Постанова

від 09.10.2017 по справі 924/154/17

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" жовтня 2017 р. Справа № 924/154/17

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Василишин А.Р.

судді Розізнана І.В. ,

судді Мельник О.В.

при секретарі Першко А.А.

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Ріелтер 7К" на рішення господарського суду Хмельницької області від 19 червня 2017 року у справі №924/154/17 (головуючий суддя Гладій С.В., суддя Субботіна Л.О.. суддя Магера В.В.)

за позовом публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" ОСОБА_1

до товариства з обмеженою відповідальністю "Ріелтер 7К"

про стягнення 2 030 177 грн 30 коп.

за участю представників сторін:

позивача: ОСОБА_2, представник згідно довіреності від 22 вересня 2017 року; відповідача: ОСОБА_3, представник згідно довіреності від 02 жовтня 2017 року.

Судом роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України. Клопотання про технічну фіксацію судового процесу та заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" ОСОБА_1 (надалі - Позивач) звернувся в господарський суд Хмельницької області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Ріелтер 7К" (надалі-Відповідач) про стягнення 2 030 177 грн 30 коп. заборгованості по відсоткам за кредитним договором №ВКЛ-595/7 від 14 липня 2009 року.

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 19 червня 2017 року позов задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись з винесеним рішенням, Відповідач звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій Відповідач просить поновити строк на апеляційне оскарження, рішення суду першої інстанції скасувати, та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Разом з тим, Позивач подав клопотання про відстрочення сплати судового збору у зв'язку із важким матеріальним становищем, що підтверджується довідкою, яка видана ПАТ КБ "Приватбанк" від 14 липня 2017 року, а також довідкою про рух коштів (доходів та видатків) за перше півріччя 2017 року від 19 липня 2017 року.

Мотивуючи апеляційну скаргу, Відповідач зазначає, що заявлені Позивачем вимоги є додатковими вимогами і не могли бути задоволені внаслідок спливу строку позовної давності щодо основної вимоги - повернення наданого Відповідачу кредиту. Відтак, проценти, які нараховувалися Позивачем згідно умов договору кредитної лінії, в межах визначеного цим договором строку виконання зобов'язаня (до 16 липня 2010 року) є, в розумінні приписів статтей 536 та 1054 ЦК України, платою за коритсування чужими грошовими коштами. Разом з тим, на переконання Відповідача, передбачені договором кредитної лінії збільшені проценти, що нараховувалися у зв'язку з простроченням виконання Відповідачем зобов'язання (тобто ставка, на яку збільшена плата за користування позикою (кредитом)). є мірою відповідальності боржника, що передбачена приписами статті 625 ЦК України та застосована до Відповідача за не виконання умов кредитного договору.

Водночас, Відповідач вважає, що судом першої інстанції неправомірно відмовлено у задовленні клопотання Відповідача про припинення провадження у справі з метою вирішення спору у Третейському суду.

ОСОБА_4 аргументує тим, що в пункті 7.1 договору кредитної лінії наявне третейське застереження, яке відповідає вимогам діючого законодавства і обставин, з якими закон пов'язує визнання його недійним, під час розгляду справи в суді першої інстнції встановлено не було. Таким чином, як зазначає Відповідач, в Третейському суді відбувається захист порушеного права в передбачений діючим законодавством спосіб, який фактично здійснюється за згодою сторін, оформленою відповідним договором, який в силу дії статті 629 ЦК україни є обов'язковим для виконання сторонами.

Ухвалою суду від 24 липня 2017 року поновлено строк на подання апеляційної скарги, скаржнику відстрочено сплату судового збору, розгляд справи призначено на 13 вересня 2017 року.

На виконання вимог суду, викладених в ухвалі від 24 липня 2017 року, Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому з підстав, висвітлених в ньому, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

11 вересня 2017 року на виконання вимог суду, викладених в ухвалі від 24 липня 2017 року, Відповідач подав клопотання про долучення до матеріалів справи платіжного доручення №444 від 06 вересня 2017 року про сплату судового збору у розмірі 29 497 грн 94 коп. Також в даному клопотанні Відповідач просив відкласти розгляд справи у зв'язку із тим, що уповноважений представник, з яким укладено договір на представництво інтересів Відповідача в суді апеляційної інстанції, з 09 вересня 2017 року по 21 вересня 2017 року включно перебуває у відпустці за межами України, що підтверджується доданим до клопотання туристичним ваучером (том 2, а.с. 7-10).

