Постанова

від 10.10.2017 по справі 12/353-07

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2017 року Справа № 12/353-07 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя суддіПоляк О.І.(доповідач), Данилова М.В., Ходаківська І.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуКомунального підприємства "Управління з організації контролю у сфері благоустрою та розміщення зовнішньої реклами" Дніпропетровської міської ради на ухвалуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.06.2017 у справі№ 12/353-07 Господарського суду Дніпропетровської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Чашка" доФізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про розірвання договору оренди та визнання права власності на майно у судовому засіданні взяли участь представники

від позивача: не з'явились;

від відповідача: не з'явились;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 25.12.2007 (суддя Жукова Л.В.) позовні вимоги задоволено, розірвано договір оренди нерухомого майна № 3 від 27.07.2007, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Чашка" та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4. Визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю "Чашка" право власності на малу архітектурну форму - споруду підприємства громадського харчування, розташовану в м. Дніпропетровськ за тимчасовою адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 0,0025 га, наданій в оренду згідно договору оренди земельної ділянки від 31.05.2001, без додаткових актів введення в експлуатацію. Присуджено до стягнення з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Чашка" витрати по сплаті державного мита в сумі 170,00 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118,00 грн.

У подальшому, рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 13.06.2008, за результатами перегляду за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.12.2007 було частково змінено, визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю "Чашка" право власності на споруду підприємства громадського харчування (літ. А-1), розташовану в м. Дніпропетровськ за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 0,0025 га, наданій в оренду згідно договору оренди земельної ділянки від 31.05.2001, без додаткових актів введення в експлуатацію. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Комунальне підприємство "Управління з організації контролю у сфері благоустрою та розміщення зовнішньої реклами" Дніпропетровської міської ради як особа, яка не брала участі у справі, але права якої порушено прийнятим у справі рішенням, звернулось до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просило скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.06.2008 та прийняти нове, яким в позові відмовити.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.04.2017 апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.06.2017 у справі №12/353-07 (головуючий суддя - Антонік С.Г., судді Чимбар Л.О., Іванов О.Г.) припинено провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства "Управління з організації контролю у сфері благоустрою та розміщення зовнішньої реклами" на підставі пункту 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на встановлені судом обставини відсутності порушення оскаржуваним рішенням прав та інтересів апелянта.

Не погоджуючись із прийнятою у справі ухвалою, Комунальне підприємство "Управління з організації контролю у сфері благоустрою та розміщення зовнішньої реклами" Дніпропетровської міської ради звернулось до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, зокрема статей 80, 91 Господарського процесуального кодексу України, статті 13 Закону України "Про благоустрій населених пунктів", просить скасувати ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.06.2017, справу направити до апеляційного суду для здійснення апеляційного перегляду.

Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судами норм процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено апеляційним судом та підтверджується матеріалами справи, ТОВ "Чашка" заявило до відповідача дві вимоги: про розірвання договору оренди нерухомого майна № 3 від 27.07.2007, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Чашка" та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 та визнання за Товариством з обмеженою відповідальністю "Чашка" права власності на малу архітектурну форму - споруду підприємства громадського харчування, розташовану в м. Дніпропетровськ за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 0,0025 га, наданій в оренду згідно договору оренди земельної ділянки від 31.05.2001, укладеного між позивачем як орендарем та Виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради як орендодавцем.

Задовольняючи позовні вимоги в частині розірвання договору оренди № 3 від 27.07.2007, місцевий господарський суд керувався приписами статті 651 Цивільного кодексу України та встановленими судом обставинами неналежного виконання відповідачем умов згаданого договору в частині внесення орендної плати, що свідчить про істотне порушення підприємцем умов договору.

Розглядаючи позовні вимоги про визнання права власності на самочинно збудовану споруду, місцевий господарський суд керувався приписами частини 5 статті 376 Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до частини 1 згаданої статті житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно (частина 3).

На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб (частина 5).

Встановивши, що позивач протягом 2002-2006 років збудував без належного дозволу та належно затвердженої проектної документації споруду підприємства громадського харчування, яка водночас, згідно проведених інститутом "Дніпроагропроект" у 2007 році обстеженню та оцінки технічного стану, знаходиться в задовільному стані та є придатною до експлуатації, та оскільки договір оренди земельної ділянки від 31.05.2001 є пролонгованим на підставі частини 3 статті 33 Закону України "Про оренду землі" з огляду на відсутність заперечень орендодавця, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог та визнання права власності на самочинно збудовану спору за користувачем земельної ділянки.

Звертаючись із апеляційною скаргою, КП "Управління з організації контролю у сфері благоустрою та розміщення зовнішньої реклами" оскаржує рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.06.2008 в частині визнання права власності на самочинно збудовану споруду.

Обґрунтовуючи вимоги за апеляційною скаргою, заявник вказує на те, що суд першої інстанції, розглядаючи позов, не залучив до участі у справі всіх суб'єктів, які законодавчо наділені повноваженнями в галузі земельних відносин, містобудування, контролю за об'єктами благоустрою та чиї права та обов'язки щодо сторін могли бути порушені при розгляді справи, рішення не містить посилань на докази того, що спірний об'єкт було прийнято в установленому чинним законодавством порядку до експлуатації, рішення не містить відомостей про з'ясування судом питань землекористування щодо земельної ділянки, на якій розташовано спірний об'єкт самочинного будівництва станом на момент розгляду справи, тому зазначене рішення не відповідає принципам повноти та всебічності судового розгляду справи.

Згідно з частиною 1 статті 91 Господарського процесуального кодексу України сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили.

