Постанова

від 02.10.2017 по справі 908/2517/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2017 року Справа № 908/2517/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого:Удовиченка О.С. суддів:Катеринчук Л.Й., Погребняка В.Я. розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Поліс" на постанову та на ухвалуДонецького апеляційного господарського суду від 10.04.2017 господарського суду Запорізької області від 18.01.2017 у справі № 908/2517/16 господарського суду Запорізької області за заявою боржникатовариства з обмеженою відповідальністю "Спецізоляція" про визнання банкрутом в судовому засіданні взяли участь представники :

ТОВ "Фінансова Компанія "Поліс"Дожджанюк О.І. В С Т А Н О В И В :

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 10.10.2016 порушено провадження у справі про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю "Спецізоляція" (далі - ТОВ "Спецізоляція") в порядку ст.95 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Постановою господарського суду Запорізької області від 10.10.2017 визнано ТОВ "Спецізоляція" банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено голову ліквідаційної комісії Комарову А.О., зобов'язано ліквідатора здійснити ліквідаційну процедуру.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Поліс" (далі - ТОВ "ФК "Поліс") звернулося до місцевого суду з заявою з грошовими вимогами до боржника, в якій просило визнати грошові вимоги ТОВ "ФК "Поліс" у сумі 2730954,58 грн. та включити до реєстру вимог кредиторів.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 18.01.2017 (Черкаський В.І.), яка залишена без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 10.04.2017 (колегія суддів: Склярук О.І., Геза Т.Д., Дучал Н.М.) у задоволені заяви ТОВ "ФК "Поліс" (вх. 09-06/27824 від 09.11.2016) з кредиторськими вимогами до боржника відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що ТОВ "ФК "Поліс" реалізувало своє право на задоволення вимог до боржника шляхом звернення стягнення на іпотечне майно, а тому відповідно до приписів ст.36 Закону України "Про іпотеку" вимоги кредитора щодо виконання боржником основного зобов'язання є недійсними.

ТОВ "ФК "Поліс" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційної скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Запорізької області від 18.01.2017 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 10.04.2017, прийняти нове рішення про задоволення його заяви з кредиторськими вимогами до боржника.

В обґрунтування касаційної скарги заявник посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права при винесенні оскаржуваних судових рішень, зокрема: ст.ст. 1, 3, 17-19, 36,37, 38 Закону України "Про іпотеку", ст.43, 101 ГПК України.

Судова колегія, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що 30.07.2008 між ВАТ "ВТБ БАНК" та ТОВ "Спецізоляція" укладено кредитний договір № 24.14/08-Кл, згідно якого банк надав ТОВ "Спецізоляція" кредитні кошти у розмірі 1 850 000 грн. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між Банком та боржником було укладено Іпотечний договір № 24.14/08-ДІ-01 від 31.07.2008 (далі - Іпотечний договір 1) та Іпотечний договір № 24.14/08-ДІ-02 від 15.09.2008 (далі- Іпотечний договір 2).

Предметом іпотечного договору 1 є: адмін. управління літ А загальною площею 108,3 кв.м., засолочний цех літ. З загальною площею 54,6 кв.м., нежитлова будівля, склад літ. М загальною площею 373,4 кв.м., що розташоване за адресою м. Запоріжжя, вул. Глісерна, б.І-Г

Предметом іпотечного договору 2 є приміщення літ Ж, прим.2, що розташоване за адресою місто: м. Запоріжжя, вул. Глісерна, будинок І-Г, площею 61,0 кв.м.

Судами встановлено, що між ВАТ "ВТБ БАНК" та ТОВ ФК "Поліс" укладено договір про відступлення вимоги грошових зобов'язань за фінансовими кредитами №21МБ віл 18.11.2015, додаткову угоду № 1 від 27.11.2015 до договору про відступлення права вимоги грошових зобов'язань за фінансовими кредитами №21МБ від 18.11.2015 та договір про відступлення права вимоги за договорами іпотеки та договорами застави від 03.12.2015 (надалі - договори відступлення прав вимоги), відповідно до яких банк відступив права вимоги за кредитним договором та права іпотекодержателя за іпотечними договорами 1, 2, а також і всіма іншими договорами забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором на користь ТОВ "ФК "Поліс".

Відповідно до ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставного майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (ч. 1 ст. 575 ЦК України).

Ч. 5 ст. 3 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Відповідно до ст. 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Виходячи з положень ч. 2 ст. 16 ЦК України, ч. 3 ст. 33, ст. 36, ч. 1 ст. 37 Закону України "Про іпотеку", не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань.

Судами встановлено, що 12.09.2016 ТОВ ТОВ ФК "Поліс" звернуло стягнення на предмет іпотеки за іпотечними договорами 1, 2 в позасудовому порядку, шляхом визнання права власності на нього з внесенням відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Суди, враховуючи, що кредитор скористався своїм правом та задовольнив забезпечені іпотекою вимоги до боржника шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, послалися на ч.4 ст.36 Закону України "Про іпотеку" та відмовили у визнанні його кредиторських вимог.

Доводи заявника касаційної скарги щодо невірного застосування судами ч.4 ст.36 Закону України "Про іпотеку", з огляду на те, розмір кредиторських вимог є більшим, ніж вартість предмета іпотеки, а тому зобов'язання не припинилося, є безпідставними з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняються частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно зі ст. 593 ЦК України право застави припиняється у разі: припинення зобов'язання, забезпеченого заставою; втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави; реалізації предмета застави; набуття заставодержателем права власності на предмет застави. Право застави припиняється також в інших випадках, встановлених законом.

Статтею 17 Закону України "Про іпотеку" встановлено, що іпотека припиняється у разі: набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки.

Статтею 7 Закону України "Про іпотеку" передбачено право іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Згідно з ч. 4 ст. 36 Закону України "Про іпотеку" після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання є недійсними.

Відповідно ст. 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Таким чином, Законом встановлено спосіб задоволення вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі, зокрема, відповідного застереження в іпотечному договорі. Цей спосіб реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу. Після набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, якою забезпечено згідно іпотечного договору усі існуючі борги позичальника, вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання є недійсними.

Оскільки умовами іпотечного договору іпотекою забезпечено сплату позичальником або іпотекодавцем (разом чи окремо) існуючого та майбутнього боргу позичальника у строки та на умовах, зазначених в кредитному договорі, що узгоджується зі статтею 7 Закону України "Про іпотеку", то суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про відсутність у ТОВ "Спецізоляція" грошових зобов'язань перед ТОВ "ФК "Поліс" на момент подання заяви з грошовими вимогами та правомірно відхилили її.

Згідно зі ст. 111 7 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до ст. 111 9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення, залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

Враховуючи вищевикладене, колегія дійшла висновку, що оскаржувані постанова Донецького апеляційного господарського суду від 10.04.2017 та ухвала господарського суду Запорізької області від 18.01.2017 є законними та обґрунтованими, підстави для їх скасування відсутні.

керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 -111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Поліс" залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 10.04.2017 та ухвалу господарського суду Запорізької області від 18.01.2017 у справі №908/2517/16 залишити без змін.

Головуючий О.С. Удовиченко

Судді Л.Й. Катеринчук

В.Я. Погребняк