Постанова

від 10.10.2017 по справі 914/1394/15

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" жовтня 2017 р. Справа № 914/1394/15

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Галушко Н.А.

суддів Данко Л.С.

Орищин Г.В.

розглянув апеляційну скаргу Публічного акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" в особі філії-Львівського обласного управління АТ "Ощадбанк" № 41.2/5090 від 19.06.2017

на рішення Господарського суду Львівської області від 29.05.2017

у справі № 914/1394/15

за позовом Публічного акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" в особі філії-Львівського обласного управління АТ "Ощадбанк", м.Львів

до відповідача Малого приватного підприємства "Гранат", м.Буськ Львівської області

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_3, м.Буськ Львівської області

про звернення стягнення на предмет іпотеки

за участю представників:

від позивача: Кушнерик Р.М.-представник;

від відповідача: Бекар Б.І.-представник;

від третьої особи: ОСОБА_6представник;;

Представникам сторін роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст. 20, 22 ГПК України.

Клопотань про здійснення фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, в порядку ст. 81 1 ГПК України, учасниками судового процесу не заявлено.

Розпорядженням в.о. керівника апарату суду Хомин Х.В. № 349 від 31.07.2017 призначено проведення автоматизованої заміни судді-члена колегії Кравчук Н.М., у зв'язку із перебуванням у відпустці останньої.

Згідно з протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 31.07.2017 у зв'язку із перебуванням у відпустці судді Кравчук Н.М., у склад колегії суддів для розгляду справи № 914/1394/15 введено замість судді Кравчук Н.М. - суддю Данко Л.С.

В судовому засіданні оголошувалась перерва, розгляд справи відкладався, ухвалою суду від 19.09.2017 продовжено строк розгляду апеляційної скарги ПАТ "Державний ощадний банк України" в особі філії-Львівського обласного управління АТ "Ощадбанк" № 41.2/5090 від 19.06.2017 на п ятнадцять днів та оголошено перерву до 10.10.2017.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 29.05.2017 у справі № 914/1394/15 (колегією суддів у складі: головуючий суддя Щигельська О.І., судді Мороз Н.В., Петрашко М.М.) у задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з ПАТ "Державний ощадний банк України" в особі філії Львівського обласного управління ПАТ "Державний ощадний банк України" на користь МПП "Гранат" 4 262,04грн. судового збору за розгляд справи апеляційним судом, 4 649,50грн. судового збору за розгляд справи касаційним судом та 6 144,00грн. за проведення судової експертизи.

Рішення суду мотивовано тим, що зважаючи на добровільне погашення боржником - ОСОБА_3 під час розгляду справи заборгованості зі сплати прострочених тіла кредиту та процентів, а також виконання судового рішення Буського районного суду Львівської області від 22.12.2015 у справі №440/627/15, з врахуванням рішення Апеляційного суду Львівської області від 03.05.2017р., суд приходить до висновку, що основне зобов'язання за кредитним договором виконано, хоч і з порушенням встановлених договором строків, проте в повному обсязі, а допущені відповідачем порушення похідних зобов'язань - сплати пені, інфляційних втрат та 3% річних, не спричиняють для позивача, як іпотекодержателя, збитків та не є збитками самі по собі за своєю правовою природою.

ПАТ "Державний ощадний банк України" в особі філії - Львівського обласного управління АТ "Ощадбанк" подано апеляційну скаргу № 41.2/5090 від 19.06.2017, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 29.05.2017 року та ухвалити нове рішення, яким позов задоволити, посилаючись на те, що при прийнятті рішення судом порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема, скаржник зазначає, що станом на момент прийняття рішення у справі, з врахуванням п.1.5.1.2 кредитного договору щодо строку повернення кредиту до 27.08.2015 та поданих банком заяв про зменшення розміру позовних вимог, фактично, предметом позову є не дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки, а звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором в частині несплаченої пені за період з 24.04.2012 по 21.05.2015 - 94 182,90грн., інфляційних втрат від прострочених сум заборгованості за кредитним договором за період з травня 2012 по травень 2015 - 1 339,19грн. та 3% річних від прострочених сум за кредитним договором за період з 24.04.2012 по 21.05.2015 - 62,76грн.

