Постанова

від 18.09.2017 по справі 826/5927/16

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

18 вересня 2017 року № 826/5927/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши адміністративну справу в письмовому провадженні

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КАС Групс" доГоловного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0382615137, №0392615137 ,

На підставі ч. 4 ст. 128 КАС України, Суд розглядає справу у письмовому провадженні.

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося товариство з обмеженою відповідальністю КАС Групс (далі - позивач) до Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 22.03.2016 року №0382615137 та №0392615137.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті безпідставно та незаконно, без урахування фактичних обставин справ, оскільки товариство здійснює господарську діяльність без порушень податкового обліку. При цьому, позивачем в ході проведення перевірки були надані всі необхідні документи на підтвердження правомірності формування сум податкового кредиту.

В ході судового розгляду даної справи представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та просив суд їх задовольнити.

Представник податкового органу в наданих запереченнях зазначив аналогічну позицію, викладену в акті перевірки, яка зводиться до того, що оскільки товарно-транспортні накладні, надані ТОВ КАС Групс для перевірки, не містять реквізитів позивача та його контрагентів, то не підтверджено факт перевезення вантажів, що вказує на відсутність реальних господарських операцій між ТОВ КАС Груп та контрагентами. Крім того, податковий орган зазначив, що стан ТОВ Лоокин - 8, до ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням, а стосовно ТОВ Тексоник - 7, до ЄДР внесено запис про відсутність підтвердження відомостей, а відносно керівників вказаних товариств прийнято вироки Центральним районним судом м. Миколаєва.

На підставі п. 4 ст. 122 КАС України суд, з урахуванням думки представників сторін, ухвалив здійснювати подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

З матеріалів справи вбачається, що в період з 23.02.2016 по 29.02.2016 на підставі наказу Головного управління ДФС у м. Києві від 16.02.2016 №578, згідно направлення від 23.06.2016 №106/26-15-13-07-01, п.п.75.1.2 п.75.1 ст. 75, п.п.78.1.11 п.78.1 ст. 78 Податкового кодексу України, у зв'язку з надходження постанови старшого слідчого з ОВС четвертого ВКР СУ ФР ГУ ДФС в Одеській області від 14.07.2015, що винесена в рамках кримінального провадження №32014160000000227, про призначення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ КАС Групс (код 36956625) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства при здійсненні операцій з ТОВ Лоокин (код 38841907), ТОВ Тексоник (код 39230392) за період з 01.01.2012 по 14.07.2015, проведена документальна позапланова виїзна перевірка товариства з обмеженою відповідальністю КАС Групс (код 36956625) з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства під час проведення фінансово-господарських операцій з ТОВ Лоокин (код 38841907), ТОВ Тексоник (код 39230392) за період з 01.01.2012 по 14.07.2015, за результатами якої складено відповідний акт перевірки №36/26-15-13-07-01/36956625 від 09.03.2016 (далі - акт перевірки).

Перевіркою встановлено порушення ТОВ КАС Групс :

- ст. 134, пп.138.1.1 п.138.1 ст. 138, пп. 139.1.9 п.139.1. ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток на загальну суму 21188 грн., в тому числі по періодах: за 2014 рік на суму 21188 грн.;

- п.185.1 ст. 185, п.198.1, п.198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість, який підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет на загальну суму 23541 грн., у тому числі по періодах: за червень 2014 на суму 12983,00 грн., за липень 2014 року на суму 10558 грн.

Висновки податкового органу, сформовані за результатами проведеної перевірки, зводять до того (стор. 19), що зважаючи на вироки Центрального районного суду м. Миколаєва від 01.07.2014 у судовій справі №490/2475/15-к (провадження 1-кп/490/282/2015) про визнання гр. ОСОБА_1 винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 205 КК України та від 08.06.2015 у судові справі №490/4805/15-к (провадження 1-кп/490/387/2015) про визнання гр. ОСОБА_2 винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 5 ст.27-ч.1 ст.205 КК України, реальність вчинення господарських операцій між ТОВ КАС Групс з ТОВ Лоокин та ТОВ Тексоник відсутня, а наслідком для податкового обліку є лише фактичний рух активів, а не задекларований на паперів, тобто, на думку податкового органу, у ТОВ КАС Групс не було підстав для бухгалтерського обліку вказаних операцій.

