Постанова

від 04.10.2017 по справі 926/1272/15

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" жовтня 2017 р. Справа № 926/1272/15

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

Головуючий суддя: Бойко С.М.,

суддів: Бонк Т.Б.,

ОСОБА_1,

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Карпати-Моравія б/н від 17.07.2017,

на рішення господарського суду Чернівецької області від 29.06.2017

у справі №926/1272/15, суддя - Ковальчук Т. І.

за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк Приватбанк

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю Карпати-Моравія

про стягнення 32 393,91 грн.

ВСТАНОВИВ:

постановою Вищого господарського суду України від 05.04.2017 задоволено касаційну скаргу ПАТ КБ Приватбанк , рішення господарського суду Чернівецької області від 17.10.2016 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 31.01.2017 скасовано, справу направлено до господарського суду Чернівецької області на новий розгляд.

Вказане рішення суду касаційної інстанції мотивоване тим, що господарські суди попередніх інстанцій, всупереч вимог процесуального закону не дослідили та не надали ніякої правової оцінки наявним у справі поясненням позичальника, який не заперечив проти отримання коштів на підставі заяви про відкриття поточного рахунку від 14.05.2011 (апеляційна скарга а.с. 91-93, т. 1; заперечення на відзив на апеляційну скаргу а.с. 3-4, т. 2; клопотання про призначення судово-економічної експертизи а.с. 35-37, т. 2), вказував про нікчемність такої угоди, оскільки кредитний договір укладений з порушенням письмової форми не підлягає виконанню та не створює ніяких юридичних наслідків; зазначав про те, що в матеріалах справи відсутні первинні докази отримання відповідачем кредиту, а відповідно є недоведеним і його розмір, період користування, момент часткового повернення; нарахована банком процентна ставка є високою і дискримінаційною; не погоджувався з нарахованими банком сумами пені, комісії, відсотків, у зв'язку з чим ним у апеляційній скарзі заявлялося про застосування позовної давності щодо вимог по стягненню пені.

Крім того, суд касаційної інстанції вказує на те, що господарськими судами попередніх інстанцій не взято до уваги надані банком виписки про рух коштів по особовому рахунку позичальника та не надано ніякої оцінки цим доказам.

Суд касаційної інстанції вказує на необхідність дослідження обставин, які б підтвердили або спростували факт отримання кредитних коштів.

Рішенням господарського суду Чернівецької області від 29.06.2017 частково задоволено позов публічного акціонерного товариства комерційний банк Приватбанк до товариства з обмеженою відповідальністю Карпати-Моравія та стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю Карпати-Моравія на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк Приватбанк 25 788,75 грн., з яких: 13 000,00 грн. боргу за кредитом, 11 159,50 грн. відсотків за користування кредитом, 1 629,25 грн. пені та 5656,66 грн. судового збору.

Відмовлено в задоволенні позовних вимог про стягнення 6605,16 грн. з яких: 999,55 грн. відсотків за користування кредитом, 2940,45 грн. пені та 2665,16 грн. боргу по комісії.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що впродовж 90 днів (з 27.07.2013 р. по 24.10.2013 р.), з дати закінчення періоду, в якому дебетове сальдо підлягало обнуленню відповідачем порушено зобов'язання з повернення 13000,00 грн. коштів кредиту, а тому вимога про стягнення даної суми є обґрунтованою.

Підпункт 3.2.1.4.1.3 Умов-2015, яким передбачено підвищену процентну ставку за користування кредитом, починаючи з 91-го дня після дати закінчення періоду, в якому дебетове сальдо підлягало обнуленню, у розмірі 56% річних, не підлягає застосуванню, оскільки не дотримано порядку встановлення змінюваної процентної ставки за кредитним договором та не доведено настання обставин, які надавали банку право на зміну процентної ставки по кредитному ліміту, а тому відсотки за користування кредитом повинні нараховуватися за первісно встановленою ставкою (підпункт 3.18.4.1.3 Умов-2011) в розмірі 48% річних.

ОСОБА_2 щодо сплати винагороди (комісії) за використання ліміту не відповідають вимогам розумності та справедливості договору, передбаченим в ст. 627 Цивільного кодексу України, тому не є обов'язковими для виконання відповідачем, місцевий господарський суд відмовив в задоволенні позову про стягнення комісії в розмірі 2665,16 грн.

Встановлення в договорі умови про нарахування пені виходячи з меншої кількості днів у календарному році є порушенням норм Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» , яким встановлено, що пеня не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, якщо в розрахунку пені виходити з 360, а не 365 днів у календарному році, то обчислена таким чином пеня буде перевищувати подвійну облікову ставку НБУ за відповідний період, що заборонено законом, а тому розмір пені, що підлягає нарахуванню за несвоєчасне повернення кредиту за період з 27.07.2014 р. по 18.06.2015 р., становить 4465,95 грн., а не 4501,96 грн., як обчислив позивач.

Оскільки судом встановлено, що ставка 56% річних застосуванню не підлягала, здійснено перерахунок пені за несвоєчасну сплату процентів, нарахованих за ставкою 48% річних за період з 27.02.2014 р. по 18.06.2015 р., а тому позов про стягнення пені за несвоєчасну сплату відсотків задоволено частково, а саме в розмірі 1177,99 грн.

В апеляційній скарзі товариство з обмеженою відповідальністю Карпати-Моравія (відповідач) просить скасувати рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що визнавши надані позивачем завірені копії "ОСОБА_2 і правила надання банківських послуг" та "Тарифи" такими, що відповідають вимогам ч. 2 ст. 36 ГПК України, місцевий господарський суд не з'ясував, чим саме підтверджується дата їх публікації та набрання чинності (введення у дію), а також розміщення саме цих документів на зазначеному сайті у загальному доступі та копії локального акту позивача про їх затвердження та введення в дію.

З матеріалів справи не вбачається, що наявні "ОСОБА_2 і правила надання банківських послуг" діяли на момент підписання заявки відповідачем 14.05.2011 р., отже, позивач не довів зміст зобов'язань, що виникли між сторонами, не виконав обов'язку про повідомлення клієнта про свої дії щодо встановлення та зміни кредитного ліміту, не обґрунтував наявність підстав для зміни відсоткової ставки за кредитом, не ознайомив відповідача з умовами кредитування та не повідомляв його ні про підвищення процентної ставки, ні про збільшення кредитного ліміту, ні про існування заборгованості.

В судове засідання з'явився представник відповідача.

Представник позивача в судове засідання повторно не з'явився, його явка в судове засідання не визнавалась обов'язковою, а тому апеляційний господарський суд його неявку в судове засідання розцінює як без поважних причин, відсутні процесуальні перешкоди в розгляді справи, вважає за можливе розглянути спір за наявних у справі доказів.

Розглянувши наявні в справі матеріали, давши оцінку доводам, які містяться в апеляційній скарзі, заслухавши пояснення представника відповідача, апеляційний господарський суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення господарського суду Чернівецької області від 29.06.2017 без змін, з огляду на наступне.

Судами встановлено, що 14 травня 2011 року дочірнє підприємство Українсько-чеське спільне підприємство «Карпати-Моравія» (ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 34177764) в особі заступника керівника ОСОБА_3 підписало заяву про відкриття поточного рахунку та картку зі зразками підпису і відбитком печатки (т.с. 1, а.с. 34, т.с. 4, а.с. 91).

За змістом вказаної заяви ДП «УЧСП «Карпати-Моравія» погодилося та приєдналося до «ОСОБА_2 та ОСОБА_4 надання банківських послуг» публічного акціонерного товариства КБ «ПриватБанк» , ОСОБА_5, що розміщені в мережі Інтернет на сайті http://www://privatbank.ua, які разом із заявою від 14.05.2011 р. складають Договір банківського обслуговування б/н від 14.05.2011 р. (далі - Договір від 14.05.2011 р.), і прийняло на себе зобов'язання виконувати умови цього ОСОБА_6 та просило відкрити йому поточний і картковий рахунки під № 26005060091328.

Стосовно доводів відповідача, що ТОВ «Карпати-Моравія» є зовсім іншим підприємством, аніж ліквідоване ДП «УЧСП «Карпати-Моравія» , тому не може бути стороною ОСОБА_6 від 14.05.2011 р. і нести відповідальність за його невиконання, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 609 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема, за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Статтею 104 ЦК унормовано, що юридична особа припиняється у результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.

