Постанова

від 12.10.2017 по справі 912/1655/17

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.10.2017 року Справа № 912/1655/17

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді : Іванова О.Г. (доповідач),

суддів: Дарміна М.О., Березкіної О.В.

при секретарі судового засідання : Логвіненко І.Г.

представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1 , довіреність №6-02 від 04.01.2017 р.;

від відповідача: ОСОБА_2 , довіреність № 2017/06/30-Д-1 від 30.06.2017 р.;

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз", в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Львівтрансгаз", м. Львів на рішення господарського суду Кіровоградської області від 28.08.2017 року у справі № 912/1655/17

за позовом : Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз", в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Львівтрансгаз", м. Львів

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Єврокор Плюс", Кіровоградська область, м. Світловодськ

про стягнення 469 156,92 грн.,

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Кіровоградської області з позовною заявою звернулось Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Львівтрансгаз" з вимогою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Єврокор Плюс" (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) пені за прострочення виконання умов Договору від 30.09.2016 року № НОМЕР_1 в сумі 27 966,12 грн., та 10% штрафу у розмірі 441 190,80 грн., з покладенням на відповідача витрат по сплаті судового збору.

Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 28.08.2017 року по справі №912/1655/17 (суддя Тимошевська В.В.) позов задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Єврокор Плюс" на користь Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Львівтрансгаз" 27 966,12 грн. - пені та 27 966,12 грн. - штрафу, а також 838,98 грн. - судового збору, у задоволенні позову в іншій частині відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що на підставі укладеного між позивачем та відповідачем договору купівлі-продажу № НОМЕР_1 від 30.09.2016 року відповідачем було прострочено свої зобов'язання щодо поставки товару позивачу.

З огляду на встановлені абзацом 3 частини 2 статті 231 Господарського кодексу України обмеження щодо порядку нарахування штрафних санкцій, узгодження сторонами в п. 10.2. Договору про сплату Продавцем неустойки за порушення строків виконання зобов'язання, а саме пені і штрафу у розмірах, встановлених зазначеною нормою права, та з огляду на положення статті 61 Конституції України, господарський суд прийшов до висновку, що нарахування позивачем штрафу у розмірі 10% від суми договору, є незаконним.

За висновком суду штраф складає 27 966,12 грн. з такого розрахунку: 399 516 (вартість несвоєчасно поставленого товару) х 7% = 27 966,12 грн., який стягнуто судом.

Не погодившись з зазначеним рішенням господарського суду Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Львівтрансгаз" звернулось до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення в частині відмови у стягненні 10% штрафу та прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити вимогу про стягнення 10% штрафу в розмірі 441 190,80 грн. в повному обсязі.

При цьому, скаржник в апеляційній скарзі посилається на те, що суд не в повному обсязі з'ясував обставини справи, які мають значення для справи, неправильно та неповно дослідив докази, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи, допустив порушення норм матеріального та процесуального права.

Вважає, що сторони у договорі можуть врегулювати свої відносини на власний розсуд, визначивши, зокрема, додаткову відповідальність, яка передбачена сторонами у вигляді 10% штрафу від суми Договору, що не суперечить нормам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Отже, Позивачем правомірно заявлено позовні вимоги про стягнення з Відповідача пені та 10% штрафу за прострочення понад тридцять днів, що передбачено п. 10.2. Договору.

В той же час, господарський суд Кіровоградської області частково відмовивши у задоволенні вимог в частині стягнення 10 % штрафу, задовольнив штраф у розмірі 7%, передбачений ч.2 ст. 231 ГК України, який не був предметом позовних вимог.

Вважає, що судом було прийнято неправильне рішення про задоволення 7% штрафу та відмовлено у задоволенні 10% штрафу, виходячи з помилкового тлумачення п.10.1. Договору, як такого, що покладає на Відповідача сплату двох штрафів, що є притягненням особи до подвійної відповідальності одного виду за одне і теж порушення.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Єврокор Плюс" у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.09.2017 року апеляційну скаргу прийнято до розгляду та призначено у судовому засіданні на 12.10.2017 року.

В судовому засіданні 12.10.2017 року Дніпропетровським апеляційним господарським

судом була оголошена вступна та резолютивна частина постанови у даній справі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до положень ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Дослідивши матеріали справи, апеляційний господарський суд встановив наступні обставини.

30.09.2016 року між Публічним акціонерним товариством "Укртрансгаз", в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Львівтрансгаз" (Покупець), та Товариством з обмеженою відповідальністю "Єврокор Плюс" (Продавець) було укладено договір купівлі-продажу № НОМЕР_1 (а.с. 30 - 32).

