Постанова

від 03.10.2017 по справі 903/821/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 жовтня 2017 року Справа № 903/821/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя суддіПоляк О.І.(доповідач), Бакуліна С.В., Данилова М.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Дейв Експрес Логістік" на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 27.04.2017 у справі№ 903/821/16 Господарського суду Волинської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Дейв Експрес Логістік" доФізичної особи-підприємця ОСОБА_5 треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: - Приватне акціонерне товариство "Київський картонно-паперовий комбінат"; - Товариство з обмеженою відповідальністю "Дейв-Експрес"; про стягнення 18 846, 32 грн; у судовому засіданні взяли участь представники

від позивача: Перепона І.М.;

від відповідача: ОСОБА_7;

від третьої особи-1: не з'явились;

від третьої особи-2: не з'явились;

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Дейв Експрес Логістік" звернулось до Господарського суду Волинської області із позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Приватного акціонерного товариства "Київський картонно-паперовий комбінат" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Дейв-Експрес" про стягнення 18 846, 32 грн (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 18.01.2017 №1269).

Рішенням господарського суду Волинської області від 18.01.2017 у справі № 903/821/16 (суддя Бондарєв С.В.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 27.04.2017 (головуючий суддя Олексюк Г.Є., судді - Гудак А.В., Бучинська Г.Б.) у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятими у справі судовими рішеннями, Товариство з обмеженою відповідальністю "Дейв Експрес Логістік" звернулось до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення господарського суду Волинської області від 18.01.2017 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 27.04.2017, справу направити на новий розгляд для перегляду по суті.

Відповідно до протоколу Вищого господарського суду України від 01.09.2017, у зв'язку із запланованою відпусткою судді Ходаківської І.П., для розгляду касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Дейв Експрес Логістік" у справі №903/821/16, проведено повторний автоматизований розподіл судової справи та визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Поляк О.І., судді - Бакуліна С.В., Данилова М.В.

Розглянувши матеріали касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дейв Експрес Логістік" (перевізник) надійшов в електронній формі від Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 (експедитор) договір-заявка від 25.04.2016 №25/04-1 на перевезення вантажу, згідно якого ТОВ "Дейв Експрес Логістік" зобов'язався перевезти вантаж, а саме макулатуру; маршрут-Тимишоара (Румунія) - Обухів (Україна); адреса завантаження: Тимишоара (Румунія) Chisoda, Calea Chisodei 20; митне оформлення: на місці або в Халмеу; п/п Дякове; кількість місць 22т, 86 куб, тент; спосіб завантаження - задня, розвантаження бокове; № транспортні засоби та П.І.Б. водія-НОМЕР_2 ОСОБА_8; митне очищення та місце розвантаження-ПАТ "Київський картонно-паперовий комбінат", м. Обухів, вул. Київська, 130; строк доставки вантажу-29.04.2016р.; вартість перевезення - 770 грн. за тону вантажу згідно фактичної ваги в СМR безготівковий розрахунок на протязі 14 банківських днів після отримання повного комплекту оригіналів документів та СМR з мокрими печатками.

На виконання договору-заявки №25/04-1 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дейв Експрес Логістик" (експедитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дейв Експрес" (перевізник) укладено договір - заявку на перевезення вантажу №129 від 25.04.2016, за умовами якого перевізник зобов'язався перевезти вантаж, а саме макулатуру за маршрутом Тимишоара (Румунія) - Обухів (Україна); адреса завантаження: Тимишоара (Румунія) Chisoda, Calea Chisodei 20; митне оформлення: на місці або в Халмеу; п/п Дякове; кількість місць 22т, номер автомобіля - НОМЕР_2 ; митне очищення та місце розвантаження - ПАТ "Київський картонно-паперовий комбінат", м. Обухів, сума оплати 17 175,00 грн.

Як підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною CMR №0026208 від 05.05.2016 та прибутковим ордером №231047166 від 05.05.2016 одержувач ПАТ "Київський картонно-паперовий комбінат" отримав від постачальника SC "TOTAL RECOVER" SRL товар - макулатуру, перевезення якої було предметом договорів-заявок від 25.04.2016 №25/04-1 та від 25.04.2016 №129.