Згідно внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 20.11.2015 р. відомостей державна реєстрація дочірнього підприємства Українсько-чеське спільне підприємство «Карпати-Моравія» , ідентифікаційний код 34177764, проведена 23.02.2006 р., 05.01.2012 р. до ЄДРПОУ внесено запис про припинення названого дочірнього підприємства за рішенням засновника та про юридичну особу-правонаступника - товариство з обмеженою відповідальністю «Карпати-Моравія» , ідентифікаційний код 34177764 (т.с. 1, а.с. 154-157). Про інших юридичних осіб правонаступників ДП «УЧСП «Карпати-Моравія» відомостей в ЄДРПОУ немає.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» державна реєстрація базується, зокрема, на засадах об'єктивності, достовірності та повноти відомостей у Єдиному державному реєстрі, а згідно з ч. 1 ст. 10 цього Закону якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку що ТОВ «Карпати-Моравія» є повністю правонаступником ліквідованого ДП «УЧСП «Карпати-Моравія» , в тому числі й за ОСОБА_6 від 14.05.2011 р., зобов'язання за яким не припинилися в зв'язку з ліквідацією дочірнього підприємства.

Виконуючи обов'язкові вказівки Вищого господарського суду України, викладені в постановах від 06.07.2016 р. та 05.04.2017 р., суд першої інстанції під час нового розгляду справи правильно встановив, що на дату підписання 14.05.2011 р. відповідачем заяви про відкриття поточного рахунку та картки зі зразками підпису і відбитком печатки на сайті позивача http://www://privatbank.ua в мережі Інтернет були розміщені «ОСОБА_2 та ОСОБА_4 надання банківських послуг» ОСОБА_5 ПАТ «ПриватБанк» , текст яких затверджений наказом ОСОБА_5 від 28.01.2011 р. № СП-2011-85 «О вводе нового свойства расчетного счета для корпоративных клиентов и супер-проекте МСБ 2011 года» (т.с. 3, а.с. 75-96).

Такий висновок суду попередньої інстанції підтверджується матеріалами справи, зокрема, копією наказу ОСОБА_5 від 28.01.2011 р. № СП-2011-85 з текстом затверджених цим наказом «ОСОБА_2 та ОСОБА_4 надання банківських послуг» і ОСОБА_5, даними сайту інтернет-архів (https://www.archive.org/), згідно інформації з якого підтверджується розміщення на сайті ОСОБА_5 (www://privatbank.ua) станом на 07 квітня 2011 р. «ОСОБА_2 та ОСОБА_4 надання банківських послуг» (до підписання відповідачем заяви від 14.05.2011 р.), а саме розділу 3.18 «ОСОБА_2 обслуговування кредитних лімітів на поточних рахунках корпоративних клієнтів» та розділ 8 ОСОБА_5 (т. 3, а.с. 36-37, 38-42, 75-81, 82, 83-96, 182-183, т.с. 4, а.с. 92-98).

З урахуванням викладеного місцевим господарським судом правильно відхилено доводи відповідача, що невідомо, які ОСОБА_2 і ОСОБА_4 були затверджені і розміщені на сайті ОСОБА_5 станом на день підписання заяви від 14.05.2011 р. про відкриття поточного рахунку та картки зі зразками підпису і відбитком печатки.

Названим вище наказом ОСОБА_5 від 28.01.2011 р. № СП-2011-85 уведено банківський продукт «кредитний ліміт на розрахунковий рахунок» з такими параметрами:

- період погашення: щомісячно 20-25 число;

- при непогашенні: проценти за ставкою 24% річних з 26-го числа при непогашенні з 20-го по 25-те число;

- при непогашенні після цього: прострочка з процентною ставкою 48% річних по закінченні 90 днів після включення 24% річних;

- щомісячна комісія: 0,09%, стягується 1-го числа кожного місяця від суми максимального сальдо на кінець одного з днів попереднього місяця користування лімітом (стягується незалежно від відсотків);

- застосування для встановлення «кредитних лімітів на розрахункові рахунки» форми «заяв з приєднанням до «ОСОБА_2 та ОСОБА_4 надання банківських послуг» ;

- затверджено текст розділу 3.18 «ОСОБА_2 та ОСОБА_4 надання банківських послуг» і ОСОБА_5 за користування послугою (Розділ 8 «ОСОБА_2 та ОСОБА_4 надання банківських послуг).

Згідно з пунктом 3.18.1.16 ОСОБА_2 та ОСОБА_4 надання банківських послуг, затверджених вказаним наказом ОСОБА_5 від 28.01.2011 р. № СП-2011-85 (далі - Умови-2011), при укладанні договорів та угод або вчиненні інших дій, що свідчать про приєднання Клієнта до «ОСОБА_2 та ОСОБА_4 надання банківських послуг» (або у формі «Заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки» , або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк / інтернет клієнт-банк, або у формі обміну паперовій або електронною інформацією або у будь-якій іншій формі) Банк і Клієнт допускають використання підписів Клієнта у вигляді електронно-цифрового підпису та/або підтвердження через пароль, спрямований ОСОБА_7 через верифікований номер телефону, який належить уповноваженій особі Клієнта з правом «першої» підпису. Підписання договорів та угод таким чином прирівнюється до укладання договорів та угод у письмовій формі.

Зазначене не суперечить положенням ст. 3 Закону України «Про електронний цифровий підпис» , ст. 634 (договір приєднання) та ч. 2 ст. 639 Цивільного кодексу України, в якій зазначено, що якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, в тому числі, договори та інші правочини.

Статтею 627 Цивільного кодексу унормовано, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Приписами статті 633 Цивільного кодексу України встановлено, що публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець, взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). ОСОБА_2 публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Частиною 1 статті 634 Цивільного кодексу України встановлено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ст. 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Статтею 1067 Цивільного кодексу України унормовано, що договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами.

Якщо відповідно до договору банківського рахунка банк здійснює платежі з рахунка клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунка), банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу (ст. 1069 ЦК України).

Згідно з ч. 2 ст. 1069 Цивільного кодексу України права та обов'язки сторін, пов'язані з кредитуванням рахунка, визначаються положеннями про позику та кредит (параграфи 1 і 2 глави 71 цього Кодексу), якщо інше не встановлено договором або законом.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1054 ЦК України).

Відповідно до ст. 1055 Цивільного кодексу кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Аналогічну норму містить ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України.

За частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (стаття 638 ЦК України, ст. 180 ГК України).

Клієнт ДП «УЧСП «Карпати-Моравія» , правонаступником якого є відповідач, приєднався до ОСОБА_2 та ОСОБА_4 надання банківських послуг, ОСОБА_7, що були затверджені наказом ОСОБА_5 від 28.01.2011 р. № СП-2011-85 і на день підписання клієнтом заяви 14.05.2011 р. розміщені в мережі Інтернет на сайті http://www.privatbank.ua.

При цьому, між сторонами уже діяв договір банківського рахунку № CV1645 від 27.04.2006 р. (поточний рахунок № 26005060091328), згідно з пунктом 2.1.26 якого у разі потреби, за вимогою клієнта, банк зобов'язується здійснювати овердрафтове обслуговування клієнта, що передбачає проведення його платіжних доручень та платежів, здійснених довіреними особами клієнта з використанням КПК, понад залишок коштів на поточному (поточних) та картковому (карткових) рахунку (рахунках) клієнта, відкритому в банку, за рахунок кредитних коштів. Порядок та умови надання клієнту овердрафту обумовлюються у додатковій угоді до договору банківського рахунку або окремому договорі про надання овердрафтового кредиту на поточний або картковий рахунок, що укладений між клієнтом і банком (т.с. 1, а.с. 100-104).

Відтак, виходячи з наведених вище законодавчих приписів та встановлених фактичних обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість доводів позивача, що на дату 14.05.2011 р. заява ДП «УЧСП «Карпати-Моравія» про відкриття поточного рахунку та картка зі зразками підпису і відбитком печатки та Умови-2011 і Тарифи-2011 складають договір банківського обслуговування б/н від 14.05.2011р., згідно з яким сторони - позивач і відповідач, прийняли на себе зобов'язання виконувати його умови.

За своєю правовою природою вказаний договір, укладений шляхом приєднання, є змішаним договором банківського рахунку та кредитного договору.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 22.03.2017 р. у справі № 521/8743/14-ц, 6-2320цс16, допускається укладення кредитного договору шляхом підписання заяви позичальника, у якій указано, що вона разом з Умовами і тарифами складає між сторонами кредитно-заставний договір.

