Ухвала

від 03.10.2017 по справі 808/2575/16

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

03 жовтня 2017 рокусправа № 808/2575/16

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Богданенка І.Ю.,

суддів: Уханенка С.А. Дадим Ю.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 19 липня 2017 року

у справі № 808/2575/16

за позовом ОСОБА_1

до Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради

треті особи державний реєстратор відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Запорізького міського управління юстиції ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4

про визнання протиправним та скасування рішення,-

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернувся в Запорізький окружний адміністративний суд з позовом до Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради, треті особи державний реєстратор відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Запорізького міського управління юстиції ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання протиправним та скасування рішення від 21 грудня 2015 року №27325913.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 19 липня 2017 року відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, незаконність рішення, просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову про задоволення позовних вимог.

Департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради подав письмові заперечення на апеляційну скаргу.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 03 червня 1987 року ОСОБА_3 є спадкоємцем 1/2 частки жилого будинку, що знаходиться у м. Запоріжжі, вул. Скульптурна №65 та розташований на земельній ділянці площею 1000 кв.м (т. 1 а.с. 10).

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 05 листопада 2004 року (справа № 2-3906/04) задоволений позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3. Визнано договір купівлі-продажу ? частини жилого будинку №65 по вул. Скульптурній у м. Запоріжжі (далі - частина жилого будинку), укладений 14 червня 2004 року та посвідчений головою квартального комітету №93 м. Запоріжжя дійсним. Визнано за ОСОБА_1 право власності на частину вказаного жилого будинку. Зобов'язано орендне підприємство Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації погасити правову реєстрацію частини жилого будинку на ім'я ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 16).

На підставі вказаного судового рішення орендне підприємство Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації 19 листопада 2004 року зареєструвало за ОСОБА_1 право власності на частину жилого будинку, що підтверджується копією витягу №5510973 про реєстрацію права власності на нерухоме майно (т. 1 а.с. 17).

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 22 жовтня 2013 року задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_3. Скасовано рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 05 листопада 2004 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання дійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності на частину жилого будинку (т. 1 а.с. 18-19).

За змістом цього рішення, правочин купівлі-продажу частини жилого будинку є неукладеним та таким, що не породжує для сторін прав та обов'язків.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 листопада 2013 року відмовлено у відкритті провадження за касаційною скаргою на рішення апеляційного суду Запорізької області від 22 жовтня 2013 року.

Також, рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 26 лютого 2015 року (справа №336/7224/14-ц), залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 26 серпня 2015 року, відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_5, ОСОБА_3 про визнання правочину купівлі-продажу нікчемним, припинення права власності та стягнення безпідставно набутих коштів (т. 1 а.с. 20-24).

Судами зокрема зазначено, що правочин між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 є недійсним через невідповідність його вимогам закону, та не потребує визнання його таким в судовому порядку.

Разом з цим, відповідно відомостей з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію речових прав №43017910, у серпні 2015 року державним реєстратором реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції Запорізької області ОСОБА_6 вчинений запис №10978227 про право власності за ОСОБА_1 на частину жилого будинку (реєстраційний номер об'єкта 187078823101) на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 05 листопада 2004 року у справі №2-3906/04 (т. 1 а.с. 29).

У грудні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Запорізького міськрайонного управління юстиції з заявою та документами, за результатами розгляду яких, державним реєстратором прав на нерухоме майно ОСОБА_7 прийнято рішення №27325913 від 21 грудня 2015 року про внесення запису про скасування державної реєстрації для внесення запису про скасування державної реєстрації права приватної спільної часткової власності позивача №10978227, розмір частки: 1/2 на об'єкт нерухомого майна реєстраційний номер 187078823101 (т. 1 а.с. 160-170).

У березні 2016 року позивач звернувся до відповідача із заявою щодо повідомлення підстав припинення права власності за ним на частину жилого будинку (т. 1 а.с. 14).

Листом від 24 березня 2016 року №Т-19/02-09/02-09-21 повідомлено позивачу, що державним реєстратором запис про право власності позивача на частину жилого будинку скасовано у Державному реєстрі речових прав на підставі рішення апеляційного суду Запорізької області від 22 жовтня 2013 року у справі №22-ц/778/5217/13 (т. 1 а.с. 15).

Вирішуючи спір між сторонами та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що рішення суду апеляційної інстанції, що набрало законної сили, та яким скасовано судове рішення на підставі якого була проведена державна реєстрація права власності на нерухоме майно за позивачем, є самостійною підставою для скасування відповідного запису та рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно.

Суд апеляційної інстанції погоджується з зазначеними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 2 статті 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (в редакції чинній на час прийняття оскаржуваного рішення) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Частиною 1 статті 15 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень передбачено, що державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; внесення записів до Державного реєстру прав; видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Пунктом 5 частини 1 статті 19 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень встановлено, що державна реєстрація прав проводиться на підставі рішень судів, що набрали законної сили.

