Рішення

від 09.10.2017 по справі 904/7581/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

09.10.17р. Справа № 904/7581/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Миртех" (м. Кам'янське, Дніпропетровської області)

до Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" (м.Дніпро)

про стягнення суми інфляційних втрат та 3% річних за неналежне виконання зобов'язань за договором поставки № 14053т від 25.07.2014 у загальному розмірі 4 653 136 грн. 70 коп. (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 28.09.2017),

Суддя Фещенко Ю.В.,

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - представник (довіреність № 4/17 від 05.01.2017);

від відповідача: не з'явився,

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Миртех" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій, на момент звернення з нею до суду, просило суд стягнути з Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" (далі - відповідач) суму інфляційних втрат та 3% річних за неналежне виконання умов договору поставки № 14053т від 25.07.2014 у загальному розмірі 4 844 946 грн. 83 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 4 402 930 грн. 53 коп. - інфляційні втрати;

- 442 016 грн. 30 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним:

- відповідачем були порушені зобов'язання за договором поставки № 14053т від 25.07.2014 в частині повної та своєчасної оплати поставленого позивачем в період з 29.07.2014 по 22.08.2014 товару;

- рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 21.02.2017 у справі № 904/10331/15 вирішено стягнути з Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Миртех" 5 259 057 грн. 56 коп. заборгованості та 78 885 грн. 87 коп. витрат по сплаті судового збору. Позивач посилається на те, що, фактично, рішення господарського суду Дніпропетровської області від 21.02.2017 у справі № 904/10331/15 на теперішній час у повному обсязі не виконано. У зв'язку з чим, позивач просить суд на підставі статті 625 стягнути з відповідача інфляційні втрати за період прострочення з вересня 2014 року по червень 2017 року в сумі 4 402 930 грн. 53 коп. та 3% річних за період з 27.09.2014 по 17.07.2017 в сумі 442 016 грн. 30 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 27.07.2017 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 14.08.2017. Листами від 27.07.2017 судом було запитано: інформацію про результати розгляду справи № 904/10331/15 з наданням відповідних процесуальних документів про результати розгляду вказаної справи, а також відомостей щодо набрання законної сили, у разі оскарження - відповідних постанов апеляційної та касаційної інстанції; матеріалів вказаної справи для огляду у судовому засіданні.

Листом від 31.07.2017 було надано інформацію про набрання рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 21.02.2017 у справі № 904/10331/15 законної сили 10.03.2017, а також надано копію вказаного рішення суду.

Листом від 31.07.2017 було надано матеріали справи № 904/10331/15 для огляду у судовому засіданні.

Від відповідача електронною поштою надійшло клопотання (вх.суду 44877/17 від 14.08.2017), в якому він просив суд відкласти розгляд справи на іншу дату, у зв'язку із перебуванням його повноважного представника на лікарняному.

Від позивача надійшли письмові пояснення (вх.суду 44939/17 від 14.08.2017), в яких він надав витребувану судом інформацію та додаткові докази.

У судове засідання 14.08.2017 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання 14.08.2017 не з'явився, але судом було враховано наявність його клопотання про відкладення розгляду справи, яке було задоволено судом.

Враховуючи вказане, ухвалою суду від 14.08.2017 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, передбачених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 18.09.2017, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування документів по справі, а також задоволення клопотання відповідача.

Від позивача надійшло клопотання (вх.суду 45962/17 від 18.08.2017), в якому він просив суд долучити до матеріалів справи витребувані ухвалою суду документи, а саме: договір поставки № 14053т від 25.07.2014 з додатками; видаткові накладні за період з 29.07.2014 по 22.08.2014 на загальну суму 5 759 057 грн. 56 коп.; докази часткової оплати на суму 350 000 грн. 00 коп.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.суду 50884/17 від 18.09.2017), в якому він проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі, посилаючись на те, що розмір процентів за користування чужими грошовими коштами у договорі поставки № 14053т від 25.07.2014 сторонами визначено не було, а отже, стягнення 3% річних є безпідставним. Також, у відзиві відповідач посилався на те, що відповідно до договору відступлення права вимоги № 2/14053т від 02.03.2017, позивач передав право вимоги за однією зі спірних накладним на суму 1 891 244 грн. 04 коп. Товариству з обмеженою відповідальністю "Протон 2014". При цьому, відповідачем за спірним договором було оплачено товар в сумі 500 000 грн. 00 коп. на користь позивача та 300 000 грн. 00 коп. на користь нового кредитора - Товариства з обмеженою відповідальністю "Протон".

Від відповідача надійшло клопотання (вх.суду 51018/17 від 18.09.2017), в якому він просив суд продовжити строк вирішення спору на 15 днів.

Судом було задоволено вказане клопотання відповідача та ухвалою суду від 18.09.2017 строк вирішення спору було продовжено на 15 днів, терміном по 12.10.2017 включно.

У судове засідання 18.09.2017 з'явився представник відповідача.

Представник позивача у судове засідання 18.09.2017 не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив. При цьому, судом було зауважено, що позивач про день, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином (а.с.40-41), у зв'язку з чим суд перейшов до розгляду справи по суті.

У судовому засіданні 18.09.2017 судом повідомлено представника відповідача про зміст позовних вимог.

Представником відповідача у судовому засіданні 18.09.2017 викладено зміст відзиву на позовну заяву, наведено доводи в його обґрунтування.

У судовому засіданні були досліджені матеріали справи № 904/10331/15.

Судом було зауважено, що з метою всебічного та повного з'ясування всіх фактичних обставин у справі, є необхідність у витребуванні додаткових доказів.

Враховуючи викладене, ухвалою суду від 18.09.2017 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 02.10.2017, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування додаткових документів по справі.