Ухвалою суду від 13 вересня 2017 року (том 2, а.с. 20), з підстав, висвітлених в ній, продовжено строк розгляду апеляційної скарги та відкладено розгляд справи на 04 жовтня 2017 року на 15:30 год..

В судовому засіданні від 04 жовтня 2017 року було оголошено перерву до 09 жовтня 2017 року до 12:00 год..

В судовому засіданні від 04 жовтня 2017 року представник Відповідача підтримав доводи, викладені в апеляціній скарзі, вважає, що рішення суду першої інстнції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а відтак просить його скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В судових засіданнях від 13 вересня 2017 року та від 04 жовтня 2017 року представник Позивача заперечив щодо доводів, висвітлених в апеляційній скарзі, вважає її безпідставною та необгрунтованою, а тому просить відмовити в її задоволеннні, рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

Заслухавши представників Позивача та Відповідача, дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що в її задоволенні слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін. При цьому колегія виходила з наступного.

Як встановлено апеляційним судом, 14 липня 2009 року між Позивачем та Відповідачем укладено договір кредитної лінії №ВКЛ-595/7 (надалі - Договір), в силу дії пункту 1.1 якого Позивач зобов'язався надавати Відповідачу грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання (надалі - кредит).

Приписами пункту 1.1.1 Договору встановлено, що: надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами, на умовах, визначених цим Договором, в межах відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 4 000 000 гривень, надалі за текстом кожна частина окремо - „Транш» , а у сукупності - „Транш» , зі сплатою 17% річних, з кінцевим терміном повернення заборгованості за всіма Траншами - 16 липня 2010 року, на умовах, визначених цим Договором; у разі прострочення кінцевого терміну погашення Кредиту, який визначено в пункті 1.1.1 цього Договору, починаючи з дня, наступного за кінцевим терміном (днем) погашення заборгованості за кредитом по день фактичного погашення заборгованості за цим Договором, Відповідач сплачує Позивачу винагороду за використання кредиту в розмірі 30 % (тридцять процентів) річних.

За умовами пункту 2.6 Договору: нарахування процентів за користування кредитом (траншем кредиту) здійснюється у валюті кредиту щомісячно, в останній робочий день поточного місяця, за фактичну кількість днів користування відповідним траншем кредиту в періоді (28-29-30-31/365); при розрахунку процентів враховується день надання та не враховується день погашення траншу кредиту.

Строк сплати процентів визначений у пункті 2.7 Договору.

В силу дії пункту 4.3 Договору: у випадку невиконання Відповідачем зобов'язань, визначених пунктами 3.3.4 - 3.3.6 та 3.3.8 - 3.3.11 цього Договору, протягом більше 15 днів, строк користування кредитом вважається таким, що закінчився та, відповідно, Відповідач зобов'язаний погасити наявну заборгованість за кредитом, сплатити проценти за користування кредитом та нараховані штрафні санкції; після повного погашення заборгованості Відповідачем за цим Договором дія Договору припиняється.

Приписами пункту 8.3 Договору визначено, що цей Договір набирає чинності з дати його укладення та діє до остаточного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань.

Суд констатує, що даний Договір підписаний та скріплений відбитком печаток сторін.

На виконання умов вищевказаного Договору, Позивачем надано Відповідачу кредитні кошти в розмірі 3 379 000 грн., що підтверджується меморіальними ордерами №14861490 від 17 липня 2009 року на суму 3 285 000 грн та №14984497 від 20 липня 2009 року на суму 94 000 грн та виписками по особовим рахункам (том 1, а.с. 12-21).

В свою чергу, Відповідачем своїх зобов'язань згідно даного Договору виконано не було, що і стало причино звернення Позивача з позовом про стягнення з Відповідача 2 030 177 грн 30 коп. заборгованості по відсотках за період з 01 листопада 2014 року по 31 жовтня 2016 року.

Рівненський апеляційний господарський суд констатує, що за змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договір.

Приписами статті 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статті 530 ЦК України: якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час; боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статею 193 ГК України визначено, що: суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом; не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

ОСОБА_4 до статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

ОСОБА_4 до частини 1 статті 1056-1 ЦК України, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Як зазначалося вище у даній судовій постанові, пунктом 1.1.1 Договору передбачений розмір процентів - 17 % річних, а у разі прострочення кінцевого терміну погашення кредиту, який визначено в пункті 1.1.1 цього Договору, починаючи з дня, наступного за кінцевим терміном (днем) погашення заборгованості за кредитом по день фактичного погашення заборгованості за цим Договором, позичальник сплачує кредитору винагороду за використання кредиту в розмірі 30% річних.