Окрім того, скаржник вважає, що судом безпідставно не взято до уваги той факт, що рішенням Буського районного суду Львівської області підтверджено в повному обсязі розмір заборгованості ОСОБА_3 за договором відновлювальної кредитної лінії №601 від 28.08.2007, яка станом на 16.04.2015 становила 193 729,00грн., проте змінюючи це рішення, апеляційний суд виходив з положень ст.551 ЦК України, що наділяє суд правом, за виняткових обставин, зменшувати розмір пені.

МПП Гранат у відзиві на апеляційну скаргу рішення суду просить залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що судом вірно досліджено та встановлено у рішенні, що ПАТ Ощадбанк не доведено наявність збитків, що виключає можливість звернення стягнення на предмет іпотеки в силу приписів ч.3 ст.39 Закону України Про іпотеку

Розглянувши матеріали справи, апеляційної скарги, заслухавши пояснення та заперечення представників сторін, судовою колегією встановлено наступне:

Як вбачається із матеріалів справи, між філією ВАТ "Державний ощадний банк України", правонаступником якого є ПАТ "Державний ощадний банк України" (банк за договором) та ОСОБА_3 (позичальник за договором) укладено договір відновлювальної кредитної лінії №601 від 28.08.2007, за яким банк зобов'язувався надати позичальнику на умовах цього договору кредит в сумі 200 000,00грн., а позичальник - отримувати, належним чином використовувати та повернути кредит в сумі 200 000,00грн., сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 17% річних, комісійні винагороди та інші платежі в порядку, на умовах та в строки, визначені цим договором (п.1.1).

На виконання умов вищевказаного договору позивач, відповідно до розпорядження від 28.08.2007, надав третій особі грошові кошти в сумі 200 000,00грн., що підтверджується видатковим касовим ордером №73480. Одержання грошових коштів на підставі договору відповідачем не заперечується.

Договором про внесення змін до договору відновлювальної кредитної лінії, укладеним позивачем та третьою особою 01.11.2008, встановлено плату за користування кредитом у розмірі 21% річних.

Окрім цього, 26.08.2010 зазначеними особами також укладено договір про внесення змін до договору відновлювальної кредитної лінії, яким викладено договір відновлювальної кредитної лінії №601 від 28.08.2007 в новій редакції.

Так, згідно п.1.2 договору, кредит надається окремими частинами (траншами) за відновлювальною кредитною лінією, у період до 27.08.2010 Остаточним терміном повернення кредиту є 27.08.2010. На дату закінчення вказаного періоду визначається сума фактичної заборгованості за кредитом, яка підлягає погашенню щомісячно ануїтетними платежами. Позичальник зобов'язується щомісячно до 27 числа місяця, наступного за звітним, здійснювати погашення кредиту та сплачувати нараховані банком проценти ануїтетними платежами в сумі 5 410,67грн. шляхом внесення готівки до каси банку або шляхом безготівкових перерахувань, починаючи з 27.09.2010 на відповідні позичкові рахунки позичальника. Сплата останнього ануїтетного платежу здійснюється до 27.08.2015.

У відповідності до п. 1.5.1.1, п. 1.5.1.3 кредитного договору проценти нараховуються банком щомісячно за методом факт/факт на фактичний залишок заборгованості за кредитом, що був отриманий позичальником, починаючи з дати видачі кредиту до моменту закінчення терміну, на який надано кредит. Нараховані проценти повинні бути сплачені позичальником не пізніше останнього робочого дня місяця, починаючи з наступного місяця після видачі першого траншу.

У п.2.3.1 договору передбачено, що банк має право припинити надання кредиту та вимагати від позичальника дострокового повернення суми кредиту в цілому, або у визначеній банком частині, сплати процентів за його користування, сплати комісійних винагород та інших платежів, що належать до сплати за цим договором, у випадку невиконання або неналежного виконання позичальником будь-яких зобов'язань за цим договором або за договором застави (іпотеки).

Після отримання позичальником від банку повідомлення про відкликання кредиту, позичальник зобов'язаний протягом 30 календарних днів з моменту одержання такого повідомлення, здійснити повне погашення кредиту (включаючи основну суму кредиту, нараховані та несплачені проценти за користування кредитом, комісійні винагороди та інші платежі, що підлягають сплаті позичальником на користь банку згідно з цим договором).

