Рішення

від 19.09.2017 по справі 369/3075/17

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/3075/17

Провадження № 2/369/2124/17

РІШЕННЯ

Іменем України

19.09.2017 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючої судді Пінкевич Н.С.,

при секретарі Водала А.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, третя особа Перша Київська обласна державна нотаріальна контора про визнання права власності на спадкове майно, -

в с т а н о в и в :

У березні 2017 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом. Свої вимоги мотивувала тим, що після смерті її тітки ОСОБА_2 відкрилась спадщина на належне їй майно. За життя тітка склала заповіт, яким все своє майно заповіла їй. До складу спадщини входить земельна ділянка площею 0,1608 га в АДРЕСА_1. Дана земельна ділянка належала ОСОБА_2 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку. Але оригінал даного державного акту у неї відсутній. Тому звернулась до суду за захистом свого порушеного права.

Просила суд визнати за нею право власності в порядку спадкування за заповітом на земельну ділянку площею 0,1608 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, кадастровий номер 3222481202:02:006:0079.

У судовому засіданні представник позивача та позивачка ОСОБА_1 позовні вимоги підтримали. Суду пояснили, що позивачка у встановленому законом порядку звернулась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті тітки. Відповідно до постанови нотаріуса від 28 жовтня 2011 року відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, оскільки у неї був відсутній оригінал державного акту на право власності на земельну ділянку. Вказала, що дійсно 11 травня 2016 року державним нотаріусом було все ж таки видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на вищевказану земельну ділянку, але при цьому нотаріус відмовляється видати їй оригінал даного свідоцтва їй на руки та провести державну реєстрацію права власності на земельну ділянку. Тому вважає своє право порушеним. Просили суд задоволити позовні вимоги у повному обсязі.

У судове засідання представник Першої Київської обласної державної нотаріальної контори та представник Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області не з'явились. Про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило. Подали суду заяви про розгляд справи в їх відсутність та вирішення спору відповідно до вимог закону.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь в розгляді справи, дослідивши матеріали справи, вивчивши обґрунтування позовних вимог та заперечень проти позову, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього кодексу.

При розгляді справи судом встановлено, що 20 липня 2005 року ОСОБА_2 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1608 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських споруд, кадастровий номер 3222481202:02:006:0079.

Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

19 жовтня 2010 року померла ОСОБА_2, що підтверджується свідоцтвом про смерть серія 1-ОК №197893, виданого виконавчим комітетом Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

За життя ОСОБА_2 склала заповіт, яким все свої майно заповідала ОСОБА_3 (ОСОБА_1), посвідчений державним нотаріусом Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори ОСОБА_4, зареєстрований в реєстрі за №2-2842.

За ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку встановленого ст.1270 ЦК України він не заявив відмову від неї.

Ст. 1269 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.

З матеріалів спадкової справи до майна померлої ОСОБА_2 встановлено, що 26 жовтня 2010 року до Першої Київської обласної державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини звернулась ОСОБА_1

Згідно ст.1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом отримують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього кодексу.

Постановою державного нотаріуса Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори ОСОБА_5 від 28 жовтня 2011 року було ОСОБА_6 у видачі свідоцтва про право на спадщину в тому числі на земельної ділянки площею 0,1608 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_4, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських споруд, кадастровий номер 3222481202:02:006:0079.

Разом з тим, 11 травня 2016 року державний нотаріус Першої Київської обласної державної нотаріальної контори видала свідоцтво про право на спадщину за заповітом на імя ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,1608 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_4, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських споруд, кадастровий номер 3222481202:02:006:0079.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Перелік способів захисту порушених прав визначає ст. 16 ЦК України. Цей перелік не є вичерпним, і суд може захистити порушені права чи інтереси і в інший спосіб, який встановлений договором або законом.

Вказана норма кореспондується із ст. 152 ЗК України, відповідно до якої власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі IIз угати ним документа, який засвідчує його право власності.

Звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_1 мотивувала його тим, що нотаріус хоч і видав свідоцтво про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку площею 0,1608га, але відмовляється видати його на руки та провести відповідні реєстраційні зміни, тобто її позбавлено оформити належну їй земельну ділянку. Тобто ОСОБА_1 фактично не погоджується з діями нотаріуса. Разом з тим, звертаючись до суду з позовом про визнання права власності, позивач не враховувала, що спосіб захисту свого порушеного права належить позивачу. Але спосіб захисту не може бути будь-яким, а має ґрунтуватись на законі. Відтак, суд вважає додаткове визнання права власності таким, що не ґрунтується на вимогах закону, утворює подвійність і є надмірним способом захисту.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст.1 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність відмови в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 57-64, 208-223 ЦПК України, -

в и р і ш и в :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, третя особа Перша Київська обласна державна нотаріальна контора про визнання права власності на спадкове майно відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається я протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Н.С. Пінкевич