Постанова

від 10.10.2017 по справі 914/999/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" жовтня 2017 р. Справа № 914/999/17

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого - судді Кравчук Н.М.

суддів Матущак О.І.

Мирутенко О.Л.

розглянувши апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (надалі ФОП ОСОБА_2.), б/н від 16.08.2017р. (вх. № ЛАГС 01-05/4012/17 від 22.08.2017р.)

на рішення господарського суду Львівської області від 07.08.2017р.

у справі № 914/999/17

за позовом: заступника керівника Городоцької місцевої прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації, м. Львів

до відповідача-1: ФОП ОСОБА_2, м. Львів, смт. Брюховичі,

до відповідача-2: Яворівської районної державної адміністрації, м. Яворів, Львівська область

про визнання договору оренди землі недійним та зобов'язання повернути земельну ділянку

за участю учасників судового процесу:

від прокуратури: Макогон Ю.І. - старший прокурор відділу прокуратури Львівської області (посвідчення № 020325 від 06.09.2013р.)

від позивача: Бригарда О.С. - представник (довіреність № 5/34-1086/0/2-17/1-2 від 20.02.2017р.)

від відповідача-1: Дмитренко В.П. - адвокат (свідоцтво № 752 від 05.10.2012р.) (довіреність №НМО540940 від 02.06.2017р.)

від відповідача-2: не з'явився

Учасникам судового процесу роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст. 20, 22, 28, 29 ГПК України. Заяв про відвід суддів та клопотань про здійснення технічної фіксації судового процесу від сторін не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Львівської області від 07.08.2017р. у справі №914/999/17 (суддя Синчук М.) позов задоволено повністю. Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 14.09.2005р., укладений між Яворівською районною державною адміністрацією та приватним підприємцем ОСОБА_2, строком дії на 20 років, про передачу в оренду земельної ділянки (кадастровий НОМЕР_1) площею 4,0 га зайнятої ставом для риборозведення, що знаходиться на території Бірківської сільської ради Яворівського району (за межами населеного пункту). Зобов'язано ФОП ОСОБА_2 повернути земельну ділянку (кадастровий НОМЕР_1) площею 4,0 га зайнятої ставом для риборозведення, що знаходиться на території Бірківської сільської ради Яворівського району (за межами населеного пункту) до земель державної власності в особі Львівської обласної державної адміністрації. Стягувач: Львівська обласна державна адміністрація (адреса: 79008, м. Львів, вул. Винниченка, 18, ідентифікаційний код 00022562). Стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на рахунок НОМЕР_2 в ДКСУ м. Київ, МФО 820172, отримувач - прокуратура Львівської області, код 02910031, сплачений судовий збір в сумі 1 600,00 грн. Стягнуто з Яворівської районної державної адміністрації на рахунок НОМЕР_2 в ДКСУ м. Київ, МФО 820172, отримувач - прокуратура Львівської області, код 02910031, сплачений судовий збір в сумі 1 600,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд виходив з того, що спірний договір суперечить приписам чинного законодавства та підлягає визнанню недійсним, оскільки укладений без проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка відповідно до положень ч. 1 ст. 15, ст. 21 Закону України "Про оренду землі", ст.13 Закону України "Про оцінку земель" є обов'язковою у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності. Враховуючи, що розпорядником вказаної земельної ділянки державної форми власності, що передана в оренду за межами населеного пункту за даним договором, є Львівська ОДА, суд, з врахуванням приписів ст. 122 Земельного кодексу України, дійшов висновку, що дана земельна ділянка підлягає поверненню державі в особі Львівської обласної державної адміністрації.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ФОП ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій вказує, що судом першої інстанції не в повному обсязі з'ясовано всі обставини справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, не враховано надані ним докази, а відтак, винесено необ'єктивне рішення, просить його скасувати, прийняти нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог повністю. Зокрема, скаржник зазначає, що невизначеність нормативної грошової оцінки земельних ділянок у спірному договорі не породжує юридичних наслідків, передбачених ст.203, ст. 215 ЦК України та не тягне за собою визнання його недійсним з урахуванням того, що Державою встановлена можливість та порядок визначення земельного податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких не проведено. Окрім того, скаржник звертає увагу на те, що прокурором пропущено строк звернення до суду з позовом, так як згідно з ст. 262 ЦК України заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності. Також відповідач -1 зазначає, що судом першої інстанції ухвалено не мотивоване судове рішення, чим порушив право ФОП ОСОБА_2 на справедливий судовий розгляд, гарантований пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р.