Від позивача надійшли письмові пояснення (вх.суду 53135/17 від 28.09.2017), в яких він надав пояснення з поставлених в ухвалі суду питань, а саме: щодо наданого відповідачем договору про відступлення права вимоги № 2/14053т від 02.03.2017; правових підстав нарахування інфляційних втрат та 3% річних, в тому числі за видатковою накладною № 11 від 29.07.2014; письмові пояснення щодо заборгованості (залишку заборгованості) за видатковою накладною № 11 від 29.07.2014, враховуючи умови договору про відступлення права вимоги № 2/14053т від 02.03.2017 (1 891 244 грн. 04 коп.) та наявні в матеріалах справи докази часткової оплати за вказаною видатковою накладною; всі докази часткових оплат поставленого в період з 29.07.2014 по 22.08.2014 товару (як первісному так і новому кредитору); розгорнутий розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, враховуючи дійсні розміри заборгованості за спірними видатковими накладними та умови пункту 7.2. договору щодо 60 банківських днів.

Від позивача надійшла заява про уточнення та зменшення розміру позовних вимог (вх.суду 53137/17 від 28.09.2017), в якій він просив суд стягнути з відповідача суму інфляційних втрат та 3% річних за неналежне виконання умов договору поставки № 14053т від 25.07.2014 у загальному розмірі 4 653 136 грн. 70 коп., яка складається з наступних сум:

- 4 195 859 грн. 64 коп. - інфляційні втрати;

- 457 277 грн. 06 коп. - 3% річних.

Фактично, позивач зменшив заявлені до стягнення інфляційні втрати, з урахуванням здійснення їх уточненого розрахунку, а також збільшив заявлені до стягнення 3% річних, здійснивши їх уточнений розрахунок за більш тривалий період. При цьому, ціна позову, фактично, зменшилася.

Відповідно до пункту 3.11. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову. У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові.

Згідно з частиною 3 статті 55 Господарського процесуального кодексу України ціну позову вказує позивач.

Враховуючи, що зменшення позовних вимог є правом позивача, передбаченим статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, ці дії не суперечать законодавству та не порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, та враховуючи, що позивачем вказану заяву подано з дотриманням норм Господарського процесуального кодексу України (щодо направлення заяви відповідачу, а.с.135-136), суд приймає вказану заяву позивача.

Отже, у разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову 4 844 946 грн. 83 коп., виходячи з якої й вирішується спір.

Від відповідача надійшла заява про відстрочення виконання рішення суду (вх.суду 53641/17 від 02.10.2017), в якій він просив суд відстрочити виконання рішення суду до 30.04.2018. Вказана заява обґрунтована слідуючим:

- Публічне акціонерне товариство "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" є унікальним підприємством, яке включено до переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави (затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 № 83);

- забезпечення безпеки та сталості перевезень тепловозами неможливе без їх ремонту, відновлення та обслуговування, що є специфікою та профілем саме Публічного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод";

- одноразова сплата 4 844 946 грн. 83 коп. призведе до неможливості закупки деталей для поточного ремонту тепловозів, що в свою чергу поставить під загрозу існуючі графіки перевезень залізним транспортом та їх безпеку;

- штат працівників Публічного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" складає 1098 осіб. На виплату заробітної плати Публічне акціонерне товариство "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" щомісячно витрачає 10 317 520 грн. 00 коп. - значну для підприємства суму, крім того, щомісячно сплачується податок на землю (426 269 000 грн. 00 коп.), відрахування в пенсійний фонд (925 000 грн. 00 коп.), енергоносії (2 248 507 грн. 00 коп.);

- станом на 02.04.2017 кредиторська заборгованість Публічного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" складає 214 837 000 грн., а дебіторська заборгованість становить 19 103 000 грн., що підтверджується відповідними довідками. Такі значні об'єми кредиторської та дебіторської заборгованості значно ускладнюють господарську діяльність підприємства та роблять неможливим одноразову виплату на користь ТОВ "Миртех" 4 844 946 грн. 83 коп.

- згідно з довідкою ПАТ КБ "Приватбанк" від 22.09.2017 залишок коштів у відповідача становить 70 грн., відповідно до довідки ПАТ "АБ "Експресс-Банк" від 22.09.2017 залишок коштів у підприємства становить 9 467 грн. 79 коп.;

- зважаючи на наявну господарську та фінансово-економічну ситуацію на підприємстві, Публічне акціонерне товариство "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" зможе виконати свої зобов'язання перед ТОВ "Миртех" у сумі 4 844 946 грн. 83 коп. через 6 місяців, тобто до 30.04.2018. Сплата коштів стане можливою, зважаючи на надходження коштів від контрагентів Публічного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" - Придніпровської та Одеської залізниць.

У судове засідання 02.10.2017 з'явилися представники позивача та відповідача.

У судовому засіданні 02.10.2017 представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні 02.10.2017 просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на викладенні у відзиві на позовну заяву обставини. Також, представник відповідача просив суд задовольнити клопотання про відстрочення виконання рішення суду, прийнявши до уваги викладені в ньому обставини.

У судовому засіданні 02.10.2017 у відповідності до частини 3 статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 09.10.2017.

Вказане свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду, подання заперечень та доказів в обґрунтування своєї позиції. Крім того, судом здійснені всі можливі заходи щодо всебічного та повного з'ясування фактичних обставин справи; розгляд справи неодноразово відкладався, з метою надання сторонам можливості реалізувати принцип змагальності, рівності всіх учасників процесу перед законом та судом, забезпечення участі представників у судовому засіданні та надання додаткових доказів в обґрунтування заявлених вимог та заперечень.

У судове засідання 09.10.2017 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання 09.10.2017 не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив; про день, час та місце судового засідання відповідач був повідомлений належним чином, що підтверджується протоколом судового засідання від 02.10.2017, в якому приймав участь його представник (а.с.179-180), а також розпискою від 02.10.2017 (а.с.181).

Будь-яких клопотань відповідач не подав. При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

В той же час, судом було враховано наявність відзиву на позовну заяву відповідача.

Відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні та вважає можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача, оскільки останній повідомлений про час та місце судового засідання належним чином, а матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.

