Рішення

від 24.07.2006 по справі 25/162-06-4457

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

25/162-06-4457

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"24" липня 2006 р.Справа  № 25/162-06-4457

За позовом: Заступника прокурора Приморського району м. Одеси в інтересах держави в особі ДПІ у Приморському районі м. Одеси

      до відповідачів: Товариство з обмеженою відповідальністю „Вєлєс”, м. Одеса

Товариство з обмеженою відповідальністю „Фелікс”, м.Одеса

про визнання недійсним  договір купівлі-продажу виключного права, стягнення 34 650 690 грн., зобов'язання повернути виключне право на п'яти серійний художній фільм Анекдотиада „Історія Одеси в анекдотах”

Суддя:  Малярчук І.А.

В  судових засіданнях приймали участь представники:

Від прокурора: Балух В.С. посвідчення № 366 від 26.09.02 р., Бакшлян Г.А., посвідчення № 382 від 20.11.02 р.

Від позивача: Петров Т.І., довір. № 126/П/10-0117 від 10.04.06 р., Вілічко К.О., довір. від 24.05.06 р. № 6520/13/10-0117, Марціяш О.І., довір. від 10.04.06 р. № 127/м/10-0117, Тодорович І.В. довір. № 41364/9/10-0212 від 05.12.05 р.

Від відповідачів: ТОВ „Вєлєс” –не з'явився

ТОВ „Фелікс” –не з'явився  

В судовому  засіданні  суду 24.07.06 р. приймали участь представники:

Від прокурора: не з'явився

Від позивача: Петров Т.І., довір. № 126/П/10-0117 від 10.04.06 р.

Від відповідачів: ТОВ „Вєлєс” –не з'явився

ТОВ „Фелікс” –не з'явився  

Суть спору: про визнання недійсним договір купівлі-продажу виключного права на п'яти серійний художній фільм Анекдотиада „Історія Одеси в анекдотах” від 25.04.00 р., укладений між ТОВ „Фелікс” та ТОВ „Вєлєс” на суму 34 650 690 грн.;

про стягнення з ТОВ „Фелікс” на користь ТОВ „Вєлєс” векселі №№  753287045682, 753287045683, 753287045684, 753287045685, 753287045686 на загальну суму 34 650 690 грн.;

про зобов'язання ТОВ „Вєлєс” повернути ТОВ „Фелікс” виключне право на п'яти серійний художній фільм Анекдотиада „Історія Одеси в анекдотах”.

Прокурор на заявлених позовних вимогах наполягає, подав до суду уточнення позовної заяви від 03.07.06 р. вх. № 14096, де виклав позовні вимоги у вищенаведеній остаточній редакції, навів обґрунтування наявності порушених прав держави відповідно до рішення Конституційного суду України від 08.04.99 р. № 3-рн/99, зазначив законодавство, якому не відповідає оспорюваний договір.  

Первинні позовні вимоги прокурора складали: про визнання договору купівлі-продажу виключного права на 5-ти серійний художній фільм  Анекдотиада „Історія Одеси в анекдотах” від 25.04.00 р., укладений між ТОВ „Вєлєс” та ТОВ „Фелікс”, на суму 34650690грн.; стягнути з ТОВ „Фелікс” на користь ТОВ „Вєлєс” 34 650690 грн.; зобов'язати ТОВ „Вєлєс” повернути ТОВ „Фелікс” виключне право на п'яти серійний художній фільм Анекдотиада „Історія Одеси в анекдотах”.

Обгрунтовуючи заявлений позов прокурор вказує на те, що з підстав визнання рішенням господарського суду Одеської області від 25.07.05 р. по справі № 9-14-3/211-04-8242 недійсним в порядку ст. 49 ЦК УРСР договору купівлі-продажу б/н від 11.04.00 р., укладеного між ПП „Едісан” та ТОВ „Фелікс”, є недійсною підстава виникнення у  ТОВ „Фелікс” виняткового права на фільм Анекдотиада „Історія Одеси в анекдотах”  і як наслідок є недійсними укладені ним всі угоди, предметом яких був вищезазначений фільм.

