Постанова

від 11.10.2017 по справі 910/8152/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" жовтня 2017 р. Справа№ 910/8152/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Чорногуза М.Г.

Жук Г.А.

при секретарі судового засідання Найченко А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Міжнародний Соломонів університет

на рішення Господарського суду м. Києва від 27.07.2017

у справі № 910/8152/17 (суддя: Маринченко Я.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства Наукове-виробниче об'єднання Київський завод автоматики

до Товариства з обмеженою відповідальністю Міжнародний Соломонів університет

про стягнення 1 878 377,75 грн,

за участю представників:

від позивача: представник Величко Д.В. (довіреність №528/1180 від 09.11.2016);

від відповідача: представник Івженко Г.М. (договір про надання правової допомоги б/н від 24.01.2017),

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство Наукове-виробниче об'єднання Київський завод автоматики (далі - ПАТ НВО Київський завод автоматики ) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Міжнародний Соломонів університет (далі - ТОВ Міжнародний Соломонів університет ) про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу №651 від 31.10.2000 в сумі 1 878 377,75 грн, а саме, з відшкодування інфляційної складової лізингових платежів в розмірі 1 657 724,95 грн та суми ПДВ в розмірі 220 652,80 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.07.2017 у справі № 910/8152/17 позов задоволено частково, стягнуто з ТОВ Міжнародний Соломонів університет на користь ПАТ НВО Київський завод автоматики 538 416,38 грн заборгованості зі сплати інфляційної складової лізингових платежів, 220 652,80 грн заборгованості зі сплати ПДВ та витрати зі сплати судового збору в сумі 11 386,04 грн, в іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням господарського суду першої інстанції, ТОВ Міжнародний Соломонів університет звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Обґрунтовуючи підстави звернення з апеляційною скаргою, скаржник послався на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а також невідповідність висновків, викладених у рішенні обставинам справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.08.2017 апеляційну скаргу прийнято до апеляційного провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Мальченко А.О., судді - Жук Г.А., Дикунська С.Я., та призначено в судове засідання на 20.09.2017.

Позивач скористався правом, наданим статтею 96 Господарського процесуального кодексу України, надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва без змін.

Розпорядженням уповноваженої особи Київського апеляційного господарського суду від 19.09.2017 № 09-53/3779/17, у зв'язку з перебуванням судді Дикунської С.Я., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем) на лікарняному, сформовано судову колегію у складі: головуючий суддя Мальченко А.О., судді Жук Г.А., Чорногуз М.Г.

У судовому засіданні 20.09.2017 у порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 11.10.2017.

У судовому засіданні представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Представник позивача проти доводів апеляційної скарги заперечив, вважає рішення законним та обґрунтованим, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити оскаржуване рішення без змін.

11.10.2017 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у справі матеріали та проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 22.12.2010 між Відкритим акціонерним товариством НВК Завод автоматики імені Г.І. Петровського , правонаступником якого є ПАТ НВО Київський завод автоматики (в тексті договору - лізингодавець) та ТОВ Міжнародний Соломонів університет (в тексті договору - лізингоодержувач) був укладений договір фінансового лізингу №651 (далі - договір), відповідно до Розділу 1 якого лізингодавець передає, а лізингоодержувач приймає у строкове платне користування нерухоме майно - приміщення корпусу №34, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Старокиївська, 10, опис, стан та вартість об'єкту лізингу на час передачі в лізинг визначається актом експертної оцінки, відповідно до якого вартість об'єкта складає 1 439 064,00 грн.

Відповідно до п. 2.1 договору об'єкт лізингу вважається переданим лізингоодержувачу у користування з дати підписання сторонами цього договору.

Об'єкт лізингу протягом усього строку дії даного договору є власністю лізингодавця. Право власності на об'єкт лізингу набувається лізингоодержувачем після сплати повної вартості об'єкта лізингу відповідно до умов цього договору та законодавства України (п. 2.2 договору).

Згідно з п. 2.4 договору передача об'єкта лізингу лізингоодержувачу у власність здійснюється у тижневий строк після внесення останнього лізингового платежу за актом передачі-приймання, в указаний строк сторони можуть зробити звірку розрахунків.

Пунктом 3.1 договору визначено, що розмір місячного лізингового платежу за цим договором складається із 8 555,00 грн, що є платою за користування об'єктом лізингу, та 5 996,00 грн, що є сумою відшкодування частини вартості об'єкта лізингу, яка йде на його викуп і суми відшкодування страхових платежів за договором страхування об'єкта лізингу. Лізингоодержувач, за погодженням з лізингодавцем може корегувати розмір щомісячної суми відшкодування частини вартості об'єкта лізингу, яка йде на його викуп, або переносити її сплату на наступні періоди.