У зв'язку з викладеним місцевим судом обґрунтовано відхилено доводи відповідача, що Договір банківського обслуговування б/н від 14.05.2011 р. є нікчемним як такий, що укладений з порушенням письмової форми, і при вирішення спору в даній справі виходить з того, що між позивачем і відповідачем в письмовій формі укладено змішаний договір банківського обслуговування та кредитування № б/н від 14.05.2011 р. шляхом приєднання клієнта - відповідача, до ОСОБА_2 та ОСОБА_4 надання банківських послуг і ОСОБА_5, які на дату 14.05.2011 р. існували в редакції, затвердженій наказом ОСОБА_5 від 28.01.2011 р. № СП-2011-85 та були розміщені в мережі Інтернет на сайті http://www.privatbank.ua, тобто доведені до відома відповідача.

При цьому, даний договір у частині кредитування відповідача є так званим овердрафтовим кредитуванням банком розрахункового рахунку клієнта для оплати ним розрахункових документів при недостачі або відсутності на розрахунковому рахунку клієнта-позичальника коштів. У такому випадку банк списує кошти з рахунку клієнта в повному обсязі, тобто автоматично надає клієнту кредит на суму, що перевищує залишок коштів.

У самому тексті заяви ДП «УЧСП «Карпати-Моравія» про відкриття поточного рахунку та картці зі зразками підпису і відбитком печатки від 14 травня 2011 р. міститься вказівка на те, що «Клієнт, підписавши цю заяву, погоджується із Умовами та ОСОБА_4 надання банківських послуг, що розміщені на сайті банку, Тарифами банку, які разом із заявою та карткою зі зразками підписів і відбитка печатки складають договір банківського обслуговування» . У цій же заяві зазначено, що цим підписом ДП «УЧСП «Карпати-Моравія» приєднується і зобов'язується виконувати умови, викладені в ОСОБА_2 та ОСОБА_4 надання банківських послуг, ОСОБА_5 - ОСОБА_6 банківського обслуговування в цілому. Дана заява містить застереження про обов'язковість самостійного ознайомлення клієнтів з Умовами та ОСОБА_4 надання банківських послуг та внесеними до них змінами на офіційному сайті банку.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про безпідставність тверджень відповідача щодо відсутності ОСОБА_2 та ОСОБА_4 надання банківських послуг, про його не згоду і не ознайомлення з цими Умовами на дату підписання заяви ДП «УЧСП «Карпати-Моравія» про відкриття поточного рахунку та картки зі зразками підпису і відбитка печатки від 14 травня 2011 р.

Судом також правильно відхилено заперечення відповідача, що оскільки він не підписував названі ОСОБА_2, то договір кредитування є неукладеним, оскільки сама процедура укладення даного договору не передбачає підписання позичальниками стандартних ОСОБА_2 та ОСОБА_4 надання банківських послуг, а факт ознайомлення з цими Умовами позичальників засвідчується відповідними записами та їх підписами в заяві про відкриття поточного рахунку та картці зі зразками підпису і відбитком печатки.

Суд не бере до уваги доводи відповідача, що не підтверджено відкриття саме 14.05.2011 р. поточного рахунку, оскільки встановлено, що банківський поточний рахунок № 26005060091328 відповідачеві відкрито на підставі договору банківського рахунку № CV1645 від 27.04.2006 р. і цей рахунок є таким, овердрафтове кредитування по якому здійснюється відповідно до заяви ДП «УЧСП «Карпати-Моравія» про відкриття поточного рахунку та картки зі зразками підписів та відбитка печатки від 14.05.2011 р.

Як встановлено судами, у позовній заяві позивач обґрунтував свої вимоги до відповідача положеннями ОСОБА_2 та ОСОБА_4 надання банківських послуг і ОСОБА_5, в редакції, що діяла на дату звернення з позовом до господарського суду.

Так, у заяві про відкриття поточного рахунку та картці зі зразками підписів і відбитка печатки від 14.05.2011 р. зазначено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 надання банківських послуг розміщені на офіційному сайті ОСОБА_5 та актуалізуються не частіше 1 разу на місяць з обов'язковою публікацією на сайті банку до 25 числа місяця, що передує змінам. Усі клієнти повинні в обов'язковому порядку виконувати вимоги цього документа й ознайомлюватися з внесеними змінами.

На дату звернення з позовом до відповідача ОСОБА_2 та ОСОБА_4 надання банківських послуг зазнали змін і діяли в редакції наказу ПАТ КБ «Приватбанк» № РR-2015-6513234 від 27.01.2015 р. «О внесении изменений в условия пользования продуктом «Кредитный лимит на счет» (далі - Умови-2015, т.с. 1, а.с. 35-46, 47-49, т.с. 4, а.с. 99-132,133-134).

Порівнюючи тексти ОСОБА_2 та ОСОБА_4 в редакції наказу від 28.01.2011 р. № СП-2011-85 та в редакції, яку надав позивач під час звернення з позовом до відповідача, суд встановив, що окрім розмірів процентних ставок за користування кредитом, зміст застосованих позивачем положень є однаковим, різною є лише нумерація відповідних пунктів ОСОБА_2 та ОСОБА_4, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що порядок і умови надання відповідачеві овердрафтового кредиту за договором від 14.05.2011 р. унормовані положеннями Умов-2011 з урахуванням змін, яких ці ОСОБА_2 зазнали до дня звернення позивача з позовом до суду.

При цьому, судом правильно враховано та проаналізовано вимоги позивача як на підставі первісної редакції ОСОБА_2 та ОСОБА_4 надання банківських послуг (Умови-2011), так і відповідно до ОСОБА_2 та ОСОБА_4 в редакції, на яку позивач посилається в позовній заяві (Умови-2015).

З наданих позивачем доказів - довідки про розмір встановлених кредитних лімітів від 07.07.2015 р. № 08.7.0.0.0/150707141154, виписки про рух коштів на рахунку ДП «УЧСП «Карпати-Моравія» за період з 19.05.2011 р. по 18.06.2015 р., вбачається, що позивач виконав свої зобов'язання за договором банківського обслуговування № б/н від 14.05.2011 р. у повному обсязі, надавши відповідачеві кредитний ліміт з 15.05.2011 р. по 16.08.2011 р. у сумі 1200,00 грн., з 04.03.2013 р. по 20.06.2013 р. - у сумі 1000,00 грн., з 21.06.2013 р. по 11.07.2013 р. у сумі 10000,00 грн. та з 12.07.2013 р. по 28.02.2014 р. - 13000,00 грн. (т.с. 1, а.с. 50, 54-61).

Як видно, первісно ліміт кредиту встановлювався в розмірі 1200,00 грн.

Право банку в односторонньому порядку змінити ліміт передбачено підпунктом 3.18.1.6 Умов-11 (аналогічний пп. 3.2.1.1.6 Умов-2015), при цьому, попередня згода Клієнта на таку зміну ліміту шляхом повідомлення ОСОБА_7 Клієнта на свій вибір або в письмовій формі або через встановлені засоби електронного зв'язку ОСОБА_7 і Клієнта (системи клієнт-банк, інтернет клієнт банк, sms-повідомлення або інших) уже зафіксована в названих підпунктах ОСОБА_2.

Підпунктом 3.18.2.2.15 Умов-2011 (аналогічний пп. 3.2.1.2.2.15 Умов-2015) передбачено, що Клієнт зобов'язується письмово повідомляти Банк про незгоду із запропонованим ОСОБА_7 відповідно до пп. 3.18.2.3.2 (аналогічний пп. 3.2.1.2.3.2 Умов-2015) лімітом у термін не пізніше 2-х банківських днів від дати отримання від ОСОБА_7 повідомлення про перерахунок ліміту. У разі неотримання ОСОБА_7 від Клієнта письмового повідомлення про згоду або при незгоді з величиною запропонованого ОСОБА_7 ліміту, отриманого в результаті перерахунку, Банк має право на свій розсуд або продовжувати обслуговування в рамках знов встановленого ліміту, або припинити обслуговування кредитного ліміту на поточному рахунку Клієнта, про що Банк повідомляє Клієнта за 3 дні до припинення кредитування на свій вибір або в письмовій формі, або за допомогою встановлених засобів електронного зв'язку ОСОБА_7 і Клієнта (системи клієнт-банк, інтернет клієнт-банк, sms-повідомлення або інших).