Як пояснює прокурор порушеними правами держави, за захистом яких подано даний позов на розгляд господарського суду є те, що ДПІ у Приморському районі м. Одеси є органом державної податкової служби та підпорядкована ДПА України, яка відповідно до ст.4 Закону України  „Про державну податкову службу в Україні” є центральним органом виконавчої влади. Крім цього, відповідно до ст.2 Закону України „Про державну податкову службу в Україні” завданнями органів державної податкової служби є здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних  цільових фондів податків і зборів, запобігання злочинам та іншим правопорушенням, віднесеним законом до компетенції податкової міліції.

Висновок про те, що відшкодуванню підлягають тільки суми, які були сплачені до бюджету випливає з самої суті поняття податку, його основної функції –формування доходів Державного бюджету України (п.19 ст.2, ст.9 Бюджетного кодексу України), а також з поняття платника податку як особи, яка згідно Закону України № 168 зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем (п.1.3. ст.1 Закону України № 168). Тобто, як випливає із системного аналізу вищевказаних норм,  Законом України № 168 встановлений прямий взаємозв'язок між сплатою, надходженням до бюджету податку на додану вартість та відшкодуванням такого податку, при цьому зазначені етапи нерозривно пов'язані між собою: сплата податку а потім включення відповідних сум до податкового кредиту з податку на додану вартість та відшкодування податку на додану вартість за рахунок коштів, що  були сплачені у вигляді податку.

Ненадходження податку на додану вартість до бюджету є наслідком того, що один з постачальників продавця – ПП „Едісон”, яке і повинно було сплатити відповідну суму  податку до Державного бюджету України, у відповідному податковому періоді таку суму  в податковій декларації з податку на додану вартість в рядку „податкове зобов'язання” не відобразило та, відповідно, податок  до бюджету не сплачував. Також, відповідно до декларації ТОВ „Фелікс” з ПДВ за квітень 2000 р. останнє не сплачувало відповідну суму податку до Державного бюджету України.

Звідси, прокурор вважає, що відшкодування ТОВ „Вєлєс” суми податку на додану вартість відповідно до угоди, укладеної між ТОВ „Фелікс” та ТОВ „Вєлєс” було незаконне та призвело до нанесення значної шкоди економічним інтересам держави, у зв'язку з чим дана угода не відповідає вимогам Закону України „Про власність”, ст. 225 ЦК УРСР і має бути визнана в порядку ст. 48 ЦК УРСР недійсною.

Позивач, заявлений прокурором позов підтримує, подав згідно клопотань від 25.07.06р. вх. № 15832, від 17.07.06 р. вх. № 15142 витребувані судом документи, а в доповненні до позовної заяви від 17.07.06 р. вх. № 15143 зазначив, що відшкодування ТОВ „Вєлєс” суми податку на додану вартість відповідно до угоди, укладеної між ТОВ „Вєлєс” та ТОВ „Фелікс” було незаконне та призвело до нанесення значної шкоди економічним інтересам держави.

Заявлені позивачем клопотання про відкладення розгляду справи та надання на ознайомлення матеріали справ №№ 9-14-3/211-04-8242, 17-3-3-23/02-7762 судом задоволені.  

Відповідачі, ТОВ „Фелікс” та ТОВ „Вєлєс” в судові засідання не з'являлись відзиви на позов та витребувані судом документів не надали. Справа згідно ст.75 ГПК України розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши докази у їх сукупності, суд встановив наступне:

25.04.00 р. між ТОВ „Вєлєс” (Покупець) та ТОВ „Фелікс” (Продавець) був укладений договір купівлі-продажу, п.1.1. якого передбачено, що Продавець зобов'язується передати, а Покупець прийняти і оплатити виключне право на  п'ятисерійний художній фільм Анекдотиада „Історія Одеси в анекдотах”.