Сума відшкодування вартості об'єкта лізингу в складі лізингових платежів за період дії даного договору повинна включати не менше 60 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної відповідно до п. 2.3 даного договору. Якщо у послідуючому законом буде встановлено або дозволено застосувати менший відсоток або зазначену вимогу буде скасовано, то застосовується закон.

За умовами п. 3.2 договору розмір місячного лізингового платежу за кожний наступний місяць, окрім розміру відшкодування страхових платежів за договором страхування об'єкта лізингу, визначається шляхом корегування розміру місячного лізингового платежу за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць. Розмір відшкодування страхових платежів за договором страхування об'єкта лізингу підлягає корегуванню у порядку, передбаченому договором страхування для страхових платежів.

Лізингові платежі, окрім відшкодування страхових платежів за договором страхування об'єкта лізингу, виплачується, як правило в безготівковій формі, у національній валюті, на розрахунковий рахунок лізингодавця не пізніше 7-го числа кожного наступного за поточним місяця. Відшкодування страхових платежів здійснюється в терміни, передбачені договором страхування об'єкта лізингу, і може здійснюватись шляхом передачі лізингоодержувачеві векселю, платником або авалістом (гарантом) на суму відшкодування за яким є лізингоодержувач. У договорі страхування передбачається можливість сплати страхових платежів вказаними векселями (п. 3.3 договору).

Положеннями п. 3.6 договору погоджено, що лізингоодержувач має право викупу об'єкта лізингу до закінчення строку договору, але не раніше строку, протягом якого амортизується 60 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної відповідно до п. 2.3 даного договору. Якщо у подальшому, законом буде встановлено або дозволено застосувати менший відсоток, або зазначену вимогу буде скасовано, то застосовується закон. Якщо у подальшому, законом буде встановлено або дозволено застосувати прискорену амортизацію, то лізингоодержувач має право її застосувати. Достроковий викуп об'єкта лізингу здійснюється: або шляхом разової сплати лізингодавцю невнесеної частини відшкодування вартості об'єкта лізингу, або за рахунок збільшення розміру щомісячних сум відшкодування частини вартості об'єкта лізингу, які йдуть на його викуп.

Відповідно до п. 4.2 договору лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі вносити платежі, передбачені даним договором.

Пунктом 8.1 договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання обов'язків згідно даного договору сторони несуть відповідальність відповідно до законодавства України.

Згідно з п. 9.1 договору останній діє з моменту підписання протягом 20 років і одного тижня. Останній тиждень відводиться для виконання умов п. 2.4 цього договору.

Як правильно встановлено місцевим господарським судом, на виконання умов договору позивачем було передано відповідачу визначений договором об'єкт лізингу у користування, що підтверджується Актом передачі у фінансовий лізинг від 31.10.2000 (а.с. 12).

З матеріалів справи вбачається та визнається сторонами, що відповідач регулярно сплачував щомісячні лізингові платежі, зокрема, в частині відшкодування частини вартості об'єкта лізингу в сумі 5 996,00 грн.

Однак, як стверджує позивач, всупереч умов укладеного між сторонами договору фінансового лізингу, відповідач за весь період сплати лізингових платежів не корегував на індекс інфляції платежі з відшкодування частини вартості об'єкта лізингу, а також не здійснив відповідного корегування на індекс інфляції при перерахуванні 15.03.2016 позивачеві 335 800,00 грн в якості дострокового повного відшкодування вартості об'єкта лізингу, у зв'язку з чим у ТОВ Міжнародний Соломонів університет виникла заборгованість перед ПАТ НВО Київський завод автоматики в сумі 1 657 724,95 грн.

Крім того, позивач зазначає, що відповідач не в повному обсязі виконав своє зобов'язання зі сплати податку на додану вартість (надалі - ПДВ), сплативши на користь позивача лише 67 160,00 грн, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість зі сплати ПДВ в розмірі 220 652,80 грн.

З матеріалів справи вбачається, що 03.02.2017 позивачем були надіслані відповідачеві рахунок-фактура №СЧ-0000514 від 05.12.2016 на суму 1 657 724,95 грн та рахунок-фактура №СЧ-0000516 від 05.12.2016 на суму 220 652,80 грн, що підтверджується фіскальним чеком та описом вкладення до цінного листа (а.с. 35-36).

Враховуючи, що зазначені рахунки відповідач не оплатив і вказана заборгованість добровільно погашена не була, позивач був вимушений звернутися з даним позовом до суду.

Як під час розгляду справи судом першої інстанції, так і в апеляційній скарзі відповідач наголошував на тому, що між сторонами було досягнуто згоди зменшити лізингові платежі, оскільки відповідачем здійснювалась оплата лізингових платежів на підставі виставлених позивачем рахунків.