Згідно з пунктом 2.6 Договору: нарахування процентів за користування кредитом (траншем кредиту) здійснюється у валюті кредиту щомісячно, в останній робочий день поточного місяця, за фактичну кількість днів користування відповідним траншем кредиту в періоді (28-29-30-31/365); при розрахунку процентів враховується день надання та не враховується день погашення траншу кредиту.

Крім того, суд звертає увагу і на те, що відповідно до пункту 1.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17 грудня 2013 року Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань з урахуванням пункту 30.1 статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою, а згідно з пунктом 8.1 статті 8 цього Закону - банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

В той же час, Відповідачем не було надано належних та допустимих доказів в розумінні приписів статтей 33 та 34 ГПК України щодо належного виконання ним умов Договору зі сплати суми кредиту та заборгованості по відсоткам за Договором.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з Відповідача заборгованості по відсотках за період з 01 листопада 2014 року по 31 жовтня 2016 року в сумі 2 030 177 грн 30 коп. є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Дане вчинено і місцевим господарським судом. Відтак, апеляційний господарський суд залишає без змін оспорюване рішення в цій частині.

Що ж до клопотання Відповідача про застосування до спірних правовідносин строку позовної давності, то колегія апеляційного господарського суду вважає за необхідне зазначити наступне.

За приписами статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

ОСОБА_4 до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно статті 261 Цивільного кодексу України,перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Частинами 3 та 4 статті 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як зазначалося вище у даній судовій постанові, відповідно до пунктів 4.3 та 8.3 Договору, він діє до остаточного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань, і після повного погашення заборгованості позичальника за цим договором дія договору припиняється.

ОСОБА_4 до пункту 2.6 Договору, нарахування процентів за користуванням кредитом (траншем кредиту) здійснюється у валюті кредиту щомісячно, в останній робочий день поточного місяця, за фактичну кількість днів користування відповідним траншем кредиту в періоді (28-29-30-31/365).

Тобто вказані умови Договору вказують на той факт, що нарахування процентів на суму кредиту здійснюється від надання кредиту (траншу кредиту) та до повного погашення кредиту (траншу кредиту), а дія самого Договору припиняється після повного погашення заборгованості Відповідача перед Позивачем, а дата - 16 липня 2010 року є датою, коли Відповідач має погасити заборгованість за траншами, а не датою припинення дії Договору.

Отже, до погашення суми основного боргу за кредитом, Позивач має право щомісячно нараховувати відсотки за користуванням кредитом та стягувати вказані відсотки в межах позовної давності визначеної законом. При цьому перебіг позовної давності починається від дати коли Відповідач повинен сплачувати відсотки щомісячно.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що Позивачем не було пропущено строк позовної давності, у зв'язку із тим, що Відповідач не погасив заборгованість по відсотках за Договором, оскільки Договір не припинив свою дію 16 липня 2010 року, відповідно не припинилося і нарахування відсотків за користуванням кредитом.

В той же час, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що стягнення з позичальника процентів (сплата яких є істотною умовою кредитного договору) є основною вимогою, що узгоджується із положеннями статті 1054 Цивільного кодексу України та статті 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність", відповідно до якої надання безпроцентних кредитів забороняється.

Разом з тим, як встановлено судом, Відповідач, посилаючись на статтю 266 ЦК України, вважає, що заявлені Позивачем вимоги не можуть бути задоволені, оскільки спливла позовна давність щодо стягнення основної суми боргу - наданого Відповідачу кредиту, відтак, вважається, що спливла позовна давність і до додаткової вимоги - стягнення процентів, нарахованих за користування кредитом.

Стосовно наведеного твердження Відповідача судом відзначається, що згідно зі статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Проте, суд вважає, що Відповідач безпідставно розцінює вимогу щодо сплати процентів за користування кредитом як додаткову вимогу з огляду на таке.

ОСОБА_4 до частини 1 статті1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Таким чином, кредитний договір завжди є оплатним, на відміну від договору позики, який може не передбачати обов'язку сплати процентів (приписи статей 1046, 1048 ЦК України). Тому, зважаючи на те, що обов'язок позичальника сплачувати проценти є ітотною умовою кредитного договору (як, наприклад, ітотною умовою договору оренди є обов'язок орендаря сплачувати орендну плату), судом відзначається, що за відсутності обов'язку позичальника сплачувати проценти договір щодо надання грошових коштів не міг би за своєю правовою природою вважатись кредитним договором.