У судовому засіданні 09.10.2017 представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог, з урахуванням заяви про їх зменшення, з підстав, викладених у позовній заяві. Крім того, представник позивача наполягав на тому, що причини для відкладення розгляду справи відсутні, оскільки матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення. Також представник позивача наголошував на тому, що неявка у судове засідання представника відповідача не є перешкодою для розгляду справи.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представника позивача, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 25.07.2014 між Приватним акціонерним товариством "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" (далі - замовник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Миртех" (далі - постачальник, позивач) було укладено договір поставки №14053т (далі - договір, а.с. 46-47), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити і передати у власність замовника товар відповідно до специфікації, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити за поставлену продукцію на умовах даного договору (пункт 1.1. договору).

У пункті 16.2. договору сторони визначили, що термін дії договору з моменту його підписання до 31.12.2014.

Доказів визнання недійсним або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Статтею 266 Господарського кодексу України передбачено, що предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Так, у пунктах 1.2. та 1.3. договору сторони визначили найменування товару: запчастини тепловоза ТЕ116, виробник: ВАТ "Коломенський завод", м. Коломна, Росія.

Згідно з пунктом 3.1 договору кількість та асортимент товару передбачається у специфікації (додаток № 1), яка є невід'ємною частиною договору.

У відповідності до вказаних умов між сторонами було підписано специфікації, в яких сторони погодили найменування товару, його кількість, ціну та загальну вартість (а.с.48-51).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору, позивачем в період з 29.07.2014 по 22.08.2014 було поставлено відповідачу товар на загальну суму 5 759 057 грн. 56 коп. відповідно до наступних видаткових накладних:

- видаткової накладної № 11 від 29.07.2014 на суму 1 891 244 грн. 04 коп. (довіреність № 1327 від 29.07.2014, товарно-транспортна накладна № 4/07 від 29.07.2014);

- видаткової накладної № 12 від 30.07.2014 на суму 604 186 грн. 63 коп. (довіреність № 1327 від 29.07.2014, товарно-транспортна накладна № 5/07 від 30.07.2014);

- видаткової накладної № 13 від 30.07.2014 на суму 969 433 грн. 39 коп. (довіреність № 1327 від 29.07.2014, товарно-транспортна накладна № 5/07 від 30.07.2014);

- видаткової накладної № 14 від 30.07.2014 на суму 216 592 грн. 18 коп. (довіреність № 1327 від 29.07.2014, товарно-транспортна накладна № 5/07 від 30.07.2014);

- видаткової накладної № 15 від 30.07.2014 на суму 291 761 грн. 02 коп. (довіреність № 1327 від 29.07.2014, товарно-транспортна накладна № 5/07 від 30.07.2014);

- видаткової накладної № 16 від 15.08.2014 на суму 400 324 грн. 37 коп. (довіреність № 1430 від 15.08.2014, товарно-транспортна накладна № 1/08 від 15.08.2014);

- видаткової накладної № 17 від 15.08.2014 на суму 316 638 грн. 58 коп. (довіреність № 1430 від 15.08.2014, товарно-транспортна накладна № 1/08 від 15.08.2014);

- видаткової накладної № 18 від 15.08.2014 на суму 325 347 грн. 95 коп. (довіреність № 1430 від 15.08.2014, товарно-транспортна накладна № 1/08 від 15.08.2014);

- видаткової накладної № 19 від 22.08.2014 на суму 683 257 грн. 18 коп. (довіреність № 1430 від 15.08.2014);

- видаткової накладної № 21 від 22.08.2014 на суму 60 272 грн. 22 коп. (довіреність № 1430 від 15.08.2014, товарно-транспортна накладна № 2/08 від 22.08.2014) (а.с.54-78).

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, заборгованість за поставлений відповідно до вказаних видаткових накладних товар була предметом спору у справі № 904/10331/15.

Так, рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 21.02.2017 у справі № 904/10331/15 вирішено стягнути з Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Миртех" 5 259 057 грн. 56 коп. заборгованості та 78 885 грн. 87 коп. витрат по сплаті судового збору.

Вказане рішення суду мотивоване порушенням відповідачем зобов'язань за договором поставки № 14053т від 25.07.2014 в частині повної та своєчасної оплати поставленого позивачем в період з 29.07.2014 по 22.08.2014 товару, у зв'язку з чим судом була визнана правомірною та стягнута заборгованість у сумі 5 259 057 грн. 56 коп., яка є сумою основного боргу. Судові витрати за рішенням суду покладені на відповідача.

Вказане рішення суду не було оскаржене сторонами та набрало законної сили 10.03.2017, що підтверджується листом господарського суду Дніпропетровської області від 31.07.2017 (а.с.27).

Позивач посилається на те, що фактично рішення господарського суду Дніпропетровської області від 21.02.2017 у справі № 904/10331/15 на теперішній час у повному обсязі не виконано, у зв'язку з чим позивач просить суд на підставі статті 625 стягнути з відповідача інфляційних втрати за період прострочення з вересня 2014 року по червень 2017 року в сумі 4 195 859 грн. 64 коп. та 3% річних за період з 22.10.2014 по 21.09.2017 в сумі 457 277 грн. 06 коп.

Норми статті 124 Конституції України визначають обов'язковість виконання усіма суб'єктами прав судового рішення.

При цьому, згідно зі статтею 115 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

З урахуванням того, що у справі № 904/10331/15 було встановлено факт наявності основного боргу за поставлений у період з 29.07.2014 по 22.08.2014 товар, судом під час розгляду даної справи вказані обставини не встановлюються та не доводяться з огляду на таке.

Відповідно до частини 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України частини 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Суд враховує, що рішенням Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України", яке є в силу статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" джерелом права, визначено, що "право на справедливий судовий розгляд, гарантований статтею 6 § 1 Конвенції, повинно тлумачитися в світлі преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права як елемент спільної спадщини держав-учасниць. Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів ("Брумареску проти Румунії", § 61)".

В силу частини 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду.