З наявних у справі матеріалів вбачається, що про зміну ліміту кредиту позивач повідомляв відповідача в спосіб, передбачений названими вище підпунктами ОСОБА_2 та ОСОБА_4, а саме через встановлені засоби електронного зв'язку ОСОБА_7 і Клієнта - системи інтернет банкінгу «Приват24» (т.с. 3, а.с. 47-52).

У свою чергу, відповідач не надав доказів, що він в установленому Умовами-2011 порядку письмово повідомляв позивача про свою згоду/незгоду зі зміною ліміту з 04.03.2013 р. (1000,00 грн.), з 21.06.2013 р. (10000,00 грн.) та з 12.07.2013 р. (13000,00 грн.). Одночасно з виписки про рух коштів на рахунку ДП «УЧСП «Карпати-Моравія» № 26005060091328 (який зазначено в заяві про відкриття поточного рахунку від 14.05.2011 р.) за період з 19.05.2011 р. по 18.06.2015 р. видно, що відповідач користувався кредитним лімітом після зміни його розміру банком, у тому числі й максимальним - 13000,00 грн.

Так, відповідач 25.03.2011 р. використав кредит в сумі 936,67 грн., а 23.05.2011 р. - у сумі 886,67 грн.; 25.05.2011 р., 04.07.2011 р., 21.07.2011 р., 16.08.2011 р. повністю повернув суму кредитного ліміту, в період з 16.08.2011 р. по 08.07.2013 р. кредитним лімітом не користувався, а у липні 2013 року використав кошти з рахунку понад залишок власних коштів у сумі 13000 грн., які не повернув і стягнення яких є предметом спору в даній справі (т.с. 1, а.с. 54-61).

Відповідач у письмових відзиві, скаргах і поясненнях у судовому засіданні не заперечив проти фактичного отримання кредитних коштів на підставі заяви про відкриття поточного рахунку від 14.05.2011 р. (зокрема, письмово в апеляційній скарзі, т. 1, а.с. 91-93, в запереченні на відзив на апеляційну скаргу, т.с. 2, а.с. 3-4).

Специфікою банківського продукту «кредитний ліміт на розрахунковий рахунок» , яким скористався відповідач на підставі ОСОБА_6 від 14.05.2011 р., є те, що цим банківським продуктом передбачено не видачу коштів готівкою або переказ на рахунок позичальника, а можливість при відсутності особистих коштів на рахунку проводити платежі з рахунку в межах суми наданого банком ліміту (як зазначалося - овердрафтовий кредит).

Відтак, підписана відповідачем 14.05.2011 р. заява про відкриття поточного рахунку та картка зі зразками підпису і відбитка печатки та виписка про рух коштів на рахунку ДП «УЧСП «Карпати-Моравія» № 26005060091328 за період з 19.05.2011 р. по 18.06.2015 р. є належними доказами, які підтверджують надання йому коштів овердрафтового кредиту в розмірі 13000,00 грн. відповідно до ліміту, встановленого банком 12.07.2013 року.

З цих підстав місцевим господарським судом обґрунтовано відхилено доводи відповідача, що розмір отриманого ним кредиту не доведений матеріалами справи і що банк не повідомляв його про зміну ліміту кредиту. Аналогічно і доводи апеляційної скарги з цих підстав є необґрунтованими.

Приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Відповідно до частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Приписами статті 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

Відповідно до статей 526, 525 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною 2 статті 345 Господарського кодексу України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Нормою частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на банківський рахунок позикодавця (частина 3 статті 1049 Цивільного кодексу України).

Умовами-2011 передбачено можливість і порядок односторонньої зміни банком ліміту кредитування та повідомлення про це клієнта, встановлений Умовами-2011 порядок повідомлення відповідача про зміну ліміту позивачем дотримано, розмір отриманих коштів кредиту в сумі 13000,00 грн. на поточний рахунок відповідача № 26005060091328 і їх використання останнім підтверджено дослідженими в судовому засіданні доказами.

У зв'язку з цим безпідставними є доводи апеляційної скарги про те, що немає ОСОБА_2 та ОСОБА_4 надання банківських послуг, відсутні дані про те, які саме ОСОБА_2 та ОСОБА_4 і ОСОБА_7 діяли в момент підписання ним заяви від 14.05.2011 р., і що відповідач їх не підписував, про не доведення змісту зобов'язань, що виникли між сторонами спору, та невиконання банком обов'язку повідомити клієнта про свої дії щодо встановлення і зміни кредитного ліміту.

З наявних у матеріалах справи розрахунків заборгованості і виписки про рух коштів на рахунку ДП «УЧСП «Карпати-Моравія» № 26005060091328 за період з 19.05.2011 р. по 18.06.2015 р. видно, що у зв'язку з належним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за ОСОБА_6 від 14.05.2011 р. обслуговування позивачем ліміту проведення платежів відповідача продовжувалося на наступні роки: з 15.05.2012 р. по 14.05.2013 р. та з 15.05.2013 р. по 14.05.2014 р., що відповідає пп. 3.18.1.8 Умов-2011.

Разом з тим, 03.07.2013 р. у відповідача виникло поточне дебетове сальдо (перевищення величини списань з поточного рахунку згідно з розрахунковими документами Клієнта над величиною надходжень на поточний рахунок з урахуванням вхідного залишку на початок банківського дня - пп. 2 пп. 3.18.2.1.14 Умов-2011) у розмірі 5410,00 грн., яке на дату 31.07.2013 р. збільшилося до 13000,00 грн., а 28.10.2013 року дана сума винесена банком на прострочку (т.с. 1, а.с. 60-61, т.с. 4, а.с. 79, рядки 84-98, 109, колонки 1, 2, 3, 4).

Відповідно до пп. 3.18.1.3 Умов-2011 (пп. 3.2.1.1.3 Умов-2015) кредит надається в обмін на зобов'язання Клієнта з повернення кредиту, сплаті відсотків та винагороди.

Згідно з пп. 3.18.4.1.4 Умов-2011 (аналогічний пп. 3.2.1.4.1.4 Умов-2015) під «непогашенням кредиту» мається на увазі не виникнення на поточному рахунку нульового дебетового сальдо при закритті банківського дня.

При цьому, за змістом пп. 3.18.4.1.1., 3.18.4.1.1, 3.18.4.1.2, 3.18.4.1.3 Умов-2011 (кореспондують пп. 3.2.1.4.1, 3.2.1.4.1.1, 3.2.1.4.1.1., 3.2.1.4.1.2, 3.2.1.4.1.3 Умов-2015) у разі непогашення кредиту впродовж 90 днів з дати закінчення періоду, в якому дебетове сальдо підлягало обнуленню, починаючи з 91-го дня після дати закінчення періоду, в який дебетове сальдо підлягало обнуленню, кредит вважається простроченим, а грошові зобов'язання клієнта з погашення заборгованості вважаються порушеними.

Аналізуючи виконаний позивачем розрахунок заборгованості та виписку про рух коштів на рахунку за період з 19.05.2011 р. по 18.06.2015 р., судами встановлено, що період впродовж 90 днів з дати закінчення періоду, в якому дебетове сальдо підлягало обнуленню, але не було обнулене відповідачем, позивач визначив правильно з 27.07.2013 р. по 24.10.2013 р. (т.с. 4, а.с. 79, рядки 95-108, колонки 1,2,3), тому з 25.10.2013 р. (91-й день після дати закінчення періоду, в який дебетове сальдо підлягало обнуленню) зобов'язання відповідача з повернення 13000,00 грн. коштів кредиту позивачеві є порушеними, а позивач, у свою чергу, має право вимагати стягнення даної суми заборгованості.

Однак, відповідач не надав доказів, які б свідчили про повернення ним коштів кредиту у розмірі 13000,00 грн. на рахунок. При цьому, порядок виконання зобов'язання з повернення кредиту для відповідача як за Умовами-2011, так і за Умовами-2015 є однаковим. Не відбувалося стягнення коштів з відповідача на користь позивача і у виконавчому провадженні з примусового виконання наказу господарського суду Чернівецької області від 15.09.2015 р. у справі № 926/1272/15 (т.с. 4, а.с. 135, 136).

З огляду на викладене суд попередньої інстанції дійшов правильного висновку, що в частині вимог про стягнення основного боргу в сумі 13000,00 грн. коштів кредиту позов підлягає задоволенню.

