Постанова

від 12.10.2017 по справі 910/21756/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2017 року Справа № 910/21756/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:Іванової Л.Б. (доповідач), Гольцової Л.А., Козир Т.П., розглянувши касаційну скаргу Державного підприємства "Укртранфармація" на рішення та постанову Господарського суду міста Києва від 27.03.2017 Київського апеляційного господарського суду від 20.06.2017 у справі№ 910/21756/16 Господарського суду міста Києва за позовомФізичної особи - підприємця ОСОБА_4 доДержавного підприємства "Укртранфармація" провідшкодування вартості майна у розмірі 206939,93 грн. за участю представників:

позивача: ОСОБА_5

відповідача: не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.03.2017 у справі № 910/21756/16 (суддя Босий В.П.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.06.2017 (колегія суддів у складі: головуючого судді Власова Ю.Л., суддів Андрієнка В.В., Буравльова С.І.), задоволено позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4; стягнуто з Державного підприємства "Укртрансфармація" на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 заборгованість у розмірі 206939,93 грн. та судовий збір у сумі 3104,10 грн.

Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, Державне підприємство "Укртранфармація" звернулось з касаційною скаргою, в якій просить Вищий господарський суд України скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2017, постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.06.2017 у справі 910/21756/16 та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачеві у задоволенні позовних вимог.

В касаційній скарзі заявник вказує на порушення судами попередніх інстанцій норм статей 32, 41, 43 Господарського процесуального кодексу України, а також зазначає, що судами попередніх інстанцій не прийнято до уваги факт існування відкритого кримінального провадження.

Сторони згідно з приписами статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак відповідач не скористався передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в касаційній інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що 01.04.2015 між Державним підприємством "Укртранфармація" (зберігач) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 (поклажодавець) укладено договір зберігання на майновому складі № УТФ/1/15, відповідно до умов якого поклажодавець передає на зберігання зберігачу, а зберігач зобов'язується зберігати майно, передане йому поклажодавцем. Приймання й передача майна на зберігання та із зберігання здійснюється згідно акта приймання-передачі майна.

Згідно з пунктом 1.2 договору майно, що передається на зберігання залишається у власності поклажодавця і не переходить у власність зберігача.

Пунктом 1.3 договору передбачено, що передане майно зберігається за адресою: АДРЕСА_1, в приміщенні адміністративно-складської будівлі площею 164,1 кв.м згідно плану-схеми.

Пунктами 2.1, 2.2 договору встановлено, що поклажодавець передає зберігачу майно зазначене в акті приймання-передачі майна - додаток № 1, у місці, визначеному в пункті 1.3 договору з моменту підписання цього договору. Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і продовжує діяти до його припинення по заяві однієї із сторін. Заяву про припинення договору повинно бути зроблено в письмовій формі не пізніше 20 днів до передбачуваної дати припинення договору.

Відповідно до пункту 3.1.7 договору зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцю майно, що було передано на зберігання, на підставі письмової вимоги з підписанням акта прийому-передачі зі зберігання.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, на підставі актів прийому-передачі майна від 01.04.2015, 30.04.2015, 01.05.2015, 31.05.2015, 01.06.2015 та 30.06.2015 позивач передав відповідачу на зберігання майно (товари господарського призначення) на загальну суму 206939,93 грн.

Листом № 75 від 10.12.2015 відповідач повідомив позивача про припинення дії договору з 01.01.2016, у зв'язку з реорганізацією підприємства та припиненням надання відповідних послуг зі зберігання майна.

25.06.2016 Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 звернулась до Державного підприємства "Укртранфармація" з вимогою про повернення переданого на зберігання майна, або відшкодування його вартості у разі відсутності (втрати) майна, а також про сплату суми існуючої переплати за надані послуги у розмірі 22367,00 грн. Невиконання відповідачем зазначеної вимоги стало підставою звернення Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до суду з позовом до Державного підприємства "Укртрансфармація" про відшкодування вартості майна у розмірі 206939,93 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем неналежним чином виконано зобов'язання з повернення зі зберігання майна, переданого позивачем на підставі договору зберігання на майновому складі № УТФ/1/15 від 01.04.2015.

Судами попередніх інстанцій, з позицією яких погоджується колегія суддів Вищого господарського суду України, задоволено позовні вимоги позивача.

Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Розподіл обов'язку доказування визначається предметом спору. За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин справи покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Стаття 936 Цивільного кодексу України встановлює, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно зі статтею 946 вказаного Кодексу плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання. Якщо зберігання припинилося достроково через обставини, за які зберігач не відповідає, він має право на пропорційну частину плати. Якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання.

Відповідно до частини 1 статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пунктом 2.2. договору передбачено, що договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і продовжує діяти до його припинення по заяві однієї із сторін. Заяву про припинення договору повинно бути зроблено в письмовій формі не пізніше 20 днів до передбачуваної дати припинення договору.