Таким чином, судове рішення у справі № 904/10331/15 не може бути поставлене під сумнів, а інші рішення не можуть йому суперечити.

Так, рішенням суду у справі № 904/10331/15 встановлено факт настання терміну оплати поставленого у спірний період товару, а також факт прострочення відповідачем своїх грошових зобов'язань за вказаним договором.

На час розгляду справи № 904/7581/17, рішення господарського суду Дніпропетровської області від 21.02.2017 у справі № 904/10331/15 набрало законної сили, що відповідно до статті 35 Господарського процесуального кодексу України є підставою для звільнення позивача від доказування обставин, встановлених під час розгляду справи № 904/10331/15.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи в оплату поставленого у період з 29.07.2014 по 22.08.2014 товару позивачем були виставлені такі рахунки:

- в оплату видаткової накладної № 11 від 29.07.2014 було виставлено рахунок № 39 від 29.07.2014 на суму 1 891 244 грн. 04 коп. (а.с.53);

- в оплату видаткової накладної № 12 від 30.07.2014 було виставлено рахунок № 40 від 30.07.2014 на суму 604 186 грн. 63 коп. (а.с.57);

- в оплату видаткової накладної № 13 від 30.07.2014 було виставлено рахунок № 41 від 30.07.2014 на суму 969 433 грн. 39 коп. (а.с.59);

- в оплату видаткової накладної № 14 від 30.07.2014 було виставлено рахунок № 42 від 30.07.2014 на суму 216 592 грн. 18 коп. (а.с.61);

- в оплату видаткової накладної № 15 від 30.07.2014 було виставлено рахунок № 43 від 30.07.2014 на суму 291 761 грн. 02 коп. (а.с.63);

- в оплату видаткової накладної № 16 від 15.08.2014 було виставлено рахунок № 51 від 15.08.2014 на суму 400 324 грн. 37 коп. (а.с.66);

- в оплату видаткової накладної № 17 від 15.08.2014 було виставлено рахунок № 52 від 15.08.2014 на суму 316 638 грн. 58 коп. (а.с.69);

- в оплату видаткової накладної № 18 від 15.08.2014 було виставлено рахунок № 53 від 15.08.2014 на суму 325 347 грн. 95 коп. (а.с.71);

- в оплату видаткової накладної № 19 від 22.08.2014 було виставлено рахунок № 54 від 15.08.2014 на суму 683 257 грн. 18 коп. (а.с.74);

- в оплату видаткової накладної № 21 від 22.08.2014 було виставлено рахунок № 55 від 22.08.2014 на суму 60 272 грн. 22 коп. (а.с.76).

При цьому, поставлений у спірний період товар було оплачено відповідачем наступним чином:

- 01.08.2014 в сумі 200 000 грн. 00 коп. , що підтверджується банківською випискою від 01.08.2014 з призначенням платежу: "оплата за договором № 14053т від 25.07.2014" на суму 200 000 грн. 00 коп. (а.с.80);

- 13.08.2014 в сумі 200 000 грн. 00 коп. , що підтверджується банківською випискою від 13.08.2014 з призначенням платежу: "оплата за договором № 14053т від 25.07.2014" на суму 200 000 грн. 00 коп. (а.с.80);

- 02.10.2015 в сумі 100 000 грн. 00 коп ., що підтверджується банківською випискою від 02.10.2015 з призначенням платежу: "оплата за договором № 14053т від 25.07.2014" на суму 100 000 грн. 00 коп. (а.с.81);

- 07.04.2017 в сумі 50 000 грн. 00 коп. , що підтверджується платіжним дорученням № 1937 від 07.04.2017 з призначенням платежу: "оплата за договором про відступлення права вимоги № 2/14053т від 02.03.2017" на суму 50 000 грн. 00 коп. (а.с.90);

- 13.04.2017 в сумі 100 000 грн. 00 коп. , що підтверджується банківською випискою від 13.04.2017 з призначенням платежу: "оплата за договором про відступлення права вимоги № 2/14053т від 02.03.2017" на суму 100 000 грн. 00 коп. (а.с.82);

- 16.06.2017 в сумі 150 000 грн. 00 коп. , що підтверджується платіжним дорученням № 3477 від 16.06.2017 з призначенням платежу: "оплата за договором про відступлення права вимоги № 2/14053т від 02.03.2017" на суму 150 000 грн. 00 коп. (а.с.92);

- 22.06.2017 в сумі 150 000 грн. 00 коп. , що підтверджується банківською випискою від 22.06.2017 з призначенням платежу: "оплата за договором про відступлення права вимоги № 2/14053т від 02.03.2017" на суму 150 000 грн. 00 коп. (а.с.83);

- 29.06.2017 в сумі 50 000 грн. 00 коп. , що підтверджується платіжним дорученням № 3751 від 29.06.2017 з призначенням платежу: "оплата за договором про відступлення права вимоги № 2/14053т від 02.03.2017" на суму 50 000 грн. 00 коп. (а.с.91).

Приймаючи рішення у даній справі, судом також враховано, що 02.034.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Миртех" (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю"Протон 2014" (новий кредитор) було укладено договір про відступлення права вимоги № 2/14053т (а.с.128), відповідно до умов якого первісний кредитор передає новому кредиторові, а новий кредит приймає право вимоги, що належить первісному кредиторові і стає кредитором за договором поставки № 14053т від 25.07.2014, укладеним між первісним кредитором та ПрАТ "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод". За договором до нового кредитора переходить право вимагати від боржника належного та реального виконання обов'язків за договором, визначеним у договорі, в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, а саме: оплати коштів за поставку товару згідно з видатковою накладною № 11 від 29.07.2014 на суму 1 891 244 грн. 04 коп., а загалом 1 891 244 грн. 04 коп. Договір набирає сили і стає обов'язковим для сторін з дати його підписання сторонами і діє до остаточного виконання фінансових зобов'язань (пункти 1.1., 1.2. та 13. договору).