22.03.2016 року податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення:

- №0392615137, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в сумі 29426 грн., в тому числі за податковими зобов'язаннями у розмірі 23541 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 5885 грн.;

- №0382615137, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у сумі 26485 грн., в тому числі за податковими зобов'язаннями у розмірі 21188 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 5297 грн.

Незгода позивача із зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями зумовила його звернення до суду з даним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Відповідно до норм пп. 14.1.27, пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником), а господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Об'єкт оподаткування податком на прибуток визначений у ст. 134 ПК України як прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Склад витрат і порядок їх визначення закріплений в ст. 138 зазначеного Кодексу. Зокрема, згідно п. 138.1 ст. 138 цього Кодексу, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Нормою пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України передбачено, що витрати операційної діяльності включають в себе собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Підпункт 138.10.3 п. 138.10 ст. 138 ПК України вказує, що до інших витрат відносяться витрати на збут, які в свою чергу, включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, в тому числі: витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, пов'язаних зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (оперативна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона); витрати на транспортування, перевалку і страхування товарів, транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки; витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування; витрати на транспортування готової продукції (товарів) між складами підрозділів підприємства; інші витрати, пов'язані зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

В силу приписів абз. 1 п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Тобто, наведені правові норми Кодексу дозволяють платнику податку формувати витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

В свою чергу за визначенням, наведеним у пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до пп. а п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У даній податковій накладній зазначаються в окремих рядках обов'язкові реквізити, перелік яких наведений у п. 201.1 ст. 201 ПК України. Правовий статус податкової накладної закріплений в положеннях норм ст. 201 цього Кодексу.

Виходячи з аналізу наведених норм в сукупності суд приходить до висновку, що ПК України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це: відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність реальних поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку додану вартість. Таким чином, із зазначеного вище також випливає те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

У своєму листі від 02.06.2011 № 742/11/13-11 Вищий адміністративний суд України одночасно зазначає, що за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції. Разом з тим, сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце (про що було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13-11).

За приписами норм п. 44.1 і п. 44.3 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абз. 2 п. 44.1 ст. 44 ПК України).

Визначення первинного документу та загальні вимоги до оформлення первинних документів містяться в Законі України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-ХІV та в Положенні про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704).

Згідно ч. 1 ст. 9 Закону № 996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону №996-ХІV).

В свою чергу, інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку (ч. 3 ст. 9 цього Закону).

При цьому, як зазначив Вищий адміністративний суд України в своїх ухвалах від 14.01.2015 К/9991/72258/12, від 21.10.2014 № К/800/6170/14 та від 26.08.2014 № К/800/6501/14, податкове законодавство не встановлює перелік первинних документів, складенням яких мають оформлюватися ті чи інші операції. Разом з тим, відповідні первинні документи повинні містити усі необхідні реквізити, визначені частинами першою, другою статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , повну інформацію про виконану господарську операцію та виступати носіями достовірних відомостей про таку операцію та її учасників.

Зі змісту акта перевірки (стор. 11), вбачається, що до перевірки листом №1 від 24.02.2016 року надано пояснення директора ТОВ КАС Групс щодо здійснення товариством у 2014 році господарської діяльності з ТОВ Лоокин (код 38841907) та ТОВ Тексоник (код 39230392). Згідно зазначеного листа, за період з 01.01.2012 року по 14.07.2015 року у ТОВ Лоокин було придбано послуг на загальну суму 77900,00 грн.; за період з 01.01.2012 року по 14.07.2015 року у ТОВ Тексоник придбано послуг на загальну суму 63350,00 грн.

В матеріалах справи міститься копія договору №29/04 на транспортно-експедиторське обслуговування від 29.04.2010 року, укладеного між ТОВ КАС Групс (експедитор) та ТОВ Роквул Украина (замовник), згідно умов якого експедитор від свого імені та за рахунок замовника забезпечує здійснення перевезення вантажів замовника автомобільним транспортом у міському, приміському й міжміському сполученні.