Листом 10.12.2015 відповідач повідомив позивача про припинення дії договору з 01.01.2016, у зв'язку з реорганізацією підприємства та припиненням надання відповідних послуг зі зберігання майна.

Статтею 948 Цивільного кодексу України встановлено обов'язок поклажодавця забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання.

Відповідно до пункту 3.1.7 договору повернення майна здійснюється на підставі акта прийому-передачі зі зберігання.

Закінчення строку зберігання не позбавляє зберігача обов'язку зберігати річ надалі, оскільки, згідно зі статтею 949 Цивільного кодексу України, зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, та у стані, якому вона була прийнята на зберігання, при цьому цей обов'язок не припиняється із закінченням строку зберігання.

Статтею 942 вказаного Кодексу встановлено обов'язок зберігача вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі, при цьому цей обов'язок також не припиняться із закінченням строку зберігання, якщо сторонами не погоджено інше.

Водночас, продовження зберігання речі після спливу встановленого договором строку зберігання надає зберігачеві право вимагати оплати зберігання речі за весь фактичний час її зберігання, згідно з частиною 3 статті 946 Цивільного кодексу України.

Тобто, зберігач зобов'язаний зберігати річ до повернення речі поклажодавцеві.

Статтею 949 Цивільного кодексу України встановлено обов'язок зберігача повернути поклажедавцеві річ передану на зберігання в такому стані, в якому була прийнята на зберігання. За втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах (ст. 950 ЦК України), а збитки, завдані поклажедавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем, згідно з вимогами статті 951 Цивільного кодексу України та статтями 224, 225 Господарського кодексу України:

- у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості;

- у разі пошкодження речі - у розмірі суми на яку знизилася її вартість.

Таким чином зберігач зобов'язаний повернути поклажедавцеві товар який був прийнятий на зберігання, а відшкодувати збитки зобов'язаний лише у випадку втрати (нестачі) або його пошкодження за наявності складу цивільного правопорушення (протиправність, збитки, причинний зв'язок), передбаченого статтею 614 ЦК України. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

У розумінні чинного господарського законодавства збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони за договором, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником.

При цьому зменшення майнових благ внаслідок невиконання зобов'язань настає об'єктивно, тобто незалежно від волевиявлення сторони, як наслідок невиконання зобов'язань.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, відповідно до вимог закону та договору, а в разі відсутності таких вимог, відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (ч. 2 статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідач у відзиві на позов та додаткових поясненнях вказує на те, що позивачем не було вчинено ніяких дій для того, щоб забрати майно передане на зберігання; відповідач не відмовлявся повернути прийняте на зберігання майно, а доказів втрати, нестачі або пошкодження спірного майна позивачем не надано. В подальшому відповідач зазначив про те, що дія договору закінчилась 01.01.2016 і відповідачем було повернуто майно позивачу, на підтвердження чого надав копії актів прийому-передачі майна від зберігача поклажодавцеві.

З огляду на те, що відповідач не надав на вимогу суду оригіналів вказаних актів ні у суді першої, ні у суді апеляційної інстанції для огляду, вказані доводи правомірно були відхилені судами, а складений Державним підприємством "Укртранфармація" в односторонньому порядку акт про те, що поклажедавець звільнила приміщення адміністративно-складської будівлі за адресою: АДРЕСА_1, в якому зберігалось майно відповідно до договору зберігання № УТФ/1/15 від 01.04.2015, і про відсутність у позивача претензій щодо якості наданих послуг, обґрунтовано не взято судом апеляційної інстанції до уваги з огляду на те, що відповідно до пункту 3.1.7 договору належним підтвердженням повернення поклажодавцю майна, що було передано на зберігання, є акт прийому-передачі зі зберігання.

Оскільки Державне підприємство "Укртранфармація" не підтвердив ні наявність майна у нього, ні факт повернення зберігачем майна Фізичній особі - підприємцю ОСОБА_4 із зберігання, судами попередніх інстанцій правомірно задоволено позовні вимоги позивача.

Доводи касаційної скарги є аналогічними доводам апеляційної скарги, яким судом апеляційної інстанції надано правову оцінку, та які не спростовують правильного висновку судів, зводяться передусім до переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, передбачених ст.ст. 111-5, 111-7 Господарського процесуального кодексу України.

Виходячи із встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, з урахуванням того, що судами у порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно і повно досліджено подані сторонами докази, усім доводам надано обґрунтовану та належну правову оцінку, проаналізовано відносини сторін та правильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для зміни або скасування рішень судів попередніх інстанції.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства "Укртранфармація" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.06.2017 у справі № 910/21756/16 залишити без змін.

Головуючий суддя Л.Б. ІВАНОВА

судді Л.А. ГОЛЬЦОВА

Т.П. КОЗИР