Умовами договору передбачено, що загальна вартість виключного права на фільм складає 34650690 грн., в т.ч. ПДВ в сумі 5775115 грн., вартість кожної серії фільму складає –6930138 грн., в т.ч. ПДВ –1155023 грн. Передача фільму оформляється актами приймання-передачі у вигляді додатків до даного договору. Оплата провадиться  протягом 3-х днів з моменту його підписання шляхом видачі на адресу Продавця простих векселів.    

Додатковою угодою до договору від 28.04.00 р. доповнено п.1.3. договору наступним змістом строк на який передається виключне право по цьому договору складає 25 років від дати підписання договору до 25.04.2025 р.

Приймання-передача виключного права на п'ятисерійний художній фільм провадилась сторонами згідно акту приймання-передачі від 25.04.00 р., а векселів актом приймання-передачі векселів від 17.05.00 р. Додатковою угодою про зміну в акт приймання-передачі векселів від 17.05.00 р. були внесені зміни в номери векселів.

Подані до матеріалів справи ксерокопії векселів суд не вважає наявними докази по даній справі відповідно до ст.34 ГПК України, так як неякісний текст цих копій не дає можливості суду встановити їх зміст.

Також в підтвердження заявлених позовних вимог позивач подав до суду податкову накладну від 25.04.00 р., податкову декларацію з податку на додану вартість ТОВ „Фелікс” за квітень 2000 р., декларації про прибуток підприємств ТОВ „Вєлєс” за півріччя 2002 р. та 2000р., особові картки ПП „Едісон”, ТОВ „Вєлєс”, ТОВ „Фелікс” з ПДВ та податку на прибуток, які свідчать про несплату   останніми податків за оспорюваним договором.  Із особової картки ТОВ „Вєлєс” вбачається проведення  відшкодування ПДВ з державного бюджету товариству за договором від 25.04.00 р. в сумі 5775115 грн.

Рішенням господарського суду Одеської області від 25.07.05 р. по справі № 9-14-3/211-04-8242 за позовом ДПІ у Суворовському районі м. Одеси до ТОВ „Фелікс”, ПП „Едісон” про визнання недійсним зобов'язання та стягнення 34 650 690 грн. позов позивача задоволено, визнано недійсним зобов'язання купівлі-продажу б/н від 11.04.00 р., укладене між ПП „Едісон” та ТОВ „Фелікс”, стягнено з ТОВ „Фелікс” в дохід держави Україна 34 650 690 грн. вартості отриманих векселів по зобов'язанням купівлі-продажу б/н від 11.04.00 р., стягнено з ПП „Едісон”  на користь ТОВ „Фелікс” 34 650 690 грн. грошові кошти в сумі 34 650 690 грн. сплачені останнім за зобов'язанням купівлі-продажу б/н від 11.04.00 р.

Однак, фактично рішення господарського суду Одеської області  від 25.07.05 р. не виконане, про що свідчать постанова № 461/14 про відкриття виконавчого провадження від 14.11.05 р., лист Департаменту державної виконавчої служба від 14.11.05 р. вх. № 25-35-367.

Як судом вже було визначено вище, наявність порушених прав держави прокурор обгрунтовує тим, що відшкодування ТОВ „Вєлєс” суми податку на додану вартість відповідно до угоди, укладеної між ТОВ „Вєлєс” та  ТОВ „Фелікс” було незаконне та призвело до нанесення значної шкоди економічним інтересам держави, у зв'язку з чим просить суд визнати недійсним договір купівлі-продажу виключного права на п'яти серійний художній фільм Анекдотиада „Історія Одеси в анекдотах” від 25.04.00 р., укладений між ТОВ „Фелікс” та ТОВ „Вєлєс” на суму 34 650 690грн.; стягненути з ТОВ „Фелікс” на користь ТОВ „Вєлєс” векселі №№  753287045682, 753287045683, 753287045684, 753287045685, 753287045686 на загальну суму 34 650 690 грн.; зобов'язати ТОВ „Вєлєс” повернути ТОВ „Фелікс” виключне право на п'яти серійний художній фільм Анекдотиада „Історія Одеси в анекдотах”.