В подальшому, між сторонами було укладено додаткову угоду № 1 від 01.07.2017 до договору про відступлення права вимоги № 2/14053т від 02.03.2017, якою сторони дійшли згоди доповнити пункт 1.2. договору новим абзацом наступного змісту: "За договором до нового кредитора не переходять права, які забезпечують зобов'язання боржника, що виникли з основного договору, а також права на стягнення з боржника 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, неустойки, штрафних санкцій та збитків в зв'язку із порушенням (невиконанням чи неналежним виконанням) боржником зобов'язань за основним договором, в частині своєчасності та повноти оплати вартості товару, поставленого згідно видаткової накладної № 11 від 29.07.2014". Усі інші умови договору, які не змінені додатковою угодою, залишаються незмінними та обов'язковими для виконання сторонами (а.с.129).

Крім того, додатковою угодою № 2 від 19.09.2017 до договору про відступлення права вимоги № 2/14053т від 02.03.2017, сторони дійшли згоди викласти пункт 1.2. договору в наступній редакції: "За договором до нового кредитора переходить право вимагати замість первісного кредитора від боржника належного та реального виконання обов'язків за договором, визначеним пунктом 1 договору, в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, а саме: оплати коштів за поставку товарів згідно видаткової накладної № 11 від 29.07.2014 на суму 1 391 244 грн. 04 коп. За договором до нового кредитора не переходять права, які забезпечують зобов'язання боржника, що виникли з основного договору, а також права на стягнення з боржника 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України , неустойки, штрафних санкцій та збитків в зв'язку із порушенням (невиконанням чи неналежним виконанням) боржником зобов'язань за основним договором, в частині своєчасності та повноти оплати вартості товару, поставленого згідно видаткової накладної № 11 від 29.07.2014" (а.с.130).

Під час розгляду справи судом встановлено, що відповідачем зобов'язання за договором поставки № 14053т від 25.07.2014 в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений в період з 29.07.2014 по 22.08.2014 товар, а також рішення господарського суду Дніпропетровської області від 21.02.2017 у справі № 904/10331/15 не виконані, внаслідок чого у нього продовжила утворюватись заборгованість перед позивачем за договором.

При цьому, вказаним рішенням суду було стягнуто з відповідача лише основний борг.

В той же час, згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України). При цьому, чинне законодавство не пов'язує припинення грошового зобов'язання з наявністю судового рішення про стягнення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми чи відкриттям виконавчого провадження з примусового виконання такого рішення.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 04.07.2011 № 13/210/10 та від 12.09.2011 № 6/433-42/183.

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до пункту 5.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.13 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (далі - Постанова № 14) господарським судам необхідно мати на увазі, що за приписом частини 5 статті 11 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання може виникати з рішення суду. Відтак якщо певне зобов'язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим (наприклад, у зв'язку з прийняттям судового рішення про стягнення суми попередньої оплати в зв'язку з недопоставкою продукції), відповідальність за невиконання такого зобов'язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з частиною 2 статті 625 названого Кодексу.

Згідно з абзацами 3, 4 пункту 7.1. Постанови № 14, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання. Однак при цьому слід мати на увазі, що у разі коли судовим рішенням з боржника стягнуто суму неустойки (штрафу, пені), то правова природа відповідної заборгованості саме як неустойки у зв'язку з прийняттям такого рішення залишається незмінною, і тому на неї в силу припису частини 2 статті 550 Цивільного кодексу України проценти не нараховуються, інфляційні ж нарахування та нарахування трьох процентів річних на цю заборгованість можуть здійснюватися на загальних підставах відповідно до частини 2 статті 625 названого Кодексу з дня, наступного за днем набрання законної сили відповідним судовим рішенням.

З урахуванням викладеного, суд зазначає, що нарахування 3% річних та інфляційних втрат можуть здійснюватись на суму основної заборгованості до повного виконанням рішення в цій частині .

Суд також відзначає, що відповідно до пункту 1.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" з урахуванням пункту 30.1. статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою, а згідно з пунктом 8.1 статті 8 цього Закону банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. При цьому, порушення банком, що обслуговує платника (боржника), строку перерахування коштів до банку, який обслуговує кредитора, або несвоєчасне зарахування банками коштів на рахунок кредитора, в зв'язку з чим сталося прострочення виконання грошового зобов'язання, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання цього зобов'язання, однак надає боржникові право звернутися до банку, який його обслуговує, з вимогою щодо сплати пені відповідно до пункту 32.2 статті 32 названого Закону (див. також частину 3 статті 343 Господарського кодексу України).

День фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені (пункт 1.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

За змістом частини 3 пункту 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений , помножений на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж , і за будь-який місяць (місяці) у якому (яких) мала місце інфляція.

Крім того, слід врахувати, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць .

Вказана правова позиція викладена також у постанові Вищого господарського суду України від 12.04.2017 у справі № 904/11360/16.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (пункти 3.1., 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013).

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем не були враховані вказані вимоги. Крім того, дослідивши розрахунки інфляційних втрат та 3% річних за визначеними позивачем періодами, судом встановлено, що вказані розрахунки не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки позивачем було включено до періоду прострочення граничний день для оплати товару по кожній спірній накладній, крім того, позивачем здійснено нарахування інфляційних втрат та 3% річних за видатковою накладною № 11 від 29.07.2014 на суми заборгованості, які не відповідають наявним у справі доказам.

Отже, розрахунки інфляційних втрат та 3% річних, здійснені позивачем (а.с.132-133), визнаються судом необґрунтованими та такими, що не відповідають умовам договору та фактичним обставинам справи.