Відповідно до пункту 1.1. договору, Продавець, який є власником товару, зобов'язався поставити і передати його у власність Покупця, який зобов'язався прийняти й оплатити його на умовах цього договору.

Згідно з п. 1.2. Договору найменування товару "Вироби мінеральні неметалеві, інші, н.в.у.і." (Конструкційні матеріали та супутні вироби. (Антикорозійна стрічка та обгорткова стрічка)) (23.99.1/44100000-1). Кількість і ціна товару обумовлюються в Специфікації (оформлюється як додаток № 1), яка є невід'ємною частиною Договору та технічних вимог, що є складовою тендерної документації.

Згідно Специфікації (а.с. 33) Продавець зобов'язався поставити Покупцю: в'язкоеластичну стрічку Xunda VT в кількості 1215 м.кв. на суму 2393550,00 грн без ПДВ та захисну стрічку Xunda T 500 в кількості 1944 м.кв. на суму 1283040,00 грн без ПДВ. Загальна сума поставки складає 4411908,00 грн в т.ч. ПДВ 735318,00 грн (п. 6.2. Договору, додаток № 1 до договору).

У розділі 5 Договору сторони обумовили строки і порядок поставки. Так, у пунктах 5.1, 5.2. Договору зазначено, що товар повинен бути повністю поставленим Покупцю протягом 180 днів після підписання договору, на умовах СРТ Центральний склад с. Угерсько, Стрийського району, Львівської області згідно вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів "Інкотермс" в редакції 2010 року.

Таким чином, Продавець зобов'язаний був здійснити поставку товару до 29.03.2017 року включно.

Датою поставки вважається дата підписання сторонами Акта прийому-передачі.

Відповідно до п. 9.1. Договору, Договір вступає в силу з моменту підписання сторонами і діє до 28.02.2017 року з урахуванням угоди № 1 до Договору від 22.12.2016 (а.с. 34).

Згідно з Актами прийому-передачі товару від 20.10.2016 року та від 03.02.2017 року Продавець поставив Покупцю:

- в'язкоеластичну стрічку Xunda VT в кількості 1046 м.кв. на суму 2060620,00 грн без ПДВ;

- захисну стрічку Xunda T 500 в кількості 1944 м.кв. на суму 1283040,00 грн без ПДВ (а.с. 37, 38).

Всього товару поставлено на суму 4 012 392,00 грн. у т.ч. ПДВ 668732 грн.

Позивачем зазначено, що в строк до 29.03.2017 року недопоставлено в'язкоеластичну стрічку Xunda VT в кількості 169 м.кв. на суму 399 516,00 грн.

Вказана кількість товару, згідно акта приймання-передачі майна, була поставлена відповідачем 08.06.2017 року (а.с. 119).

В зв'язку з простроченням виконання відповідачем своїх зобов'язань з поставки товару та з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, позивач просить стягнути з відповідача на підставі п.10.2. Договору пеню в розмірі 27 966,12 грн. та 10% штрафу в розмірі 441 190,80 грн. (а.с. 100 - 102).

Мотиви, з яких виходила апеляційна інстанція при винесенні постанови.

Статтею 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу.

Таким чином, відносини, що виникли між сторонами по справі на підставі Договору поставки товару, є господарськими зобов'язаннями, а згідно з приписами статей 193 ГК України, 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Статтею 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно вимог статті 664 Цивільного кодексу України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.

Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.

За умовами договору відповідач повинен був поставити товар протягом 180 днів з моменту підписання договору, тобто свої зобов'язання відповідач повинен був виконати до 29.03.2017 включно.

З матеріалів справи вбачається, а саме з акту приймання-передачі товару, в строк до 29.03.2017 року, поставка товару була здійснена двічі: 20.10.2016 року на суму 1 606 104,00 грн. та 03.02.2017 року на суму 2 406 288,00 грн. Всього на загальну суму 4 012 392,00 грн. у т.ч. ПДВ.

Згідно акта приймання-передачі майна допоставка товару, а саме 169 м.кв. в'язкоеластичної стрічки Xunda VT на суму 399 516,00 грн., була здійснена 08.06.2017 року, тобто з простроченням на 70 діб (а.с. 119).