Згідно протоколу про автоматичний розподіл справ між суддями від 22.08.2017р. дану справу розподілено до розгляду судді-доповідачу Кравчук Н.М., склад колегії сформований з суддів: Кравчук Н.М. - головуючий суддя, Матущак О.І. та Мирутенко О.Л.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 28.08.2017р. прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено її розгляду на 19.09.2017р.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 19.09.2017р. розгляд апеляційної скарги відкладено на 10.10.2017р.

Представник скаржника в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав повністю.

Прокурор відзиву на апеляційну скаргу не подав, в судовому засіданні проти доводів скаржника заперечив усно, рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, відтак просить суд залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Представник позивача в судовому засіданні проти доводів скаржника заперечив з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу (зареєстрований в канцелярії суду за вх№ 01-04/6146/17 від 15.09.2017р.), рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, відтак просить суд залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідач-2 відзиву на апеляційну скаргу не подав, участі уповноваженого представника в судові засідання жодного разу не забезпечив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час і місце розгляду справи.

Розглянувши апеляційну скаргу, матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Львівський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Розпорядженням голови Яворівської районної державної адміністрації №261 від 11.05.2005р. "Про передачу в оренду земельної ділянки ставу для риборозведення приватному підприємцю ОСОБА_2." приватному підприємцю ОСОБА_2 надано земельну ділянку зайняту ставком загальною площею 4,0 га, в тому числі прибережна захисна смуга (заболочених сінокосів) - 1,3724 га, ставок - 2,6276 га, в оренду терміном на 20 (двадцять) років для риборозведення за рахунок земель водного фонду, які перебувають в запасі Бірківської сільської ради (а.с. 34).

На підставі вказаного розпорядження, 14.09.2005р. між Яворівською районною державною адміністрацією (орендодавець) та ПП ОСОБА_2 (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, площею 4,0 га, строком на 20 років (а.с. 35-36).

Вказаний договір оренди землі зареєстровано у Яворівському районному відділі регіональної філії державного підприємства "Центр Державного земельного кадастру при Держкомземі України", про що в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис від 02.11.2005р. за №04.05.464.00060. Даній земельній ділянці присвоєно кадастровий номер: НОМЕР_3.

Згідно з п. 2.3. договору оренди землі нормативна грошова оцінка земельної ділянки - відсутня.

Пунктом 4.1 договору визначено, що орендна плата за користування вищевказаною земельною ділянкою становить 500,00 грн. без ПДВ в рік і вноситься орендарем безготівково щомісячно на банківський рахунок Бірківської сільської ради.

Прокурор стверджує, що на момент укладення між Яворівською РДА та ПП ОСОБА_2 вказаного договору оренди земельної ділянки, земельним законодавством було передбачено обов'язковість проведення нормативної грошової оцінки земельних ділянок державної та комунальної власності, що є необхідним для визначення розміру орендної плати за них. Відтак, порушення інтересів держави у даному випадку прокурор вбачає у тому, що використання орендарем земельної ділянки без проведення нормативної грошової оцінки у встановленому законодавством порядку, порушує економічні інтереси держави внаслідок заниженої орендної плати, ненадходження платежів з орендної плати до місцевого бюджету у законодавчо визначених межах шляхом їх вірного правового врегулювання.

А також зазначає, що Городоцькій місцевій прокуратурі стало відомо про порушення інтересів держави лише з інформації отриманої 21.04.2017р. від відділу у Яворівському районі Львівської області Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, згідно якої земельна ділянка площею 4,0 га, яка передана в оренду ОСОБА_2 на території Бірківської сільської ради Яворівського району, за категорією земель відноситься до земель водного фонду та станом на даний час надання земель вказаної категорії згідно ст. 122 ЗК України належить до повноважень Львівської ОДА.