Між тим, із змісту позовних вимог не вбачається заявлення прокурором  позовних вимог в інтересах держави, оскільки позов не містить вимоги щодо стягнення на користь держави з  ТОВ „Вєлєс” податку на додану вартість в сумі 5775115 грн., якому згідно наявної в матеріалах особової картки було відшкодовано з державного бюджету цей податок, що є незаконним та призвело до нанесення значної шкоди економічним інтересам держави.

Правова позиція прокурора в заявленому позові полягає у невідповідності договору від 25.04.00 р. вимогам Закону України „Про власність в Україні” та ст. 225 ЦК УРСР, що є підставою для  визнання його недійсним на підставі ст.48 ЦК УРСР, чинного на момент укладення договору,  і застосування наслідків передбачених законодавством у вигляді проведення двохсторонньої реституції.

Проаналізувавши заявлені позовні вимоги Заступника прокурора Приморського району м. Одеси в інтересах держави в особі ДПІ у Приморському районі м. Одеси, оцінивши доводи сторін та подані ними документи в підтвердження заявлених позовних вимог разом з вимогами законодавства, суд дійшов висновку відмовити прокурору в задоволенні заявлених позовних вимог з огляду на наступне.

Відповідно до приписів ст.19 Конституції України,  норми якої є нормами прямої дії, правовий порядок в Україні  ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що передбачено законодавством; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Повноваження органів державної податкової служби України, структурним підрозділом якої є ДПІ у Приморському районі м. Одеси    визначено Законом України „Про державну податкову службу в Україні” від 04.12.90 р. № 509-ХІІ із змінами та доповненнями чинними на момент звернення  прокурора до суду з даним позовом.

Так, приписами ч.1 ст.9 Закону України „Про державну податкову службу в Україні” встановлено, що державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, державні податкові інспекції в містах з районним поділом (крім міст Києва та Севастополя) виконують функції, передбачені ст.8 цього Закону („Функції Державної податкової адміністрації України”), крім функцій, зазначених у п.п. 2, 3, 8, 11, 12, 13, 16, а також п.15 цієї статті у частині забезпечення виготовлення марок акцизного збору.

Безпосереднє право органів державної податкової служби на звернення з позовом до суду про визнання договорів недійсними з зазначенням конкретних правових підстав такого звернення, надане законодавцем державним податковим інспекціям в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонним та об'єднаним державним податковим інспекціям у п.11 ст.10 Закону України „Про державну податкову службу в Україні”. У числі інших функцій інспекції зазначена норма містить також і їх право подавати до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами.

Звідси, враховуючи  наведений вище детальний аналіз  норм Конституції України, Закону України „Про державну податкову службу в Україні” та матеріалів справи, суд доходить висновку, що для визнання дій позивача по зверненню з даною позовною заявою, які здійснюються ДПІ у Приморському районі м. Одеси в межах наданих їй законодавством повноважень, останній повинен реалізовувати шляхом подачі  до суду не просто  позову про визнання угоди недійсною без будь-яких правових наслідків, а  позову  про визнання угоди недійсною і стягнення в доход держави коштів, одержаних сторонами за такою угодою (ст.49 ЦК УРСР). Разом з тим, як вже було викладено вище, з позовної заяви і з уточненнях до неї, заявлених  Заступником прокурора Приморського району м. Одеси в інтересах держави в особі ДПІ у Приморському районі м. Одеси в порядку ст. 29 ГПК України, згідно якої ДПІ у Приморському районі м. Одеси є стороною у справі зі статусом позивача,  вбачається, що ДПІ звернулась до суду з позовом про визнання договору недійсним з посиланням на ст.48 ЦК УРСР, яка взагалі не передбачає можливості стягнення в доход держави коштів, одержаних сторонами за такою угодою, а передбачає, в разі задоволення позову проведення двосторонньої  реституції, тобто повернення сторонами одна одній всього одержаного за  договором.

