Постанова

від 10.10.2017 по справі 826/15619/16

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

10 жовтня 2017 року № 826/15619/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Федорчука А.Б., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Зернотранс

до Господарського суду Донецької області

про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії

На підставі ч. 6 ст. 128 КАС України, Суд розглядає справу у письмовому провадженні.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, в особі Товариства з обмеженою відповідальністю Зернотранс (надалі - Позивач), звернувся до Господарського суду Донецької області (надалі - Відповідач), в якому просить визнати протиправною бездіяльність господарського суду Донецької області щодо не видачі наказу на виконання постанови Донецького апеляційного господарського суду від 21 червня 2016 року по справі №905/825/15 та зобов'язати Господарський суд Донецької області видати наказ на виконання постанови Донецького апеляційного господарського суду від 21 червня 2016 року по справі №905/825/15.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначив, що бездіяльність Відповідача, що виразилась у безпідставній невидачі наказу на виконання постанови Донецького апеляційного господарського суду у справі №905/825/15, порушує права товариства та позбавляє можливості вжити передбачених законом заходів щодо виконання рішення суду.

Представник Відповідача проти позову заперечував, при цьому зазначаючи, що видача наказу, його оформлення та підписання покладається на суддю, який здійснює відповідне провадження. Так, зокрема в даному випадку, видача наказу є обов'язком Донецького апеляційного господарського суду, яким розглянуто справу.

Враховуючи, що в судове засідання 07.02.2017 року не прибув представник Відповідача, судом було прийнято рішення про розгляд справи в письмову провадженні на підставі частини шостої статті 128 КАС України.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва зазначає наступне.

З матеріалів справи судом встановлено, що рішенням Господарського суду Донецької області від 19.08.2015 року по справі №905/825/15 відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю Зернотранс у задоволенні позову до Публічного акціонерного товариства Вуглегірський експериментальний комбікормовий завод про стягнення заборгованості.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 21.09.2015 року рішення господарського суду Донецької області від 19.08.2015 року по справі №905/825/15 - скасовано частково. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Зернотранс" про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Вуглегірський експериментальний комбікормовий завод" боргу в сумі 661 159 грн. 84 коп. та пені в сумі 66 115 грн.98 коп. задоволено частково. Стягнутоо з Публічного акціонерного товариства "Вуглегірський експериментальний комбікормовий завод" (84573, Донецька область, Артемівський район, с. Новолуганське, вул. Перемоги, 23, код ЄДРПОУ 00952806) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Зернотранс" (85700, Донецька область, м. Волноваха, вул.. Кузнецова, 22, код ЄДРПОУ 31547032) борг в сумі 661 159 грн. 84 коп., та пеня в сумі 45 064 грн. 79 коп. а також судовий збір за подання позовної заяви в сумі 14 109 грн. 13 коп.

Листом від 22.09.2015 року №905/825/15 Донецький апеляційний господарський суд на заяву Позивача від 21.09.2015 року щодо надсилання наказу повідомлено, що накази мають право видавати виключно місцеві господарські суди після набрання судовим рішенням законної сили.

Позивач з метою примусового виконання зазначеної постанови звертався до Відповідача із заявою про видачу наказу.

Водночас, листом від 29.03.2016 року ТОВ Зернотранс відмовлено у видачі наказу. Так, суддя Господарського суду Донецької області по цій справі обґрунтовував тим, що постанова Донецького апеляційного господарського суду, якою змінено або скасовано рішення місцевого суду, за своєю сутністю є новим рішенням, а Донецький апеляційний господарський суд відповідно до чинного законодавства теж є господарським судом, але виконує функції суду 2-ї інстанції - апеляційної, а постанова апеляційного суду є судовим рішенням. Рекомендовано заявнику з метою отримання судового наказу звернутись до Донецького апеляційного господарського суду.

В подальшому Позивач повторно звертався до Господарського суду Донецької області із заявами про видачу наказу по справі №905/825/15, які залишились без задоволення, що вбачається з листів від 27.04.2016 року №01-40/373, від 13.06.2016 року №905/825/15 та від 15.08.2016 року №905/825/15.

Позивачем, враховуючи обставини невидачі наказу на виконання постанови Донецького апеляційного господарського суду у справі №905/825/15, було здійснено звернення до Вищого господарського суду України, Верховного суду України та до Ради суддів України.

У відповідності до листа Ради суддів України від 18.05.2016 року №9рс-286/16 на виконання наказу від 31.05.2016 року №19-а Про проведення службової перевірки комісією проведено перевірку, в результаті чого складено акт від 30.06.2016 року, у висновках якого встановлено факт невидачі судового наказу по справі №905/825/15.

Відповідно до ст.116 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на момент спірних правовідносин, надалі - ГПКУ) виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом. Після набрання судовим рішенням законної сили наказ видається за заявою стягувачу чи прокурору, який здійснював у цій справі представництво інтересів громадянина або держави в суді, або надсилається стягувачу рекомендованим чи цінним листом. Накази про стягнення судового збору надсилаються до органів державної виконавчої служби.

За змістом ст. 116 і 117 ГПК України видавати накази мають право виключно місцеві господарські суди після вирішення ними спорів у першій інстанції. У разі скасування або зміни рішення місцевого господарського суду за результатами його пе регляду в апеляційному або касаційному порядку апеляційна чи касаційна інстанція в резолютивній частині своєї постанови має зобов'язати господарський суд першої інстанції видати відповідний наказ, зокрема, про поворот виконання рішення, постанови згідно з вимогами ст. 122 ГПК України.