Прокурор, з посиланням на норми ст.ст. 1, 13,15 Закону України "Про оренду землі", ст. 13 Закону України "Про оцінку земель", вважає, що оспорюваний договір оренди землі не відповідає вимогам закону, оскільки нормативна грошова оцінка земельної ділянки відсутня, тому встановлений розмір орендної плати за землю невірний. Зазначене, за висновком прокурора, є підставою для визнання такого договору оренди недійсним згідно норм Закону України "Про оренду землі" та ст. 215 ЦК України.

При винесенні постанови колегія суддів керувалася наступним.

Земельні правовідносини, зокрема пов'язані із виникненням, припиненням права користування землею, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, іншими Законами України, постановами Кабінету Міністрів України у випадках, передбачених законом.

Право на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ч.1 ст.6 Закону України Про оренду землі (в редакції чинної на момент укладення спірного договору) передбачено, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Згідно з ч.1 ст. 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Статтею 19 Земельного кодексу визначено, що Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на певні категорії, зокрема землі водного фонду. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

З матеріалів справи вбачається, що спірна земельна ділянка площею 4,0 га станом на день прийняття розпорядження 11.05.2005р. знаходилася на території Бірківської сільської ради Яворівського району Львівської області і надана орендарю для риборозведення за рахунок земель водного фонду, які перебувають в запасі Бірківської сільської ради (а.с. 34).

У п. 2 ч. 1 ст. 21 Закону України Про місцеві державні адміністрації зазначено, що місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону (в редакції чинної на момент виникнення спірних правовідносин).

До повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом (ч.1 ст. 17 Земельного кодексу України).

Частина 1 ст. 116 Земельного кодексу України (в редакції чинної на момент виникнення спірних правовідносин) передбачає, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Суд зазначає, що станом на момент прийняття розпорядження, повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування по наданню земельних ділянок юридичним особам в орендне користування регулювалися положеннями ст.124 ЗК України.

Відповідно до ч.1 ст. 124 Земельного кодексу України (в редакції чинної на момент виникнення спірних правовідносин) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Приписами ст. 125, ст. 126 Земельного кодексу України (в редакції чинної на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Як зазначалося вище, на підставі розпорядження голови Яворівської районної державної адміністрації №261 від 11.05.2005р. "Про передачу в оренду земельної ділянки ставу для риборозведення приватному підприємцю ОСОБА_2." 14.09.2005р. між Яворівською районною державною адміністрацією (орендодавець) та ПП ОСОБА_2 (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, площею 4,0 га, строком на 20 років (а.с. 35-36).

Вказаний договір оренди землі зареєстровано у Яворівському районному відділі регіональної філії державного підприємства "Центр Державного земельного кадастру при Держкомземі України", про що в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис від 02.11.2005р. за №04.05.464.00060. Даній земельній ділянці присвоєно кадастровий номер: НОМЕР_3.

Типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України (ч.2 ст. 14 Закону України Про оренду землі в редакції чинної на момент виникнення спірних правовідносин). Зі змісту затвердженої типової форми умов договору вбачається, що договір оренди повинен містити, зокрема, умову щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки (п.5 розділу Об'єкт оренди ).

Проаналізувавши умови спірного договору оренди земельної ділянки від 14.09.2005р., колегія суддів зазначає, що даний договір не місить умови про нормативну грошову оцінки земельної ділянки, проте п.4.1 договору визначено орендну плату за користування об'єктом оренди в розмірі 500,00 грн. (а.с. 35-36).

Використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель (ст.2 Закону України Про плату за землю в редакції чинної на момент укладення спірного договору).

Статтею 13 Закону України Про оцінку земель (в редакції чинної на момент укладення договору оренду) визначено підстави обов'язкового проведення грошової оцінки земельних ділянок. Зокрема, ч.1 наведеної статті передбачено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Тобто, вказаною матеріальною нормою регламентовано саме процедуру визначення розміру орендної плати, а не зміст договору оренди землі.

Підставою для проведення оцінки земель (бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок) є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування (ч.1 ст. 15 Закону України Про оцінку землі ).

Частиною 1 ст. 2 Закону України Про місцеві державні адміністрації передбачено, що місцеві державні адміністрації в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці забезпечують, зокрема виконання Конституції, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади вищого рівня.