Згідно п. 1.2 вказаного договору експедитор в інтересах замовника виконує пов'язані з перевезенням транспортно-експедиційні операції: розроблення маршруту перевезення; пошук перевізника; організація заперечення відправлення та одержання вантажу; інші операції, пов'язані з перевезенням.

Умови організації перевезень вантажів визначені п. 2 зазначеного договору, згідно якого експедитор організовує перевезення вантажів на підставі письмових заявок, що подаються замовником за формою, встановленою в Додатку №1 до цього Договору, підписаних уповноваженим представником замовником. Заявника на транспортно-експедиторське обслуговування подається замовником. Підставою для одержання вантажу до перевезення є подорожній лист, завірений печаткою експедитора, при пред'явленні водієм або іншим представником експедитора документ, що посвідчує його особу.

Аналогічний за змістом та умовами договір укладений 01.03.2011 року між ТОВ КАС Групс та ТОВ Роквул Україна .

30.01.2012 року між ТОВ КАС Групс (експедитор) та підприємством зі 100% іноземною інвестицією УРСА (замовник) укладено договір №12-01-42 на транспортно-експедиційне обслуговування, згідно якого експедитор зобов'язується від свого імені та за рахунок замовника укласти один або декілька договорів перевезень автомобільним транспортом по території України, тим самим організувавши та забезпечивши транспортування вантажів замовника відповідно до його письмових вказівок, а замовник, в свою чергу, зобов'язується сплатити експедитору винагороду за виконання згаданого доручення.

Відповідно до умов п. 2.4 договору, для цілей даного договору, належним документом, що підтверджує виконання своїх обов'язків експедитором, буде вважатись завірена печаткою перевізника копія товарно-транспортної накладної з відміткою відправника вантажу, перевірника та одержувача вантажу.

02.01.2014 року між ТОВ КАС Групс (експедитор) та підприємством зі 100% іноземною інвестицією УРСА (замовник) укладено додатковий договір до договору №12-01-42 на транспортно-експедиційне обслуговування, яким продовжено дію договору на тих самих умовах до 31.12.2014 року.

Як вбачається з матеріалів справи, 02.06.2014 року між ТОВ КАС Групс (замовник) та ТОВ Лоокин (виконавець, перевізник) укладено договір №06-14 про транспортне обслуговування по Україні, згідно умов якого виконавець (перевізник) зобов'язується доставити довірений йому замовником вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а замовник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Замовник здійснює оплату або переплату за транспортне обслуговування (провізну плату) на підставі рахунка-фактури виконавця (перевізника), податкової накладної та акта про виконання послуг по вантажному перевезенню вантажу та оригіналу ТТН протягом 10 банківських днів з моменту одержання вказаних документів (п.1.5 договору №06-14).

Згідно п. 2.1 вказаного договору №06-14, виконавець (перевізник) здійснює перевезення вантажів на підставі письмових або усних заявок, що подаються замовником.

Крім того, аналогічний за змістом та умовами договір про вантажні перевезення по Україні №117-ВП-У від 19.06.2014 року укладено між позивачем та ТОВ Тексоник .

Відповідно до ст.9 Закону України Про транспортно-експедиторську діяльність,за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату i за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі. За договором транспортного експедирування експедитор може організувати перевезення за одним товарно-транспортним документом вантажiв кiлькох рiзних клієнтів, якi прямують з одного пункту вiдправлення та/чи в один пункт призначення, за умови, що експедитор виступає вiд iменi усiх цих клiєнтiв як вантажовiдправник та/чи вантажоодержувач. Перевезення вантажiв супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою мiжнародного спiлкування залежно вiд обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажi перевозяться в Українi. Такими документами можуть бути: авiацiйна вантажна накладна (Air Waybill); мiжнародна автомобiльна накладна (CMR); накладна СМГС (накладна УМВС); коносамент (Bill of Lading); накладна ЦIМ (CIM);вантажна вiдомiсть (Cargo Manifest); iншi документи, визначенi законами України. Факт надання послуги експедитора при перевезеннi пiдтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документiв (залiзничних, автомобiльних, авiацiйних накладних, коносаментiв тощо), якi вiдображають шлях прямування вантажу вiд пункту його вiдправлення до пункту його призначення.