Статтею 117 ГПК України визначені вимоги до наказу господарського суду, який має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України Про виконавче провадження . Відповідно до ст. 19 цього Закону у виконавчому документі мають бути зазначені:

1) назва документа (наказ), дата видачі та найменування органу (господарського суду), посадової особи (судді), що видали документ;

2) дата і номер рішення, за яким виданий виконавчий документ;

3) найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника за його наявності (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника за його наявності (для фізичних осіб - платників податків), а також інші відомості, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, такі, як дата і місце народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника тощо;

4) резолютивна частина рішення господарського суду;

5) дата набрання чинності рішенням;

6) строк подання виконавчого документа до виконання.

Наказ підписується суддею господарського суду і засвідчується печаткою цього суду.

Відповідно до пп.2.6.13 п.2.6 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом від 20.02.2013 року №28 оригінал наказу господарського суду, підписаний суддею, засвідчується гербовою печаткою суду і видається стягувачеві під розписку або надсилається йому рекомендованим чи цінним листом після набрання судовим рішенням законної сили. Копія наказу засвідчується секретарем судового засідання або іншою відповідальною особою у порядку, передбаченому підпунктом 2.8.11 цього пункту, і долучається до матеріалів справи.

Отже, підсумовуючи викладене, оформлення та підписання наказу є виключно повноваженням судді у справі, іншого чинним законодавством не передбачено.

Оскільки в даному випадку маються на увазі дії та бездіяльність саме судді за результатами розгляду справи №905/825/15, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Частина друга статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: 1)спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; 2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4)спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5)спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України; 6)спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.

За змістом пункту 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною третьою статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

За змістом вказаних статей справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома або більше визначеними суб'єктами стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правовідносинах, у яких хоча б одним суб'єктом виступає законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, водночас на цих суб'єктів покладено обов'язок виконувати вимоги та приписи. При цьому необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним управлінських функцій саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.

Відтак, обов'язковою ознакою публічно-правового спору, що підлягає розгляду судом в порядку адміністративного судочинства, є підпорядкованість одного учасника публічно-правових відносин іншому - суб'єкту владних повноважень та участь у публічно-правовому спорі з однієї сторони суб'єкта, наділеного владними повноваженнями, який здійснює владні управлінські функції, при цьому ці функції та повноваження повинні здійснюватись цим суб'єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.

Водночас, у розумінні положень частини першої статті 2, пунктів 1, 7 і 9 статті 3, статті 17, частини третьої статті 50 КАС України суди та судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб'єктами владних повноважень, які здійснюють владні управлінські функції, і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв'язку з розглядом судових справ. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Пленуму Верховного суду України "Про деякі питання, що виникають у судовій практиці при прийнятті до провадження адміністративних судів та розгляді ними адміністративних позовів до судів і суддів" від 12.06.2009 № 6.

Зазначене є відтворенням положень статей 62, 126 і 129 Конституції України, відповідно до яких матеріальна та моральна шкода, заподіяна при здійсненні правосуддя, відшкодовується державою лише безпідставно засудженій особі в разі скасування вироку як неправосудного; судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону, вплив на них у будь-який спосіб забороняється, а однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Отже, зазначеними положеннями Конституції України визначено, що рішення суду і відповідно до цього дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя, пов'язаних з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях тощо, можуть оскаржуватись у порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом оскарження їх дій (чи відшкодування моральної шкоди одночасно з оскарженням таких дій) до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності судів і заборону втручання у вирішення справи належним судом. Аналогічна правова позиція викладена у листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13.02.2012 N 6-182/0/4-12.

Таким чином, судді під час розгляду ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб'єктами владних повноважень, оскільки не здійснюють владні управлінські функції.

За положеннями ч. 3 ст.1 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" правосуддя в Україні здійснюється виключно судами та відповідно до визначених законом процедур судочинства.

Систему судоустрою складають: місцеві суди; апеляційні суди; Верховний Суд. Для розгляду окремих категорій справ відповідно до цього Закону в системі судоустрою діють вищі спеціалізовані суди.

Суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення ( ст.ст. 17, 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суду, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Намагання зробити це в конкретній справі шляхом подання окремого позову проти суду чи судді є протиправним втручанням у здійснення правосуддя і посягання на процесуальну незалежність.

В низці рішень Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що право на суд, окремим аспектом якого є право на доступ до правосуддя, не є абсолютним (у рішеннях "Голдер проти Великої Британії" від 21 лютого 1975 року, "Де Жуффр де ля Прадель проти Франції" від 16 грудня 1992 року).

Відповідно до частини другої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Проте в зазначених вище випадках між позивачами та суддями (відповідачами) такі правовідносини не виникають, тому такі справи не можуть бути підсудні судам загальної юрисдикції.

Такі спори не пов'язані із захистом прав, свобод чи інтересів у публічно-правових відносинах від порушень з боку органів державної влади.

Враховуючи вищевикладене Суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо визнання протиправною бездіяльність Господарського суду Донецької області щодо не видачі наказу на виконання постанови Донецького апеляційного господарського суду від 21 червня 2016 року по справі №905/825/15 та зобов'язання видати наказ на виконання постанови Донецького апеляційного господарського суду від 21 червня 2016 року по справі №905/825/15 в цілому до Господарського суду Донецької області є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Суд звертає увагу Позивача, що до повноважень Судді Господарського суду Донецької області належить видача Наказів, а отже в даному випадку Позивачем не вірно вибраний спосіб захисту.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновків про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 128, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позовних вимог відмовити.

Відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова набирає законної сили після закінчення строку для її апеляційного оскарження. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя А.Б. Федорчук