В ході розгляду справи в суді першої інстанції судом встановлено, що у зв'язку з порушенням строків сплати сум кредиту та процентів, позивач звернувся до ОСОБА_3 з вимогою за вих.№27-02/1363 від 09.02.2015, в якій вимагав достроково сплатити суми кредиту, процентів та пені. Неналежне виконання зобов'язання позичальником зумовило подальше звернення ПАТ "Ощадбанк" до Буського районного суду Львівської області із позовною вимогою про стягнення із неї заборгованості за кредитним договором (справа №440/627/15-ц).

Виконання зобов'язань ОСОБА_3 за вказаним кредитним договором забезпечені, серед іншого, іпотекою.

Так, між філією ВАТ "Державний ощадний банк України", правонаступником якого, як вже зазначалось, є ПАТ "Державний ощадний банк України" (іпотекодержатель за договором) та МПП "Гранат" (іпотекодавець за договором) укладено іпотечний договір, який посвідчений приватним нотаріусом Буського районного нотаріального округу Львівської області Лукащук Н.О. 28.08.2007 та зареєстрований в реєстрі за №1183.

У п.1.1 вказаного договору іпотеки встановлено, що іпотекодавець - майновий поручитель передає в іпотеку іпотекодержателю в якості забезпечення належного виконання зобов'язань (повернення кредиту у розмірі 200 000,00грн., сплати відсотків за користування кредитом, сплати штрафних санкцій) за кредитним договором (договір відновлювальної кредитної лінії №601 від 28.08.2007), укладеним між іпотекодержателем та позичальником - ОСОБА_3, наступне майно, що належить іпотекодержателю - майновому поручителю на праві власності: будівлю кафе "ІНФОРМАЦІЯ_1", яка знаходиться по АДРЕСА_1 на плані позначена літ. "А-1", загальною площею 107,8 кв.м; земельну ділянку, на якій знаходиться ця будівля, площею 0,0551 га, що розташована по АДРЕСА_2 яка передана для обслуговування кафе.

Відповідно до п.4.2 договору іпотеки, у випадку невиконання чи неналежного виконання позичальником зобов'язання в цілому чи тієї або іншої частини, а також у інших випадках, передбачених цим договором, іпотекодержатель реалізує своє право шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у порядку, визначеному цим договором.

Як вбачається з матеріалів справи, 11.02.2015 позивачем надіслано МПП "Гранат" вимогу за вих.№27-02/1364 від 09.02.2015 про усунення порушення зобов'язань за договором відновлювальної кредитної лінії, в якому вказано на необхідність погашення заборгованості за кредитним договором, що станом на 06.02.2015 становить 66 540,00грн., у тридцятиденний строк, й попереджено про можливе звернення стягнення на предмет іпотеки у разі незадоволення таких вимог. Оскільки, зазначений лист залишено МПП "Гранат" без відповіді, а заявлені вимоги - без задоволення, ПАТ "Ощадбанк" звернулось до суду із позовом до МПП "Гранат" про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно з ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ст.11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є зокрема договори та інші правочини.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Як визначено ч.2 ст.1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави ("Позика"), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Так, згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Буського районного суду Львівської області від 22.12.2015 у справі №440/627/15 за позовом ПАТ "Державний ощадний банк Україна" в особі філії Львівського обласного управління АТ "Ощадбанк" до ОСОБА_3 та ОСОБА_5 (поручителя), зміненим частково рішенням Апеляційного суду Львівської області від 03.05.2017, встановлено, що станом на 16.04.2015 заборгованість за кредитним договором становила 193 729,00грн.

Із поданих позивачем розрахунків вбачається, що така заборгованість складається з 51 092,67грн. залишку прострочених платежів по кредиту; 962,24грн. залишку прострочених платежів по відсотках; 115 188,55грн. суми нарахованої пені по кредиту; 17 802,06грн. суми нарахованої пені по відсотках; 6 369,68грн.інфляційних втрат та 2 194,58грн. 3% річних від прострочених платежів.

Враховуючи наведене, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивачем заявлено тотожні позовні вимоги до позичальника у справі №440/627/15 та до іпотекодавця у справі №914/1394/15.

Вищезазначеним рішенням встановлено, що 20.05.2015 та 22.05.2015 (під час розгляду справи Буським районним судом Львівської області), позичальником частково погашено заборгованість за договором відновлювальної кредитної лінії №601 від 28.08.2007, в тому числі й залишок прострочених платежів по кредиту, відтак ПАТ "Ощадбанк" у вказаному провадженні зменшено позовні вимоги й заявлено до стягнення 145 855,84грн., з яких: сума нарахованої пені по кредиту - 114 316,54грн.; сума нарахованої пені по відсотках - 15 263,33грн.; інфляційні втрати від прострочених сум заборгованості за кредитом - 14 162,30грн.; 3% річних від прострочених платежів - 2 113,68грн.