У зв'язку з виконанням послуг з перевезення вантажу, Товариством з обмеженою відповідальністю "Дейв Експрес Логістик" складено акт здачі приймання робіт від 05.05.2016 №129/2, який разом із рахунком-фактурою № ДЕ-129/2 від 05.05.2016, направлено ФОП ОСОБА_5 для підпису та здійснення розрахунку за надані послуги перевезення вантажу.

01.11.2016 ТОВ "Дейв Експрес Логістик" звернулось до ФОП ОСОБА_5 з претензією про виконання зобов'язань за договором - заявкою на перевезення вантажу № 25/041 від 25.04.2016 в частині своєчасної оплати наданих послуг з перевезення вантажу у розмірі 17 325,00 грн.

У зв'язку з тим, що претензія ФОП ОСОБА_5 залишена без задоволення, ТОВ "Дейв Експрес Логістік" звернулось до суду із позовом про стягнення суми основного боргу у розмірі 17 325,00 грн, 176,57 грн - 3% річних за період з 19.06.2016 до 20.10.2016 (включно) та 311,85 грн - інфляційних втрат за період з липня 2016 року до листопада 2016 року (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 18.01.2017 №1269).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд, позицію якого підтримала апеляційна інстанція, керуючись положеннями статей 202, 203, 205, 215, 216, 526, 530, 626, 638, 909, 916, 920 Цивільного кодексу України, статей 173, 174, 175, 180, 193 Господарського кодексу України, статті 13 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на встановлені ним обставини відсутності належних та допустимих доказів укладення між сторонами договору - заявки на перевезення вантажу №25/04-1 від 25.04.2016, а отже і існування між сторонами будь-яких договірних зобов'язань.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення у касаційному порядку, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки судів про відмову у задоволенні позовних вимог - передчасними.

У статті 306 Господарського кодексу України закріплено, що під перевезенням вантажів слід розуміти господарську діяльність, пов'язану з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. Перевезення вантажів здійснюють вантажний залізничний транспорт, автомобільний вантажний транспорт, морський вантажний транспорт та вантажний внутрішній флот, авіаційний вантажний транспорт, трубопровідний транспорт, космічний транспорт, інші види транспорту.

Відповідно до статті 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.

Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов'язки експедитора виконуються перевізником.

Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

За приписами статті 930 Цивільного кодексу України договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі.

За приписами статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Розглядаючи спір по суті заявлених вимог, суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної правової оцінки наявній в матеріалах справи копії договору заявки від 25.04.2016 №25/04-1, а також поясненням позивача стосовно надходження цієї заявки засобами електронного зв'язку.

Так, заперечуючи проти позовних вимог, відповідач вказує лише на те, що він згаданої заявки не підписував. При цьому, ним не пояснюється, яким чином його печатка та підпис опинились на копії заявки від 25.04.2016 №25/04-1. Наведені обставини також залишились поза увагою судів першої та апеляційної інстанцій.

01.08.2006 Верховною Радою України був прийнятий Закон України "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажу" від 19.05.1956, якою врегульовані правовідносини, що випливають з договору міжнародного перевезення вантажу.

З урахуванням статті 9 Конституції України, статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України", статті 4 Господарського процесуального кодексу України положення зазначеної Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів мають пріоритет над правилами, передбаченими законодавством України.

Відповідності до пункту 5 статті 1 вказаної Конвенції Договірні Сторони погодилися не змінювати будь-які з положень цієї Конвенції шляхом спеціальних угод між двома чи декількома Договірними Сторонами, за винятком скасування її застосування до їхніх прикордонних перевезень або дозволу використовувати вантажні накладні, що встановлюють право власності на вантаж при перевезеннях, які виконуються цілком в межах їхніх територій.

Виходячи зі статтею 4 Конвенції договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної.

Відповідно до положень частин 1, 2 статті 9 Конвенції вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

Частиною 1 статті 933 Цивільного кодексу України унормовано, що клієнт зобов'язаний надати експедиторові документи та іншу інформацію про властивості вантажу, умови його перевезення, а також інформацію, необхідну для виконання експедитором обов'язків, встановлених договором.

Суди також не надали належної юридичної оцінки наявній в матеріалах справи копії міжнародної товарно-транспортної накладної CMR №0026208 від 05.05.2016 щодо відображення у ній відомостей аналогічних інформації, викладеній у договорі заявці від 25.04.2016 №25/04-1 в частині відправника, отримувача, ваги товару, маршруту, дати завантаження тощо.