Стосовно процентів за користування кредитом, то відповідно до пп. 3.18.1.12 Умов-2011 (аналогічний пп. 3.2.1.1.12 Умов-2015) для розрахунку відсотків за користування кредитним лімітом встановлюється диференційована процентна ставка. Відсоткова ставка до розрахунку залежить від терміну існування непогашеного залишку по кредиту. Процентна ставка може бути змінена ОСОБА_7 у порядку, передбаченому цим розділом «ОСОБА_2 та ОСОБА_4 надання банківських послуг» . Відповідно до пп. 3.18.2.2.2 Умов-2011 (аналогічний пп. 3.2.1.2.2.2 Умов-2015) Клієнт зобов'язується сплатити відсотки за весь час фактичного користування кредитом згідно з пп. 3.18.4.1, 3.18.4.2, 3.18.4.3 цих ОСОБА_2.

Розрахунок відсотків за користування кредитом проводиться щодня, починаючи з моменту утворення на поточному рахунку дебетового сальдо при закритті банківського дня, за кількість днів користування кредитними коштами, виходячи з 360 днів у році (що не суперечить п. 1.18 глави 1 розділу ІІІ постанови Правління Національного банку України № 255 від 18.06.2003 р. «Про затвердження ОСОБА_4 бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України). Розрахунок відсотків проводиться до повного погашення заборгованості за кредитом на суму залишку за кредитом. День повернення кредиту в часовий інтервал нарахування відсотків не включається. Нарахування відсотків здійснюється в дату сплати (пп. 3.18.4.9 Умов-2011, пп. 3.2.1.4.9 Умов-2015).

За змістом підпунктів 3.18.4.1.2 та 3.18.4.1.3 пункту 3.18.4.1 Умов-2011 при необнуленні дебетового сальдо в одну з дат періоду, в якому дебетове сальдо підлягає обнуленню, протягом 90 днів з останньої дати періоду, в якому дебетове сальдо підлягало обнуленню, Клієнт сплачує ОСОБА_7 за користування кредитом відсотки в розмірі 24% річних, починаючи з останньої дати періоду, в яку дебетове сальдо підлягало обнуленню, а в разі непогашення кредиту впродовж 90 днів з дати закінчення періоду, в який дебетове сальдо підлягало обнуленню, починаючи з 91-го дня після дати закінчення періоду, в який дебетове сальдо підлягало обнуленню, кредит вважається простроченим, а Клієнт сплачує ОСОБА_7 відсотки за користування кредитом у розмірі 48% річних.

Судами встановлено, що необнулення дебетового сальдо відповідачем розпочалося 02.07.2013 р. у сумі 5410,00 грн., а період користування кредитом з моменту виникнення дебетового сальдо до дати обнулення, протягом якого розрахунок відсотків здійснюється за нульовою ставкою (пп. 3.18.4.1.1 Умов-2011), тривав до 26.07.2013 р. (т.с. 4, а.с. 79, рядки 84-95, колонки 1, 2, 3).

Однак до вказаної дати відповідач дебетове сальдо не обнулив, тому починаючи з 26.07.2013 р. позивач нарахував відповідачеві проценти за користування кредитом на залишок поточної заборгованості за ставкою 24% річних за наступний 90-денний період - по 27.10.2013 р. включно, у сумі 814,50 грн. (з розрахунку: ? (сума заборг.) х 24% : 360 дн. (пп. 3.18.4.9 Умов-2011) х N (кількість днів прострочки), що відповідає пп. 3.18.4.1.2 Умов-2011 (т. 4, а.с. 79-80, рядки 96-109, колонки 1, 2, 3, 6, 9).

При цьому, вбачається, що проценти за ставкою 24% річних частково погашалися, зокрема 29.07.2013 р. сплачено 25,84 грн., 30.07.2013 р. - 8,66 грн., 31.07.2013 р. - 3,17 грн., а всього сплачено 37,67 грн. процентів (т. 4, а.с. 79, рядки 96-98, колонка 11).

Відповідно до пп. 3.18.4.1.3 Умов-2011 у зв'язку з непогашенням кредиту впродовж 90 днів з дати закінчення періоду, в який дебетове сальдо підлягало обнуленню, починаючи з 91-го дня після закінчення періоду, в який дебетове сальдо підлягало обнуленню, відсоткова ставка процентів за користування кредитом складає 48% річних від суми залишку непогашеної заборгованості. За такою ставкою позивач нарахував відповідачеві проценти за користування кредитом починаючи з 28.10.2013 р. по 30.06.2014 р. у сумі 4264,00 грн. (т. 4, а.с. 80, рядки 109-144, колонки 1, 2, 4, 7, 10).

Починаючи з 01.07.2014 р. по 18.06.2015 року проценти відповідачеві нараховані виходячи з ставки 56% річних у сумі 7118,22 грн. (т.с. 4, а.с. 80-81, рядки 144-179, колонки 1, 2, 4, 7, 10). Всього позивачем нараховано відповідачеві процентів на суму 12196,72 грн., з яких сплачено 37,67 грн., борг за підрахунками позивача складає 12159,05 грн. (814,50 грн. + 4264,00 грн. + 7118,22 грн. - 37,67 грн. = 12159,05 грн.).

Перевіряючи підстави і обґрунтованість застосування позивачем ставки процентів за користування кредитом у розмірі 56% річних, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з такого.

Як встановлено судами, зміна процентних ставок за користування кредитним лімітом при непогашенні боргу в пільговий період з 24% річних на 36% річних та при простроченні більше 90 днів після пільгового періоду з 48% річних на 56% річних відбулася з 01.07.2014 р. на підставі рішення кредитного комітету банку в зв'язку з передбаченими п.п.3.18.2.3.1 Умов-2011 обставинами - подорожчанням ресурсів на міжбанківському грошовому ринку. Про збільшення процентних ставок до 36% річних та 56% річних позивач повідомив відповідача через програмний комплекс «Приват-24» (система інтернет-банк), що підтверджується відповідною випискою із «Приват-24» по клієнту ТОВ «Карпати-Моравія» (ОКПО 34177764) за 05.06.2014 р. (т.с. 1, а.с. 122).

Ставка 56% річних при простроченні повернення кредиту більше 90 днів після пільгового періоду передбачена підпунктом 3.2.1.4.1.2 Умов-2015.

Відповідно до ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» комерційні банки самостійно встановлюють процентні ставки та комісійну винагороду по своїх операціях, а згідно з ч. 4 ст. 55 названого Закону банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розміри процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу (крім вкладу на вимогу), за винятком випадків, встановлених законом.

Частинами 1, 2 ст. 212 Цивільного кодексу України передбачено, що особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина). Особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити припинення прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (скасувальна обставина).

Статтею 1056-1 Цивільного кодексу України в редакції, чинній станом на день укладення договору банківського обслуговування б/н від 14.05.2011 р., передбачалося, що розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком, іншою фінансовою установою в односторонньому порядку. ОСОБА_2 договору щодо права банку, іншої фінансової установи змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною.

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» починаючи з 16.10.2011 р. статтю 1056-1 Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, а саме, унормовано, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів (ч. 2 ст. 1056-1 ЦК).

Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. ОСОБА_2 договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною (ч. 3 ст. 1056-1 ЦК).

Згідно з частинами 4-6 статті 1056-1 ЦК в редакції станом на 16.10.2011 р. у разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов'язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов'язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов'язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника.

Індекс, що використовується у формулі визначення змінюваної процентної ставки, повинен відповідати таким вимогам:

1) поточне значення індексу повинно періодично, але не рідше одного разу на місяць, публікуватися в засобах масової інформації або оприлюднюватися через інші загальнодоступні регулярні джерела інформації. Кредитний договір повинен містити посилання на джерело інформації про відповідний індекс;

2) індекс повинен ґрунтуватися на об'єктивних індикаторах фінансової сфери, що дозволяють визначити ринкову вартість кредитних ресурсів;

3) значення індексу повинно встановлюватися незалежною установою з визнаною діловою репутацією на ринку фінансових послуг.

У разі застосування змінюваної процентної ставки у кредитному договорі повинен визначатися максимальний розмір збільшення процентної ставки.

Відповідно до п. 2 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» дія цього Закону не поширюється на кредитні договори, укладені до набрання ним чинності.

Згідно ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від змін облікової ставки Національного банку України або в інших випадках. Про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитодавцем письмово протягом семи календарних днів з дати її зміни.