У відзиві та додаткових поясненнях відповідачем зазаначено на те, що на момент укладення між сторонами у справі Договору від 30.09.2016 року, між виробником даних конструкційних матеріалів "JINING XUNDA PIPE COATING MATERIAL CO., LTD" (Китай, Шайдунь, Джинінг) та відповідачем, який є єдиним офіційним дистриб'ютором в Україні продукції даної компанії, діяв зовнішньоекономічний контракт № 8 від 25.07.2016 року, за умовами якого весь товар, що імпортувався, обраховувався і поставлявся виключно на вагу в кілограмах (а.с. 51 - 53, 109 - 11) Зважаючи на те, що вимогами ДСТУ 4219-2003 не було встановлено жодних вимог чи стандартів щодо питомої ваги антикорозійного матеріалу на площу, відповідач був змушений звернутися до спеціалізованої науково-дослідної установи для визначення ваги матеріалів на один квадратний метр. В результаті отриманих даних сертифікаційних випробувань, відповідач з метою виконання договору купівлі-продажу, укладеного з позивачем, здійснив замовлення на імпорт продукції виробнику матеріалів по вазі в перерахунку на один метр квадратний на весь обсяг продукції, передбаченої Договором. Проте у відповідача виникла недопоставка товару по кількості, яку він пов'язує з неточністю (відмінністю) в результатах сертифікаційних випробувань, проведених на його замовлення, тобто з причинами, що не залежать від його волі.

Відповідач зміг врегулювати цю ситуацію, замовивши додаткову партію товару у виробника, отриману позивачем лише 08.06.2017 року. Таке тривале прострочення поставки спричинено тим, що за повідомленням виробника матеріалів, друге замовлення було вже виконано і його неможливо доповнити додатковою партією, а через велику кількість замовлень інших споживачів та необхідність переналаштування виробничої лінії саме під виробництво близько 600 кг в'язкоеластичної стрічки Xunda VT, орієнтовні терміни відвантаження продукції складали березень - квітень 2017 року. Також через логістичні складнощі з відвантаженням такого невеликого за обсягом товару, його доставка в України можлива лише в збірному контейнері, що збільшує термін доставки вантажу.

Крім того відповідачем зазаначено, що у нього була відсутня об'єктивна можливість виконати взяті на себе перед позивачем зобов'язання через причини, які від відповідача не залежали.

Щодо наданих відповідачем заперечень, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом, допускається зміна або розірвання договору (ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України).

Таким чином, відповідач, укладаючи договір купівлі-продажу, прийняв та погодився на усі його істотні умови, в т.ч. щодо параметрів товару та одиниць виміру, які були погоджені сторонами та визначені в Специфікації до Договору.

Також згідно з вимогами Міжнародних правил щодо тлумачення термінів "Інкотермс" в редакції 2010 року (п. 5.1 Договору), такий вид поставки як СРТ ("фрахт/перевезення оплачено до …") Центральний склад с. Угерсько, Стрийського району, Львівської області, покладає на продавця такі зобов'язання: надати товар із комерційним рахунком-фактурою або еквівалентним йому електронним повідомленням, у відповідності з умовами договору купівлі-продажу, а також будь-які інші докази відповідності, які можуть вимагатися за договором; одержати на власний ризик і за власний рахунок будь-яку експортну ліцензію або інший офіційний дозвільний документ і виконати, де це належить, усі митні формальності, необхідні для експорту товару; за власний рахунок укласти на звичайних умовах договір перевезення товару до узгодженого пункту в названому місці призначення звичайним маршрутом і в звичайно прийнятий спосіб; нести всі ризики втрати чи пошкодження товару до моменту здійснення його поставки; нести витрати, пов'язані з діями щодо перевірки товару (такими як перевірка якості, розмірів, ваги, кількості), необхідними для здійснення поставки товару.

Спростовує пояснення відповідача щодо необхідності спеціального замовлення нової партії товару через розбіжності у одиницях вимірювання, інформація зазначена самим відповідачем у адресованих позивачу листах від 14.12.2016 № 14/12-1-16 (а.с. 35) та від 24.02.2017 № 24/2-1-17 (а.с. 123).

Так, за змістом вказаних листів, відповідач підтвердив факт часткової поставки товару саме у м.кв. та про пошкодження пакування товару - в'язкоеластичної стрічки в кількості 169 м.кв.

Саме така кількість товару була поставлена позивачу згідно з актом приймання-передачі товару від 08.06.2017 року.

Посилання відповідача на те, що йому не було відомо про невідповідність товару, поставку якого він здійснював, кількості, передбаченій договором, спростовується тим, що антикорозійна стрічка поставлялася на склад Покупця в рулонах, на ярликах виробника до яких зазначалися показники ширини, довжини стрічки в рулоні, діаметр рулона (а.с. 120, 121).