В матеріалах справи містяться копії заявок, податкових накладних, актів надання послуг, якими підтверджується виконання умов зазначених вище договорів на транспортно-експедиційне обслуговування.

Дослідивши зміст акта перевірки та заперечень проти позову, де наведений опис епізоду порушення, суд встановив, що відповідач не заперечує наведену позивачем структуру витрат на перевезення вантажів (продукції), факт взаємовідносин позивача з третіми особами (перевізниками, експедиторами), оформлення результатів перевезень іншими первинними документами, ніж ТТН. Натомість витрати понесені позивачем на транспортування товарів не були підтверджені контролюючим органом з єдиної причини, а саме: в ТТН товариством не зазначені обов'язкові реквізити (як то реквізити позивача та ТОВ Лоокин , ТОВ Тексоник ).

Крім того, відповідно до п. 11 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997, основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.

При цьому, товарно-транспортна накладна може оформлюватись суб'єктом господарювання без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім'я, по батькові) перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які надають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

Між тим копії ТТН за 2014 рік були додані позивачем до матеріалів, за результатами аналізу яких суд встановив, що зазначені ТТН складені перевізниками за формою, затвердженою наказом Міністерства інфраструктури України Про затвердження Змін до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні від 05.12.2013 № 983 (що був зареєстрований в Міністерстві юстиції України 25.12.2013 за № 2197/24729 та набрав чинності з 14.01.2014). Водночас, відомості зазначені у вказаних ТТН в сукупності з іншими первинними документами (видатковими накладними, накладними на відпуск товару/переміщення, заявок-договорів на перевезення, актів наданих послуг перевізників) дають змогу повною мірою ідентифікувати кожне здійснене перевезення (вид перевезення та транспортні засоби, замовника і платника перевезень, отримувача вантажу, маршрут перевезень, обсяг і тип протранспортованого вантажу) та підтвердити факт перевезення вантажу, що узгоджується з вимогами п. 11 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні.

Відтак, наведене свідчить, до доводи податкового органу щодо не підтвердження реальності проведення господарських операцій між позивачем та ТОВ Лоокин , ТОВ Тексоник не знайшли свого нормативного та документального підтвердження.

Додатково суд звертає увагу, що згідно наявних в матеріалах справи витягах Головного управління статистики у Миколаївській області, станом на момент укладення договорів про транспортне обслуговування по Україні з ТОВ Лоокин та ТОВ Тексоник , останні згідно КВЕД-2010 здійснювали діяльність 49.41. вантажний автомобільний транспорт, були зареєстровані платниками податку на додану вартість та відомості щодо них, містились в ЄДРПОУ.

В частині доводів податкового органу про те, що вироками Центрального районного суду м. Миколаєва від 01.07.2014 року та від 08.06.2015 року підтверджується винуватість гр.. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч.5 ст.27 - ч.1 ст.205 КК України, суд зазначає наступне.

Згідно ч. 4 ст. 72 КАС України вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду , що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою .

Диспозиція наведеної правової норми, на відміну від норми частини першої статті 72 КАС України, прямо вказує на те, що обов'язковими для суду, який розглядає справу, є вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок.

Разом із тим розглядувана норма встановлює межі обов'язковості зазначених різновидів судових рішень для адміністративного суду, що розглядає конкретну адміністративну справу.

Така обов'язковість поширюється лише на те питання, чи мало місце певне діяння та чи вчинене воно особою, щодо якої постановлено відповідний вирок або прийнято постанову.

Отже, обов'язковими для врахування адміністративним судом є факти, наведені у вироку в кримінальній справі чи постанові у справі про адміністративний проступок, щодо часу, місця та об'єктивного характеру відповідного діяння тієї особи, правові наслідки, дій чи бездіяльності якої є предметом розгляду в адміністративній справі.

