогічні вимоги до підпорядкованих прокурорів містять накази Генерального прокурора №3гн від 18.10.2010р., №3гн від 12.04.2011р., №3гн від 07.11.2012р. Крім того, вказані накази містять конкретні вказівки до прокурорів, а саме: періодично, але не рідше одного разу на місяць, перевіряти законність правових актів Кабінету Міністрів України, місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Використовувати право участі у засіданнях цих органів. Таким чином, позов подано з порушенням строків позовної давності. Поважних причин пропуску строку прокурором не наведено, а судом не встановлено. Разом з цим, згідно з п.2.2 постанови №10 від 29.05.2013р. пленуму Вищого господарського суду України  «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» за змістом частини першої    статті 261 ЦК України   позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої   статті 267 ЦК України      позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності. Таким чином, з огляду на встановлені судом обставини безпідставності позовних вимог, заява №01-67-0522 від 30.08.2017р. Костянтинівської районної державної адміністрації про застосування позовної давності до вимог прокурора залишається судом без задоволення. На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43,   49,   82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд – ВИРІШИВ: Відмовити у задоволенні позову Керівника Костянтинівської місцевої прокуратури, м.Костянтинівка до Костянтинівської районної державної адміністрації, с.Іллінівка та Фермерського господарства «Рось», с.Зоря про визнання недійсним і припинення на майбутнє договору оренди землі від 21.12.2007р., укладеного між Костянтинівською районною державною адміністрацією та Фермерським господарством «Рось», який зареєстрований у Костянтинівському районному відділі Донецької регіональної філії ДП «Центр ДЗК при Держкомземі України», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від лютого 2008 року за №040815700001. У судовому засіданні 26.09.2017р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повне рішення складено 02.10.2017р.                       Суддя                                                                                                                         Ю.О.Паляниця