Відповідно до ст. 44 Господарського кодексу України підприємництво здійснюється на основі, зокрема комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Такі обставини, як наявність або відсутність економічного ефекту від укладених в ході підприємницької діяльності договорів та зростання договірних зобов'язань суб'єкта підприємницької діяльності, є комерційним ризиком і суб'єкт підприємницької діяльності повинен самостійно нести відповідальність за власні комерційні ризики.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду про несвоєчасну (з простроченням на 70 діб) поставку частини товару, а саме в'язкоеластичної стрічки Xunda VT в кількості 169 м.кв. на суму на суму 399 516,00 грн. з вини відповідача.

Позивач просив стягнути з відповідача пеню за прострочення виконання умов Договору в сумі 27 966,12 грн. та 10% штрафу в розмірі 441 190,80 грн.

Пунктом 10.2. Договору передбачено, що у разі порушення з вини Продавця строків поставки товарів, передбачених цим договором, продавець сплачує покупцю неустойку у розмірі, встановленому абз. 3 п. 2 ст. 231 ГК України, окрім того, за прострочення понад тридцять днів додатково сплачує штраф у розмірі 10% від суми договору, зазначеної в п. 6.2. цього договору.

В п. 6.2. договору зазначена загальна ціна цього договору у розмірі 4 411 908,00 грн. в т.ч. ПДВ 735 318,00 грн.

Як вбачається з розрахунку розміру штрафних санкцій (а.с. 102), позивач здійснив розрахунок розміру пені на підставі абзацу 3 частини 2 статті 231 Господарського кодексу України та виходячи з суми 399 516,00 грн., що є вартістю несвоєчасно поставленого товару, а штраф нарахував у розмірі 10% від загальної ціни договору 4 411 908,00 грн.

Апеляційний суд не погоджується з висновком господарського суду про те, що порядок нарахування штрафних санкцій, узгоджений сторонами в п. 10.2. Договору, не відповідає частині 2 статті 231 Господарського кодексу України та статті 61 Конституції України, у зв'язку з чим вважає, що рішення господарського суду Кіровоградської області в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про стягнення з ТОВ "Єврокор Плюс" штрафу у розмірі 10% від загальної ціни договору, що складає 441 190,80 грн., на думку колегії суддів є необґрунтованим та таким, що суперечить нормам матеріального права з наступних підстав.

Так, вирішуючи питання в частині стягнення з ТОВ "Єврокор Плюс" додаткового штрафу за прострочення понад 30 днів строків поставки товарів, господарський суд враховуючи той факт, що позивачем заявлено вимогу про стягнення додаткового штрафу у розмірі не 7 %, а 10 %, який обчислено не від вартості несвоєчасно поставленого товару (399 516,00 грн.), а від загальної ціни договору (4 411 908,00 грн.), прийшов до висновку, що дана вимога позивача не підлягає задоволенню, оскільки обчислення розміру штрафної санкції не від вартості товарів, з яких допущено прострочення виконання, а від суми іншого зобов'язання суперечить вимогам діючого законодавства.

Колегія суддів вважає, що в оскаржуваному рішенні господарський суд надав неправильну юридичну оцінку правозастосуванню статей 549 ЦК України та ст. 231 ГК України, та визнає його помилковим, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частинами 1, 2 ст. 217 Господарського кодексу України передбачено, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Положеннями ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Тобто штраф та пеня є різновидами неустойки, яку згідно п. 10.2. Договору просить стягнути позивач.

Згідно з ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Таким чином, Господарський кодекс України дозволяє сторонам у договорі встановлювати розмір санкцій як у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, так і у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання.

Відповідно до абзацу 3 частини 2 статті 231 Господарського кодексу України, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

У пункті 2 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 № 01-06/249 Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів , з урахуванням доповнень, викладених в інформаційному листі від 01.07.2014, роз'яснено, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафної санкції, передбаченої абзацом третім частини другої статті 231 Господарського кодексу України, допускається за сукупності таких умов: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом; якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки; якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04.02.2014 у справі № 903/610/13/3-1 гс14, прийнятій за наслідками перегляду постанови Вищого господарського суду України з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції положень абзацу третього частини другої статті 231 ГК України.

Згідно з Додатком № 1 до розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.03.2005 № 64-р «Про проведення перевірки фінансово-господарської діяльності підприємств державного сектору економіки» позивач належить до підприємств державного сектору економіки.