За приписами статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Так, дійсно, сторонами не було надано оригіналу договору-заявки від 25.04.2016 №25/04-1. При цьому, як встановлено судами, позивач цього оригіналу не має, а відповідач заперечує підписання такого договору.

Втім, стаття 43 Господарського процесуального кодексу України встановлює обов'язок для суду з'ясувати усі обставини справи і вирішити питання про наявність у сторін взаємних прав і обов'язків, навіть за умови, коли однин з учасників спору, намагаючись уникнути відповідальності, не надає необхідних доказів.

При цьому, колегія суддів не може погодитися з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно того, що надана позивачем переписка (електронні листи) та копія договору - заявки від 25.04.2016 не свідчать про укладення між сторонами договору перевезення вантажу, зробленими з посиланням на невідповідність цих доказів нормам Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" та Закону України "Про електронний цифровий підпис".

Так, за приписами статті 2 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають у процесі створення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, оброблення, використання та знищення електронних документів .

Як унормовано статтею 5 згаданого закону електронний документ - це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних , включаючи обов'язкові реквізити документа.

Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством.

Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму.

Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис (стаття 6 згаданого Закону).

Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Використання інших видів електронних підписів в електронному документообігу здійснюється суб'єктами електронного документообігу на договірних засадах.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис".

Електронна копія електронного документа засвідчується у порядку, встановленому законом.

Копією документа на папері для електронного документа є візуальне подання електронного документа на папері, яке засвідчене в порядку, встановленому законодавством.

Матеріали справи не містять доказів того, що договір-заявка від 25.04.2016 чи листи, якими обмінювалися сторони за допомогою електронних засобів зв'язку створювалися у порядку, визначеному Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг", тобто, що вони створювалися саме як електронні документи, що унеможливлює застосування до останніх вимог цього закону та Закону України "Про електронний цифровий підпис". Натомість, як уже було зауважено, за приписами статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований у листах, телеграмах, повідомленнях тощо, якими обмінялися сторони, наприклад, за допомогою засобів електронного зв'язку (електронна поштова скринька). При цьому, спосіб обміну, з огляду на приписи статті 627 Цивільного кодексу України, визначається сторонами.

Так, судами не надано належної юридичної оцінки поясненням, наданим позивачем (том 1 арк. 157-216) та поданим в підтвердження викладених обставин доказів щодо здійснення відповідачем (ФОП ОСОБА_5) діяльності шляхом обміну із контрагентами листами, із застосуванням засобів електронного зв'язку. Зокрема, укладений у такий спосіб договір-заявка №04/02-7 від 04.02.2016 на перевезення вантажу третьою особою у справі - відповідачем оплачена у повному обсязі.

При цьому, судами не досліджувалось, чи відповідає інформація щодо здійснення перевезення вантажу за CMR №0026208 від 05.05.2016 та договором - заявкою від 25.04.2016 №25/04-1 наданій позивачем переписці сторін, здійсненої із застосуванням електронних засобів зв'язку. Якщо так, то чи не буде це належними доказами, які додатково підтвердять перебування сторін у договірних відносинах стосовно здійснення доставки вантажу за заявкою від 25.04.2016 ПАТ "Київський картонно-паперовий комбінат".

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій не з'ясували всі суттєві обставини справи, що мають значення для вирішення спору, зокрема, не надали їм в порушення статті 43 Господарського процесуального кодексу України належної юридичної оцінки, у зв'язку з чим дійшли передчасних висновків про відмову у задоволенні позовних вимог.

В силу вимог статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 111 9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на зазначене, Вищий господарський суд України вважає за необхідне скасувати прийняті у справі судові рішення з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Під час нового розгляду місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно з'ясувати всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для їх розгляду і вирішення спору по суті, і залежно від цього прийняти обґрунтоване, законне рішення.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 11 , 111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дейв Експрес Логістік" на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 27.04.2017 у справі №903/821/16 задовольнити.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 27.04.2017 у справі №903/821/16 та рішення Господарського суду Волинської області від 18.01.2017 у справі №903/821/16 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до Господарського суду Волинської області.

Головуючий суддя О.І. Поляк

Судді С.В. Бакуліна

М.В. Данилова