Рішення

від 05.10.2017 по справі 910/12863/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.10.2017Справа №910/12863/17

Господарський суд міста Києва в складі:

головуючого судді Привалова А.І.

при секретарі Островській О.С.,

розглянувши справу № 910/12863/17

за позовом приватного акціонерного товариства Акціонерна компанія Київводоканал

до об'єднання співвласників багатоквартирного будинку ОС39В

про стягнення 158 254,50 грн.

Представники сторін:

від позивача: Дорощенко М.В., довіреність № 316 від 07.08.2017р.;

від відповідача: Роспотнюк В.О., довіреність б/н від 06.09.2017р.

обставини справи:

Приватне акціонерне товариство Акціонерна компанія Київводоканал (далі - позивач ) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до об'єднання співвласників багатоквартирного будинку ОС39В (далі - відповідач ) про стягнення 158 254,50 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач неналежним чином виконав свої грошові зобов'язання перед позивачем, оскільки не здійснив в повному обсязі розрахунок за надані послуги за договором № 9666/4-14 на послуги водопостачання та водовідведення від 21.08.2001р. в період з 01.07.2014р. по 31.05.2017р., що призвело до виникнення у відповідача перед позивачем заборгованості за вказаним договором в сумі 115 439,35 грн., за прострочення оплати якої нараховані пеня - 2203,07 грн., штраф - 11 543,94 грн., 3% річних - 4102,16 грн., інфляційні втрати - 24 965,98 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.08.2017р. порушено провадження у справі № 910/12863/17 та призначено розгляд справи на 07.09.2017р.

04.09.2017р. через загальний відділ господарського суду від позивача надійшов супровідний лист № 912/12 від 01.09.2017р. з проханням долучити до матеріалів справи витребувані судом докази та пояснення.

Відповідно до ч. 3 ст. 77 ГПК України в засіданні суду була оголошена перерва до 21.09.2017р., у зв'язку з клопотанням відповідача.

15.09.2017р. через загальний відділ господарського суду від представника позивача надійшов супровідний лист № 967/12 від 15.09.2017р. з проханням долучити до матеріалів справи додаткові докази.

21.09.2017р. через загальний відділ господарського суду від представника відповідача надійшла заява про застосування строку позовної давності.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.09.2017р. розгляд справи відкладено на 05.10.2017р., у зв'язку з неподанням витребуваних доказів та необхідністю витребування нових доказів у справі.

22.09.2017р. через відділ діловодства господарського суду від представника відповідача отримано документи для долучення до матеріалів справи.

28.09.2017р. через відділ діловодства господарського суду від представника відповідача отримано відзив на позовну заяву.

03.10.2017р. через відділ діловодства господарського суду від представника позивача отримано клопотання про витребування у ПАТ Київенерго доказів та супровідний лист за № 1034/12 від 03.10.2017р. з документами на виконання вимог ухвали суду від 047.08.2017р.

Присутній у судовому засіданні 05.10.2017р. представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги та підтримав клопотання про витребування доказів.

Судом відмовлено в задоволенні клопотання позивача про витребування доказів з огляду на наступне.

Відповідно до статті 38 Господарського процесуального кодексу України сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, що перешкоджають його наданню; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; 4) обставини, які може підтвердити цей доказ.

З огляду на те, що позивачем не обґрунтовано, що може підтвердити вказаний доказ, суд відмовив в його задоволенні. у зв'язку з необґрунтованістю.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти позовних вимог з підстав, наведених у відзиві, посилаючись на відсутність в умовах договору встановлених тарифів за водовідведення гарячої води по коду 2-50861 та зазначаючи про часткову сплату заборгованості в сумі 18 000,00 грн. після направлення позовної заяви до суду.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих позивачем і відповідачем, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, після закінчення розгляду справи у судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача і відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

21.08.2001р. між ВАТ АК Київводоканал (перейменованим у публічне акціонерне товариство Акціонерна компанія Київводоканал , яке в свою чергу перейменовано у приватне акціонерне товариство Акціонерна компанія Київводоканал ) (за договором - постачальник) та ОСББ ОС39В (за договором - абонент, відповідач) було укладено договір № 9666/4-14 на послуги водопостачання та водовідведення (надалі - Договір), відповідно до умов п. 1.1 якого постачальник зобов'язується надати абоненту послуги з постачання питної води та прийняти від абонента каналізаційні стоки, а абонент зобов'язується розраховуватися за вищезазначені послуги згідно умов договору та Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994р. № 65 (надалі - Правила).