Відповідно до ч. З ст. 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або суті відносин між сторонами.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам ( ч. 1 ст.203 ЦК України).

У ст. 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 204 ЦК України передбачає презумпцію правомірності правочину - правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Виходячи з вищенаведеного, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що сторони у договорі можуть врегулювати свої відносини на власний розсуд, визначивши, зокрема, додаткову відповідальність, яка передбачена сторонами у вигляді додаткового штрафу у розмірі не 7 %, а 10 %, який обчислено не від вартості несвоєчасно поставленого товару а від загальної ціни договору, що не суперечить нормам Господарського кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Таким чином, господарський суд прийшов до неправильного висновку про те, що обчислення розміру штрафної санкції можливо лише від суми невиконаного (неналежно виконаного) зобов'язання, та обчислення розміру штрафної санкції від загальної вартості товару, тобто у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання суперечить вимогам діючого законодавства.

Отже, господарський суд при прийнятті оскаржуваного рішення зробив висновки, які не відповідають обставинам справи, допустив порушення таких норм матеріального права як: ст. ст. 3, 204, 227, ЦК України, ст.. 231 ГК України.

Висновок господарського суду про те, що порядок нарахування штрафних санкцій, узгоджений сторонами в п. 10.2. Договору, не відповідає також статті 61 Конституції України, є передчасним з огляду на наступне.

Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 09.04.2012 у справі № 20/246-08, прийнятій за наслідками перегляду постанови Вищого господарського суду України з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції положень ст. 529 ЦК України та ст. 61 Конституції України, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 30.05.2011 у справі № 42/252 та від 27.04.2012 у справі № 06/5026/1052/2011.

Колегія суддів звертає увагу, що Позивачем не заявлялась вимога про стягнення одночасно 10 % штрафу та 7% штрафу, а лише вимога про стягнення 10% штрафу, яка підтверджується доказами та є законною і обґрунтованою.

На підставі викладеного, апеляційний суд погоджується з розрахунком пені, яка нарахована за період з 30.03.2017 року по 07.06.2017 року, виходячи з суми 399 516,00 грн. та становить 27 966,12 грн., яка правильно стягнута з відповідача.

Вимога позивача про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 10% від загальної ціни договору за прострочення понад 30 днів строків поставки товарів в сумі 441 190,80 грн. (4 411 908,00 грн. х 10 / 100) є також обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій господарський суд підставно не задовольнив, оскільки відповідачем не доведено винятковості випадку, за яких господарський суд може зменшити суму штрафних санкцій. Також відповідач не довів свій майновий стан. Зазначені у відзиві обставини не є виключним, що виключає можливість застосування судом ст. 233 Господарського кодексу України та ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України.

За наведених вище обставин, які були встановлені у ході апеляційного провадження у даній справі, колегія суддів апеляційного господарського суду, проаналізувавши застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, доходить висновку, що доводи апеляційної скарги про неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушення норм матеріального права знайшли своє підтвердження.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду є таким, що не відповідає нормам матеріального законодавства, в зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення господарського суду в частині стягнення штрафу та судового збору підлягає скасуванню. В цій частині слід прийняти нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги.

Оскільки апеляційна скарга та позовна заява підлягають задоволенню, то судові витрати за подання позовної заяви та апеляційної скарги відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України необхідно покласти на відповідача.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 99, 101, 103-105 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Львівтрансгаз", м. Львів - задовольнити.

Рішення господарського суду Кіровоградської області від 28.08.2017 року у справі № 912/1655/17 в частині стягнення штрафу та судового збору - скасувати.

Прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Єврокор Плюс" (27500, Кіровоградська область, м. Світловодськ, вул. Героїв України, 94, к. 212, ідентифікаційний код 37153992) на користь Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" (01021, м. Київ, Кловський узвіз, буд. 9/1, ідентифікаційний код 30019801) в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Львівтрансгаз" (79053, м. Львів, вул. І. Рубчака, 3, ідентифікаційний код 25560823) 441 190,80 грн. штрафу, а також 7 037,35 грн. судового збору за подання позовної заяви та 7 741,09 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

В решті рішення господарського суду Кіровоградської області від 28.08.2017 року у справі № 912/1655/17 залишити без змін.

Видачу наказу з урахуванням необхідних реквізитів доручити господарському суду Кіровоградської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складений 17.10.2017 року.

Головуючий суддя О.Г. Іванов

Суддя М.О. Дармін

Суддя О.В. Березкіна