Тобто, колегія суддів вважає, що в даному випадку, укладаючи з ПП ОСОБА_2 оспорюваний договір на підставі свого розпорядження №261 від 11.05.2005р., саме Яворівська РДА повинна була забезпечити , щоб при укладенні вказаного правочину були дотримані вимоги ч.1 ст. 15, ст. 21 Закону України Про оренду землі , ст. 13 Закону України Про оцінку земель , та відповідати за свою діяльність.

Разом з тим, ст. 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Стаття 203 ЦК України визначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Зі змісту позовних вимог вбачається, що прокурор, як на підставу визнання недійсним спірного договору, вказує на те, що при укладенні між Яворівською РДА та ПП ОСОБА_2 договору від 14.09.2005р. не була проведена нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки для визначення розміру орендної плати за користування нею.

Тобто, має місце порушення власне самої процедури визначення розміру орендної плати, а не невідповідність змісту договору від 14.09.2005р. вказаним вище вимогам земельного законодавства.

Істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін (ст. 15 Закону України Про оренду землі в редакції чинної на момент укладення спірного договору).

Прокурор стверджує, що порушення інтересів держави у даному випадку є те, що використання орендарем земельної ділянки без проведення нормативної грошової оцінки у порядку встановленому законодавством, порушує економічні інтереси держави внаслідок заниженої орендної плати, ненадходження платежів з орендної плати до місцевого бюджету у законодавчо визначених межах шляхом їх вірного правового врегулювання.

З матеріалів справи вбачається, що орендар під час дії договору оренди землі належним чином виконував обов'язки, які слідують з його умов, відповідач-2 отримував та отримує узгоджену з відповідачем-1 орендну плату за земельну ділянку.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики " суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини особливу увагу звертає на важливості застосування принципу належного урядування у правовідносинах, що виникають з державними органами. Цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах Лелас проти Хорватії , заява №55555/08, п.74, від 20.05.2010р., Тошкуце та інші проти Румунії , заява №36900/03, п. 37, від 25.11.2008р.) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (зокрема рішення у справі Беєлер проти Італії , п. 119). Принцип належного урядування , як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки , навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі Москаль проти Польщі , п. 73).

Так, за обставинами справи "Стретч проти Сполученого Королівства", вирішуючи питання про те, чи був дотриманий сторонами справедливий баланс між інтересами суспільства та правами заявника, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 24.06.2003 відзначив, що особа, на користь якої органом влади прийняте певне рішення, має повне право розумно очікувати, що якщо місцевий орган влади вважає, що в нього є певна компетенція, то така компетенція дійсно існує, а тому визнання незаконності дій органу влади не повинно змінювати відносини прав, які виникли внаслідок такої дії органу влади.

При цьому, у рішенні Європейського суду з прав людини по справі "Пайн Велі Девелопмент Лтд" та інші проти Ірландії" від 23.10.1991 Європейський суд з прав людини зазначив, що ст. 1 Першого протоколу Конвенції можна застосувати до захисту "правомірних очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. "Правомірні очікування" виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним та розраховувати на певний стан речей . З наведеного слідує висновок про те, що по-перше, особа, якій відповідним рішенням надано право користування земельною ділянкою, набуває право власності на майно у вигляді правомірних очікувань щодо набуття у майбутньому права володіння майном (право оренди) ще до укладення відповідного договору оренди на виконання даного рішення, по-друге, після укладення відповідного договору оренди у особи виникає право мирно володіти майном , яким є майнові права (право оренди) протягом певного строку. При цьому, право власності на майно у вигляді як правомірних очікувань, так і майнового права (права оренди), є об'єктом правового захисту згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції та національного законодавства України.

Апеляційною інстанцією встановлено, що відповідач-1 дотримався вимог законодавства, які регламентують його поведінку, необхідну для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, тобто, відповідач-1 може вважатись таким, що набув права "правомірного очікування".

