Постанова

від 27.09.2017 по справі 808/4067/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 вересня 2017 року м. Київ К/800/40172/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.

суддів: Веденяпіна О.А., Юрченко В.П.,

при секретарі: Горбатюку В.С., розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Бердянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області (ОДПІ)

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 22.07.2013

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02.07.2014

у справі № 808/4067/13-а Запорізького окружного адміністративного суду

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Азовпромснаб-Сервіс

до Бердянської об'єднаної державної податкової інспекції Запорізької області Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 22.07.2013, залишеною без зміну ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02.07.2014, позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Бердянської ОДПІ від 20.12.2012 № 0000162214.

У касаційній скарзі ОДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Позивач не реалізував процесуальне право подати заперечення проти касаційної скарги.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Фактичною підставою для збільшення у податковому обліку позивача грошового зобов'язання із ПДВ та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з податковим повідомленням-рішенням, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 12.12.2012 № 099/22-14/35719924. Згідно з цим актом підприємство порушило норми підпунктів 7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 ст. 7 Закону України Про податок на додану вартість (Закон № 168/97-ВР): завищено податковий кредит у податковому обліку за період з листопада 2009 року по серпень 2010 року на загальну суму 130845,74 грн. за наслідками нікчемних правочинів з поставки від ТОВ Донтрансторг , ТОВ Укрспецстройтранс , ПП Ріфтон , ТОВ Крініум товару, у результаті чого занижено суму ПДВ на 130845,00 грн. за період з листопада 2009 року по серпень 2010 року.

За наслідками перевірки ДПІ відносно позивача прийнято податкове повідомлення-рішення від 20 .12.2012 № 0000162214 про збільшення грошового зобов'язання з ПДВ на 130845,00 грн. за основним платежем та на 32711,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Як встановлено у судовому процесі, з посиланням на поставку позивачу від ТОВ Донтрансторг , ТОВ Укрспецстройтранс , ПП Ріфтон , ТОВ Крініум товару (смичка якірна, скоба кільцева, ланцюг якірний тощо), від імені цих постачальників на адресу позивача були виписані податкові накладні, на підставі яких позивач сформував податковий кредит за вищевказані податкові періоди, зокрема: за податковими накладними, виписаними ТОВ Донтрансторг включено 63697,35 грн. ПДВ до складу податкового кредиту; ТОВ Укрспецстройтранс - 32441,73 грн.; ПП Ріфтон - 32996,66 грн.; ТОВ Крініум - 1710,00 грн.

Абзацами першим, другим підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР (втратив чинність з 1 січня 2011 року) встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР) (абзац перший підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї статті).

При цьому законодавцем, безумовно, презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податку на збільшення валових витрат та включення сум податку до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг) або основних фондів, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами, перелік яких встановлений підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з реальності поставок позивачу від ТОВ Донтрансторг , ТОВ Укрспецстройтранс , ПП Ріфтон , ТОВ Крініум товару, достовірності документів первинного бухгалтерського обліку та податкового обліку, складених з посиланням на виконання господарських операцій із поставки товарів, недоведеності у судовому процесі обставин нікчемності правочинів між позивачем та цими постачальниками; індивідуальної відповідальності платника податків за невиконання свого податкового обов'язку. Такі висновки суди зробили на підставі оцінки приєднаних до справи копій видаткових та податкових накладних, платіжних доручень, показань свідка ОСОБА_2 про приймання ним як комірником товарно-матеріальних цінностей, які позивач оприбуткував як такі, що придбані у ТОВ Донтрансторг , ТОВ Укрспецстройтранс , ПП Ріфтон , ТОВ Крініум , а також виходили з наявності у позивача складських приміщень як доказу зберігання придбаного товару.

Однак, з такими висновками можна погодитись лише частково.

Заперечуючи проти позову та доводячи правомірність зменшення в податковому обліку позивача сум податкового кредиту, ДПІ у судовому процесі, поряд із доводами про відсутність ТОВ Донтрансторг , ТОВ Укрспецстройтранс , ПП Ріфтон за місцезнаходженням; відсутність у ТОВ Донтрансторг , ТОВ Укрспецстройтранс , ПП Ріфтон , ТОВ Крініум матеріальних та трудових ресурсів, необхідних для здійснення підприємницької діяльності, зокрема поставок товарів; відсутності доказів транспортування товару від цих постачальників до позивача, звертала увагу на письмові свідчення громадян ОСОБА_3 (директор та засновник ТОВ Укрспецстройтранс ) та ОСОБА_4 (директор та власник ТОВ Донтрансторг ), надані у межах досудового слідства по кримінальній справі № 69-150, порушеної відносно громадянки ОСОБА_5та інших осіб за частиною 2 ст. 28, частиною 2 ст. 205; частиною 5 ст. 27, частиною 3 ст. 212 Кримінального кодексу України. Так, відповідно до приєднаних до матеріалів справи протоколів допиту свідка ОСОБА_4 від 18.07.2012 та свідка ОСОБА_3 від 20.07.2012 (а.с.71-76, т. 3) останні вказали про свою непричетність до господарської діяльності ТОВ Донтрансторг та ТОВ Укрспецстройтранс , про реєстрацію цих товариств на своє ім'я за винагороду та спростували свої підписи в первинних документах, виписаних від імені цих юридичних осіб. Як свідчать протоколи, ці особи були попереджені про відповідальність за надання завідомо неправдивих показань.