Крім того, відповідач зазначав, що між сторонами підписувались акти звіряння взаємних розрахунків, з яких вбачається, що позивач приймав оплату лізингових платежів від відповідача без корегування останніх на індекс інфляції.

Також відповідач стверджує, що позивачем неправомірно нараховано ПДВ, оскільки сплата такого податку здійснюється на залишкову вартість об'єкта лізингу, суму якого відповідач сплатив.

Разом з цим, в ході розгляду справи судом першої інстанції відповідачем було подано заяву про застосування строків позовної давності, обґрунтовану тим, що позивач заявляє до стягнення суму корегування лізингових платежів на індекс інфляції за період з листопада 2000 року по березень 2016 року, з огляду на те, що відповідач не корегував лізингові платежі на індекс інфляції з моменту укладення між сторонами договору. Проте, відповідач зазначає, що оскільки останнім щомісячно здійснювались лізингові платежі, то позивач був обізнаний про даний факт. Отже, враховуючи, що позовна заява надійшла до суду 22.05.2017, відповідач стверджує що вимоги позивача, які заявлені за період до квітня 2014 включно, заявлені з пропуском позовної давності.

Задовольняючи частково позовні вимоги ПАТ НВО Київський завод автоматики , місцевий господарський суд виходив з того, що умовами договору на відповідача було покладено обов'язок сплачувати лізингові платежі із корегуванням останніх на індекс інфляції, у зв'язку з чим дійшов висновку про правомірність заявлених позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості в частині відшкодування вартості об'єкта лізингу для його викупу, яка дорівнює сумі корегування лізингових платежів на індекс інфляції. При цьому, враховуючи приписи ст. 257 ЦК України та подану відповідачем заяву про застосування строків позовної давності, вказану вимогу судом задоволено частково.

Також, місцевий господарський суд, з огляду на приписи чинного законодавства, дійшов висновку про правомірність вимог позивача про сплату відповідачем ПДВ нарахованого на вартість об'єкта лізингу.

Колегія суддів апеляційного господарського суду не може повністю погодитися з висновками суду першої інстанції, а доводи апелянта вважає частково обґрунтованими, виходячи з наступного.

Визначаючи правову природу відносин, що склалися у сторін в ході виконання даного договору, колегія суддів зазначає, що останній має ознаки договору лізингу, за яким, відповідно до ч. 1 ст. 806 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом (ч. 2 ст. 806 ЦК України).

Частиною 3 ст. 806 ЦК України визначено, що особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Як вбачається з укладеного між сторонами договору, останній за своїм видом є договором фінансового лізингу, особливості регулювання якого встановлені Законом України Про фінансовий лізинг від 16 грудня 1997 року №723/97- ВР.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що встановлюючи наявність правових підстав для стягнення з лізингоодержувача заборгованості зі сплати лізингових платежів в частині відшкодування вартості об'єкта лізингу для його викупу з урахуванням корекції цього платежу на індекс інфляції та з урахуванням ПДВ, необхідно виходити з приписів законодавства, яке було чинним на момент укладення договору, оскільки згідно з ч. 2 ЦК України акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Так, Законом України Про лізинг від 16 грудня 1997 року №723/97- ВР (надалі - Закон), в редакції чинній на час укладення договору, було визначено, що залежно від особливостей здійснення лізингових операцій, лізинг може бути двох видів - фінансовий чи оперативний.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону у вказаній редакції фінансовий лізинг - це договір лізингу, в результаті укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує в платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, не менший строку, за який амортизується 60 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору.

Сума відшкодування вартості об'єкта лізингу в складі лізингових платежів за період дії договору фінансового лізингу повинна включати не менше 60 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору.

Після закінчення строку договору фінансового лізингу об'єкт лізингу, переданий лізингоодержувачу згідно з договором, переходить у власність лізингоодержувача або викуповується ним за залишковою вартістю.

Частиною 2 статті 10 вказаного Закону встановлено, що у договорі фінансового лізингу може передбачатися право викупу об'єкта лізингу лізингоодержувачем після закінчення або до закінчення строку договору, але не раніше строку, протягом якого амортизується 60 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору лізингу.

Право власності на об'єкт фінансового лізингу набувається лізингоодержувачем після сплати повної вартості об'єкта лізингу відповідно до умов договору лізингу та законодавства України.

Укладеним сторонами договором було передбачено, що лізингоодержувач має право викупу об'єкта лізингу до закінчення строку договору, але не раніше строку, протягом якого амортизується 60 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної відповідно до п. 2.3 даного договору. Якщо в подальшому законом буде встановлено або дозволено застосувати менший відсоток, або зазначену вимогу буде скасовано, то застосовується закон. Якщо в подальшому, законом буде встановлено або дозволено застосувати прискорену амортизацію, то лізингоодержувач має право її застосувати. Достроковий викуп об'єкта лізингу здійснюється: або шляхом разової сплати лізингодавцю невнесеної частини відшкодування вартості об'єкта лізингу, або за рахунок збільшення розміру щомісячних сум відшкодування частини вартості об'єкта лізингу, які йдуть на його викуп (п. 3.6 договору).