Згідно з пунктом 1.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Так, враховуючи визначені позивачем та судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, враховуючи положення вищевказаних постанов Пленуму, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за вказаними періодами, судом було слідуюче:

- за видатковою накладною № 11 від 29.07.2014 на суму 1 891 244 грн. 04 коп. граничний строк оплати - 22.10.2014; товар було оплачено наступним чином: частково 01.08.2014 в сумі 200 000 грн. 00 коп. та частково 13.08.2014 в сумі 200 000 грн. 00 коп. (без прострочення), також частково - 02.10.205 в сумі 100 000 грн. 00 коп., 07.04.2017 в сумі 50 000 грн. 00 коп., 13.04.2017 в сумі 100 000 грн. 00 коп., 16.06.2017 в сумі 150 000 грн. 00 коп., 22.06.2017 в сумі 150 000 грн. 00 коп. та 29.06.2017 в сумі 50 000 грн. 00 коп., отже, інфляційні втрати за період з листопада 2014 року по вересень 2015 року слід нараховувати на суму заборгованості у розмірі 1 491 244 грн. 04 коп., які в цей період складають 721 335 грн. 47 коп. ; інфляційні втрати за період з жовтня 2015 року по березень 2017 року слід нараховувати на суму заборгованості у розмірі 1 391 244 грн. 04 коп., які в цей період складають 256 113 грн. 05 коп. ; інфляційні втрати за період з квітня по травень 2017 року слід нараховувати на суму заборгованості у розмірі 1 241 244 грн. 04 коп., які в цей період складають 27 452 грн. 59 коп. ; інфляційні втрати за період з червня по серпень 2017 року слід нараховувати на суму заборгованості у розмірі 891 244 грн. 04 коп., які в цей період складають 15 163 грн. 60 коп. ;

- за видатковою накладною № 12 від 30.07.2014 на суму 604 186 грн. 63 коп. граничний строк оплати товару - 23.10.2014; товар не було оплачено; отже, в період з 24.10.2014 по 21.09.2017 заборгованість становила 604 186 грн. 63 коп., а інфляційні втрати за період з листопада 2014 року по серпень 2017 року складають 499 214 грн. 03 коп. ;

- за видатковою накладною № 13 від 30.07.2014 на суму 969 433 грн. 39 коп. граничний строк оплати товару - 23.10.2014; товар не було оплачено; отже, в період з 24.10.2014 по 21.09.2017 заборгованість становила 969 433 грн. 39 коп., а інфляційні втрати за період з листопада 2014 року по серпень 2017 року складають 801 002 грн. 08 коп. ;

- за видатковою накладною № 14 від 30.07.2014 на суму 216 592 грн. 18 коп. граничний строк оплати товару - 23.10.2014; товар не було оплачено; отже, в період з 24.10.2014 по 21.09.2017 заборгованість становила 216 592 грн. 18 коп., а інфляційні втрати за період з листопада 2014 року по серпень 2017 року складають 178 961 грн. 02 коп. ;

- за видатковою накладною № 15 від 30.07.2014 на суму 291 761 грн. 02 коп. граничний строк оплати товару - 23.10.2014; товар не було оплачено; отже, в період з 24.10.2014 по 21.09.2017 заборгованість становила 291 761 грн. 02 коп., а інфляційні втрати за період з листопада 2014 року по серпень 2017 року складають 241 069 грн. 87 коп. ;

- за видатковою накладною № 16 від 15.08.2014 на суму 400 324 грн. 37 коп. граничний строк оплати товару - 10.11.2014; товар не було оплачено; отже, в період з 11.11.2014 по 21.09.2017 заборгованість становила 400 324 грн. 37 коп., а інфляційні втрати за період з грудня 2014 року по серпень 2017 року складають 317 139 грн. 40 коп. ;

- за видатковою накладною № 17 від 15.08.2014 на суму 316 638 грн. 58 коп. граничний строк оплати товару - 10.11.2014; товар не було оплачено; отже, в період з 11.11.2014 по 21.09.2017 заборгованість становила 316 638 грн. 58 коп., а інфляційні втрати за період з грудня 2014 року по серпень 2017 року складають 250 843 грн. 01 коп. ;

- за видатковою накладною № 18 від 15.08.2014 на суму 325 347 грн. 95 коп. граничний строк оплати товару - 10.11.2014; товар не було оплачено; отже, в період з 11.11.2014 по 21.09.2017 заборгованість становила 325 347 грн. 95 коп., а інфляційні втрати за період з грудня 2014 року по серпень 2017 року складають 257 742 грн. 62 коп. ;

- за видатковою накладною № 19 від 22.08.2014 на суму 683 257 грн. 18 коп. граничний строк оплати товару - 17.11.2014; товар не було оплачено; отже, в період з 18.11.2014 по 21.09.2017 заборгованість становила 683 257 грн. 18 коп., а інфляційні втрати за період з грудня 2014 року по серпень 2017 року складають 541 280 грн. 49 коп. ;

- за видатковою накладною № 21 від 22.08.2014 на суму 60 272 грн. 22 коп. граничний строк оплати товару - 17.11.2014; товар не було оплачено; отже, в період з 18.11.2014 по 21.09.2017 заборгованість становила 60 272 грн. 22 коп., а інфляційні втрати за період з грудня 2014 року по серпень 2017 року складають 47 748 грн. 02 коп., а всього 4 155 065 грн. 25 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню в сумі 4 155 065 грн. 25 коп.