Таким чином, з огляду на викладені положення, суд вважає, що звертаючись з даним позовом та уточненнями до нього, ДПІ у Приморському районі м. Одеси, як суб'єкт владних повноважень, діяла поза межами наданих їй, а саме як суб'єкту владних повноважень, чинним законодавством України прав, але в межах своїх прав як суб'єкта господарської діяльності, у зв'язку з чим справа підлягає розгляду за процесуальним правом, визначеним в ГПК України, та матеріальним правом, з врахуванням предмету позову, визначеним ЦК УРСР.

З огляду на вищезазначене, Заступник прокурора Приморського району м. Одеси в інтересах держави в особі ДПІ у Приморському районі м. Одеси звернувся з позовною завою, де позивачем є ДПІ не як державний орган, який  має право звертатися до суду у випадках, передбачених законодавчими актами України (п.2 ч.1 ст.2 ГПК України), а як організація, яка звернулась до суду за захистом своїх порушених та охоронюваних законом інтересів (п.1 ч.1 ст.2 ГПК України), на що позивач має право, що підтверджено рішенням Конституційного суду України від 09.07.02 р. по справі № 1-2/2002 та постановами Верховного Суду  України, в яких зазначено, що коли законом не визначено коло осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних із визнанням угод недійсними, слід виходити із правил ст.2 ГПК України щодо права будь-якого підприємства, організації звернутись до господарського суду з позовом за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів. При цьому, позивач самостійно визначає та обґрунтовує в позовній заяві в чому полягає порушення саме його прав та інтересів, а суд повинен перевірити доводи, на яких базуються позовні вимоги, зокрема щодо матеріально-правового   інтересу у спірних відносинах, і, залежно від встановлених обставин, вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.

Із тексту позовної заяви та уточненнях до неї, ДПІ у Приморському районі м. Одеси, як господарюючий суб'єкт, не довів суду наявність обставин відповідно до яких вбачається порушення умовами спірного договору її прав та охоронюваних законом інтересів, оскільки як вже судом було  вказано вище позовні вимоги ним викладені як визнання недійсним договору купівлі-продажу та проведення сторонами реституції за недійсним договором за яким позивач не є стороною.

Наявність порушених прав позивача за правовідносинами, які  виникли в процесі відчуження виключного права на 5-ти серійний художній фільм Анекдотиада „Історія Одеси в анекдотах” встановлено рішенням господарського суду Одеської області від 25.07.05 р. по справі № 9-14-3/211-04-8242, згідно якого і підлягає стягненню з ТОВ „Фелікс” в доход держави України вартість отриманих векселів по зобов'язанню купівлі-продажу б/н від 11.04.00 р. в сумі 34 650 690 грн., в тому числі ПДВ в сумі 5 775 114 грн.

Згідно ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ст.43 ГПК України).

Враховуючи вищенаведене, суд не вбачає підстав для встановлення доведеними  порушені права та охоронювані законом інтереси  ДПІ у Приморському районі м. Одесі за захистом яких Заступник прокурора Приморського району м. Одеси звернувся до суду з даним позовом, у зв'язку з чим відмовляє в задоволенні заявлених Заступником прокурора Приморського району м. Одеси в інтересах держави в особі ДПІ у Приморському районі м. Одесі позовних вимог щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу від 25.04.00 р., стягнення з ТОВ „Фелікс” на користь ТОВ „Вєлєс” векселі на загальну суму 34 650 690 грн., зобов'язання ТОВ „Вєлєс” повернути ТОВ „Фелікс” виключне право на 5-ти серійний художній фільм Анекдотиада „Історія Одеси в анекдотах”.

Згідно ст. 49 ГПК України в разі  відмови  у позові повністю витрати пов'язані зі сплатою державного мити, витрати на оплату  інформаційно-технічного забезпечення судового процессу та витрати по оплаті адвокатських послуг покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст.44, 49, ст.ст. 82- 85 ГПК  України, суд, -

                 ВИРІШИВ:

1.          Відмовити в позові повністю.

Рішення господарського суду набирає законної  сили згідно зі ст. 85 ГПК України, після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

Суддя                                                                                       Малярчук І.А.