Відтак, колегія суддів вважає, що оскільки ФОП ОСОБА_2, укладаючи договір від 14.09.2005р. з державою, в особі Яворівської РДА, як місцевого органу виконавчої влади, що входить до системи органів виконавчої влади, на підставі розпорядження від 11.05.2005р., прийнятого цим же державним органом, сподівався на легітимність добросовісних дій державного органу та не порушував жодних положень законодавства, то він не може нести відповідальності та негативних юридичних наслідків від допущеної цим державним органом помилки щодо процедури визначення розміру орендної плати.

Беручи до уваги встановлені судом обставини справи, вищенаведені норма права, колегія судді вважає, що позовні вимоги в частині визнання договору оренди земельної ділянки від 14.09.2005р. недійсним є необґрунтованими, відтак до задоволення не підлягають.

Щодо позовних вимог про зобов'язання ФОП ОСОБА_2 повернути спірну земельну ділянку до земель державної власності в особі Львівської обласної державної адміністрації, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Суд апеляційної інстанції погоджується з твердженнями прокурора, що в зв'язку з внесеними змінами до статті 122 Земельного кодексу України (Законом України від 16.09.2008 р. № 509-ІУ) з 14.10.2008 року розпоряджатися землями водного фонду, зокрема, для рибогосподарських потреб, належить до повноважень обласних державних адміністрацій.

Проте, до матеріалів справи прокуратурою Львівської області долучено інформацію відділу у Яворівському районі ГУ Державного земельного кадастру у Львівській області про право власності та речові права на земельну ділянку від 23.04.2017р. з якої вбачається, що суб'єктом права власності спірної земельної ділянки є Яворівська РДА, а суб'єктом речового права спірної земельної ділянки - ФОП ОСОБА_2 (а.с. 43-45).

З наведеного вбачається, що прокурор заявив позов до власника - Яворівської РДА та правокористувача -ФОП ОСОБА_2 в інтересах Львівської обласної державної адміністрації, яка не має жодного правового статусу по відношенню до спірної земельної ділянки.

Главою 29 ЦК України передбачено способи захисту права власності, зокрема, статтями 387, 388, 391 ЦК України визначено право на витребування майна.

Відтак, колегія суддів приходить до висновку, що прокурором обрано не вірний спосіб захисту про зобов'язання ФОП ОСОБА_2 повернути спірну земельну ділянку, тому в задоволенні позовних вимог в цій частині слід також відмовити.

Як вбачається з матеріалів справи, при розгляді справи в суді першої інстанції відповідачем-1 у відзиві на позов заявлено клопотання про застосування наслідків спливу позовної давності (а.с. 82).

У постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р., №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" зазначено, що перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Право на задоволення позову або право на позов у матеріальному розумінні - це право позивача вимагати від суду задоволення позову. Зі спливом позовної давності особа втрачає право на позов саме в матеріальному розумінні. Отже, сплив позовної давності є підставою для відмови у позові. Однак, правила про позовну давність відповідно до ст. 267 ЦК України мають застосовуватися лише тоді, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права. У випадках відсутності такого права або коли воно не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а у зв'язку з необґрунтованістю самої вимоги .

Таким чином, для застосування строку позовної давності суд повинен встановити правомірність звернення до суду з відповідними позовними вимогами.

З огляду на викладене, дослідивши фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, суд не вбачає підстав для застосування строку позовної давності, оскільки в позові відмовлено в зв'язку з необґрунтованістю позовних вимог.

Статтею 32 ГПК України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Частиною 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду слід скасувати, а апеляційну скаргу задоволити.

Стаття 49 ГПК України встановлює, що судовий збір при відмові в позові покладається на позивача.

Керуючись, ст.ст. 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

1. Апеляційну скаргу задоволити.

2. Рішення господарського суду Львівської області від 07.08.2017р. у справі № 914/999/17 скасувати. Прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

3. Стягнути з Городоцької місцевої прокуратури Львівської області (прокуратура Львівської області, код 02910031, рахунок № 35211093000774 в ДКСУ м. Київ, МФО 820172) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1) судовий збір в розмірі 3 520,00 грн. за подання апеляційної скарги.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з розділом ХІІ-1 ГПК України.

5. Справу повернути до господарського суду Львівської області.

Головуючий суддя Кравчук Н.М.

судді Матущак О.І.

Мирутенко О.Л.