Пунктом 3.5 ОСОБА_4 надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затвердженими постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 р. № 168, передбачено, що банки мають право змінювати процентну ставку за кредитом лише в разі настання події, не залежної від волі сторін договору, яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку.

ОСОБА_7 не мають права змінювати процентну ставку за кредитом у зв'язку з волевиявленням однієї із сторін (зміни кредитної політики банку).

У пункті 2.7 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 24 листопада 2014 року № 1 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів» зазначено, що, вирішуючи питання щодо права банку змінювати в односторонньому порядку умови кредитного договору, зокрема підвищувати розмір процентної ставки за таким договором, господарським судам слід враховувати приписи статті 1056-1 ЦК України, згідно з якими банку забороняється збільшувати розмір фіксованої процентної ставки за кредитним договором (або встановлений кредитним договором порядок сплати змінюваної процентної ставки) за відсутності згоди на це позичальника.

У розгляді відповідних справ господарським судам необхідно з'ясовувати: чи було передбачено збільшення розміру процентної ставки основним кредитним договором; чи були виконані банком усі умови договору у відповідній частині та чи дотримано порядок узгодження зазначеного питання з позичальником. У разі якщо кредитним договором передбачено обов'язкове вчинення відповідного правочину щодо зміни умов договору в письмовій формі, судам необхідно враховувати приписи статей 639, 654, 1055 ЦК України.

У підпункті 3.18.2.3.1 Умов-2011 (аналогічний пп. 3.2.1.2.3.1 Умов-2015), обумовлено, що сторони в порядку ч. 1 ст. 212 Цивільного кодексу України прийшли до взаємної згоди про те, що процентна ставка за користування кредитом може бути підвищена ОСОБА_7, у разі якщо збільшиться облікова ставка НБУ на 1 або більше пунктів, та/або курс гривні до іноземної валюти І групи класифікатора іноземних валют збільшиться на 5 або більше відсотків, та/або вартість ресурсів на міжбанківському грошовому ринку збільшиться на 5 або більше відсотків. Сторони погодилися, що збільшена відсоткова ставка починає діяти після того, як Банк повідомить Клієнта про настання подій, закріплених у даному пункті, а Клієнт не погасить наявну перед банком заборгованість в порядку і строки, передбачені «Умовами і ОСОБА_4 надання банківських послуг» . ОСОБА_7 повідомляє Клієнта про настання подій, закріплених цим пунктом, на свій вибір або в письмовій формі, або за допомогою встановлених засобів електронного зв'язку ОСОБА_7 і Клієнта (системи клієнт-банк, інтернет клієнт банк, sms-повідомлення або інших).

Таким чином, правильними є висновку місцевого господарського суду, що позичальник (відповідач) попередньо надав згоду банку на зміну процентної ставки за користуванням кредитом, тому підвищення процентної ставки відповідно до пп. 3.18.2.3.1 Умов-2011 не можна вважати одностороннім підвищенням процентної ставки.

Однак, для такого підвищення процентної ставки починаючи з 16.10.2011 р. одночасно мають бути дотримані вимоги частин 4-6 статті 1056-1 ЦК у чинній редакції. Зокрема, в кредитному договорі має бути встановлений порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу, розрахунок змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору, а індекс, що використовується у формулі визначення змінюваної процентної ставки, повинен відповідати передбаченим у названій статті ЦК вимогам. При цьому, в разі застосування змінюваної процентної ставки у кредитному договорі повинен визначатися максимальний розмір збільшення процентної ставки.

Згідно з підпунктом 3.2.1.2.3.1 Умов-2015, яким передбачено право банку підвищувати процентну ставку, визначено лише обставини, при наявності яких банк має право збільшити відсоткову ставку, але не встановлено порядок розрахунку змінюваної процентної ставки, який би дозволяв точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору, також сторонами не погоджений індекс, що використовується у формулі визначення змінюваної процентної ставки.

Не передбачено такого порядку й у пп. 3.18.1.12 Умов-2011, який встановлює застосування диференційованої процентної ставки, та в аналогічному пункті 3.2.1.1.12 Умов-2015, в якому, проте, обумовлено, що максимальний розмір процентної ставки за користування кредитом не повинен перевищувати подвійного розміру процентної ставки, зазначеної в цьому пункті.

Також судами встановлено, що позивач не надав рішення кредитного комітету банку про запровадження ставки по кредитному ліміту в розмірі 56% річних при непогашенні заборгованості впродовж 90 днів після пільгового періоду, не подав доказів настання передбачених пп. 3.18.2.3.1 Умов-2011 (пп. 3.2.1.2.3.1 Умов-2015) обставин, за наявності яких ставка відсотків може бути підвищена. Відтак, позивач не довів, що порядок підвищення диференційованої відсоткової ставки в ОСОБА_2 та ОСОБА_4 надання банківських послуг урегульовано відповідно до вимог ст. 1056-1 ЦК України та що мали місце фактичні обставини, які надавали банку право підвищувати відсоткову ставку.

Отже, правильним є висновок суду першої інстанції, що підпункт 3.2.1.4.1.3 Умов-2015, яким передбачено підвищену процентну ставку за користування кредитом, починаючи з 91-го дня після дати закінчення періоду, в якому дебетове сальдо підлягало обнуленню, у розмірі 56% річних, не може застосовуватися до спірних правовідносин між позивачем і відповідачем, що виникли з ОСОБА_6 від 14.05.2011 р., оскільки не дотримано порядку встановлення порядку розрахунку змінюваної процентної ставки в кредитному договорі та не доведено настання обставин, які надавали банку право на зміну процентної ставки по кредитному ліміту.

З урахуванням викладеного відсотки за користування кредитом з 91-го дня після дати періоду, в якому дебетове сальдо підлягало обнуленню, повинні нараховуватися за первісно передбаченою підпунктом 3.18.4.1.3 Умов-2011 ставкою у розмірі 48% річних, а заперечення відповідача проти застосування підвищеної процентної ставки 56% річних є обґрунтованими, про що правильно зазначив місцевий господарський суд та перерахував за ставкою 48% річних ті відсотки, які позивач безпідставно нарарахував за ставкою 56% річних, і визначив їх у розмірі 6118,67 грн. за період з 01.07.2014 р. по 18.06.2015 р., виходячи з наступного розрахунку:

13000,00 грн. (борг за кредитом) х 48% : 360 дн. (пп. 3.18.4.9 Умов-2011) х 353 дн. = 6118,67 грн.

Всього за період з 26.07.2013 р. по 18.06.2015 р. відсотки за користування кредитом, які підлягають сплаті відповідачем, складають 11197,17 грн. (814,50 грн. + 4264,00 грн. + 6118,67 грн.), з них до стягнення належать 11159,50 грн. за мінусом сплачених 37,67 грн. (11197,17 грн. - 37,67 грн.).

Протягом дії договору банківського обслуговування від 14.05.2011 р. ПАТ КБ «Приватбанк» неодноразово змінював відсоткові ставки за користування кредитом. Так, як зазначалося вище, первісно Умовами-2011 встановлено відсоткові ставки в розмірі 24% річних при непогашенні боргу в пільговий період та 48% річних при простроченні більше 90 днів після пільгового періоду, з 01.07.2014 р. такі ставки встановлено відповідно в розмірі 36% річних та 56% річних, з 01.02.2015 р. - в розмірі 30% річних по закінченню пільгового періоду та 60% річних, починаючи з 31-го дня виникнення простроченої заборгованості, а з 01.05.2015 р. - в розмірі 33% річних та 66% річних відповідно.

Про зміну відсоткових ставок позивач повідомляв відповідача за допомогою програмного комплексу «Приват-24» (система інтернет-банк, т.с. 1, а.с. 122-124), однак відсотки за користування кредитом банк нарахував ТОВ «Карпати-Моравія» за ставками 24% річних, 48% річних та 56% річних, а інші процентні ставки не застосовував.

Таким чином, господарський суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вимоги про стягнення боргу за відсотками за користування кредитом підлягають задоволенню частково в сумі 11159,50 грн.

Що стосується вимог про стягнення комісії за користування кредитом у сумі 2665,16 грн., судами встановлено наступне.

Відповідно до пп. 3.18.1.3 Умов-2011 (пп. 3.2.1.1.3 Умов-2015) однією з умов надання кредитного ліміту на рахунок є зобов'язання клієнта по сплаті винагороди.