Відповідно до п. 2.1 Договору, постачальник забезпечує постачання питної води, якість якої відповідає ДОСТу 2874-82 Вода питна ; приймає каналізаційні стоки, які не перевищують гранично допустимих концентрацій шкідливих речовин.

Згідно з підпунктами а) є) пункту 2.2 Договору, абонент сплачує вартість наданих послуг за тарифами, встановленими в порядку, передбаченому чинним законодавством. У разі зміни тарифів сплата послуг Абонентом здійснюється за новим тарифом з часу його введення в дію без внесення змін до цього договору; при зміні банківських реквізитів повідомляє про це постачальника у семиденний строк.

В пункті 3.1 Договору зазначено, що кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом, визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником. Зняття показників водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника.

Відповідно до п.3.4 Договору, кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно із показниками водо лічильника.

Відповідно до п.3.6 Договору, абонент розраховується за надані послуги у порядку, встановленому чинним законодавством у п'ятиденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи.

Відповідно до п.5.1 Договору, цей договір є безстроковим, діє на весь час надання послуг до моменту його розірвання і набуває чинності з моменту його підписання сторонами.

Спір у справі виник у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання по оплаті наданих послуг, у зв'язку з чим позивач вказує на існування заборгованості у розмірі 115 439,35 грн.

Під час розгляду справи судом встановлено, що для обліку заборгованості за надані послуги з постачання питної води та водовідведення за договором, позивачем було присвоєно відповідачу наступні абонентські коди:

- 2-861 - для здійснення розрахунків за питну воду (для потреб холодного водопостачання) та відповідний об'єм стоків;

- 5-50861 - для здійснення розрахунків за питну воду (для потреб гарячого водопостачання - питна вода (вода),) та відповідний об'єм стоків гарячої води (питна вода (стоки)), а з 01.10.2014р. - лише за стоки гарячої води.

За розрахунком позивача заборгованість відповідача за надані послуги з водопостачання та водовідведення становить та складається з наступних сум:

- за кодом 2-861 за період з 01.02.2016р. по 31.05.2017р. було надано послуг на суму 151 418,86 грн., з яких сплачено 114 587,15 грн., внаслідок чого утворилась заборгованість за питну воду (для потреб холодного водопостачання) та відповідний об'єм стоків у сумі 36 831,71 грн.

- за кодом 2-50861 за період з 01.07.2014р. по 31.05.2017р. було надано послуг на суму 78 607,64 грн., які взагалі не оплачено, внаслідок чого утворилась заборгованість за питну воду (гарячого водопостачання) та водовідвідний об'єм стоків у сумі 78 607,64 грн.

Позивач стверджує, що відповідачем допущено неналежне виконання зобов'язань за договором № 9666/4-14 щодо своєчасної та повної оплати наданих послуг, у зв'язку з чим просить стягнути з останнього 115 439,35 грн. боргу за надані послуги з водопостачання і водовідведення, 2203,07 грн. пені, 11 543,94 грн. штрафу, 24 965,98 грн. інфляційних втрат та 4102,16 грн. 3% річних.

Оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно зі ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 628 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є не обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № 9666/4-14 від 21.08.2001р., суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором про надання послуг.

Відповідно до частини 1 статті 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона - виконавець, зобов'язується за завданням другої сторони - замовника, надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частина 1 ст. 903 ЦК України встановлює обов'язок замовника оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, встановлених у договорі, якщо останнім передбачено надання такої послуги за плату.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Статтею 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" унормовано, що комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо - та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством; виконавець - суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору; виробник - суб'єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги; споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Згідно з приписами статей 16, 19 названого Закону, порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства. Відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Окрім цього, договірні правовідносини між сторонами регулюються Законом України "Про питну воду та питне водопостачання", сферу дії якого визначено статтею 2 Закону, відповідно до якої дія вказаного Закону поширюється на всі суб'єкти господарювання, що виробляють питну воду, забезпечують міста, інші населені пункти, окремо розташовані об'єкти питною водою шляхом централізованого питного водопостачання або за допомогою пунктів розливу води (в тому числі пересувних), застосування установок (пристроїв), інших засобів нецентралізованого водопостачання, а також на органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, що здійснюють регулювання, нагляд і контроль за якістю питної води, станом джерел та систем питного водопостачання, а також споживачів питної води.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" централізоване питне водопостачання - господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об'єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов'язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води.