Так, відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону зі змінами, внесеними Законом України № 1381-IV від 11.12.2003, за договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

При цьому, як вбачається з приписів Закону у зазначеній редакції, останнім не передбачено, що лізингоодержувач має право викупу об'єкта лізингу до закінчення строку договору, але не раніше строку, протягом якого амортизується 60 відсотків вартості об'єкта лізингу.

Отже, зазначена вимога на законодавчому рівні була скасована, а тому, як було передбачено сторонами у п. 3.6 договору, у такому випадку застосовується закон.

Крім того, відповідно до п. 10.3 договору сторони погодили, що незалежно від вищезазначених домовленостей, лізингоодержувач у будь-який момент має право вимагати розірвання цього договору і викупу об'єкта лізингу шляхом дострокової доплати лізингодавцю не внесеної частини відшкодування вартості об'єкта лізингу.

З матеріалів справи вбачається, що 21.12.2015 на адресу позивача від відповідача надійшов лист вих. №93/01 від 21.12.2015, в якому ТОВ Міжнародний Соломонів університет заявляє про намір реалізувати право на достроковий викуп об'єкта лізингу, передбачене пунктами 3.6, 10.3 договору.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, 15.03.2016 відповідачем було перераховано позивачеві 335 800,00 грн в якості дострокового повного відшкодування вартості об'єкта лізингу, що підтверджується банківською випискою по рахунку позивача (а.с. 31).

16.03.2016 ТОВ Міжнародний Соломонів університет зареєстрував за собою право власності на об'єкт лізингу за договором фінансового лізингу від 31.10.2000 №651 - нежитлову будівлю (літера Х ), розташовану по вул. Старокиївська, 10, м. Київ, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №55824128 від 24.03.2016, наданою представником скаржника.

Однак, з огляду на те, що платіж з дострокового повного відшкодування вартості об'єкта лізингу був сплачений без урахування ПДВ, позивач звернувся до відповідача з листом вих. №314/311 від 24.03.2016 з вимогою сплатити дану суму податкового зобов'язання (а.с. 69).

У відповідь на вказану вимогу відповідач надіслав позивачеві лист вих. №15/01 від 30.03.2016, в якому зауважив, що не погоджується з тлумаченням договору в частині того, що ТОВ Міжнародний Соломонів університет як лізингоодержувач мав сплатити залишкову вартість за об'єкт фінансового лізингу з урахуванням ПДВ, однак, реалізуючи власну добру волю, сподіваючись на подальшу співпрацю, готовий компенсувати податкові зобов'язання ПАТ НВО Київський завод автоматики .

Як вбачається з матеріалів справи, 21.07.2016 відповідачем було сплачено на рахунок позивача 67 160,00 грн в якості відшкодування ПДВ, що підтверджується банківською випискою по рахунку позивача (а.с. 34).

Посилаючись на виникнення податкових зобов'язань відповідно до приписів п. 187.6 ст. 187, пп. 14.1.191 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, позивач стверджує, що відповідач також був зобов'язаний сплачувати лізингові платежі з відшкодування вартості об'єкта лізингу з урахуванням ПДВ, та доплатити ПДВ, нараховане на повну вартість об'єкта лізингу за виключенням вже сплачених 67 160,00 грн, що за його розрахунком становить 220 652,80 грн.

Проте, колегія суддів не може погодитися з такими доводами ПАТ НВО Київський завод автоматики , вважає їх безпідставними, виходячи з наступного.

Згідно з підпунктами а і б пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких відповідно до статті 186 ПКУ розташоване на митній території України.

Під постачанням товарів розуміється будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду. При цьому, постачанням товарів також вважаються фактична передача матеріальних активів іншій особі на підставі договору про фінансовий лізинг (повернення матеріальних активів згідно з договором про фінансовий лізинг) чи іншої домовленості, відповідно до якої оплата відстрочена, але право власності на матеріальні активи передається не пізніше дати здійснення останнього платежу (підпункт 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

При цьому, відповідно до пп.196.1.2 п.196.1 ст.196 Податкового кодексу України не є об'єктом оподаткування операції з передачі майна у схов (відповідальне зберігання), у концесію, а також у лізинг (оренду), крім передачі у фінансовий лізинг та, зокрема, нарахування та сплати процентів або комісій у складі орендного (лізингового) платежу у межах договору фінансового лізингу.