Водночас правова кваліфікація діяння особи, наведена у вироку в кримінальній справі або постанові про адміністративний проступок (тобто застосування тих чи інших правових норм до відповідної поведінки), не є обов'язковою для адміністративного суду.

Це стосується також і правової кваліфікації, наведеної у чинних рішеннях судів в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі.

Відповідно висновки інших судів щодо правомірності чи протиправності дій особи, поведінка якої є предметом розгляду в адміністративній справі, не є обов'язковими для адміністративного суду, який таку справу розглядає.

Аналогічно наявність у судовому рішенні в іншій адміністративній справі висновків щодо неправомірності позицій, викладених в акті податкової перевірки, не може бути беззастережною підставою для визнання протиправними податкових повідомлень-рішень про визначення грошових зобов'язань через установлені контролюючим органом порушення податкового законодавства.

Таким чином, адміністративний суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиційних обставин) повинен самостійно кваліфікувати поведінку особи і дійти власних висновків щодо правомірності такої поведінки з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.

Крім того, обов'язковість преюдиційних обставин, передбачена частиною четвертою статті 72 КАС України, відповідно до буквального тлумачення зазначеної норми поширюється лише на обставини, встановлені безпосередньо: 1) або вироком у кримінальній справі; 2) або постановою про адміністративний проступок.

Відповідно обставини, установлені в інших процесуальних актах у кримінальних справах чи справах про адміністративні проступки (наприклад, у постанові про закриття кримінальної справи), не можуть розглядатися як обов'язкові відповідно до частини четвертої статті 72 КАС України.

Також судам варто враховувати, що норма частини четвертої статті 72 КАС України поширюється лише на особу, щодо якої постановлено відповідний вирок або прийнято постанову. Тому обов'язковими є лише обставини щодо безпосередньо цієї особи (засудженого (виправданого) або притягнутого (не притягнутого) до адміністративної відповідальності), а не щодо інших осіб.

Крім того, одним з принципів розгляду податкових спорів, відповідно до ст. 4 ПК України є принцип презумпції добросовісності та рішень платника податків, у зв'язку з чим передбачається, що дії платників податків, які мають своїм результатом одержання податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, податкових накладних та інших первинних документах, є достовірними. Надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність яких установлена судом.

В ході розгляду цієї справи відповідач не надав, а суд не встановив наявність належних документальних доказів, що свідчать про неповноту та/або недостовірність наданих позивачем первинних документів по спірних господарських операціях.

При цьому, суд звертає увагу, що наявний в матеріалах справи договір №06-14 про транспортне обслуговування по Україні від 02.06.2014 року укладений та підписаний від імені ТОВ Лоокин в особі директора Дриги І.В., а відтак посилання податкового органу на існування вироку Центрального районного суду м. Миколаєва від 01.07.2014 року щодо гр. ОСОБА_1 додатково не підтверджує доводи контролюючого органу щодо нереальності господарських операцій, вчинених між позивачем та ТОВ Лоокин , ТОВ Тексоник .

Враховуючи встановлені у справі обставини та наявні у ній матеріали, суд приходить до висновку про доведення позивачем дотримання ним законодавчих вимог щодо документального підтвердження сум витрат і ПДВ, які були віднесені до складу витрат/податкового кредиту за перевіряємий період, та як наслідок про відсутність у відповідача правових підстав для нарахування позивачу податку на прибуток та податку на додану вартість згідно оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, суд, оцінюючи спірні дії відповідача, виходить з критеріїв оцінки рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, встановлених ч. 3 ст. 2 КАС України, до яких, зокрема, відносяться вчинення дій на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для вчинення дії.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також усні та письмові доводи представників сторін стосовно заявлених позовних вимог, суд дійшов до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 94, 158-163 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю КАС Групс задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 22.03.2016 року №0382615137 та №0392615137.

3. Присудити на користь товариства з обмеженою відповідальністю КАС Групс (код ЄДРПОУ 36956625) судові витрати у розмірі 1378,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві (код ЄДРПОУ 39439980).

Відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова набирає законної сили після закінчення строку для її апеляційного оскарження. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя А.Б. Федорчук