Водовідведення визначено приписами вказаного Закону як господарська діяльність із відведення та очищення комунальних та інших стічних вод за допомогою комплексу об'єктів, споруд, колекторів, трубопроводів, пов'язаних єдиним технологічним процесом.

При цьому, вода питна - це вода, яка за органолептичними властивостями, хімічним і мікробіологічним складом та радіологічними показниками відповідає державним стандартам та санітарному законодавству.

Як зазначено в даній статті Закону України "Про питну воду та водопостачання" підприємство питного водопостачання - суб'єкт господарювання, що здійснює експлуатацію об'єктів централізованого питного водопостачання, забезпечує населення питною водою за допомогою пунктів розливу (в тому числі пересувних), застосування установок (пристроїв) підготовки питної води та виробництво фасованої питної води.

Споживач питної води - це юридична або фізична особа, яка використовує питну воду для забезпечення фізіологічних, санітарно-гігієнічних, побутових та господарських потреб/послуг з постачання питної води, якість якої відповідає зазначеним ДСанПІН 2.2.4-171-10, та водовідведення.

Таким чином, публічне акціонерне товариство Акціонерна компанія Київводоканал є виробником та постачальником послуг з централізованого питного водопостачання та водовідведення, а відповідач - споживачем таких послуг.

Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 190 від 27.06.2008р. затверджено Правила користування системами комунального водопостачання та водовідведення у містах та селищах України (надалі - Правила № 190), які відповідно до ст. 3 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" є частиною законодавства у сфері питного водопостачання.

Правила № 190 визначають порядок користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення населених пунктів України. Ці Правила є обов'язковими для всіх юридичних осіб незалежно від форм власності і підпорядкування та фізичних осіб-підприємців, що мають у власності, господарському віданні або оперативному управлінні об'єкти, системи водопостачання та водовідведення, які безпосередньо приєднані до систем централізованого комунального водопостачання та водовідведення і з якими виробником укладено договір на отримання питної води, скидання стічних вод (п. 1.1 Правил № 190).

У пункті 1.2 Правил № 190 надані визначення, зокрема, наступних термінів: виробник послуг централізованого водопостачання та водовідведення - суб'єкт господарювання, що виробляє або створює послуги з централізованого водопостачання та водовідведення (далі - виробник); вузол обліку - комплект засобів вимірювальної техніки, занесених до Державного реєстру вимірювальної техніки, що призначені для вимірювання і реєстрації результатів вимірювання та обладнання для влаштування вузла відповідно до вимог нормативних документів; замовник послуг з централізованого водопостачання та водовідведення - споживач або суб'єкт господарювання, який має намір здійснити будівництво (реконструкцію) об'єкта архітектури з наступним його приєднанням до систем централізованого питного водопостачання та водовідведення; межа балансової належності - лінія розподілу елементів систем водопостачання та водовідведення і споруд на них між власниками або користувачами.

Пунктами 3.1, 5.2 Правил № 190 передбачено, що розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються на підставі показів приладів обліку; вузли обліку повинні розташовуватися на мережі споживача, як правило, на межі балансової належності мереж виробника та споживача, або за згодою виробника в приміщеннях, розташованих безпосередньо за зовнішньою стіною будівлі в місці входу водопровідного вводу.

Згідно з п. 3.7 Правил розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються усіма споживачами щомісячно відповідно до умов договору.

Пунктом 1.4 Правил користування №190, приймання стічних вод від підприємств, установ, організацій до системи централізованого водовідведення здійснюється відповідно до Правил приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Держбуду від 19.02.2002р. № 37, зареєстрованих у Мін'юсті 26.04.2002р. за N 403/6691 (далі - Правила №37), а також місцевих правил приймання стічних вод підприємств у систему каналізації населеного пункту.