Відповідно до підпункту б підпункту 14.1.97 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України фінансовий лізинг (оренда) - це господарська операція, що здійснюється фізичною або юридичною особою і передбачає передачу орендарю майна, яке є основним засобом згідно з Податкового кодексу України і придбане або виготовлене орендодавцем, а також усіх ризиків та винагород, пов'язаних з правом користування та володіння об'єктом лізингу.

Лізинг (оренда) вважається фінансовим, якщо лізинговий (орендний) договір містить одну з таких умов:

об'єкт лізингу передається на строк, протягом якого амортизується не менш як 75 відсотків його первісної вартості, а орендар зобов'язаний на підставі лізингового договору та протягом строку його дії придбати об'єкт лізингу з наступним переходом права власності від орендодавця до орендаря за ціною, визначеною у такому лізинговому договорі;

балансова (залишкова) вартість об'єкта лізингу на момент закінчення дії лізингового договору, передбаченого таким договором, становить не більш як 25 відсотків первісної вартості ціни такого об'єкта лізингу, що діє на початок строку дії лізингового договору;

сума лізингових (орендних) платежів з початку строку оренди дорівнює первісній вартості об'єкта лізингу або перевищує її;

майно, що передається у фінансовий лізинг, виготовлене за замовленням лізингоотримувача (орендаря) та після закінчення дії лізингового договору не може бути використаним іншими особами, крім лізингоотримувача (орендаря), виходячи з його технологічних та якісних характеристик.

Відповідно до пункту 188.1 статті 188 розділу V Податкового кодексу України база оподаткування ПДВ операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

Правила та строки виникнення податкових зобов'язань з ПДВ визначено статтею 187 Податкового кодексу України.

За приписами п. 187.6 ст.187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань орендодавця (лізингодавця) для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичної передачі об'єкта фінансової оренди (лізингу) у користування орендарю (лізингоотримувачу).

Враховуючи наведені положення чинного законодавства, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про те, що на суми лізингових платежів в частині відшкодування вартості об'єкта лізингу нараховується податок на додану вартість,

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що згідно з п. 187.6 ст.187 Податкового кодексу України таке податкове зобов'язання виникає не в лізингоодержувача, а в лізингодавця.

Отже, оскільки укладеним між сторонами договором не було визначено відповідного обов'язку лізингоодержувача щодо відшкодування податкових зобов'язань лізингодавця, то стягнення з відповідача суми ПДВ, нарахованого як на щомісячні лізингові платежі, так і на повну вартість об'єкта лізингу, є необґрунтованим та безпідставним.

Крім того, позивачем не було надано доказів в підтвердження того, що ним як лізингодавцем був сплачений такий податок, а в судовому засіданні представник позивача пояснив, що ПАТ НВО Київський завод автоматики не сплачувало ПДВ з операцій з фактичної передачі об'єкта лізингу ТОВ Міжнародний Соломонів університет на підставі договору про фінансовий лізинг.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що, як правильно зауважив апелянт, відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У своєму Рішенні від 09.02.1999 № 1-рп/99 Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб. Але це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватися на закони та інші нормативно-правові акти, які пом'якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Однак, надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

З вищевикладеного вбачається, що зворотну дію в часі можуть мати лише ті положення законів та нормативно-правових актів, що стосуються відповідальності, і тільки у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи; у сенсі частини першої статті 58 Конституції України йдеться про можливість застосування зворотної дії в часі тих законів і нормативно-правових актів, що стосуються відповідальності виключно фізичних осіб; надання зворотної дії в часі законів та нормативно-правових актів, які пом'якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб, може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

Прикінцеві та / або перехідні положення Податкового кодексу України не містять норм, які надавали б йому зворотної сили. Також Податковий кодекс України не містить перехідних положень, які визначали б порядок нарахування і сплати податків, що підлягали нарахуванню до набрання чинності Податковим кодексом України.

Отже, виходячи зі змісту частини першої статті 58 Конституції України та з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99, Податковий кодекс України не може застосовуватися до відносин, які виникли до набрання ним чинності, тобто до 04.12.2010.

Як вбачається з матеріалів справи, договір фінансового лізингу, заборгованість за яким є предметом спору у даній справі, було укладено 31.10.2000. Цього ж дня позивач передав відповідачеві об'єкт лізингу у користування, що підтверджується Актом передачі у фінансовий лізинг від 31.10.2000.

Таким чином, як було зазначено вище, встановлюючи наявність правових підстав для стягнення з лізингоодержувача заборгованості зі сплати лізингових платежів в частині відшкодування вартості об'єкта лізингу для його викупу з урахуванням ПДВ, а також нарахування ПДВ на вартість об'єкта лізингу, необхідно виходити з приписів законодавства, яке було чинним на момент укладення договору.