Вказані позовні вимоги задоволено повністю. Проте, рішенням Апеляційного суду Львівської області від 03.05.2017р. вказане судове рішення змінено частково, а саме - зменшено розмір пені й присуджено до стягнення 35000,00грн.

Водночас, позивач просить суд з метою погашення заборгованості ОСОБА_3 перед ПАТ "Ощадбанк" за кредитним договором відновлювальної кредитної лінії №601 від 28.08.2007, що станом на 26.05.2017 становить 95 584,85грн., з яких сума нарахованої пені по кредиту за період з 24.04.2012 по 21.05.2015 - 94 182,90грн.; інфляційні втрати від прострочених сум заборгованості за кредитним договором за період з травня 2012 по травень 2015 - 1 339,19грн.; 3% річних від прострочених сум заборгованості за кредитним договором за період з 24.04.2012 по 21.05.2015 - 62,76грн., звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів, визначивши початкову ціну реалізації на рівні 713291,00грн. для нежитлової будівлі - кафе "ІНФОРМАЦІЯ_1" та 153 177,00грн. - для земельної ділянки.

Так, ст.1 Закону України "Про іпотеку" визначено, що іпотекою є вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Як визначено ч.ч. 5, 6 ст.3 вказаного Закону, іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. У разі порушення боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки.

Так, згідно з ч.ч. 1, 2 ст.7 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання. Якщо вимога за основним зобов'язанням підлягає виконанню у грошовій формі, розмір цієї вимоги визначається на підставі іпотечного договору або договору, що обумовлює основне зобов'язання, у чітко встановленій сумі чи шляхом надання критеріїв, які дозволяють встановити розмір цієї вимоги на конкретний час протягом строку дії основного зобов'язання.

Частинами 1, 3, 5 ст.33 вказаного Закону України визначено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Якщо предметом іпотеки є два або більше об'єкти нерухомого майна, стягнення звертається в обсязі, необхідному для повного задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до ст.35 Закону України "Про іпотеку", у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору (ч.1). Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (ч.2).

Одним із способів звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі судового рішення визначено ст. ст. 39, 41 вказаного Закону, його реалізацію на прилюдних торгах.

Водночас, суд також звертає увагу на роз'яснення, надані пленумом Вищого господарського суду України у п.4.4.4 постанови № 1 від 24.11.2014 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів", про те, що у разі якщо право звернення стягнення на майно пов'язане з невиконанням зобов'язання, забезпеченого іпотекою, судам слід встановлювати загальний розмір вимог кредитора та виходити з того, що обов'язковою передумовою звернення стягнення на предмет іпотеки є встановлення судом факту невиконання основного зобов'язання; невиконання зазначеної передумови відповідно до ч.2 ст.35 Закону України "Про іпотеку" є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає зверненню з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання.

У листі Верховного суду України "Аналіз судової практики застосування судами законодавства, яке регулює іпотеку як заставу нерухомого майна" від 01.02.2015 роз'яснено, що одночасне стягнення суми боргу з боржника та звернення стягнення на предмет іпотеки, що належить майновому поручителю, у рахунок погашення зазначеного боргу призводить до стягнення на користь кредитора однієї й тієї самої суми заборгованості одночасно як з боржника, так і з майнового поручителя за рахунок належного йому майна. За такої ситуації відбувається фактичне подвоєння суми заборгованості, яка належить до виплати кредиторові. Таким чином, одночасне звернення стягнення заборгованості зі зверненням стягнення на предмет іпотеки в будь-якому випадку є неправильним. Також, у вказаному листі Верховного суду України зазначено, що суди повинні мати на увазі, що наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум шляхом звернення стягнення на передане боржником в іпотеку нерухоме майно (постанова Верховного Суду України від 04.09.2013 у справі № 6-73цс13). Разом із тим задоволення подібних позовних вимог можливе лише у разі, коли суду надані беззаперечні докази того, що попередні заходи не призвели до належного виконання зобов'язання.