Статтею 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень установлено, що записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Наказом Міністерства юстиції України від 12 грудня 2011 року №3502/5 затверджено Порядок прийняття і розгляду заяв про внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та скасування записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (чинного станом на час виникнення спірних відносин, далі - Порядок).

Пунктом 1.1 Порядку визначено, що цей Порядок визначає процедуру прийняття і розгляду заяв щодо внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та скасування записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, перелік документів, необхідних для внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації прав та скасування записів Державного реєстру прав, права та обов'язки суб'єктів, що є учасниками зазначеної процедури.

За змістом пунктів 2.6- 2.11 Порядку для внесення записів про скасування державної реєстрації прав, скасування записів Державного реєстру прав заявник подає рішення суду про скасування рішення державного реєстратора, що набрало законної сили, та копії документів. Під час розгляду заяви та документів, що додаються до неї, державний реєстратор перевіряє наявність підстав для внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації прав та скасування записів Державного реєстру прав. За результатами розгляду заяви та документів, що додаються до неї, державний реєстратор приймає рішення щодо внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації прав, скасування записів Державного реєстру прав або рішення щодо відмови у внесенні змін до записів, відмови у внесенні записів про скасування державної реєстрації прав, відмови у скасуванні записів Державного реєстру прав. Державний реєстратор на підставі прийнятого рішення щодо внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації прав або скасування записів Державного реєстру прав вносить зміни до записів, вносить записи про скасування державної реєстрації прав або скасовує записи Державного реєстру прав.

Пунктом 2.14 визначений вичерпний перелік підстав для відмови у внесенні записів про скасування державної реєстрації прав, відмови у скасуванні записів Державного реєстру прав:

- у разі внесення змін до записів Державного реєстру прав: органом державної реєстрації прав або нотаріусом, до якого звернувся заявник, не проводилась державна реєстрація прав на відповідний об'єкт нерухомого майна; подані документи не відповідають вимогам, встановленим законом, цим Порядком та іншими нормативно-правовими актами; відповідні зміни до записів Державного реєстру прав уже внесені; із заявою звернулась неналежна особа; відсутній запис, щодо якого подано заяву; документи подані не в повному обсязі.

- у разі внесення записів про скасування державної реєстрації прав або скасування записів Державного реєстру прав: органом державної реєстрації прав або нотаріусом, до якого звернувся заявник, не проводилась державна реєстрація прав на відповідний об'єкт нерухомого майна, взяття на облік безхазяйного нерухомого майна або внесення змін до запису Державного реєстру прав; подане рішення суду про скасування рішення державного реєстратора не набрало законної сили або не завірене належним чином відповідно до законодавства; запис про скасування державної реєстрації прав уже внесено, запис Державного реєстру прав з відповідним реєстраційним номером уже скасовано.

Пунктом 41 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року №1141, передбачено, що державний реєстратор вносить записи до Державного реєстру прав про скасування державної реєстрації прав у разі скасування на підставі рішення суду рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Державна реєстрація права власності позивача на частину жилого будинку проведена на підставі судового рішення, що в подальшому було скасовано рішенням судом апеляційної інстанції, яке в свою чергу набрало законної сили.

Якщо судовий акт скасовано, то він не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення.

Крім того, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що внесення запису до Державного реєстру прав про скасування державної реєстрації прав здійснюється відповідачем лише на підставі рішення суду про скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію такого права, а перелік підстав для прийняття рішення про відмову у внесенні запису не містить такої підстави, як накладення арешту на майно стосовно якого вчиняється запис, а також, що при внесенні державним реєстратором запису про скасування державної реєстрації прав, здійснення дій щодо пошуку відомостей в електронному реєстрі прав власності та їх обтяжень.

Також, суд апеляційної інстанції приймає до уваги, що згідно з матеріалами справи, а саме копії реєстраційної справи, на час прийняття оскаржуваного рішення, за результатами пошуку інформації по об'єкту нерухомого майна (жилого будинку) державним реєстратором встановлено, що в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна - відомості відсутні (т. 1 а.с. 169).

Висновок Верховного Суду України, викладений у постановах 11 листопада 2014 року (справа № 21-357а14) та 19 травня 2015 року (справа № 21-121а15), та застосування цього правового висновку у постановах від 27 жовтня 2015 року (справа №21-1501а15), 09 лютого 2016 року (справа №21-5797а-15) ґрунтується на інших відмінних обставинах - наявність в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запису про заборону відчуження майна, а тому доводи позивача про необхідність застосування цієї позиції, як з аналогічних спірних відносин, є безпідставними. Висновок щодо застосування норм права у постанові від 24 лютого 2015 року (справа №21-6а15) Верховним Судом України не викладався.

Враховуючи викладене, фактичні обставини справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог та вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Таким чином, судом першої інстанції повно встановлені обставини справи та надана правильна юридична оцінка, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду відсутні.

Відповідно до частини 1 статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 197, 198, 200, 205, 206, 212 Кодексу адміністративного судочинства України,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 19 липня 2017 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя І.Ю. Богданенко

суддя С.А. Уханенко

суддя Ю.М. Дадим