Крім того, застосувавши визначені позивачем та судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, здійснивши власний розрахунок 3% річних за вказаними періодами, судом було встановлено таке:

- за видатковою накладною № 11 від 29.07.2014 на суму 1 891 244 грн. 04 коп. граничний строк оплати - 22.10.2014; товар було оплачено наступним чином: частково 01.08.2014 в сумі 200 000 грн. 00 коп. та частково 13.08.2014 в сумі 200 000 грн. 00 коп. (без прострочення), також частково - 02.10.205 в сумі 100 000 грн. 00 коп., 07.04.2017 в сумі 50 000 грн. 00 коп., 13.04.2017 в сумі 100 000 грн. 00 коп., 16.06.2017 в сумі 150 000 грн. 00 коп., 22.06.2017 в сумі 150 000 грн. 00 коп. та 29.06.2017 в сумі 50 000 грн. 00 коп., отже, 3% річних в період з 23.10.2014 по 01.10.2015 слід нараховувати на суму заборгованості у розмірі 1 491 244 грн. 04 коп., які в цей період складають 42 163 грн. 39 коп. ; 3% річних в період з 02.10.2015 по 06.04.2017 слід нараховувати на суму заборгованості 1 391 244 грн. 04 коп., які в цей період складають 63 120 грн. 55 коп. ; 3% річних в період з 07.04.2017 по 12.04.2017 слід нараховувати на суму заборгованості 1 341 244 грн. 04 коп., які в цей період складають 661 грн. 44 коп. ; 3% річних в період з 13.04.2017 по 15.06.2017 слід нараховувати на суму заборгованості у розмірі 1 241 244 грн. 04 коп., які в цей період складають 6 529 грн. 28 коп. ; 3% річних в період з 16.06.2017 по 21.06.2017 слід нараховувати на суму заборгованості у розмірі 1 091 244 грн. 04 коп., які в цей період складають 538 грн. 15 коп. ; 3% річних в період з 22.06.2017 по 28.06.2017 слід нараховувати на суму заборгованості у розмірі 941 244 грн. 04 коп., які в цей період складають 541 грн. 54 коп. ; 3% річних в період з 29.06.2017 по 21.09.2017 слід нараховувати на суму заборгованості у розмірі 891 244 грн. 04 коп., які в цей період складають 6 226 грн. 50 коп. ;

- за видатковою накладною № 12 від 30.07.2014 на суму 604 186 грн. 63 коп. граничний строк оплати товару - 23.10.2014; товар не було оплачено; отже, в період з 24.10.2014 по 21.09.2017 заборгованість становила 604 186 грн. 63 коп., а 3% річних в цей період складають 52 787 грн. 70 коп. ;

- за видатковою накладною № 13 від 30.07.2014 на суму 969 433 грн. 39 коп. граничний строк оплати товару - 23.10.2014; товар не було оплачено; отже, в період з 24.10.2014 по 21.09.2017 заборгованість становила 969 433 грн. 39 коп., а 3% річних в цей період складають 84 699 грн. 26 коп. ;

- за видатковою накладною № 14 від 30.07.2014 на суму 216 592 грн. 18 коп. граничний строк оплати товару - 23.10.2014; товар не було оплачено; отже, в період з 24.10.2014 по 21.09.2017 заборгованість становила 216 592 грн. 18 коп., а 3% річних в цей період складають 18 923 грн. 63 коп. ;

- за видатковою накладною № 15 від 30.07.2014 на суму 291 761 грн. 02 коп. граничний строк оплати товару - 23.10.2014; товар не було оплачено; отже, в період з 24.10.2014 по 21.09.2017 заборгованість становила 291 761 грн. 02 коп., а 3% річних в цей період складають 25 491 грн. 12 коп. ;

- за видатковою накладною № 16 від 15.08.2014 на суму 400 324 грн. 37 коп. граничний строк оплати товару - 10.11.2014; товар не було оплачено; отже, в період з 11.11.2014 по 21.09.2017 заборгованість становила 400 324 грн. 37 коп., а 3% річних в цей період складають 34 384 грн. 02 коп. ;

- за видатковою накладною № 17 від 15.08.2014 на суму 316 638 грн. 58 коп. граничний строк оплати товару - 10.11.2014; товар не було оплачено; отже, в період з 11.11.2014 по 21.09.2017 заборгованість становила 316 638 грн. 58 коп., а 3% річних в цей період складають 27 196 грн. 22 коп. ;

- за видатковою накладною № 18 від 15.08.2014 на суму 325 347 грн. 95 коп. граничний строк оплати товару - 10.11.2014; товар не було оплачено; отже, в період з 11.11.2014 по 21.09.2017 заборгованість становила 325 347 грн. 95 коп., а 3% річних в цей період складають 27 944 грн. 27 коп. ;

- за видатковою накладною № 19 від 22.08.2014 на суму 683 257 грн. 18 коп. граничний строк оплати товару - 17.11.2014; товар не було оплачено; отже, в період з 18.11.2014 по 21.09.2017 заборгованість становила 683 257 грн. 18 коп., а 3% річних в цей період складають 58 292 грн. 13 коп. ;

- за видатковою накладною № 21 від 22.08.2014 на суму 60 272 грн. 22 коп. граничний строк оплати товару - 17.11.2014; товар не було оплачено; отже, в період з 18.11.2014 по 21.09.2017 заборгованість становила 60 272 грн. 22 коп., а 3% річних в цей період складають 5 142 грн. 13 коп., а всього 454 641 грн. 33 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 454 641 грн. 33 коп.

Враховуючи викладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Пунктом 10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" визначено, що результати розгляду господарським судом заяв (клопотань) учасників судового процесу повинні зазначатися в мотивувальній, а не в резолютивній частині рішення суду, прийнятого по суті справи, за винятком тих випадків, коли суд вирішує питання про вжиття заходів до забезпечення позову (статті 67, 68 Господарського процесуального кодексу України), відстрочку або розстрочку виконання рішення (стаття 121 Господарського процесуального кодексу України).

Так, відповідачем була подана заява про відстрочення виконання рішення суду, в якій він просив суд відстрочити виконання рішення суду до 30.04.2018. Вказана заява обґрунтована тяжким фінансовим становищем підприємства (детальне обґрунтування наведене в описовій частині рішення).

З приводу вказаної заяви суд зазначає таке.

Статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Згідно зі статтею 115 Господарського процесуального кодексу України, рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

У Пленумі Верховного Суду України постановою від 26.12.2003 № 14 "Про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" наголошено що при вирішенні заяв державного виконавця чи сторони про відстрочку або розстрочку виконання рішення, встановлення або зміну способу й порядку його виконання суду потрібно мати на увазі, що відповідно до статті 351 Цивільного процесуального кодексу України і статті 121 Господарського процесуального кодексу України їх задоволення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність у нього майна, яке за рішенням суду має бути передане стягувачу, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).