Беручи до уваги застереження відповідача та третьої особи щодо значно вищої вартості предмета іпотека по відношенню до розміру заборгованості за кредитним договором заявленої до стягнення, суд звертає увагу на те, що неспівмірність заборгованості за основним зобов'язанням з вартістю майна, переданого в іпотеку в рахунок забезпечення належного його виконання не є передбаченою законом підставою для відмови в задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Однак, суд, у відповідності до ч.3 ст.39 Закону України "Про іпотеку", вправі відмовити у задоволенні позову іпотекодержателя про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.

Відтак, якщо порушенням зобов'язання не завдано іпотекодержателю збитків, неспіврозмірність вартості майна та заборгованості може бути врахована судом при вирішенні спору. Зазначене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, наведеною у постанові від 04.11.2015 №6-340цс15.

Так, згідно зі ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (ч.1). Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (ч.2). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (ч.3).

Водночас, позивач звертає також увагу на правову позицію, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 14.09.2016 у справі № 6-473цс16 про те, що за змістом ч. 3 ст. 551 ЦК України під розміром збитків слід розуміти суму, на яку нараховано неустойку, а не будь-яку іншу суму збитків.

Як вбачається із матеріалів справи квитанцією №213166272 від 11.05.2017, та квитанціями без номера від 24.05.2017, копії яких долучено до матеріалів справи, підтверджується повне та належне виконання ОСОБА_3 зобов'язання із погашення заборгованості, встановленої рішенням Буського районного суду Львівської області від 22.12.2015 у справі №440/627/15, з врахуванням рішення Апеляційного суду Львівської області від 03.05.2017р., а саме сплата 35000,00грн. пені, 14162,30грн. інфляційних втрат від прострочених сум заборгованості за кредитом та 2 113,68грн. 3% річних від прострочених платежів.

В матеріалах справи відсутні докази в підтвердження того, що позивач звертався до боржника - ОСОБА_3 із вимогою про сплату саме суми нарахованої пені по кредиту за період з 24.04.2012 по 21.05.2015 - 94182,90грн.; інфляційних втрат від прострочених сум заборгованості за кредитним договором за період з травня 2012 по травень 2015 - 1 339,19грн.; та 3% річних від прострочених сум заборгованості за кредитним договором за період з 24.04.2012 по 21.05.2015 - 62,76грн., які, зважаючи на подану заяву про зменшення розміру позовних вимог є предметом спору у справі №914/1394/15.

З огляду на викладене, зважаючи на добровільне погашення боржником - ОСОБА_3 під час розгляду справи заборгованості зі сплати прострочених тіла кредиту та процентів, а також виконання судового рішення Буського районного суду Львівської області від 22.12.2015 у справі №440/627/15, з врахуванням рішення Апеляційного суду Львівської області від 03.05.2017р., суд прешої інстанції правомірно прийшов до висновку, що основне зобов'язання за кредитним договором виконано, хоч і з порушенням встановлених договором строків, проте в повному обсязі, а допущені відповідачем порушення похідних зобов'язань - сплати пені, інфляційних втрат та 3% річних, не спричиняють для позивача, як іпотекодержателя, збитків та не є збитками самі по собі за своєю правовою природою.

В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження того, що він позбавлений можливості задоволити свої вимоги за кредитним договором інакше, як шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якою забезпечено виконання зобов'язання боржником, вартість якого значно перевищує суму вимог, заявлених до стягнення.

Враховуючи вищенаведене судом першої інстанції обгрунтовано відмовлено у задоволенні позову..

З огляду на викладене, не підлягає до задоволення й подане відповідачем клопотання про зменшення розміру пені, заявленої до стягнення, в порядку ст.83 ГПК України.

Відповідно до ч.1 ст.39 Закону України "Про іпотеку" лише у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються, серед іншого, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону та початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Пленумом Вищого господарського суду України у п.4.4.3 Постанови №1 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів" роз'яснено, що якщо господарський суд визнає обґрунтованими позовні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки, то в силу приписів статті 38, частини першої статті 39 Закону України "Про іпотеку" у резолютивній частині рішення суду має бути встановлено та зазначено початкову ціну реалізації предмета іпотеки.