Клієнт сплачує ОСОБА_7 винагороду за використання ліміту 1-го числа кожного місяця в розмірі 0,9% від суми максимального сальдо кредиту, що існував на кінець банківського дня за попередній місяць, в порядку, передбаченому Умовами і ОСОБА_4 надання банківських послуг. Клієнт доручає ОСОБА_7 здійснювати списання винагороди зі своїх рахунків (п. 3.18.4.4 Умов-2011). Сплата Клієнтом аналогічної винагороди передбачена також пп. 3.2.1.4.4 Умов-2015.

Слід зазначити, що в наказі ОСОБА_5 від 28.01.2011 р. СП-2011-85, яким затверджено Умови-2011, дана винагорода називається також щомісячною комісією (т.с. 3, а.с. 75).

Отже, комісія в сумі 2665,16 грн., яку в позовній заяві просить позивач стягнути з відповідача, це винагорода, передбачена пп. 3.18.4.4 Умов-2011.

З виписки по рахунку відповідача за період з 19.05.2011 р. по 18.06.2015 р. та виконаного позивачем розрахунку заборгованості видно, що максимальне сальдо кредиту в сумі 13000,00 грн. у відповідача мало місце на кінець банківського дня 30.07.2013 р., після чого з 01.08.2013 р. позивач почав нараховувати відповідачеві винагороду (або комісію, як цей платіж позивач називає у позові) в розмірі 0,9% від вказаної суми кредиту за попередній місяць - липень 2013 року і надалі щомісячно 1-го числа за попередній місяць у такому ж розмірі (т.с. 1, а.с. 60 на звороті, т.с. 4, а.с. 79-81, рядки 98, 99, 103, 106, 110, 115, 121, 126, 129, 131, 137, 142, 144, 148, 150, 154, 158, 160, 163, 165, 168, 171, 174, 177, колонки 1, 2, 3, 19, рядок 119, колонка 20).

Враховуючи максимальне сальдо кредиту, щомісячний розмір винагороди складає 117,00 грн. (13000,00 грн. х 0,9%), а розмір винагороди за визначений позивачем період з липня 2013 р. по травень 2015 р. включно за мінусом погашеної 12.12.2013 р. винагороди в сумі 25,84 грн. становить 2665,16 грн. з розрахунку (13000,00 грн. х 0,9% х 23 міс.) - 25,84 грн.

Оцінюючи правильність висновок суду про безпідставність стягнення комісії за користування кредитом , суд приймає до уваги, що відповідно до ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Відповідно до пункту 3.6 ОСОБА_4 надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 р. № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Незважаючи на те, що відповідачеві було надано не споживчий кредит, а укладено договір овердрафтового кредитування, виходячи із норми ч. 4 ст. 13 Конституції України, в якій проголошено, що держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки і всі суб'єкти права власності рівні перед законом, суд вважає, що наведені вище положення названої постанови Правління НБУ поширюються й на відповідача як юридичну особу - суб'єкта господарювання.

Дослідивши правову природу винагороди за використання ліміту, передбаченої п. 3.18.4.4 Умов-2011, судами встановлено, що ця винагорода (комісія) фактично встановлена за зміну банком ліміту в односторонньому порядку (пп. 3.18.1.6 Умов-2011) та за перерахунок банком ліміту відповідно до ОСОБА_2 та внутрішньобанківських нормативних документів (пп. 3.18.2.3.2 Умов-2011).

Отже, винагорода (комісія), яку просить стягнути позивач, встановлена за дії банку по внесенню змін до укладеного з відповідачем ОСОБА_6 від 14.05.2011 р. - зміна розміру ліміту кредиту, який є договірною умовою, що суперечить п. 3.6 вищеназваних ОСОБА_4 надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту.

Окрім того, за змістом пп. 3.18.4.4 Умов-2011 при зміні ліміту протягом одного місяця більше одного разу якщо знову встановлений ліміт перевищує встановлений раніше на поточний місяць, то банк може зажадати сплати винагороди від різниці між знову встановленим лімітом і раніше встановленим на поточний місяць, а якщо знову встановлений ліміт менше раніше встановленого на поточний місяць, то винагорода за знову встановлений на поточний місяць ліміт не сплачується. Тобто, винагорода сплачується у разі вчинення банком дії по збільшенню ліміту.

Однак, максимальний розмір ліміту - 13000,00 грн., банк встановив відповідачеві один раз з 12.07.2013 р., а винагороду 0,9% від цієї суми нараховував щомісячно починаючи з 01.08.2014 р., не вчиняючи в подальшому ніяких дій по зміні ліміту. Тобто, фактично на відповідача було покладено обов'язок щомісячно сплачувати додатковий відсоток 0,9% від суми кредиту, при тому, що відсотки за користування кредитом установлені Умовами-2011 в розмірі 24% річних після закінчення періоду обнулення дебетового сальдо та 48% річних при простроченні погашення кредиту.

Відсутня різниця між «користуванням кредитним лімітом» (пп. 3.18.1.12 Умов-2011) і «користуванням кредитом» (пп. 3.18.1.13, пп. 3.18.2.2.2 Умов-2011), за що Умовами-2011 передбачено відсотки 24% і 48% річних, та «використанням ліміту» (пп. 3.18.4.4 Умов-2011), за що встановлено сплату винагороди в розмірі 0,9% від суми максимального сальдо кредиту.

Отже, умови щодо сплати винагороди (комісії) за використання ліміту не відповідають вимогам розумності та справедливості договору, передбаченим в ст. 627 Цивільного кодексу України, тому не є обов'язковими для виконання відповідачем.

Згідно з ч. 1 ст. 111-28 ГПК України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

В постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі №6-1746цс16 викладено правову позицію, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України Про захист прав споживачів з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до пункту 3.6 ОСОБА_4 надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Суди, дійшовши висновку про те, що обслуговування кредиту є супутньою послугою, за надання якої можливе встановлення комісії, не звернули уваги, що, встановивши в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, відповідач не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позивачу. При цьому відповідач нараховував, а позивач сплатив комісію за послуги, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок позивача, що є незаконним.

Таким чином, вищенаведена правова позиція Верховного Суду України в постанові від 16 листопада 2016 року у справі №6-1746цс16 підлягає обов'язковому застосуванню в даній справі.

За наведених міркувань суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в позові в частині вимог про стягнення комісії у сумі 2665,16 грн.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За приписом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» унормовано, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Підпунктом 3.18.5.1 Умов-2011 (аналогічний пп. 3.2.1.5.1 Умов-2015) передбачено, що при порушенні Клієнтом будь-якого із зобов'язань по сплаті відсотків за користування кредитом, термінів повернення кредиту, винагороди, Клієнт сплачує ОСОБА_7 за кожний випадок порушення пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня (у % річних), від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Згідно з пп. 3.18.5.4 Умов-2011 (аналогічний пп. 3.2.1.5.4 Умов-2015) нарахування пені за кожний випадок порушення зобов'язань, передбаченої п. 3.18.0.5.1 (йдеться про пункт 3.18.5.1 - суд), 3.18.5.2, 3.18.5.3, здійснюється протягом 3 років з дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане клієнтом. У зв'язку з таким застереженням правила ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України про обмеження строку нарахування неустойки шістьма місяцями з дня, коли зобов'язання мало бути виконане, до спірних правовідносин сторін не застосовуються.

У підпункті 3.18.5.7 Умов-2011 (аналогічний 3.2.1.5.7 Умов-2015) визначено, що терміни позовної давності щодо вимоги про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів, встановлюються сторонами тривалістю 5 років.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується спеціальна позовна давність в один рік.

Стаття 259 ЦК дозволяє збільшувати позовну давність, встановлену законом, за домовленістю сторін та унормовує, що договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Частиною 4 статті 203 Цивільного кодексу України, яка визначає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, в редакції станом на дату укладення сторонами спору договору банківського обслуговування б/н від 14.05.2011 р. передбачено, що правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК в редакції, чинній на 14.05.2011 р., правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

За приписами статті 218 ЦК недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Судами встановлено, що між позивачем і відповідачем укладено договір банківського обслуговування № б/н від 14.05.2011 р шляхом приєднання, який має змішану правову природу договору банківського рахунку і кредитного договору складовою частиною якого на час його укладення сторонами є Умови-2011, які в свою чергу уже містили положення про збільшений п'ятирічний строк позовної давності щодо вимог про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів.