Частиною 1 ст. 70 КАС України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Відповідно до статті 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 1 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 цієї статті).

Згідно з підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; є) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну назву отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до пункту 18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997р. № 165, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 23.06.1997р. за № 233/2037, усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 21.01.2011 у справі за позовом ТОВ СІБ до ДПІ у Жовтневому районі м. Луганська про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, неналежним чином оформлена (підписана не уповноваженою особою) податкова накладна не може бути підставою для нарахування податкового кредиту за наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність наданої послуги.

У постанові Верховного Суду України від 05.03.2012 у справі позовом ТОВ Нафта до Шосткинської МДПІ про визнання висновків перевірки неправомірними, визнання чинним договору, скасування податкових повідомлень-рішень (справа № 21-421а11) міститься правовий висновок, відповідно до якого податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 20.01.2016 у справі за позовом ПАТ МТС Україна до Міжрегіонального головного управління Міністерства доходів і зборів України - Центрального офісу з обслуговування великих платників про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень. Згідно з цією правовою позицією надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

- відсутність первинних документів обліку.

При цьому, висловлюючи свою позицію щодо оцінки доданих до матеріалів справи пояснень посадових осіб платника податків - постачальника товарів (послуг), Верховний Суд України вказав, що сам факт того, що на момент розгляду справи щодо офіційних осіб контрагентів не було постановлено вироків, не може спростовувати достовірність їх пояснень відносно характеру укладених угод і фактичного здійснення за цими угодами операцій.

Згідно зі статтею 244-2 КАС України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів..

Суди попередніх інстанцій, однак, при вирішенні спору у частині правомірності формування позивачем податкового кредиту за податковими накладними, виписаними від імені ТОВ Донтрансторг , ТОВ Укрспецстройтранс , ПП Ріфтон не врахували вищевказані позиції Верховного Суду України та не звернули увагу на такий зміст правового регулювання, встановлений вищенаведеними правовими нормами, внаслідок чого зробили помилковий висновок про задоволення позову.

Відповідно до пункту 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568 (далі - Правила № 363), товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу.

Основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля (пункт 11.1 Правил № 363).

Як встановлено пунктом 11.7 цих Правил, перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається перевізнику.

За змістом цієї норми товарно-транспортні накладні повинні у всякому разі бути в наявності як у покупця так і у продавця, безвідносно до умов договору поставки про зобов'язану сторону щодо доставки товару. При цьому, однак, такі товарно-транспортні накладні повинні містити всю інформацію, яка б давала можливість здійснити облік транспорту, який здійснював перевезення, водія, який керував транспортом, товару, який перевозився, його якісних та кількісних характеристик (маса, кількість, найменування тощо).

Як свідчать додані до матеріалів справи копії видаткових накладних, виписаних від імені ТОВ Донтрансторг , ТОВ Укрспецстройтранс , ПП Ріфтон , кількість товару, вказаного як предмет поставки, вимірюються тоннами та погонними метрами, що об'єктивно вимагає залучення вантажного транспорту, а отже відсутність у позивача накладних на транспортування товару є додатковим свідченням відсутності реального характеру поставки.

У той же час, кількість товару (ланцюг приводний роликовий ПР, ланка з'єднувальна ПР), поставленого від ТОВ Крініум , сума поставки 10260,00 грн., із врахуванням відсутності з боку ДПІ інших доводів на спростування відсутності реального характеру поставки позивачу від цього постачальника товару окрім як відсутність доказів транспортування та ненадання під час перевірки доказів наявності основних фондів, необхідних для здійснення поставки, свідчить про правильність висновків судів про недоведеність з боку відповідача на виконання процесуального обов'язку, встановленого нормою частини другої ст. 71 КАС України, правомірності зменшення у податковому обліку позивача сум податкового кредиту за податковими накладними, виписаним від імені ТОВ Крініум .

Таким чином, податкове повідомлення-рішення від 20.12.2012 № 0000162214 підлягає скасуванню у частині збільшення грошового зобов'язання із ПДВ на 1710,00 грн. за основним платежем та 427,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), що відповідає сумі податкового кредиту, задекларованого позивачем на підставі податкових накладних ТОВ Крініум .

Відповідно до ст. 225 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 225, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Бердянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області задовольнити частково, змінити постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 22.07.2013 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02.07.2014, позов задовольнити частково: скасувати податкове повідомлення-рішення Бердянської об'єднаної державної податкової інспекції Запорізької області Державної податкової служби від 20.12.2012 № 0000162214 у частині збільшення грошового зобов'язання із ПДВ на 1710,00 грн. за основним платежем та 427,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

В іншій частині позову відмовити

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: підписЄ.А. Усенко Судді: підписО.А. Веденяпін підписВ.П. Юрченко