Так, пунктом 3.2.2 статті 3 Закону України Про податок на додану вартість (в редакції чинній на момент укладення договору) встановлено, що передача майна лізингодавця, що є резидентом, у користування лізингоотримувачу за умовами договору лізингу та його повернення лізингодавцю після закінчення дії такого договору, а також сплата платежів фінансового лізингу не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість.

Таким чином, оскільки оподаткування операцій з передачі об'єкта фінансового лізингу було запроваджено вже після такої передачі, то з урахуванням дії законів у часі, відсутні законодавчі підстави для оподаткування ПДВ вказаної господарської операції.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що задовольняючи позовні вимоги про стягнення заборгованості за лізинговими платежами в частині їх збільшення на розмір ПДВ, а також вимогу про стягнення з відповідача податку на додану вартість з повної вартості об'єкта лізингу, місцевий господарський суд допустив подвійне стягнення суми ПДВ за одними і тими ж операціями.

Так, задовольняючи вимогу про стягнення з відповідача податку на додану вартість з повної вартості об'єкта лізингу, суд першої інстанції погодився з розрахунком позивача, відповідно до якого, розмір ПДВ, нарахованого на повну вартість об'єкта лізингу, за виключенням вже сплачених 67 160,00 грн, становить 220 652,80 грн і розрахований наступним чином:

1) вартість об'єкта лізингу у сумі 1 439 064,00 грн мінус сплачена залишкова вартість, з якої вже відшкодовано відповідачем ПДВ, у сумі 335 800,00 грн = 1 103 264,00 грн, що є вартістю об'єкту лізингу, відшкодованою шляхом здійснення відповідачем щомісячних лізинговим платежів у встановленому п. 3.1 договору розмірі (5 996,00 грн) у період з листопада 2000 року по лютий 2016 року.

2) 1 103 264,00 грн х 20% = 220 652,80 грн (а.с. 33).

Разом з цим, місцевий господарський суд, задовольняючи частково позовну вимогу про стягнення заборгованості за лізинговими платежами, виходив з розрахунку відповідача, здійсненого з урахуванням заяви про сплив позовної давності, згідно з яким , на лізингові платежі з відшкодування вартості об'єкта лізингу, сплачені за період з травня 2014 року по лютий 2016 року, як того вимагав позивач, було також донараховане ПДВ у розмірі 89 736,06 грн (а.с. 185).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість доводів апелянта та необхідність відмови позивачеві у задоволенні вимоги в частині стягнення з відповідача ПДВ з повної вартості об'єкта лізингу в розмірі 220 652,80 грн, а також вимоги позивача про стягнення заборгованості за лізинговими платежами в частині їх збільшення на розмір ПДВ.

У зв'язку з тим, що при сплаті відповідачем лізингових платежів, останнім не здійснювалось їх корегування на індекс інфляції відповідно до умов договору, позивачем також заявлено вимогу про стягнення з відповідача суми відшкодування інфляційної складової лізингових платежів в розмірі 1 657 724,95 грн.

Відповідно до ст. 16 Закону України Про фінансовий лізинг (в редакції чинній на момент укладення договору) лізингоодержувач за користування об'єктом лізингу вносить періодичні лізингові платежі. Величина періоду, за який вноситься лізинговий платіж, встановлюється за договором лізингу і може бути нерівномірною.

Лізингові платежі включають: суму, яка відшкодовує при кожному платежі частину вартості об'єкта лізингу, що амортизується за строк, за який вноситься лізинговий платіж; суму, що сплачується лізингодавцю як процент за залучений ним кредит для придбання майна за договором лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; відшкодування страхових платежів за договором страхування об'єкта лізингу, якщо об'єкт застрахований лізингодавцем; інші витрати лізингодавця, передбачені договором лізингу.

Розміри, спосіб, форма і строки внесення лізингових платежів та умови їх перегляду визначаються у договорі лізингу за домовленістю сторін відповідно до вимог цього Закону та законодавства України.

Згідно зі статтею 16 Закону України Про фінансовий лізинг (в редакції чинній на станом на час розгляду справи) сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Пунктом 3.1 договору сторони визначили, що розмір місячного лізингового платежу за цим договором складається із 8 555,00 грн, що є платою за користування об'єктом лізингу, та 5 996,00 грн, що є сумою відшкодування частини вартості об'єкта лізингу яка йде на його викуп і суми відшкодування страхових платежів за договором страхування об'єкта лізингу. Лізингоодержувач, за погодженням з лізингодавцем може корегувати розмір щомісячної суми відшкодування частини вартості об'єкта лізингу, яка йде на його викуп, або переносити її сплату на наступні періоди.

При цьому, умовами п. 3.2 договору сторони погодили, що розмір місячного лізингового платежу за кожний наступний місяць, окрім розміру відшкодування страхових платежів за договором страхування об'єкта лізингу, визначається шляхом корегування розміру місячного лізингового платежу за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць.