Відповідно до частини 3 статті 104 Господарського процесуального кодексу України порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду якщо господарський суд прийняв рішення про права і обов'язки осіб, які не були залучені до участі у справі.

Зі змісту названих норм вбачається, що судовим актом, оскаржуваним такою особою, повинно безпосередньо вирішуватися питання про її права та обов'язки. Суд має вирішити спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття судом першої інстанції судового акту (рішення, ухвали) є скаржник або міститься судження про нього у відповідних правовідносинах. При цьому в мотивувальній частині судового акту повинні міститися висновки суду про права та обов'язки такої особи, або у резолютивній частині судового акту суд прямо вказав про права та обов'язки цієї особи. У такому випадку судовий акт порушує не лише матеріальні права особи, а і її процесуальні права. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

Пунктом 5 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 №7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" роз'яснено, що у розгляді апеляційної скарги, поданої особою, яка не брала участі в розгляді справи судом першої інстанції і яка вважала, що місцевим господарським судом вирішено питання про її права та обов'язки, апеляційний господарський суд, прийнявши апеляційну скаргу до провадження (якщо вона не підлягала поверненню з передбачених ГПК підстав), повинен з'ясувати наявність правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі.

Якщо при цьому буде встановлено, що права такої особи оскаржуваним судовим рішенням не порушені та що питання про її права і обов'язки стосовно сторін у справі судом першої інстанції не вирішувалися, то апеляційний господарський суд своєю ухвалою припиняє апеляційне провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України, оскільки у такому випадку не існує правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі, в зв'язку з чим відсутній суб'єкт апеляційного оскарження.

Аналогічної позиції про необхідність припинення провадження за скаргою осіб, які не брали участі у справі, і які не довели в суді факту вирішення питання судами попередніх інстанцій про їх права та обов'язки, а також про відсутність необхідності перегляду рішень судів по суті за вказаних обставин дотримується Верховний Суд України. Така позиція Верховного Суду України викладена, зокрема, в постановах від 07.07.2009 у справі № 01/65-88, від 02.03.2011 у справі № 5/131-09, від 02.03.2010 у справі № 5/130-09, від 23.03.2010 у справі № 1/1120-26/396.

З'ясовуючи наявність правового зв'язку між скаржником та сторонами у справі, апеляційним судом встановлено, що згідно статуту Комунального підприємства "Управління з організації контролю у сфері благоустрою та розміщення зовнішньої реклами" Дніпропетровської міської ради, останнє створене відповідно до рішення Дніпропетровської міської ради від 27.06.2007, і до сфери його компетенції на час розгляду справи було віднесено контроль у сфері благоустрою м. Дніпра, зокрема, щодо самовільного використання об'єктів благоустрою не за їх цільовим призначенням.

Підприємство і у касаційній скарзі наголошує, що на момент прийняття рішення у ТОВ "Чашка" було відсутнє право користування земельною ділянкою, у зв'язку з закінченням строку договору оренди і споруда фактично самовільно займає територію тротуару - об'єкту благоустрою, чим порушує права апелянта.

Дійсно, за приписами статті 13 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" відносить тротуар до об'єктів благоустрою. Частиною 1 статті 15 згаданого закону унормовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть утворювати підприємства для утримання об'єктів благоустрою державної та комунальної власності.

Разом з тим, предметом позову у даній справі не є право користування об'єктами благоустрою, оскільки строк дії договору оренди земельної ділянки від 31.05.2001 закінчився.

Виходячи зі змісту статті 376 Цивільного кодексу України, слід зазначити, що визнання права власності на самочинне будівництво у судовому порядку є виключним способом захисту права, який може застосовуватись у випадку, якщо особа за незалежних від неї обставин була позбавлена можливості отримати правовстановлюючий документ на новостворений об'єкт нерухомості, у порядку, встановленому нормативно-правовими актами, які регулюють правовідносини містобудівної діяльності і відносини з використання земель .

Отже, у спорі про визнання права власності на самочинне будівництво з підстав відсутності права на землю - відповідачем має бути власник землі, а у разі відсутності дозвільної документації на будівельні роботи чи належним чином затвердженого проекту - відповідачем має бути орган, який наділений відповідними повноваженнями щодо містобудівельної діяльності.

Як убачається із матеріалів справи, ні власник землі, ні відповідний орган державної влади до участі у справі залучені не були.

Натомість, заявник не наводить доказів наявності підстав для віднесення останнього, з урахуванням викладеного, до відповідачів у такому спорі.

Отже, як обґрунтовано встановлено апеляційним судом, оскаржуваним комунальним підприємством судовим рішенням не порушено права заявника апеляційної скарги, оскільки питання про його права і обов'язки судом першої інстанції не вирішувалися. Відтак, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про наявність підстав для припинення провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не існує правового зв'язку між скаржником та сторонами у справі, у тому числі і належними.

Доводи заявника касаційної скарги стосовно неправильного застосування апеляційним судом статей 80, 91 Господарського процесуального кодексу України, статті 13 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" не знайшли свого підтвердження під час касаційного провадження.

За таких обставин колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.06.2017 у справі № 12/353-07 слід залишити без змін, а касаційну скаргу Комунального підприємства "Управління з організації контролю у сфері благоустрою та розміщення зовнішньої реклами" Дніпропетровської міської ради - без задоволення.

У силу вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за розгляд касаційної скарги покладається на скаржника.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 , 111 13 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Комунального підприємства "Управління з організації контролю у сфері благоустрою та розміщення зовнішньої реклами" Дніпропетровської міської ради на ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.06.2017 у справі № 12/353-07 залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.06.2017 у справі № 12/353-07 залишити без змін.

Головуючий суддя О.І. Поляк

Судді М.В. Данилова

І.П. Ходаківська