Згідно п. 1.2 Правил №37, останні поширюються на комунальні підприємства водопровідно-каналізаційного господарства міст і селищ України та інші підприємства, що мають на балансі системи місцевого водопроводу та каналізації (далі - Водоканали), та на всі підприємства, установи, організації незалежно від форм власності й відомчої належності, які скидають свої стічні води в системи каналізації населених пунктів (далі - Підприємства).

Як унормовано п. 1.4 Правил №37, абонент Водоканалу - це юридична особа, яка уклала договір з Водоканалом на надання послуг водопостачання та (або) каналізації.

Стічні води підприємств - усі види стічних вод, що утворилися внаслідок їхньої діяльності після використання води в усіх системах водопостачання (господарсько-питного, технічного, гарячого водопостачання тощо), а також поверхневі та дощові води з території Підприємства (з урахуванням субабонентів);

Відповідно до п. 2.4 зазначених Правил приймання, підприємства зобов'язані виконувати в повному обсязі вимоги цих Правил, місцевих Правил приймання та договору на послуги водовідведення, своєчасно оплачувати рахунки Водоканалу за надані послуги.

Отже, надання послуг із приймання стічних вод (у тому числі, гарячого водопостачання) регулюється умовами укладеного сторонами договору, а вартість таких послуг підлягає оплаті відповідачем на користь позивача.

Згідно з п.3.13 Правил № 190 суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення.

Обсяг питної води, поданої до теплових пунктів, фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності. Обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показів засобів обліку або в порядку, обумовленому договором.

Отже, відповідно до пункту 3.13 Правил № 190, розрахунок за спожиту питну воду, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання, повинен проводитися з балансоутримувачем бойлеру.

Разом з тим, серед наявних у справі документів відсутні докази перебування на балансі ОСББ ОС39В , а також у його господарському віданні чи оперативному управлінні, бойлерів, теплових пунктів або котелень.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

На підтвердження обсягів наданих послуг за договором до справи судом залучені надані позивачем акти про зняття показань з приладів обліку, погоджені та підписані відповідачем, розшифровки рахунків абонента та реєстри дебетових повідомлень, що підтверджують виставлення рахунків до банківської установи.

Як встановлено судом, відповідно до пункту 3.7. договору, у разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг абонент зобов'язаний у 5-ти денний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи, направити поважного представника з обґрунтовуючими документами для проведення звірки розрахунків та підписання відповідного акту в цей же термін. При невиконанні цієї умови дані постачальника вважаються прийнятими абонентом.

Відповідачем встановлений договором порядок надання заперечень щодо кількості або вартості наданих послуг виконано не було, та у встановлений договором строк не направлено свого представника з обґрунтовуючими документами для проведення звіряння.

Таким чином надані ПАТ АК Київводоканал послуги з постачання питної води та приймання стічних вод у систему каналізації, відповідно до умов договору, вважаються прийнятими.

Разом з тим, договір №9666/4-14 від 21.08.2001р. не регулює відносини сторін з приводу постачання відповідачеві холодної води для виготовлення гарячої води та сплати її вартості.

При цьому, як встановлено судом, матеріали справи не містять доказів про те, що на балансі відповідача перебувають теплові пункти (котельні), з яких йому здійснюється постачання гарячої води. Також, матеріали справи не містять доказів і про те, що теплові пункти (котельні) передані позивачу в управління, повне господарське відання, користування, концесію.

Отже, підстав для стягнення з відповідача заборгованості за воду, обліковану позивачем за кодом 2-50861, як на підігрів для виготовлення гарячої води (питна вода (вода)), суд не вбачає. Нараховані на вказану суму заборгованості інфляційні втрати, 3% річних, пеня та штраф також не підлягають стягненню.

Аналогічна правова позиція була підтримана Вищим господарським судом України у постанові від 04.07.2017р. у справі № 910/20990/16.