Лізингові платежі, окрім відшкодування страхових платежів за договором страхування об'єкта лізингу, виплачуються, як правило в безготівковій формі, у національній валюті, на розрахунковий рахунок лізингодавця не пізніше 7-го числа кожного наступного за поточним місяця. Відшкодування страхових платежів здійснюється в терміни, передбачені договором страхування об'єкта лізингу і може здійснюватись шляхом передачі лізингоодержувачеві векселю, платником або авалістом (гарантом) на суму відшкодування за яким є лізингоодержувач. У договорі страхування передбачається можливість сплати страхових платежів вказаними векселями (п. 3.3 договору).

Згідно з п. 4.2 договору лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі вносити платежі, передбачені даним договором.

У відповідності до статей 626, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За приписами статті 526 ЦК України та статті 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

З матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами у справі, що протягом строку дії договору відповідач регулярно сплачував щомісячні лізингові платежі, що складалися, зокрема, з плати за користування об'єктом лізингу із корегуванням її на індекс інфляції та суми відшкодування частини вартості об'єкта лізингу, яка йде на його викуп, у розмірі 5 996,00 грн, тобто без відповідного корегування останньої на індекс інфляції.

Крім того, як було зазначено вище, 15.03.2016 відповідачем було перераховано позивачеві 335 800,00 грн в якості дострокового повного відшкодування вартості об'єкта лізингу, однак, вказаний платіж також не містив в собі суми корегування на індекс інфляції.

Водночас, враховуючи умови укладеного сторонами договору, якими визначено, що розмір щомісячного лізингового платежу за кожний наступний місяць, визначається шляхом корегування лізингового платежу за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що на відповідача було покладено обов'язок сплачувати лізингові платежі із корегуванням останніх на індекс інфляції, у тому числі і в частині відшкодування вартості об'єкта лізингу.

Разом з тим, як вірно зазначено судом першої інстанції, доводи відповідача про досягнення між сторонами домовленостей щодо зменшення суми лізингових платежів не підтверджуються наявними в матеріалах справи документами.

Так, умовами укладеного між сторонами договору визначено, що зміни чи розірвання даного договору можливі за згодою сторін. Запропоновані зміни і доповнення розглядаються сторонами протягом 20 днів (п. 9.2 договору).

Однак, оскільки матеріали справи не містять жодних додаткових угод до договору в частині зміни розміру та порядку сплати лізингових платежів, вказані доводи позивача є безпідставними.

При цьому, посилання скаржника на те, що позивачем протягом дії договору виставлялись рахунки на оплату без здійснення корегування суми відшкодування частини вартості об'єкта лізингу на індекс інфляції, колегія суддів вважає необґрунтованими, виходячи з того, що виставлення таких рахунків умовами договору не передбачено, зокрема, визначений п. 3.2. договору порядок сплати лізингових платежів та передбачений п. 4.2 договору обов'язок відповідача здійснювати платежі у повному обсязі не залежать від факту виставлення позивачем відповідного рахунку на оплату.

Крім того, колегія суддів апеляційного господарського суду відхиляє твердження апелянта про необхідність врахування наданих ним актів звірки взаєморозрахунків, з огляду на те, що в розумінні ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні акт звірки взаєморозрахунків є зведеним обліковим документом, який відображає загальну суму заборгованості та фіксує стан розрахунків між сторонами, але сам по собі не породжує будь-яких прав та обов'язків сторін.

Доводи відповідача, який стверджує, що індексація лізингових платежів в частині відшкодування вартості об'єкта лізингу є переоцінкою вартості об'єкта лізингу та зміною істотної умови договору в односторонньому порядку, колегія суддів також відхиляє, оскільки індексація таких платежів є забезпеченням майнового інтересу лізингодавця від негативного впливу інфляційних процесів, які зі спливом часу протягом дії договору фінансового лізингу знецінюють реальну вартість матеріального активу.

Зі змісту договору вбачається, що відповідач як лізингоодержувач мав право викупу об'єкта лізингу за залишковою вартістю, яка визначалась як різниця між початковою (договірною) вартістю об'єкта лізингу та сумою сплачених лізингоодержувачем платежів до моменту викупу, тобто залишкова вартість викупу відраховується від початкової, незмінної впродовж дії договору вартості об'єкта лізингу.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про правомірність заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача заборгованості в частині відшкодування вартості об'єкта лізингу для його викупу, яка дорівнює сумі корегування лізингових платежів на індекс інфляції.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було подано заяву про застосування правових наслідків спливу позовної давності (а.с. 184-186).

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

З матеріалів справи вбачається, що позивач заявляє вимоги про стягнення з відповідача заборгованості в частині відшкодування вартості об'єкта лізингу для його викупу, яка дорівнює сумі корегування лізингових платежів на індекс інфляції за період з листопада 2000 року по березень 2016 року.