Укладення цього договору у письмовій формі підтверджується, зокрема, тим, що його зміст викладено у письмових документах - ОСОБА_2 та ОСОБА_4 надання банківських послуг і ОСОБА_7 банку в редакції наказу ПАТ КБ «Приватбанк» 28.01.2011 р. № СП-2011-85, а також у заяві відповідача від 14.05.2011 р. про відкриття поточного рахунку та картці зі зразками підписів і відбитка печатки, які містять підписи керівника ПАТ КБ «Приватбанк» і керівника ДП «УЧСП «Карпати-Моравія» ОСОБА_3 та скріплені печатками як банку, так і відповідача.

Отже, договірна умова про встановлення позовної давності 5 років виконана з додержанням письмової форми, що відповідає вимогам ст.ст. 207, 259 ЦК, тому є безпідставними твердження відповідача про нікчемність угоди в зв'язку з недодержанням письмової форми договору про збільшення позовної давності.

Разом з тим, судами встановлено, що в ході нового розгляду справи позивач зменшив позовні вимоги в частині пені, пред'явивши її до стягнення в межах річного строку позовної давності.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач має право на стягнення з відповідача пені за невиконання зобов'язань з повернення коштів кредиту та сплати відсотків за користування кредитом.

У пункті 1.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» роз'яснено, що з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Керуючись наведеними положеннями, апеляційний суд перевірив розрахунки (т.с. 4, а.с. 77-82, 83-84, 119-130) і погодився з висновками місцевого господарського суду про неправильність загальної суми стягнення пені в розмірі 4542,06 грн.

Так, згідно з перерахунком апеляційного суду, розмір пені, що підлягає нарахуванню за несвоєчасне повернення кредиту за період з 27.07.2014 р. по 18.06.2015 р., становить 4465,95 грн., а не 4501,96 грн., як обчислив позивач у розрахунку, наявному в томі справи 4 на а.с. 83-84 (розрахунок суду, т.с. 4, а.с. 145), а тому висновки суду першої інстанції в цій частині є також правильними.

Судом першої інстанції обґрунтовано відхилено доводи представника позивача, що пеня згідно з Умовами та ОСОБА_4 надання банківських послуг підлягає нарахуванню виходячи з 360 днів у календарному році, оскільки встановлення в договорі умови про нарахування пені виходячи з меншої кількості днів у календарному році є порушенням норм Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» , яким встановлено, що пеня не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України. Адже якщо в розрахунку пені виходити з 360, а не 365 днів у календарному році, то обчислена таким чином пеня буде перевищувати подвійну облікову ставку НБУ за відповідний період, що не допускається по закону.

Нарахування пені за несвоєчасну сплату відсотків за користування кредитом позивач здійснив виходячи з процентної ставки 56% річних, яку він застосовував до відповідача починаючи з 01.07.2014 р.

Разом з тим, судами встановлено, що ставка 56% річних застосуванню не підлягала, в зв'язку з чим суд першої інстанції обґрунтовано здійснив перерахунок пені за несвоєчасну сплату процентів, нарахованих за ставкою 48% річних за період з 27.02.2014 р. по 18.06.2015р.

При цьому, місцевим господарським судом правильно враховано, що відповідно до п. 3.18.4.1 Умов-2011 за користування кредитом в період з дати виникнення дебетового сальдо на поточному рахунку Клієнта при закритті банківського дня Клієнт сплачує відсотки виходячи з процентної ставки, розмір якої залежить від терміну користування кредитом, а також, що згідно з пп. 3.18.4.9 цих ОСОБА_2 розрахунок відсотків за користування кредитом проводиться щодня починаючи з моменту утворення на поточному рахунку дебетового сальдо при закритті банківського дня, а нарахування відсотків здійснюється у дату сплати. Тобто, нарахування і сплата відсотків повинна відбуватися щоденно, відповідно, початком періоду прострочення сплати відсотків буде кожний наступний день за днем їх нарахування.

Відповідно до пп. 3.18.4.7 Умов-2011 у разі якщо дата погашення кредиту та/або сплати відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки припадає на вихідний або святковий день, зазначені платежі мають бути проведені в банківський день, що передує вихідному або святковому дню. Банківським днем вважається робочий день, в який банківські установи України відкриті для проведення операцій з переведення грошових коштів з використанням каналів взаємодії з НБУ, і протягом якого Банк здійснює банківські операції, у тому числі щодо зарахування на поточний рахунок Клієнта грошових коштів (абз. 5 пп. 3.18.2.1.4 Умов-2011).

З урахуванням зазначеного суд першої інстанції правильно здійснив розрахунок пені за несвоєчасну сплату відсотків поденно в межах обраного позивачем періоду з 27.07.2014 по 18.06.2015 р. і встановив, що така підлягала нарахуванню в розмірі 1177,99 грн., а не 3302,01 грн., як обчислив позивач (розрахунок суду, т.с. 4, а.с. 146-155).

Отже, правильним є висновок суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимоги про стягнення пені в сумі 747,17 грн. за прострочення сплати винагороди (комісії), оскільки відмовлено в стягненні основного боргу за комісією, що виключає задоволення похідних вимог про стягнення неустойки.

Таким чином, загальний розмір пені, що підлягає нарахуванню відповідачеві за прострочення повернення кредиту і сплати відсотків за користування кредитом за період з 27.07.2014 р. по 18.06.2015 р. складає: 4465,95 грн. + 1177,99 грн. = 5643,94 грн.

З виписки по рахунку відповідача за період з 19.05.2011 р. по 18.06.2015 р. та зробленого позивачем розрахунку заборгованості пені видно, що в рахунок погашення пені позивач зарахував кошти, які надійшли на рахунок відповідача, в сумі 4014,69 грн. (500,00 грн. 12.09.2014 р., 500,00 грн. 17.09.2014 р., 3000,00 грн. 03.04.2015 р. та 14,69 грн. 30.05.2015 р., т.с. 1, а.с. 54-61, т.с. 4, а.с. 83-84).

Оскільки згідно з підпунктами 2.18.2.2.8, 3.18.2.3.6 3.18.2.3.7 Умов-2011 (пп. 3.2.1.2.2.8, 3.2.1.2.3.6 Умов-2015) банк має право списувати кошти з поточних рахунків Клієнта при настанні термінів будь-якого з платежів, у межах, що підлягають сплаті ОСОБА_7 сум, а відповідно до пп. 3.18.4.10 Умов-2011 (пп. 3.2.1.4.10 Умов-2015) зобов'язання виконуються в такій послідовності: кошти отримані від Клієнта, а також від інших уповноважених органів/осіб, для погашення заборгованості, насамперед спрямовуються для відшкодування витрат/збитків ОСОБА_7 згідно з пп. 3.18.2.2.16, 3.18.2.3.15, далі для погашення неустойки, далі - простроченої винагороди, далі - винагороди, далі - прострочених відсотків, далі - відсотків, далі - простроченого кредиту, далі - кредиту.

Отже, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що вимоги позивача про стягнення пені за визначений ним період підлягають задоволенню в розмірі 1629,25 грн.: за мінусом сум, що списані банком в погашення пені, виходячи з розрахунку: 5643,94 грн. (підлягала нарахуванню згідно з розрахунком суду) - 4014,69 грн. (погашена позивачем за рахунок коштів відповідача).

Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано задоволив позов частково, стягнувши з відповідача на користь позивача основний борг за кредитом у розмірі 13000,00 грн., 11159,50 грн. відсотків за користування кредитом за період з 26.07.2013 р. по 18.06.2015 р. та 1629,25 грн. пені за невиконання зобов'язань з повернення коштів кредиту і сплати відсотків за користування кредитом за період з 27.07.2014 р. по 18.06.2015 р.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, а відтак апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення місцевого господарського суду залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

рішення господарського суду Чернівецької області від 29.06.2017 у справі №926/1272/15 - залишити без змін.

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Карпати-Моравія б/н від 17.07.2017 залишити без задоволення.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Карпати-Моравія в користь державного бюджету на рахунок отримувача (№31216206782006 отримувач коштів УДКСУ в Личаківському районі міста Львова, банк отримувача ГУДКСУ у Львівській області, код банку отримувача, МФО 825014) 2009,70 грн. судового збору.

Місцевому господарському суду видати наказ в порядку ст. 116 ГПК України.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Головуючий суддя: С.М. Бойко

Судді: Т.Б. Бонк

ОСОБА_1

Повний текст постанови виготовлено 09.10.2017.