Відповідно до правової позиції, викладеної у пункту 7.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України", вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо

У даному випадку, посилання відповідача на відсутність грошових коштів, не є винятковими обставинами в розумінні статті 121 Господарського процесуального кодексу України, за наявності яких можливе надання розстрочки виконання рішення.

Стаття 42 Господарського кодексу України визначає підприємництво як самостійну, ініціативну, систематичну, на власний ризик господарська діяльність , що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

При цьому, здійснення підприємницької діяльності на власний ризик означає покладення на підприємця тягаря несприятливих наслідків такої діяльності.

Частина 2 статті 218 Господарського кодексу України передбачає, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Відповідно до частини другої статті 617 Цивільного кодексу України, не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх зобов'язань контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Підставою для проведення розрахунків між сторонами є договір поставки № 14053т від 25.07.2014, а відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Викладені в заяві обставини не є винятковими та такими, що роблять неможливим виконання рішення суду, оскільки відповідачем не надано належних та допустимих доказів неможливості виконання рішення суду, не враховані матеріальні інтереси позивача, його фінансовий стан, наявність інфляційних процесів у економіці держави, а також те, що прострочення відповідача на день винесення рішення складає близько трьох років.

При цьому, належних та допустимих доказів на підтвердження фінансового стану на час вирішення спору із розгорнутим аналізом активів за всіма видами майна та наявності грошових коштів на усіх банківських рахунках відповідачем не надано.

Доказів на підтвердження того, що скрутне фінансове становище підприємства відповідача утворилося внаслідок об'єктивних підстав, а не внаслідок його власної підприємницької діяльності, яка здійснюється на його власний ризик, суду не надано.

Що ж до загального економічного та політичного стану країни, то його наслідки торкаються обох сторін у процесі їх підприємницької діяльності.

Також відповідачем не надані докази на підтвердження можливості виконати боргові зобов'язання на умовах відстрочки.

За таких обставин заперечення позивача проти відстрочки виконання судового рішення заслуговують на увагу і враховуються судом при прийнятті рішення з цього питання.

Крім того, слід наголосити, що відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України частиною національного законодавства України є Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікована Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 № 475/97-ВР). Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов'язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.

ОСОБА_1 1 статті 6 §1 Конвенції гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося, на шкоду одній із сторін.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 по справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина "судового розгляду".

У зв'язку з тим, що відстрочка та розстрочка подовжує період відновлення порушеного права стягувача, при їх наданні, суди в цілях вирішення питання про можливість їх надання, а також визначення строку подовження виконання рішення суду, повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення.

Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка та розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно з якою "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..", а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале виконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд , що не може бути оправдано за конкретних обставин справи та є наслідком зменшення вимог щодо розумності строку.

Крім того, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю, у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого виконання.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі оправданої затримки виконання рішення суду залежить зокрема від складності виконавчого провадження, суми та характеру що визначено судом.

Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом'якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочки та розстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер.

Із підстав, умов та меж надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання відстрочки та розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

На підставі вищевикладеного, суд не приймає до уваги обставини, на які посилається відповідач в якості виняткових та таких, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, тому у задоволенні клопотання Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" про відстрочку виконання судового рішення у справі № 904/7581/17 суд відмовляє за необґрунтованістю.

При цьому, суд роз'яснює відповідачу його право, відповідно до статті 121 Господарського процесуального кодексу України, на повторне звернення до суду із заявою про відстрочку виконання судового рішення на етапі виконавчого провадження, у випадку наявності відповідних обставин.

Щодо сплати судового збору та розподілу судових витрат у справі суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 2 статті 44 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно зі статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік", з урахуванням норм частини 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір", прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб становить 1 600 грн. 00 коп.

Відповідно до пунктів 1 та 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 600 грн. 00 коп.) та не більше 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (240 000 грн. 00 коп.); за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 600 грн. 00 коп.).

Ціна позову на момент звернення з ним до суду становила 4 844 946 грн. 83 коп., отже, сума судового збору за подання даного позову складала 72 674 грн. 20 коп. (1,5 відсотка ціни позову).

Вказаний судовий збір було сплачено позивачем відповідно до платіжного доручення № 297 від 26.07.2017 на суму 72 674 грн. 22 коп.

Під час розгляду справи судом, позивачем було подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, яку було прийнято судом, та після чого ціна позову стала складати 4 653 136 грн. 70 коп., а судовий збір за даними вимогами становив 69 797 грн. 05 коп. (1,5 відсотка ціни позову).

При цьому, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

У поданій позивачем заяві про зменшення розміру позовних вимог (вх.суду 53137/17 від 28.09.2017) позивач просив суд винести ухвалу про повернення йому зайво сплаченого судового збору.

Враховуючи викладене, суд вважає за доцільне в порядку, визначеному частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", повернути позивачу суму надмірно сплаченого ним судового збору у розмірі 2 877 грн. 17 коп. (72 674,22 - 69 797,05).

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судові витрати у справі покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 43, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні заяви Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" про відстрочку виконання судового рішення у справі № 904/7581/17 відмовити.

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" (49038, м. Дніпро, Центральний район, вулиця Академіка Белелюбського, будинок 7; ідентифікаційний код 00659101) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Миртех" (51931, Дніпропетровська область, м. Кам'янське, проспект Свободи, будинок 32-А; ідентифікаційний код 33686300) - 4 155 065 грн. 25 коп. - інфляційних втрат, 454 641 грн. 33 коп. - 3% річних, 69 145 грн. 60 коп. частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

В порядку, передбаченому частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", повернути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Миртех" (51931, Дніпропетровська область, м. Кам'янське, проспект Свободи, будинок 32-А; ідентифікаційний код 33686300) надмірно сплачений судовий збір у сумі 2 877 грн. 17 коп., сплачений відповідно до платіжного доручення № 297 від 26.07.2017, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя ОСОБА_2