Враховуючи, що відповідач сплачував лізингові платежі без корегування останніх на індекс інфляції щомісячно, умовами договору передбачено, що лізингоодержувач сплачує лізингові платежі на рахунок лізингодавця не пізніше 7-го числа кожного наступного за поточним місяця, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що позивач був обізнаний про порушення відповідачем умов договору щоразу, коли останній сплачував черговий лізинговий платіж.

Разом з тим, позивач звернувся до суду з даним позовом 22.05.2017, що підтверджується відтиском календарного штемпелю вхідної кореспонденції відділу діловодства господарського суду міста Києва.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для застосування позовної давності у три роки до вимог позивача про стягнення з відповідача інфляційної складової лізингових платежів за період з листопада 2000 року по квітень 2014 року включно, у зв'язку з чим у вказаних позовних вимогах необхідно відмовити у зв'язку з пропуском строку позовної давності.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача інфляційної складової лізингових платежів за період з травня 2014 року по березень 2016 року, строк позовної давності відносно яких не пропущений, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідачем додано до матеріалів справи власний розрахунок заборгованості зі сплати інфляційної складової лізингових платежів за вказаний період, з якого вбачається, що розмір заборгованості з урахуванням ПДВ становить 538 416,38 грн.

Перевіривши наданий відповідачем розрахунок заборгованості, суд першої інстанції дійшов висновку, що останній проведено у відповідності до вимог чинного законодавства та умов укладеного між сторонами договору, а тому заборгованість зі сплати інфляційної складової лізингових платежів в частині відшкодування вартості об'єкта лізингу за період з травня 2014 року по березень 2016 року в розмірі 538 416,38 грн (разом з ПДВ) підлягає стягненню з відповідача.

Однак, враховуючи, що вимоги про стягнення з відповідача суми ПДВ є неправомірним, колегія суддів не погоджується з вказаним висновком місцевого господарського суду.

Так, здійснивши власний розрахунок в межах строку заявленого позивачем та з урахуванням заяви про застосування наслідків спливу позовної давності, колегія суддів встановила, що заборгованість зі сплати інфляційної складової лізингових платежів за період з травня 2014 року по березень 2016 року становить 452 038,32 грн, з яких за 2014 рік - 116 386,04 грн, за 2015 рік - 280 470,49 грн, за 2016 рік - 55 181,79 грн.

Відповідно до статей 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення позову частково, а саме, стягнення з ТОВ Міжнародний Соломонів університет на користь ПАТ НВО Київський завод автоматики 452 038,32 грн заборгованості зі сплати інфляційної складової лізингових платежів. У задоволенні іншої частини позовних вимог колегія суддів відмовляє.

У відповідності до п. 3 частини 1 статті 103 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково.

Згідно з п.п. 3, 4 частини 1 статті 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи.

Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга ТОВ Міжнародний Соломонів університет з підстав, викладених у ній, підлягає задоволенню частково, а рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2017 у справі № 910/8152/17 підлягає частковому скасуванню.

У зв'язку з частковим задоволенням апеляційної скарги та частковим скасуванням апеляційним господарським судом рішення місцевого господарського суду, судові витрати підлягають перерозподілу у відповідності зі статтею 49 ГПК України.

Керуючись статтями 4-3, 32, 33, 43, 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Міжнародний Соломонів університет на рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2017 у справі № 910/8152/17 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2017 у справі № 910/8152/17 скасувати частково.

3. Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Міжнародний Соломонів університет (03164, м. Київ, вул. Генерала Наумова, буд. 23-Б; ідентифікаційний код 19131822) на користь Публічного акціонерного товариства Наукове-виробниче об'єднання Київський завод автоматики (04116, м. Київ, вул. Старокиївська, буд. 10; ідентифікаційний код 14309356) 452 038,32 (чотириста п'ятдесят дві тисячі тридцять вісім) грн 32 коп. заборгованості зі сплати інфляційної складової лізингових платежів та витрати зі сплати судового збору в сумі 6 780 (шість тисяч сімсот вісімдесят) грн 57 коп.

В іншій частині позову відмовити.

4. Стягнути з Публічного акціонерного товариства Наукове-виробниче об'єднання Київський завод автоматики (04116, м. Київ, вул. Старокиївська, буд. 10; ідентифікаційний код 14309356) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Міжнародний Соломонів університет (03164, м. Київ, вул. Генерала Наумова, буд. 23-Б; ідентифікаційний код 19131822) 23 534 (двадцять три тисячі п'ятсот тридцять чотири) грн 61 коп судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

5. Доручити Господарському суду міста Києва видати накази на виконання даної постанови.

6. Матеріали справи № 910/8152/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді М.Г. Чорногуз

Г.А. Жук