Відтак, вимога щодо стягнення з позичальника процентів (сплата яких є ітотною умовою кредитного договору) є основною вимогою.

Крім того, судом взято до уваги, що за змістом статті 548 ЦК України забезпечуватись може виконання не будь-якого, а лише основного зобов'язання (тому в Договорі і міститься умова щодо забезпечення виконання основного зобов'язання зі сплати процентів неустойкою у вигляді пені - пункт 4.1 Договору), що також засвідчує правову суть зобов'язання зі сплати процентів як основного зобов'язання.

Зважаючи на викладене, твердження Відповідача про те, що сплив позовної давності щодо стягнення наданого Відповідачу кредиту має наслідком сплив позовної давності до вимоги про стягнення процентів, нарахованих за користування кредитом, суд вважає необгрунтованим, оскільки зазначена вимога стосовно стягнення процентів не є додатковою (забезпечувальною) в розумінні ЦК України.

Водночас, суд констатує відсутність встановленого факту в будь-якому судовому рішенні щодо припинення зобов'язань по Договору.

Відтак, суд констатує, що заява Відповідача про застосування позовної давності до позовних вимог про стягнення передбачених Договором відсотків не підлягає задоволенню з огляду на відсутність факту пропущення Позивачем позовної давності при зверненні до суду з даним позовом. Відтак, наявність поданої заяви Відповідача про застосування позовної давності не може бути підставою для відмови у позові.

Дане вчинено і місцевим господарським судом. Відтак, апеляційний господарський суд залишає без змін оспорюване рішення в цій частині.

Щодо заявленого клопотання Відповідача про припинення провадження у справі, судом враховується наступне.

Як вбачається, з матеріалів справи, позов у даній справі заявлено ПАТ "Дельта банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АТ "Дельта Банк".

ОСОБА_4 до частини 1 статті 1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (надалі - Закон), встановлено правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Частинами 2 та 3 статті 3 Закону, Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Приписами частини 1 статті 35 Закону визначено, що: тимчасовим адміністратором неплатоспроможного банку та ліквідатором банку (крім ліквідації банку рішенням власників) є Фонд; здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків Фонд здійснює через призначену виконавчою дирекцією уповноважену особу Фонду.

У відповідності до пункту 15 статті 2 Закону, уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень передбачених цим Законом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення часової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

В силу дії частин 1 та 2 статті 37 Закону, уповноважена особа Фонду діє від імені Фонду відповідно до цього Закону і нормативно-правових Фонду. Уповноважена особа Фонду має право, зокрема, заявляти від імені банку позови майнового та немайнового характеру до суду.

Таким чином, до суду звернувся ПАТ "Дельта банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АТ "Дельта що, відповідно до Закону, є юридичною особою публічного права і здійснює тимчасову адміністрацію та ліквідацію Позивача через призначену виконавчою дирекцією уповноважену особу.

ОСОБА_4 до пункту 6 частини 1 статті 6 Закону України "Про третейські суди": третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком справ, однією із сторін в яких є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт під час здійснення владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, державна установа чи організація, казенне підприємство.

З огляду на усе вищевикладене, даний господарський спір, у відповідності до вимог наведеної норми, не може бути розглянутий третейським судом, а тому апеляційний господарський суд відмовляє в задоволенні клопотання Відповідача про припинення провадження у даній справі, з огляду на його безпідставність та необгрунтованість.

Дане вчинено і місцевим господарським судом. Відтак, суд залишає без змін оспорюване судове рішення і в цій частині.

Інші доводи Відповідача, є безпідставними, спростовуються усім вищеописаним в даній судовій постанові, а тому Рівненський апеляційний господарський суд не бере їх до уваги.

З огляду на усе вищевикладене у даній судовій постанові, Рівненський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення господарського суду Хмельницької області слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Відповідача - без задоволення.

Судові витрати за подачу апеляційної скарги, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд залишає за Відповідачем.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Ріелтер 7К" на рішення господарського суду Хмельницької області від 19 червня 2017 року у справі №924/154/17 - залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Хмельницької області від 19 червня 2017 року у справі №924/154/17 - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

5. Справу №924/154/17 повернути до господарського суду Хмельницької області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Розізнана І.В.

Суддя Мельник О.В.