Враховуючи вищезазначене, а також ст.ст. 525,526 ЦК України суд дійшов висновку про правомірність та доведеність заявлених позовних вимог у частині стягнення заборгованостей у сумах:

- 36 831,71 грн., облікованої позивачем за кодом 2-861 та зазначеної за цим кодом у розрахунку, за період з 01.02.2016р. по 31.05.2017р. за надані послуги з постачання питної (холодної) води та водовідведення для потреб населення;

- 77 504,76 грн., облікованої позивачем за кодом 2-50861 та зазначеної за цим кодом у розрахунку, за період з 01.07.2014р. по 31.05.2017р. за надані послуги з приймання стоків гарячої води.

Таким чином, загальний розмір заборгованості відповідача за надані позивачем послуги згідно договору № 9666/4-14 на надання послуг з водопостачання та приймання стічних вод через приєднані мережі від 21.08.2001р. становить 114 336,47 грн.

Під час розгляду справи суду доказів сплати вказаної заборгованості відповідач не надав. Надані відповідачем копії платіжних доручень на суму 18 000,00 грн. не приймаються судом як належний доказ часткової сплати заборгованості за послуги, надані протягом спірного періоду, оскільки в таких платіжних дорученнях не зазначений період отримання послуг відповідачем, за які сплачується. Водночас, позивачем не підтверджено факт часткового погашення заборгованості за період, що є предметом розгляду у даній справі.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, судом встановлено порушення з боку відповідача взятих на себе зобов'язань з оплати наданих відповідачем послуг.

Враховуючи зазначене, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу підлягають задоволенню частково в сумі 114 336,47 грн.

При цьому, суд відмовляє в задоволенні заяви відповідача про застосування строку позовної давності щодо вимоги про стягнення заборгованості за надані у липні 2014 року послуги, оскільки відповідно до п.3.6. договору встановлено п'ятиденний термін для розрахунку абонента з моменту представлення позивачем платіжних документів до банківської установи.

Як вбачається з матеріалів справи, платіжний документ за липень 2014 року було представлено позивачем до банківської установи 21.08.2014р., що підтверджується реєстром платіжних повідомлень, наданих ПАТ Радикал Банк та долучених позивачем до матеріалів справи 03.10.2017р. Відтак, враховуючи умови п. 3.6. договору строк оплати відповідачем за отримані в липні 2014 року послуги настав 26.08.2014р., що свідчить про звернення позивачем з відповідною вимогою з дотриманням загальних строків позовної давності.

Щодо вимог позивача про стягнення 2203,07 грн. пені, 11 543,94 грн. штрафу, 24 965,98 грн. інфляційних втрат та 4102,16 грн. 3% річних, суд зазначає наступне.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки оплату за надані послуги не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно з п. 4.2. Договору за несвоєчасну оплату послуг Абонент сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний день прострочення.

Пунктом 4.1. Договору передбачено, що за відмову від оплати наданих послуг Абонент сплачує штраф у розмірі 5% від несплаченої суми.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов'язання щодо оплати платежів за договором.

Згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

суд, перевіривши розрахунок позивача щодо нарахування пені, визнає його обґрунтованим та арифметично вірним, а також здійсненим із дотриманням положень ч. 6 ст. 232 ГК України та відповідно строків позовної давності, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення 2203,07 грн. пені підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Крім того, судом враховано викладене у пункті 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", а саме те, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Дослідивши наданий позивачем розрахунок штрафу, інфляційних втрат та 3% річних, судом встановлено, що позивачем здійснено розрахунок з урахуванням води, яка йде на підігрів, у зв'язку з чим суд здійснив власний розрахунок даних вимог.

Отже, за розрахунками суду з відповідача підлягають стягненню 11 433,65 грн. штрафу, 23 965,37 інфляційних втрат та 4008,79 - 3% річних.

З огляду на вищевикладене, позові вимоги публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" обґрунтовані та підлягають частковому задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з об'єднання співвласників багатоквартирного будинку ОС39В (02140, м. Київ, пр. П. Григоренка, 39-В; код ЄДРПОУ 25943139) на користь публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 1-А, код ЄДРПОУ 03327664) 114 336 грн. 47 коп. - основного боргу, 11 433 грн. 65 коп. - штрафу, 2203 грн. 07 коп. - пені, 4008 грн. 79 коп. - 3% річних, 23 965 грн. 37 грн. - інфляційні втрати та 2339 грн. 21 коп. - витрат по сплаті судового збору. Видати наказ.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 10.10.2017р.

Суддя А.І. Привалов