З урахуванням положення частини шостої статті 38 Закону України "Про іпотеку" ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем та іпотекодержателем, а у разі відсутності такої згоди - на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. Водночас господарський суд за необхідності може згідно із статтею 41 ГПК вирішити питання про призначення у справі відповідної судової експертизи. У випадку застосування процедури продажу предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів, навіть за наявності згоди сторін щодо початкової ціни продажу предмета іпотеки, початкова ціна такого продажу повинна бути встановлена на підставі висновку суб'єкта оціночної діяльності про оцінку майна, оскільки відповідно до частини другої статті 43 Закону України "Про іпотеку" початкова ціна продажу не може бути нижчою за 90 відсотків вартості майна, визначеної шляхом його оцінки.

Враховуючи вищенаведене, виходячи зі змісту поняття ціни як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо та аналізу норм ст.ст.38, 39 Закону України "Про іпотеку" суд першої інстанції правомірно дійшов висновку, що в розумінні норми ст.39 цього закону встановлення початкової ціни предмета іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою ч.6 ст.38 цього закону, тобто ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Однак, зважаючи на відмову в задоволенні позову судом першої інстанції правомірно відхилено клопотання ПАТ "Ощадбанк" (вх.№1775/17 від 19.04.2017) про призначення по справі судових оціночно-будівельної та оціночно-земельної експертизи з метою визначення початкової ціни реалізації предмета іпотеки.

Також, розглянувши заяву МПП "Гранат" про застосування наслідків спливу строку позовної давності до вимог про стягнення пені, судом першої інстанції правомірно, зважаючи на відмову у задоволенні позову як безпідставно поданого, тобто у зв язку із недоведенням порушеного права позивача, правомірно відмовлено у задоволенні вказаної заяви.

Згідно з ч.1 ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. У відповідності до ст.34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Згідно з ч.3 ст.35 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до ст.43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Скаржником не надано суду достатніх та обгрунтованих доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції.

Щодо посилання скаржника на те, що судом неправомірно розподілено судові витрати за розгляд справи в суді першої інстанції судова колегія зазначає наступне.

Вирішуючи питання розподілу господарських витрат, суд звертає увагу на роз'яснення, надані Пленумом Вищого господарського суду України у п.4.4 Постанови №7 від 21.02.2013р. про те, що у випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

У відповідності до ч.1 ст.49 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до ст.44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Беручи до уваги подані позивачем заяви про зменшення розміру позовних вимог й заявлену у них до стягнення суму боргу, суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку. що зважаючи на ставку судового збору, встановлену п.п.1 п2 ч.2 ст.4 Закону України "Про судовий збір в редакції, чинній на момент звернення ПАТ "Ощадбанк" до суду із позовною заявою - 23.04.2015р. (подання позовної заяви до установи зв'язку згідно відбитка поштового штемпеля на конверті), до сплати підлягав судовий збір в розмірі 1911,70грн. У зв'язку із відмовою у задоволенні позову витрати зі сплати судового збору за розгляд справи судом першої інстанції у вказаному розмірі правомірно покладено на позивача, а також правомірно відшкодовано МПП "Гранат" за рахунок ПАТ "Ощадбанк" 4262,04грн. та 4649,50грн. судового збору сплаченого за перегляд судового рішення судами апеляційної та касаційної інстанції відповідно, а також 6144,00грн. сплачених за проведення судової експертизи.

Зменшення позивачем розміру позовних вимог не впливає на розмір судового збору сплаченого відповідачем за подання відповідних апеляційної та касаційної скарг у встановленому законом порядку та розмірі.

Отже, зважаючи на встановлені обставини справи та відмову у задоволені позовних вимог за відсутності порушеного права позивача, судом правомірно відмовлено у задоволенні усно заявленого позивачем клопотання про покладення судових витрат у справі на відповідача в порядку ч.2 ст.49 ГПК України. У відповідності до ст.7 Закону України "Про судовий збір" та беручи до уваги заявлені позивачем клопотання, судом також правомірно винесено ухвалу про повернення надмірно сплаченого судового збору.

З врахуванням вищенаведеного, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає рішення місцевого господарського суду таким, що прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення не вбачає.

З огляду на викладене, відповідно до ст.49 ГПК України судові витрати покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, -

Львівський апеляційний господарський суд П О С Т А Н О В И В:

1. Рішення Господарського суду Львівської області від 29.05.2017 у справі № 914/1394/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

3. Справу направити у Господарський суд Львівської області.

Головуючий суддя Галушко Н.А.

Суддя Данко Л.С.

Суддя Орищин Г.В.